ТЕМА: «МАКРОЕКОНОМІЧНА НЕСТАБІЛЬНІСТЬ»
1. Циклічний характер економічного розвитку
2. Безробіття: сутність, види та соціально-економічні наслідки
3. Інфляція: її причини, види та наслідки.
1. Циклічний характер економічного розвитку
Після першої світової економічної кризи 1825 року ринкова економіка з певною періодичністю зазнає спадів виробництва. Період від однієї кризи до іншої називають економічним циклом, у якому виділяють наступні фази: пік, рецесія (спад), нижча точка спаду (дно), підйом (пожвавлення).
Економічний цикл є об’єктивним механізмом встановлення макроекономічної рівноваги, хоча і пов’язаний зі значними втратами економіки.
Циклічність – закон розвитку економічної системи.
Економічний цикл (цикл ділової активності) — це періодичний підйом або спад реального ВВП на фоні загальної тенденції до зростання.
Основною причиною економічних циклів є невідповідність між сукупним попитом AD (сукупними витратами) і сукупною пропозицією AS (сукупним обсягом виробництва).
Циклічний характер розвитку економіки пояснюється зміною сукупного попиту за незмінної величини сукупної пропозиції (зростання сукупних витрат веде до підйому, а їх скорочення обумовлює рецесію)або зміною сукупної пропозиції за незмінної величини сукупного попиту (скороченя сукупної пропозиції означає спад в економіці, а її зростання – підйом в економіці).
Причини циклічності:
– технічні нововведення (НТР);
– політичні і випадкові події (війни, перебудови);
– зміни в кредитно-грошовій політиці;
– нестачанаціональних інвестицій;
– зміни цін на нафту, газ та інші види сировини, тощо.
Залежно від тривалості економічні цикли поділяються:
– цикли Китчина тривалістю 3-5 років, зумовлені у першу чергу
коливанням у споживчих смаках (моді) і оновленні моделей раніше виробленою продукції;
– цикли Джаглера з періодичністю 7-11 років як підсумок
взаємодії багатьох грошово-кредитних факторів;
– цикли Кузнєца. Їхня тривалість становить двадцять років, а рушійними силами є зрушення у відтворювальній структурі виробництва;
– цикли Кондратьєва, або довгохвильові цикли, котрі тривалістю 40-60 років. Їхня головна рушійна сила – радикальні зміни в технологічній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова.
Фази економічного циклу:
1. криза (спад, рецесія);
2. депресія (стагнація);
3. пожвавлення;
4. піднесення (бум).
Сучасна економічна теорія виділяє дві фази: рецесію і підйом. Під рецесією розуміється криза і депресія, а під підйомом – пожвавлення і пік.
Криза – головна фаза економічного циклу, яка характеризується різким погіршенням усіх параметрів економічного розвитку.
Причини економічних криз:
– недостатнє споживання;
– диспропорції між галузями економіки;
– розширення або звуження банківського кредитування.
Види економічних криз:
– перевиробництва;
– платіжна;
– фінансова;
– валютна.
Напрямки прояву економічної кризи:
– перевиробництво товарів порівняно з платоспроможним попитом;
– різке падіння цін внаслідок перевищення сукупної пропозиції над сукупним попитом;
– різке скорочення обсягів виробництва;
– скорочення інвестицій;
– масові банкрутства підприємств;
– значне зростання безробіття і зниження заробітної плати;
– грошово-кредитна криза – скорочення кредиту, вилучення капіталів з банків,банкрутство банків,падіння курсу акцій та облігацій,підвищення норми відсотка.
Депресія.
– зменшення товарного надлишку;
– призупинення різкого падіння цін;
– падіння позичкового відсотка за рахунок маси грошового капіталу, який не знаходить застосування в промисловості й торгівлі
– збільшення пропозиції грошей.
Пожвавлення:
– зростання виробництва тільки в до кризових обсягах.
Піднесення (бум):
– швидке зростання виробництва;
– підвищення цін (за рахунок збільшення платоспроможного попиту);
– скорочення безробіття;
– підвищення заробітної плати;
– кредитна емісія (збільшення кредитування призводить до збільшення норми відсотка).
