8. РИНОК ПРАЦІ. РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ  ТА СОЦІАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ

 

² Зайнятість як макроекономічна проблема.

² Рівновага на ринку праці та її регулювання за неокласичною теорією.

² Вплив держави на зайнятість. Кейнсіанська концепція 
регулювання зайнятості.

² Зв’язок безробіття та інфляції.

² Проблема розподілу доходів та соціальної справедливості.

² Макроекономічна суть соціальної політики та мета 
соціального регулювання.

 

8.1. Зайнятість, як макроекономічна проблема

 

Загальний рівень трудових ресурсів можна представити фор-мулою:

,         (8.1)

де  – трудові ресурси;  – працюючі;  – безробітні.

Рівень фактичного безробіття визначається наступним чином:

,        (8.2)

де  – рівень фактичного безробіття.

Природна норма безробіття  – це найкращий для еконо-міки резерв робочої сили, спроможний швидко здійснювати між-галузеві та міжрегіональні переміщення залежно від попиту на робочу силу і потреб виробництва. Форми безробіття – виділяють природне і вимушене.

Природним називають такий рівень безробіття (рис. 8.1), при якому динамічно урівноважуються фактори, що впливають на зміни зарплати та цін. При ньому досягається поміркована взаємна стабільність цін та заробітної плати.

Природний рівень повинен відповідати такій вимозі: зайня-тість повинна бути достатньою для ефективного розвитку економіки.

Природним такий рівень називається ще й тому, що він досягається через природний для ринку механізм зміни фаз піднесення та кризи в ході економічного циклу при мінімізації державного втручання. Термін “природне безробіття” ввів М. Фрідман для ха-рактеристики рівня безробіття в умовах довгострокової рівноваги.

Рис. 8.1 – Структура природного безробіття

 

Структура вимушеного безробіття показана на рис. 8.2.

 

Рис. 8.2 – Структура вимушеного безробіття

 

Попит на працю за неокласичною концепцією представлений на рис. 8.3:

1. Графік 1) – виробнича функція Кобба-Дугласа:

.        (8.3)

2. Тангенс кута нахилу дотичної до графіка виробничої функції визначає граничну продуктивність праці при відповідному числі зайнятих .

3. Графік 2) – лінія граничної продуктивності праці  побудована на основі зміни значення  при русі дотичної вздовж кривої  до точки, коли дотична прийме вигляд прямої лінії.

4. Для визначення обсягу попиту на працю потрібно на графік граничної продуктивності праці накласти графік реальної ставки зарплати 

Рис. 8.3 – Попит на працю за неокласичною концепцією

5. Перетин ліній  та  (точка К) визначить кількість праці , яка забезпечує максимум прибутку.

6. За графіком виробничої функції  визначаємо обсяг випуску .

7. В короткому періоді попит на працю залежить від зміни ставки реальної зарплати (від  до ), що змінює попит на працю до  та .

Повна зайнятість – це повне використання всіх придатних трудових ресурсів (рис. 8.4).

 

Рис. 8.4 – Рівновага на ринку праці при повній зайнятості

 

Дефляційний розрив на ринку праці – це якщо при повній зайнятості попит відстає від пропозиції і підприємства скорочують виробництво (рис. 8.5).

 

Рис. 8.5 – Дефляційний розрив

Пояснення до рис. 8.5:  – реальний обсяг виробництва;  – обсяг виробництва в умовах повної зайнятості; точка  визначає рівність: ;  – дефляційний розрив, коли .

Інфляційний розрив – коли при повній зайнятості попит перевищує пропозицію. Він веде до підвищення рівня цін і розвитку інфляції.

Рис. 8.6 – Інфляційний розрив

Пояснення до рис. 8.6:  – інфляційний розрив;  – обсяг виробництва за умови повної зайнятості.

Рис. 8.7 – Розрив безробіття

Пояснення до рис. 8.7:

1) графік 1 – модель “кейнсіанський хрест”.  – сукупний попит за умови повної зайнятості.  – реальний попит;

2) графік 2 – допоміжний;

3) графік 3 – виробнича функція ;

4) відрізок BN – розрив безробіття;

5) при збільшенні сукупного попиту до рівня повної зай-нятості (точка В) виробництво ВНП зросте від  до , що обумо-вить повне використання ресурсу праці (на рівні ).

Безробіття – стан ринку робочої сили, коли пропозиція ро-бочої сили перевищує попит на неї.

 

Рис. 8.8 – Утворення безробіття на ринку праці

Пояснення до рис. 8.8:    – число безробітних.

Закон Оукена: коли фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень на 1 %, відставання обсягу ВНП складає 2,5 %.

,       (8.3)

де  – фактичний рівень безробіття;  – рівень природного безробіття;  – рівень кон’юнктурного безробіття;  – параметр Оукена ( = 2,5 %);  – ВНП в умовах повної зайнятості;  – фактич-ний рівень ВНП;  – кон’юнктурний розрив.

Кон’юнктурне безробіття свідчить про неповне використан-ня виробничих можливостей країни.

