Тема 4. Світовий ринок логістичних послуг

 

В сучасних умовах активно розвиваються певні утворення (су­б’єкти глобалізації), які є об’єктами впровадження міжнародних ло­гістичних систем, тобто потребують створення таких систем для свого ефективного розвитку та формують відповідні передумови.

До об’єктів міжнародної логістики відносять: транснаціо­нальні корпорації; промислово-фінансові групи; вільні економічні зони.

Транснаціональні корпорації (ТНК) – міжнародні за складом та характером діяльності суб’єкти господарського життя, які функціо­нують на принципах корпоративної власності з акціонерною формою управління та розподілу прибутків у міжнародному ж масштабі. Важ­ливою рисою ТНК є реалізація єдиної послідовної стратегії через один або декілька центрів прийняття господарських рішень.

Основні загальні риси організаційної побудови ТНК: 1) наяв­ність закордонних філій – організаційних промислових, комерційних структур, які здійснюють виробництво, продаж і післяпродажне обслу­говування; 2) єдина корпоративна політика, яка є обов’язковою для виконання закордонними філіями та метою якої є розв’язання спільних завдань розвитку та підприємницької діяльності.

Різноманітні форми союзів ТНК називають транснаціональ­ними стратегічними альянсами (ТСА), що являють собою глобальні форми здійснення партнерства, спільної або пайової діяльності на ос­нові багатосторонніх контрактів (угод) компаній різних країн через здійснення спільної маркетингової, фінансової, інноваційної, інвести­ційної та операційної діяльності. Причинами їх створення є:

а) конкурентний “мотив” – посилення глобальної конкуренції (особливо нецінової) спонукає ТНК до узгодження напрямів збутової діяльності, у тому числі до взаємного допущення на ринки збуту, що контролюються окремими корпораціями (особливо актуальний у разі загрози ринковим позиціям монополій у періоди криз);

б) технологічний “мотив” – прагнення використати можли­вість форсованого освоєння завдяки господарським контактам у рам­ках ТСА нових технологій і, відповідно, закріпити за собою ніші рин­ків високотехнологічної продукції;

в) кон’юнктурні та виробничо-технологічні чинники роз­витку, які випливають з визначення та природних властивостей самих альянсів, але водночас мають власні характеристики, що диктуються кон’юнктурою економічного життя: подальша глобалізація ринків і роз­ширення спектра геополітичних завдань розвитку, технологічна уні­версалізація господарської діяльності підприємницьких структур; ко­ливання у співвідношенні валютних курсів окремих національних гро­шових одиниць та об’єктивна потреба маневру в інвестиційній полі­тиці; можливість забезпечення додаткової трансакційної економії, заоща­дження на витратах; можливість підвищення прибутковості активів, що забезпечується поглибленням спеціалізації та організаційно-управ­лінською оптимізацією; подальший прогрес технологій, що спричиняє недоцільність, а іноді й підприємницьку неможливість наслідування паралельних курсів науково-технічного прогресу (НТП).

Крім загальних рис, породжених цими причинами, процес утво­рення транснаціональних альянсів має певні національні особливості. Наприклад, відмінною рисою японських ТНК є акцент на “технологіч­ному мотиві” при кооперуванні господарсько-підприємницьких зусиль, капітальних та інших ресурсів у такий спосіб. Для американських ТНК пріоритети більшою мірою зміщаються в конкурентну сферу – рішення про утворення транснаціонального альянсу приймаються тоді, коли ринкова ситуація вимагає вживання оборонних або наступальних заходів.

ТСА створюють можливості для транскордонного використання та взаємовпливу конкурентних переваг, а також формування нових конкурентних переваг. Основні конкурентні переваги, на використання і створення яких спрямовані альянси, охоплюють: конкурентні переваги компанії (як правило, глобального лідера в галузі) на транскордонній основі, їх трансферт або використання іншими компаніями – членами альянсу в інших країнах; конкурентні переваги країни для викорис­тання в інших країнах; конкурентні переваги кластера споріднених галу­зей на транскордонній основі; транскордонну інтерналізацію конкурент­них переваг у рамках транснаціонального альянсу. Завдяки викорис­танню конкурентних переваг результати діяльності альянсів є вагомі­шими, ніж за “простої” транснаціоналізації. Як правило, у рамках альянсу досягається вища економія за рахунок масштабності, можливість манев­рування виробничими ресурсами та окремими складовими виробничих потенціалів, прискорене впровадження досягнень НТП, підвищення ефективності всієї маркетингової діяльності.

