7. Зародження та еволюція теоретичних уявлень про зміст та структуру відносин власності

Арістотель: власність - це влада власника над об'єктом власності, здобута ним на основі природних переваг. У праві Стародавнього Риму відсутня єдина дефініція власності. Основоположна тріада відносин власності – володіння, користування, розпорядження. Теологічні концепції середньовічної Європи визначали власність даром Творця людям. Приватна власність трактувалась як причина сварок, ворожнечі і розбрату між людьми (Августин Блажений). Софістичне трактування приватної власності Аквінського: необхідна поступка людським слабкостям, оскільки особиста річ людини не повинна належати іншим; разом з тим, оскільки це дар божий, людина повинна розпоряджатися ним так ніби це суспільна власність + наголошував на необхідності державного гарантування недоторканості приватної власності.

XVII-XIX ст. На зміну уявленням про власність як про владу приходить усвідомлення власності як важливого механізму узгодження інтересів окремих індивідів та суспільства в цілому щодо задоволення існуючих потреб. Локк: найважливіший засіб привласнення – поєднання благ з працею; поділ власності на приватну та суспільну на основі належності ек.ресурсів - землі та праці. Кене: ідея людської праці як основи будь-якої власності; ідея суспільного характеру відносин власності на основі того, що окрема особа може користуватися певною річчю лише за умови визнання та дотримання членами суспільства цього права. Сміт: пов'язував з виникненням приватної власності на землю та капітал існування основних класів тогочасного суспільства та притаманний йому розподіл доходів. Рікардо: виникнення власності на основні ресурси, необхідні для ведення господарської діяльності пов'язував з принципом їх обмеженості, рідкісності. Мілль: власності як категорії розподілу, але відносив розподіл власності до компетенції соціальних інститутів кожного конкретного суспільства. Гегель: аналізував зміст власності як органічну єдність оволодіння, користування та відчуження як відображення прагнення людини панувати над річчю шляхом вкладення в останню своєї волі. Прудон: засуджував власність як право, що суперечить природі і розуму, як засіб привласнення чужої праці та отримання нетрудових доходів; розрізняв «юридичний» та «фактичний» зміст власності. Маркс: Розмежування економічного та юридичного змісту власності; Економічний зміст власності К. Маркс визначав характером поєднання робітників із засобами виробництва; , специфіка відносин власності та співіснування різних її форм об'єктивно зумовлені ступенем розвитку продуктивних сил, характером суспільного поділу праці. Німецька історична школа визначали власність як невід'ємну рису особистості, нерозривно пов'язану з її духовним самовдосконаленням.

Сучасні теорії. Етико-економічний підхід: Власність за своєю природою є духовним, а не матеріальним началом» вона дана людині Богом, природою і є предметним продовженням її особистості. Наголос на постійному духовному самовдосконаленні власників, їх відповідальності перед суспільством. Соціально-економічний підхід: Власність визначається як сукупність відносин між економічними суб'єктами з приводу відчуження і привласнення засобів виробництва та його кінцевих результатів. Відносини власності утворюють певну систему, яка включає відносини з приводу привласнення об'єктів власності, економічних форм їх реалізації та господарського використання. Власність визначає суспільний спосіб поєднання робітників із засобами виробництва, його цілі та мотиви, характеру розподілу і споживання створеного продукту, класову і соціальну структуру суспільства. Економіко-правовий підхід: Власність є результатом суспільного договору, санкціонованими суспільством поведінковими відносинами з приводу доступу і використання рідкісних ресурсів. Під кутом зору окремих економічних суб'єктів права власності виступають як пучки правомочності на прийняття рішень з приводу того чи іншого ресурсу, а з погляду суспільства вони виступають як "правила гри", що упорядковують відносини між економічними суб'єктами, знижують невизначеність та формують відповідну систему стимулів.

8. Генезис теорії власності на сучасному етапі розвитку економічних відносин.

У працях представників неоінституціоналізму Р. Коуза, А. Алчіана, Г. Демзетца, Д. Норта, Р. Познера, С. Пейовича, О. Вільямсона та ін. право власності трактується через два взаємопов'язані аспекти

як санкціоновані поведінкові відносин, що виникають між людьми у зв'язку з існуванням благ та стосовно їх використання;

як набір, пучок часткових повноважень (комплекс часткових правомочностей), сукупність яких формує "повне" право власності

При цьому:

—      відносини власності виводяться із рідкісності ресурсів і передбачають обмеженість благ, яка породжує конкуренцію між економічними суб'єктами;

—      враховується рідкісність не лише фізичних об'єктів, а й результатів інтелектуальної діяльності, в т. ч. обмеженість рівня знань, майстерності, конституційної структури суспільства тощо;

—      власність трактується як система виключень з доступу до обмежених благ, що передбачає чітке визначення прав власності, їх специфікацію;

—      як об'єкт власності аналізуються не ресурси як такі, а придбана економічним суб'єктом частка прав на їх використання;

