Лекція 12. ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ

1. Сутність, фактори і типи економічного зростання.

2. Модель економічного зростання Домара-Харрода.

3. Модель економічного зростання Р. Солоу.

        

1.                             Сутність, фактори і типи економічного зростання

Економічне зростання – довгостроковий сталий розвиток економіки, тобто довготермінова тенденція збільшення реального ВВП.

Економічне зростання вимірюється двома способами: 1) річними темпами зростання реального ВВП; 2) річними темпами зростання реального  ВВП на душу населення.

Основні показники вимірювання економічного зростання:

а) коефіцієнт зростання – відношення показника періоду, що аналізується, до показника базисного періоду;

б) темп зростання – коефіцієнт зростання, помножений на 100%;

в) темп приросту – темп зростання мінус 100%.

Для визначення величини реального ВВП через певну кількість років використовується “Правило 70”. Воно стверджує, що якась змінна збільшується темпом Х % на рік, то її величина подвоюється приблизно через 70 років. Наприклад, якщо  реальний ВВП на душу населення  збільшився на 5% на рік, то його величина подвоїться приблизно через 14 років (70:5 = 14).

Економічне зростання будь–якої країни визначають:

-                                 фактори пропозиції  (кількість та якість природних ресурсів; кількість та якість трудових ресурсів; кількість та якість капіталу; технологія);

- фактори попиту виявляються в тім, що макроекономічне середовище має забезпечити такий рівень сукупних витрат, за якого наявні ресурси використовуються повністю (податкові та процентні ставки, інвестиційні вирати тощо);.

-                                 фактори розподілу (перерозподіл виробничих ресурсів у економіці,

чинна система розподілу доходів).

Загальне уявлення про взаємодію трьох груп факторів економічного зростання ілюструє крива виробничих можливостей – крива, яка відбиває максимально можливий обсяг виробництва продукту, за повного й ефективного використання наявних ресурсів.

Крива виробничих можливостей

Точки А і Г показують дві нереалістичні ситуації, коли всі економічні ресурси витрачалися б на виробництво предметів споживання або інвестиційних товарів. У дійсності економіка знаходить баланс у розподілі своїх ресурсів між виробництвом споживчих та інвестиційних товарів. Це показують точки Б і В на кривій виробничих можливостей.

Будь-яка точка на кривій виробничих можливостей свідчить, що в економіці повністю задіяні всі ресурси, тобто вона досягла своїх потенційних значень. Якщо економіка знаходиться в положенні точки Д, це означає, що вона виробляє певну кількість споживчих та інвестиційних товарів, але свої ресурси використовує неефективно, її потенційні можливості далеко не вичерпані. Можливі три варіанти переходу економіки до стану потенційного обсягу виробництва, що показано стрілками від точки Д.

Якщо відбуваються кількісні та якісні зміни в ресурсах економіки, тобто діють фактори економічного зростання, крива виробничих можливостей зміщується вправо, із положення А1Бl у положення А2Б2.

Економічне зростання та крива виробничих можливостей

Екстенсивне економічне зростання - це нарощування виробництва товарів і послуг шляхом збільшення кількості факторів на основі незмінного рівня технології. За екстенсивного типу економічного зростання продуктивність праці залишається незмінною, тому що кваліфікація працівників, якість устаткування й технології не змінюються.

Інтенсивний тип економічного зростання – це  збільшення виробництва товарів і послуг на основі підвищення ефективності використання ресурсів і підвищення їх якості. За цього типу економічного зростання продуктивність праці зростає.

Реальний ВВП країни за певний рік визначається добутком затрат праці, вимірюваних у людино-годинах, та продуктивності праці (реальний щорічний виробіток на одного зайнятого).

ВВПр =  (12.1), де:

ВВПр – реальний ВВП;

ЗП – затрати праці (кількість відроблених людино-годин);

ПП – продуктивність праці.

Продуктивність праці  - це кількість товарів і послуг, створюваних у національній економіці  зайнятими за певний проміжок часу (зазвичай за рік).

Продуктивність праці залежить від таких чинників, як науково-технічний прогрес, капіталоозброєність, якість робочої сили (рівень освіти та професійної підготовки кадрів), ефективність розподілу ресурсів, організація управління ресурсами, та інших.