Промислово-фінансові групи (ПФГ) – диверсифіковані багато­функціональні структури, створені на основі об’єднання капіталів під­приємств, кредитно-фінансових установ та інших організацій з метою максимізації прибутку, підвищення ефективності виробничих і фінан­сових операцій, посилення конкурентноздатності на внутрішньому і зовнішньому ринках, зростання економічного потенціалу всієї групи у цілому і кожного із її учасників окремо.

Переваги створення ПФГ полягають в тому, що в її рамках досягається: 1) концентрація грошових, матеріальних, науково-техніч­них, трудових, інформаційних ресурсів; взаємодія фінансового, про­мислового та інтелектуального капіталу; 2) формування ефективного механізму самофінансування учасників ПФГ, оскільки в результаті інтеграції економічних, організаційних, технологічних та інтелектуаль­них потенціалів учасників ПФГ забезпечуються реальні механізми самофінансування, нарощування інвестиційних ресурсів для високо­ефективних виробництв; 3) підвищення економічної стабільності учас­ників групи у зв’язку із створенням можливостей для надання допо­моги збитковим підприємствам, які є незамінними в технологічному ланцюгу виготовлення кінцевої продукції; 4) покращення кредитного обслуговування підприємств групи банками, які входять до складу ПФГ, через надання кредитів під більш низькі в порівнянні з ринко­вими відсотки, можливість пролонгування строку повернення кредиту, участь банку в проектному фінансуванні; 5) можливість за рахунок ви­сокої концентрації капіталу реалізовувати масштабні науково-технічні розробки, створювати найбільш складні технічні і технологічні системи; 6) можливість формування міжнародних коопераційних зв’язків на ос­нові створення транснаціональних промислово-фінансових груп.

Концептуальні підходи до формування вільних економічних зон (ВЕЗ):

– територіальний підхід – вільні економічні зони як конкретно означені території, на які поширюється певний режим (дає змогу: кон­центрувати постачання дефіцитної високоякісної інфраструктури, якої немає в приймаючій країні; можливість забезпечувати дефіцитними ресурсами; створювати адекватні адміністративні одиниці із залучен­ням висококваліфікованого персоналу, чого нелегко домогтися при застосуванні режимного підходу);

– режимний підхід – режим, який надає певні переваги фір­мам, розташованим у будь-якій місцевості приймаючої країни, якщо вони відповідають певним критеріям (дає можливість: сприяти окре­мим видам економічної діяльності незалежно від місця їх здійснення; забезпечувати тісний зв’язок з місцевою економікою, оскільки фірми, що отримують користь від такого режиму, уже діють переважно в міс­цевих умовах; надавати іноземним фірмам право вибору місця розта­шування для своєї діяльності).

Територіальний та режимний підходи можуть співіснувати.

Види вільних економічних зон:

а) комплексні спеціальні економічні зони виробничого харак­теру – безмитні, в яких створюються умови для широкого залучення іноземного капіталу і де можна створити для цього необхідну інфра­структуру; їх доцільно створювати на порівняно обмежених територіях, які мають зручне географічне положення на перехрестях міжнародних транспортних систем;

б) зони вільної торгівлі (зовнішньоторговельні) – вільні митні зони і порти, транзитні, безмитні та зони прикордонної торгівлі;

в) промислово-виробничні зони, зокрема: науково-технічні (ін­новаційні центри, науково-виробничі парки); сервісні (зони страхових і банківських послуг, офшорні); туристичні зони та ін.

До міжнародних логістичних посередників відносять: між­народні транспортно-експедиторські фірми, транспортні компанії, ком­панії з управління експортними операціями, зовнішньоторговельні ком­панії і представництва, брокерські і агентські фірми, склади відповідаль­ного зберігання, компанії з пакування товарів в експортно-імпортних операціях, морські порти. Міжнародні експедиційні агентства в основ­ному працюють з експортом, а митні брокери – з імпортом. Іноді одна фірма надає обидва види послуг. Найбільші пакети логістичних послуг пропонують великі міжнародні транспортно-експедиторські фірми. Діяльність більшості цих фірм сертифікована стандартом ІSО-9002, що свідчить про високий рівень послуг, що надаються. Недоліком ви­користання посередників є те, що експортер позбавлений безпосеред­ніх контактів з ринками збуту і залежить від сумлінності посередника.

