Тема 4. Світовий ринок логістичних послуг
В сучасних умовах активно розвиваються певні утворення (суб’єкти глобалізації), які є об’єктами впровадження міжнародних логістичних систем, тобто потребують створення таких систем для свого ефективного розвитку та формують відповідні передумови.
До об’єктів міжнародної логістики відносять: транснаціональні корпорації; промислово-фінансові групи; вільні економічні зони.
Транснаціональні корпорації (ТНК) – міжнародні за складом та характером діяльності суб’єкти господарського життя, які функціонують на принципах корпоративної власності з акціонерною формою управління та розподілу прибутків у міжнародному ж масштабі. Важливою рисою ТНК є реалізація єдиної послідовної стратегії через один або декілька центрів прийняття господарських рішень.
Основні загальні риси організаційної побудови ТНК: 1) наявність закордонних філій – організаційних промислових, комерційних структур, які здійснюють виробництво, продаж і післяпродажне обслуговування; 2) єдина корпоративна політика, яка є обов’язковою для виконання закордонними філіями та метою якої є розв’язання спільних завдань розвитку та підприємницької діяльності.
Різноманітні форми союзів ТНК називають транснаціональними стратегічними альянсами (ТСА), що являють собою глобальні форми здійснення партнерства, спільної або пайової діяльності на основі багатосторонніх контрактів (угод) компаній різних країн через здійснення спільної маркетингової, фінансової, інноваційної, інвестиційної та операційної діяльності. Причинами їх створення є:
а) конкурентний “мотив” – посилення глобальної конкуренції (особливо нецінової) спонукає ТНК до узгодження напрямів збутової діяльності, у тому числі до взаємного допущення на ринки збуту, що контролюються окремими корпораціями (особливо актуальний у разі загрози ринковим позиціям монополій у періоди криз);
б) технологічний “мотив” – прагнення використати можливість форсованого освоєння завдяки господарським контактам у рамках ТСА нових технологій і, відповідно, закріпити за собою ніші ринків високотехнологічної продукції;
в) кон’юнктурні та виробничо-технологічні чинники розвитку, які випливають з визначення та природних властивостей самих альянсів, але водночас мають власні характеристики, що диктуються кон’юнктурою економічного життя: подальша глобалізація ринків і розширення спектра геополітичних завдань розвитку, технологічна універсалізація господарської діяльності підприємницьких структур; коливання у співвідношенні валютних курсів окремих національних грошових одиниць та об’єктивна потреба маневру в інвестиційній політиці; можливість забезпечення додаткової трансакційної економії, заощадження на витратах; можливість підвищення прибутковості активів, що забезпечується поглибленням спеціалізації та організаційно-управлінською оптимізацією; подальший прогрес технологій, що спричиняє недоцільність, а іноді й підприємницьку неможливість наслідування паралельних курсів науково-технічного прогресу (НТП).
Крім загальних рис, породжених цими причинами, процес утворення транснаціональних альянсів має певні національні особливості. Наприклад, відмінною рисою японських ТНК є акцент на “технологічному мотиві” при кооперуванні господарсько-підприємницьких зусиль, капітальних та інших ресурсів у такий спосіб. Для американських ТНК пріоритети більшою мірою зміщаються в конкурентну сферу – рішення про утворення транснаціонального альянсу приймаються тоді, коли ринкова ситуація вимагає вживання оборонних або наступальних заходів.
ТСА створюють можливості для транскордонного використання та взаємовпливу конкурентних переваг, а також формування нових конкурентних переваг. Основні конкурентні переваги, на використання і створення яких спрямовані альянси, охоплюють: конкурентні переваги компанії (як правило, глобального лідера в галузі) на транскордонній основі, їх трансферт або використання іншими компаніями – членами альянсу в інших країнах; конкурентні переваги країни для використання в інших країнах; конкурентні переваги кластера споріднених галузей на транскордонній основі; транскордонну інтерналізацію конкурентних переваг у рамках транснаціонального альянсу. Завдяки використанню конкурентних переваг результати діяльності альянсів є вагомішими, ніж за “простої” транснаціоналізації. Як правило, у рамках альянсу досягається вища економія за рахунок масштабності, можливість маневрування виробничими ресурсами та окремими складовими виробничих потенціалів, прискорене впровадження досягнень НТП, підвищення ефективності всієї маркетингової діяльності.
