Тема 4. Світова банківська система

 

4.1. Місце банків у системі міжнародних фінансів.

4.2. Міжнародні розрахунки.

4.3. Міжнародні банки.

 

4.1. Місце банків у системі міжнародних фінансів

 

Історія банків, які мають іноземні філії, починається з ХІХ ст. Умовно науковці виділяють кілька етапів розвитку міжнародної бан­ківської системи.

Перший етап тривав з кінця ХІХ ст. до 60-х років ХХ ст. і позначився зрощуванням банківського капіталу з промисловим пере­важно на національних ринках. Відбувався процес концентрації і централізації банків, інтенсивно зростав банківській капітал. Для цього періоду характерним є панування в міжнародній сфері опера­ційних кореспондентських відносин між банками. Основною формою інтеграції банківської системи були міжнародні союзи, групування, консорціуми. Виникають перші філії банків за кордоном. Міжнародна діяльність комерційних банків концентрувалась на обслуговуванні зовнішньої торгівлі й виробничих інвестицій в інших країнах. Цей період можна назвати періодом утворення умов міжнародного бан­ківського співробітництва.

Другий етап почався з середини 60-х років ХХ ст. і тривав до кінця 80-х років. У цей період відбулися якісні зміни в банківських системах економічно розвинутих країн, зросла роль банків у між­народних економічних відносинах. Спостерігався бурхливий розвиток банківського капіталу, міжнародного поділу праці, інфраструктури міжнародної торгівлі, руху міжнародного капіталу.

До 1960 року в Лондоні вже існувало багато іноземних бан­ківських відділень. Перші банківські відділення були відкриті у Лон­доні для вирішення таких задач:

- задовольняти потреби іноземних філій корпоративних клі­єнтів своєї країни;

- приймати участь в операціях на валютному ринку;

- приймати участь в операціях на ринку стерлінгових тратт (вексель з платежем в фунтах стерлінгах).

60-ті роки ХХ ст. характеризуються ростом ринку євровалют та збільшенням кількості зарубіжних відділень банків.

У 70-ті роки збільшився попит на кредити з боку країн, що розвиваються, це, в свою чергу, зумовило розвиток міжнародної бан­ківської системи.

Для 80-х років характерним є розвиток національної боргової кризи, фінансових інновацій, інвестиційно-установчої діяльності бан­ків, які почали вести цілодобові торги з валютою. В 1988 р. було прийнято міжнародну Базельську угоду, яка встановлювала єдині стан­дарти для капіталу комерційних банків. Вони були необхідні у зв’язку з ростом конкуренції.

У 90-х роках були організовані міжнародні банківські союзи, сформовано єдиний європейський ринок фінансових послуг.

За останні 25 років відбувались значні зрушення в міжнародній банківській діяльності, розпочаті американськими банками, а згодом і європейськими та японськими. Банки знаходили нові підходи і методи, створювали та завойовували нові сектори ринку.

Міжнародна банківська діяльність – це комерційна та інвес­тиційна банківська діяльність, яка містить транснаціональні операції в різних іноземних валютах.

Головними учасниками міжнародної банківської діяльності є: великі комерційні банки розвинутих країн, та тих, що розвиваються; центральні банки; небанківські клієнти (корпорації та урядові агентст­ва), які використовують послуги банків.

Незважаючи на те, що завдання міжнародних банків значно не відрізняються від завдань звичайних комерційних банків, необхідно відмітити, що інструменти, засоби та правила здійснення міжнародної діяльності відрізняються суттєво.

Розвиток міжнародної банківської діяльності став передумо­вою виникнення нових видів діяльності банків та зміни вже існуючих.

До традиційних видів діяльності належать: фінансування екс­портно-імпортних операцій (акредитив, інкасо, переказні векселі); опе­рації з валютою (купівля-продаж іноземної валюти); іноземні займи (кредити клієнтам іноземних країн). До нових видів діяльності нале­жать: ринок євровалют (операції та фінансування в євровалюті); торго­ва банківська справа (випуск міжнародних облігацій, торгівля на вто­ринному ринку); синдицировані єврокредити (організація і участь у синдицированих кредитах).

