Тема 7. Сучасні стратегії управління відходами

 

Якщо розглядати охорону довкілля та зусилля з управління відходами з точки зору їх технічного застосування, то за післявоєнний час можна виділити різні стратегії (табл. 2.1).

 

Таблиця 2.1 – Традиційні стратегії управління відходами

Тип стратегії	Технологія
Розбавлення	Метод розбавлення застосовується в місці збирання рідких, твердих і газоподібних відходів для підвищення розподілу і зниження таким чином концентрації забруднювачів
Фільтрації	Методи фільтрації, конденсації, компактування тощо, незалежно від первинної обробки продукту, застосовуються до рідких, твердих і газоподібних відходів перед надходженням їх у збірник або відправленням на звалища
Повторного використання	Методи розділення, сортування тощо, незалежно від первинної обробки, застосовуються до твердих, рідких та газоподібних відходів так, що вони можуть бути повторно використані як сировина або продукти

Можна помітити принципову схожість у підходах до вирішення проб­леми охорони довкілля. У перших двох стратегіях, а також у більшості випад­ків стратегії вторинного використання, відходи й забруднювачі розглядаютьсянезалежно від джерел виникнення, розмірів і складу. Таким чином, екологічно неприйнятні відходи концентруються, обробляються й переміщуються у прос­торі й часі, тоді як причини їх виникнення не тільки лишаються невиправленими, але й не аналізуються.

Очевидно, що ці стратегії не є частиною концепції сталого розвитку. Велетенська марнотратність щодо використання ресурсів Землі, яка проявляється в забрудненні та у великій кількості відходів, не може бути виправлена стратегією, яка, в кращому випадку, концентрує та переміщує екологічну шкоду. У той же час саме ця безгосподарність щодо сировини створює шанс для більш сталої стратегії.

Оскільки сировина має певну вартість, а витрати на очищення відходів і обробку забруднювачів мають тенденцію зростати, існує очевидний еко­номічний стимул до виправлення причин екологічних проблем – виникненнявідходів і забруднювачів. За умови підвищення стимулів стратегія запобігання екологічному забрудненню може замінити попередню стратегію “кінця труби” (табл. 2.2).

 

Таблиця 2.2 – Стратегія запобігання забрудненню –

сучасна стратегія управління відходами

Стратегія	Технологія
Запобігання забрудненню	Методи модифікації процесу, заміни сировини, розробки нової продукції та методи управління, спрямовані на мінімізацію кількості утворюваних відходів і зниження вмісту небезпечних речовин у них, а також адаптації продуктів та відходів до підвищеного ступеня рециркуляції. Ці методи мають бути інтегровані в процес первинного виробництва

 

Запобігання забрудненню – це тільки узагальнююча назва для стратегії, котра охоплює маловідходну та безвідхідну технологію (ЄЕК), еколо­гічно чистішу технологію (ОЕСР), екологічно чистіше виробництво (ЮНЕП), мінімізацію відходів і зменшення відходів. Незважаючи на деякі відмінності в розумінні концепцій, більшість людей, що працюють з цим питанням, згодні з основним змістом визначення. Центр програмної діяльності з промисловості та довкілля ЮНЕП започаткував програму з екологічно чистішого вироб­ництва і використовує таке визначення: “Екологічно чистіше виробництво передбачає постійне застосування інтегрованих попереджувальних стратегій охорони довкілля до процесів і продуктів з метою зниження ризику забруднення довкілля й людини”.

Для виробничих процесів екологічно чистіше виробництво передбачає збереження енергії та сировини, видалення токсичної сировини, зменшення кількості й токсичності усіх викидів та відходів до виходу їх із процесу.

Для продуктів стратегія зосереджується на зниженні екологічного впливу продукту протягом всього життєвого циклу – від видобутку сировини до остаточного розкладання продукту.

Досягти екологічно чистішого виробництва можна шляхом використання ноу-хау, поліпшення технології та (або) зміни ставлення до проблеми.

Стратегія запобігання забрудненню супроводжується адміністративними, економічними та інформаційними заходами, що сприятимуть застосуванню необхідних дій. Важливо підкреслити, що заходи, необхідні для по­чатку такої роботи, не обов’язково провадяться саме екологічними органами влади. Справді, деякі промислові лідери, які добре обізнані з негативними економічними наслідками традиційних пасивних та оборонних екологічних стратегій, припустили, що проведення власних внутрішніх екологічних прог­рам без керівних вказівок влади буде економічно вигіднішим і більш еколо­гічно відповідним вирішенням їх екологічних проблем. Отже, запобігання за­брудненню є проактивною екологічною стратегією, якщо розуміти під проактивністю діяльність, що йде одночасно з самим процесом, на відміну від попередніх стратегій, які є реактивними (післядія) з точки зору їх підходу до проблеми забруднення.