Тема 5. Видатки бюджетів на народне господарство і науку

 

 Видатки бюджетів на розвиток економіки.

 Бюджетні інвестиції.

 Бюджетне фінансування економіки за рахунок цільових державних позик та бюджетне дотування.

 Особливості планування та фінансування видатків, пов’язаних з економічною діяльністю.

 Видатки бюджетів на розвиток сільського, лісового господарства і мисливства.

 Видатки бюджетів на розвиток місцевої інфра­структури та комунальної власності.

 Значення і склад видатків на науку, джерела їхнього фінансування.

 Особливості фінансового планування та фінансування науково-дослідних організацій.

 

5.1. Видатки бюджетів на розвиток економіки

 

В умовах ринкової економіки роль бюджету в економічному розвитку держави ще досить значна. Незважаючи на заходи з роз­державлення та приватизації у державній формі власності в Україні ще залишається значна кількість підприємств сфери матеріального ви­робництва, які потребують фінансової підтримки. Досвід розвинутих країн свідчить про необхідність існування державного сектора економіки і бюджетного фінансування виробництва. Разом з тим, обсяг державної власності визначається специфікою певного історичного етапу розвитку суспільства, станом економіки, завданнями, які вирі­шує держава та її фінансовими можливостями.

В умовах економічної кризи, обмеженості фінансових ресурсів загальна сума видатків на фінансування економіки поступово змен­шується. Слід також зазначити, що заміна адміністративних методів управління економікою ринковими методами також веде до змен­шення бюджетних асигнувань. Основні причини існування державного сектора економіки і необхідності його фінансування:

1) наявність галузей, які мають високі споживчі цінності, є суспільно необхідними, однак без державної підтримки в умовах рин­ку не мають достатніх фінансових можливостей для виробництва і розвитку. До таких галузей належать паливно-енергетична, металур­гійна, агропромисловий комплекс, газопостачання, транспорт, зв’язок, тощо;

2) функціонування і розвиток наукових і технологічно-складних виробництв, які можуть розвиватись за ринкових умов лише за допомогою державної підтримки.

Фінансові методи державного регулювання національної еко­номіки передбачають два види фінансування, як прямого так і не­прямого. При прямому фінансуванні держава виділяє кошти з бюджету та інших джерел суб’єктам господарювання у вигляді субсидій, дота­цій, трансфертів, позик тощо. При непрямому регулюванні держава надає фінансову допомогу суб’єктам господарювання у вигляді подат­кових, кредитних і цільових пільг.

За сучасних умов господарювання видатки бюджетів на народне господарство та науку спрямовуються на фінансування:

–  галузей інфраструктури;

–  пріоритетних галузей, які мають стратегічне значення;

–  збиткових галузей;

–  галузей, які потребують великих капіталовкладень і мають великий термін окупності;

–  сільського господарства;

–  фундаментальних наукових досліджень і сприяння науково-технічного прогресу;

–  охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки;

–  попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій і наслідків стихійного лиха;

–  зовнішньоекономічної діяльності.

За функціональним призначенням видатки поділяються на наступні десять груп:

1)  фінансування фундаментальних досліджень і сприяння науково-технічному прогресу;

2)  житлово-комунальне господарство;

3)  промисловість та енергетику;

4)  будівництво;

5)  сільське та лісове господарство, рибальство та мисливство;

6)  транспорт, дорожнє господарство, зв’язок, телекомунікації та інформатику;

7)  інші послуги, пов’язані з економічною діяльністю;

8)  фінансування заходів, пов’язаних з ліквідацією ЧАЕС;

9)  охорона навколишнього природного середовища та ядерна безпеку;

10) попередження та ліквідація надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха.

Така класифікація видатків бюджетів на розвиток економіки дає змогу забезпечити їхнє належне планування та фінансування на всіх рівнях управління.

 

5.2. Бюджетні інвестиції

 

Інвестиції – це різні види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються у відповідні об’єкти підприємництва та інші види діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Процес вкладання ресурсів у певні об’єкти або у фінансові інструменти називається інвестуванням.

Формування раціональної державної інвестиційної політики, вибір оптимальних об’єктів і форм інвестування є важливою пере­думовою ефективного використання бюджетних коштів на економіку, виходу з економічної кризи, економічного зростання, стабілізації фінансової системи держави.

Планування та реалізація державних інвестицій здійснюється за допомогою інвестиційного проектування.

Однією з основних форм реалізації бюджетних інвестицій є державні капітальні вкладення, які є сукупністю державних ресурсів, що спрямовуються на розширене відтворення основних фондів.

