Тема 2. Структура міжнародного фінансового ринку
2.1. Сутність міжнародного фінансового ринку.
2.2. Форми міжнародного руху капіталу.
2.3. Сучасні особливості міжнародного руху капіталу.
2.1. Сутність міжнародного фінансового ринку
Міжнародний фінансовий ринок – це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл капіталу між кредиторами і позичальниками через посередників на основі попиту і пропозиції на капітал. За своєю структурою світовий ринок – це сукупність кредитно-фінансових організацій, які виступають посередниками між кредиторами і позичальниками. Саме через них здійснюється рух позичкового капіталу. До них належать транснаціональні банки, фінансові компанії, фондові біржі, державні агентства, кредитно-фінансові інститути, фінансові посередники. Акумулюючи грошові нагромадження одних суб’єктів, вони позичають ці нагромадження іншим.
Головне призначення міжнародного фінансового ринку полягає у забезпеченні перерозподілу між країнами акумульованих вільних фінансових ресурсів для сталого економічного розвитку світового господарства та одержання від цих операцій певного доходу. Через структури міжнародного фінансового ринку тимчасово вільні кошти переводяться у ті сектори, де вони необхідні. Завдяки цьому стає можливим валютне, кредитне, розрахункове обслуговування міжнародної торгівлі товарами та послугами, закордонних інвестицій, урядових запозичень.
Головною функцією фінансового міжнародного ринку є забезпечення міжнародної ліквідності, тобто можливості швидко залучати достатню кількість фінансових засобів у різних формах на вигідних умовах на наднаціональному рівні. Залучення ресурсів на міжнародному фінансовому ринку значно розширює фінансові можливості кожної країни, сприяє вирівнюванню економічного розвитку країн та створює умови для підвищення їх добробуту. Міжнародний фінансовий ринок виник на основі інтеграційних процесів між національними фінансовими ринками. Процес інтеграції національних ринків привів до їх глобалізації – це проявилось через швидке зростання світової фінансової системи, де циркулюють валютні, кредитні та інші фінансові ресурси. Ринки різних країн стали взаємопов’язаними між собою і певною мірою залежать один від одного. Вони розвиваються за одних умов функціонування.
На сьогодні міжнародний фінансовий ринок є глобальною системою акумулювання вільних фінансових ресурсів та надання їх за принципами ринкової конкуренції, він перетворився в найважливіше джерело фінансових ресурсів, став визначальним фактором господарського життя всіх без винятку країн світу. Структура світового фінансового ринку наведена на рис. 2.1.
Грошовий ринок об’єднує капітал у формі грошей, переважно депозитів. Позики на світовому грошовому ринку є короткотерміновими та призначеними для обслуговування міжнародної торгівлі. На обліковому ринку основними інструментами є казначейські і комерційні векселі та інші види короткотермінових зобов’язань (цінні папери). Наміжбанківському ринку тимчасово вільні грошові ресурси кредитних закладів
залучаються і розміщуються банками переважно у формі міжбанківських депозитів на короткі строки (поширені строки депозитів одного, трьох, шести місяців, а граничні – від одного дня до двох років).
|
Рис. 2.1 – Структура фінансового ринку
Валютні ринки обслуговують міжнародний платіжний обіг, пов’язаний з оплатою грошових зобов’язань юридичних і фізичних осіб різних країн.
Ринок капіталів охоплює середньо- і довготермінові кредити, а також акції та облігації. Цей ринок розділяється на ринок цінних паперів і ринок середньо- і довготермінових кредитів. Ринок капіталів є важливим джерелом довготермінових інвестиційних ресурсів для урядів, корпорацій та банків, а капітал використовується переважно для фінансування капіталовкладень. Обидві складові фінансового ринку тісно взаємопов’язані між собою, різні автори по-різному подають структуру світового фінансового ринку.
Складовою частиною світового фінансового ринку є Євроринок – це сукупність грошових засобів в іноземних валютах, які функціонують як позитивний капітал за межами національних кордонів. Він практично став ядром світового ринку капіталів. Операції Євровалютного ринку проводяться в євровалюті. Євровалюта – це валюта, в якій здійснюються операції за межами країн-емітентів усіх валют.
2.2. Форми міжнародного руху капіталу
Капітал – ресурс, без якого не можливе виробництво будь-якого товару та створення матеріальних благ. Переміщення його за кордон у виробничій, грошовій чи товарній формі веде до утворення іноземної власності чи іншої форми зобов’язань, які дають право на систематичне отримання прибутків. Приплив капіталу з-за кордону є одним з джерел фінансування імпорту. За джерелами походження міжнародні потоки капіталу поділяються на державні та недержавні.
Державний капітал – це кошти з державного бюджету, які спрямовуються за кордон або приймаються з-за кордону за рішенням уряду чи міжурядових організацій. До них належать державні позики, гранти та різні види дарунків чи допомоги, які надаються однією країною іншій за міжнародними угодами.
Недержавний капітал – це кошти приватних фірм чи організацій, які спрямовуються за кордон або отримуються з-за кордону за рішенням їх керівних органів. До них належать – інвестиції капіталу, надання торгових кредитів, міжбанківське кредитування тощо.