Експедитор (транспортний експедитор) – суб’єкт господа­рювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначе­них договором транспортного експедирування.

Міжнародні експедитори прискорюють переміщення товарів від місця їх виробництва до місця розміщення споживача, використо­вуючи для цього прямі поставки, що усуває подвійну вантажопере­робку. Вони також можуть завчасно отримувати наряд на відвантаження, що прискорює митні процедури та підготовку необхідної документації. Крім цього, міжнародні експедитори займаються транспортуванням і маршрутизацією, координують питання зберігання продукції, вико­нують операції з комплектування та пакування, а також надають своїм клієнтам повний спектр логістичних послуг.

Митний брокер – підприємство, що здійснює декларування то­варів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, і має ліцензію на право здійснення митної брокерської діяль­ності, видану спеціально уповноваженим центральним органом вико­навчої влади в галузі митної справи. Митним брокером може бути тільки підприємство-резидент. Від імені цього підприємства деклару­вання товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, може здійснювати його відокремлений структурний підрозділ (філія, представництво тощо).

Діяльність митного брокера укладається в представленні інте­ресів замовника в митниці, а також здійсненні операцій по митному оформленню товарів і транспортних засобів від власного імені, але за рахунок і за дорученням замовника. Відносини між клієнтом і митним брокером будуються на договірній основі (додаток А). Брокер висту­пає посередником між відправником вантажу, вантажоодержувачем і перевізником з одного боку, і державою в особі митних органів з ін­шого. За домовленістю митний брокер може також виконувати інші функції, такі як одержання дозвільних документів, експертних виснов­ків, сертифікацію вантажу і навіть оплату митних платежів.

Експортні пакувальники – фірми, які займаються пакуванням вантажів, що відправляються за кордон, коли у експортера відсутнє обладнання або досвід, щоб самому упаковувати вантажі. Звичайно такі фірми розташовуються в портових містах.

Логістичний провайдер (ЛП) – компанія, яка виконує частину або весь комплекс логістики для свого клієнта. До чотирьох основних логістичних функцій належать: транспортування, складування і вантажо­переробка, оброблення замовлень, управління запасами. Послуги ло­гістичних провайдерів спрямовані на загальне управління транспорту­ванням і зберіганням вантажів. Галузь роботи логістичних провайдерів називають контрактною логістикою.

Категорії провайдерів логістичних послуг на сучасному сві­товому ринку логістичних послуг:

– 1PL (First Party Logistics) – автономна логістика, всі операції виконує сам вантажовласник;

– 2PL (Second Party Logistics) – компанія надає традиційні по­слуги із транспортування та управління складськими приміщеннями;

– 3PL (Third Party Logistics) виходить за межі простого транс­портування товарів. Наприклад, у перелік послуг 3PL-оператора вхо­дять складування, перевантаження, додаткові послуги зі значною дода­ною вартістю, а також використання субпідрядників; наприклад, DHL Logistics, FM- Logistics, Kuehne&Nagel, Schenker, Exel Logistics;

– 4PL (Fourth Party Logistics) – інтеграція всіх компаній, залу­чених у ланцюг поставки вантажів (управлінська логістика). 4PL-про­вайдер уже вирішує завдання, пов’язані із плануванням, управлінням і контролем всіх логістичних процесів компанії-клієнта з урахуванням довгострокових стратегічних цілей;

– 5PL (Fifth Party Logistics) – управління всіма компонентами, що складають єдиний ланцюг поставки вантажів, за допомогою елект­ронних засобів інформації. 5PL – це оператори, що вирішують зав­дання, пов’язані з управлінням інтегрованими ланцюжками постачань.

Можна виділити п’ять основних типів логістичних провайде­рів – це ЛП на основі компаній-перевізників; складських операторів; брокерських/експедиторських компаній; компаній, що займаються фор­муванням відправлень, оптимізацією транспортних послуг і компаній, що розробляють програмне забезпечення.

Провідні логістичні компанії світу: DHL Logistics DPWNDHL (Німеччина), Exel Logistics (Великобританія); FM-Logistics (Франція), Kuehne & Nagel (Швейцарія),Schenker (Австрія), TNT (Нідерланди), UPS (США).

Логістичні провайдери в Україні: ТОВ “АсстрА Україна”, АТ “УВК Україна”, ТОВ “Комора-С”, ДП “Шенкер Україна” та ін.