РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

 1. Предмет та завдання соціальної педагогіки

Процеси, які відбуваються в сучасному суспільстві, загострили інтерес до розвитку і соціального становлення людини у конкрет­ному соціуму, діяльності. Суспільство характеризується "відкритіс­тю", багатофакторністю й різноспрямованістю впливів на молоде покоління, несучи водночас як розширення можливостей розвитку людини, так і певний потенціал негативних впливhjjів. Тому назріла потреба у розробці наукових основ соціалізації і виховання дітей та молоді у єдності та взаємозв'язку, корекції соціальної, в тому числі молодіжної й освітньої політики.

Відродження в Україні соціальної педагогіки в кінці ХХ ст. об'єктивно відображає цю потребу часу. Відкритість педагогічної науки до соціальних явищ, взаємодія соціального середовища і се­редовища педагогічного є фундаментом для нового етапу розвитку педагогіки середовища, яка системно вивчає відносини таких ком­понентів, як час - соціум - виховання - соціалізація - особистість.

Можна сказати, що на початку XXI ст. соціальна педагогіка усталилася як самостійна галузь педагогічного знання, яка має за мету вивчення освітньо-виховного потенціалу суспільства, способів педагогізації соціального середовища для більш успішної соціаліза­ції і розвитку особистості протягом всього життя [1; 2; 3; 6].

Соціальна педагогіка детермінована історично за своєю суттю. Сучасний статус соціальної педагогіки був підготовлений, ходом іс­торичного розвитку України і обумовлений політичним, економіч­ним, соціально-культурним, освітнім рівнем розвитку країни.

Тому соціальну педагогіку можна розглядати як науку, яка роз­криває вплив на педагогічний процес конкретних соціокультурних умов, які виконують роль посередника між соціальним середови­щем і окремими галузями педагогічного знання, тісно пов'язану з цивілізацією розвитку суспільства і з становленням соціально- громадських відносин.

Соціальна педагогіка спрямована на перетворення соціального середовища, попередження конфліктів, оптимізацію стосунків осо­бистості і соціуму. Тому завданнями соціальної педагогіки є: пошуки

Розділ 1. Соціально-педагогічна діяльність на сучасному етапі розвитку методів і засобів попередження проблем, виявлення і обґрунтування шляхів усунення причин, які породжують ці проблеми, розроблення умов і забезпечення превентивної профілактики різних негативних явищ, відхилень у поведінці людей і, таким чином, оздоровлення со­ціального мікросередовища.

Звичайно, той факт, що соціальна педагогіка виокремилась із педагогіки, свідчить проте, що ті самі процеси і явища, які вивчають­ся педагогікою, тут розглядаються у певному специфічному аспекті. І специфіка цієї нової галузі педагогічних знань обумовлена словом "соціальна".

Поняття "соціальна" вбирає в себе всі чинники, пов'язані з лю­диною, взаємодією людей, з різними формами їх спілкування у соці­умі. Тому можна сказати, що предметом уваги соціальної педагогіки є не лише власне людина, а людина у середовищі, у взаємодії з різ­ними соціальними інститутами: сім'єю, дошкільним закладом, шко­лою, підлітковим чи молодіжним об'єднанням, закладами культури і спорту та ін. Соціально-педагогічне середовище, з яким взаємодіє кожен індивід, - це і соціально-психологічний клімат середовища, і природні, соціокультурні та економічні умови, звичаї й традиції, окремі особи і групи людей, це вся держава з її інституалізованими структурами.

Можна стверджувати, що соціальна педагогіка вступає у між­дисциплінарні контакти з соціологією освіти, соціологією вихован­ня, педагогічною і соціальною психологією, психологією управлін­ня [3, сс. 16-17]. Але при цьому варто акцентувати увагу на одній особливості, обов'язково притаманній соціальній педагогіці, - гума­ністична спрямованість, єдність вимог і поваги до дітей і молоді, а відтак - співробітництво, співдружність, співтворчість соціального педагога і особистості [1. С. 16].

Соціальна педагогіка покликана розглядати особистість як фо­кус системи соціально-педагогічного впливу, як початковий і кінце­вий пункти багатогранного процесу соціалізації. Це означає, що всі педагогічні механізми і засоби мають розглядатися з урахуванням їх функціонування в цілісній системі соціуму, тобто в усіх сферах сус­пільного життя. Останнє і зумовлює необхідність розробки нових соціально-педагогічних проектів і технологій.

