Тема 1. АУДИТ В СИСТЕМІ КОНТРОЛЮ
ü Суть і причини виникнення аудиту
ü Класифікація аудиту
ü Сертифікація осіб, які мають намір займатись аудитом
ü Відповідальність аудиторів
ü Аудиторська палата України та її функції
1.1. Суть і причини виникнення аудиту
Контроль – важлива функція управління. У сучасних умовах господарювання контроль набуває важливого значення. Держава нормально функціонує та розвивається за умови чітко організованої системи контролю за виробництвом, розподілом та перерозподілом Валового внутрішнього продукту. Ефективність функціонування суб’єктів господарювання залежить від здійснення контролю за дотриманням законів, рішень, розпоряджень. За результатами контролю встановлюється ефективність прийнятих рішень, їх доцільність, ступінь виконання, за допомогою контролю держава захищає інтереси споживачів, виявляються причини та винні особи з метою усунення негативних тенденцій, проводяться заходи щодо збереження державного майна, здійснюється ефективне використання виділених бюджетних коштів, поліпшується фінансовий стан суб’єкта господарювання, поповнюються доходи державного бюджету.
Контроль як функція управління підпорядковується вирішенню завдань системи управління. У зазначеній функції контроль виступає завершальним етапом управлінської діяльності. Він проявляється на стадії перевірки виконання раніше прийнятих рішень і одночасно виступає інформаційною базою для прийняття нових рішень.
Однією із форм економічного контролю є аудит. Аудит виник в акціонерних компаніях Європи, коли акціонери, податкові служби, кредитори розпочали пошук незалежної особи, яка могла б оцінити і підтвердити достовірність звітних даних.
Виникнення аудиту обумовлено рядом причин, які поділяються на загальні та специфічні.
Загальні причини притаманні для більшості країн з ринковою економікою, специфічні – стосуються окремо взятої країни.
У США і Великобританії дотримуються наступних теорій необхідності виникнення аудиту:
– теорія постійного або існуючого інвестора. Суть її полягає в тому, що переважна більшість сторонніх фахівців володіє методикою фінансового аналізу, але застосувати її немає можливості у зв’язку з обмеженим доступом до інформації, а саме до організації та побудови обліку на підприємстві, що є базою для формування показників у фінансовій звітності. Особливо ця проблема загострюється з виникненням класу акціонерів, які не мають доступу до управління підприємством. Аудитор у цій ситуації виступає гарантом порядності відносин між різними користувачами інформації;
– теорія агентів або керуючих. Викликана тим, що, в переважній більшості, власники функцію управління підприємством покладають на уповноважені ним особи. Замовником аудиту у цьому випадку є сам власник. Аудитор, як і у попередньому випадку виступає гарантом порядності відносин між власником та уповноваженою власником особою;
– теорія мотивації – чисто психологічний фактор, який сприяє зменшенню помилок, обману, шахрайства, що виникають в обліку в зв’язку з щорічним аудитом.
У переважній більшості країн причинами виникнення аудиту є:
- інтереси між тими особами, які збирають інформацію і тими, які нею користуються, не збігаються (з одного боку – власник, з іншого – акціонери, кредитори, інвестори);
- прийняття рішень на підставі недоброякісної інформації призводить до негативних наслідків у бізнесі.
До специфічних причин виникнення аудиту в Україні відносять:
- перехід на ринкові умови;
- роздержавлення і приватизація майна;
- створення підприємств з різними формами власності;
- розширення зовнішньоекономічних зв’язків;
Інтенсивний розвиток аудиту в Україні відбувся з прийняттям закону “Про аудиторську діяльність в Україні” від 22.04.1993 р. З 19.01.2007 р. до нього внесено суттєві зміни.
Крім оновленого закону аудит регулюють нормативи і стандар-ти аудиту. Нормативи аудиту – це основні принципи виконання аудиторських процедур. Вони мають виконуватись незалежно від умов, в яких проводиться аудит.
У ході аудиту аудитори України дотримуються Міжнародних стандартів аудиту (МСА) та “Кодексу етики професійній бухгалтерів”, розробленого Міжнародною Федерацією бухгалтерів і нормативно-законодавчими актами України, які регулюють фінансовий облік і звітність.