У ході економічного циклу досить чітко виявляється така закономірність: чим вищі темпи економічного піднесення, тим глибшим є наступний спад виробництва. Високі темпи економічного зростання створюють умови надмірного «перегріву» економіки, що становить об’єктивну загрозу наступного спаду виробництва і кризи.
Антикризова політика – політика держави, спрямована на регулювання коливань економічної активності в суспільстві в періоди передкризового стану та запобігання розвитку економічних криз.
Табл.
Найважливіші заходи антикризової політики
У періоди бумів |
У періоди депресії |
Грошово-кредитна політика |
|
Продаж державних цінних паперів на відкритому ринку |
Купівля державних цінних паперів на відкритому ринку |
Підвищення норми обов’язкових банківських резервів |
Зниження норми обов’язкових банківських резервів |
Підвищення облікової ставки |
Зниження облікової ставки |
Фіскальна політика |
|
Скорочення витрат держбюджету |
Додаткові витрати держбюджету |
Збільшення податкових ставок |
Зменшення податкових ставок |
Політика заробітної плати і тарифів |
|
Зниження заробітної плати |
Збільшення заробітної плати |
Політика державних інвестицій |
|
Скорочення державного будівництва |
Прискорення виконання інвестиційних програм |
2. Безробіття: сутність, види та соціально-економічні наслідки
Важливими проявами макроекономічної нестабільності є:
– безробіття;
– високі темпи інфляції.
Безробіття – це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї.
При повній зайнятості обсяг виробництва є максимально можливим. Тому він називається потенційним і вимірюється з допомогою потенційного ВВП. З макроекономічної точки зору, повна зайнятість ресурсів, передбачає недовикористання тільки 10-20% виробничих потужностей та безробіття на його природному рівні.
Зайнятість населення - це діяльність працездатного населення країни, спрямована на відтворення валового внутрішнього продукту та національного доходу.
Рівень зайнятості = х 100%
Населення країни можна поділити на зайнятих, безробітних та осіб поза робочою силою. Зайняті та безробітні разом становлять робочу силу, або економічно активне населення.
РС = зайняті + безробітні
Зайняті – це люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категорії належать і зайняті неповний робочий день.
Безробітні – це ті, хто не має роботи, але активно шукає її або чекає, щоб повернутися на попереднє місце роботи. Отже людина вважається безробітною, коли вона:
а) без роботи;
б) робить активні спроби знайти роботу; в) готова одразу ж стати до роботи.
До осіб поза робочою силою відносять:
а) осіб до 16 років, студентів денної форми навчання, тих, що перебувають у спецустановах (наприклад, психіатричних диспансерах, виправних закладах тощо), осіб без певного місця проживання;
б) осіб, які вибули зі складу робочої сили (дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботу, перебувають на пенсії, надто хворі, щоб працювати, або просто не шукають роботу). Осіб поза робочою силою називають економічно неактивним населенням.
Рівень безробіття = х 100%
Види (форми) безробіття:
1. фрикційне;
2. структурне;
3. циклічне.
Фрикційне безробіття – безробіття, яке виникає внаслідок зміни місця роботи.
Структурне безробіття – це безробіття, що визначається структурними зрушеннями в економіці.
Безробіття, яке є необхідною умовою для нормального розвитку ринку праці і складається із фрикційного та структурного безробіття, називається природним.
ПРБ = ФБ + СБ ,де:
ПРБ – природний рівень безробіття;
ФБ – фрикційне безробіття;
СБ – структурне безробіття.
Циклічне безробіття – безробіття, яке виникає внаслідок загального спаду виробництва і скорочення попиту на ринку праці.
ЦБ = ФРБ – ПРБ , де:
ЦБ – циклічне безробіття;
ФРБ – фактичний рівень безробіття;
ПРБ – природний рівень безробіття.
Соціально-економічні наслідки безробіття.
По-перше, безробіття призводить до недовипуску продукції, втрати частини ВВП.