Закон Оукена ілюструє крива Оукена, алгебраїчний вигляд якої визначається рівнянням:

, де 

Рис. 8.9 – Крива Оукена

Побудова кривої Оукена (рис. 8.9):

1) графік ринку праці, який визначає рівень повної та ефек-тивної зайнятості L* за перетином кривих LS та LD при рівноважному рівні зарплати W*;

2) за графіком виробничої функції , яка відображає ефекти скорочення робочого дня і прихованого безробіття в умовах виникнення кон’юнктурного безробіття, в квадранті ІІ знаходимо ВНП повної зайнятості ;

3) в ІІІ квадранті проведено допоміжну лінію 45˚;

4) в ІV квадранті побудовано графік дефініційної функції, яка відображає зв’язок безробіття та числа працюючих:

,       (8.4)

де  – працюючі в умовах повної зайнятості;

5) в квадранті І виводимо криву Оукена, яка виражає зв’язок між рівнем безробіття, яке спостерігається, та величиною відхилення фактичного ВНП  від ВНП повної зайнятості .

8.2. Рівновага на ринку праці та її регулювання 
за неокласичною теорією

Рис. 8.10 – Рівновага на ринку праці та її регулювання за 
неокласичною теорією

Пояснення до рис. 8.10:  – рівняння ціни на ринку грошей;  – ринкова ставка заробітної плати;  – попит на пра-цю;  – пропозиція праці;  – число працюючих;  – рівень цін;  – ВНП;  – виробнича функція.

Зв’язок ринку товарів і ринку праці подано на рис. 8.11.

Рис. 8.11 – Зв’язок ринку товарів і ринку праці

Пояснення до рис. 8.11:  – сукупний попит;  – сукуп-на пропозиція;  – рівень цін;  – ВНП;  – число працюючих;  – виробнича функція.

 

8.3. Вплив держави на зайнятість. 
Кейнсіанська концепція регулювання зайнятості

 

Вплив держави на зайнятість розглянемо на рис. 8.12.

Рис. 8.12 – Кейнсіанська модель впливу держави на зайнятість

Пояснення до рис. 8.12: – сукупний попит, – сукупна пропозиція, – рівень цін, – фактичний ВНП, – потенційний ВНП, – число працюючих, – повна зайнятість, – державні витрати, – сукупні витрати (сукупний попит).

 

8.4. Зв’язок безробіття та інфляції

 

Зв’язок безробіття та інфляції зображено на рис. 8.13.

Пояснення до рис. 8.13:  – рівень зарплати, в %;  – рівень безробіття, в %

Рис. 8.13 – Крива Філліпса

 

Англійський економіст А. Філліпс в кінці 50-х років ХХ ст. зібрав статистичний матеріал за 1861-1913 та 1923-1958 рр., на основі якого вивів залежність між ростом зарплати та рівнем безробіття.

Основна залежність: при безробітті на рівні 4,5 % від числа працездатних, рівень зарплати залишається незмінним. При скороченні безробіття до 4 % відбувається річне збільшення зарплати на 0,5 %.

Крива Філліпса визначає зв’язок між безробіттям та рівнем зарплати, що є базою для пояснення інфляції. Якщо безробіття скорочується під тиском збільшення сукупного попиту на основі росту зарплати, то це викликає ріст граничних витрат і в результаті – ріст цін, або інфляцію:

,

де AD – сукупний попит; МС – граничні витрати; Р – рівень цін.

Дана крива Філліпса справедлива за двох умов:

– продуктивність праці лишається незмінною;

– зарплата зростає швидше, ніж продуктивність праці.

Традиційно криву Філліпса в короткому періоді зображають в координатній площині, де по вертикалі відкладається рівень інфляції:  (рис. 8.14). Для більшої наглядності додається друга верти-кальна вісь, де показано зміни зарплати .

Залежність: зниження інфляції (рівня цін) досягається за рахунок зниження зарплати і приросту безробіття.

Рис. 8.14 – Крива Філліпса в короткому періоді

Плата суспільства за зниження інфляції: зниження інфляції на 1% протягом року супроводжується ростом безробіття на 2 % (вище природного рівня, яким на сьогодні є 6-7 %) і, згідно закону Оукена, зниженням реального ВНП на 4-5 % від потенційного.

Досвід 70-80-х років ХХ ст. засвідчив, що зменшення безро-біття за рахунок росту інфляції є більш простим процесом, ніж зни-ження інфляції за рахунок приросту безробіття. В другому випадку “плата” суспільства є більшою.

Практика показала, що крива Філліпса добре описувала еко-номічні процеси в 50-60-х роках ХХ століття для короткого періоду (щомісячно, щоквартально).

Американські економісти П. Самуельсон та Р. Солоу в 1960 р. вивели модифіковану криву Філліпса (рис. 8.15), де темп росту зар-плати замінили на темп росту цін і провели криву до вигляду . Цю криву використовують в кейнсіанській політиці корот-кострокової стабілізації.

Пояснення до рис. 8.15:  – рівень цін;  – чисельність без-робітних;  – державні витрати;  – крива Філліпса;  – точка оп-тимального значення темпів інфляції  та рівня безробіття .

 

 

Рис. 8.15 – Модифікована крива Філліпса

 

Крива Філліпса в довгостроковому періоді зображена на рис. 8.16.

