Тема 5. Міжнародні ринки кредитних ресурсів

 

5.1. Міжнародний кредит, як елемент міжнародного ринку фінансів.

5.2. Сучасні форми міжнародного кредитування.

5.3. Регулювання міжнародного кредитування.

 

5.1. Міжнародний кредит, як елемент

міжнародного ринку фінансів

 

Міжнародний кредит визначається як рух позичкового капі­талу у формі фінансових вимог між кредиторами і позичальниками різних країн, пов’язаний з наданням валютних і товарних ресурсів (ак­тив) на умовах повернення, строковості і сплати відсотків. Беручи участь в кругообігу капіталу на всіх його стадіях, міжнародні кредити опосередковують його перехід з однієї форми в іншу: з грошової у виробничу, потім – у товарну і знову – у грошову. Саме завдяки кре­диту відбувається перерозподіл капіталів між країнами у відповідності з потребами і можливостями більш прибуткового його застосування. Кредиторами і позичальниками виступають банки, фірми, державні установи, уряди, міжнародні і регіональні валютно-кредитні та фінан­сові організації. Ефективність міжнародного кредитування досягається за умов: вільного переміщення капіталу; стабільності й передбачува­ності розвитку світової економіки; виконання позичальниками своїх зобов’язань, повної оплати своїх боргів. Особливістю сучасного між­народного кредиту є світова криза заборгованості, суть якої полягає у відмові від платежів за боргом країнами-боржниками з ряду причин. Основна частина заборгованості припадає на країни, що розвиваються.

Міжнародний кредит – це надання у тимчасове користування грошово-матеріальних ресурсів одних країн іншими. На практиці здійснюється шляхом надання валютних і товарних ресурсів на умовах зворотності та виплати процентів, переважно у вигляді позик. Міжна­родні кредити можна класифікувати за різними ознаками: джерелами, призначенням, валютами позик, строками надання. Основними фор­мами міжнародних кредитів вважаються товарний (комерційний), ва­лютний (фінансовий), який надається у грошовій формі.

Комерційний кредит надається на закупівлю певних товарів або оплату послуг і, як правило, є цільовим та закріплюється у кре­дитних угодах. Найчастіше він реалізовується у формі “фірмового” кредиту, який передбачає надання імпортеру іншої країни відстрочки платежу при реалізації товарів чи послуг фірми-експортера. Зазвичай фірмовий кредит оформлюється векселем, надається за відкритим ра­хунком або за купівельним авансом, за методом консигнації.

Вексельний кредит – після укладання угоди експортер вис­тавляє витрати до імпортера, який акцептує її у вказаний строк, відповідно до товарних документів.

Відкритий рахунок використовується при регулярних пос­тавках товарів з періодичним погашенням заборгованості. Згідно угоди експортер записує на рахунок імпортера, як борг, вартість проданих та відвантажених товарів.

Купівельний аванс – це форма кредитування експорту та засіб забезпечення зобов’язань імпортера. Імпортери видають аванс екс­портерам у розмірі 10-30 % від вартості поставки.

Консигнація – експортер імпортує товари імпортеру, але при цьому зберігає своє право власності на ці товари до тих пір, поки імпортер не продасть їх і не розрахується з експортером (консиг­натором). При такому кредитуванні усі витрати і ризики на себе бере експортер. В більшості випадків довготермінові фірмові кредити відволікають значні кошти експортера, тому вони, зазвичай, вдаються до банківського кредиту або рефінансують свій кредит у банк.

Банківське кредитування експортера та імпортера виступає у формі позик під заставу товарів, товарних документів.

Експортний кредит видається банком країни-експортера банку країни-імпортера для кредитування поставок машин, устатку­вання. Видається у грошовій формі і носить “пов’язаний” характер, оскільки позичальник зобов’язаний використати позику виключно для закупівлі товарів у країни-кредитора.