Капіталоозброєність – вартість капіталу, який припадає на одного працюючого.

к =  (12.2), де:

к – капіталоозброєність;

К – капітал;

П – працюючі.

         Економічний розвиток – це багатофакторний процес, що характеризує зміни у всіх галузях економіки та життя людей. Основним критерієм економічного розвитку країни є темпи економічного зростання.

         Головними показниками економічного розвитку країни є:

1)                            ВВП реальний на душу населення;

2)                            Показники ефективності функціонування економіки, які

обчислюються на основі ВВП:

- Продуктивність праці: ПП = ВВП/Кількість зайнятих;

-                                 Фондовіддача : Фв =  (12.3), де:

ВВП – валовий внутрішній продукт;

ОВФ – вартість основних виробничих фондів.

- Матеріаломісткість виробництва:

Мм =  (12.4), де:

Мм – матеріаломісткість;

МР – витрати матеріальних ресурсів;

ВВП – валовий внутрішній продукт.

3)                            Показники виробництва основних видів продукції на душу

населення (рівень розвитку основних галузей економіки країни).

4)                            Рівень і якість життя населення (середня тривалість життя; рівень

освіти населення; середня тривалість робочого дня; добове споживання кілокалорій на душу населення; кількість студентів  на 10000 населення; кількість лікарів  на 10000 населення; забезпеченість населення житлом та ін).

Для визначення показника рівня якості життя найчастіше

використовують індекс людського розвитку (ІЛР). Цей показник обчислюють на основі рівня освіти населення середньої тривалості життя й ВВП реальний на душу населення.

2.                             Модель економічного зростання Домара-Харрода

Найвідомішими в економічній теорії є моделі економічного зростання

англійського вченого Р. Харрода та американського вченого О. Домара.

Головні особливості моделі Домара-Харрода:

1. Модель ґрунтується на так званій капітальній теорії вартості. Тобто приймається, що вирішальне значення для економічного зростання мають запас капіталу та його збільшення.

 = const, де:

Δ П - приріст праці;

Δ К – приріст капіталу.

2. Модель не враховує технічного прогресу.

3. В моделі приймається, що  = .

4. У моделі основним фактором економічного зростання є сукупний попит.

5. У моделі приймається, що інвестиції дорівнюють заощадженням (ВІ = З).

6. Чисті інвестиції тотожні приросту капіталу (ЧІ = Δ К).

         Величину економічного зростання можна обчислити за формулами:

ЕЗ =  (12.5), де:

ЕЗ – економічне зростання;

Δ ВВП – приріст ВВП протягом певного періоду;

ВВП – обсяг ВВП у попередньому періоді.

ССЗ = =  (12.6), де:

ССЗ – середня схильність до заощадження;

З – обсяг заощаджень;

ВВП – обсяг валового внутрішнього продукту;

ЧІ – обсяг чистих інвестицій (ВІ = З).

Частка приросту капіталу (Δ К) у прирості ВВП позначається k:

k =  =  (12.7).

Виходячи з того, що = ССЗ, а  = k, і визначивши

 ВВП =  і ВВП = , отримаємо формулу економічного зростання :

ЕЗ =  =  =  (12.8).

Отже, економічне зростання визначається часткою заощаджень у ВВП (через яку оцінюється ССЗ), віднесеною до коефіцієнта, що показує внесок зростання капіталу у зростання ВВП).

У моделях Р.Хоррода і Е.Домара  не враховувалися такі чинники, як зміна в капіталоозброєності  праці та вплив технічного процесу, внаслідок чого моделі не могли адекватно відобразити картину реальних процесів економічного зростання.

3.                             Модель економічного зростання Р. Солоу

Модель економічного зростання Р. Солоу є неокласичною моделлю та показує вплив заощаджень, зростання населення й науково-технічного прогресу на динаміку рівня життя.