Зв’язок між рівнем циклічного безробіття та зменшенням фактичного обсягу ВВП, порівняно з потенційним (при повній зайнятості), показує закон Оукена.
х 100% = – β (ФРБ-ПРБ)
β – коефіцієнт чутливості відставання ВВП до зміни рівня циклічного безробіття.
Для визначення зміни фактичного ВВП у поточному періоді порівняно з ВВП у минулому періоді:
х100%=3% – 2(ФРБпп – ФРБмп), де:
ВВПфпп – фактичний рівень ВВП у поточному періоді;
ВВПфмп – фактичний рівень ВВП у минулому періоді;
ФРБпп – фактичний рівень безробіття у поточному періоді;
ФРБмп – фактичний рівень безробіття у минулому періоді.
Втрати за умов циклічного безробіття = (ФРБ – ПРБ) х 2,5 , де:
ФРБ – фактичний рівень безробіття;
ПРБ – природний рівень безробіття.
ВВП потенц. = (ВВП факт. х 100)/ (100 – втрати).
ВВП втрати = ВВП потенц. – ВВП фактич.
3. Інфляція: її причини, види та наслідки
Інфляція – це стійка тенденція росту загального рівня цін, що супроводжується зниженням купівельної спроможності національної грошової одиниці.
РІ = Ісц - 100% , де:
РІ – рівень інфляції;
Ісц – індекс споживчих цін.
Темп інфляції =
Дефляція - загальний рівень цін падає і купівельна спроможність грошей підвищується.
Дезінфляція – це сповільнення темпів інфляції.
Помірна інфляція – приріст цін, який становить не більше 10% на рік.
Галопуюча інфляція – приріст цін, який вимірюється десятками або сотнями відсотків на рік (до 200%).
Гіперінфляція – приріст цін, який вимірюється тисячами відсотків на рік.
Інфляція попиту - інфляція, що викликана зростанням сукупного попиту. Зростання сукупного попиту може бути викликано збільшенням кожного з компонентів сукупних витрат (споживчих, інвестиційних, державних і чистого експорту) або підвищенням пропозиції грошей.
Інфляція витрат (інфляція пропозиції) – це інфляція, яка виникає в результаті скорочення сукупної пропозиції, що відбувається в результаті зростання витрат
Стагфляція – ситуації в економіці, коли одночасно відбувається підвищення рівнів інфляції та безробіття на фоні загального спаду фактичного ВВП.
Неочікувана інфляція – інфляція, яка є результатом непередбачуваних змін у економіці.
Очікувана інфляція – інфляція, яка є наслідком прогнозованих тенденцій у економіці та заходів, запланованих державою.
ПС ном = ПС реальн. + РІ очік.
Варто мати на увазі, що за високих темпів інфляції (понад 10% за рік) рівняння “ефекту Фішера” має вигляд:
РС реальн.= ПС ном.- РІ очік./ 1+ РІ очік.х 100%
Рівняння кривої Філіпса:
РІ = ОІ - β (ПРБ-СБ) + ШП ,де:
РІ – рівень інфляції;
ОІ – очікувана інфляція;
β – коефіцієнт, який показує, наскільки сильно реагує інфляція на динаміку циклічного безробіття; він завжди більший нуля;
ПРБ – природний рівень безробіття;
СБ – структурне безробіття; ПРБ – СБ= ЦБ (циклічне безробіття);
ШП - шоки пропозиції.
Антиінфляційна політика - політика держави, яка спрямована на боротьбу з інфляцією та включає прямі (регулювання державою грошової маси; державне регулювання цін; державне (за угодою з профспілками) регулювання заробітної плати; державне регулювання зовнішньої торгівлі, операцій із іноземним капіталом і валютного курсу) та непрямі засоби регулювання купівельної спроможності грошової одиниці (регулювання загальної маси грошей шляхом управління ними центральним банком; операції центрального банку на відкритому ринку цінних паперів; зміну обов’язкових резервів комерційних банків у центральному банку; зміну облікової ставки).