11. Економічний та юридичний зміст та специфіка інтелектуальної власності     

У рамках етико-економічного підходу відносини інтелектуальної власності оголошуються дійсним буттям особистості, оскільки людина здатна відчужувати лише те, що не є її субстанціональною сутністю. Відтак специфіка інтелектуальної власності пов'язується з невідчужуваністю розуму, здібностей, моральних та релігійних переконань окремих індивідів. Водночас робиться наголос на тому, що ступінь розвитку особистості, її свобода, моральний та духовний рівень визначають повноту розвитку та зрілість відносин власності того чи іншого суспільства.

Прихильники соціально-економічного підходу трактують інтелектуальну власність як історично сформовані суспільні відносини, що складаються між суб'єктами господарювання з приводу привласнення результатів їх інтелектуальної діяльності. При цьому основна увага приділяється майновим суспільним відносинам, пов'язаним зі створенням та використанням інтелектуальних продуктів як специфічних об'єктів товарно-грошових відносин.

Економіко-правовий підхід. Згідно з цим підходом інтелектуальна власність має двоїстий економіко-правовий характер і розкривається у єдності економічних і юридичних відносин, властивих тому чи іншому суспільству. Сформоване в рамках неоінституціоналізму розуміння власності як пучка конкретних правомочностей, або прав, які у випадку необхідності можуть подрібнюватися і розподілятись між різними особами, зміцнює пізнавальний потенціал економічної науки щодо дослідження проблем інформаційного суспільства.

В сучасній науковій літературі виокремлюють такі етапи розвитку дискусії щодо права інтелектуальної власності:

І. Теорія права власності.

Пропрієтарна концепція. Згідно з нею права автора будь-якого творчого результату (винаходу, літературного, художнього твору) виводяться із самої інтелектуальної діяльності і визнаються його невід'ємними природними правами, незалежно від їх узаконення державною владою.

Так, у Французькому патентному законі, прийнятому 7 січня 1791 p., зазначалось, що будь-яка нова ідея, корисна суспільству, належить її автору і було б обмеженням прав людини не розглядати новий промисловий винахід як власність його творця. У XIX ст. законодавство більшості держав прирівнювало права творців інтелектуальних продуктів до прав власності. Ця концепція набула розвитку з прийняттям Паризької конвенції про охорону промислової власності (1883) та Стокгольмської конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (1970).

Водночас наприкінці XIX ст. у Франції був започаткований підхід до трактування авторського права, що ґрунтувався на визнанні за автором твору двох різних за природою та призначенням прав:

—      майнового права (на комерційне використання твору);

—      немайнового (морального права автора на власний твір).

II.      Теорія особистих прав.

Подальша еволюція та ускладнення відносин інтелектуальної власності, розвиток інституту авторського права сприяли виникненню теорії, прихильники якої доводили, що право власності не тотожне правам на результати інтелектуальної діяльності. Зокрема авторське право трактувалось як особисте, таке, що є продовженням та відображенням індивідуальності та неповторності самого творця. У подальшому цей підхід знайшов практичне втілення в романо-германській правовій системі шляхом виокремлення та закріплення групи особистих немайнових прав.

III.     Теорія інтелектуальних прав.

Прихильники цієї теорії стверджують, що права інтелектуальної власності є правами особливого роду, які не вписуються в традиційну структуру речових, особистих та зобов'язальних прав. Відтак пропонується замінити термін "інтелектуальна власність" на "інтелектуальні права", що є більш адекватним змісту відносин у сфері інтелектуальної діяльності.

Так, російський дослідник проблем інтелектуальної власності В.А. Дозорцев зазначає, що право власності має чіткий юридичний зміст, пристосований лише до матеріального, речового характеру об'єкта, оскільки воно пов'язане з обмеженістю об'єкта в просторі і відповідно з можливістю його одночасного використання однією особою (обмеженим колом осіб). Водночас для залучення в економічній обіг нематеріальних результатів інтелектуальної діяльності та перетворення їх на об'єкти ринкових відносин за ними мають бути закріпленні абсолютні права, подібні до тих, які закріплюються правом власності. А це означає, що права на матеріальні об'єкти повинні виконувати економічну функцію, аналогічну тій, яку виконує право власності.

Таким чином, на відміну від прихильників пропрієтарної теорії, представники теорії виключних прав дотримуються таких позицій.

