Розділ 8. ТЕХНОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ

1 2 3 4 5 6 7 8 9

1. Теоретичні засади технологізації соціально-педагогічної роботи

Суспільна свідомість на початку ХХІ століття визначається інтересом до соціальних технологій, до технологізації соціальної діяльності, що є закономірною складовою світової технологічної революції. Технологізація соціального простору нині виступає як чинник забезпечення соціального функціонування суспільства, при цьому соціальні технології значною мірою є інтелектуальним ресурсом, використання якого дозволяє не тільки вивчати та передбачати соціальні зміни, але й активно впливати на процес соціального розвитку суспільства, отримувати прогнозований соціальний результат.

Те, що сьогодні відбувається в сфері соціальних технологій можна визначити як технологічну революцію, викликану до життя сукупністю важливих технологічних факторів. До них належать: швидке оновлення сфер суспільного життя, тобто динаміка соціальних змін; глобальна демократизація суспільних систем; процес переходу цивілізованих суспільств до інформаційної сфери існування; визначення соціального простору як основного об'єкта технологізації [5, С. 3].

Саме тому ефективне формування соціальної політики України можливе лише на основі технологізації соціальних процесів, за рахунок оптимального використання соціальних ресурсів і можливостей соціальних установ і широкого кола працівників соціальної сфери.

Технологія (грец. івскив - мистецтво, майстерність, уміння) - сукупність прийомів і способів одержання, обробки чи переробки; опис виробничих процесів, інструкцій з виконання, технологічні правила, вимоги, карти, графіки. Усі відомі на сьогодні технології поділяють на дві групи: промислові та соціальні. До промислових належать технології переробки природної сировини (нафти, руди, деревини тощо) чи отриманих з неї напівфабрикатів (готових металів, прокату, окремих деталей і вузлів виробів тощо). Соціальною визначають технологію, у якій вихідний і кінцевий результат - людина, а основні параметри вимірювання - її якості та властивості [3, С. 294].

Сучасна соціологія розглядає соціальні технології як інноваційну систему методів виявлення і використання прихованих потенціалів соціальної системи, отримання оптимального соціального результату при найменших управлінських витратах. Дотриманням системного підходу вирізняються й погляди на соціальні технології в дослідженнях теорії соціальної роботи, де соціальні технології розглядаються як сукупність методів, прийомів та впливів, що застосовуються для досягнення мети соціального розвитку. Можна сказати, що соціальні технології це - соціальні програми, що містять певні алгоритми, засоби та способи діяльності. У цьому контексті можна погодитись з загальним визначенням соціальних технологій як технологій соціального функціонування суспільства загалом і окремих соціальних груп, зокрема.

Типовим є погляд на соціальні технології як інтелектуальний ресурс суспільства у вигляді узагальнення набутих і систематизованих знань, досвіду, умінь і практики соціальної діяльності.

До особливостей соціальних технологій належить такі прояви: участь великої кількості індивідів, що наділені волею та свідомістю; суб'єктивність змісту соціальних технологій (процеси соціального розвитку ініціюються, розвиваються чи гальмуються, насамперед, лідерами, і відповідно до цього будуються процеси управління, керівництва, переконання окремих мікросоціумів); комплексний характер соціальних технології і технологій соціальної роботи, зокрема; превентивність змісту більшості соціальних технологій.

Аналіз наукової літератури з проблем соціальної роботи дозволяє виділити такі етапи реалізації соціальних технологій:

теоретичний, який передбачає обґрунтування мети і об'єкту технологічного впливу, виокремлення складових компонентів (елементів); з'ясування соціальний зв'язків між ними;

методичний, пов'язаний з добиранням методів, засобів впливу, обробкою інформації, її аналізом, вибором принципів трансформації результатів аналізу в висновки та рекомендації;

процедурний; пов'язаний з практичною діяльністю по апробації обраної послідовності використання інструментарію.

Логіку реалізації етапів соціальних технологій можна подати у вигляді схеми (рис. 8.1).

$Описание: C:\Users\A261~1\AppData\Local\Temp\FineReader10\media\image8.png$

Рис. 8.1. Етапи реалізації соціальних технологій

Таким чином, структура соціальних технологій визначається наявністю:

програми (проекту), у межах якої (якого) розв'язується певна проблема;

заданого алгоритму як системи послідовних операцій на шляху досягнення результату;

певного стандарту (нормативу) діяльності;

критеріїв оцінки результатів.

Будь-яка соціальна технологія, що має на меті проектування та впровадження, має бути орієнтована на технологізацію відповідного процесу. При цьому ефективність процесу технологізації полягає у:

формуванні процесу;

наданні йому цільової спрямованості;

оптимізації соціально-педагогічної діяльності;

забезпеченні сталості соціального процесу;

створенні механізмів саморегуляції процесу;

забезпеченні сприятливих для реалізації мети умов. Багатоваріантність підходів до класифікації соціальних технологій дозволяє визначити такі основні види соціальних технологій:

правового забезпечення функціонування суспільства;

політичні технології адміністративного регулювання;

економічного функціонування суспільства;

інформаційного забезпечення засобами масової інформації та комп'ютерної мережі;

духовно-культурного розвитку суспільства.

Визначення соціальних технологій може бути в кожному з компонентів соціальної роботи: в соціальний роботі як науці; соціальній роботі як у циклі навчальних дисциплін і соціальній роботі як виді професійної діяльності.

Аналіз соціально-педагагогічної літератури [5; 10] дозволив визначити такі класифікаційні ознаки угрупування соціальних технологій:

залежно від рівня суспільних відносин (технології макросистем; технології мезосистем; технології мікросистем);

за мірою практичного втілення в організаційний процес (інноваційні; конструкторські; традиційні);

за місцем експериментальної перевірки та апробації (кабінетні; лабораторні; польові);

за масштабністю соціальних операцій (глобальні; регіональні; локальні);

Розуміння соціальної роботи як інтегрованою, універсального виду діяльності, спрямованого на задоволення соціально- гарантованих та особистісних інтересів і потреб людей, передусім, соціально-незахищених верств населення дозволяє визначати такий підхід, при якому під соціальними технологіями розуміється професійна діяльність суб'єктів соціальної роботи, побудована відповідно до соціальних програм, проектів. Тобто, технології соціальної роботи розглядаються як способи професійного впливу на соціальний об'єкт з метою його покращення, забезпечення оптимізації функціонування при можливому тиражуванні цієї системи соціальних впливів [6]. На нашу думку, у цьому контексті більш влучним є використання терміну "технології соціальної роботи (діяльності)".

Технології соціальної роботи - це сукупність форм, методів та прийомів, що використовуються соціальними службами, закладами

Розділ 8. Технологічний аспектсоціально-педагогічної роботи соціального обслуговування, соціальними працівниками для вирішення завдань соціальної роботи.

Технології соціальної роботи більшість дослідників розглядає як алгоритм реалізації соціальних процесів [5; 6]. При такому підході головними складовими змісту технологізації є:

розмежування процесу на внутрішні етапи, фази;

координація зусиль всіх підрозділів;

визначення поетапності дій;

визначення алгоритму виконання всіх технологічних операцій;

корекція дій залежно від змін у цьому процесі.

Сучасними дослідниками технологізації соціальної роботи відзначається така особливість, як синтетичність чи поліфакторність соціальних процесів. Такий підхід дозволяє визначити зміст і простежити реалізацію таких технологічних компонентів: структурного, функціонального, нормативного, операційного та інструментального.

Структурний компонент технологізації містить суть поняття керованих та некерованих соціальних ситуації та можливої післядії (результату та наслідку).

Функціональний компонент дозволяє визнати такі механізми здійснення соціальних завдань, як заборона, настанова, дозвіл, обмеження, орієнтування, спрямування.

Нормативний компонент технологізації соціальної роботи означає встановлення закономірностей, принципів та правил.

Операційний компонент технологізації означає виокремлення певних процедур та операції та їх подальшу координацію та синхронізацію.

Інструментальний компонент технологізації передбачає усталення всіх наявних способів здійснення соціального регулювання, а саме:

нормативного;

традиційно-ритуального;

конвенціонального (неформальні зобов'язання, угоди);

оціночного;

статусного (вплив на статус людини);

символічного;

психотерапевтичного;

соціоекологічного (вплив на життєве середовище);

раціонального (переконання);

сугестивного (навіювання);

стимулюючого;

селекційного;

ситуаційного.

Ефективність соціальної роботи сьогодні залежить від визначення й усвідомлення таких закономірностей:

тенденцій життєдіяльності особи чи соціальної групи;

особливостей їх соціального досвіду;

влучності у постановці соціального діагнозу;

добору адекватних шляхів розв'язання проблеми;

визначення критеріїв і механізмів оцінки процесу та результатів соціальної роботи.

Сукупність цих закономірностей потребує визначення факторів, що характеризують специфіку сучасних технологій соціальної роботи. До них належать:

динамічність (гнучкість), яка проявляється в постійній зміні змісту та форми роботи;

неперервність, що визначається потребою постійної підтримки контакту з клієнтом;

циклічність, тобто стереотипне, закономірне повторення етапів, операцій;

дискретність соціальної роботи як технологічного процесу, яка проявляється в нерівномірній мірі впливу на клієнта на різних етапах діяльності.

Суб'ект-суб'єктних стосунків технології соціальної роботи набувають тільки в ситуації усвідомлення клієнтом (чи групою) наявності проблеми та потреби і бажання її розв'язати.

Нині в практиці соціальної роботи визначають такі види прикладних технологій соціальної роботи:

соціального контролю;

соціальної профілактики;

соціальної терапії;

соціальної реабілітації;

соціально-правового захисту;

соціального страхування;

соціального опікунства;

соціального посередництва;

соціального супроводу;

соціального патронажу;

соціальної корекції;

рекламно-інформаційні тощо.

Узагальнення наведених вище поглядів на систему технологізації соціальної роботи дозволяє зробити висновок, що основним завданням розвитку технологій соціальної роботи сьогодення є розробка шляхів результативного та раціонального цілеспрямованого соціального впливу; застосування технологізації як способу оптимі- зації соціального результату.

Тому визначення соціальних технологій може бути в кожній із характеристик соціальної роботи: в соціальний роботі як науці; соціальній роботі як в навчальній дисципліні і соціальній роботі як виді професійної діяльності.