МСА містять основні принципи і процедури, а також відповідні рекомендації у формі пояснювального та іншого матеріалу.
У практиці аудиту використовують такі поняття: аудиторська діяльність, аудит, аудиторські послуги.
Аудиторська діяльність –значно ширше поняття, ніж аудит. Аудиторська діяльність – це підприємницька діяльність, яка включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту; практичне виконання аудиторських перевірок (аудит)у та надання інших аудиторських послуг.
Згідно ЗУ “Про аудиторську діяльність” аудит – це перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб’єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність у всіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, П(С)БО бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб’єктів господарювання) згідно вимог користувачів.
Зміст елементів визначення аудиту фінансової звітності наведено у таблиці 1.1.
Таблиця 1.1 – Зміст елементів визначення аудиту фінансової звітності
|
Елемент визначення аудитуфінансової звітності |
Характеристика елемента визначення аудиту фінансової звітності |
|
Мета аудиту |
Висловлення незалежної думки аудитора про достовірність фінансової звітності |
|
Суб’єкт аудиту |
Незалежний аудитор |
|
Об’єкт аудиту |
Дані бухгалтерського обліку і показникифінансової звітності суб’єкта господарювання |
|
Критерії достовірності |
Згідно вимог законів України, П(С)БО бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб’єктів господарювання) |
Суттєвою є інформація, якщо її пропуск або неправильне відображення може вплинути на економічні рішення користувачів, прийняті на основі фінансових звітів.
Користувачами фінансової звітності є власники, уповноважені ними особи, інвестори, акціонери, кредитори, працівники підприємства, органи державного управління.
Мета аудиту викладена у МСА 200 “Мета та загальні принципи аудиторської перевірки фінансових звітів”. Мета аудиторської перевірки фінансових звітів полягає у наданні аудитору можливості висловити свою думку стосовно того, чи відповідають підготовлені фінансові звіти в усіх суттєвих аспектах концептуальній основі фінансової звітності. Для висловлення аудиторської думки використовуються формулювання: “справедливо достовірно відображає” або “відображає достовірно в усіх суттєвих аспектах”, які є еквівалентними термінами.
Виконуючи свої професійні обов’язки аудитор дотримується принципів професійної етики та методологічних принципів (табл. 1.2).
Таблиця 1.2 – Принципи аудиту
|
Принцип професійної етики |
Методологічний принцип |
|
Незалежність |
Планування аудиту |
|
Об’єктивність |
Обґрунтування оцінки значущості аудиторських доказів та системи внутрішньогоконтролю |
|
Конфіденційність |
Доцільність вибору техніки і методики аудиту |
|
Професійна компетентністьта належна ретельність |
Дотримання методики оцінки ризиків та вибіркової перевірки |
|
Доброзичливість |
Аналіз інформації і формування висновків |
|
Чесність |
Документування аудиту |
|
Професійна поведінка |
Взаємодія аудиторів |
|
Дотримання технічних стандартів |
Використання результатів роботи іншого аудитора |
|
Повне інформування замовника |
|
|
Контроль якості роботи аудитора |
Обов’язковими в аудиті є принципи професійної етики, а методологічні носять рекомендаційний характер.
Всі інші роботи, які не пов’язані з аудитом (перевіркою) фінансової звітності отримали назву аудиторські послуги.
До аудиторських послуг належать:
- консультації з питань організації та побудови обліку на підприємстві;
- консультації з дотримання податкового, валютного законодавства;
- оцінка майна, що приватизується;
- обґрунтування організаційної структури підприємства;
- прогнозування діяльності підприємства;
- вивчення ринків збуту;
- аналіз фінансової звітності.
Помилково вважати, що аудит необхідний для великих підприємств із складною системою управління і контролю або для підприємств, на яких акціонери потребують захисту, аудит успішно проводиться і на малих підприємствах. Як відомо, власник неохоче сприй-має контроль його діяльності, але аудит зацікавлює його, оскільки:
- проводиться правильний розподіл прибутків між підприємством і державою у вигляді податків, між підприємством і акціонерами;
- при залученні капіталу нового партнера, змінах умов партнерства та при одержанні кредитів необхідний детальний аналіз фінансового стану підприємства;
- сприяє вирішенню спорів у господарських судах, між підприємством з одного боку і контролюючими органами, банками, ДПА з іншого.