До складу державних капітальних вкладень належать:

– будівельно-монтажні роботи;

– придбання обладнання, інвентаря та устаткування;

– проектно-пошукові роботи;

– геологорозвідувальні роботи;

– інші капітальні роботи.

За формою витрат капітальні вкладення є сукупністю витрат, пов’язаних із створенням нових, а також технічним переозброєнням, реорганізацією та розширенням діючих основних фондів виробничого та невиробничого призначення.

За джерелами фінансування державні капітальні вкладання поділяються на централізовані, що фінансуються за рахунок держав­ного бюджету, місцевих бюджетів, позабюджетних фондів, державних позик та децентралізовані, що фінансуються за рахунок власних коштів підприємств, міністерств, відомств тощо.

Видатки на фінансування капітальних вкладень належать до видатків розвитку.

 

5.3. Бюджетне фінансування економіки за рахунок цільових державних позик та бюджетне дотування

 

Бюджетне фінансування економіки та фінансова підтримка підприємств державної форми власності може здійснюватись у різних формах, як на поворотній, так і на безповоротній основі. За термінами надання фінансова підтримка може бути двох видів: короткотерміно­вою та довготерміновою.

Перелік підприємств, що потребують фінансової підтримки, встановлюється органами, уповноваженими управляти державним майном, на основі результатів аналізу їх фінансово-господарської діяльності.

Важливою формою фінансової підтримки підприємств є надання їм допомоги за рахунок коштів Державного інноваційного фонду України на безповоротній або поворотній основі для впрова­дження наукових розробок у виробництво.

Однією із форм надання фінансової підтримки підприємством є відстрочення у сплаті податків, яке надається платнику на умовах податкового кредиту на платній основі.

Підприємства державної форми власності у фінансових планах яких передбачені збитки від фінансово-господарської діяльності, мають право на покриття цих збитків за рахунок коштів бюджетів у вигляді субсидій.

 

5.4. Особливості планування і фінансування видатків,

пов’язаних з економічною діяльністю

 

Планування видатків на розвиток промисловості та енергетики здійснюються на основі зведених балансів доходів і видатків мініс­терств і відомств, відділів та управлінь місцевих держадміністрацій і виконкомів місцевих рад, у підпорядкуванні яких знаходяться під­приємства і організації державної форми власності. Зведені баланси доходів і видатків складаються на підставі балансів доходів і видатків підпорядкованих підприємств, а також розрахунків видатків, які фінансуються у централізованому порядку. Видатки на розвиток промисловості і енергетики відображаються у розрізі підрозділів бюджетної класифікації за функціональною, відомчою та цільовими ознаками. Суми видатків, передбачені зведеними балансами доходів і видатків, включаються до відповідних бюджетів і після їх затвер­дження фінансуються через головних розпорядників коштів.

 

5.5. Видатки бюджетів на розвиток сільського, лісового господарства і мисливства

 

Сільське господарство – дуже важлива галузь економіки, яка забезпечує промисловість сировиною і матеріалами, а населення – продуктами харчування.

Особливості фінансування сільського господарства обумов­лені його галузевими відмінностями, до яких належать сезонність виробництва та велика тривалість виробничого циклу, родючість ґрунтів, кліматичні умови і природнокліматичні фактори, організа­ційно-економічні особливості тощо.

Згідно з діючою класифікацією фінансування сільського та лісового господарства, рибальства і мисливства включає видатки на:

1) земельні ресурси;

2) водне господарство;

3) фінансування сільськогосподарського виробництва;

4) заготівлю та збереження сільськогосподарської продукції;

5) проведення політики у галузі цін і доходів у сільському господарстві;

6) сільське господарство і мисливство;

7) риболовецьке господарство;

8) дослідження і практичні розробки у галузі сільського господарства;

9) діяльність і послуги в галузі сільського господарства, рибальства та мисливства, що віднесені до інших категорій;

10) фінансування бюджетних установ агропромислового комп­лексу (АПК). До таких установ належать:

– центральні зональні й обласні нормативно-дослідні станції з праці;

– державні лабораторії ветеринарної медицини;

– обласні, міські, районні державні підприємства ветеринар­ної медицини (лікарні) з дільничними лікарями, дільницями, пунктами ветеринарної медицини;

– державні насіннєві інспекції;

– державна інспекція з карантину рослин;

– державна комісія з сортовипробування та охорони сортів рослин;

– науково-виробниче об’єднання з випробування сільсько­господарської техніки;

– регіональні служби державного ветеринарного контролю на державному кордоні і транспорті;

– державні хлібні інспекції;

– державні станції захисту рослин;

– державні проектно-розвідувальні станції хімізації сільського господарства;

– державні випробувальні лабораторії сільськогосподарської сировини та харчової продукції;

– інші бюджетні установи агропромислового комплексу.