Саме остання характеристика обумовлює сутність соціально- педагогічної діяльності. Ця група технологій виступає у формі умінь та практичного досвіду в реальній роботі соціального педагога.

Дослідник проблем технологізації соціальної роботи Н. В. За- верико визначає соціально-педагогічну технологію як класичний різновид соціальної технології, що інтегрує якості соціальної та педагогічної технологій. Соціально-педагогічна технологія - це способи взаємодії соціального педагога (соціального працівника) із клієнтом, що забезпечують його соціалізацію в наявних або спеціально створюваних умовах. Сутність соціально-педагогічної технології полягає в операціоналізації процесу надання послуг і соціально-педагогічної допомоги, створенні алгоритму взаємодії соціального педагога з клієнтом. Соціально-педагогічна технологія має такі характерні риси: універсальність (можливість застосування на різних за специфікою об'єктах для вирішення подібних або часто виникаючих завдань); конструктивність (націленість на вирішення конкретних проблем перевіреними та обґрунтованими способами); результативність (орієнтація на кінцевий результат, що перевіряється); оперативність (можливість реалізувати технологію в оптимальний термін); відносна простота (наявність проміжних етапів й операцій, доступність для фахівця певної кваліфікації); надійність (наявність деякого запасу міцності, механізму, що дублюється); гнучкість (здатність до адаптації в умовах, що змінюються). Соціально-педагогічна технологія як сукупність визначених прийомів і методів впливу має власну структуру, що містить певні елементи: визначення

Соціальна педагогіка мети, вибір відповідного рішення, організація соціальної дії, аналіз результатів [3, С. 295].

Технології соціально-педагогічної роботи - це сукупність способів, дій соціальних педагогів, спрямованих на встановлення, збереження чи поліпшення соціального функціонування об'єкта, сприяння саморозвитку особистості, реалізації її творчого потенціалу, здібностей, задатків.

Технології соціальної-педагогічної роботи відображають її найголовнішу складову - прикладний аспект. В основі реалізації соціально-педагогічних технологій закладені принципи соціальності та розвитку. Їх визначення і застосування в роботі є свідченням певного рівня розвитку соціально-педагогічної діяльності.

Під соціально-педагогічними технологіями розуміють певну програму дій соціального педагога, його співробітництво з індивідом чи соціальною групою в прогнозованих чи спонтанних умовах з метою досягнення оптимального результату.

Для розробки соціально-педагогічних технологій необхідно враховувати такі обставини: особистісні якості соціального педагога, індивідуалізацію і персоналізацію соціально-педагогічних дій. До найбільш повторюваних недоліків соціально-педагогічних технологій належать навчальний, моралізаторський та прагматичний характер роботи.

Основним завданням соціально-педагогічних технологій є - розробка методів та методик результативного та раціонального цілеспрямованого соціального впливу; застосування технологізації як способу оптимізації соціально-педагогічного результату.

Питання і завдання для самостійної роботи

У чому полягає зміст технологізації соціальної роботи?

Розкрити зміст основних технологічних компонентів соціальної роботи.

Визначити особливості технологій соціально-педагогічної роботи.

Розробити перелік об'єктивних та суб'єктивних умов реалізації соціально-педагогічних технологій.

Заповнити таблицю " Класифікація соціальних технологій".

Розділ 8. Технологічний аспектсоціально-педагогічної роботи

2. Характеристика окремих технологічних напрямків соціально-педагогічної роботи

Соціальний супровід - технологія, спрямована на здійснення соціальної опіки, допомоги та патронажу соціально незахищених категорій людей з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їх соціального статусу . Соціальний супровід розглядається як один із напрямків соціальної підтримки, що передбачає впродовж певного (іноді досить тривалого) терміну надання конкретній особі чи сім'ї комплексу правових, психологічних, соціально- педагогічних, соціально-економічних, соціально-медичних, інформаційних послуг соціальним працівником, а також, за потреби, спільно з іншими фахівцями (психологами, педагогами, юристами, медичними працівниками тощо) з різних установ та організацій. Мета соціального супроводу/супроводження - поліпшення життєвої ситуації, мінімізація негативних наслідків чи повне розв'язання проблем отримувачів послуг [1]. Основними ознаками соціального супроводу є: комплексність послуг, що надаються; їх тривалий термін; залучення соціальним працівником, за потреби, до здійснення супроводу інших фахівців, використання ним потенціалу громади; згода отримувача послуг на соціальний супровід та його активна позиція щодо здійснення спільними зусиллями змін на краще.

Соціальний супровід та соціальне супроводження - тотожні за змістом терміни, які знайшли своє відображення у відповідних нормативних документах. За своїм змістом соціальний супровід виходить за межі індивідуальної або групової роботи. Технологія соціального супроводу наближена до методики довготермінового „ведення випадку" стосовно конкретного клієнта.

Основними завданнями соціального супроводу є: ефективне використання наявних ресурсів для оптимальної та швидкої адаптації клієнта метою вирішення його проблем ; надання допомоги клієнтам для того, щоб подалі вони могли вирішувати проблеми шляхом мобілізації власних ресурсів; забезпечення партнерських стосунків між клієнтом, соціальною службою, іншими державними і громадськими установами для комплексного забезпечення захисту прав особистості.

Термін "соціальний супровід" в соціальній роботі використовується переважно стосовно супроводу прийомної сім'ї. Термін був введений в обіг після вивчення досвіду роботи соціальних працівників з фостерними сім'ями у Великій Британії в 1998 році. Соціальний супровід прийомної сім'ї - це діяльність соціального працівника (або групи соціальних працівників), спрямована на створення необхідних соціально-психологічних умов розвитку прийомних дітей та дітей - вихованців у прийомних сім'ях та дитячих будинках сімейного типу. Завдання соціального супроводу прийомної сім'ї: створення позитивного психологічного клімату в сім'ї, належних умов для розвитку дітей з урахуванням індивідуальних потреб кожної дитини, формування партнерських відносин між прийомними батьками, державними і громадськими установами для забезпечення оптимальних умов життя та захисту прав дітей.

Соціальний супровід, що забезпечується соціальними педагогами, з одного боку, виступає як контроль за умовами виховання та утримання прийомної дитини у сім'ї, з другого - як система дієвої допомоги у вирішенні життєвих проблем, пов'язаних із влаштуванням у сім'ї дітей, позбавлених батьківського піклування. Соціальний педагог надає практичну соціальну допомогу, здійснює соціальну опіку, виступає посередником між батьками та державними структурами, покликаними вирішувати питання життєзабезпечення дітей. Одним з напрямків роботи соціального педагога є налагодження співпраці усіх служб, які захищають права дітей, з метою - забезпечення як найкращих умов виховання та розвитку дитини у сім'ї [4, с. 59-60].

Технології соціальної профілактики - сукупність форм, методів, прийомів, соціальної роботи, спрямованих на запобігання виникненню, поширенню чи загостренню негативних соціальних явищ та їх небезпечним наслідкам.

Соціальна профілактика - це один з напрямків реалізації соціальної політики, який здійснюють шляхом прийняття відповідного законодавства, економічними заходами, діяльністю установ освіти, охорони здоров'я, соціальної роботи культури, правоохоронних органів, засобів масової інформації тощо. Предметом соціальної профілактики в соціально-педагогічній діяльності виступає незайнятість молоді, бездоглядність дітей і жорстоке поводження з ними, протиправна, агресивна, адиктивна та ризикована поведінка, насильство в молодіжному середовищі, захворювання, спричинені соціальними умовами, способом життя та поведінкою людей, та їх наслідки, суї- цидальна поведінка, молодіжний екстремізм і звернення молоді до деструктивних релігійних течій та антисоціальних субкультур тощо.

Розділ 8. Технологічний аспектсоціально-педагогічної роботи Мета соціальної профілактики - не тільки попередження проблем і негативних явищ, а й створення умов для повноцінного функціонування суспільства та життєдіяльності окремих осіб. Основні напрями профілактики: виявлення, усунення чи нейтралізація чинників, що породжують негативні соціальні явища та соціальні проблеми, сприяють їх загостренню та заважають розвитку людини, а також формування в людей якостей, необхідних для подолання проблем і задоволення потреб нешкідливим чином. Цільові групи соціальної профілактики - це окремі особи, соціальні групи, верстви населення, які страждають або можуть постраждати від проблем чи негативних явищ, ті, що своїми діями, поведінкою, способом життя спричиняють проблеми, а також особи, соціальні групи й організації, від дій яких залежить подолання причин негативних явищ та їх наслідків. Загальна профілактика охоплює широкі верстви суспільства загалом. Її мета - подолання загальних, універсальних причин негативних явищ. Спеціальна профілактика спрямована на ті групи, які перебувають в особливих умовах, що збільшують ризик виникнення та загострення проблеми чи формування в них небезпечної поведінки (групи ризику). Таким чином, соціальна профілактика має за мету зусилля, спрямовані на превенцію соціальних проблем чи життєвих криз клієнтів, окремих груп або попередження ускладнення вже наявних проблем. Це комплекс економічних, політичних, правових, медичних, психолого-педагогічних заходів, спрямованих на попередження, обмеження, локалізацію негативних явищ у соціальному середовищі [5, С. 207-208].

Технології соціальної профілактики забезпечують своєчасне виявлення й виправлення негативних інформаційних, педагогічних, психологічних, організаційних, факторів, що зумовлюють відхилення в психологічному та соціальному розвитку підлітків та молоді, в їхній поведінці, стані здоров'я, а також в організації життєдіяльності та дозвілля. Нами визначений перелік найпоширеніших організаційних форм соціально-педагогічної роботи за напрямком соціальної профілактики:

анімаційні (фестивалі, концерти, марафони, форуми, змагання, конкурси агітбригад, плакатів, листівок);

інформаційні (зібрання, прес-конференції, презентації, виставки);

навчальні (бесіди, лекції, практикуми, заняття, тренінги);

методичні (семінари, круглі столи);

дослідницькі (опитування, анкетування, тестування).

Технології соціальної вуличної роботи - сукупність організаційних форм та методів соціальної та соціально-педагогічної роботи, що здійснюються в умовах соціального середовища вулиці.