1.2. Класифікація аудиту
Класифікація аудиту дозволяє більш глибоко зрозуміти його суть. Вона має практичне застосування, оскільки визначає об’єкт, джерела, критерії, достовірність фінансової інформації, що впливає на планування і методику аудиту, вибір форми і формування змісту аудиторських висновків (табл. 1.3).
Таблиця 1.3 – Класифікація аудиту
|
Ознака класифікації |
Характеристика ознаки класифікації |
|
За ініціативою здійснення |
Обов’язковий, добровільний |
|
За суб’єктами здійснення |
Зовнішній, внутрішній |
|
За організаційною формою проведення |
Індивідуальний, колективний |
|
За тривалістю співпраці (замовник-виконавець) |
Первинний, повторний |
|
За етапами розвитку |
Підтверджуючий; системно-орієнтований; аудит, що базується на ризику |
Відповідно до ЗУ “Про аудиторську діяльність” визначається обов’язковість проведення аудиту. У зв’язку з цим перша ознака класифікації передбачає поділ аудиту по відношенню до законодавства на
обов’язковий та добровільний.
Обов’язкове проведення аудиту встановлено ст. 8 закону для:
- підтвердження достовірності та повноти річної фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності відкритих акціонерних товариств, підприємств-емітентів облігацій, професійних учасників ринку цінних паперів, фінансових установ та інших суб’єктів господарювання, звітність яких відповідно до законодавства України підлягає офіційному оприлюдненню, за винятком установ і організацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету;
- перевірки фінансового стану засновників банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, страхових і холдингових компаній, інститутів спільного інвестування, довірчих товариств та інших фінансових посередників;
- емітентів цінних паперів при отриманні ліцензії на здійснення діяльності на ринку цінних паперів.
Таким чином, обов’язкове проведення аудиту залишається для тих підприємств, установ і організацій, які офіційно оприлюднюють свою фінансову звітність та які залучають грошові кошти та цінні папери юридичних і фізичних осіб.
Обов’язкове проведення аудиту визначається наступними законодавчими актами: ЗУ “Про банкрутство”, “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про господарські товариства”, “Про довірчі товариства”, “Про банки та банківську діяльність”, “Про страхування”, “Про режим іноземного інвестування”.
Як обов’язковий, так і добровільний аудит проводиться тільки після укладання договору про його проведення. Аудиту не підлягають бюджетні установи, фермерські і сільськогосподарські товариства. На відміну від зарубіжного досвіду в Україні практикується вибір замовником аудитора або фірми. Добровільний аудит не регламентується законодавчими актами України, це аудит на замовлення клієнта, однак під час його проведення аудитор повинен дотримуватись МСА та Кодексу професійної етики аудиторів. Добровільний аудит полягає не тільки в перевірці фінансової та іншої інформації, але в переважній більшості у наданні аудиторських послуг.
За формою проведення аудит поділяється на індивідуальний та колективний. Аудит в Україні здійснюється індивідуально (аудитором) або колективно (аудиторською фірмою).
Аудитором може бути фізична особа, яка має сертифікат, що визначає її кваліфікаційну придатність на заняття аудиторською діяльністю на території України. Право на отримання сертифіката мають фізичні особи, які мають вищу економічну або юридичну освіту, документ про здобуття якої визнається в Україні, необхідні знання з питань аудиту, фінансів, економіки та господарського права, досвід роботи не менше трьох років підряд на посадах бухгалтера, економіста, фінансиста, ревізора, асистента (помічника) аудитора.
Аудитор має право займатися аудиторською діяльністю як фізична особа – підприємець або у складі аудиторської фірми здотриманням вимог закону “Про аудиторську діяльність”, інших нормативно-правових актів та після включення його до реєстру аудиторських фірм та аудиторів.
