3. НАЦІОНАЛЬНИЙ РИНОК ТА ЙОГО АГРЕГАТИ

 

² Суть національного ринку.

² Сукупний попит.

² Сукупна пропозиція.

² Рівновага сукупного попиту та сукупної пропозиції.

 

3.1. Суть національного ринку

 

В економіці, як відомо, існує взаємозв’язок робочої сили і капіталу (факторів виробництва) з випуском продукції. Відповідно формуються потоки руху товарів, капіталів, робочої сили, грошей. Між ними встановлюються пропорції та співвідношення, які лежать в основі рівноваги національного ринку (або макроринку).

Національний ринок (макроринок) – це сукупність соціально-економічних відносин в сфері обміну, за допомогою яких здійснюється реалізація товарів і послуг, обіг капіталу, купівля-продаж робочої сили. Цей ринок спирається на макроекономічні пропорції і зв’язки ринкових суб’єктів.

Основними економічними суб’єктами макроринку виступають:

– домогосподарства;

– фірми;

– держава.

Вони одночасно функціонують на таких складових національ-ного ринку:

– товарів і платних послуг;

– грошей;

– цінних паперів;

– капіталів;

– робочої сили.

Ринок, як система економічних відносин, пов’язує процес ви-робництва з процесом споживання. Таким чином, створюються необ-хідні умови для задоволення суспільних потреб у формі плато-спроможного попиту.

Ринок – це структуризована система, в якій можна предста-вити два базових елемента:

– ринок продуктів (товарів і послуг);

– ринок ресурсів (робочої сили, матеріальних ресурсів, гро-шових коштів).

В процесі макроекономічного круговороту ці два види ринків тісно взаємодіють, в результаті чого відбувається:

–  розподіл ВНП між суб’єктами ринку;

–  розподіл ресурсів між суб’єктами підприємницької ді-яльності;

–  досягається рівновага національного ринку.

 

3.2. Сукупний попит

 

Сукупний попит – це агрегований (об’єднаний) попит на елементи реального валового національного продукту при відносному рівні інфляції. Сукупний попит показує різні обсяги товарів і послуг (реальний обсяг ВНП), який споживачі, підприємства і уряд готові купити за будь-який можливий рівень цін.

Сукупний попит визначається:

– споживанням населення;

– інвестиціями підприємств;

– державними витратами.

Його пред’являють всі суб’єкти економічної системи, об’єк-том їх уваги стає вся сукупність товарів і послуг (ринок продуктів).

Відповідно до кількісної теорії грошей, сукупний попит визначається за формулою:

 ,        (3.1)

де  – кількість грошей, яка знаходиться в обігу;

 – швидкість обігу грошей в русі доходів;

 – рівень цін.

Номінальний ВНП обчислюється за формулою:

        (3.2)

На криву сукупного попиту (рис. 3.1) впливають такі фактори:

1)  грошова маса і швидкість обігу грошей. З формули вид-но, що сукупний попит на національний продукт тим вищий, чим вища швидкість обігу грошей в русі доходів і чим більша грошова маса, що знаходиться в обігу. Конкретна крива  за своєю конструкцією завжди відповідає певному рівню грошового обігу ;

2)  ефект процентної ставки. Коли рівень цін підви-щується, ростуть і процентні ставки, що, в свою чергу, приводить до скорочення споживчих витрат і скорочення попиту на реальний ВНП;

3)  сукупний попит, який швидше всього скоротиться, якщо реальна вартість касових залишків на рахунках у ринкових контрагентів знизиться під впливом зростаючих процесів інфляції;

4)  ефект багатства. При більш високому рівні цін реальна вартість (або купівельна здатність) нагромаджених фінансових активів, які знаходяться у населення, зменшиться. Воно стане біднішим і може скоротити свої витрати;

5)  ефект імпортних закупок. Скороченню сукупного попиту на вітчизняні товари сприяє відкриття національного ринку для інтервенції іноземних товарів, ліберальний режим імпорту, очікування споживача, існуючий податково-інвестиційний режим.

 

Рис. 3.1 – Крива сукупного попиту

 

Примітка. Будь-яка точка на кривій АD характеризує величину номінального ВНП.