Діяльність соціальних працівників в умовах вуличного простору спрямована на діагностичну, профілактичну, консультативну та аніма- ційну роботу з дітьми та підлітками, що більшість свого вільного часу перебувають на вулиці, з безпритульними та бездоглядними дітьми. Це один із небагатьох видів „польових" технологій, що забезпечують природність, щирість взаємодії соціального педагога та клієнта. Особливості соціальної роботи в умовах вуличного простору полягають: у можливості встановлення інформаційного та особистісного контакту соціального педагога зі значною кількістю людей; здійсненні більш реальної діагностики соціальної ситуації (визначення кількості представників окремих категорій, їх реальних проблем та потреб); здійсненні соціальної допомоги на території клієнта, в умовах близького для нього середовища; пропаганді та популяризації системи соціальної роботи серед населення, залученні потенційних волонтерів.

Основною структурною одиницею діяльності соціальних працівників та педагогів стає мобільна група вуличної роботи. Очолюють її, зазвичай, соціальні педагоги Центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, координатори програми "Ігротеки на вулицях". Сучасна практика соціальної роботи дозволяє назвати такі типові організаційні форми вуличної соціальної роботи: рейд, ігротека, дискотека, вуличний театр, мітинг, маніфестація, вулична хода, робота виїзного пункту соціальної підтримки (консультування), пункти інформаційно- консультативної роботи з наркозалежними тощо. До складу бригади (групи) соціальних працівників, що працюють на вулиці, можуть увійти: керівник, координатор, відповідальний за зв'язки підрозділів, ігротехніки, група інформаційно-рекламної роботи, відповідальні за техніку безпеки, за зв'язки з іншими соціальними установами, залучені фахівці (лікар, психолог, представники громадськості), волонтери.

Успішна реалізація завдань вуличної соціальної роботи залежить від системи співпраці з основними партнерами Центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, а саме: державними установами та організаціями, які вже працюють з певними категоріями клієнтів; недержавними організаціями; колективами педагогів середніх загальноосвітніх навчальних закладів та вищих навчальних закладів; релігійними громадами, службами церкви; комітетами місцевого громадського самоврядування.

Розділ 8. Технологічний аспектсоціально-педагогічної роботи Питання і завдання для самостійної роботи

Визначити критерії ефективності реалізації соціально-педагогічних технологій.

Визначити пріоритетні групи клієнтів для кожного технологічного напрямку.

Визначити переваги форм соціальної вуличної роботи.

Здійснити аналіз профілактичних програм центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (оформити у вигляді анотацій).

Розробити зміст пам'ятки для волонтера - члена бригади вуличної соціальної роботи.

Розробити зміст та структуру профілактичної програми по роботі з певною групою клієнтів (робота в підгрупах).

Розробка проекту проведення вуличної соціальної акції (робота в парах). Захист проектів.

Захист програми соціального супроводу клієнта (робота в підгрупах).

Література

Соціальна педагогіка: Мала енциклопедія/ За заг. ред. проф. І. Д. Звєрєвої - К.: Центр учбової літератури, 2008.

Соціальна робота: технологічний аспект: Навч. посіб. / За ред. проф. А. Й. Капської - К.: Центр навчальної літератури, 2004.

Технологии социальной работы: Учебник / Под ред. проф. Е. И. Холостовой. - М.: ИНФРА, 2001. - 400 с / Серия "Высшее образование".

Технології створення та функціонування прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу: Збірн. метод. матер. /Бевз Г. М., Капська А. Й., Комарова Н. М. та ін. - К.: Державний ін-т проблем сім'ї та молоді, 2003.

Формування здорового способу життя: Навч. посіб. для слухачів курсів підвищення кваліфікації державних службовців / Яременко О., Вакуленко О. та ін. - К.: УІСД, 2000.

3. Соціальний педагог як організатор соціального патронажу

клієнтів

Забезпечення добробуту, соціального й морального здоров'я сімей і дітей - фундаментальний обов'язок соціальної держави, якою,

згідно з Конституцією, є Україна. На сучасному етапі гуманізації

суспільних відносин визначаються нові, самостійні напрямки соціальної допомоги і підтримки сімей, що опинились у кризовій ситуації, небезпечній, насамперед, для дітей, що народжуються і виховуються у несприятливому середовищі.

Перенос акценту на раннє виявлення соціальних відхилень, тобто на профілактичні міри, потребує запровадження ефективних інноваційних технологій, що дозволили б реально впливати на виправлення складних життєвих ситуацій у сім'ї і суспільстві загалом.

Комплексною соціальною технологією такого рівня є соціальний патронаж як діяльність з надання адресної підтримки й різноманітних соціальних послуг, що надаються на тривалій основі сім'ям і дітям (клієнтам), які потрапили у важку або небезпечну, кризову ситуацію, але об'єктивно не володіють здатністю, або втратили можливість, самостійно її перебороти.

Термін "патронаж" походить від французького ра^опе - заступник, заступництво. Під патронажем розуміється система соціально- педагогічної допомоги і підтримки людини, спрямована на попередження ускладнень, рецидивних проявів у процесі активної роботи людини по самовдосконаленню, подоланню особистісних проблем, а також на закріплення і подальший розвиток у неї навичок соціально- педагогічної роботи над собою.

Патронаж як комплекс дій щодо надання соціальних послуг на стабільній і регулярній основі протягом тривалого часу у структурному плані містить ряд ієрархічних ланок і має родову й видову структуру.

Соціальний патронаж - базовий вид патронажу. Інший вид патронажу - це інституціональний патронаж, до якого належать: психіатричний патронаж, який надається психіатричними службами; педіатричний патронаж немовлят; патронаж вагітних жінок; патронаж абонентів Телефонів довіри; патронаж самотніх людей похилого віку вдома тощо.

Соціальний патронаж здійснюється на систематичній основі. Його тимчасові рамки повинні бути досить тривалими й мати елемент епізодичності.

Метою соціального патронажу є створення умов для подолання кризової ситуації у клієнтів в результаті діяльності служб, що здійснюють патронаж, а також власних зусиль суб'єктів патронажу.

Соціальний патронаж не припускає пасивного використання клієнтами послуг. Він спрямований на активне освоєння, а потім і повсякденне застосування знань, умінь і навичок, прийомів самодопомоги, самоорганізації сімейного життя й власної життєдіяльності, які формуються в клієнтів у процесі цілеспрямованої патронажної роботи. Інтенсивність послуг у процесі патронажу, різноманітних їх видів і форм детермінується мірою функціональної несамостійності і соціальної занедбаності окремої особи або сім'ї.

Роль суб'єктивного фактора в поверненні клієнтів до нормального соціального функціонування або в превенції кризових сімейних і особистісних ситуацій досить значуща, якщо клієнти - дорослі, які соціально не деградували й психічно здорові люди, здатні усвідомлювати свої вчинки й готові (або за умови здійснення необхідної роз'яснювальної роботи здатні) з розумінням і подякою сприймати зусилля фахівців. Зазвичай, криза в сімейних, міжособистісних стосунках, у стосунках з дітьми у таких людей є наслідком їхньої недостатньої соціалізації, не повної готовності до сімейного життя, батьківської неспроможності, відсутності потрібних знань і вмінь, втрати окремих рис характеру.

У цьому випадку заходи, прийняті в межах патронажу, здатні забезпечити комплексний вплив на клієнтів і вирішення їхніх проблем аж до повернення до нормальної життєдіяльності (або її знаходження) і усвідомленого виконання сімейно-батьківських обов'язків.

У випадках, коли клієнти через малолітство (діти, підлітки), соціальну занедбаність, психічні захворювання або з інших причин позбавлені здатності до свідомого конструктивного співробітництва із фахівцями, не приймають соціальну підтримку, що їм надається, але при цьому піддають небезпеці життя й здоров'я дітей, жінок, інвалідів, літніх членів сім'ї, соціальний патронаж повинен мати більш активний характер, поєднуватися з готовністю різних соціальних служб у моменти кризових проявів прийняти ефективні й рішучі дії щодо ізоляції потенційних жертв домашнього насильства від джерела загрози для їхнього життя й здоров'я. Соціальний патронаж спрямований на створення умов, у яких клієнти (сім'ї й діти) повністю усвідомлюють причини й передумови виникнення складної життєвої або кризової ситуації (як об'єктивні, так і ті, що з'явилися в результаті неправомірних дій в таких ситуаціях, що найчастіше є одночасно і їх джерелами), поступово здобувають здатність до самостійного вирішення своїх життєво важливих проблем і повноцінного функціонування в соціальному середовищі. У процесі патронажу шляхом формування і розвитку нових соціальних навичок або відновлення раніше втрачених, підвищення соціальної компетентності й здатності до адаптації в суспільстві у клієнтів формується активно-діяльнісна позиція в сімейному, трудовому й соціальному житті. Саме це відрізняє соціальний патронаж від традиційних видів соціальної підтримки: у процесі патронажу фахівці, а не клієнти, обирають комплекс соціальних послуг, які найбільш адекватні проблемам, що з'явилися.

Об'єктивна потреба в організації соціального патронажу визначається тим, що клієнти (потенційні або реальні) часто бувають не здатні самостійно усвідомити небезпеку свого становища як для себе, так і для оточуючих.

Об'єктом соціального патронажу має бути будь-яка людина або сім'я у випадку реальної загрози появи, а тим більше, фактичного виникнення складної життєвої ситуації, в т.ч. ситуацію кризи.

Пріоритет у встановленні соціального патронажу повинні мати, по-перше, сім'ї як фундаментальний суспільний інститут, від благополуччя якого залежить соціальне, моральне, і, в підсумку, економічне благополуччя держави, і, по-друге, діти — найменш захищена й найбільш уразлива частина населення, майбутнє країни. Проте це не виключає необхідності проведення соціального патронажу й всіх інших груп і категорій населення, які потребують цього, наприклад, самотніх людей похилого віку, інвалідів.

Процес соціального патронажу забезпечується застосуванням ряду методів: корекція, психотерапія, навчання, моделювання, спонукання, рефлексія, посередництво, розвиток у клієнтів соціальних і особистісних навичок, створення ситуацій, які допомагають знизити почуття тривожності у клієнтів, соціально-психологічний супровід тощо.

Під час здійснення патронажу використовуються різні форми соціально-педагогічної роботи: бесіда, консультування, поради, надання інформації, залучення в соціально активну діяльність та ін.

Домінуючу роль у соціальному патронажі відіграє процес прямого (безпосереднього) і опосередкованого спілкування фахівців з клієнтами, що має багатогранний і різноплановий характер (вербальні, практичні, письмові, посередницькі й інші дії).

