Лекція 10. МЕХАНІЗМ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ
1. Платіжний баланс і валютний курс.
2. Вплив зовнішньої торгівлі на ВВП.
3. Основні елементи зовнішньоекономічної політики.
4. Модель макроекономічної рівноваги Мандела - Флемінга.
Метою вивчення теми є формування у студентів знань щодо платіжного балансу і валютного курсу, основних елементів зовнішньоекономічної політики, а також вмінь та навичок щодо визначення валютного курсу, втрат приросту ВВП під впливом імпорту.
1. Платіжний баланс і валютний курс
Платіжний баланс – це статистичний звіт, поданий у формі бухгалтерських рахунків, про торгові та фінансові угоди економічних суб’єктів країни із закордоном за певний період часу, як правило за рік.
Платіжний баланс будь-якої країни відображає співвідношення між сумою надходжень у країну реальних цінностей і сумою їх вилучень із країни.
Згідно з методологією платіжного балансу, всі операції, які забезпечують надходження реальних цінностей у країну, наприклад експорт товарів і послуг, записуються зі знаком “+” (кредит) , а всі операції, пов’язані з вивезенням реальних цінностей за кордон, наприклад імпорт товарів і послуг, відображаються зі знаком “–” (дебет).
Статті платіжного балансу об’єднуються в два розділи: 1) рахунок поточних операцій; 2) рахунок операцій із капіталом та фінансових операцій.
Головним розділом платіжного балансу є рахунок поточних операцій. Його можна поділити на три частини: 1. баланс товарів і послуг; 2. доходи;
3. поточні трансферти.
1. Баланс товарів і послуг (БТП) – складова частина рахунка поточних операцій, яка показує співвідношення між експортом та імпортом товарів та послуг.
2. Доходи (Д). Ця складова рахунка поточних операцій відбиває міжнародний рух доходів від факторних послуг, тобто послуг, пов’язаних із використанням факторів виробництва. Сюди включаються чисті доходи від оплати праці працюючим за кордоном, інвестицій (дивіденди), боргових зобов’язань (проценти). Сальдо доходів, тобто чистий дохід від цих послуг, обчислюється як різниця між отриманими та сплаченими доходами.
3. Поточні трансферти (ПТ). До них належать пенсії, дарунки, грошові перекази за кордон, гуманітарна допомога тощо. В платіжному балансі сальдо поточних трансфертів, тобто чисті поточні трансферти, обчислюються як різниця між отриманими та переданими трансфертами.
Сальдо рахунка поточних операцій (РПО) можна обчислити за формулою: РПО = БТП + Д + ПТ (10.1), де:
БТП – баланс товарів і послуг;
Д – доходи;
ПТ – поточні трансферти.
Другим розділом платіжного балансу є рахунок операцій із капіталом та фінансових операцій, або скорочено – рахунок капітальних операцій (РКО).
Ідентифікована величина цього рахунка складається з двох елементів: 1) рахунок операцій з капіталом (РОК) та 2) фінансовий рахунок (ФР). Перший відбиває рух капітальних трансфертів, другий – рух інвестицій і кредитів. Звідси випливає сальдо рахунка капітальних операцій:
РКО = РОК + ФР (10.2), де:
РОК – рахунок операцій із капіталом;
ФР – фінансовий рахунок.
Особливу роль у платіжному балансі відіграє стаття під назвою “Помилки та упущення”. Це автономна стаття платіжного балансу, яка відображає неточності в обліку зовнішньоекономічних операцій, пов’язані з часовими та вартісними розбіжностями між митною і банківською статистикою.
Резервні активи – стаття рахунка капітальних операцій, яка відображає суму ліквідних активів центрального банку й використовується для регулювання платіжного балансу.
З метою оцінки стану платіжного балансу слід розрізняти первинне, вторинне та підсумкове його сальдо.
Первинне сальдо – це сальдо рахунка поточних операцій. Воно є початковою ознакою платіжного балансу і має вирішальний вплив на його загальний стан.
Вторинне сальдо - це інтегральне сальдо двох рахунків - поточних і капітальних операцій, - доповнене статтею “Помилки та упущення”.
Підсумкове сальдо – це сальдо з урахуванням вторинного сальдо і змін у резервних активах. Воно завжди нульове.
ПБ = РПО + РКО + ПУ (10.3), де:
ПБ – платіжний баланс;
РПО– рахунок поточних операцій;
РКО – рахунок капітальних операцій;
ПУ – помилки та упущення.
Проведення торговельних і фінансових операцій між країнами передбачає існування системи валютних відносин. Обмін валют і розрахунки між державами здійснюються на підставі валютного (обмінного) курсу. Валютний курс встановлюється на валютному ринку в процесі торгів валютами різних країн.