Таким чином, зміни в рівні цін приводять до таких змін рівня затрат споживачів всередині країни, що це впливає на зміни в обсягах попиту на національний продукт. Отже, підвищення цін за інших рівних умов приводять до зменшення попиту на реальний ВНП і навпаки. Це явище представлено на графіку як рух точки а в точку b по стабільній кривій сукупного попиту (рис. 3.2).

Однак, ми аналізували сукупний попит в “чистому” вигляді, без впливу інших факторів. А в реальній дійсності діє маса нецінових факторів, які викликають зміни в сукупному попиті і обумовлюють зміщення кривої АD вліво чи вправо (рис. 3.3).

Рис. 3.2 – Зміна сукупного попиту під впливом змін у рівні цін

 

Рис. 3.3 – Вплив нецінових факторів на зміщення кривої 
сукупного попиту

Зростання сукупного попиту характеризується зміщенням кри-вої АD1, в положення АD2 під впливом нецінових факторів. При фіксованому рівні ціни Р1 зростання сукупного попиту обумовлено їх сукупним впливом.

Зменшення сукупного попиту характеризується зміщенням кривої АD1 в положення АD3 під впливом нецінових факторів при фіксованій ціні Р1. В першому випадку сукупний попит зростає зY1 до Y2 , де Y2 > Y1, а в другому – сукупний попит зменшується з Y1 до Y2, де Y3 < Y1.

Розглянемо нецінові фактори. Нецінові фактори сукупного попиту зміщують криву сукупного попиту і включають:

1) зміни у витратах споживачів:

– очікування споживача;

– добробут споживача;

– заборгованість споживача;

– податки;

2) зміни у інвестиційних витратах:

– процентні ставки;

– очікувані прибутки від інвестицій;

– податки з підприємств;

– технологія;

– надлишкові потужності;

3) зміни у державних витратах;

4) зміни у витратах на чистий обсяг експорту:

– національний доход в зарубіжних країнах;

– валютні курси.

Таким чином можна зробити такі висновки:

1)  існує ряд нецінових факторів, що впливають на реальний обсяг продукту, який готові придбати споживачі, підприємства, уряд чи зарубіжні споживачі за даним рівнем цін;

2)  збільшення витрат, викликане змінами в одному чи кількох факторах сукупного попиту, зміщує криву сукупного попиту вправо; зменшення таких витрат призводить до зміщення цієї кривої вліво;

3)  дія нецінових факторів приводить до переміщення кривої АD;

4)  зміни в рівні цін приводять до ефекту багатства, про-центних ставок та імпортних закупок і викликає зміну величини попиту на стабільній кривій АD.

3.3. Сукупна пропозиція

 

Сукупна пропозиція відображає розміри створеного націо-нального продукту і породжену даними масштабами відтворення зміну цін. Крива сукупної пропозиції показує рівень наявного реального обсягу виробництва при кожному можливому рівні цін.

Форма кривої сукупної пропозиції залежить від того, що від-бувається з витратами на одиницю продукції, а тому і з цінами, які по-винні дозволити підприємствам покрити витрати і отримати прибутки при збільшенні реального обсягу національного виробництва.

Форма кривої сукупної пропозиції фіксує зміни рівня питомих витрат на виробництво тієї чи іншої величини ВНП і залежить від пріоритетів і “кризових точок” економічного зростання, від рівня вироб-ництва, нижче якого настає стрімкий розпад господарської системи.

Крива сукупної пропозиції (рис. 3.4) ділиться на такі три частини:

 

Рис. 3.4 – Крива сукупної пропозиції

 

1.  Кейнсіанський відрізок – горизонтальний, тому що при значному безробітті можна розширити виробництво без збільшення витрат на одиницю продукції і підвищення рівня цін. Обсяг виробни­цтва Y на горизонтальному відрізку значно менший від рівня націо­нального виробництва при повній зайнятості (точка F). Отже, це озна­чає, що економіка знаходиться у стані глибокого спаду чи рецесії, і більша частина засобів виробництва та робочої сили не використову­ється. Ці невикористовувані ресурси можна привести в дію, не підви­щуючи ні цін на матеріальні ресурси (їх в умовах кризи віддають де­шево, аби купили), ні зарплати робітникам (безробітний згоден на будь-яку оплату). Отже, це означає, що розширення виробництва не супроводжується ростом витрат.