По-перше, об'єкти інтелектуальної власності як результати творчої розумової діяльності є не матеріальними, невідчужуваними і потребують специфічного регулювання, спрямованого на відокремлення об'єкта власності від необмеженої кількості суб'єктів, здатних вільно ним користуватися за умови відсутності такого регулювання.

По-друге, майнові права на об'єкти інтелектуальної власності не можуть вважатись абсолютними правами, оскільки закон передбачає окремі випадки використання цих об'єктів без згоди правовласника і без сплати йому відповідної винагороди. Права інтелектуальної власності зазнають певних обмежень щодо обсягу правомочностей, їх існування у часі та просторі, оскільки їх володар має виключні повноваження на використання відповідного об'єкта на певній території протягом терміну, встановленого законом, після закінчення якого інтелектуальний продукт може використовуватися суспільством без згоди правовласника і сплати відповідної винагороди. Водночас особисті немайнові права творців об'єктів інтелектуальної власності є безстроковими та невідчужуваними. Відтак майнові права на об'єкти авторського права і промислової власності, належать до категорії виключних, тобто визначених і обмежених законом.

По-третє, виключне право виконує насамперед негативну функцію (функцію заборони), спрямовану на відсторонення, виключення третіх осіб від несанкціонованого використання об'єктів власності. При цьому виключність трактується не як належність права лише одній особі, а як закріплення права за особами, визначеними законом. Виключні права на результати інтелектуальної діяльності або на засоби індивідуалізації не тотожні правам власності на матеріальні об'єкти, в яких ці результати втілені.

По-четверте, виключні майнові права на результати інтелектуальної діяльності забезпечують легальну монополію правовласника, можливість на свій розсуд обмежувати чи забороняти їх використання іншими особами.

12. Структура ІВ. Зміст та особливості майнових, немайнових і виключних прав

У суч літ-рі, міжнар та нац.. законодавстві немає єдності поглядів щодо структури об'єктів інтелектуальної власності. Наприклад, П. Меггс і А. Сергєєв вважають, що ІВ є узагальненим поняттям щодо 4-х інституціональних об'єктів:

авторського права, яке сприяє створенню продуктів культури;

патентного права та комерційної таємниці, які сприяють продукуванню та розвитку нових ідей;

товарних знаків, які пов'язують продукт з його виробником.

На думку П.П. Крайнєва, структура ІВ в Україні така:

I.       Промислова власність, у т. ч.:(об'єкти патентного права (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин); позначення (знаки для товарів і послуг, комерційні (фірмові) найменування, географічні зазначення);раціоналізаторські пропозиції; компонування (топографії) інтегральних мікросхем.

II.      Авторське право і суміжні права, в т. ч.: об'єкти авторського права (літ, наукові і художні твори, комп'ютерні програми, компіляції (БД));об'єкти суміжних прав (виконання, фоно-, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення).

Комерційні таємниці.                                                              

Захист від недобросовісної конкуренції.

Традиційним є поділ авторського права на такі правомочності.

1. Особисті немайнові права, невіддільні від особи автора.

2. Майнові— правомочності, пов'язані з використанням твору.

Особисті немайнові права належать автору твору, є невідчужуваними від особистості творця, охороняються безстроково і не можуть передаватись іншим особам.

Особистими немайновими правами є такі:

— право на авторство — право на ім'я (опублікування твору під власним іменем, вигаданим іменем (псевдонімом) або без зазначення імені (анонімно);— право на оприлюднення, — право на відкликання — право автора випущеного у світ твору відкликати, вилучити екземпляри цього твору з обігу — особливі особисті немайнові права — (наприклад, право автора на доступ до оригіналу власного твору для зняття копій тощо;— право на захист репутації автора, пов'язане із забороною внесення будь-яких змін у твір без згоди автора.

Стаття 424. Майнові права інтелектуальної власності

1) право на використання об'єкта права ІВ;

2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права автора можуть бути відчужені. Автор може передати всі або частину належних йому майнових прав шляхом: відчуження, передачі прав назавжди на будь-якій території; надання ліцензії (передачі прав на певний термін і на певній території).

Автор має право на винагороду за використання його твору, яка встановлюється у формі одноразового (паушального) патенту, відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті) або комбінованих платежів.

Виключне право - майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом.(ЗАКОН УКРАЇНИ Про авторське право і суміжні права) Виключні права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом належать лише автору або іншій особі, яка має авторське право (зокрема, спадкоємцю).