Промислово-фінансові групи (ПФГ) – диверсифіковані багатофункціональні структури, створені на основі об’єднання капіталів підприємств, кредитно-фінансових установ та інших організацій з метою максимізації прибутку, підвищення ефективності виробничих і фінансових операцій, посилення конкурентноздатності на внутрішньому і зовнішньому ринках, зростання економічного потенціалу всієї групи у цілому і кожного із її учасників окремо.
Переваги створення ПФГ полягають в тому, що в її рамках досягається: 1) концентрація грошових, матеріальних, науково-технічних, трудових, інформаційних ресурсів; взаємодія фінансового, промислового та інтелектуального капіталу; 2) формування ефективного механізму самофінансування учасників ПФГ, оскільки в результаті інтеграції економічних, організаційних, технологічних та інтелектуальних потенціалів учасників ПФГ забезпечуються реальні механізми самофінансування, нарощування інвестиційних ресурсів для високоефективних виробництв; 3) підвищення економічної стабільності учасників групи у зв’язку із створенням можливостей для надання допомоги збитковим підприємствам, які є незамінними в технологічному ланцюгу виготовлення кінцевої продукції; 4) покращення кредитного обслуговування підприємств групи банками, які входять до складу ПФГ, через надання кредитів під більш низькі в порівнянні з ринковими відсотки, можливість пролонгування строку повернення кредиту, участь банку в проектному фінансуванні; 5) можливість за рахунок високої концентрації капіталу реалізовувати масштабні науково-технічні розробки, створювати найбільш складні технічні і технологічні системи; 6) можливість формування міжнародних коопераційних зв’язків на основі створення транснаціональних промислово-фінансових груп.
Концептуальні підходи до формування вільних економічних зон (ВЕЗ):
– територіальний підхід – вільні економічні зони як конкретно означені території, на які поширюється певний режим (дає змогу: концентрувати постачання дефіцитної високоякісної інфраструктури, якої немає в приймаючій країні; можливість забезпечувати дефіцитними ресурсами; створювати адекватні адміністративні одиниці із залученням висококваліфікованого персоналу, чого нелегко домогтися при застосуванні режимного підходу);
– режимний підхід – режим, який надає певні переваги фірмам, розташованим у будь-якій місцевості приймаючої країни, якщо вони відповідають певним критеріям (дає можливість: сприяти окремим видам економічної діяльності незалежно від місця їх здійснення; забезпечувати тісний зв’язок з місцевою економікою, оскільки фірми, що отримують користь від такого режиму, уже діють переважно в місцевих умовах; надавати іноземним фірмам право вибору місця розташування для своєї діяльності).
Територіальний та режимний підходи можуть співіснувати.
Види вільних економічних зон:
а) комплексні спеціальні економічні зони виробничого характеру – безмитні, в яких створюються умови для широкого залучення іноземного капіталу і де можна створити для цього необхідну інфраструктуру; їх доцільно створювати на порівняно обмежених територіях, які мають зручне географічне положення на перехрестях міжнародних транспортних систем;
б) зони вільної торгівлі (зовнішньоторговельні) – вільні митні зони і порти, транзитні, безмитні та зони прикордонної торгівлі;
в) промислово-виробничні зони, зокрема: науково-технічні (інноваційні центри, науково-виробничі парки); сервісні (зони страхових і банківських послуг, офшорні); туристичні зони та ін.
До міжнародних логістичних посередників відносять: міжнародні транспортно-експедиторські фірми, транспортні компанії, компанії з управління експортними операціями, зовнішньоторговельні компанії і представництва, брокерські і агентські фірми, склади відповідального зберігання, компанії з пакування товарів в експортно-імпортних операціях, морські порти. Міжнародні експедиційні агентства в основному працюють з експортом, а митні брокери – з імпортом. Іноді одна фірма надає обидва види послуг. Найбільші пакети логістичних послуг пропонують великі міжнародні транспортно-експедиторські фірми. Діяльність більшості цих фірм сертифікована стандартом ІSО-9002, що свідчить про високий рівень послуг, що надаються. Недоліком використання посередників є те, що експортер позбавлений безпосередніх контактів з ринками збуту і залежить від сумлінності посередника.