Патронаж сім'ї й дітей має інтегративний характер, оскільки будь-які його технології й форми спрямовані як на поліпшення фі-

Розділ 8. Технологічний аспектсоціально-педагогічної роботи зичного й матеріального становища клієнтів, зміцнення духовно- моральних засад їхньої особистості, так і на створення психологічного комфорту, підвищення психологічного тонусу й формування атмосфери довіри, взаєморозуміння, зміну мотивації, відволікання від небажаних переживань, а в цілому ряді випадків - на навчання й виховання. Залежно від ситуації різні технології й форми патронажу можуть застосовуватися як у комплексі, так і окремо. Сьогодні частіше використовуються дві класифікації патронажу сім'ї і дітей, на основі яких можна розробляти і впроваджувати спеціалізовані дослідницькі, профілактичні і підтримуючі програми.

Перша класифікація ґрунтується на характері тих дій, що здійснюються щодо сім'ї і дітей групи особливого ризику — клієнтів патронату. Вона містить такі види патронажу, як власне соціальний, медико-соціальний, соціально-педагогічний, соціально- психологічний, соціально-економічний.

Друга класифікація ґрунтується на характеристиці об'єктів патронажу. Вони класифікуються за віком (діти, підлітки, старі), за статевою приналежністю (дівчата, хлопці, чоловіки, жінки), за медичними показниками (інваліди, вагітні жінки та ін.), за соціальним статусом (бездоглядні діти, жертви насильства та ін.), за сімейними проблемами (неблагополучні родини, діти батьків-алкоголіків та ін.).

Крім двох основних класифікацій, у ряді випадків патронаж систематизується за обставинами, у яких проходять патронажні дії, наприклад, домашній патронаж хворих дітей і старих, патронаж в умовах вуличної роботи з безпритульними дітьми і підлітками, патронаж сімей в умовах тимчасового проживання в них дитини.

Медико-соціальний патронаж застосовується до хворих і фізично неповноцінних членів сім'ї, у тому числі дітей (інвалідів), що потребують систематичного і повсякденного догляду. Він включає доставку медикаментів, надання гігієнічних послуг, доставку продуктів, виконання нескладних фізичних вправ, тобто всього того, що людина не спроможна зробити у зв'язку з тим станом, в якому вона перебуває в певний момент.

Соціально-психологічний патронаж реалізується в різних формах довгострокової психологічної і соціальної допомоги клієнтам, що умовно поділяються на кризові, стресові та проблемні групи. Найчастіше соціально-психологічний патронаж у літературі називають соціально-психологічним супроводом. Він містить: а) поради

Соціальна педагогіка щодо кращого способу дій у сформованій ситуації; б) надання інформації, що цікавить клієнта; в) внесення системних змін (вплив на системи, що викликають у клієнта кризу й емоційну напругу, тобто робота з організаційного прояснення розвитку конфліктної ситуації); г) психологічне і психосоціальне консультування; д) допомога у плані розвитку в клієнта соціальних і особистісних навичок, що дозволяють йому справлятися з кризами.

Власне, соціальний патронаж передбачає вивчення і з'ясування ситуації з урахуванням соціального і психологічного стану клієнта при використанні засобів, що знижують рівень тривожності і надають емоційну підтримку; надання конкретної (за необхідності - оперативної й екстреної) допомоги, спрямованої на вирішення специфічних кризових проблем при домінуванні прямого впливу і мобілізації всіх наявних у сім'ї ресурсів для "потрібних" змін у взаєминах, а також досягнення оптимального функціонування в середовищі; надання послуг профілактичного плану, мається на меті не тільки задоволення потреб, пов'язаних з актуальною кризовою або критичною ситуацією, але і стабілізація сприятливих тенденцій і закріплення успіхів, зменшення або усунення факторів ризику (навчання, моделювання, спонукання, посередництво й ін.); об'єднання зусиль учасників патронажу, налагодження їх взаємодії при вирішенні проблем клієнта залежно від характеру цих проблем і для забезпечення комплексного підходу (наприклад, економічного і культурно-освітнього - з одного боку, психологічного і психосоці- ального - з іншого).

Соціально-педагогічний патронаж здійснюється з метою надання всебічної допомоги дітям, що потрапили в особливо скрутну ситуацію, силами спеціалістів, що орієнтуються на власні педагогічні можливості, а також на ресурси соціально-педагогічного простору. Він сприяє залученню дітей до діяльності, що завдяки привертанню уваги, схваленню і повазі з боку оточуючих, а також виключенню покарань і "виправлень" допомагає їм повною мірою проявити свої задатки, якості, інтереси і створює максимальні умови для життєдіяльності.

Головна мета соціально-педагогічного патронажу дітей і підлітків - це зміна їхньої самосвідомості, ставлення до себе і оточуючих, почуття відповідальності, тобто соціальної позиції, що сприяє їх нормальному розвиткові.

Розділ 8. Технологічний аспектсоціально-педагогічної роботи Соціально-педагогічний патронаж застосовується і в роботі з

сім'ями. Мета соціально-педагогічного патронажу сімей:

формування у дитини з раннього віку загальнолюдських цінностей;

надання дитині допомоги та підтримки у гідному самоствердженні та повноцінному житті;

підвищення рівня готовності сім'ї до планування народження дітей, виконання виховної функції і первинної соціалізації дитини;

формування педагогічної культури батьків;

виховання дитини з позиції її інтересів і поваги до батьків;

створення сприятливого сімейного мікроклімату та зміцнення інституту сім'ї.

Завдання соціально-педагогічного патронажу сім'ї:

організація цілеспрямованої фахової допомоги сім'ї у вирішенні її соціальних і психолого-педагогічних проблем;

допомога сім'ї у створенні оптимальних умов виховання дитини відповідно її віку, індивідуальних особливостей та потреб вікового і всебічного розвитку;

формування соціально-педагогічної компетенції сім'ї - набуття членами сім'ї соціально-педагогічних знань і навичок, достатніх для реалізації завдань повсякденного життя, які виникають під час спілкування з оточенням.

Соціально-педагогічний патронаж базується на таких функціях:

виховна (що передбачає формування педагогічної компетенції сім'ї) - процес позитивної соціалізації дітей та батьків, спрямований на вдосконалення, досягнення успіхів у конкретних життєвих ситуаціях на засадах компетентності, етики і моралі; вміння орієнтуватися у суспільних взаєминах; адаптацію батьків та дітей під час навчання та виховання дітей відповідно до вікових можливостей і соціальних потреб; допомога в підготовці до школи дітей, на яких не поширюється суспільне дошкільне виховання; здатність до прийняття, розуміння і поваги інших;

соціально-правова, що проявляється у піклуванні держави про сім'ю, дітей, у їх правовій підтримці та захисті; формуванні правової компетентності та культури сім'ї шляхом ознайомлення із чинним законодавством;

соціально-реабілітаційна, яка передбачає виховну, освітню й певну опікунську роботу з неблагополучними сім'ями і сім'ями груп ризику.

Основні принципи соціально-педагогічного патронажу сім'ї:

увага до потреб сім'ї;

повага до її членів незалежно від віку та соціального статусу;

уважне формування стратегії соціально-педагогічного патронажу;

коректність під час спілкування, вибору методів роботи;

диференційований підхід до проблем сімей, їх членів на основі врахування типу сім'ї, сімейного середовища і його виховного потенціалу;

індивідуальний підхід до членів сім'ї відповідно до рівня їхнього усвідомлення власних соціально-педагогічних проблем і можливостей їх розв'язання;

опора на позитивний соціальний та педагогічний досвід;

співпраця педагога і сім'ї на основі суб'єкт-суб'єктної взаємодії;

компетентність соціальних педагогів у виконанні своїх обов'язків.

Під час соціально-педагогічного патронажу використовується як цілком традиційні форми допомоги — тренінги (наприклад, позитивного життєвого настрою, підтримки корисних соціальних навичок); корекційні методики (корекція деструктивних афектів у дітей); педагогічна освіта батьків, навчання соціальним умінням, навичкам соціальної поведінки, так і спеціальні, що використовуються лише в патронажі - денне піклування про дітей, кондуктивна соціально-педагогічна допомога, кураторство.

Денне піклування про дітей поширюється на сім'ї з низьким рівнем доходів, неповні і багатодітні, що перебувають під патронатом соціальної служби (наприклад, у центрі соціальної допомоги родині і дітям, у центрі соціальної реабілітації дітей з обмеженими можливостями). За їхньою допомогою реалізується турбота про дітей з боку суспільства.

Кондуктивна соціально-педагогічна допомога в межах патронажу — соціально-педагогічний супровід дітей з обмеженими можливостями, що не здатні в багатьох ситуаціях самостійно адаптуватися в суспільстві. Кондуктивний педагог допомагає відновити і повернути неповноцінній дитині здатність до адаптації і розвитку, поступово соціалізуючи її, навчаючи і приводячи в норму розбалансовані фізичні, психічні й особистісні можливості.

Кураторство з елементами нагляду і контролю при патронажі спрямоване на зміну традиційних установок системи правосуддя

Розділ 8. Технологічний аспектсоціально-педагогічної роботи і пошук альтернативних підходів (типу взяття на поруки, піклування, часткового нагляду), здатних відмежувати дітей і підлітків, схильних до девіантної поведінки, від здійснення надалі більш серйозних правопорушень.

Куратори, що мають справу з контингентом неповнолітніх правопорушників, взаємодіють з правоохоронними органами і, за необхідності, активно співпрацюють з судовими інстанціями, домагаючись зниження рівня міри відповідальності, що накладається на дітей і підлітків за провини, які не є карними злочинами.

Ефективність соціального патронажу прямо пропорційна потенціалу надання підтримки й різного роду необхідних соціальних послуг, якими володіє суб'єкт (або суб'єкти) патронажної діяльності.

Закономірно, що одна окремо взята соціальна служба, навіть якщо вона спеціалізується на здійсненні соціального патронажу, не в змозі забезпечити вихід із кризової ситуації всіх тих громадян (дітей і дорослих), які в них перебувають.

Для повноцінного й всебічного вирішення проблем гострої життєвої ситуації з використанням технологій соціального патронажу необхідне використання потенціалу всіх видів соціальних служб і інших установ соціальної сфери, кожна з яких у цьому випадку є елементом системи соціального патронажу, а всі вони в сукупності є системою соціального патронажу.