Аудитори наділені певними правами, а саме:
- об’єднуватися в громадські організації за професійними ознаками. Професійні організації сприяють підвищенню професійного рівня аудиторів, захищають соціальні та професійні права аудиторів;
- самостійно обирати прийоми і способи перевірки;
- правом доступу до інформації, яка стосується перевірки;
- правом вимагати отримання інформації від третіх осіб (отримання необхідної інформації здійснюється на підставі письмового запиту);
- правом на додаткових умовах залучати інших фахівців для проведення перевірки;
- правом проводити різноманітні контрольні процедури стосовно мети і завдань аудиту.
До зобов’язань аудитора відносять:
– в ході аудиту дотримуватись вимог чинного законодавства;
– якісно надавати аудиторські послуги або проводити аудит;
– дотримуватись комерційної таємниці всієї без виключення інформації стосовно діяльності замовника, не використовувати її у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб;
– не розголошувати результати аудиту без згоди замовника, виняток становить вимога правоохоронних органів;
– повідомляти власників, уповноважених ними осіб, замовників про виявлені під час проведення аудиту недоліки ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності;
– відповідати перед замовником за порушення умов договору відповідно до договору та закону;
– обмежувати свою діяльність наданням аудиторських послуг та іншими видами робіт, які мають безпосереднє відношення до надання аудиторських послуг, у формі консультацій, перевірок або експертиз;
– своєчасно подавати до Аудиторської палати України (АПУ) звіт про свою аудиторську діяльність.
Поряд з цим аудитор несе відповідальність. Ця відповідальність є різною, як матеріальною так і дисциплінарною. Матеріальна відповідальність не може перевищувати розмір збитку, фактично завданого замовнику з вини аудитора (ст. 21 закону “Про аудиторську діяльність”).
АПУ має право здійснити різний вплив на вчинки аудитора. На підставі повноважень, визначених ст. 22 згаданого закону та п. 2.2.7 Статуту Аудиторської палати України за неналежне виконання своїх професійних обов’язків до аудиторів можуть застосовуватися стягнення у вигляді попередження, зупинення дії сертифіката до одного року, або анулювання дії сертифіката. Попередження аудитору робиться з боку АПУ у письмовому вигляді, якщо ним порушені принципи аудиту, неякісно надана послуга або проведено аудит. При повторному порушенні документів, які регламентують аудит в Україні, або неусуненні зауважень, які викладені у письмовому попередженні, АПУ призупиняє дію сертифіката до одного року. У випадках, якщо аудитор систематично чи грубо порушує чинне законодавство України, не усуває порушення або за результатом судового розслідування йому заборонена діяльність аудитора та у випадку, коли встановлені факти подання недостовірної інформації в документах на отримання сертифіката або з ініціативи самого аудитора, проводиться анулювання дії сертифіката.
У десятиденний термін аудитору вручається рішення АПУ, крім того вона оприлюднює прийняте рішення в офіційних виданнях.
Індивідуальний аудит проводиться аудитором, який занесений до реєстру осіб, що мають право займатись аудитом, пройшов державну реєстрацію та має сертифікат.
Колективний аудит – це аудит, який проводиться аудиторською фірмою.
Аудиторська фірма створюється при умові, коли в ній працює хоча б один сертифікований аудитор, і функціонує після реєстрації в державних установах та в АПУ. Обов’язковою умовою створення є те, що розмір учасників, що не є аудиторами не може перевищувати 30 % статутного капіталу. Керівником аудиторської фірми може бути лише сертифікований аудитор.
За організаційною формою аудит поділяється на зовнішній та внутрішній.
Зовнішній аудит здійснюють аудиторські фірми (аудитори) за договорами з замовниками. Замовник у листі пропонує фірмі (аудитору) мету, завдання та масштаб аудиту. Зовнішній аудит проводиться тільки незалежними особами і аудитор має право його проводити, якщо відсутній тиск на аудитора з будь-якого боку. Якщо принцип незалежності порушено, аудитор не має права проводити перевірку та формулювати свою думку.
Внутрішній аудит проводиться власником залежно від потреб управління, основними завданнями якого є контроль за активами, відповідністю діючого контролю політиці підприємства, оцінка ринків збуту і ціни, необхідності та ефективності придбання ноу-хау, правомірності укладання договорів. Як правило, внутрішній аудит проводиться на попередніх стадіях виконання комерційної, технологічної, фінансової угоди у процесі її проходження і після завершення. Внутрішній аудит ніяким чином не підміняє дію внутрішнього контролю на підприємстві. Внутрішній аудитор в своїх діях залежить від керівника підприємства, у зв’язку з цим дія незалежності дещо послаблюється.