Експедитор (транспортний експедитор) – суб’єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.
Міжнародні експедитори прискорюють переміщення товарів від місця їх виробництва до місця розміщення споживача, використовуючи для цього прямі поставки, що усуває подвійну вантажопереробку. Вони також можуть завчасно отримувати наряд на відвантаження, що прискорює митні процедури та підготовку необхідної документації. Крім цього, міжнародні експедитори займаються транспортуванням і маршрутизацією, координують питання зберігання продукції, виконують операції з комплектування та пакування, а також надають своїм клієнтам повний спектр логістичних послуг.
Митний брокер – підприємство, що здійснює декларування товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, і має ліцензію на право здійснення митної брокерської діяльності, видану спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи. Митним брокером може бути тільки підприємство-резидент. Від імені цього підприємства декларування товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, може здійснювати його відокремлений структурний підрозділ (філія, представництво тощо).
Діяльність митного брокера укладається в представленні інтересів замовника в митниці, а також здійсненні операцій по митному оформленню товарів і транспортних засобів від власного імені, але за рахунок і за дорученням замовника. Відносини між клієнтом і митним брокером будуються на договірній основі (додаток А). Брокер виступає посередником між відправником вантажу, вантажоодержувачем і перевізником з одного боку, і державою в особі митних органів з іншого. За домовленістю митний брокер може також виконувати інші функції, такі як одержання дозвільних документів, експертних висновків, сертифікацію вантажу і навіть оплату митних платежів.
Експортні пакувальники – фірми, які займаються пакуванням вантажів, що відправляються за кордон, коли у експортера відсутнє обладнання або досвід, щоб самому упаковувати вантажі. Звичайно такі фірми розташовуються в портових містах.
Логістичний провайдер (ЛП) – компанія, яка виконує частину або весь комплекс логістики для свого клієнта. До чотирьох основних логістичних функцій належать: транспортування, складування і вантажопереробка, оброблення замовлень, управління запасами. Послуги логістичних провайдерів спрямовані на загальне управління транспортуванням і зберіганням вантажів. Галузь роботи логістичних провайдерів називають контрактною логістикою.
Категорії провайдерів логістичних послуг на сучасному світовому ринку логістичних послуг:
– 1PL (First Party Logistics) – автономна логістика, всі операції виконує сам вантажовласник;
– 2PL (Second Party Logistics) – компанія надає традиційні послуги із транспортування та управління складськими приміщеннями;
– 3PL (Third Party Logistics) виходить за межі простого транспортування товарів. Наприклад, у перелік послуг 3PL-оператора входять складування, перевантаження, додаткові послуги зі значною доданою вартістю, а також використання субпідрядників; наприклад, DHL Logistics, FM- Logistics, Kuehne&Nagel, Schenker, Exel Logistics;
– 4PL (Fourth Party Logistics) – інтеграція всіх компаній, залучених у ланцюг поставки вантажів (управлінська логістика). 4PL-провайдер уже вирішує завдання, пов’язані із плануванням, управлінням і контролем всіх логістичних процесів компанії-клієнта з урахуванням довгострокових стратегічних цілей;
– 5PL (Fifth Party Logistics) – управління всіма компонентами, що складають єдиний ланцюг поставки вантажів, за допомогою електронних засобів інформації. 5PL – це оператори, що вирішують завдання, пов’язані з управлінням інтегрованими ланцюжками постачань.
Можна виділити п’ять основних типів логістичних провайдерів – це ЛП на основі компаній-перевізників; складських операторів; брокерських/експедиторських компаній; компаній, що займаються формуванням відправлень, оптимізацією транспортних послуг і компаній, що розробляють програмне забезпечення.
Провідні логістичні компанії світу: DHL Logistics DPWNDHL (Німеччина), Exel Logistics (Великобританія); FM-Logistics (Франція), Kuehne & Nagel (Швейцарія),Schenker (Австрія), TNT (Нідерланди), UPS (США).
Логістичні провайдери в Україні: ТОВ “АсстрА Україна”, АТ “УВК Україна”, ТОВ “Комора-С”, ДП “Шенкер Україна” та ін.