2.  Проміжний відрізок – коли у виробництві з’являються вузькі місця і використовується менш ефективне обладнання і менш кваліфіковані робітники, витрати на одиницю продукції збільшуються. Тому на цьому відрізку при розширенні реального обсягу національ­ного виробництва повинні зростати ціни.

Вся економіка складається з безлічі ринків товарів і ресурсів, повна зайнятість виникає нерівномірно і неодночасно у всіх секторах чи галузях промисловості. Тому, коли реальний обсяг національного виробництва досягає відрізка Y1F (наприклад, комп’ютерна промис­ловість з високими технологіями може відчути дефіцит кваліфікованих робітників), в деяких традиційних галузях, наприклад, легкій про­мисловості, може зберігатися значне безробіття; в деяких галузях про­мисловості виникнуть дефіцит і інші вузькі місця у виробництві. Роз­ширення виробництва означає, що при роботі підприємства на повній потужності певні фірми змушені використовувати старе і менш ефек­тивне обладнання і найняти менш кваліфікованих робітників. З цих причин витрати на одиницю продукції зростають і фірми змушені при­значати більш високі ціни на товари, щоб виробництво було рента­бельним. Саме тому на проміжному відрізку збільшення реального обсягу національного продукту супроводжується ростом цін.

3.  Класичний відрізок відповідає стану повної зайнятості, реальний обсяг національного виробництва знаходиться на макси-мальному рівні, його вже не можна збільшити, але у відповідь на збільшення сукупного попиту рівень цін підніметься.

Коли економіка досягла рівня повної зайнятості (точка F) і є лише природне безробіття, то економіка знаходиться в такій точці кривої своїх виробничих можливостей, коли за короткий строк немож­ливо досягти подальшого збільшення обсягів виробництва. Це означає, що чергове підвищення цін не приведе до збільшення реального об­сягу виробництва, оскільки економіка вже працює на повну потуж­ність. При повній зайнятості окремі фірми можуть спробувати розши­рити виробництво, запропонувавши вищу ціну на ресурси, ніж інші фірми.

Внаслідок обмеженості ресурсів більше надходження їх до да­ної фірми означає втрату їх для іншої фірми. В результаті ціни (затра­ти) на ресурси і ціни на товари збільшаться, але реальний обсяг вироб­ництва залишиться незмінним.

Наш аналіз кривої сукупної пропозиції показав, що реальний обсяг національного виробництва змінюється (зростає), коли еконо-міка рухається зліва направо, проходячи послідовно кейнсіанський, проміжний і класичний відрізки. Ці зміни в обсязі національного ви­робництва є результатом руху за кривою сукупної пропозиції точки a в точку b під впливом зміни цін на ресурси при абстрагуванні від дії інших факторів (рис. 3.5).

Переміщення пропозиції з точки a в точку b показує зміну ве­личини сукупної пропозиції з Y1 до Y2 при зміні цін з Р1 до Р2.

Рис. 3.5 – Вплив зміни цін на величину сукупної пропозиції

 

Необхідно також відрізняти зміщення самої кривої сукупної пропозиції, тобто, існуюча крива сукупної пропозиції встановлює за­лежність між рівнем цін і реальним обсягом національного виробниц­тва за інших рівних умов (абстрактно). Але в реальній дійсності діє ряд нецінових факторів, які зміщують криву AS1 в позицію AS2 чи AS3 (рис. 3.6).

Рис. 3.6 – Зміщення кривої сукупної пропозиції під впливом 
нецінових факторів

Зміщення кривої з AS1 на AS2 показує зростання сукупної про­позиції на проміжному і класичному відрізках. Зміщення вправо пока­зує, що всі разом взяті підприємства будуть виробляти більший, ніж раніше, обсяг національного продукту за даним рівнем цін (Y2 > Y1).

На кейнсіанському відрізку збільшення сукупної пропозиції означає зниження рівня цін при рівних рівнях обсягу національного виробництва (з рівня Р1 до Р2). Тобто, фактично крива AS2відносно кривої AS1, зміщується вправо і вниз.

Зміщення кривої з AS1 до AS3 показує зменшення сукупної пропозиції і відповідно менший рівень виробництва реального ВНП (Y3 < Y1) на проміжному і класичному відрізках за даним рівнем цін.

На кейнсіанському відрізку кривої виробники призначатимуть вищі ціни при даному обсязі національного виробництва (з рівня Р1 до Р3).