Рис. 8.16 – Крива Філліпса в довгостроковому періоді

 

Пояснення до рис. 8.16:  – короткострокові криві Філліпса в трьох коротких періодах;  – природна норма безробіття;  – фактичне безробіття;  – точки рівноваги.

Висновок: у довгостроковому періоді між безробіттям та інфляцією не існує альтернативи. Стимулююча політика не зменшує безробіття, а лише породжує інфляцію. В довгостроковому періоді проблему зайнятості можна вирішити лише за допомогою не-інфляційних методів, здатних забезпечити зростання виробництва за рахунок нагромадження капіталу і збільшення потенційного ВНП.

Додатковим елементом політики зайнятості є застосування спеціальних методів, а саме: державних програм сприяння зайнятості та її гнучких форм.

8.5. Проблема розподілу доходів і 
соціальної справедливості

В ринковій економіці критеріями соціальної справедливості є:

1) створення рівних можливостей для кожної людини щодо реалізації творчого і професійного потенціалу;

2) правова рівність;

3) рівність умов пошуку роботи;

4) державний захист непрацездатних.

Соціальна справедливість реалізується через соціальну полі-тику, яка є комплексом заходів держави щодо регулювання соціально-економічних умов життя суспільства.

Суть соціальної політики полягає в наступному:

1) підтримці відносин між соціальними групами, прошарками суспільства та всередині них;

2) забезпеченні умов для підвищення добробуту членів суспільства;

3) створенні соціальних гарантій і формування економічних стимулів для участі у суспільному виробництві.

Головною ланкою соціальної політики є політика форму-вання доходів населення.

Категорія “доход” – це показник результатів економічної діяльності. В системі розподілу “доход” – це частка особи чи соціальної групи у виробленому продукті та привласнена ним.

Розглянемо структуру доходів особи, а саме:

1) доход від праці;

2) доход від власності;

3) підприємницький доход.

Сімейні доходи домашнього господарства є кінцевим пунктом перерозподілу доходів суспільства.

Рівень і динаміка доходів оцінюються за такими величинами:

1) номінальним доходом – кількістю грошей, отриманих окре-мими особами на протязі окремого періоду (ND);

2) доходом в розпорядженні – доходом, який може бути використаний для особистого споживання та особистих заощад-жень(ODR) і розраховується як різниця між мінімальними доходами, податками та обов’язковими платежами;

3) реальним доходом – кількістю товарів та послуг, які мож-на придбати на доход у розпорядженні за існуючим рівнем цін (RD);

4) трансфертами – пенсіями, стипендіями, субсидіями, до-таціями, безплатними послугами.

В ринковій економіці ефективність розподілу ресурсів оці-нюється за критерієм Парето, згідно з яким ресурси є найбільш ефек-тивно (оптимально) розподіленими при заданому рівні можливостей, коли жоден з учасників ринку не може поліпшити свого становища, не погіршивши при цьому становища інших. Але критерій Парето-ефективності є соціально нейтральним, тому і виникає необхідність державного регулювання соціальних процесів.

Синтетичними показниками, що відображають соціальні аспекти життя людини, є:

– рівень життя населення – це рівень споживання матеріаль-них благ і промислових товарів, послуг, житла, продуктів харчування.

За часткою витрат на харчування, згідно закону Енгеля, су-дять про рівень добробуту соціальних груп, порівнюють добробут громадян різних країн;

– якість життя – визначається рівнем споживання, розвитком освіти, культури, медицини, станом екології, рівнем оподаткування фізичних осіб.

ООН обчислює індекс людського розвитку ІЛР, що враховує три параметри:

1) середню тривалість життя;

2) рівень письменності;

3) доход на душу населення (дол.).

Рівень життя оцінюється за такими показниками:

– коефіцієнтом дитячої смертності;

– числом людей на одного лікаря;

– кількістю учнів в середніх школах (% від вікової групи).

За доходом (ВНП) на душу населення країни поділяють на:

– країни з низьким рівнем доходу – менше 400 дол.;

– країни із середнім рівнем доходів – від 400 до 5000 дол.;

– розвинуті країни – більше 5000 дол.

Розрив між країнами за показником ВНП на душу населення зростає внаслідок високих темпів приросту населення та низьких темпів продуктивності праці у слаборозвинутих країнах.

Розподільчі відносини відображають розподіл між членами суспільства засобів виробництва та власності.

Проблема багатства і бідності. В умовах ринку населення розшаровується за рівнем доходу (відбувається поляризація суспільст-ва). Американський економіст Макс Лоренц застосував специфічну криву для аналізу розподілу доходів у суспільстві, яку названо “Крива Лоренца”, або “Луком Лоренца” (рис. 8.17).

