Тема 8. Міжнародне постачання та розподіл

 

Основні цілі постачання: забезпечити безперервний потік ма­теріальних ресурсів, видаткових матеріалів і послуг, що потрібні для діяльності організації; підтримувати інвестиції в запаси й втрати на мі­німальному рівні; забезпечувати високу якість продукції та домагатися її підвищення; відшукувати і розвивати відносини з компетентними постачальниками; стандартизувати закуповувані компоненти там, де це можливо; закуповувати необхідні товари і послуги з мінімальними загальними витратами; зміцнювати конкурентну позицію організації; домагатися гармонічних і продуктивних відносин з іншими функціональ­ними напрямками організації; домагатися досягнення цілей закупівлі з мінімально можливими адміністративними витратами.

Основні види закупівельної діяльності, що особливо впливають на здатність компанії домагатися своїх цілей: вибір і оцінка постачаль­ників (джерел поставок, закупівель); контроль якості; здійснення фор­вардних закупівель.

Параметри, що враховують при ухваленні рішення про заку­півлю: час виконання замовлення; стабільність часу виконання замов­лень; частка (відсоток) своєчасних доставок; частка (відсоток) продук­ції, наявної в запасі; зручність розміщення замовлення/комунікації; можливість експедирування; простої, викликані помилками продавців,неповним відвантаженням і(або) запізнілою доставкою; надійність про­дукції; зручність технічного обслуговування продукту та користування ним; недоліки продукту через ушкодження його деталей або неякісні матеріали; відмова прийняти доставлену продукцію через її невідпо­відну якість; технічна специфікація; послуги технічного характеру інавчання (професійна підготовка користувачів), пропоновані продавцем; конкурентні ціни; конфіденційність при взаємодії з торговельними представниками; минулий досвід взаємодії із продавцем; загальна ре­путація продавця; фінансові умови; обслуговування покупця після здійс­нення ним покупки; аналіз того, у якому ступені продавець здатний гнучко задовольняти запити компанії-покупця; інженерні (проектно-конструкторські) характеристики.

Динаміка систем постачання можлива за двома сценаріями: аутсорсинг (“Outsourcing”) і інсорсинг (“Insourcing”).

Під “Outsoursing” розуміють перенесення частини виробничих процесів на інші підприємства. За цим сценарієм підприємства, нама­гаючись організувати своє виробництво з найменшими витратами, за­лишає в себе лише виробництво тих складових, що стосуються основ­ного виробництва, і позбувається тих, які можна дешевше придбати на ринку, не залишаючи водночас поза увагою фактори присутності на ринку, стабільності постачання, залежності від постачальників тощо.

Натомість “Insourcing” є протилежним до попереднього сце­нарію поведінки виробника і означає перенесення інших виробництв на територію підприємства або якнайближче, щоб позбутися залежності від зовнішніх факторів впливу, пов’язаних з транспортними процесами.

Поєднання цих двох сценаріїв поведінки виробника відбуває­ться у формі таких сучасних стратегій постачання:

– глобальне джерело постачання (Global Sourcing);

– єдине джерело постачання (Single Sourcing);

– “модульне” джерело постачання (Modular Sourcing);

– регіональне джерело постачання (Regional Sourcing).

Використання глобальних джерел постачання дозволяє залу­чити мізерні чи відсутні у власній країні товари, послуги або вироб­ничі потужності в бажаній якості і кількості. Водночас в країнах прид­бання можуть відкриватися нові ринки збуту. Також скорочуватиметься залежність від місцевих постачальників і відповідно підвищуватиме­ться конкуренція на ринку постачальників. Загалом стає можливим трансфер технологій.

Під “Single Sourcing” розуміють концентрацію джерел поста­чання в єдине.

Концепція “Modular Sourcing” базується на купівлі попередньо змонтованих “модулів” від постачальника. Таке часткове перенесення процесу монтажу призводить до часткового перенесення функцій до­слідження та розвитку, забезпечення якості тощо, обумовлюючи змен­шення складності виконання робіт та кількості зовнішніх зв’язків із постачальниками.

Порівняння традиційних систем постачання із сучасними сис­темами “Modular Sourcing” ілюструє рис. 2.2.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2.2 – Традиційна і модульна системи постачання

У стратегії регіонального джерела постачання за основу приймається територіальне “районування” систем постачання на відміну від товарного “районування” в системі модульного постачання.