Об'єктами цієї системи є установи й організації різної відомчої приналежності й організаційно-правових форм власності:

Служба соціального захисту населення забезпечує залучення до соціального патронажу комплексних установ соціального обслуговування населення, спеціалізованих установ підтримки сім'ї й дітей. Їхніми силами вирішуються проблеми соціально-економічного змісту, надання психосоціальних послуг, влаштування на тимчасове проживання в стаціонарних умовах, правового супроводу, реалізації комплексу профілактичних, адаптаційних і реабілітаційних заходів та інших.

Органи й установи охорони здоров 'я здійснюють у межах соціально-патронажних програм своєчасну діагностику відхилень у стані здоров'я клієнтів, лікувально-оздоровчу роботу, динамічне спостереження за станом здоров'я, медико-гігієнічне навчання дітей і їхніх батьків, беруть участь у формуванні здорового способу життя, проводять комплекс лікувальних заходів щодо наркоманів, хворих алкоголізмом.

Органи й установи освіти зосереджують увагу на забезпеченні умов для навчання й розвитку дітей груп ризику шляхом створення спеціалізованих шкіл, класів і груп, що враховують специфіку фізичного, психічного й морального стану дитини, на залученні їх до занять у гуртках, клубах і секціях позашкільних центрів, на соціально-педагогічній роботі із сім'ями, що мають фактори ризику, оздоровленні в них умов сімейного виховання, організації середовища, що виховує, за місцем проживання, добросусідських відносин, сімейного дозвілля.

Органи й служби внутрішніх справ забезпечують соціально- правовий захист дітей і підлітків групи ризику, здійснюючи їхній захист від кримінального середовища, від осіб, що втягують неповнолітніх у злочинну діяльність.

Процес соціального патронажу складається з кількох етапів, впродовж яких необхідно забезпечити взаємодію всіх зацікавлених органів влади й підвідомчих їм соціальних служб.

Етап відбору клієнтів.

Пропозиції про встановлення соціального патронажу конкретної сім'ї або дитини можуть бути висунуті органами влади або соціальними службами й установами соціального захисту населення, охорони здоров'я, у справах сім'ї й молоді, а також органами опіки й піклування, міліцією, відділами у справах дітей, суспільними об'єднаннями.

Етап збору початкових відомостей про клієнтів.

З огляду на те, що для формування адекватної програми соціального патронажу потрібна максимально докладна й об'єктивна характеристика сформованої в сім'ї або у дитини кризової ситуації, патронажна служба повинна одержувати інформацію різноманітного характеру (психологічного, медичного, педагогічного, криміногенного й іншого) із всіх можливих джерел.

Цей етап завершується складанням кожним фахівцем, що проводить вивчення ситуації, свого висновку.

Етап обговорення фахівцями отриманих результатів.

На цьому етапі відбувається колективне осмислення й оцінка фахівцями, що представляють різні відомства й служби, накопиченої інформації про клієнтів, що дозволяє уникнути діагностичних помилок і однобічного підходу до висновків, що стосуються причин кризової ситуації й шляхів виходу з неї.

Розділ 8. Технологічний аспектсоціально-педагогічної роботи Як організаційно-технологічний механізм цього процесу рекомендується використати міжвідомчий соціальний консиліум. Ретельно обговоривши наявну інформацію про кожного з клієнтів, консиліум розробляє й складає підсумковий висновок, що містить два розділи:

причини кризової ситуації в сім'ї, у дитини або іншого клієнта;

основні напрямки діяльності, здатні вивести клієнтів із кризового стану.

Етап розробки міжвідомчих програм соціального патронажу. На основі рекомендацій міжвідомчого соціального консиліуму

кожне відомство, підпорядковані йому соціальні служби або установи вносять пропозиції у міжвідомчу програму соціального патронажу відповідно до профілю своєї діяльності.

Етап реалізації міжвідомчих патронажних програм.

На цьому етапі служби, що становлять систему соціального патронажу, здійснюють у спільній діяльності реалізацію розроблених програм.

Етап підведення підсумків і визначення подальших перспектив. Соціальним консиліумом розглядаються попередні підсумки й

оцінюється ефективність проведеної роботи.

У випадку, якщо життєва ситуація клієнтів (сім'ї, дітей та інших) перестала мати кризовий характер, тобто настала фаза нормальної життєдіяльності, приймається рішення про завершення соціального патронажу.

Якщо ж ситуація не покращилася або покращилася незначно й продовжує залишатися кризовою, приймається рішення про продовження соціального патронажу й розробку нової патронажної програми. Важливо зазначити, що етапи соціального патронажу мають циклічний характер: у випадку розробки повторних патронажних програм.

Питання і завдання для самостійної роботи

Розробити комплекс патронажних дій стосовно об'єкту патронажу (за власним вибором).

Скласти порівняльну таблицю діяльності елементів системи соціального патронажу у вирішенні гострої життєвої ситуації сім'ї.

Проаналізувати повноваження обраного вами об'єкту системи соціального патронажу на кожному з етапів соціально- педагогічного патронажу.

Розробити тематику занять з соціально-педагогічного патронажу сім'ї групи ризику.

Розробити текст вступної бесіди з обраним потенційним клієнтом соціально-педагогічного патронажу.

Література

Адресный социальный патронаж семьи и детей: Научно-метод. пособ. / Под ред. Л. С. Алексеевой. - М.: Государственный НИИ семьи и воспитания, 2000.

Капська А. Й. Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми та молоддю: Навч.-метод. посіб. - К: УДЦССМ, 2001.

Понятійно-термінологічний словник соціальної роботи / За заг. ред. Козубовської І. В., Воловича І. І. - У., 2001.

Репнова Т. Соціальний патронаж сім'ї // Соціальний педагог / Упоряд.: Т. Шаповал, Т. Гончаренко. - К., 2006. С. 45 - 60.

Словарь-справочник по социальной работе / Беличева С. Л. и др. - М., 1997.

Холостова Е. И. Социальная работа: Учеб. пособ. - М., 2004.

4. Надання соціальних послуг клієнтам - основне професійне завдання фахівця

Різні види соціально-педагогічної роботи потребують від спеціаліста певного набору професійних і особистісних якостей, які свідчать про його професійну компетентність.

Компетентність найчастіше співвідноситься з конкретним видом діяльності, що дозволяє говорити щодо соціального педагога про спеціальну компетентність (володіння індивідуальною та груповою професійною діяльністю, співробітництвом), про особистісну компетентність (володіння прийомами особистісної самореалізації, протистоянням професійним деформаціям). На основі цього визначаємо критерії і показники сформованості професійної компетентності соціального педагога.

Компетентність, яка дає спеціалісту можливість здійснювати ту чи іншу соціально-педагогічну роботу, потрібно розглядати, виходячи із суті шести видів соціальних послуг, визначених „Соціальними стандартами і нормативами здійснення соціальної роботи ЦССМ". При цьому кожен із визначених видів соціальних послуг потребує від фахівця специфічних знань і умінь, які дозволяють забезпечу-

Розділ 8. Технологічний аспектсоціально-педагогічної роботи вати успішне надання клієнтові конкретної послуги. Нижче пропонуємо показники професійної компетентності фахівця, які свідчать про його готовність надавати клієнтам різні види послуг.

І. Надання психологічних послуг.

Готовність спеціаліста надавати консультаційні послуги щодо поліпшення взаємин клієнта з соціальним середовищем, створення психологічного комфорту у соціумі, проведення діагностики особистості.

Здійснювати психодіагностику клієнтів.

Потрібні уміння:

проводити діагностику особистості (діагностика інтелектуально- пізнавальної, емоційно-вольової, мотиваційної сфери особистості; виявлення типу та рис особистості; ставлення індивіда до себе й оточення);

організовувати (або здійснювати) психолого-педагогічну думку;

здійснити соціально-психологічну діагностику;

обирати методики для обстеження відповідно до результатів діагностики;

володіти технологіями обробки, систематизації та інтеграції отриманих результатів.

Консультувати клієнтів щодо соціально-психологічних проблем.

Потрібні уміння:

проводити сімейне консультування;

здійснювати консультування з питань інтимно-особистісної сфери;

проводити психолого-педагогічне консультування;

володіти організаційними формами у проведенні індивідуальної та групової роботи;

володіти техніками, прийомами і методами психоконсультацій- ної роботи.

Психологічна допомога в соціальній реабілітації та адаптації клієнтів.

Потрібні уміння:

здійснювати реабілітацію на рівні особистості;

здійснювати реабілітацію на рівні суб'єкта діяльності;

здійснювати реабілітацію на рівні соціального суб'єкта;

застосовувати професійні техніки і методики (індивідуальне консультування, тренінг спілкування і рольової поведінки, тренінг досягнень, оволодіння соціальними ролями, арттерапія, соціально-психологічна підтримка, ігрова психокорекція поведінки, відтворення провідної діяльності та мотивації досягнення).

Проведення психокорекції клієнтів.

Потрібні уміння:

здійснювати корекцію пізнавальної сфери особистості;

здійснювати корекцію емоційно-особистісної сфери та поведінки;

коригувати міжособистісні відносини;

володіти техніками і методиками психокорекції (складання пси- хокорекційних програм; залучення найближчого соціального оточення до участі в корекційній програмі; ігротерапія, арттера- пія, психогімнастика, методи поведінкової корекції, психодрама, методики корекції сімейних і дитячо-родинних відносин).

Проведення прикладних психологічних досліджень. Потрібні уміння:

проводити оглядово-аналітичне вивчення ситуації, особистості, її поведінки;

здійснити оглядово-критичний аналіз і зробити висновки стосовно проблеми;

дати теоретичне обґрунтування проблеми;

здійснити емпірично-описове та емпірично-пояснювальне дослідження;

розробити методичне забезпечення психологічного дослідження та шляхи застосування результатів у практиці.

Надання психологічної допомоги батькам (або особам, які їх заміняють) та педагогам.