Специфіка соціальної педагогіки полягає в тому, що вона осмис­лює закономірності і розробляє проекти і програми формування не лише і не стільки професійно-кадрового потенціалу суспільства,

Соціальна педагогіка скільки людини як особистості, спеціаліста як особистості. Це зму­шує соціальну педагогіку розглядати особистість не як стан, а як стадію, фазу, рівневу форму буття одиничного представника люд­ського роду. Згідно з більшістю відомих нам точок зору, об'єктом соціальної педагогіки виступає особистість. Однак у деяких до­слідженнях об'єкт уточнюється і визначається як особистість в її становленні та розвитку, тобто в процесі соціалізації. Разом із тим, поняття особистості, що стабілізувалося на сьогодні, достатньо ши­роке. До нього входять найрізноманітніші характеристики людини від формально-динамічних властивостей темпераменту до світогля­ду і життєвих принципів. Подібне розширене тлумачення усклад­нює розуміння самого феномена особистості та її суті і призводить до неможливості розмежування завдань повноцінного розвитку, на­вчання та виховання людини.

На наш погляд, найбільш обґрунтованим і логічним є поняття особистості як особливий спосіб існування людини, як члена сус­пільства, як представника певної соціальної групи, тобто соціокуль- турної реальності. Такий підхід широко представлений у психології і добре узгоджується із соціально-філософським та соціологічним підходами. А це якраз дозволяє розглядати проблему становлення та розвитку особистості з позиції міждисциплінарної, а по суті - соціально-педагогічної.

Розглянемо більш детально ті характеристики особистості, в яких відображається її соціокультурна природа. Саме за рахунок подальшого уточнення та конкретизації цих характеристик нам ви­дається можливим визначити предмет і основну функцію соціаль­ної педагогіки як науки та практичної дисципліни. Достатньо чітко феномен особистості виявляється в позиції людини, у взаємовід­носинах її з іншими людьми, розкривається у її життєвих цілях та мотивах, у засобах поведінки і дій стосовно своїх загальних цілей та завдань. Таким чином, поняття особистості тісно пов'язане з по­няттям позиції і співвідносних з поняттями соціальної ролі і соці­ального статусу. Під поняттям соціальної ролі найчастіше розумі­ють програму, яка відповідає очікуваній поведінці людини в тій чи іншій соціальній групі. По власне - це заданий, визначений статус участі особи в житті суспільства. Поняття «статус» описує поведін­ку людини, введеної до системи соціальних відносин, що склалися, де для неї відведені місце та засіб дії, тип нормативної поведінки у статусній системі, яку регулюють наші стосунки і дії. Хоча поняття

Розділ 1. Соціально-педагогічна діяльність на сучасному етапі розвитку статусу і ролі є адекватними характеристиками особистості з боку її зовнішніх, найбільш очевидних проявів, вони не охоплюють самої суті особистості. Суть особистості пов'язана із здатністю людини діяти вільно, самостійно та відповідально, тобто виходити за межі статусно-рольових обмежень та нормативних розпоряджень. Місце людини в соціальному житті може бути задане, продиктоване во­лею і обставинами. Одночасно це саме місце в житті мусить бути вибране, знайдене, завойоване самою людиною, за її власною волею і вільно усвідомленим вибором. У такому випадку варто говорити про вибір людиною позиції в житті, про її особистісне самовиражен­ня, а позицію можна вважати найбільш цілісною характеристикою людини як особистості. Особистість в такому аспекті - це людина, що вільно, самостійно і відповідально визначає своє місце в житті, в суспільстві, в культурі.

На підставі сказаного стає зрозуміло, що особистість - це цілком соціокультурне утворення, суб'єкт, що вільно визначився та виро­бив свою позицію у просторі культури і в часі історії. Проте особис­тість - це не раз і не назавжди сформована якість, стан, структура, а засіб дій, образ буття, суб'єкт дій. Кожна людина повинна утвер­джувати себе як особистість, обираючи та обстоюючи власні пози­ції. Отож, особистість - є специфічний спосіб існування людини, а відтак можна говорити і про особливе особистісне буття людини. Таким чином, буття забезпечується завдяки особистісним утворен­ням. Ці утворення, своєю чергою, формуються та складаються лише за умови виходу людини на особливий рівень життєдіяльності, при веденні людиною індивідуального способу життя. Особистість - це повне самовизначення людини у всій сукупності дій, стосунків з ін­шими, її спрямувань та орієнтацій.

Таким чином, соціальна педагогіка як наука покликана узагаль­нювати результати, що стосуються закономірних відносин, логіки взаємозв'язків, структурно-функціональних взаємодій всіх складо­вих, які утворюють зміст процесу соціалізації. Як практична дис­ципліна, соціальна педагогіка покликана будувати технології, що забезпечують успішне проходження процесів, які стосуються соці­алізації. Тепер ці технології соціалізації втілюються у вигляді різ­них соціальних служб, покликаних часом. Водночас особистість не лише засвоює соціальний досвід, але й реалізує свої задуми, будує відносини на свій розсуд, тобто виступає суб'єктом соціальних від­носин. Суб'єктність в соціальних стосунках є результатом сформо- ваності особистісного рівня. Завдяки наявності особистісного рівня стає можливим індивідуальне самовизначення як умови самореалі- зації особи. Саме останнє є втіленням справжньої соціальної при­роди людини.

