15. Історія становлення права ІВ в світі та в Україні

Батьківщиною інтелектуальної власності (не терміну “інтелектуальна власність”) небезпідставно вважається Англія. В Англії вперше були прийняті авторський та патентний закони. Так в 1623 р. за короля Якова Стюарта був прийнятий “Статут про монополії” яким проголошено виключне і незалежне від волі короля право кожного, хто створить та застосує технічну новинку, монопольно користуватися на протязі 14 років вигодами та перевагами з нього. В 1710 р. там же з’явився і перший авторський закон, більше відомий за назвою “Статут королеви Анни”. Ним автору надавалось виключне право на опублікування твору протягом 14 років з моменту його створення з можливістю пролонгації такого права за життя автора ще на 14 років. Отже в праві Великобританії робився наголос на виключне право монопольного використання тих переваг які надає новинка. Наприкінці XVШ ст. був закладений фундамент французської системи авторського права. На відміну від англійської системи, у французькій права автора інтерпретуються як авторські права, якими автор користується все життя.

Наступний імпульс розвитку авторського права додали філософи Німеччини, зокрема Емануїл Кант. Вони бачили в авторському праві не просто форму власності, що забезпечує економічну вигоду для автора, а щось більше – частину своєї особистості. Зрештою,  ця ідея призвела до створення системи немайнових або моральних прав.

Поняття інтелектуальної власності вперше введено конвенцією у 1967 р. , відповідно до якої була заснована Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ)

саме у Франції 7 січня 1791 р. було прийнято патентний закон, що рядом авторів визнається початком патентного права.

Як відомо, першим в Росії законом про інтелектуальну власність був Закон “О привилегиях на разные изобретения и открытия в художествах и ремеслах” проголошений маніфестом императора Олександра в 1812 р. В ньому вперше законодавчо було визначено, що винахід як власність належить його володільцю, що має виключне право використовувати винахід самому і на оплатній основі передавати таке право іншим особам. Вперше термін ІВ в був використаний у останні роки існування СРСР — у Законі СРСР від 6 березня 1990 р. "Про власність в СРСР".

Початком становлення українського законодавства про інтелектуальну власність є прийняття Закону "Про власність", який містить спеціальний розділ "Право інтелектуальної власності".

Конкретною правовою основою здійснення і захисту інтелектуальної власності в Україні є низка спеціальних законів: від 15 грудня 1993 р. "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", від 15 грудня 1993 р. "Про охорону прав на промислові зразки", від 15 грудня 1993 р. "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" та від 15 грудня 1993 р. "Про племінне тваринництво", від 23 грудня 1993 р. "Про авторське право і суміжні права", від 25 червня 1993 р. "Про науково-технічну інформацію", від 21 січня 1994 р. "Про державну таємницю", від 10 лютого 1995 р. "Про наукову і науково-технічну експертизу", від 5 листопада 1997р. "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" та інші.