Брокерський кредит – проміжна форма між фірмовим креди­том та банківським. Брокери позичають кошти в банків, виступаючи при цьому у ролі посередників. У деяких випадках брокери надають гарантії за кредитами експортерам та імпортерам.

Міжнародне кредитування може здійснюватись шляхом прид­бання облігацій, акцій та інших цінних паперів на міжнародних та національних ринках капіталу. Основним посередником між позичаль­никами і безпосередніми кредиторами-інвесторами, які вкладають свої кошти в цінні папери, виступають транснаціональні банки. Вони мо­жуть надавати позики під цінні папери брокерам і дилерам фондових бірж, фінансових компаній та інших кредитно-фінансових установ.

Урядовий кредит надається урядом однієї країни іншій за ра­хунок державного бюджету. Носить довготерміновий характер (10-15 ро­ків) та надається у довготерміновому порядку.

Кредити міжнародних організацій (МВФ, МБРР) сприяють збалансованому зростанню міжнародної торгівлі і подоланню валют­них труднощів країн-учасниць, пов’язаних з дефіцитом їх платіжного балансу, вони носять стабілізаційний та структурний характер (спря­мовані на здійснення реформ у країнах).

Змішаний кредит – спільне кредитування великих проектів кількома кредитними установами. Міжнародний кредит може нада­ватись у валюті позичальника, кредитора або у колективній валюті.

Фінансовий кредит – надання засобів у грошово-валютній формі і облігаційній позиці, що розміщуються на міжнародному та на­ціональному ринках позичкового капіталу за допомогою банків і мо­жуть надаватись у валютах країн кредитора, боржника чи іншій валюті.

Сек’юритизація – процес перетворення малоліквідних фінан­сових активів на інструменти ринку капіталів, що придатні до про­дажу. На суми виданих кредитів банки випускають цінні папери і продають їх. Цей механізм дає змогу знизити кредитні ризики та забезпечити приплив грошей у банках до настання термінів погашення кредиту. Сек’юритизація – переважання на ринку позичкових капіталів емісії цінних паперів над банківськими кредитами, оскільки останні є менш привабливими для представників промисловорозвинутих країн.

Виділяють наступні функції міжнародного кредитування: сти­мулювання експорту товарів та послуг; створення сприятливих умов для розширення приватних іноземних інвестицій; важливе знаряддя отримання прибутку для кредиторів; сприяння розвитку міждержавних господарських зв’язків; поглиблення процесів міжнародної економіч­ної інтеграції.

 

5.2. Сучасні форми міжнародного кредитування

 

При веденні міжнародного бізнесу управління рахунками до отримання фірмою-позикодавцем і рахунками до оплати фірмою-боржником утруднене через те, що вартості валют постійно зміню­ються. При експорті фінансових ресурсів міжнародні фірми з метою уникнення ризику використовують факторинг.

Факторинг – це операція з продажу зарубіжних рахунків до отримання постачальниками експортної продукції комерційними бан­ками або спеціалізованими компаніями. Факторинг здійснюється з правом регресу і без нього. Факторинг з правом регресу означає, що за виконання умов угоди фінансова організація, яка купила рахунки, може відшкодувати збитки з компанії, що продала їх. Факторингові послуги, звичайно, надають факторингові компанії, багато з яких нале­жать банкам. Вони скуповують рахунки у експортерів зі знижкою, можуть негайно сплатити готівкою до 85 % номінальної вартості рахунків експортерів. Решта суми виплачується після сплати рахунків імпортерами. Вигода для імпортера полягає в тому, що він може і не мати справу з акредитивом. Експортер уникає загрози кредитних і валютних ризиків (не очікує моменту оплати). Міжнародні факто­рингові операції координуються спеціально створеною міжнародною організацією “Фекторз Чейн Інтернешенел”. Цією організацією роз­роблено спеціальний кодекс проведення факторингової компанії в країні експортера і відповідної компанії у країні імпортера.