Андерайтинг єврооблігацій – міжнародне підприємство з участю банківських організацій різних країн у синдикатах андерайтингу і продажу. Головний банк синдикату вирішує та обговорює з емітентами необхідні питання і організовує синдикат з продажу облігацій для між­народного розподілу. Структура синдикату графічно наведена на рис. 4.1.

 

 

 

Рис. 4.1 – Структура синдикату

 

Нові види міжнародної банківської діяльності:

- інноваційне фінансування (випуск євровалют, процентні свопи, специфічні нововведення);

- світовий грошовий ринок (цілодобові ділінгові операції, ви­користання операцій з цінними паперами);

- управління портфелем кредитів (повернення боргів, перег­ляд умов та структури кредитування та боргів, торгівля борговими зобов’язаннями на вторинному ринку, свопи);

- приватна банківська справа (забезпечення фінансових пос­луг багатим клієнтам у світовому масштабі).

Розвиток і розширення міжнародної банківської діяльності мо­же здійснюватись у таких формах: іноземні відділення, представницт­во, агентство, дочірній банк, міжнародні банківські корпорації, дочірні фінансові компанії.

Іноземні відділення – найпоширеніша форма, яка об’єднує гнучкість та контроль управління. Відділення уповноважені викону­вати весь спектр банківських послуг. До переваг іноземних відділень можна віднести їх гнучкість та легкість в управлінні. Недоліки: збитки від операцій несе головний банк.

Представництва не уповноважені виконувати увесь спектр діяльності, вони є лише точкою взаємодії з місцевими клієнтами. Пе­реваги: не потребують великих коштів, легко організуються. Недоліки: обмежені в діяльності.

Агентства функціонують аналогічно відділенням, але не упов­новажені приймати вклади. Агентства відкриваються там, де заборо­нено відкривати відділення, де першочерговою є діяльність не по залученню вкладів (наприклад, з кредитування). Переваги: необмежене кредитування. Недоліки: не мають права приймати вклади.

Дочірній банк може бути створений, як нове підприємство чи шляхом поглинання іншого банку. Переваги: розширення масштабів діяльності. Недоліки: дії банку можуть бути обмежені у використанні дочірніх компаній.

Міжнародна банківська корпорація (корпорація Єджа) виконує загальну міжнародну банківську діяльність, пайові вклади в акції та спеціалізоване фінансування. Переваги: гнучкі. Недоліки: необхідні спеціальні регулюючі постанови.

Дочірня фінансова компанія надає комерційні позики та укла­дає лізингові угоди, займається брокерською діяльністю. Переваги: ви­користовується там, де банки заборонені. Недоліки: не приймає вклади.

Торговий банк здійснює міжнародні банківські операції та діяльність з управління портфелем цінних паперів і надає послуги корпораціям. Переваги: гнучкість. Недоліки: низький рівень власного капіталу.

Консорціальний банк створюється тимчасово декількома фі­нансовими організаціями для проведення великих фінансових кредит­них операцій, створився в результаті розвитку ринку євровалют. Переваги: самостійна економічна одиниця, участь в єврокредитах. Не­доліки: дольова форма власності і контролю.

Система міжнародних банківських зон з пільговим режимом (IBF) створена вперше у США, де приймають депозити від іноземних клієнтів, не дотримуючись діючих у США вимог до резервів. Бан­ківська діяльність з євровалютами з відділеннями на території США. Переваги: сучасні банківські засоби, пільги, розміщення у США. Недоліки: не може кредитувати позичальників США. Банки IBF та корпорації Єджа мають ряд спільних і відмінних рис. Спільні риси: діють у відділеннях на території США; використовують американські та іноземні банки; забороняється обслуговувати міжнародну клієнтуру. Відмінності між ними зведені у табл. 4.1.

 

Таблиця 4.1 – Порівняльні характеристики міжнародних банківської

корпорації та зони з пільговим режимом на території США

Корпорація Єджа	IBF
1. Широка структура операцій, яка містить банківську діяльність, спеціалізоване фінансування, пайові вклади в акції філіалів зарубіжних банків.	1. Вузька структура операцій, яка належить до євробанківських видів діяльності.
2. Є внутрішньою економічною одиницею і підпорядковується вимогам США (резервним та податковим).	2. Є офшорною економічною одиницею і не підпорядковується або частково підпорядковується вимогам США.