Рис. 8.17 – Крива Лоренца

Пояснення до рис. 8.17:

1) на горизонтальній осі відкладається частка сімей у процен-тах від їх загальної кількості (10 % чи 20 % – децилі чи квінтилі);

2) на вертикальній осі відкладається частка доходів сімей від загальної їх суми (10 % чи 20 %);

3) лінія ОЕ – пряма абсолютної рівності в розподілі доходів, яка показує, що 20 % сімей отримує 20 % доходів, 30 % сімей – 30 % і т.д.;

4) лінія EF – пряма абсолютної нерівності в розподілі дохо-дів, яка показує, що найбідніші сім’ї отримують доход, близький до 0, а найбагатші концентрують більшу частину національного багатства;

5) крива ОАВСDЕ – це крива Лоренца. Чим ближче крива Лоренца розташована до лінії ОЕ, тим менша нерівність у розподілі, а чим більше вигнута крива – тим більша нерівність у розподілі доходів між сім’ями.

Криву Лоренца використовують для регулювання доходів, а саме, для:

1) визначення заходів з підвищення доходів найбідніших сімей (дотації, компенсації, мінімум неоподатковуваного доходу);

2) введення диференційованих ставок оподаткування;

3) попередження соціальної напруги (коли найбідніші 40 % сімей починають усі разом отримувати менше 12 % доходу, може виникнути політична нестабільність);

4) упередження небажаного абсолютного вирівнювання доходів, щоб не знищити стимулів до продуктивної праці.

Існує коефіцієнт Джіні, який розраховується за формулою:

,           (8.5)

де G – показник ступеня нерівності в доходах;

якщо G = 0 – абсолютна рівність у розподілі доходів;

якщо G = 1 – абсолютна нерівність в розподілі доходів;

0 < G < 1 – межа існування коефіцієнта Джіні.

Чим ближче коефіцієнт Джіні до 1, тим більшою є нерівність у суспільстві.

Коефіцієнт Джіні в 80-х роках ХХ ст.:

Японія – 0,27;    США – 0,329;

Швеція – 0,291;    Бразилія – 0,565;

ФРН – 0,295;     Росія – 0,289.

8.6. Макроекономічна суть соціальної політики 
та мета соціального регулювання

Механізм реалізації соціальної політики передбачає законо-давчо закріплену систему державних соціальних гарантій і захисту населення. Сюди входять:

1) право на власність;

2) право на працю;

3) прожитковий мінімум;

4) мінімальна зарплата;

5) пенсії, стипендії;

6) грошова допомога з непрацездатності;

7) право на освіту;

8) право на медичне обслуговування;

9) пільги стосовно умов праці;

10) право на житло;

11) право на відпочинок.

Соціальні гарантії – це зобов’язання суспільства перед свої-ми членами щодо суспільно нормального рівня задоволення їх основ-них потреб.

Соціальні гарантії пов’язані із соціальними індикаторами – показниками, що відображають стан даного соціального процесу (явища), його найважливіші якісні та кількісні характеристики.

Держава повинна дотримуватись мінімально допустимих зна-чень таких соціальних індикаторів:

– критичного рівня безробіття;

– граничних витрат на проживання;

– державних норм освіти;

– державних норм медичного обслуговування;

– державних норм житлового забезпечення.

Система соціального захисту – це сукупність заходів сус-пільства, спрямованих на забезпечення нормальних умов матеріаль-ного і духовного життя населення. Вона включає:

1) систему ефективної зайнятості;

2) систему формування доходів;

3) макроекономічне регулювання процесу регулювання доходу;

4) встановлення рівня прожиткового мінімуму;

5) захист інтересів споживачів;

6) систему соціальної підтримки безробітних.

Соціальний захист передбачає визначення ряду економічних категорій, які є основою соціальних гарантій, таких, як:

– прожитковий мінімум;

– мінімальний споживчий бюджет;

– мінімальна зарплата.

Прожитковий мінімум – це рівень доходів, необхідний для придбання людиною продуктів харчування на нижній межі фізіоло-гічних норм, а також для задоволення мінімальних потреб в одязі, взут-ті, оплаті житла, транспортних послуг, предметів санітарії та гігієни.

Мінімальний споживчий бюджет – це сімейний бюджет, до якого входить набір продовольчих і непродовольчих товарів та послуг у натуральному та вартісному виразах, достатній для задоволення основних фізіологічних та соціально-культурних потреб членів сім’ї, утримання непрацездатних.

Мінімальна зарплата – це встановлений державою розмір зарплати, нижче якого не може проводитись оплата за фактично виконану найманим працівником норму праці. Мінімальна зарплата регулюється з урахуванням:

1) вартісної величини мінімального споживчого бюджету;

2) середнього рівня зарплати країни;

3) рівня економічного розвитку та продуктивності праці.

Мінімальна зарплата є основою реалізації відтворювальних функцій оплати праці.

Співвідношення категорій соціального захисту, згідно з нор-мативами Міжнародної організації праці (МОП), повинно бути таким:

–   мінімальна зарплата більше прожиткового мінімуму на 20-25 %;

–  мінімальна зарплата дорівнює 2/3 середньої зарплати;

–  прожитковий мінімум дорівнює 50 % середньої зарплати.

Ці категорії відображають рівень економічного розвитку країни.

Оцінка соціального стану населення розраховується за формулами:

         (8.6)

де  – індекс вартості життя;  – ціна даного періоду;  – ціна базового періоду.

        (8.7)

де  – індекс номінальної зарплати;  – зарплата да-ного періоду;  – зарплата базового періоду.