Сума видатків на утримання бюджетних установ агропро­мислового комплексу визначається на основі їхніх кошторисів доходів і видатків. У процесі планування видатків і складання кошторисів установи використовують виробничі показники, бюджетні норми, ти­пові та індивідуальні штати, ставки заробітної плати та інші необхідні для розрахунків показники. Крім бюджетних асигнувань, установи АПК можуть отримувати позабюджетні кошти, обсяг, формування і використання яких відображається у кошторисі, затвердженому керівниками вищих органів і є основою для фінансування з бюджету.

Зведене планування видатків на фінансування АПК здійсню­ється галузевими органами управління (Міністерством АПК, відповід­ними управліннями місцевих держадміністрацій) шляхом складання зведених фінансових планів галузі включаються до видаткової частини відповідного бюджету у розрізі підрозділів бюджетної класифікації. Після затвердження бюджетів держава здійснює фінансування підприємств, організацій і установ АПК у межах затверджених сум через головних розпорядників коштів, дотримуючись загальних прин­ципів фінансування.

В аналогічному порядку плануються і фінансуються видатки бюджету на лісове господарство, рибальство і мисливство.

 

 

5.6. Видатки бюджетів на розвиток місцевої інфраструктури

та комунальної власності

 

У результаті розподілу функцій між центральною та місце­вими владами до власної компетенції місцевого самоврядування віднесені:

–  соціальне обслуговування;

–  початкова і середня освіта;

–  охорона здоров’я;

–  дороги місцевого значення;

–  ветеринарна допомога;

–  благоустрій;

–  догляд за бідними та сиротами;

–  житлово-комунальне господарство;

–  житлове будівництво;

–  водозабезпечення;

–  теплове господарство;

–  міські електричні мережі;

–  економічна інфраструктура;

–  працевлаштування безробітних;

–  перепідготовка кадрів з метою працевлаштування;

–  ритуальні послуги;

–  збирання та утилізація сміття;

–  екологічні проблеми;

–  організація землекористування та інше.

Відповідно до виключних компетенцій органів місцевого самоврядування визначені рамки місцевої інфраструктури та кому­нальної власності.

В Україні комунальний сектор економіки включає різні галузі: промисловість, сільське господарство, транспорт та зв’язок, будів­ництво, торгівлю та громадське харчування, постачання і збут, жит­лово-комунальне господарство, побутове обслуговування населення та інші.

З метою забезпечення функціонування та розвитку місцевої інфраструктури і комунальної власності використовуються кошти підприємств і організацій, а також кошти місцевих бюджетів.

Видатки на розвиток місцевої інфраструктури та комунальної власності відображаються у видатковій частині місцевих бюджетів у розрізі підрозділів бюджетної класифікації. Обсяг видатків визнача­ється на основі фінансових планів підприємств і організацій кому­нального сектора та спеціальних розрахунків.

Найбільш питому вагу у видатковій частині місцевих бюджетів мають видатки на житлово-комунальне господарство, яке фінансується з поточного бюджету і бюджету розвитку.

До їх складу належать видатки на:

1) житлове господарство, у тому числі:

– житлово-експлуатаційне господарство;

– капітальний ремонт житлового фонду місцевих органів влади;

– дотації житлово-комунальному господарству;

– капітальний ремонт відомчого фонду;

– утримання об’єктів соціальної сфери, що передаються до комунальної власності;

2) фінансування теплової мережі, в тому числі:

– водопровідно-каналізаційне господарство включаючи дота­ції на водопостачання, водовідведення тощо;

– благоустрій міст;

– благоустрій райцентрів, селищ міського типу та інших населених пунктів;

– фінансування газових заводів і газової мережі, готельного господарства, берегоукріплювальних робіт та інші.

 

5.7. Значення і склад видатків на науку,

джерела їхнього фінансування

 

Нині значно підвищується роль науки у забезпеченні стабіль­ності економіки, її ефективності, зміцненні економічної могутності і незалежності держави. Для цього суспільство повинно вкладати значні кошти у наукові розробки та програми і впроваджувати їх у вироб­ництво.