Потрібні уміння:

сформувати психологічні установки педагогів і батьків на роль сім'ї в становленні особистості;

провести психологічну діагностику сім'ї, умов сімейного виховання і потреб батьків;

здійснити психологічну профілактику сім'ї і педколективу;

здійснювати психолого-педагогічну допомогу сім'ї;

розвивати практичні педагогічні вміння батьків і вчителів;

формувати навички педагогічного і сімейного спілкування;

володіти і використовувати методики роботи з батьками (сімейне консультування і психотерапія, психогігієна спілкування, школи

Розділ 8. Технологічний аспектсоціально-педагогічної роботи для батьків, індивідуальні і сімейні консультації, сімейна психотерапія, тренінг культури тілесності та міжособистісних відносин) та методики роботи з вчителями (психологічна гімнастика, аутотренінг, сеанси релаксації, тренінги свідомості, рольової поведінки та спілкування, модульні шкільні курси педмайстерності, індивідуальні консультації з творчого розвитку особистості вчителя, соціально-психологічний тренінг педагогічного спілкування).

ІІ. Соціально-педагогічні послуги.

Соціально-педагогічні послуги спрямовані на виявлення соціальними працівниками інтересів, потреб сім'ї, дітей та молоді у різних

сферах діяльності та сприяння їх взаємодії у наданні цих послуг з різними соціальними інститутами і окремими зацікавленими особами.

Здійснення консультування клієнтів щодо реалізації прав дітей, молоді, сім'ї у суспільстві; розв'язання педагогічних проблем сім'ї та її членів; питань виховання та розвитку дітей. Потрібні уміння:

володіти методами спостереження, біографічного, незакінчених речень, проективних методик, нестандартизованого інтерв'ю.

Проведення просвітницької роботи щодо всебічного і гармонійного розвитку дитини; особливостей сім'ї і сімейних стосунків. Потрібні уміння:

володіння методами формування свідомості (переконання, навіювання), методами організації діяльності (доручення, змагання), методами стимулювання діяльності (позитивне підкріплення), методами гри (форми: бесіди, просвітницькі тренінги, гурткова робота).

Виявлення неблагополучних сімей; виявлення дітей, підлітків та молоді, схильних до девіантної поведінки.

Потрібні уміння:

застосовувати у практичній роботі різні методи і методики (опитування, спостереження, метод незалежних характеристик, проективні методики «Дім - дерево - людина», «Малюнок сім'ї», метод полярних профілів);

використовувати психодіагностичні методики, що дозволяють визначати проблеми клієнтів та розробляти програму превентивної роботи (тест на виявлення акцентуації Ліко, стандартизовані опитувальники Кеттела, ММРІ, Басса-Даркі, анкетування, проективна методика «Неіснуюча тварина», шкали тривожності Спелберга, Тейлора; спостереження, опитування).

Організувати соціальний супровід клієнта та соціально- позитивну діяльність дітей і молоді.

Потрібні уміння:

здійснювати спостереження, опитування, ранжування, проводити фокус-групу, експертну оцінку, що сприятиме формуванню позитивних установок дітей і сім'ї;

застосувати метод гри, методи психокорекції за допомогою артотерапії, казкотерапії, психодрами; тренінгу з метою активізації особистої діяльності клієнта.

Координація роботи з різними установами та фахівцями.

Аналіз рівня матеріально-побутового забезпечення клієнта.

Потрібні уміння:

здійснювати спостереження, анкетування, аналіз документів з метою об'єктивної оцінки реальної ситуації;

застосовувати методи соціальної експертизи, що дає орієнтацію на прийняття рішення.

Соціальне інспектування неблагополучної сім ї. Потрібні уміння:

проводити опитування, отримувати незалежні характеристики, експертні оцінки;

вносити адекватні зміни у програму роботи згідно з висновками та на основі нормативних документів.

Здійснювати соціально-педагогічний патронаж. Потрібні уміння:

проводити консультування; тестування, опитування, психодіагностику з метою соціально-педагогічної підтримки клієнта;

формувати усвідомлене позитивне ставлення до ЗСЖ, родинних взаємозв'язків, культури соціальних відносин за допомогою різних методик і методів: шляхом переконання, навіювання, прикладу; методи групової дискусії, метод спільних дій, метод «рівний - рівному», використовуючи форми бесіди, тренінгу, відеолекторію, профілактичної акції).

ІІІ. Надання соціально-медичних послуг.

Сприяння запобіганню появи та розвитку можливих розладів у здоров'ї окремої людини чи групи людей, а також орієнтація в діяльності на формування і захист здорового способу життя. При цьому доцільно:

Інформувати клієнтів про ризики здоров'я.

Потрібні уміння:

впливати на попередження і наслідки вживання тютюну підлітками та молоддю;

усувати можливі наслідки вживання алкогольних виробів підлітками та молоддю;

сприяти ліквідації наслідків вживання токсичних та наркотичних речовин;

розкривати можливі шляхи ураження людей венеричними хворобами;

пропагувати засоби контрацепції;

розкривати шляхи інфікування ВІЛ та засоби його уникнення;

залучати молодь до медичного обстеження та лікування;

пропагувати навички здорового способу життя;

дбати про збереження репродуктивного здоров'я.

Інформувати ін'єкційних споживачів наркотичних речовин. Потрібні уміння:

розкривати засоби уникнення інфікування ВІЛ;

володіти прийомами, що потрібні при передозуванні та абсцесах;

здійснювати реабілітацію в умовах клініки чи кризового центру;

поширювати інформацію про послуги, що надаються клієнтам з точною адресою.

Проводити обмін та утилізацію шприців під час роботи з ін'єкційними споживачами наркотичних речовин.

Потрібні уміння:

організувати разом із виконавчими органами пункти роботи з клієнтами цієї групи ризику;

залучення споживачів наркотичних речовин до систематичного медичного обстеження.

Проведення лікувально-оздоровчої та реабілітаційноїробо- ти з дітьми та молоддю з функціональними обмеженнями.

Потрібні уміння:

проводити консультування, тренінги, реабілітаційні вправи з метою корекції мовлення;

організувати (або проводити) фізичну чи психічну реабілітацію;

сприяти госпіталізації клієнтів у лікувальні установи;

допомагати у реабілітації опорно-рухової системи;

залучати до життєдіяльності у реабілітаційних центрах.

IV. Соціально-економічні послуги.

Сприяють вирішенню проблем задоволення матеріальних потреб, організації одноразової компенсації, визначенню наявних пільг та здійсненню соціально-побутового патронажу клієнтів. При цьому необхідно:

Здійснювати пошук донорів для надання гуманітарної допомоги клієнтам.

Потрібні уміння:

здійснювати телефонні та особистісні контакти з керівниками установ, різного типу фондів;

використовувати закон України „Про благодійництво та благодійні організації".

Здійснювати розподіл та видачу гуманітарної допомоги клієнтам (потерпілим від насильства, бездоглядним дітям, біженцям, особам, які втратили роботу тощо).

Потрібні уміння:

створювати банк даних осіб, які потребують гуманітарної допомоги за категоріями, формами, терміновістю надання гуманітарної допомоги;

організовувати роботу комісії щодо розподілу та видачі гуманітарної допомоги клієнтам;

залучати волонтерів до роботи за цим напрямком.

Допомагати у розміщенні в притулку бездоглядних, біженців. Потрібні уміння:

аналізувати соціальні проблеми клієнтів, визначати необхідність направлення клієнта до притулку;

встановлювати особисті контакти з керівниками відповідних закладів, укладати угоди про співробітництво.

Організовувати громадські роботи серед молоді як можливого виду громадської трудової діяльності.

Організовувати трудові об'єднання молоді з метою реабілітації їхніх потреб щодо працевлаштування.

Потрібні уміння:

проводити інформаційні кампанії щодо пошуку молоді, яка бажає брати участь у громадських роботах (через місцеві ЗМІ, школи, вищі навчальні заклади, центри працевлаштування тощо);

інформувати клієнтів з питань працевлаштування шляхом проведення індивідуальної роботи з кожним із них щодо можливого вибору місця та виду діяльності;

проводити аналіз результатів різних видів діяльності щодо цієї проблеми.

Розділ 8. Технологічний аспектсоціально-педагогічної роботи 6. Здійснювати супровід клієнтів, які повернулися з місць позбавлення волі. Потрібні уміння:

отримати і проаналізувати інформацію від виховних та трудових колонії щодо осіб, які повертаються з місць позбавлення волі у певну місцевість;

проводити індивідуальну зустріч і запросити клієнта скористуватися послугами ЦССМ за категоріями, формами соціальної допомоги;

здійснювати аналіз соціальних проблем цієї категорії клієнтів і визначати види соціальної допомоги (соціальний супровід, надання окремих соціальних послуг) і закріпити соціального працівника за окремим клієнтом.

V. Інформаційні послуги.

Поширення і надання інформації, необхідної для вирішення складних життєвих обставин, довідкових, просвітницьких та рекламно-пропагандистських послуг.

Надавати клієнтам інформацію шляхом отримання: графіків роботи закладів соціального спрямування, освіти, охорони здоров'я, центрів зайнятості, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування; послуг, які можна отримати в центрах ССМ, при використанні розповсюдження буклетів, листівок, пам'яток, плакатів з питань роботи державних соціальних служб, спеціалізованих центрів та інших закладів соціального спрямування.

Потрібні уміння:

здійснювання інформування (прес-реліз, ньюс-реліз, прес- конференція);

проводити консультування (індивідуальне чи мікрогрупове);

організовувати тематичні статті, рубрики у доступних видах преси;

проводити тематичні програми (цикли).

Здійснювати інформаційно-пропагандистські та соціально- рекламні послуги.

Потрібні уміння:

готувати та розміщувати документальні, інформаційно- пропагандистські, навчальні фільми в ефірах телеканалів;

розробляти та розміщувати ролики соціальної рекламної інформації у можливих і доступних місцях;

розробляти та розміщувати соціальну рекламу на білбордах, в транспорті та в інших місцях громадського призначення;

розробляти та видавати інформаційно-рекламні буклети, листівки, пам'ятки, плакати.

VI. Юридичні послуги.

Надання консультативних послуг клієнту з питань чинного законодавства, сприяння застосування методу примусу; юридичної

відповідальності стосовно осіб, котрі здійснюють протиправні дії.