Основним інструментом неокласичного аналізу економічного зростання є виробнича функція:

ВВП = F (а1 +а2 +... + а n ) (12.9),

ВВП = ( а1 + -а2 + ... + аn) (12.10), де:

ВВП – обсяг ВВП;

аі – виробничі фактори (робоча сила, капітал, земля, підприємницькі здібності);

 – граничний продукт і – го фактора.

Таким чином, відповідно до наведених формул, обсяг ВВП визначається сумою добутків кожного фактора на його граничний продукт.

Основні ознаки моделі економічного зростання Р. Солоу:

1. За основу зростання береться зростання продуктивності праці, а не збільшення ВВП.

2. Модель враховує вплив трьох чинників: капіталоозброєності (к = );

зростання населення (Δ Н); технічного прогресу (ТП).

3. За моделлю Р. Солоу, існує сталий рівень капіталоозброєності (к*), який визначає економічну динаміку. Цей сталий рівень капіталоозброєності (к*) можна визначити за формулою:

=  (12.11), де:

НЗ – норма заощаджень;

НА – норма амортизації;

к* – сталий рівень капіталоозброєності;

ПП (к*) – продуктивність праці за стійкого рівня капіталоозброєності.

Сталий рівень капіталоозброєності – рівень капіталоозброєності, якому відповідає тотожність капіталу, що інвестується, капіталові, що вибуває.

4. Джерелами економічного зростання за Р. Солоу є:

а) зростання капіталоозброєності (к), яке залежить від зростання норми заощаджень (НЗ). Але зростання норми заощаджень не може бути постійним, оскільки заощадження (З) обмежують споживання (С). Р. Солоу сформулював золоте правило нагромадження – норма заощаджень, за якої сталий рівень капіталоозброєності забезпечує максимум споживання;

б) зростання населення (ТЗН - темп зростання населення) впливає на економічне зростання через динаміку капіталоозброєності:

Δ К =  – (НА+ ТЗН) к (12.12), де:

Δ К – зростання капіталу;

 – інвестиції на одного працюючого;

Н – норма амортизації;

ТЗН – темп зростання населення;

к – капіталоозброєність;

в) технічний прогрес, який за моделлю, на відміну від попередніх чинників, є джерелом постійного зростання як продуктивності праці (ПП), так і загального продукту (ВВП).

ВИСНОВКИ

1. Економічне зростання - довгостроковий сталий розвиток економіки, тобто довготермінова тенденція збільшення реального ВВП; вимірюється двома способами: 1) річними темпами росту ВВП; 2) річними темпами росту ВВП на душу населення.

2. Основними факторами економічного зростання є: фактори пропозиції - кількість та якість природних ресурсів (земля, корисні копалини, енергоносії, водні ресурси, клімат тощо); кількість та якість трудових ресурсів; кількість та якість капіталу, який використовується в економіці; технологія; фактори попиту - економіка країни повинна забезпечити такий рівень сукупних витрат (особистих споживчих витрат, інвестиційних витрат, державних витрат, витрат та чистий експорт), за якого повністю використовуються наявні ресурси, досягається потенційний рівень ВВП; та фактори розподілу - такий розподіл зростаючого обсягу ресурсів, за якого можна одержати максимальну кількість корисної продукції.

3. Екстенсивний тип економічного зростання – це нарощування виробництва товарів і послуг на основі збільшення кількості факторів виробництва при їх незмінному технічному рівні, тобто при незмінних продуктивності праці та ефективності виробництва.

Інтенсивний тип економічного зростання – це збільшення виробництва товарів і послуг на основі підвищення ефективності використання ресурсів – підвищення кваліфікації працівників, поліпшення використання фізичного капіталу, застосування принципово нових машин і механізмів, кращої організації господарської діяльності тощо. За цього типу відбувається зростання продуктивності праці.

4. Модель Домара-Хоррада - модель, що відображує зв’язок між рівнем заощаджень, інвестиціями (капіталовкладеннями) та економічним зростанням. Згідно з даною моделлю, основним джерелом зростання є фізичне нагромадження капіталу, а основним інструментом регулювання росту – норма заощаджень.

5. Модель економічного зростання Р. Солоу – модель, у якій за основу береться зростання продуктивності праці, джерелами зростання є: зростання капіталоозброєності, зростання населення та технічний прогрес.