Тема 8. Основи екологічної та техногенної безпеки у сфері поводження з відходами. Теорія ризиків

 

Забезпечення екологічної безпеки (природоохорони), безпеки промис­лового виробництва та побуту потребує значних матеріальних та соціальних витрат, тому важливого значення набуває проблема їх оптимізації. З усією гостротою постає питання про те, який рівень безпеки є прийнятним, тобто забезпечує максимум вигоди при мінімумі небезпеки. Від відповіді на це пи­тання у значної мірі залежать темпи та масштаби економічних та соціальних перетворень в Україні, а зрештою – її національна безпека.

Науково обґрунтовану відповідь можна дати тільки тоді, коли є відповідна методологія дослідження безпеки.

Треба розуміти, що небезпека (загроза) може реалізовуватися з певною ймовірністю. Це потенційна величина. А безпека – набір реальних заходів та дій, які попереджують можливу або реальну небезпеку.

Сьогодні для вимірювання небезпеки загальноприйнятою є шкала, що базується на вимірюванні ризику від того або іншого чинника та ймовірності його виникнення.

На жаль, сьогодні відсутня загальновизнана система термінів у сфері теорії ризику. Широко вживається набір спеціалізованих термінів, з яких два використовуються значно частіше решти – “загроза” (hazard) і “ризик” (risk). Різні автори розглядають їх як синоніми або надають їм певного взаємно неузгодженого змісту.

З методологічної точки зору важливим і спільним для всіх цих виз­начень є уявлення про загрозу як об’єктивну реальність, що існує як у відносинах між суспільством і технікою, так і у відносинах з довкіллям – природним середовищем існування людини.

Качинським А.Б. пропонується наступне визначення понять “загроза” та “ризик”:

Загроза – соціальні, природні чи техногенні явища з прогнозованими, але не контрольованими небажаними подіями, які можуть призвести до небажаних наслідків.

Ризик – векторна величина, яка є кількісною мірою безпеки, що включає такі кількісні показники як: величину збитку від небезпечного чинника; імовірність появи (частоту появи) даного небезпечного чинника. Ризик визначається як добуток імовірності негативної події на величину (імовірність величини) можливого збитку від неї.

У термінах теорії ризику прийнято проводити аналіз подій, імовірність яких дорівнює 1 (наприклад, забруднення навколишнього середовища). У такому випадку термін “ризик” еквівалентний терміну “збиток” і відповідно величина ризику кількісно дорівнює величині збитку.

Ризик у природокористуванні – імовірність несприятливих для екологічних ресурсів наслідків будь-яких (навмисних або випадкових, поступових і катастрофічних) антропогенних змін природних об’єктів і факторів.

Екологічний ризик:

- імовірність порушення стійкості навколишнього середовища через антропогенний вплив, тобто перевищення еколого-економічного потенціалу в результаті антропогенної діяльності;

- імовірність збільшення смертності або кількості захворювань людей при підвищенні концентрації певного забруднювача чи суми забруднювачів у навколишньому середовищі або порушення яких-небудь характеристик цього середовища (наприклад, збільшення дози ультрафіолетового випромінювання);

- ризик, обумовлений впливом і навантаженням на середовище існування, екологічними порушеннями, існуючими та новими джерелами впливів на об’єкти, що охороняються;

- імовірність небажаних наслідків того чи іншого рішення у глобаль­ній, регіональній, локальній експлуатації природних ресурсів і в процесі використання природних умов, функціонування споруд, технологічних ліній тощо, які споживають ці ресурси в межах нормативного терміну їх роботи.

Індивідуальний ризик – імовірність зазнати певного шкідливого впливу під час діяльності людини. Вплив може бути миттєвим або постійним.

Прийнятний ризик – рівень індивідуального ризику, виправданий з економічної, соціальної, екологічної точки зору. Поняття прийнятного ризику є основою методології, яка дозволяє встановити рівень загрози – надмірний чи прийнятний, – а також встановити межі для кількісного виміру рівня безпеки.

Управління ризиком – розробка та обґрунтування оптимальних програм діяльності, спрямованих на ефективну реалізацію рішень в області забезпечення безпеки.

Принцип ненульового (прийнятного) ризику – оскільки неможливо гарантувати “абсолютну” безпеку, то, очевидно, необхідно намагатися досягнути такого рівня ризику на підприємствах, який можна було б розглядати як прийнятний. Його величина має бути обґрунтована, виходячи з екологічних, економічних та соціальних міркувань.