 

4.2. Міжнародні розрахунки

 

Міжнародні розрахунки базуються на проведенні банками різного роду фінансових платежів. Для здійснення платежів, що пе­ретинають кордони, банки відкривають іноземні філії або рахунки в банках-кореспондентах за кордоном. Великі банки, які активно пра­цюють на міжнародному рівні, мають власні закордонні філії. Однак банки не можуть утримувати власні філії в усіх країнах, з якими їх клієнти мають справу, тому для співробітництва із закордонними бан­ками вони встановлюють кореспондентські відносини.

У широкому розумінні кореспондентські відносини є комплек­сом можливих форм співробітництва між банками. Кореспондентські рахунки укладають як за межами країни, так і на її території. Підстави для відкриття кореспондентських рахунків: здійснення операцій іншими банками, які можуть надавати послуги дешевше і швидше; відсутність самостійності в реалізації деяких видів послуг (купівлі валюти); зниження ризику власних операцій.

Кореспондентські відносини виникають на основі взаємності. Оформлення здійснюється за договором та листами. При виборі банка-кореспондента важливу роль відіграє його надійність та платоспро­можність. Існує два види оформлення кореспондентських відносин банків: із взаємним відкриттям рахунків (А-кореспонденти), без вза­ємного відкриття рахунків (В-кореспонденти).

Кореспондентський рахунок існує для обліку розрахунків, які виконує одна банківська установа за дорученням і за кошти іншої бан­ківської установи на підставі укладеного кореспондентського догово­ру. Банки відкривають рахунки в іноземних установах у національній валюті країни-контрагента. На рахунках відображуються всі операції, які здійснюють банки за дорученням своїх клієнтів та за власний раху­нок. Щоб власник рахунку знав щоденні залишки на своєму рахунку і його стан, то для нього банк-контрагент складає виписку та відправляє її за допомогою системи “СВІФТ”, телексом, поштою або факсом.

Банки відкривають один одному рахунки, які поділяються на рахунок “ностро” і “лоро”. “Ностро” – це кореспондентський рахунок, від­критий на ім’я банку в кореспондента (рахунок резидента в банку не рези­дента). “Лоро” – рахунок банку-кореспондента, відкритий у себе (раху­нок нерезидента в банку резидента) (рис. 4.2).

Рис 4.2 – Схема встановлення А-кореспондентських відносин

 

Дойчебанк веде рахунок у німецьких марках для Укрексім­банку, а Укрексімбанк, в свою чергу, веде рахунки для Дойчебанку в гривнях. Рахунок України в Німеччині (для України) – “ностро”, а рахунок Німеччини в Україні (для України) – “лоро”.

У багатьох країнах світу на кошти, що перебувають на рахун­ках “ностро”, відсотки не нараховуються. Багатьом банкам, які мають добру ділову репутацію, банки-нерезиденти можуть надавати за їх кореспондентські рахунки короткотермінові кредити, які називаються овердрафтами.

 

При встановленні В-кореспондентських відносин банки обмі­нюються домовленостями про агентські послуги (рис. 4.3).

 

Рис. 4.3 – Схема встановлення В-кореспондентських відносин

 

Форми розрахунків – це врегульовані законодавством країн-учасниць способи виконання грошових зобов’язань за зовнішньотор­говельними контрактами. Форми міжнародних розрахунків умовно мо­жуть поділятись на документарні (акредитив, інкасо) та недокумен­тарні (платіж на відкритий рахунок, авансові платежі, банківський пе­реказ, векселі та чеки).

У розрахунках між країнами з розвинутою ринковою еконо­мікою переважають недокументарні форми розрахунків. Документарні поширені в країнах, що розвиваються, це пов’язано з тим, що доку­ментарні форми дають можливість значно зменшити ризик неплатежу або непостачання товару. Так, Україна використовує документарні акредитиви за імпортними операціями в розрахунках з партнерами із Західної Європи, Північної Америки, Японії.

Рис. 4.4 – Форми міжнародних розрахунків

 

У міжнародній практиці розрахунки за авансовими платежами є найбільш ризикованими для експортерів. Аванс – грошова сума або майнова цінність, яка передається покупцем продавцю до відван­таження продукції за рахунок виконання зобов’язань за контрактом.