Це потребує:

Проведення консультування клієнтів з різних питань. Потрібні уміння:

здійснювати особистий прийом громадян та телефонний або особистий контакт з клієнтами організовувати громадські приймальні у державних соціальних службах, спеціалізованих центрах з метою надання юридичних послуг;

надавати допомогу з питань цивільного, трудового, фінансового, адміністративного, кримінального права, застосовуючи методики особистого прийому громадян; організації інформаційних стендів у службах за галузями права; організації інформаційних стендів у містах та селах (біля соціальних служб, загальноосвітніх навчальних закладів, медичних установах та на виробництві);

інформувати з питань захисту прав та інтересів клієнтів, що здійснюється шляхом безпосередніх зустрічей з керівниками виробничих установ, закладів освіти, поліклінічних закладів;

з представниками адміністрації району, села, міста;

навчання представників профспілкових організацій;

проводити навчання через звернення до органів виконавчої влади міста, району, села, до депутатів всіх рівнів та до районних відділень соціального захисту населення;

організовувати дискусійні клуби для молоді з питань вивчення галузевого права у сфері соціальної роботи.

Проведення правової пропаганди. Потрібні уміння:

сприяти поглибленому вивченню на факультативних заняттях основ правознавства;

організувати участь дітей, молоді та їхніх батьків у спеціалізованих юридичних секціях чи у секціях з галузевого права;

проводити просвітницьку роботу серед батьків „проблемних" дітей;

сприяти створенню інформаційних стендів у загальноосвітніх навчально-виховних закладах, на виробництві, у медичних закладах, при житлово-експлуатаційних конторах, у культурно- освітніх закладах.

3. Надавати допомогу в оформленні документів, укладанні договорів тощо. Потрібні уміння:

організувати особистісні зустрічі з клієнтами соціальних служб;

проводити прийом громадян у громадських приймальнях при адміністрації району, міста, населеного пункту;

сприяти організації особистих зустрічей з керівниками виробництва, закладів освіти, медичних закладів, житлово- експлуатаційних контор на правових засадах;

проводити консультації з представниками адвокатури та прокуратури. Звичайно, щоб реалізувати окреслені соціальні послуги клієнтам і здійснювати весь комплекс оцінювання ефективності соціальної роботи, необхідне організаційне забезпечення оцінки ефективності соціальної роботи.

Усі державні соціальні служби для молоді в Україні мають бути забезпеченими методичними рекомендаціями щодо оцінювання конкретних програм, проектів чи напрямків роботи, методиками оцінювання, що включають інструментарії та інструкції, програмами обробки результатів.

У кожній соціальній службі має бути працівник, який би володів професійними уміннями здійснювати оцінювання та відповідати за проведення оцінки ефективності соціальної роботи.

Підготовку працівників, котрі відповідають за проведення оцінювання в державній соціальній службі, здійснює Державна соціальна служба у справах сім'ї, дітей та молоді чи інша організація, якій ДСС замовляє цю роботу.

Що стосується організаційного забезпечення оцінки професійної компетентності спеціалістів у сфері соціальної роботи, то процес забезпечення оцінки професійної компетентності спеціалістів у сфері соціальної роботи здійснюється у чотири етапи:

розробка навчальних та методичних посібників для працівників ЦССМ з усіх напрямків та видів соціальної роботи;

забезпечити навчальними та методичними посібниками всі державні соціальні служби у справах, сім'ї, дітей та молоді;

створення можливостей для підготовки та перепідготовки фахівців соціальних служб і спеціалізованих центрів (очні, заочні, дистанційні та інші форми навчання);

постійна оцінка професійної компетентності спеціалістів у сфері соціальної роботи (очна та з допомогою ІНТЕРНЕТ). Отже, організація науково-методичного забезпечення організації

оцінки ефективності соціальної роботи в Україні вперше дозволяє комплексно здійснити аналіз діяльності соціальних інститутів і соціальних працівників. Це, безперечно, викликає необхідність створення пакету методів і методик надання соціальних послуг, спеціально орієнтованих на соціальну сферу і на різні категорії клієнтів. Все це загалом має бути організовано на наукових засадах і правових нормах.

Питання і завдання для самостійної роботи

Виявити законодавчу базу щодо надання соціальних послуг.

Охарактеризувати основні послуги, що є обов'язковими при підтримці та захисті клієнта.

Обґрунтувати можливі механізми надання одного з видів соціальних послуг.

Література

Постанова Кабінету Міністрів України від 25.07.02 р. № 1062 « Про затвердження Порядку проведення конкурсу проектів програм, розроблених громадськими організаціями, стосовно дітей, молоді, жінок та сім'ї».

Наказ Державного комітету України у справах сім 'ї та молоді від 04.02.02 р. № 10 «Про затвердження Положення про Державний центр соціальних служб для молоді».

Наказ Державного комітету України у справах сім 'ї та молоді від 04.02.02.р. № 13 «Про затвердження Критеріїв ефективності діяльності Державного, республіканського (АР Крим), обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, районних у містах, сільських і селищних центрів служб для молоді».

Наказ державного комітету України у справах сім 'ї та молоді від 04.09.02 р. № 709 «Про затвердження соціальних стандартів і нормативів здійснення соціальної роботи з дітьми, молоддю та різними категоріями сімей центрами соціальних служб для молоді».

Розділ 8. Технологічний аспектсоціально-педагогічної роботи

5. Оцінка ефективності соціальних послуг різним категоріям

населення

Відомо, що об'єктом соціальної і соціально-педагогічної роботи є всі люди, котрі потрапили у складні соціально-економічні умови, соціально-психологічну ситуацію і потребують відповідної допомоги кваліфікованих спеціалістів. Розглядаючи таких людей чи окремі групи людей, ми водночас розглядаємо їх як частину суспільства, як специфічну частину об'єкта професійної роботи. При цьому слід звернути увагу на такий факт: предметом соціології є думка і поведінка людей, а в соціально-педагогічній роботі вони є важливими характеристиками її об'єкта.

Кожен об'єкт, потрапляючи в ту чи іншу ситуацію, зустрічається з фахівцем соціальної сфери, який організовує, переадресовує чи сприяє створенню умов для усунення тих чи інших проблем конкретного об'єкта. До проблеми надання соціальних послуг різним категоріям клієнтів зверталися як соціологи (О. Балакірєва, Н. Па- ніна В. Полонський, О. Яременко), так і психологи (П. Бевз, С. Мак- сименко, В. Оржеховська), а також педагоги (В. Бочарова, І. Звєрє- ва, А. Капська, С. Толстоухова). Проте останнім часом на порядку денному постала нагальна проблема, яка потребує свого вирішення: оцінка ефективності надання соціальних послуг та оцінка ефективності реалізації різного типу соціальних проблем.

Актуальність цього питання є незаперечною, оскільки його вирішення дозволяє об'єктивно оцінювати і зміст, і рівень, і механізми організації надання соціальних послуг та вносити адекватні зміни у всю систему соціальної роботи.

Оцінка ефективності соціально-педагогічної роботи здійснюється за двома напрямками:

оцінювання ефективності конкретних соціальних проектів чи

напрямків діяльності;

оцінка професійної компетентності соціального працівника.

Ми вважали за доцільне звернути увагу на деякі підходи до оцінювання ефективності конкретних соціальних проектів чи напрямків діяльності.

Оцінювання ефективності конкретних напрямків діяльності чи соціальних проектів має дві складові: моніторинг та оцінку.

Моніторинг - регулярне, періодичне вивчення кількісних показників одного і того самого об'єкта (явища, процесу), що здійсню-

Соціальна педагогіка ється за єдиною методикою. Найбільш поширеним прикладом моніторингу є звіти за визначеними формами.

Оцінка - це дії щодо збору, обробки, систематизації, аналізу, узагальнення та порівняння даних стосовно процесів та/або результатів проекту за певними стандартами (еталонами), які є критеріями досягнення очікуваних результатів певній відповідності реальній діяльності, тому, що було заплановано.

З метою отримання вагомої та достовірної інформації у процесі оцінювання використовуються різні методи її збору за певною схемою.

Найбільш поширеними у практиці соціально-педагогічної роботи є три види оцінювання:

формуюче;

процесуальне;

оцінювання за результатами.

Формуюче оцінювання здійснюється у стадії їхнього розгортання проектів. Воно передбачає збір даних щодо стану базових показників (характеристик) об'єкта, на зміну яких спрямована конкретна діяльність. Наприклад, формуюче оцінювання програми, спрямованої на формування у молоді комунікативних навичок, має оцінити комунікативні навички молоді на початку реалізації програми; у програмі соціального супроводу сім'ї формуюче оцінювання дозволяє виявити стан сім'ї на початок її соціального супроводу тощо.

Процесуальне оцінювання здійснюється під час реалізації конкретних проектів чи програм. Метою такого оцінювання є вивчення ефективності соціальної роботи. Процесуальне оцінювання доцільне лише за умови попереднього проведення формуючого оцінювання. Наприклад, для того, щоб врахувати та оцінити соціальні, психологічні, педагогічні зміни, що сталися з дітьми під час їх перебування у прийомній сім'ї, необхідно мати інформацію про дитину до її входження у таку сім'ю. Під час оцінювання ефективності програм можуть бути використані як показники зміни у поведінці, так і показники обізнаності клієнтів щодо досліджуваної проблеми, ставлення до неї.

Оцінювання за результатами застосовується у соціально- педагогічній роботі під час реалізації конкретних проектів або після їх завершення.

Оцінювання за результатами може стосуватися як отримання короткострокових (залучення до процесу, поінформованість, знання або поведінка), так і довгострокових результатів, які мають більш

Розділ 8. Технологічний аспектсоціально-педагогічної роботи тривалу перспективу впливу соціальної роботи завдяки дії проекту на громаду чи окремих людей. При цьому вивчаються як прогнозовані, так і не передбачувані результати його впровадження.

Оцінювання за результатами прогнозує можливість оцінювання змін у ставленні клієнта до проблеми, у знаннях чи поведінці, а також кількісні оцінки, кому надані послуги, та тих хто бере участь у конкретному проекті.

Варто звернути увагу на те, що оцінювання соціально- педагогічної роботи має будуватися на певних принципах, які обумовлюють об'єктивність і достовірність отриманих даних і дозволяють застосувати адекватні методи і методики в оцінюванні.

Взаємозв'язок планування та оцінювання соціального проекту (програми).

Оцінювання є складовою частиною реалізації проекту (чи програми) і здійснюється на усіх стадіях її дії. Тому оцінювання (формуюче, поточне, за результатами) доцільно обов'язково вводити до плану реалізації проекту, а також передбачати критерії та терміни оцінювання.