Управління постачальниками – один з аспектів менеджменту логістичного ланцюга. Його завдання полягає в організації вибору та оцінки необхідного кола постачальників матеріалів і комплектуючих виробів. Мережі постачальників можуть являти собою формальні й неформальні групи компаній, об’єднаних спільним інтересом: всі вони здійснюють поставки для певного замовника, звичайно складальника або постачальника першого рівня. Розрізняють три види подібних груп: об’єднання постачальників; японські кейрецу; італійські райони.

Об’єднання (асоціації) постачальників – мережа важливих постачальників компанії, зведених воєдино для координації й розвитку. Форум асоціації постачальників проводить навчання й надає ресурси для вдосконалення виробництва та логістичного процесу, у тому числі комунікацій.

Термін “кейрецу” позначає японський бізнес-консорціум, за­снований на кооперації, координації, спільній власності й контролі. Кейрецу виник як результат стратегії 1960-х років, застосовуваної під­приємствами-складальниками, що здійснювали аутсорсинг вузлового складання з метою підвищення продуктивності. Кейрецу став відігра­вати важливу роль у розробці пірамідальної структури бази поста­чання. Його багаторівнева система гарантує, що складальник працює прямо лише з обмеженою кількістю постачальників. Ці постачальники, у свою чергу, беруть на себе відповідальність за управління наступним рівнем і т.д. Типові мережі постачальників великих автомобільних і радіоелектронних компаній управляються великими складальниками, як показано на рис. 2.3.

 

Дистриб’ютори

 

Постачальники третього рівня (субпідрядники)

 

Постачальники другого рівня (субпідрядники)

 

Постачальники першого рівня

 

Виробник

 

Замовники

 

Рис. 2.3 – Структура японської бізнес-структури кейрецу

Логістичний ланцюг кейрецу – мережа, діяльність у якій орга­нізована провідною компанією. Для кейрецу характерна особлива форма власності та контролю, в основі якої перебуває обмін акціонерним ка­піталом між учасниками логістичного ланцюга. Незважаючи на склад­ність структури власності, кейрецу являє собою модель логістичноголанцюга, за допомогою якого можна представити організацію більшості японських компаній, що працюють в автомобільній і радіоелектронній галузях.

Італійські райони – спосіб організації партнерських відносин при поставках сутність якого полягає в тому, що виробники отримують вигоду з “високорозвиненої мережі постачальників, галузей, служб та інфраструктури забезпечення”, а також з географічної концентрації компаній у районі, де “посилено протікає весь процес”. Райони від­різняються сотнями, якщо не тисячами невеликих сімейних компаній, де в одну зміну працює незначна кількість робітників. Переважна біль­шість фірм управляються підприємцями, які самі є фахівцями в цій га­лузі та часто застосовують елементарні методи планування і контролю. Наразі актуальним залишається питання про те, чи зможуть райони пристосуватися до змін, пов’язаних із глобальною конкуренцією.

Канал розподілу – структура, що поєднує внутрішні підроз­діли організації з зовнішніми агентами і дилерами, оптовими і роздріб­ними торговцями, через яких здійснюється продаж товарів, продуктів або послуг.

Головні і традиційні фігуранти каналів розподілу: виробники, оптовики і роздрібні компанії.

З погляду логістичного управління канал розподілу поставок являє собою систему, по якій рухаються товари між пунктами вироб­ництва й збуту. Ступінь його складності залежить від характеру товару та “стратегії каналу”. Ключовими функціями каналів є:

– збір і поширення інформації про клієнтів, конкурентів та інших “гравців”;

– поширення переконливої інформації, покликаної залучати за­мовників;

– прагнення досягти в результаті переговорів остаточної згоди відносно ціни та інших умов, щоб можна було здійснити передачу права власності або розпорядження нею;

– передача замовлень виробнику;

– залучення і розподіл фондів для фінансування запасів;

– прийняття на себе ризику, пов’язаного з виконанням роботи каналу;

– послідовні зберігання і переміщення продукції від стадії си­ровини до кінцевого споживача;

– оплата покупцями рахунків продавців;

– фактична передача власності від однієї організації (особи) до іншої.

Рівень каналу – посередник, що виконує роботу з просування товару і права власності на нього до конкретного споживача. Довжина каналу визначається числом проміжних рівнів між виробником і споживачем. Багатоканальні постачання продукції характерні для між­народної торгівлі

Види посередників: дилер – працює від свого імені і за свій рахунок; дистриб’ютор – працює від чужого імені і за свій рахунок; комісіонер – працює від свого імені і за чужий рахунок; агент, брокер – працює від чужого імені і за чужий рахунок.

У логістичних каналах постачання посередниками є підпри­ємства-провайдери логістики: транспортники, експедитори, фрахтові брокери, митні брокери, порти, термінали, агентські, лізингові, склад­ські та інші компанії.