Платіж на відкритий рахунок передбачає ведення партне­рами взаємних відкритих рахунків, на яких обліковуються суми по­точної заборгованості. Після відвантаження товару експортер заносить суму вартості вантажу на дебет відкритого рахунку покупця. Імпортер здійснює такий самий запис на кредит рахунку експортера. Після оплати товару експортер та імпортер роблять компенсуючі проводки. Платіж на відкритий рахунок – найризикованіша форма розрахунку для імпортера, оскільки у нього не має ніяких гарантій, що покупець оплатить свою заборгованість в обумовлений строк.

Банківський переказ – просте доручення комерційного банку своєму банку-кореспонденту сплатити відповідну суму грошей на про­хання і за рахунок переказника іноземному отримувачу, із зазначенням способу відшкодування банку-платнику сплаченої суми.

Акредитив – грошова діяльність, згідно з якою одна кредитна установа (банк) доручає іншій проводити за рахунок заброньованих для цієї мети засобів оплати матеріальних цінностей та послуг або виплатити представникові акредитивну готівку.

Документарний акредитив – це угода, згідно якої банк зо­бов’язується на прохання клієнта здійснити оплату документів третій особі, на користь якої виписаний акредитив. При проведенні таких розрахунків комерційні банки завдяки простим переказам грошових коштів перетворюються у зацікавлених учасників розрахункової опе­рації поряд із зовнішньоторговельними контрактами.

До 80 % платежів у світі здійснюється за допомогою акреди­тива, це пов’язано з тим, що з усіх форм міжнародних розрахунків документарний акредитив не є найбільш ризикованим, а найбільш ді­йовим інструментом забезпечення платежів.

Інкасо – банківська операція, з допомогою якої банк за дору­ченням свого клієнта (експортера) отримує на підставі розрахункових інструментів кошти, що йому належить, від платника (імпортера) за відвантажений товар і зараховує їх на рахунок клієнта-експортера у себе в банку. При цьому інкасо є тільки інкасуванням паперів і банк не гарантує оплату коштів експортеру за відвантажений товар чи надані послуги.

Для зменшення ризику несплати при інкасовій формі роз­рахунків експортер повинен наполягати на наданні покупцем гарантії платежу, яку окремо видає банк.

 

4.3. Міжнародні банки

 

Світовий банк. Світовий банк є багатосторонньою неурядо­вою кредитно-фінансовою установою. Назва “Світовий банк” об’єднує два самостійні у юридичному та фінансовому відношенні суб’єкти: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) і Міжнародну асоціацію розвитку (МАР). Незважаючи на те, що МАР є структурою, відокремленою від МБРР, ці установи мають спільні керівні органи, очолювані Президентом Світового банку, спільний персонал і органі­заційно-технічні засоби. МБРР і МАР виконують три взаємопов’язані функції: надання позичкового капіталу, технічної допомоги, консуль­тування у сфері економіки, а також стимулювання припливу інвес­тицій з інших джерел.

Світовий банк має дві організації-філії: Міжнародну фінансову корпорацію (МФК) та Багатостороннє агентство гарантії інвестицій (БАЛ), які мають статус членів Групи Світового банку. Юридично і фінансово незалежні, ці установи мають власні статути та окреме членство, влас­ний акціонерний капітал і окремі штати працівників. Філіали Світо­вого банку, як правило, діють незалежно від нього, але всі ці установи координують свою діяльність у багатьох сферах і напрямах. Крім того, вони мають спільне керівництво. Президент Світового Банку одно­часно є президентом МФК і БАЛ. Група Світового банку об’єднує чотири окремі фінансові установи: Міжнародний банк реконструкції та розвитку,Міжнародну фінансову корпорацію, Міжнародну асоціацію розвитку, Багатостороннє агентство гарантії інвестицій.