Форфейтинг – це операція купівлі банком – форфейтором на повний строк і заздалегідь встановленими умовами векселів та інших боргових і платіжних документів. Згідно з угодою про форфейтинг імпортер, звичайно, надає простий вексель, який гарантується банком за дорученням імпортера. Експортер продає цей простий вексель форфейтинг-банку зі знижкою. Останній бере на себе ризик несплати боргових зобов’язань без права регресу (обігу) цих документів на колишнього власника. Форфейтори можуть перепродавати куплені у експортерів векселі на вторинному ринку, котрий отримав назву “а форте” (при перекладі з французької – “поступитись правом”). До значних ознак форфейтингу належать: довготермінові векселі строком понад один рік; мінімальна сума векселя, що використовується, не менше 500 тис. дол.; середня сума контракту 1-2 млн дол.; викорис­тання, в основному, при міжнародних операціях; відсутній регрес вимог експортера; купівля вимог лише у конвертованій валюті; обов’язковим є банківський аваль. Для експортера форфейтингова уго­да вигідна тим, що вона перетворює кредитну угоду в готівку та надає впевненості у кредитоспроможності імпортера. Форфейтор звільняє експортера від відповідальності за векселем після його продажу. Ім­портер отримує товар у кредит, не піддаючись, як і експортер, ризику обмінних курсів. Метод форфейтингу найчастіше застосовується при здійсненні середньотермінового кредитування зовнішньої торгівлі засобами виробництва з країнами, що розвиваються.

Лізинг – це операція кредитування у формі оренди устаткуван­ня, суден, автомобілів, літаків тощо, строком від 3 до 15 років. Оренда виступає, як форма отримання кредиту і, водночас, як форма міжна­родної торгівлі, що створює умови для прискорення розвитку новітніх технологій. Лізингова компанія купує обладнання за свій рахунок і передає за контрактом оренди фірмі (лізингоотримувачу) на певний строк. За закінченням строку оренди фірма-клієнт може його продов­жити або викупити орендоване майно за залишковою вартістю. Орендна плата встановлюється на рівні, що перевищує ціну об’єкта оренди, за якою його можна придбати за звичайних комерційних умов. Лізинг має різні види: операційний та фінансовий. Операційний лізин­говий контракт передбачає тимчасове використання майна без наступ­ного його придбання у власність. Фінансовий лізинг поєднує оренду з правом викупу в майбутньому за залишковою вартістю. Види лізингу:

- за методом кредитування: строковий (одноразова оренда), від­новлювальний (має можливість відновитись після закінчення строку);

- за умовами експлуатації: чистий (отримувач оплачує ремонт), повний (лізингодавець обслуговує і оплачує ремонт обладнання).

Зворотний лізинг (“ліз-бек”) – виробник продає лізинговій компанії обладнання, а потім його бере в оренду для залучення гро­шових коштів.

Мокрий лізинг – лізингодавець надає послуги з ремонту, стра­хування, поставки пального та управління виробництвом.

Лізинг постачальнику – постачальник устаткування виступає як продавець і основний орендатор, не будучи користувачем устаткуван­ня. Орендатор шукає суборендарів і здає їм устаткування в суборенду.

Відновлювальний лізинг – періодична заміна раніше зданого в оренду майна на досконаліше та новіше.

Вендор-лізинг (кооперація виробників) – при просуванні особ­ливо дорогого устаткування лізинговою компанією виступає асоціація фірм-виробників спільно з лізинговою компанією або банком. Вироб­ник шукає партнерів та забезпечує технічне обслуговування, а лізин­гова компанія розробляє проекти та вирішує адміністративні питання.

Негативом лізингових операцій є дорожчій за звичайний кредит, лізингодавець через банкрутство лізингоотримувача не має права вимагати повернення свого майна, якщо він взяв на себе додаткові боргові зобов’язання. Рівень розвитку лізингових відносин є показником динамічності економіки держави. Міжнародний лізинг особливо важливий для країн, що розвиваються, оскільки дозволяє скорочувати відплив валютних коштів, які витрачаються на імпорт дорогих засобів виробництва, зменшує дефіцит платіжного балансу, сприяє впровадженню нових технологій в національну економіку.