Валютний (обмінний) курс – це ціна будь-якої валюти, виражена через певну кількість іншої валюти.
Валютний курс може встановлюватися в двох формах. По-перше, у формі прямого котирування, коли масштабна одиниця іноземної валюти (1, 10, 100 тощо) виражається через певну кількість національної валюти. Наприклад, 1 дол. США = 5 грн. 5 коп. або 100 японських ієн = 0,8 дол. США. По-друге, у формі оберненого котирування, згідно з яким масштабна одиниця національної валюти виражається через певну кількість іноземної валюти. Наприклад, 1 грн. = 0,20 дол. США або 1 дол. США = 125 японських ієн.
Девальвація – цілеспрямовані дії уряду на зниження валютного (обмінного) курсу національної валюти. Ревальвація – цілеспрямовані дії уряду на підвищення валютного (обмінного) курсу національної валюти.
Залежно від режиму формування валютного курсу слід розрізняти три його види: (вільний плаваючий валютний курс; фіксований валютний курс; керований плаваючий валютний курс).
В основі валютного курсу - паритет купівельної спроможності окремих валют (ПКС) - співвідношення купівельної спроможності двох чи більше валют щодо певного набору товарів і послуг. При порівнянні купівельної спроможності окремих валют до уваги береться ринковий кошик- набір загальнодоступних і найуживаніших товарів та послуг, які перебувають у міжнародному товарообігу.
ВК = 
(10.4).
2. Вплив зовнішньої торгівлі на ВВП
Щоб врахувати як імпорт впливає на мультиплікатор витрат, введемо новий термін - гранична схильність до імпорту (ГСІм).
ГСІм = 
(10.5), де:
Δ Ім – збільшення імпорту;
ΔВВП – збільшення валового внутрішнього продукту на одну одиницю.
Гранична схильність до споживання національних товарів є гранична схильність до споживання всіх товарів мінус гранична схильність до імпорту:
ГССн = ГСС – ГСІм (10.6), де:
ГССн – гранична схильність до споживання національних товарів;
ГСС – гранична схильність до споживання всіх товарів;
ГСІм – гранична схильність до імпорту.
Формула мультиплікатора витрат в умовах відкритої економіки:
Мвс = 
(10.7),
де:
Мвс – складний мультиплікатор витрат в умовах відкритої економіки;
ГСІм – гранична схильність до імпорту;
ГСС – гранична схильність до споживання;
ГКП – граничний коефіцієнт
податків (ГКП = 
).
Вилучення у формі імпорту суттєво зменшує мультиплікатор витрат. Завдяки цьому однаковий початковий приріст витрат в умовах відкритої економіки забезпечує менший приріст ВВП порівняно із закритою економікою.
3. Основні елементи зовнішньоекономічної політики
До основних елементів зовнішньоекономічної політики належать: 1) торговельна політика; 2) валютна політика; 3) політика іноземного інвестування.
Основні типи торговельної політики: протекціонізм (політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції) і вільна торгівля (торгівля без обмежень, тобто без державного втручання; за умов такої політики не держава, а ринок регулює експорт та імпорт товарів і послуг).
В реальній практиці зовнішньоторговельна політика країни є змішаною.
Основними засобами державного регулювання зовнішньої торгівлі є митні та немитні заходи та засоби.
Розрізняють ввізне (імпортне), вивізне(експортне) та транзитне мито.
За способом стягнення розрізняють адвалерне, специфічне та комбіноване мито.
Адвалерне мито – нараховується у відсотках до митної вартості товару, що обкладається митом. Специфічне мито – тверда ставка за встановлену одиницю товару (вага, обсяг тощо). Комбіноване мито – є синтезом обох попередніх.
Немитні заходи та засоби - різноманітні адміністративні та економічні методи прямого або непрямого впливу на зовнішню торгівлю.
Найпоширенішими засобами кількісних обмежень у сфері міжнародної торгівлі є квотування (обмеження державною владою ввезення або вивезення товарів шляхом встановлення квоти; розрізняють експортні та імпортні квоти) та ліцензування (регулювання зовнішньоекономічної діяльності через дозволи, що їх видають державні органи на здійснення експортно–імпортних та транзитних операцій).
Найпоширеніші в цьому сенсі бар’єри технічного характеру, а саме вимоги щодо: дотримання національних стандартів; отримання сертифікатів якості імпортної продукції; спеціального пакування та маркування товарів; дотримання певних санітарно-гігієнічних норм, зокрема проведення заходів з охорони довкілля тощо.