Офіційні цілі усіх членів групи Світового банку – зменшення бідності і підвищення життєвих стандартів країн-членів шляхом сприяння економічному розвитку останніх і залучення ресурсів з роз­винутих країн до країн, що розвиваються. Втім, кожна з чотирьох установ Групи Світового банку була заснована з метою розв’язання певних конкретних завдань. Отже, кожна з них має свої функції і відіграє самостійну, якісно відмінну роль. МБРР кредитує уряди країн, що розвиваються та з середнім рівнем доходу. МАР надає кредити на концесійних умовах урядам найбідніших країн. БАЛ надає гарантії від некомерційних ризиків іноземним інвесторам, які спрямовують власні капітали в економіку країн-членів Світового банку, що розвиваються. МФК сприяє економічному розвитку цих країн шляхом інвестування в їхній приватний сектор.

Міжнародний Банк Реконструкції та Розвитку було засно­вано одночасно з МВФ як частину нової структури у системі органі­зацій міжнародного співробітництва згідно з рішенням валютно-фінансової конференції ООН, яка відбулася в період з 1 по 22 липня 1944 р. у м. Бреттон-Вудсі (Нью-Гемпшір, США). 44 країни (найбільші з них – США, Великобританія, Франція, Китай, Індія та СРСР), що брали участь у конференції, підписали Заключний Акт про створення МБРР. Угода про МБРР, що є одночасно його статутом, офіційно наб­рала сили в 1945 р., але банк почав функціонувати з 1946 р. у Вашинг­тоні. Офіційною метою діяльності МБРР є сприяння країнам-членам у розвитку їхньої економіки за допомогою надання довготермінових по­зик і кредитів, гарантування приватних інвестицій. Спочатку МБРР був покликаний за допомогою акумульованих бюджетних засобів капіталістичних держав і приваблюваних капіталів інвесторів стиму­лювати приватні інвестиції в країнах Західної Європи, економіка яких значно постраждала під час другої світової війни. Із середини 50-х років, коли господарство країн Західної Європи стабілізувалось, діяль­ність МБРР значною мірою була зорієнтована на країни Азії, Африки, Латинської Америки з метою стимулювання розвитку їх економік. Від­соткові ставки за позиками МБРР для країн, що розвиваються, зміню­ються кожні 6 місяців. Поточне значення відсоткової ставки становить 7,43 %. Згідно з загальним правилом, позики мають п’ятирічний період відстрочення платежів і повинні бути сплачені протягом періоду, який коливається від 15 до 20 років. Основною метою МБРР є сприяння економічному прогресу на користь найбідніших верств населення в країнах, що розвиваються, на фінансування інвестицій, що сприяють економічному зростанню. Джерелами ресурсів банку є акціонерний капітал, засоби, отримані від розміщення облігаційних позик на фон­дових ринках. В останні роки МБРР займається проблемою врегулю­вання зовнішнього боргу країн, що розвиваються. Україна стала чле­ном МБРР з вересня 1992 р. У жовтні 1993 р. вона також стала 162 країною-учасницею МФК, а у 1995 р. – повним членом БАЛ.

