Міжнародний кредит

Міжнародний кредит.

Основні причини розвитку: а) потреби фінансування зростаючої міжнародної торгівлі; б) розвиток внутрішнього кредитного ринку найбільш розвинутих країн світу.

Міжнародне кредитування – рух позичкового капіталу в сфері міжнародних економічних відносин, пов’язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості і сплати процентів.

Міжнародне кредитування враховується у платіжному балансі за статтею інші інвестиції.

Сучасні тенденції розвитку міжнародного кредиту: збільшення обсягів, продовження та диференціація термінів кредиту.

Основні інструменти міжнародного кредитування:

Позики – пряме позичання коштів у кредитора без або з використанням боргового цінного паперу. Суб’єкти: уряди, банки, міжнародні організації. Можуть бути короткостроковими і довгостроковими.

Торгові кредити – пряме надання кредитів торговими партнерами по операціях з товарами та послугами та авансові платежі, пов’язані з цими операціями. Суб’єкти: уряди, фірми, неурядові організації. Як правило,  короткострокові.

Валюта – банкноти і монети, що знаходяться в обігу і використовуються для здійснення розрахунків. Національна валюта, що знаходиться у нерезидентів, є пасивом, а іноземна валюта, яку тримають резиденти – активом. Знаходиться у розпорядженні грошових органів і банків.

Депозити – деноміновані в національній або іноземній валюті перевідні депозити, які безперешкодно перетворюються на готівку і можуть бути використані для здійснення платежів. Так само депозити резидентів за кордоном вважаються пасивом, депозити нерезидентів в межах даної країни – активом. Використовуються грошовими органами та банками.

Інші активи та пасиви – інші види руху капіталу (внески країн до міжнародних організацій).

Рух позичкового капіталу в міжнародній економіці може розглядатися як специфічний випадок торгівлі. Кожна країна світу вирішує для себе: спожити весь отриманий дохід або спрямувати частину його на заощадження, тим самим збільшити споживання в майбутньому, або, взявши кредит, спожити сьогодні більше, ніж вона виробила.

Якщо країна надає свої заощадження іншим країнам, вона виступає в ролі кредитора. Коли ж вона використовує іноземні кредити, то стає позичальником. Країна-кредитор ніби торгує своїм поточним споживанням, розраховуючи отримати в обмін майбутнє споживання. Країна-позичальник продає майбутнє споживання в обмін на поточне.