,       (8.8)

де  – індекс реальної зарплати.

Структура системи соціального захисту містить:

–  індексацію доходів;

–  систему соціальної допомоги;

–  систему соціального страхування;

–  соціальні компенсатори.

В умовах інфляції індексація номінальних доходів повинна відбуватися відповідно до індексу цін за даний період.

Система соціальної допомоги включає:

–  пенсії;.

–  допомогу по безробіттю;

–  допомогу на перекваліфікацію;

–  безплатну медичну допомогу;

–  безплатну освіту;

–  допомогу на житлове будівництво.

Система соціального страхування передбачає таке страхування:

–  пенсійне;

–  медичне;

–  на випадок безробіття;

–  від нещасних випадків.

Соціальні компенсатори – це цільові програми для під-тримання рівня доходів малозабезпечених верств населення відповідно до зміни індексу роздрібних цін, а саме:

–  продовольчі талони;

–  талони на одяг, житло, ліки;

–  талони для проїзду;

–  цільові дотації багатодітним сім’ям;

–  доплати підприємств своїм працівникам.

Питання для самоконтролю

1. У чому полягає суть моделі рівноважного стану ринку праці?

2. Назвіть особливості формування ринку праці України.

3. У чому полягає суть та зміст кривої Філліпса у коротко-строковому та довгостроковому періодах?

4. Що таке економічна нерівність?

5. Визначте зміст кривої Лоренца.

6. Яким чином держава здійснює соціальний захист населення?

7. Назвіть особливості соціального захисту населення в Україні.

8. Якими основними поняттями характеризується ринок праці?

9. Які причини викликають безробіття?

10. Поясніть зміст категорії “природний рівень безробіття”.

11. Як пов’язані НТП та безробіття?

12. Як визначається рівень безробіття?

13. Які залежності виражає закон Оукена?

14. Які причини викликають безробіття в Україні?

15. Чому в ринковій економіці соціальними проблемами зай-мається держава?

16. Які залежності виражає закон Енгеля?

17. Яку залежність характеризує „Лук Лоренца”?

18. Що виражає співвідношення доходів першого і останнього квінтилів за кривою Лоренца?

19. Якими повинні бути співвідношення мінімальної та се-редньої зарплат за положеннями Міжнародної організації праці?

20. Охарактеризуйте індекс вартості життя.

21. Для чого визначається категорія “споживчий кошик”?

22. Для яких цілей визначають прожитковий мінімум та межу бідності?

23. Як почуваються в умовах інфляції групи населення з фіксованими та змінними доходами?

24. З якою метою запроваджують страхові поліси?

25. Які основні соціальні проблеми в суспільному житті України?

9. МАКРОЕКОНОМІЧНА РІВНОВАГА

² Суть макроекономічної рівноваги.

² Дослідження економічної рівноваги Л. Вальрасом.

² Класична модель макрорівноваги.

² Загальна рівновага національного ринку.

² Модель Манделла-Флемінга.

 

1.1. Суть макроекономічної рівноваги

 

Рівновага виступає як особливий, “ідеальний” випадок нор-мального стану, для якого характерна своя логіка взаємозв’язків і взаємозалежностей кількісних економічних параметрів (характерис-тик), свій специфічний спосіб відновлення стійкого рівноважного стану між наявними в суспільстві засобами і потребами.

Розрізняють часткову і загальну рівноваги.

Часткова рівновага відповідає стану рівноваги між попитом і пропозицією на окремих локальних ринках (ринки праці, капіталів, споживчих товарів).

Часткова рівновага формується на трьох основних ринках:

–  кінцевих продуктів;

–  факторів виробництва (праці і капіталу);

–  фінансовому.

Рівновага – це такий стан економіки, при якому зберігається її здатність до саморегулювання: у випадку відхилення економічної системи від збалансованого стану до дії автоматично підключаються сили, які намагаються відновити порушені структурні зв’язки.

За змістом система економічної рівноваги багаторівнева.

Розмежовують такі рівноваги: обміну, виробництва, розподілу споживання. Ці складові у сукупності формують загальну систему еко-номічної рівноваги відтворювального процесу.

Одночасно виділяють умови статичної рівноваги і рівноваги економіки, що динамічно розвивається.

Виділяють також повну, часткову, тимчасову і постійну рів-новаги.

Сталість економічної рівноваги визначається широтою ринку: чим ширший ринок, тим менші коливання його цін і тим ближчі вони до вартісних пропорцій. Важливою умовою досягнення економічної рівноваги є розвиток національного ринку до інтернаціональних меж.

Проблема часткової та загальної макрорівноваг – це цент-ральна проблема курсу економічної теорії. Ця проблема породжена прогресом в суспільному поділі праці і спеціалізацією та кооперацією виробництва.

Відособлені галузі повинні розвиватися узгоджено і гармо-нійно. Однак, наявність саме відособлених галузей економіки поро-джує реальну можливість розбалансування у функціонуванні галузей; порушення зв’язків між галузями, їх видозміни під впливом таких факторів:

– НТП та технологічного прогресу;

– асортименту продукції;

– змін попиту тощо.