В умовах перехідної економіки, коли обсяг приватного капіталу обмежений, держава зобов’язана прийняти на себе координа­цію наукових досліджень і основну частку витрат на науку. Але в умовах дефіциту бюджетних коштів видатки державного бюджету на науку скорочуються.

Згідно з чинним законодавством органами загального управ­ління наукою в Україні є Верховна Рада та Кабінет Міністрів.

Функції організації, планування, фінансування та координації наукових досліджень покладені на відповідний комітет, який займа­ється питаннями науки та інтелектуальної власності. В Україні функ­ціонує відповідна мережа науково-дослідних установ, центром якої є Національна академія наук України. У її віданні знаходяться науково-дослідні організації, які займаються розробкою теоретичних і прик­ладних проблем загальнодержавного значення. Крім загальнодержав­них, в Україні сформована система галузевих науково-дослідних організацій. Залежно від методів господарювання науково-дослідні організації поділяються на госпрозрахункові та бюджетні.

За сучасних умов господарювання використовуються наступні основні джерела фінансування науково-дослідних робіт:

– витрати, що включаються у собівартість промислової про­дукції, продукції будівництва, послуг, експлуатаційних та інших витрат;

– частка прибутку суб’єктів господарювання;

– централізовані фонди і резерви міністерств і відомств;

– інші внутрішні джерела підприємств, організацій, установ, міністерств і відомств, передбачені чинним законодавством;

– кошти інноваційного та інших позабюджетних фондів;

– асигнування з бюджету.

Власні джерела суб’єктів господарювання, міністерств і відомств використовуються для фінансування наукових розробок, впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво на рівні підприємства і галузей народного господарства.

Важливими джерелом фінансування науково-дослідних робіт є кошти позабюджетних фондів, зокрема, кошти Державного іннова­ційного фонду, позабюджетного фонду фінансування науково-дослід­них та дослідно-конструкторських робіт галузевого спрямування тощо.

Видатки бюджету на фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу включають дві групи:

1. Видатки на фінансування фундаментальних досліджень. До цієї групи належать видатки на фундаментальні дослідження наукових установ і видатки на фінансування Державного фонду фундаменталь­них досліджень.

2. Видатки на розробку перспективних технологій і пріори­тетних напрямків науково-технічного прогресу.

Обсяг видатків Державного бюджету України на науку визна­чається згідно з державними і міждержавними програмами та пере­ліком пошукових і прикладних розробок, а також на основі розра­хунків НАН України, галузевих академій, міністерств, відомств.

У видатковій частині бюджету ці видатки розміщуються згідно з підрозділами бюджетної класифікації. Фінансування науково-дослідних установ з бюджету здійснюється через головних розпоряд­ників бюджетних коштів у межах затверджених кошторисів доходів і видатків.

Держава також стимулює використання власних і залучених коштів для інноваційної діяльності усіх суб’єктів господарювання, створюючи пільгові умови для фінансування науки.

 

5.8. Особливості фінансового планування та фінансування науково-дослідних організацій

 

Особливості фінансового планування та фінансування нау­ково-дослідних організацій обумовлені особливостями та методами організації їхньої фінансово-господарської діяльності.

Бюджетні науково-дослідні організації складають фінансові плани у вигляді єдиного кошторису доходів і видатків за встановленою формою. Доходи цих організацій формуються за рахунок бюджетних асигнувань і позабюджетних коштів. Фінансування науково-дослідних організацій здійснюється з бюджету через головних розпорядників бюджетних коштів в обсягах та на цілі, передбачені кошторисами. Керівники організацій можуть використовувати виділені їм кошти в межах своїх прав.

Бюджетні науково-дослідні організації можуть виконувати науково-дослідні роботи на замовлення за плату. Фінансування таких робіт здійснюється за рахунок коштів замовників у такому ж порядку, як і в госпрозрахункових науково-дослідних організаціях.

Госпрозрахункові науково-дослідні організації витрати на науково-дослідні, проектні, дослідно-конструкторські роботи покри­вають за рахунок власних коштів та сплачують відповідні податки в бюджет. Доходами таких організацій є кошти замовників за виконання науково-технічних робіт, доходи від реалізації наукових розробок, дослідних зразків, надання наукових послуг та інші.

Витрати госпрозрахункових науково-дослідних організацій відображаються у кошторисі витрат.

Основними джерелами фінансування науково-дослідних робіт у вищих навчальних закладах є:

– кошти бюджету;

– цільові кошти міністерств і відомств;

– кошти, що надходять від замовників за виконання госп­договірних робіт;

– власні кошти вищих навчальних закладів.