Важливим фактором макроекономічної стабілізації є валютна політика. До основних елементів валютної політики можна віднести:
– регулювання рівня лібералізації валютного ринку, тобто регламентація доступу окремих резидентів до валютних операцій;
– нормування обов’язкових валютних резервів комерційних банків, які уповноважені здійснювати валютні операції;
– встановлення режиму формування валютних курсів (фіксований, плаваючий або керований плаваючий валютний курс);
– впровадження контролю за розподілом іноземної валюти, яка надходить до резидентів країни;
– застосування валютних інтервенцій, з допомогою яких держава отримує можливість впливати на співвідношення між попитом і пропозицією на валютному ринку і завдяки цьому обмежувати коливання валютного курсу.
Третім важливим елементом зовнішньоекономічної політики є політика іноземного інвестування. Ця політика покликана створювати відповідний клімат у країні для залучення іноземного капіталу.
4. Модель макроекономічної рівноваги Мандела-Флемінга
Відкрита економіка означає, що країни: а) експортують та імпортують значну частку вироблених товарів та послуг; б) отримують та надають кредити на світових фінансових ринках.
Модель Мандела-Флемінга - це модель малої відкритої економіки, яка використовується з метою оцінки результатів проведення різних видів економічної політики при фіксованих та плаваючих обмінних курсах.
Зазначена модель описує функціонування економіки в короткостроковому періоді та є модифікацією моделі IS-LM для малої відкритої економіки (IS (характеризує товарний ринок; LM (характеризує грошовий ринок).
Модель Мандела-Флемінга включає в себе три рівняння:
1) ВВП (витрати) = СВ+ВІ (ПС)+ДЗ+ЧЕ (10.8).
2) 
=
L (ПС, ВВП) (10.9), де: L – попит на гроші, М – пропозиція грошей, РЦ – середній рівень
цін, ПС - процентна ставка.
3) ПС = ПС* (10.10) – показує, що внутрішня процентна ставка (ПС) визначається рівнем світової процентної ставки (ПС*).
Модель Мандела-Флемінга: ВВП - процентна ставка
На даному рисунку показано, що крива IS направлена вниз, LM - угору. Горизонтальна лінія зображує світову процентну ставку (ПС*).
Графік має дві особливості:
1) положення кривої IS обумовлене рівнем обмінного курсу. Підвищення обмінного курсу зсуває криву вліво;
2) всі три криві перетинаються в одній точці Т1. Але можна припустити, що всі три криві не перетинаються в одній точці. Внутрішня процентна ставка (ПС) може бути вищою від світової процентної ставки (ПС*) або меншою від неї.
У такому випадку можливі два варіанти:
1) оскільки обмінний курс дуже низький, то криві IS та LM перетинаються в точці Т2, яка знаходиться вище рівня світової процентної ставки (рис.10.3 (а)).Така ситуація стимулює іноземних інвесторів вкладати капітал у економіку даної країни, що викликає зростання курсу її валюти та переміщення кривої IS униз;
Рис. 10.3 (а).
2) криві IS і LM перетинаються в точці Т3, де внутрішня процентна ставка (ПС) нижче світової (ПС*) (рис.10.3 (б)). У цьому випадку інвестори даної країни зацікавлені в тому, щоб вивезти свій капітал, у результаті чого обмінний курс її валюти знизиться і крива IS пересунеться вгору.
Рис. 10.3 (б).
Таким чином, рівновага встановлюється в точці перетину кривої LM із горизонтальною лінією на рівні світової процентної ставки (точка Т1).
ВИСНОВКИ
1. Платіжний баланс – це статистичний звіт, поданий у формі бухгалтерських рахунків, про торгові та фінансові угоди економічних суб’єктів країни із закордоном за певний період часу, як правило за рік. Він відображає співвідношення між сумою надходжень у країну реальних цінностей і сумою їх вилучень із країни.
2. Паритет купівельної спроможності – принцип визначення валютного курсу на основі співвідношення іноземних та національних валют. При порівнянні купівельної спроможності окремих валют до уваги береться ринковий кошик, тобто набір загальнодоступних і найуживаніших товарів та послуг, які перебувають у міжнародному товарообігу.
3. Зовнішньоекономічна політика - це заходи уряду у сфері зовнішньоекономічної діяльності держави. До основних елементів зовнішньоекономічної політики належать торговельна політика, валютна політика та політика іноземного інвестування.
4. Модель Мандела-Флемінга - це модель малої відкритої економіки, яка використовується з метою оцінки результатів проведення різних видів економічної політики при фіксованих та плаваючих обмінних курсах.