Первинний аудит проводиться аудитором або аудиторською фірмою вперше у замовника.
Повторний аудит проводиться на даному підприємстві одним і тим самим аудитором або фірмою не вперше.
Аудит у своєму розвитку проходить три стадії. Підтверджуючий аудит – це суцільна перевірка усіх первинних документів та реєст-рів обліку з метою підтвердження достовірності показників фінансової звітності.
Системно-орієнтований аудит – це вибіркова перевірка певної системи, як правило системи внутрішнього контролю стосовно її ефективності.
Аудит, що базується на ризику – це ретельна перевірка найбільш ризикованих об’єктів аудиту. Тобто аудитор самостійно розподіляє час на перевірку між високо ризикованими і менш ризикованими об’єктами аудиту.
1.3. Сертифікація осіб, які мають намір займатись аудитом
Сертифікація осіб здійснюється згідно Положення про сертифікацію та ЗУ “Про аудиторську діяльність”. Сертифікація – це визначення кваліфікаційної придатності особи шляхом проведення іспиту. Громадянин України, який має намір займатись аудитом, подає до АПУ або її регіонального відділення заяву встановленої форми, нотаріально завірену копію про закінчену вищу освіту; витяг з трудової книжки; копію документа про оплату; паспорт пред’являється особисто.
Документи подаються у секретаріат, де вони реєструються у спеціальному журналі, після чого особі видається розписка про отри-мані документи. Подані документи розглядаються протягом двадцяти днів з дня їх надходження. У регіональне відділення документи по-даються у двох примірниках. Іспит приймає комісія у два етапи: перший – письмове тестування за переліком питань, затверджених АПУ; другий – письмове розв’язання ситуаційних завдань. До другого етапу допускаються кандидати, які набрали не менше як 70 % правильних відповідей за результатами тестування. Перший етап іспитів можуть проводити АПУ або її регіональні відділення, а другий – тільки АПУ. Особа, що не склала іспит, має право повторно скласти його через один рік. Білети з сертифікації включають перелік питань з обліку, аудиту, аналізу, фінансів та чинного законодавства.
Чинне законодавство визначає умови продовження терміну дії сертифіката, оскільки його видають на п’ять років. Особа, яка працювала підряд три роки аудитором, строк дії сертифіката якої закінчився не раніше трьох і не пізніше одного місяця, подає до АПУ клопотання за встановленою формою, завірений витяг з трудової книжки, сертифікат та реферат про аудиторську діяльність і підвищення кваліфікації за період володіння сертифікатом та документ про оплату коштів. Секретаріат перевіряє подані документи і передає їх на розгляд кваліфікаційній комісії АПУ, яка приймає рішення. Аудитор, який не мав зауважень по роботі та реферату, за рішенням комісії вноситься до протоколу осіб, дію сертифіката яким продовжено на п’ять років. Якщо аудитор працює менше ніж три роки, вчасно подав документи, не мав зауваження по роботі і реферату, він проходить співбесіду в постійних комісіях з прийому іспиту. При позитивних наслідках співбесіди особа заноситься до протоколу осіб, яким продовжено термін дії сертифікату на п’ять років. Якщо аудитор працював менше двох років або вчасно, у визначений термін, не подав документи для продовження дії сертифіката – складає іспит.
Статтею 11 закону та рішенням АПУ від 31.10.2000 р. (протокол № 95) затверджено “Положення про реєстрацію суб’єктів аудиторсь-кої діяльності”. До реєстру заносяться суб’єкти аудиторської діяльності, аудиторські фірми, які зареєстрували свою діяльність згідно законодавства України, а саме: фірма пройшла державну реєстрацію як аудитор-ська фірма, установчими документами передбачена тільки аудиторська діяльність, загальна частка засновників такої фірми, які не є аудиторами у статутному капіталі не перевищує 30 %. Аудитор заноситься до реєстру, якщо він зареєстрований як суб’єкт підприємництва.
