ТЕМА: «ГРОШОВИЙ РИНОК І МОНЕТАРНА ПОЛІТИКА»

1. Грошовий ринок та його характеристика.

2. Банківська система та грошовий мультиплікатор.

3. Грошово-кредитне регулювання економіки.

4. Одночасна рівновага на товарному і грошовому ринках: модель IS-LM для закритої економіки.

                   1. Грошовий ринок та його характеристика

Гроші - сукупність фінансових активів, які використовуються для проведення розрахунків при здійсненні операцій (засоби платежу, що приймаються в обмін на товари й послуги).

Готівкові гроші (ГГ) – це паперові гроші (банкноти) та монети. Паперові гроші - грошові знаки, що випускаються центральним банком для покриття фінансових потреб держави і забезпечені певною купівельною спроможністю.

Безготівкові гроші (БГ) – це записи на банківських рахунках і внески в комерційних банках.

До безготівкових грошей належать банківські депозити (поточні та строкові рахунки), чеки й кредитні картки.

Сукупність готівкових і безготівкових грошей, які забезпечують

обіг товарів і послуг в економіці країни становить грошову масу.

ГМ = ГГ + БГ

Грошовий ринок – це ринок, на якому економічні суб’єкти купують потрібні їм ліквідні засоби, виписуючи на себе або пускаючи в обіг короткострокові зобов’язання, тобто банкноти. Кредитний ринок (ринок позичкового капіталу) – це ринок, що забезпечує рух фінансових засобів від тих, хто заощаджує, до тих, хто інвестує. Кредитний ринок (ринок позичкового капіталу) відрізняється тим, що зобов’язання, які перебувають у обігу, є довгостроковими.

Грошовий та кредитний ринки перетинаються та утворюють грошово-кредитний ринок, який перерозподіляє грошову масу між окремими економічними суб’єктами з метою використання на поточні та довгострокові потреби.

Грошова пропозиція (ГП) є реальною грошовою масою (ГМ) та визначається за формулою:

ГП = ГМ/РЦ

РЦ – рівень цін.

Грошова пропозиція створюється банківською системою: центральним і комерційним банками країни. Центральний банк випускає в обіг банкноти, монети, а комерційні банки створюють гроші шляхом надання ссуд фірмам та домогосподарствам.

Для визначення пропозиції грошей грошову масу поділяють на декілька груп, які називаються грошовими агрегатами МО, М1, М2, М3. В основі їх виділення лежить ступінь ліквідності компонентів, які входять в грошовий агрегат.

Грошові агрегати – окремі сукупності грошових активів, які різняться між собою рівнем ліквідності.

Структура грошової маси в Україні

 

Попит на гроші (ПГ) – це попит на реальну грошову масу. Він включає попит на гроші для угод (ПГу) (трансакційний попит на гроші) і попит на гроші як активи (ПГа) (спекулятивний попит на гроші).

ПГ = ПГу + ПГа

Попит на гроші для угод (трансакційний попит на гроші) відображає ту кількість грошей, яку економічні суб’єкти хотіли б мати на руках для здійснення  повсякденних ділових угод. Він залежить від:

–                   реального обсягу ВВП (з його зростанням збільшується попит на гроші);

–                   швидкості обігу грошей ( чим вища швидкість обігу грошей, тим менша їх кількість потрібна для обслуговування угод).

Кількість грошей у обігу визначається рівнянням обміну, відомим як формула Фішера:

ГМ х ШОГ = РЦ х Q, де:

ГМ – грошова масса;

Q – кількість угод;

ШОГ – швидкість обігу грошей.

Попит на гроші як активи випливає з їх функції як засобу заощадження. В цьому випадку гроші розглядаються як засіб збереження вартості. Володіння грошима в цій якості перетворює їх на активи (разом з нерухомістю, акціями, облігаціями, цінностями). Перевага грошей – їх ліквідність, недолік – не приносять доходу власнику.

Рівновага на грошовому ринку – це коли обсяг попиту на гроші дорівнює обсягу пропозиції грошей.

Рівноважна ціна – процентна ставка. Порушення рівноваги на грошовому ринку призведе до коливання процентної ставки.

Рівновага на грошовому ринку

2.Банківська система та грошовий мультиплікатор

Банки – це особливі фінансові інститути, що акумулюють грошові кошти та інші нагромадження (золоті запаси, цінні папери та ін.), надають кредити, здійснюють грошові розрахунки, випуск у обіг грошей та цінних паперів, операції із золотом та інші функції.