Таким чином, крива сукупної пропозиції може змінювати своє положення на графіку під дією нецінових факторів, які визначають витрати на одиницю продукції.

Існують такі нецінові фактори впливу на сукупну пропозицію:

1. Зміни цін на ресурси:

а) наявність внутрішніх ресурсів, в тому числі:

–  земля;

–  трудові ресурси;

–  капітал;

–  підприємницькі здібності;

б) ціни на імпортні ресурси;

2. Зміни в продуктивності праці;

3. Зміни правових норм, в тому числі:

а) податки з підприємств і субсидії;

б) державне регулювання.

Зменшення сукупної пропозиції характеризується зміщенням кривої сукупної пропозиції вліво і вверх, тобто скороченням макси­мального обсягу виробництва, обмеженого класичним відрізком, і під­вищенням мінімального рівня цін, обмеженого кейнсіанським відріз­ком (крива AS3).

Збільшення сукупної пропозиції визначається зміщенням кри­вої вправо і вниз, тобто ростом максимального обсягу виробництва на класичному відрізку і зниженням мінімального рівня цін на кейнсі­анському відрізку (крива AS2)

 

3.4. Рівновага сукупного попиту та сукупної пропозиції

Перетин кривих сукупного попиту та сукупної пропозиції дає макроекономічну рівновагу (рис. 3.7). Можливий перетин кривою AD кривої AS на трьох відрізках: кейнсіанському, проміжному та класич­ному. На перетині кривих AS і AD визначається рівноважний рівень ціни Ре і рівноважний реальний обсяг національного виробництва Yе.

 

Рис. 3.7 – Модель рівноваги АD – AS

 

Представлені три варіанти макроекономічної рівноваги харак­теризують такий стан економіки, коли весь вироблений національний продукт куплено (національний доход дорівнює сукупним витратам).

Точка Е1 – це рівновага при неповній зайнятості без підви­щення рівня цін (без інфляції).

Точка Е2 – це рівновага при невеликому підвищенні рівня цін і стані, близькому до повної зайнятості.

Точка Е3 – це рівновага за умови повної зайнятості, але з інфляцією.

На рис. 3.8 показано, що рівень цін впливає на визначення рів­новажного обсягу виробництва.

Якби обсяг виробництва був більшим за рівноважний (Y2 > Yе), то його не можна було б продати за ціною Ре. Сукупного попиту на кейнсіанському відрізку не вистачило б, щоб продати весь продукт Y2.

 

Рис. 3.8 – Рівновага на кейнсіанському відрізку

Виникло б затоварювання, що призвело б до повернення ви­робництва до рівня Yе. Щоб реалізувати обсяг Y2, треба було б змен­шити ціни до рівня Р2, але це вже був би інший рівень рівновагиE2. І навпаки, якби обсяг виробництва досягав Y1 (Y1<Yе), то він би швидко розкуповувався за ціною Ре. Запаси швидко зменшувалися і це б вик­ликало:

– дефіцит, якщо ціни не підіймати з рівня Ре до рівня Р1;

– розширення виробництва з відповідним переміщенням точ­ки рівноваги в положення Е1.

Представники кейнсіанської школи вважають криву сукупної пропозиції або горизонтальною, або висхідною і виходять з того, що зменшення сукупного попиту має негативні наслідки для виробництва і для зайнятості, скорочуючи їх.

Розглянемо ситуацію, коли рівноважна ціна не Ре, а Р1. У цьому випадку графік на рис. 3.9 показує, що за ціни Р1 виробництво не перевищує рівня Y1, але споживачі готові придбати реальний обсяг виробництва Y2. Виникає конкуренція серед споживачів, попит на мак­рорівні значно перевищує пропозицію (Y2 > Y1), що породжує дефіцит. В умовах ринку ціни повернуться до рівня Ре і встановиться рівновага в точці Е. Підвищення цін змусить виробників збільшити обсяг вироб­ництва з Y1 до Ye, а споживачів – зменшити бажані покупки з рівня Y2 до рівня Yе.

Рис. 3.9 – Рівновага на проміжному відрізку

 

На рис 3.10 показано, що рівень виробництва не впливає на рівновагу.