При незмінності зазначених вище факторів зв’язки між суб’єктами є постійними (що малоймовірно). При реальному дина-мічному стані зв’язки знаходяться в неперервній зміні і, відповідно до цих змін, повинно відбуватися пристосування до змінених умов.

Отже, якщо припустити, що в якийсь момент має місце рівновага, то вона досить швидко та постійно порушується і приблизно з такою ж швидкістю і відновлюється.

Цей процес можна уявити коливанням навколо точки рів-новаги і тому правомірно говорити про рівновагу як про щось не-досяжне та одночасно наявне. Це і є стан, який прийнято називати “рівновага-нерівновага”. В цьому аспекті економіка нічим не від-різняється від природи.

“Рівновага-нерівновага” – це дійсне найменування того стану, на забезпечення якого спрямована діяльність економічних агентів рин-ку і економічна діяльність держави.

Важливою проблемою макроекономічної рівноваги є пробле-ма її стійкості, тобто, наскільки стійким є стан “рівновага-нерів-новага”. Як правило, традиційно стійкість рівноваги визначається як стійкість цін на всіх ринках.

Економічна теорія має справу не зі стабільною рівновагою, а з постійними її порушеннями, що образно можна назвати “рівновага-нерівновага”. З цього випливає три суттєвих висновки:

1)  рівновагу слід розглядати як абстрактний модельний ідеал: його ніколи не було і не може бути, але з цього потрібно починати дослідження;

2)  рівновага є динамічною оптимальною нерівновагою. Це означає, що вона, є відхиленням цін від вартості, результатів – від затрат, внутрішньо (іманентно) властива ринковій економіці, відіграє позитивну роль у її функціонуванні і розвитку;

3)  рівновага як нерівновага відіграє і негативну, руйнівну роль, спонукаючи економічних суб’єктів діяти всупереч їх глибинним інтересам та інтересам суспільства в цілому.

9.2. Дослідження економічної рівноваги Л. Вальрасом

Загальна економічна рівновага, за визначенням Л. Вальраса – це стан, при якому ефективна пропозиція і ефективний попит на ви­робничі послуги вирівнюються на ринку послуг; ефективна пропозиція і ефективний попит на продукти вирівнюються на ринку продуктів, і, зрештою, продажна ціна дорівнює витратам виробництва у виробни­чих послугах.

Аналіз рівноваги Л. Вальрас почав із сфери обміну, де здійс­нюється взаємодія виробників і споживачів та реалізується вироблений готовий продукт.

9.2.1. Модель рівноваги Вальраса у сфері обміну

Прийнято такі умови для аналізу:

1) обмін здійснюється за умови досконалої конкуренції;

2) ринкові ціни, які відображають сукупність економічних взаємозв’язків, є міновими відношеннями (пропорціями), що встанов-люються між контрагентами (покупцями і продавцями);

3) на ринку контрагенти виступають одночасно як продавці і як покупці (для спрощення аналізу).

Приймаємо для аналізу:

k – вид товару, k = 1,2, ..., m;

i – споживачі i = 1,2, ..., n.

 – кількість товару k-го виду, яка купується і-м спожи-вачем (потенційний попит);

 – запас товару k-го виду, який є в наявності у і-го контр-агента ринкових угод (потенціальна пропозиція).

Виходячи з прийнятих позначень, величина сукупного попиту всіх споживачів (контрагентів) на товари k-го виду визначається за формулою:

  .           (9.1)

Сукупна пропозиція всіх ринкових контрагентів, яка форму-ється для товарів k-го виду:

.

В подальшому будемо виходити з того, що кожен контрагент-споживач здійснює свої купівлі, виходячи виключно з прагнення мак-симізувати корисність покупного набору товарів відповідно до наявної в нього деякої індивідуальної функції корисності:

,

де  – індивідуальна корисність речі;

 – набір товарів.

Ступінь “прирощування” вказаної корисності стосовного кож-ного споживача і залежно від рівня споживання (купівлі) того чи іншого виду товару може бути описаний неперервними частковими похідними функції корисності, а саме:

 де 

Вводиться, таким чином, нова величина – rki – гранична цін-ність (корисність) того чи іншого товару для того чи іншого контр-агента (споживача) ринкової угоди.

В зв’язку з цим один із товарів зручно взяти як базовий товар за еквівалент, а його відносну ціну – як ціннісну (вартісну) одиницю. Тобто, один з товарів вибираємо за масштаб цін і використовуємо для виміру цінності (корисності) інших товарів з ряду , де  – гранична корисність товару m, взятого за еквівалент.

За такий товар приймаємо m-й товар (за еквівалент), а його відносну ціну  беремо рівною 1.

Визначимо відносні ціни решти товарів:

       (9.2)

де  – відносна ринкова ціна -го виду товарів;

 – гранична корисність товарів із ряду 

Однією з основних умов досягнення ринкової рівноваги в моделі обміну Л. Вальраса є вирівнювання відносних цін в результаті ринкових угод і вибір відповідних граничних цінностей  за кожним видом товару між всіма n контрагентами-споживачами відносних цін.

