Лекція 1. МАКРОЕКОНОМІКА ЯК НАУКА
1. Об’єкт та предмет макроекономіки
2. Суб’єкти макроекономіки та їх взаємодія
3. Логічна модель макроекономіки.
1. Об’єкт та предмет макроекономіки
Макроекономіка – економічна наука, що досліджує сутність, результати та наслідки спільної економічної діяльності всіх учасників народного господарства.
Розрізняють позитивну (відповідає на питання: як воно є) і нормативну (відповідає на питання: як має бути)макроекономіку.
Макроекономічний аналіз має два рівні:
- ex post аналіз – національне рахівництво (базується на
визначенні макроекономічних параметрів минулого періоду з метою отримання інформації про те, як національна економіка функціонувала і яких результатів досягла);
- ex ante аналіз - прогностичне моделювання (це прогнозне
моделювання економічних явищ та процесів на основі певних теоретичних концепцій).
Економічна система – це певним чином упорядкована система зв’язків між виробниками і споживачами матеріальних і нематеріальних благ і послуг. Кожна економічна система розв’язує три основні економічних питання: що виробляти?, як виробляти?, для кого виробляти?
Основні ознаки класифікації економічних систем: 1) форма власності на засоби виробництва; 2) спосіб регулювання економічної діяльності.
Економічні системи: традиційна (натуральна) економіка; централізована (командно-адміністративна) економіка; ринкова економіка вільної конкуренції; регульована ринкова (змішана) економіка, або соціально орієнтована ринкова економіка.
Об’єктом макроекономіки є історично визначена економічна система
(економічна система в цілому та її агреговані параметри).
Агрегування- це поєднання окремих одиниць або даних у одну одиницю.
Предметом макроекономіки є ефективність функціонування механізмів економічної системи.
Макроекономіка є теоретичною основою економічної політики держави: фіскальної (бюджетно-податкової), монетарної (грошово-кредитної, соціальної та зовнішньоекономічної політики.
Фіскальна політика - це сукупність заходів держави у сфері оподаткування та державних закупівель з метою цілеспрямованого впливу на соціально-економічний розвиток країни.
Монетарна політика – це розробка та здійснення системи заходів, з допомогою яких держава здійснює грошову пропозицію та регулювання грошової маси для стабілізації економіки. Монетарну політику проводить центральний банк країни (у нашій державі - Національний банк України, який застосовує такі методи: операції на відкритому ринку, зміна рівня мінімальної резервної норми та зміна облікової ставки).
Соціальна політика держави – комплекс соціально-економічних заходів, направлених на послаблення нерівності в розподілі доходів та майна, на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінювання заощаджень.
Зовнішньоекономічна політика – заходи уряду, які впливають на обсяги
зовнішньої торгівлі. До основних елементів зовнішньоекономічної політики належать: 1) торговельна політика; 2) валютна політика; 3) політика іноземного інвестування.
Торговельна політика відіграє головну роль у зовнішньоекономічній політиці. Розрізняють два основних типи торговельної політики – це протекціонізм (політика захисту національних виробників від іноземних товарів) і вільна торгівля (торговий лібералізм; фритредерство) (торгівля з незначними тарифними і нетарифними бар’єрами або взагалі без них).
Методи макроекономіки: метод наукової абстракції; метод аналізу; метод синтезу; метод індукції; метод дедукції. Основним методом макроекономічного дослідження є економіко - математичне моделювання.
Основні функції макроекономіки: теоретико-пізнавальна, практична, прогностична, виховна і методологічна.
2. Суб’єкти макроекономіки та їх взаємодія
1. Сектор домашніх господарств включає всі приватні господарства країни, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб. Домашнє господарство - економічна одиниця, що складається з однієї або більше осіб, яка володіє ресурсами, забезпечує ними економіку й використовує отримані за це доходи для купівлі товарів і послуг, які задовольняють матеріальні потреби його та членів родини. Домашні господарства здійснюють такі види економічної діяльності: 1) пропонують фактори виробництва; 2) споживають частину отриманого доходу; 3) заощаджують.
2. Підприємницький сектор – це сукупність усіх фірм, що зареєстровані та діють у межах країни (мета діяльності фірм - отримання прибутку). Підприємницький сектор здійснює такі види економічної діяльності: 1) пред’являє попит на фактори виробництва; 2) пропонує результати своєї діяльності; 3) інвестує.
3. Державний сектор – це всі державні підприємства, інститути та установи. Основне завдання держави полягає у створенні суспільних благ, які надходять споживачам на безоплатній основі (безпека, досягнення фундаментальної науки та вирішення загальнодержавних програм, послуги державної, соціальної та виробничої інфраструктур). Держава також формує правове середовище для діяльності економіки, здійснює перерозподіл доходів.
Основні види економічної діяльності державного сектору: збір податків; державні закупівлі товарів та послуг, інвестування державного сектору; визначення пропозиції грошей для всіх макроекономічних суб’єктів.
4. Сектор закордон включає всі економічні суб’єкти, які знаходяться за межами даної країни, а також іноземні державні інститути.
Суб’єкти макроекономіки беруть участь у кругообігу матеріальних і грошових засобів, які утворюють економічний організм.
3. Логічна модель макроекономіки
Ринкова економіка може бути тільки системою ринків. Із багатьох ринків Дж. М. Кейнс виділив чотири основних: 1) ринок благ (товарів та послуг); 2) ринок грошей; 3) ринок цінних паперів; 4) ринок праці.
Взаємодія між цими ринками забезпечує механізм руху макроекономіки та відображується в усіх макроекономічних моделях.
Логічна модель макроекономіки
Об’єднаємо всі ці ринки в один макроринок та доповнимо його
такими обов’язковими макроекономічними зв’язками:
1. Фірми та домашні господарства сплачують державі податки;
2. Держава здійснює трансфертні платежі домашнім господарствам
(державні виплати індивідам, які не обумовлюються їх безпосередньою участю в суспільному виробництві: допомога по безробіттю, пенсії, стипендії тощо) та дотації фірмам (урядові платежі, що надаються окремим підприємствам і домашнім господарствам.
3. Фірми частину отриманого прибутку перетворюють на інвестиції
(майбутня пропозиція), а домашні господарства частину доходу - на заощадження (майбутній попит);
4. Держава частину бюджету використовує на фінансування
неринкового сектору економіки (наука, освіта, охорона здоров’я, державний апарат, оборона тощо);
5. Держава перебуває в кредитних відносинах із закордоном.
ВИСНОВКИ
1. Макроекономіка – це галузь економічної науки, яка вивчає ефективність функціонування національної економіки як єдиного цілого з позиції сталого економічного зростання, повної зайнятості ресурсів, рівня інфляції та зовнішньої рівноваги.
2. Об’єктом макроекономіки є національна економіка. Предметом макроекономіки є ефективність функціонування механізмів економічної системи, що являє собою певним чином упорядковану систему відносин і зв’язків між виробниками та споживачами матеріальних благ та послуг.
3. Суб’єктами макроекономіки є сектор домашніх господарств, підприємницький сектор, державний сектор та сектор закордон.
4. Макроекономіка виступає теоретичною основою економічної політики держави, що вимагає від студентів її творчого та наполегливого вивчення.