Про включення до реєстру суб’єкта аудиту видається свідоцтво встановлене АПУ. За включення до реєстру здійснюється плата залежно від того, є суб’єкт діючим чи новоствореним.
Новостворені суб’єкти подають наступні документи:
- заяву;
- реєстраційну картку;
- нотаріально засвідчену копію свідоцтва про державну реєстрацію;
- нотаріально засвідчену копію установчих документів;
- копію сертифікатів аудиторів та директора фірми;
- документ про оплату.
Подані документи перевіряються секретаріатом протягом 10 днів після їх подачі. Після цього документи передаються до контрольно-реєстраційної комісії з висновком про відповідність і комплектність поданих документів. Рішення контрольно-реєстраційної комісії затверджує АПУ.
Свідоцтво про включення до реєстру видається строком на п’ять років. Включені до реєстру суб’єкти зобов’язані дотримуватись вимог чинного законодавства, в місячний термін повідомляти АПУ про всі зміни в документах, що стосуються реєстру суб’єктів аудиторської діяльності, у встановлений термін подавати до АПУ звіт про аудиторську діяльність, повідомляти АПУ про всі зміни, що стосуються обсягу статутного капіталу та кількості членів аудиторської фірми. Поряд з цим аудитори зобов’язані своєчасно інформувати і надавати до АПУ звіт про кількість проведених перевірок, наданих послуг.
1.4. Відповідальність аудитора за
некваліфіковане надання аудиторських послуг
Згідно чинного законодавства аудитори України несуть відповідальність за некваліфіковане проведення аудиту або надання аудиторських послуг. Стаття 22 ЗУ “Про аудиторську діяльність” передбачає припинення чинності сертифіката або свідоцтва про внесення до Реєстру суб’єктів аудиту на підставі рішення АПУ. Рішення АПУ може бути оскаржене у суді.
Положення про сертифікацію аудиторів (2002 р.) зі змінами і доповненнями обумовлює порядок застосування стягнень за неналежне виконання професійних обов’язків та умови припинення чинності сертифіката. Згідно ст. 22 згаданого закону та п.п. 2.2.7Статуту АПУ можуть бути вжиті заходи впливу у вигляді попередження, призупинення дії сертифіката на строк до одного року або його анулювання.
Попередження оформляється рішенням АПУ з письмовим повідомленням аудитора. Повторне порушення є підставою для призупинення дії сертифіката. Сертифікат призупиняється строком до одного року, що означає заборону на проведення аудиту та надання аудиторських послуг. Рішення АПУ набирає чинності з дня опублікування в пресі.
Дія сертифіката призупиняється у випадках:
– порушення чинного законодавства, нормативів аудиту;
– невиконання аудитором у визначений термін попереджень АПУ.
Анулювання сертифіката здійснюється шляхом відкликання сертифіката та заборони на проведення аудиту на території України протягом п’яти років. Анулювання сертифіката здійснюється на підставі рішення АПУ у випадках :
- систематичного чи грубого порушення законів України;
- невиконання вимог АПУ з усунення тих порушень, на підставі яких було зроблено попередження або призупинення дії сертифіката строком до одного року;
- за рішенням суду, яким заборонена діяльність аудитора;
- встановлення фактів подання недостовірної інформації в документах, що подавались для видачі сертифіката;
- з ініціативи аудитора;
- з інших причин.
Правом анулювання чи припинення чинності сертифіката або свідоцтва в Україні наділена АПУ, але кваліфіковано визначити некомпетентність проведення аудиту чи надання послуг може лише суд.
Анулювання сертифіката відбувається також у випадках порушення принципу незалежності аудитора чи аудиторської фірми в цілому.
Послідовність розгляду справи. Економічний суб’єкт направляє скаргу на аудитора до АПУ. АПУ розглядає її та звертається до суду з позовом про встановлення некваліфікованих дій аудитора. Тільки в тому випадку, коли суд визнає якість проведеної перевірки незадовільною, аудитор за рішенням суду відшкодовує замовнику понесені ним збитки в повному обсязі, а також витрати на проведення повторної перевірки.