Банківська система – сукупність банківських установ, які функціонують на території даної країни. Вона має два рівні: центральний банк (в Україні – Національний банк) і комерційні банки.

Основні задачі центрального банку

1.                Забезпечення стабільності грошового обігу.

2.                Здійснення державної політики в області кредитування, грошового обігу, розрахунків і валютних відносин.

Основні функції центрального банку держави.

1.                             Єдиний емісійний центр держави.

2.                              Банк банків, здійснює кредитно-розрахункове обслуговування

інших банків та кредитних установ, надає кредити комерційним банкам, здійснює контроль за їх діяльністю..

3.                             Орган банківського нагляду.

4.                             Банк уряду.

5.                             Провідник офіційної грошово-кредитної політики.

6.                             Керує золотовалютними резервами країни.

7. Представляє інтереси держави в міжнародних фінансових організаціях.

8. Науково-дослідний, інформаційно-статистичний та консультативний центр держави.

Структура балансу центрального банку

 

Балансове рівняння центрального банку:

ЗР+ВР+ЦП+ПФІ+ПУ+ІА = ГГ+ДФІ+ДУ+ІП+ЧС, де:

ЧС – чисте сальдо.

Базове рівняння зміни грошової маси :

ВР+ЦП+ПФІ = ГГ+ДФІ

Комерційні банки – кредитні установи, котрі здійснюють різні банківські операції для своїх клієнтів на засадах комерційного розрахунку.

Операції комерційних банків підрозділяються на пасивні та активні.

Пасивні операції – залучення грошових ресурсів шляхом:

–                   депозитів;

–                   продажу акцій, облігацій та інших цінних паперів.

Активні операції – розміщення грошових ресурсів шляхом:

–                   кредитування;

–                   придбання акцій і цінних паперів.

Балансовий звіт комерційних банків

 

Спроможність комерційних банків надавати кредити залежить від величини депозитних грошей та пропорцій їх розподілу. Їх величина формується за рахунок власного капіталу та залучених грошей і розподіляється на банківські резерви та кредитні гроші.

Банківські резерви (БР) складаються із двох компонентів:

1) обов’язкових резервів, які регламентує центральний банк;

2) додаткових резервів, котрі банки створюють самостійно:

БР = ДГ х Рн, де:

Рн – норма банківських ресурсів.

Банківські резерви (БР) – частина депозитних грошей, які комерційні банки зберігають у формі безпроцентних вкладів у центральному банку та у формі готівки у власній касі.

Депозитні гроші (ДГ) – грошові кошти, які залучаються банківською системою з метою їх використання для здійснення активних операцій.

Якщо від загальної величини депозитів відняти величину обов’язкових резервів, можна одержати величину, яку комерційний банк може видати в кредит, тобто величину кредитних можливостей банку (К): 

К= ДГ- БР обов’язкові.

БР фактичні = БР обов’язкові +БР надлишкові.

У світовій практиці крім банків на грошовому ринку представлені небанківські кредитно-фінансові інститути.

Види небанківських кредитно-фінансових установ:

1)                інвестиційний банки – здійснюють операції по емісії і розміщенню цінних паперів, залучають капітал, використовують власний капітал на інвестування галузей;

2)                ощадні установи – накопичення грошових заощаджень населення для інвестування;

3)                страхові компанії – залучають кошти шляхом продажу страхових полісів, фінансують великі корпорації промисловості, транспорту, торгівлі;

4)                пенсійні фонди – залучають кошти шляхом емісії боргових забов`язань;

5)                інвестиційні компанії – розміщують свої акції серед дрібних держателів і використовують ці кошти на купівлю цінних паперів різних галузей економіки.

 

Переважання депозитних грошей над банківськими резервами дає банкам змогу створювати кредитні гроші (КГ): КГ = ДГ – БР

3.Грошово-кредитне регулювання економіки

Грошово-кредитна (монетарна) політика – заходи, які здійснюються Центральним банком щодо регулювання грошового ринку з метою стабілізації економіки (є частиною загальної макроекономічної політики).

Цілі грошово-кредитної політики:

–                   стійкі темпи зростання національних виробництв;

–                   стабілізація загального рівня цін;

–                   високий рівень зайнятості населення;

–                   рівновага платіжного балансу.

Сутність грошово-кредитної політики полягає в регулюванні обсягу грошової пропозиції для стабілізації економіки.

Під час спаду виробництва грошово-кредитна політика стимулює зростання пропозиції грошей, а в періоди високої інфляції – обмеження пропозиції грошей.

Грошово-кредитне регулювання здійснюється через монетарну політику, яка залежить від вибору конкретних методів відповідно до поставлених цілей.