Варто зазначити, що саморегуляція особи можлива не всупереч суспільству, а завдяки йому, тобто через засвоєння та творче вико­ристання різноманітного соціального досвіду. Сам процес особистіс- ного самовизначення та самореалізації є найбільш повним втіленням соціальної природи людини. При такому розумінні призначення та завдань соціальної педагогіки, закономірності та технології вихо­вання потрапляють у сферу її інтересів. На основі викладених вище положень, що стосуються соціальної природи людини, предметом соціальної педагогіки варто вважати закономірні відносини, логіку взаємозв'язків, структурно-функціональні взаємодії всіх складових, які утворюють зміст процесу соціалізації, особистісного самовира­ження та самореалізації. Основною метою соціальної педагогіки як науки є інтеграція знань про соціальну природу особистості як пе­дагогічної мети. Головною метою соціальної педагогіки як практич­ної дисципліни слід вважати побудову технологій, що забезпечують подолання відчуження особистості від своєї справжньої соціальної природи.

Питання і завдання для самостійної роботи

1.       Розкрити зміст поняття "соціальна педагогіка".

2.       У чому полягає особливість соціальної педагогіки як практичної діяльності?

3.       Дати змістову характеристику особистості як суб'єкта соціалізу­ючого процесу.

4.       Визначити ознаки соціальної педагогіки, відмінні від загальної педагогіки.

5.       Охарактеризувати найбільш важливу ознаку соціальної педаго­гіки.

Література

1.       Василькова Ю. В., Василькова Т. А. Социальная педагогика. - М.: Академия, 1990.

2.       Капська А.Й. Соціальна робота: навч. посіб. - К.: Центр навчаль­ної літератури, 2005.

3.       Мигович І. І. Соціальна робота. - У.: Поличка «Карпатського краю», 1997.

4.       Міщик Л. І. Соціальна педагогіка. - З.: ЗДУ, 1999.

5.       Мудрик А. В. Введение в социальную педагогику. - М.: 1997.

6.       Соціальна робота в Україні: перші кроки / За ред. В. Полтавця. - К.: КМ "Академія", 2000.

7.       Соціальна педагогіка. Підручник / За ред. А. Й. Капської. - К.: Центр навч. літератури, 2006.

 2. Соціальний педагог як суб'єкт професійної діяльності

Потреба в соціально-педагогічній діяльності, спрямованої на со­ціальний захист, соціально-педагогічну допомогу окремій людині та соціальним групам, які опинилися у важкому становищі, зростає в умовах соціально-економічної і духовної кризи. Водночас, якщо думати на перспективу, в процесі стабілізації суспільства, поряд з наданням допомоги, соціальна педагогіка буде вирішувати завдання щодо створення і підтримки конкретного соціального середовища для молоді, а це вимагає цільової підготовки соціальних педагогів, які володіють необхідними знаннями й уміннями.

Період сьогодення потребує стійких мотиваційних установок, високоморальних принципів суб'єкта, любові і поваги до людей, уміння розуміти інших. Тому в процесі підготовки фахівців у галузі соціальної педагогіки важливу роль відіграє формування психоло­гічної готовності до професійної діяльності, набуття особливої якос­ті - чуйного, психолого і педагогічно грамотного контакту з дітьми та молоддю.

Питання теорії людської діяльності, що охоплюють проблеми психолого-педагогічної взаємодії, розглядаються у працях вітчиз­няних і зарубіжних учених (К. Абульханової-Славської, Б. Ананьє- ва, В. Бочарової, І. Звєрєвої, В. Лисого, І. Миговича, С. Москвичова та ін.).

Узагальнюючи зміст соціальної педагогіки як професійної ді­яльності, насамперед, окреслимо цілі цієї діяльності:

створення умов, за яких кожна людина може в максимальній мірі проявити свої можливості й отримати все, що вона повинна отримати за законом;

збільшення рівня самостійності клієнтів, що звернулися до со­ціального педагога, їхньої здатності контролювати своє життя і більш ефективно розв'язувати проблеми, що з'являються;

адаптація або реадаптація людей у суспільстві;

створення умов, в яких людина, незважаючи на фізичне калі­цтво або за умови життєвої кризи, може жити, зберігаючи по­чуття власної гідності, поваги до себе з боку оточення;

досягнення соціальним педагогом такого результату роботи, коли необхідність у його допомозі відпадає.

