Державне регулювання передачі технологій

Уведення державного регулювання або контролю за міжнародними передачами  технології  може бути викликане поруч причин, головні з яких зв'язані з конкурентною боротьбою на світовому ринку:

1. Прагненням удержати технологічне  лідерство,  обмежити іноземну конкуренцію і зберегти робочі місця.

2. По розуміннях національної безпеки, політичним і ідеологічним мотивам  (контролюється передача військової технології і технології "подвійного призначення").

3. За умовами міжнародних угод (наприклад,  технології для створення хімічної, бактеріологічної, ракетної зброї підлягаючому строгому міжнародному контролеві).

Пряме державне регулювання вивозу і ввозу технології здійснюється органами експортного контролю,  методами митного і прикордонного контролю.  Непряме регулювання - в основному через  державну систему реєстрації патентів і торговельних знаків.  Іноді потрібне спеціальний дозвіл уряду.

Країни - одержувачі іноземної технології найчастіше  регулюють її  ввіз тільки по розуміннях законності і правопорядку, забороняючи увіз визначених видів технології,  що небезпечні  для суспільства. Найчастіше рівень загального технологічного розвитку країни, що прагне придбати іноземну технологію, сам по собі може виявитися перешкодою на шляху її передачі. Соціальні, культурні розходження, розриви в загальноосвітньому рівні між країнами, що не дозволяють працівникам з менш розвитих країн освоїти і застосовувати новітню технологію,  розходження в підходах до керування і впровадження технологій також можуть перешкоджати її міжнародному  рухові.

Звичайно державному контролеві в тих або інших формах підлягає вивіз технології виробництва зброї, хімічних товарів, наркотиків, спиртних напоїв. Контролюється передача військової технології і технології «подвійного призначення». Багато країн обмежують імпорт технології з метою обмеження іноземної конкуренції і збереження робочих місць.

Суть на принципи платіжного балансу

Дані про міжнародні економічні зв’язки національної економіки із зовнішнім світом систематизуються в платіжному балансі кожної країни.  З нього ми можемо отримати інформацію про результати міжнародних угод країни із світовим господарством за певний період.

Платіжний баланс (ПБ) –  статистичний звіт, в якому узагальнюються дані про зовнішньоекономічні операції  даної країни з іншими країнами світу за певний період (квартал або рік).

Принципи укладання ПБ:

1) принцип подвійного запису: кожна операція в ПБ відображається двома записами на однакову суму по кредиту та дебету рахунку. У Кредиті записуються угоди, в результаті яких відбувається відплив цінностей і приплив валюти до країни (знак “+”). Наприклад, продаж товарів, послуг за кордон, отримання пенсій з-за кордону, придбання іноземцями акцій вітчизняних підприємств. У Дебеті записуються угоди, в результаті яких країна витрачає валюту в обмін на певні цінності (знак “-”). Наприклад, імпорт товарів, послуг, придбання ліцензій, переказ прибутків іноземних компаній з даної країни, надання довгострокових кредитів.

2) резиденти-нерезиденти: в ПБ фіксуються угоди між резидентами та нерезидентами.

3) ринкова ціна: для реєстрації в ПБ використовуються ринкові ціни.

4) розрахункова одиниця: ПБ складається в національній валюті або більш стабільній валюті (як правило, доларах США). Міжнародні операції можуть проводитися в різних валютах, але при складанні ПБ вони за відповідними курсами переводяться в одну валюту. Рекомендується застосовувати середньозважений курс на дату здійснення операції.

Сума всіх кредитових проводок ПБ повинна співпадати із сумою всіх дебетових, а загальне сальдо має дорівнювати нулю. Однак на практиці баланс ніколи не досягається. Це відбувається тому, що дані, які характеризують різні сторони одних і тих же операцій, беруться з різних джерел. Наприклад, дані про експорт товарів містяться у митній статистиці, в той час як дані про надходження іноземної валюти на рахунки підприємств за поставки по експорту беруться з банківської статистики. Різниця між кредитом та дебетом, що вини­кає в результаті часових та вартіс­них  розбіжностей,   називається «чисті помилки та упущення». Вони є балансуючою статтею.