Міжнародна асоціація розвитку була створена в 1960 р. для надання допомоги найбіднішим країнам, що розвиваються, які не мають змоги брати позики у Всесвітнього банку. Вона надає пільгові безвідсоткові кредити терміном від 30 до 40 років у залежності від кредитоспроможності країни з відстрочкою платежу до 10 років, стягуючи лише комісійні у розмірі 34 % на покриття адміністративних витрат. Право на одержання таких кредитів у даний час мають країни з річним доходом на душу населення, що не перевищує 835 доларів. Метою цих кредитів є заохочення експорту товарів з розвинутих країн у найбідніші. Специфіка діяльності МАР полягає в координації діяль­ності з МБРР і спільному кредитуванні проектів. Тим самим сполуча­ються потоки пільгових державних кредитів як форми економічної до­помоги і більш дорогих приватних позичкових капіталів. МАР фінан­сується за рахунок внесків країн-донорів, повернення старих кредитів і відрахувань від прибутку МБРР. Формування ресурсів МАР відбу­вається у вигляді так званих “поповнень” країн-донорів про виділення визначеної суми для фінансування кредитів МАР один раз у три роки. Незважаючи на юридичну самостійність МАР у багатьох випадках здійснює спільну діяльність з Всесвітнім банком і має спільний з ним персонал, приміщення та технічне забезпечення. На сьогодні МАР щорічно виділяє кредити за більш ніж 125-ма проектами на загальну суму близько 6 млрд. дол. Найважливішими цілями діяльності МАР є: надання довготермінових кредитів найбіднішим країнам; сприяння економічному розвитку та підвищенню рівня життя в найменш розви­нутих країнах-членах Асоціації; сприяння підвищенню продуктив­ності праці в країнах з найнижчим рівнем доходу на душу населення.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) створена з ініці­ативи США в 1956 р., спрямована на стимулювання приватних інвес­тицій у промисловість країн, що розвиваються, для росту приватного сектору. МФК надає кредити високорентабельним приватним підпри­ємствам на термін до 15 років. Специфіка кредитів МФК полягає у відсутності вимоги урядових гарантій на відміну від МБРР і МАР, тому що приватний капітал прагне уникнути державного контролю. Крім того, МФК має право безпосередньо інвестувати кошти в акціо­нерний капітал підприємства з наступним перепродажем акцій приват­ним інвесторам. МФК випускає власні облігації, що мають найвищий рейтинг на світовому ринку, приблизно п’яту частину потреби в запозичених ресурсах покриває за рахунок запозичень у Всесвітньому банку. МФК керується у своїй діяльності такими принципами: фінан­сує не більше 25 % від загальної суми проекту; купує не більше 35 % акцій підприємств та не приймає участі у їхньому керуванні.

Багатостороннє агентство гарантування інвестицій (БАГІ) створене у 1988 р. для надання допомоги країнам, що розвиваються, у залученні приватних іноземних інвестицій за допомогою надання інвесторам гарантій від політичних ризиків, а саме: експропріації, воєнних подій, цивільного безладу, порушень умов контрактів. Агентство також надає консультативні послуги урядам з питань можливостей і умов залучення інвестицій. Гарантії від політичних ризиків, надані БАГІ, дозволяють іноземним інвесторам зосередитися тільки на економічних і кредитних ризиках, пов’язаних з реалізацією їх інвестиційних проектів. До цілей БАГІ можна віднести: заохочення іноземних інвестицій у виробничу сферу як доповнення до діяльності інститутів групи Всесвітнього банку; надання гарантій, включаючи страхування та перестрахування некомерційних ризиків на інвестиції однієї держави-члена БАГІ в інші країни-члени. БАГІ виконує такі функції: надає гарантії від некомерційних ризиків обраним нею інвес­торам; консультує уряди країн; пропонує посередницькі послуги між міжнародними діловими колами та конкретним урядом. Гарантії БАГІ, як правило, надаються на 15 років, але цей термін може бути про­довжений.

Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних супере­чок (МЦУІС) – це незалежна міжнародна організація, створена в 1966 р. на основі міжнародної Конвенції з врегулювання інвестиційних су­перечок. Метою МЦУІС є врегулювання непорозумінь між урядами, що інвестувались, та інвесторами. МЦУІС надає консультації, прово­дить дослідницьку роботу та здійснює випуск видань з питань право­вого регулювання іноземних інвестицій.

Банк міжнародних розрахунків (БМР) – це розрахункова па­лата, що діє на акціонерній основі, діяльність якої спрямована на міждержавне регулювання валютно-кредитних відносин. БМР був створений у 1930 р. у Базелі як міжнародний банк центральних банків. Його організаторами були емісійні банки Англії, Франції, Італії, Ні­меччини, Бельгії, Японії і група американських банків на чолі з банкірським будинком Моргана. БМР виконує депозитно-позикові, валютні, фондові операції, купівлю-продаж і збереження золота, вис­тупає агентом центральних банків. Будучи західноєвропейським між­народним банком БМР здійснює міждержавне регулювання валютно-кредитних відносин, організовує також колективну валютну інтервен­цію центральних банків з метою підтримки курсу ведучих валют, вис­тупає попечителем по міжурядових кредитах, спостерігає за станом Євроринку та є ведучим інформаційно-дослідницьким центром. БМР здійснює банківські операції з метою сприяння центральним банкам країн в управлінні їх банківськими резервами, займається регулю­ванням міжнародних розрахунків та розроблює банківські стандарти, здійснює дослідження в галузі валютної та грошової політики.