В подальшому аналізі Л. Вальрас припускає, що в процесі обміну сукупна придбана ринкова цінність товарів (в ході угод кож-ним і-м споживачем) визначається як:

 – ринкова ціна придбаних товарів,

а ринкова цінність початкового запасу товарів, якою володів той самий контрагент до укладання угоди, визначається наступним:

 – ринкова ціна проданих товарів.

Фактично ця цінність початкового запасу товарів передається в обмін іншим покупцям на куплені товари. Отже, повинна викону-ватись рівність, яка виступає як умова еквівалентності обміну:

      (9.3)

де  

Як ми знаємо, при обміні важливим є рівність попиту і пропозиції :

,        (9.4)

або в розгорнутому вигляді:

.        (9.5)

Таким чином, рівновага в сфері обміну за моделлю Л. Валь-раса описується такими рівняннями:

1)   де   (9.6)

що показує встановлення відносної ціни товарів k-го роду при виборі товару m за еквівалент;

2)   де     (9.7)

показує, що обсяг покупок на ринку дорівнює обсягу початкового запасу товару k-го виду, який пропонується до обміну (з врахуванням цін Pk);

3)   де    (9.8)

показує рівність між величиною сукупного попиту всіх споживачів (контрагентів) на товари k-го виду і величиною сукупної пропозиції товарів k-го виду, яка формується всіма ринковими контрагентами.

Виходячи з цих рівнянь можна визначити рівноважні значення  які описують ефективне функціонування ринку для кожного споживача.

9.2.2. Модель загальної економічної рівноваги Л. Вальраса

В цій моделі Л. Вальрас припускає, що вся маса товарів, яка знаходиться в економічному обороті, ділиться на дві групи:

– сукупність  факторів виробництва (виробничих послуг);

– група кінцевої продукції .

Технологія виробництва (перетворення затрат факторів вироб-ництва у випуск кінцевої продукції) повністю описується постійними технологічними коефіцієнтами . Тобто, фактично припускається, що технологія виробництва наперед задана і незмінна. Відсутня взає-мозамінність ресурсів. Економічна система функціонує за умови дос-коналої конкуренції.

Приймаємо такі позначення:

 – коефіцієнт технологічно необхідних затрат j-го фактора виробництва при виробництві продукції k-го виду;

 – сукупний попит, який пред’являється спожи-вачами в економічній системі на продукт -го виду;

 – наявні запаси продукції -го виду у -го споживача;

 – сукупна пропозиція всіх ринкових контраген-тів, яка формується за товарами k-го виду;

Ціна одиниці кінцевого продукту дорівнює сукупним витра-там його виробництва:

,        (9.9)

де  – ціна k-го виду продукту;  – ціна j-го виду ресурсів.

Попит на j-й фактор виробництва визначається попитом на кінцеву пропозицію Dk за мінусом наявних запасів у споживачів , тобто:

.    (9.10)

 

Ця різниця показує обсяги виробництва, які потрібно здійснити, щоб задовольнити сукупний попит при даних запасах продукції .

Отже, попит на j-й фактор виробництва можна визначити, виходячи з потрібних обсягів виробництва та технологічно необхідних затрат j-го фактора виробництва таким чином:

      (9.11)

або  – попит на затрати виробництва.

Виходячи з умов рівноваги, попит повинен повністю дорівню-вати пропозиції факторів виробництва – yj, тобто їх теж можна визначити:

       (9.12)

Рівність попиту і пропозиції за факторами виробництва автоматично приводить до виконання аналогічного співвідношення кінцевих продуктів за умови:

    (9.13)

де  – розміри пропозиції j-го фактора виробництва .

Ця рівність означає, що доходи, отримані власниками фак-торів виробництва при виготовленні і реалізації продукції, повністю повинні відповідати додатково створеному в економічній системі попиту на кінцеву продукцію.

Отже, умовами загальної економічної рівноваги є:

1)   ,       (9.14)

тобто ціна одиниці кінцевого продукту дорівнює сукупним витратам на його виробництво;

2)          (9.15)

обсяг попиту на фактори виробництва повинен дорівнювати пропо-зиції факторів виробництва при даних цінах на них і даній техноло-гічній потребі;

3)  ,           (9.16)

обсяг сукупного попиту на кінцевий продукт за даними цінами і наяв-них товарних запасів повинен дорівнювати сукупній пропозиції даного продукту, виходячи із цін на ресурси та пропозиції даних факторів виробництва.

 

9.3 Класична модель макрорівноваги

 

Класична модель макрорівноваги (рис. 9.1) належить до по-яснюючих моделей. Вона дозволяє з’ясувати, як забезпечується економічний оптимум без державного втручання.

Рис. 9.1 – Класична модель макрорівноваги

 

Пояснення до рис. 9.1: графік 1) – ринок праці; графік 2) – ви-робнича функція ; графік 3) – ринок грошей; графік 4) – ринок товарів; графік 5) – розподіл сукупного попиту  на спо-живання та інвестиції; графік 6) – ринок інвестицій (нагромаджень).