Методи монетарної політики:

–                   політика «дорогих» грошей;

–                   політика «дешевих» грошей.

Політика “дорогих” грошей – монетарна політика, спрямована на підвищення процентної ставки з метою стримання ділової активності. Політика “дорогих” грошей проводиться Центральним банком у період буму й спрямована на зниження ділової активності з метою боротьби з інфляцією.

Політика “дешевих” грошей – монетарна політика, спрямована на зниження процентної ставки з метою стимулювання ділової активності. Ця політика полягає у збільшенні пропозиції грошей.  Вона проводиться в період спаду в економіці як захід боротьби з безробіттям.

Суб’єктом монетарної політики держави є Центральний банк, який здійснює грошову емісію та регулює грошово-кредитну діяльність комерційних банків.

У своїй діяльності центральний банк для регулювання грошової маси застосовує такі інструменти (методи):

1) операції на відкритому ринку;

2) змінення норми обов’язкових резервів;

3) змінення облікової ставки.

1.                Операції на відкритому ринку (регулювання пропозиції грошей) - це купівля центральним банком у населення, фірм, банків або продаж їм державних цінних паперів (облігацій), з метою зміни величини грошово-кредитних потоків, які обслуговують рух товарів та послуг.

Для збільшення грошової маси центральний банк скуповує державні цінні папери (облігації) у комерційних банків, фірм і домогосподарств, що призводить до збільшення грошей у обігу. При цьому збільшуються резерви банків і їх здатність до кредитування. В свою чергу це збільшує пропозицію грошей і знижує процентну ставку, зростають  інвестиції і в перспективі мультиплікативно зростає ВВП. Це, так звана, політика «дешевих» грошей.

Для стримання ділової активності держава, через центральний банк продає свої цінні папери, зменшуючи грошову масу в обігу. Це зменшує банківські резерви і здатність комерційних банків до кредитування. При цьому скорочується грошова пропозиція і зростає процентна ставка, а інвестування знизиться. Це так звана, політика «дорогих» грошей, яка є одним із елементів рестриктивної політики держави.

Таким чином держава впливає на динаміку національного продукту – стимулюючи економічне зростання на фазі депресії та стимулюючи його при наближенні до спаду.

2.                Змінення норми обов’язкових резервів є основним інструментом (методом)  регулювання кредитної емісії (кількості безготівкових грошей),  найжорсткішим інструментом грошово-кредитної політики.

3.                             Змінення облікової ставки відповідно до кон’юнктурних

коливань в економіці.

Облікова ставка – це процент, під який центральний банк надає кредити комерційним банкам.

Збільшення норми резерву веде до скорочення грошової пропозиції та підвищення процентної ставки. Гроші стають «дорогими», що означає політику «дорогих» грошей (рестриктивну). І навпаки, знижуючи резервну норму центральний банк здійснює експансіоністську політику, тобто політику «дешевих» грошей.

Підвищення облікової ставки призводить до зменшення кредитних ресурсів комерційних банків, тому позика грошей стає дорогою,погіршується кредитування економіки, пропозиція грошей зменшується, а процентна ставка зростає.

При зниженні облікової ставки кредитні ресурси комерційних банків зростають, позика грошей стає дешевою, збільшується кредитування економіки, пропозиція грошей зростає, а процентна ставка зменшується.

До інструментів стримувальної політики належать :продаж Центральним банком державних цінних паперів;  підвищення норми обов’язкових резервів; підвищення облікової ставки.

До інструментів стимулювальної політики належать: купівля Центральним банком державних цінних паперів;  зниження норми обов’язкових резервів; зниження  облікової ставки.

Питання для самоконтролю:

1.                             Поняття грошей і їх види.

2.                             Яка різниця між грошовим та кредитним ринком.

3.                             Яка структура грошової маси в Україні?

4.                             Від яких факторів залежать попит і пропозиція грошей?

5.                             Які інститути створюють банківську систему і їх основні функції.

6.                             Як утворюється банківський прибуток.

7.                             За допомогою яких інструментів реалізуються цілі грошово-кредитної політики:

–                   Темпи зростання національного виробництва;

–                   Стабільність цін;

–                   Високий рівень зайнятості;

–                   Рівновага платіжного балансу.

8.                             Які специфічні види кредитно-фінансових установ, окрім банків, функціонують на грошовому ринку?

9.                             Які методи застосовує центральний банк для регулювання грошової маси?

10.                        Які цілі і наслідки операцій на відкритому ринку?

11.                        Яким методом збільшення і змншення пропозиції грошей застосовує центральний банк?