Якщо аудитор здійснив діяльність, яка не передбачена виданим йому сертифікатом, аудитор може бути виключений з Реєстру суб’єктів аудиторської діяльності.
Статтею 21 ЗУ “Про аудиторську діяльність” визначена матеріальна відповідальність аудитора за неналежне виконання своїх зобов’язань. Розмір майнової відповідальності визначається у договорі на проведення аудиту і не може перевищувати збитків, фактичнозавданих замовнику з вини аудитора. Поряд з цим аудитори несуть дисцип-лінарну відповідальність, яка застосовується до них з боку керівника аудиторської фірми у випадку порушення принципів аудиту.
1.5. Аудиторська палата України та її функції
АПУ – незалежний, неприбутковий орган, який функціонує на підставі статуту Аудиторської палати та після реєстрації його у Міністерстві юстиції України. АПУ функціонує як юридична особа, веде відповідний облік і складає звітність. Свою діяльність АПУ фінансує за рахунок коштів, що надходять як плата за проведення сертифікації фізичних осіб, за включення до реєстру, добровільних внесків, що надходять від професійних організацій аудиторів.
До складу АПУ входить 20 представників, у тому числі від державних органів – НБУ, ДПАУ, Мінфіну, Держкомстатистики України, Мінюсту, Мінекономіки, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг, Рахункової палати та ГоловКРУ, решта делегуються висококваліфіковані аудитори, які мають безперервний стаж аудиторської діяльнос-ті протягом п’яти років, від навчальних закладів і наукових організацій.
Члени АПУ, крім Голови АПУ, працюють на добровільних засадах. Голова АПУ обирається з числа її членів на п’ять років та виконує свої повноваження на професійній основі.
Поточні справи в АПУ веде секретаріат. Крім того в АПУ функціонують комісії: контрольно-реєстраційна, стандартів і практики аудиту, з сертифікації та підготовки аудиторів, професійної етики та дотримання національних нормативів аудиту, зі зв’язків з громадськістю, спостережна рада.
|
|
Рис. 1.1 – Склад Аудиторської палати України
На засіданнях АПУ приймаються рішення. Засідання веде головуючий. При рівномірному розподілі голосів перевага надається тому рішенню, за яке проголосував головуючий.
Основні функції АПУ:
– здійснює методологічне забезпечення аудиту;
– затверджує стандарти аудиту;
– проводить сертифікацію осіб, які мають намір займатися аудитом;
– веде реєстр індивідуальних аудиторів та фірм;
– призупиняє або анулює дію сертифікату;
– розглядає скарги, які надійшли на адресу окремих аудиторів або фірм;
– сприяє підвищенню авторитету професії аудитора;
– здійснює контроль за дотриманням аудиторськими фірмами та аудиторами вимог закону, стандартів аудиту, норм професійної етики аудиторів;
– здійснює заходи із забезпечення незалежності аудиторів при проведенні ними аудиторських перевірок та організації контролю за якістю аудиторських послуг;
– регулює взаємовідносини між аудиторами в процесі здійснення аудиторської діяльності.
АПУ отримує від аудиторів і аудиторських фірм звіти про виконані ними роботи, здійснює їх аналіз, узагальнює та передає на розгляд до Кабінету Міністрів України.
Контрольні питання
1. Суть аудиту.
2. Необхідність і значення аудиту.
3. Причини виникнення аудиту у світі.
4. Специфічні причини виникнення аудиту.
5. Еволюційні фази розвитку аудиту.
6. Класифікація аудиту.
7. Умови створення аудиторських фірм.
8. Права, обов’язки і відповідальність аудиторів.
9. Законодавчі акти, які регулюють обов’язковість проведення аудиту в Україні.
10. Відмінні риси між аудитом і супутніми роботами.
11. Порядок здійснення сертифікації осіб.
12. Порядок реєстрації суб’єктів аудиту.
13. Функції АПУ.
Опрацювати ЗУ “Про аудиторську діяльність”, МСА 200 та “Положення про сертифікацію аудиторів”, затверджене рішенням АПУ від 19.10.2002 р. № 116, “Положення про реєстрацію суб’єктів аудиторської діяльності”, затверджене рішенням АПУ від 31.10.2000 р. (протокол № 95).