Такий підхід достатньою мірою відповідає змісту широкого кола еко­логічних та санітарно-гігієнічних завдань і включає в себе:

- ймовірність того, що група людей зазнаватиме негативного впливу різних рівнів антропогенних факторів навколишнього середовища;

- ймовірність того, що у даних осіб виникнуть саме ці, а не інші небажані ефекти.

Ризик має соціальні, медичні, екологічні аспекти. Об’єктивне існування ризику зумовлено ймовірним характером багатьох природних, соціальних і технологічних процесів, багатоваріантністю матеріальних ідеологічних співвідношень, в які вступають суб’єкти соціального життя. У зв’язку з цим можуть відбуватися, через наявність багатьох непрогнозованих, випадкових, суб’єктивних обставин, різні відхилення від очікуваного результату. Це виз­начає неоднозначність передбачень у суспільному житті та неможливість керувати суспільством як жорстко детермінованою системою.

Характерні особливості ризику вказують на те, що його зміст ототож­нюється не тільки з можливими негативними наслідками. Будучи різновидом людської діяльності та виконуючи специфічні соціальні функції, ризик, з одного боку, спрямований на отримання суспільно значущих результатів но­вими способами в умовах невизначеності та ситуації неминучого вибору. Тим самим він сприяє подоланню консерватизму, догматизму, різних психологічнихбар’єрів. Ця властивість ризику має важливе суспільно-політичне, економічне значення, оскільки прискорює суспільний і науково-технічний прогрес, позитивно впливає на громадську думку, духовну атмосферу в суспільстві.

З іншого боку, ризик може призвести до авантюрних вчинків, волюнта­ризму, суб’єктивізму, гальмування соціального прогресу, якщо в умовах неповної інформації альтернатива вибереться без належного використання об’єктивних закономірностей розвитку соціальних явищ, щодо яких приймаються рішення.

Аналіз ризику вимагає детального вивчення стану природного середовища, системного підходу. Головним завданням аналізу ризику стосовно охорони природи є вивчення найрізноманітніших сторін взаємодії різних антропогенних факторів з елементами біосфери та наслідків цього впливу з метою виявлення характеристик і кількісної оцінки негативного впливу.

Виділяють наступні види взаємодії:

– стихійна антропогенна взаємодія, коли природне середовище ви­користовується, як “амортизатор” між джерелом взаємодії, наприклад, підприємством та людиною;

– ненавмисний вплив на навколишнє середовище, наприклад, будівництво міст, обробка землі;

– свідомий вплив з метою перетворення природи, наприклад, будівництво водосховищ, виклик додаткових опадів.

Аналіз ризику включає три етапи:

1) вивчення впливу різних факторів на навколишнє середовище;

2) кількісна оцінка ризику (математичне моделювання), яка є імовірнісною характеристикою тієї загрози, що виникає для навколишнього середовища при можливих антропогенних забрудненнях; при оцінці екологічного ризикуслід враховувати, що основою екосистем є термодинамічні структури, які можуть утворюватися та зберігатися без порушення другого закону термодинаміки;

3) управління ризиком; на цьому етапі визначаються еколого-еко­номічні позиції допустимих навантажень на область, регіон з урахуванням економічних аспектів, у тому числі співвідношення “витрати – вигода”. Особ­ливістьцього етапу – його велика різноманітність.

Схема аналізу ризику включає – ідентифікацію факторів ризику, оцінку ризику, управління ризиком.

Ідентифікація факторів ризику – виявлення найбільш серйозних джерел небезпеки (факторів ризику) та їх ранжування з метою визначення реальної загрози для людини і навколишнього середовища на основі побудови карт ризику; визначення порогів стійкості екосистем; використання імітаційного моделювання. Велику роль відіграють наукові дослідження.

Оцінка ризику – прогнозування технологічних і екологічних катастроф у регіонах – ключова ланка визначення рівня екологічної безпеки.

Стратегія управління ризиком базується на виборі рівня ризику в межах від мінімального до максимально допустимого.

Основою для побудови карт ризику може бути аналіз спільного вияву в просторі та часі екзогенних та ендогенних катастрофічних процесів і картографування окремих видів небезпек.

Виходячи з концепції ризику, можна запропонувати кілька стратегій управління природоохороною:

- запобігання причинам виникнення катастроф аж до відмови від продукції небезпечних виробництв, закриття аварійних об’єктів;

- запобігання виникненню надзвичайних ситуацій у випадку коли неможливо відвернути причини катастроф (будівництво захисних споруд, завчасна евакуація населення);

- пом’якшення наслідків катастроф, впровадження стабілізаційних та компенсаційних заходів;

- головною метою управління природоохоронною діяльністю є мінімізація ризику, тобто реалізація першої та другої стратегії. Але на практиці це не завжди можливо, тому поєднуються усі три стратегії.