За характером використання капітал поділяється на підприємницький і позичковий. Підприємницький капітал містить такі форми вивезення капіталу – прямі та портфельні інвестиції; а позичковий капітал містить позики і кредити, банківські депозити та кошти на рахунках інших фінансових закладів.
Підприємницький капітал – це кошти або засоби, які вкладаються у виробництво для отримання доходу. Вивезення підприємницького капіталу означає створення власниками капіталу підприємств на території іншої країни.
За фінансовим визначенням інвестиції – це всі види активів (засобів), вкладених у господарську діяльність для отримання доходу. За економічним визначенням інвестиції – це витрати на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу та пов’язані з цим зміни оборотного капіталу. Іноземні інвестиції – це капітали, експортовані з однієї країни та вкладені у бізнес або підприємництво на території іншої.
Під прямими інвестиціями слід розуміти підприємницький капітал за кордоном, що забезпечує контроль над підприємствами, в які він вкладений. До прямих іноземних інвестицій належать як початкове придбання інвестором власності за кордоном, так і наступні операції між інвестором і підприємством. Прямі іноземні інвестиції поділяються на: вкладення за кордон власного капіталу, реінвестування прибутку, внутрішньокорпоративні переміщення капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором та дочірніми, асоційованими компаніями і філіями.
Дочірня компанія реєструється за кордоном як самостійна компанія і має статус юридичної особи з власним балансом, але контролює її материнська компанія, оскільки вона володіє основною частиною акцій або всім капіталом.
Асоційована компанія (змішана) – відрізняється від попередньої тим, що материнська компанія володіє значною частиною акцій, але не основною їх частиною. Філія не є самостійною компанією і повністю залежить від материнської компанії. Ознакою прямих іноземних інвестицій є встановлення тривалих ділових стосунків між підприємствами та інвесторами, а інвестор має значний вплив на рішення, що приймаються цим підприємством.
Портфельні інвестиції утворюються вкладенням капіталу в цінні папери підприємств у розмірах, які не забезпечують права власності або контролю над ними. Такими цінними паперами можуть бути: акціонерні цінні папери, боргові цінні папери (облігації, прості векселі, боргові зобов’язання; інструменти грошового ринку – казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти, фінансові деривативи – опціони, варанти, ф’ючерси, свопи). Портфельні інвестиції характерні для приватного підприємницького капіталу. Позичковий капітал вивозиться за межі країн у вигляді надання позик на короткий чи довгий строк для отримання відсотка. Державні капітали вивозяться, як правило, на умовах, що відрізняються від звичайного ринкового стандарту, вони містять суттєві елементи субсидії. На вивезений позичковий капітал кредитор отримує відсотки, а одержувач може самостійно використовувати його для вирішення своїх проблем, також кредити можуть видаватись під конкретні потреби чи програми. Експорт капіталу набуває з часом все більших масштабів і стає основою системи міжнародного кредиту. В міжнародних масштабах здебільшого використовується державний капітал, меншою мірою – приватний.
2.3. Сучасні особливості міжнародного руху капіталу
Рух фінансових потоків здійснюється через банки, спеціалізовані фінансово-кредитні установи, фондові біржі, які формують фінансовий ринок: валютний, кредитний, фондовий. В операціях світового фінансового ринку беруть участь національні валюти, кредитні й фондові ринки, які тісно взаємодіють з відповідними світовими ринками. Так склалися світові фінансові центри: Нью-Йорк, Лондон, Цюріх, Люксембург, Франкфурт-на-Майні, Сінгапур, Гонконг, Багамські острови, Панама, Бахрейн. У цих центрах зосереджені міжнародні банки, банківські консорціуми, фондові біржі, які обслуговують міжнародні валютні, кредитні операції. Світові фінансові центри виникають в країнах, що характеризуються сталим валютно-економічним середовищем, розвинутою кредитною системою та ринком цінних паперів, помірним оподаткуванням, пільговим валютним законодавством, зручним географічним розташуванням, стабільним політичним режимом, високим ступенем розвитку інформаційних технологій.
Сучасні фінансові центри працюють цілодобово, керуючись рухом міжнародних фінансових потоків. Також серед світових фінансових центрів виділяють офшорні зони. Офшорні зони – це позанаціональні фінансові центри, які здійснюють значні обсяги кредитування й фінансування у валютах інших країн
Характерними рисами сучасного стану міжнародного руху капіталів є:
- збільшення кількості країн – членів іноземного інвестування;
- розширення потоку іноземних інвестицій (новітні технології дозволили і прискорили ці процеси);
- зміна характеру, форм та напрямків міжнародної міграції капіталу останнім часом (зросла роль держави);
- зміна розміщення інвестицій у регіонах світового господарства (раніше переважали колонії, а тепер розвинуті країни);
- активне використання кредитних відносин посткомуністичними і слаборозвинутими країнами;
- збільшення ролі транснаціональних банків транснаціональних корпорацій у міжнародному русі корпорацій.