Класична модель є основою практично всіх сучасних мак-ромоделей і ґрунтується на таких гіпотезах:

1) рівновага встановлюється в результаті взаємодії ринків ресурсів, товарів, грошей та інвестицій;

2) вихідним у встановленні рівноваги є ринок ресурсів;

3) на ринках ресурсів і товарів існує рівень цін, який врів-новажує попит і пропозицію, і завдяки цінам відбувається автоматичне очищення ринків як від зайвого попиту, так і від зайвої пропозиції.

Головним інструментом макроекономічного саморегулювання за класичною моделлю є:

–  реальна зарплата як чинник ринку робочої сили;

–  загальний рівень цін як чинник попиту на ринку товарів;

–  ставка процента як чинника розподілу сукупного попиту (при його незмінній величині).

9.4. Загальна рівновага національного ринку

Рівновагу національного ринку (рис. 9.2) в цілому можна про-слідкувати через взаємозв’язок ринків товарного, грошового та праці.

Рис. 9.2 – Загальна рівновага національного ринку

 

Пояснення до рис. 9.2: графік 1) – рівновага ринку товарів та гро-шей ; графік 2) – виробнича функція ; графік 3) – рівновага на ринку праці .

Отже, рівновага національного ринку визначається рівноважними:

–  ставкою номінального процента;

–  обсягом випуску ВНП;

–  рівноважною зайнятістю;

–  рівноважною ставкою реальної зарплати.

Як вплине гнучкість зарплати на загальну рівновагу, показано на рис. 9.3.

Гнучкість зарплати дозволяє автоматично регулювати зайня-тість до стану повної зайнятості і врівноважувати товарний та грошо-вий ринки.

У випадку жорсткої зарплати, коли на зниження її номіналу встановлюються обмеження (законодавчо визначений мінімум, діяль-ність профспілок), зарплата є нееластичною, зв’язок “зарплата – ціни – зміщення кривої LM ” не працює і тому на ринку зберігається виму-шене безробіття.

 

Рис. 9.3 – Вплив гнучкості зарплати на загальну рівновагу

9.5. Модель Манделла-Флемінга

В сучасних умовах економіка кожної окремої країни є части-ною єдиної світової економіки. Модель Манделла-Флемінга (рис. 9.4) дає можливість пояснити поняття економічної рівноваги саме у від-критій економіці.

Вона використовує і розвиває модель IS-LM. Цей розвиток полягає в тому, що до моделі включено такі нові змінні:

–  чистий експорт 

–  світову ставку процента 

–  реальний курс національної валюти q.

Модель розрахована на малу відкриту економіку.

Рис. 9.4 – Модель Манделла-Флемінга

 

Пояснення до графіка (рис. 9.4):

1) новим у моделі IS-LM є додаткове розміщення на ньому лінії вітчизняної ставки процента, що збігається із світовою, ;

2) три лінії перетинаються в точці А, яка демонструє стан рівноваги товарного і зовнішнього ринків;

3) лінії  та  показують можливі ситуації, коли світова ставка процента є вищою чи нижчою за вітчизняну. Відновлення рівноваги відбувається за рахунок зсувів лінії IS ліворуч чи праворуч.

Зображений на рис. 9.5 графік показує рівновагу товарного і грошового ринків за умови, що ставка процента незмінна і дорівнює світовій. Лінія LM побудована як вертикальна, оскільки за формулою кривої, , то курс валюти її не визначає.

Крива IS нахилена вниз зліва направо, оскільки при збіль-шенні курсу валюти чистий експорт, а з ним і всі сукупні витрати зменшуються, а при зменшенні, навпаки, збільшуються (між у та q існує обернена залежність).

 

Рис. 9.5 – Рівновага товарного і грошового ринків

 

Дослідження моделі Манделла-Флемінга в координатах – (з урахуванням змін в обмінному курсі валюти) дає можливість зроби-ти висновки про наслідки різних варіантів державної політики, а саме:

– вплив бюджетно-податкової, грошової та зовнішньоторго-вельної політики на ВНП залежить від того, який у країні запро-ваджено обмінний курс: ”плаваючий” чи фіксований;

– у випадку “плаваючого” обмінного курсу стимулююча бюджет-но-податкова політика спричиняє підвищення курсу валюти при нез-мінному випуску грошової маси, стимулююча грошова політика – підвищення курсу і зростання випуску, стимулююча зовнішньо тор-говельна політика – підвищення курсу при незмінному випуску;

– у випадку фіксованого обмінного курсу стимулююча бюд-жетно-податкова політика спричиняє збільшення випуску грошової маси, стимулююча грошова політика виявляється неможливою, сти-мулююча зовнішньоторговельна політика забезпечує зростання ви-пуску грошової маси.

Питання для самоконтролю

1. Поясніть суть рівноваги на макрорівні.

2. Що таке часткова рівновага?

3. В чому полягає суть загальної рівноваги?

4. Які зв’язки та залежності характеризує модель рівноваги Л. Вальраса у сфері обміну?

5. Які зв’язки та залежності визначає модель загальної економічної рівноваги Л. Вальраса?

6. Як ви розумієте стан нерівноваги в економіці?

7. Які зв’язки визначає класична модель макрорівноваги?

8. Які умови визначають загальну рівновагу національного ринку?

9. Які зв’язки розкриває модель Манделла-Флемінга?

10. Поясніть суть збалансованості на макрорівні.