—      під кутом зору окремих економічних суб'єктів права власності трактуються як пучки правомочностей на прийняття рішень з приводу того чи іншого ресурсу;

—      права власності досліджуються як санкціоновані державою (такі, що закріплені та охороняються законом, судовими рішеннями) та суспільством (закріплені традиціями, звичаями, моральними нормами, релігійними постулатами);

—      вважається, що з погляду суспільства права власності виступають як "правила гри", що упорядковують відносини між економічними суб'єктами і впливають на вибір індивідів через заохочення одних дій і стримування інших (через заборону або зростання витрат);

—      дотримання санкціонованих норм трактується як раціональна поведінка, а їх порушення — як нераціональний економічний вибір.

         Пучки прав

За Пейовичем

—      Право користування об'єктом власності;

—      право пожинати плоди, які воно приносить;

—      право змінювати його форму і субстанцію;

—      право передавати його іншим особам за взаємоузгодженною ціною

За Тейнербергом

—      Виключні майнові права (найповніший пучок прав власності);

—      титульні і функціональні майнові права (права, які не можуть передаватись від однієї особи іншій: диплом про освіту, посвідчення водія, ліцензія юриста тощо);

—      майнові права користування суспільними благами або послугами (наприклад, національними природними парками);

—      майнові права на користування ресурсами спільного застосування (мінерально- сировинні ресурси, рибні запаси відкритого моря тощо)

За Оноре

1.      Право володіння — господарське панування або виключний фізичний контроль над об'єктом власності.

2.      Право користування — особисте використання об'єкта власності, здобування його корисних властивостей шляхом виробничого чи особистого споживання.

3.      Право розпорядження (управління) — прийняття рішень щодо того, як і ким може бути використаний об'єкт власності.

4.      Право привласнення (право на дохід) — привласнення, засноване на попередньому особистому використанні об'єкта власності або на дозволі щодо користування ним іншим особам.

5.      Право на залишкову вартість (право суверена) — абсолютне право на визначення подальшої долі об'єкта власності шляхом відчуження, споживання, продажу, зміни чи знищення тощо.

6.      Право на безпеку — гарантія захисту об'єкта власності від експропріації.

7.      Право на перехід об'єкта власності у спадок або за заповітом — можливість користуватися повним набором правомочностей після отримання об'єкта власності у спадок або за заповітом.

8.      Право на безстроковість — необмеженість володіння правомочностями у часі, якщо інше не зазначено в договорі.

9.      Право на заборону шкідливого використання — обов'язок утримуватися від використання об'єкта власності шкідливим для інших способом, у т. ч. пов'язаний з виникненням негативних зовнішніх ефектів.

10.    Право на відповідальність через відшкодування — можливість вилучення об'єкта власності в оплату боргу.

11.    Право на залишковий характер — можливість "при-родного" повернення переданих будь-кому правомочностей із закінченням терміну передачі (наявність інститутів та процедур із захисту та відновлення втрачених правомочностей)

Трансакція у широкому розумінні охоплює матеріальні і контрактні аспекти договору і позначає обмін товарами та різноманітними видами діяльності на основі формальних (документально оформлених) та неформальних домовленостей, які передбачають взаєморозуміння і довіру контрагентів.

Теорема Коуза. Чітке визначення (специфікація) прав власності та нульові трансакційні витрати приводять до того, що алокація ресурсів (структура виробництва) залишається незмінною та ефективною незалежно від змін у розподілі прав власності (якщо абстрагуватись від ефекту дохорду).

Згідно з економічною теорією прав власності трансакційні витрати виникають у зв'язку з передачею прав власності та включають:

—      витрати на збирання та обробку інформації про ціни, діяльність партнерів, переваги споживачів, наміри контрагентів;

—      витрати на ведення переговорів, прийняття рішень, укладення та юридичне оформлення угод;

— витрати на забезпечення контролю та юридичного захисту виконання угод тощо.

Виокремлюють два типи перетворень власності, які забезпечують ефективність способу організації економічного життя суспільства:

—      специфікацію прав власності (чітке визначення об'єкта та суб'єкта права, обсягу охорони, можливостей і механізму передачі прав, фіксація моменту початку та закінчення терміну дії виключних прав);

—      диференціацію прав власності (спеціалізацію економічних суб'єктів на реалізації конкретних правомочностей).

Специфікація і диференціація прав власності приводять до зниження трансакційних витрат. Водночас розмивання, неповнота прав власності підривають стимули до ефективного використання ресурсів, гальмуючи розвиток ек. системи. Неповна специфікація прав власності породжує зовнішні ефекти, що зумовлюють конфлікти з приводу прав власності.

Неповнота специфікації іменується західними теоретиками "розмиванням" прав власності. Сенс цього явища можна виразити фразою - «ніхто не стане сіяти, якщо врожай буде діставатися іншому»