 

5.3. Регулювання міжнародного кредитування

 

Міжнародне кредитування регулюється міжнародними фінан­совими організаціями, які наводились раніше, але слід відмітити діяль­ність міжнародних клубів кредиторів. До найбільших серед них на­лежать Лондонський та Паризький.

Паризький клуб – це неформальна організація урядів голов­них держав-кредиторів світу. Основними його членами є розвинуті країни. В його роботі також беруть участь МВФ та Світовий банк. Клуб не має жорсткої організаційної структури і може поповнювати свої ряди будь-якими країнами-кредиторами, що визнають умови його роботи. Він здійснює нагляд за державною заборгованістю країн-боржників, у разі виникнення проблем у країни-боржника щодо зба­лансованості платіжного балансу, організовує багатосторонні перего­вори та бере участь у виробленні угоди про перенесення строків сплати чи реструктуризації боргу. Обов’язковою умовою звернення за допомогою до Паризького клубу про відстрочення сплати боргу є попереднє погодження з МВФ програми урядових заходів, спрямо­ваних на виправлення становища. Також Паризький клуб бере участь у виробленні умов реструктуризації зовнішніх боргів країн, що розвива­ються. При розгляді справи щодо реструктуризації боргу можливі три варіанти списання боргів:

- скорочення боргу з виплатою частини, що залишилась протягом 23 років, включаючи шість років пільгового періоду;

- скорочення платежів для обслуговування боргу, відповідно до яких його розмір зменшується завдяки використанню пільгової ставки, з виплатою іншої частини протягом 33 років;

- комерційний варіант, який передбачає виплату всього боргу протягом 40 років з 20-річним пільговим періодом.

Крім того, для країн-боржників, які проводять протягом не менше трьох років політику стабілізації економічних реформ за підтримки МВФ, може бути використаний варіант проведення операції із запасами боргу, суть якого полягає в тому, що весь державний борг країни може бути скорочений одночасно на пільгових умовах.

Лондонський клуб – консультаційний комітет великих при­ватних банків-кредиторів, що займається проблемами реструктуризації приватної зовнішньої заборгованості. Переговори щодо реструктури­зації веде один з банків за дорученням усіх банків, що беруть участь у консультативній раді. Умовою підписання угоди про реструктуризацію є прийняття країною програми МВФ зі структурної перебудови еко­номіки та здійснення економічних реформ. Лондонський клуб не має чітко визначеної структури і збирається у складі тих банків, які мають найбільші вимоги до боржника, справу якої вони розглядають. У межах Лондонського клубу банки укладають угоду з урядом країни, до якої належить боржник, про реструктуризацію боргу, або про багато­річну реструктуризацію. Умовою підписання угоди про реструктури­зацію є, як правило, прийняття країною програми МВФ з структурної перебудови економіки і здійснення економічних реформ. Реструкту­ризації підлягають лише виплати основного боргу. Всі інші простро­чені суми повинні бути виплачені на момент підписання угоди про реструктуризацію. Лондонським клубом передбачені такі заходи щодо реструктуризації боргу: викуп із знижкою урядом країн боржник приватного боргу своїх компаній у іноземних банків; обмін із знижкою боргів на інші активи, як акції національних компаній; скорочення платежів для обслуговування боргу і надання нових позик для виплати старих боргів. До банків-членів Лондонського клубу належать: Deutshe Bank A., Dresdner Bank, Kommerzbank AG – Німеччина; Banka Commer­ciale Italiana, Mediocredito Centrale – Італія; Bank of America – США; Midland Bank – Великобританія; Bank of Tokyo-Mitsubishi, Dai-Ichi Kangyo Bank, Industrial Bank of Japan – Японія; Credit Lyonnais SA, Banque Nationale de Paris SA – Франція; Creditanstalt-Bankverein – Австрія.