Рис. 3.10 – Рівновага на класичному відрізку

Якщо припустити, що ціна зменшилася (Р2 < Ре), то сукуп­ний попит суттєво збільшився б (Y2 > Yе). Але обсяг Y2 є неможливим для економіки, стан якої характеризує класичний відрізок. За умов повної зайнятості і використання ресурсів на повну потужність, роз­міри виробництва за їх рахунок збільшувати неможливо, зниження цін викликає дефіцит у розмірі Y2 – Yе, тому ціни почнуть зростати до рів­ня Ре, а попит повернеться до Yе.

За умови підвищення ціни з Ре до Р1, де Р1 > Ре, попит скоро­тився б до рівня Y1. В цьому випадку виникають надлишки у розмірі Yе – Y1. Прагнучи продати нереалізовану продукцію, виробники зму­шені були б знизити ціни до рівноважної Ре, тоді рівновага відновлю­ється у точці Е.

Як відомо, криві сукупного попиту та сукупної пропозиції можуть зміщуватися під впливом нецінових факторів, відповідно змі­нюється стан рівноваги.

Наслідки впливу зміни сукупного попиту на макрорівновагу залежать від того, на якому відрізку кривої сукупної пропозиції відбу­вається перетин кривих АD і AS.

Так, на кейнсіанському (горизонтальному) відрізку (рис. 3.11) зміна сукупного попиту (переміщення кривої АD1) приводить до зміни (збільшення, зменшення) реального обсягу національного виробниц­тва, але не змінює ціни (Ре), інфляції немає.

 

Рис. 3.11 – Вплив зміни сукупного попиту на рівновагу
на кейнсіанському відрізку

На класичному (вертикальному) відрізку зміна сукупного по­питу (переміщення кривої АD2) приводить до зміни рівня цін (рис. 3.12), реальний обсяг на класичному (вертикальному) відрізку не може вийти за межі свого рівня “при повній зайнятості”, (рівень точки F – у відповідь на збільшення сукупного попиту можливостей для розширення виробництва більше немає). Виникає інфляція попиту.

Рис. 3.12 – Вплив зміни сукупного попиту на рівновагу 
на класичному відрізку

 

На проміжному відрізку зміна сукупного попиту веде до зміни і реального обсягу національного виробництва, і рівня цін, виникає інфляція попиту (рис. 3.13).

Який з цих варіантів макроекономічної рівноваги кращий? Відповідь на це дає конкретна економічна політика конкретного уряду в конкретній країні (нормативний аналіз). Економічна теорія описує можливі стани такої рівноваги без оціночних суджень (позитивний аналіз).

Модель АD – AS (сукупний попит – сукупна пропозиція) є важливою складовою народногосподарської збалансованості і описує стан загальної макроекономічної рівноваги.

 

Рис. 3.13 – Вплив сукупного попиту на рівновагу на проміжному відрізку

Наслідки впливу зміни сукупного доходу на макрорівновагу. Зміщення можливе лише на проміжному відрізку (рис. 3.14).

 

 

Рис. 3.14 – Вплив зміщення кривої сукупної пропозиції на макрорівновагу

Зміщення вліво (з AS1 на AS2) приводить до росту цін (Р2 > Р1) і зменшення виробництва (Y2 < Y1), виникає інфляція витрат, воно також зменшує зайнятість.

Поєднання зростання цін (інфляції) із скороченням виробниц­тва і зайнятості є дуже небезпечним, тому що викликає стагфляцію.

Зміщення кривої AS вправо (з AS1 на AS3) збільшує обсяг ви­робництва (Y3 > Y1) і одночасно зменшує ціни (Р3 < Р1). Це позитивне економічне явище, що свідчить про економічне зростання, збільшення виробництва і ріст зайнятості.

 

Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте потоки, за рахунок яких ринок ресурсів та продуктів забезпечує економічний кругообіг.

2. Як впливає на економічний кругообіг держава?

3. Розкрийте механізм опосередкованого впливу ціни на су­купний попит.

4. У чому полягає особливість впливу нецінових факторів на сукупний попит?

5. Поясніть дію ефекту доходу та ефекту заміщення на макро­рівні.

6. В чому полягає особливість кривої сукупної пропозиції?

7. Які нецінові фактори впливають на сукупну пропозицію?

8. В чому полягає суть рівноваги в моделі AD – AS?

9. Поясніть явища економічного зростання, інфляції та стаг­фляції в моделі AD – AS.