Моделювання програми оцінювання соціально-виховної роботи. Програма оцінювання є комплексним соціологічним дослідженням. Тому як будь-яка програма дослідження вона містить: мету, завдання, методи оцінювання, терміни реалізації, кількісні та якісні критерії, інструментарії зі збору інформації.

Проведення будь-якого оцінювання має передбачати розробку конкретних рекомендацій щодо удосконалення програми дії соціального працівника.

Розробка інструментарію оцінювання.

Оцінювання як один із етапів соціального дослідження передбачає наявність відповідного інструментарію. До інструментарію, що використовується в дослідженнях такого типу, належать анкети, інструкції до сценаріїв проведення фокус-групи для збору інформації, інструкції по підбору клієнтів для опитування, методичні рекомендації щодо процедури збору інформації тощо.

Вимоги до інструментарію оцінювання можна окреслити такі:

інструментарій має бути конкретним і зрозумілим як для соціального працівника, так і для клієнтів;

інструментарій має виходити із потреби знайти відповіді на головні питання стосовно досягнення мети з того чи іншого напрямку проекту;

питання, використані в інструментарії, повинні співвідноситись з критеріями, що дозволяє порівнювати отримані результати;

інструментарій оцінювання повинен охоплювати всі напрямки, окреслені у соціальному проекті;

під час оцінювання можна використовувати інформацію (кількісну чи якісну або ту і іншу), отриману з різних джерел.

4. Якісна й чітка звітність.

Звіт за результатами оцінювання складається за такою схемою:

мета оцінювання;

стислий зміст програми оцінювання;

джерела інформації;

методи аналізу даних;

висновки і пропозиції.

Конкретні соціальні послуги можуть оцінюватися ззовні - працівниками, котрі не залучені до реалізації соціального проекту, і зсередини - самими учасниками проекту (чи програми). Результати цих оцінок зорієнтовані на вирішення одних завдань, але можуть відрізнятися за рівнем об'єктивності та компетентності. Оцінювання соціально-педагогічної роботи в системі державних центрів соціальних служб та спеціалізованих центрів з проблем дітей, сім'ї та молоді найчастіше проводиться самими учасниками проектів.

Не можна обійти ще одне питання, яке постає у практичній роботі - методи оцінювання.

У практиці соціально-педагогічної роботи відомо чимало різних методів збору інформації для оцінювання ефективності конкретних соціальних проектів (чи програм). Немає „кращого" або „гіршого" методу, оскільки кожен із них має своє призначення. Нижче пропонуються кількісні та якісні методи оцінювання. Якісні методи:

фокус-групи;

поглиблені інтерв'ю;

інформація із щоденників спеціалістів, які ведуть індивідуальний прийом клієнтів.

Кількісні методи:

стандартизовані опитування;

статистичний аналіз стандартизованих форм реєстрації процесу;

безпосередні вимірювання змін показників здоров'я або поведінки клієнта (наприклад, зріст, вага, зловживання алкоголем тощо).

Ці методи отримання інформації описані у соціологічній та науково-методичній літературі.

Розділ 8. Технологічний аспектсоціально-педагогічної роботи З метою оцінювання ефективності соціальної роботи всі проекти та напрямки діяльності доцільно поділити на дві групи: надання соціальних послуг та превентивна робота.

Для розробки критеріїв оцінювання ефективності програм щодо надання соціальних послуг необхідно обов'язково враховувати специфіку об'єктів соціально-педагогічної роботи. В такому випадку можна виокремити такі проблемні групи клієнтів:

ВІЛ-інфіковані діти та молодь, хворі на СНІД.

Діти, які перебувають у стані бездоглядності.

Діти, які зазнали від насильства.

Діти-інваліди.

Діти ДБСТ.

Жінки, які зазнали насильства.

Неповнолітні, які перебувають у місцях позбавлення волі.

Молоді наркомани.

Неповнолітні, які мають умовне засудження.

Молодь, яка повернулася з місць позбавлення волі, за зверненням.

Різного типу сім'ї, які опинилися у складних життєвих ситуаціях.

Жінки, що збираються відмовитись від дітей.

З метою об'єктивного оцінювання кожної із груп клієнтів складається окрема програма, повинна мати такі складові: кількісні та якісні критерії, форми зняття інформації, інструкції для проведення оцінювання, описання методики обробки результатів, основні алгоритми аналізу результатів та оформлення висновків.

Для оцінювання ефективності соціально-педагогічної роботи з надання послуг конкретним категоріям клієнтів у кожній державній соціальній службі у справах сім'ї, дітей та молоді фахівці повинні користуватися типовою програмою дослідження, за необхідності, адаптувати її, робити аналіз та висновки щодо ефективності проектів чи видів діяльності.

Більшість превентивних соціальних проектів базується на методах інформування та формування у дітей, молоді і дорослих позитивно орієнтованих навичок поведінки.

Як відомо, вплив інформації на індивіда здійснюється за кількома стадіями: усвідомлення ним інформації, знання, ставлення, готовність до дії, прояв уміння і поведінка клієнта.

Щоб здійснити, наприклад, оцінювання ефективності превентивного соціального проекту, необхідно виявити, які зміни відбулися у поведінці клієнта на кожній стадії потенційного проходження інформації.

Усвідомлення проблеми, на яку сфокусована програма, є показником результативності будь-якого превентивного проекту. Як приклад візьмемо програму формування здоров'я: важливо, щоб молода людина зрозуміла, наскільки є актуальною проблема здоров'я для неї, наскільки є важливими окремі її складові, які за певних умов можуть бути факторами ризику для здоров'я. Усвідомлення проблеми спонукає молодих людей шукати можливі варіанти і шляхи вирішення цієї проблеми.

Зміна усвідомлення та критичної оцінки щодо тієї чи іншої проблеми легко визначається завдяки застосуванню пакету соціологічних індикаторів.

Знання є спонукальним фактором для людини у вирішенні конкретних проблем. Саме знання дозволяють приймати адекватне рішення щодо того, який саме спосіб життя повинна вести конкретна молода людина. При цьому важливе значення мають не стільки знання про бажану поведінку, скільки інформація про шкоду небажаної поведінки чи шкідливих звичок.

Зміну обсягу набутих знань можна визначити за допомогою тестування до початку і після завершення превентивної соціальної програми.

Знання можуть впливати на поведінку молодих людей або, навпаки, можуть не впливати. Як відомо, про шкоду тютюнопаління більше знають самі курці. Тому можна говорити, що знання є необхідним, але недостатнім фактором у визначенні поведінки молодої людини.

Ставлення. Ставлення людини до власного життя, здоров'я може впливати як на пошук інформації щодо конкретної проблеми, так і на поведінку людини щодо власного життя та здоров'я.

Вимір зміни ставлення людини до тієї чи іншої складової життя та здоров'я також здійснюється соціологічними методами.

Готовність до дії - це прояв людиною готовності змінювати свою поведінку під впливом різних соціально-економічних та психолого- педагогічних чинників. Зміна цієї готовності визначається також за допомогою соціологічних методів.

Уміння. Для того, щоб зміцнити поведінку (наприклад, кинути палити) чи дотримуватись оптимально визначеної стосовно здоров'я поведінки, необхідно володіти певними уміннями. Відповідний „пакет" умінь, що допомагають молоді вести здоровий спосіб життя, зазвичай, містять всі превентивні проекти.

Розділ 8. Технологічний аспектсоціально-педагогічної роботи Виміряти наявність чи відсутність тих чи інших умінь можна як теоретично, шляхом використання конкретних контрольних завдань, так і шляхом проведення практичних занять, у ході яких ці уміння проявляються.

Поведінка. Зміна поведінки молоді після їхньої участі у превентивному соціальному проекті є важливим показником його результативності, але складним щодо її досягнення. Тому міжнародна практика досить рідко використовує показник зміни в поведінці клієнта як показник ефективності превентивних заходів. Хоча, на нашу думку, вимір змін у поведінці індивіда також можна визначати за допомогою соціологічних методів: вхідним та вихідним анкетуванням, проведенням фокус-груп з учасниками соціальних проектів.

Отже, можна зробити такий висновок: оцінювання превентивних проектів соціально-педагогічної роботи слід проводити за допомогою методу соціологічних опитувань до початку дії конкретних програм та після їх завершення.

З метою організації проведення оцінки ефективності превентивних соціальних проектів фахівцям необхідно розробити типові інструментарії, які повинні мати запитання та тести за такою тематикою:

профілактика правопорушень дітей та молоді;

профілактика ЗППШ та ВІЛ/СНІД;

профілактика паління;

профілактика вживання алкоголю;

профілактика вживання легких наркотиків;

сексуальне виховання молоді;

підвищення фізичної активності дітей та молоді;

підтримка психічного здоров'я дітей та молоді;

інші можливі проблеми.

Для оцінювання ефективності дії превентивних соціальних проектів у кожній державній соціальній службі чи центрах спеціалісти повинні користуватися типовою програмою дослідження, адаптувати її, а за необхідності, робити висновки щодо ефективності соціальної роботи загалом.

Питання і завдання для самостійної роботи

Дати характеристику основних напрямків оцінювання ефективності соціальної роботи.

Визначити види оцінювання і розкрити їх суть.

Розкрити основні принципи, на яких базується оцінювання соціально-педагогічної роботи.

Виявити складові, що характеризують і стимулюють зміну поведінки дітей та молоді.

Література

Антипина Г. С. Теоретико-методологические проблемы исследования малых социальных групп. - Л., 1982.

Бургос М. История жизни. Рассказывание и поиск себя // Вопросы социологии. - 1992. - Т. 1. - № 2.

Бутенко И. А. Использование новых технологий при опросах // Социол. исслед. - 2000. - № 10. С. 118-124.

Журавлев В. Ф. Анализ коммуникации в качественном інтервью // Соціологія: М. - 1996. - № 7.

Как провести социологическое исследование / Под ред. М. К. Горшкова, Ф. Э. Шереги. - М.: Политиздат, 1994. - №3. - С. 110-116.

Оценка с привлечением к участию: Метод. реком. - К.: Межд. Альянс по ВИЧ/СПИД в Украине, 2001.

Паніна Н. В. Технологія соціального дослідження. - К.: Наукова думка, 1996.

Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник. - К.: ДЦССМ, 2002. - 536 с //Соціальна робота. - Книга 4.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 Наверх ↑