Незважаючи на те, що традиції соціальної допомоги, добродій­ності, милосердя в нашій країні мають глибокі корені, соціальна пе­дагогіка як наука і як професія проходить своє становлення.

Високий професіоналізм у соціальній педагогіці винятково важ­ливий, тому що ця діяльність належить до типу професій «людина

людина». Від рішень фахівців часто залежать долі клієнтів і їхніх родин, їхня діяльність частково побудована на судженнях оточую­чих, а характер роботи такий, що її результати не можуть бути про­гнозовані з повною точністю.

Постійно існує небезпека ухвалення помилкового рішення, створюється необхідність для соціальних педагогів отримувати спеціальні знання з різних галузей науки, що вимагаються в робо­ті з людьми. Пильна увага суспільства до соціальної педагогіки на­лежить до факторів, що змушують соціальних педагогів постійно працювати над підвищенням своєї кваліфікації, часто обговорювати етичні проблеми своєї професії, а також систематично аналізувати результати власних зусиль.

Отже, організація системи використання загального психоло­гічного і педагогічного потенціалів для особистості є змістом соці­альної педагогіки. В науковій літературі широко вивчається питан­ня суб'єкт-об'єктних відносин в соціально-педагогічній діяльності. Зокрема, вітчизняними науковцями (А. Капською, А. Міщиком, С. Харченко) зазначається, що об'єктами соціально-педагогічної діяль­ності виступають „окремі особи чи соціальні групи, які потребують допомоги, чи підтримки, діти, молодь та члени їх сімей".

Об'єктом соціальної педагогіки, на наш погляд, є людина, чи група людей, що добровільно звернулися за допомогою. Об'єктом може виступати окрема особа, родина, група людей незалежно від розходжень (раса, стать, мова, релігія, політичні й інші переконан­ня, національне і соціальне походження чи соціальний статус). Со­ціальна педагогіка поступово отримала належний розвиток і буду­ється на таких принципах:

добровільність (допомога повинна виявлятися, виходячи з до­бровільного звертання або представлення інтересів клієнта службою; зі своєї ініціативи соціальний педагог (працівник) на­дає допомогу лише за згодою клієнта або особи, нездатної пра­вильно оцінити своє становище: малолітні діти, особи, визнані недієздатними, алкоголіки й ін.);

своєчасність (допомога не повинна бути запізнілою, вона може бути лише випереджуючою або своєчасною);

персоналізація (особистісний підхід при наданні допомоги);

повага (допомога не повинна принижувати честь і достоїнство, самооцінку і самоповагу особистості, що потребує допомоги);

активізація клієнта;

комплексність (допомога повинна бути комплексною і спрямо­ваною на зняття небажаних емоційних переживань, на ліквіда­цію причин, що викликають такий стан у людини).

У процесі організації соціально-педагогічної допомоги набуває розвитку ідея створення для людини педагогічно доцільного серед­овища. В науці наполегливо вирішується питання щодо об'єднання зусиль всіх соціально-виховних інститутів зі створення найбільш сприятливих умов для творчого розвитку особистості в соціумі, надання їй допомоги у складних життєвих ситуаціях. Головним суб'єктом і організатором цієї роботи виступає фахівець соціальної сфери - соціальний педагог (працівник).

Соціальна допомога вимагає від суб'єкта високого рівня спеці­альної підготовки, наукового державного регулювання і правового обґрунтування.

Тому, ще раз відзначаємо, що не кожна людина придатна для соціально-педагогічної роботи. Визначальним фактором тут є сис­тема цінностей особистості, що, у підсумку, визначає її професійну придатність і ефективність практичної діяльності. Уявлення про аб­солютну цінність кожної людської істоти переходить тут з розряду філософського поняття в категорію базисного психологічного пере­конання як основи ціннісної орієнтації індивіда. Більшість із тих, хто збирається стати фахівцем у цій галузі, можуть знайти серйозні «розбіжності в поглядах" між своїми установками і системою цін­ностей соціальної педагогіки як професії і як визнання - у цьому випадку їм доведеться присвятити себе іншій діяльності.

Ті, котрі починають опановувати цю професією, незабаром усві­домлюють величезний вплив на неї таких факторів, як: політична ситуація, економічні умови, демографічні тенденції і технічний про­грес.

Соціально-педагогічна робота була і залишається однією із най­більш складних професій. Вона не завжди адекватно сприймається суспільством одним. Але водночас соціально-педагогічна робота є однієї із самих шляхетних видів діяльності людини.

Стиль поведінки соціального педагога, обумовлений сукупністю його особистісних якостей, його ціннісними орієнтаціями, інтереса­ми, впливає на систему відносин, які він формує не лише з клієнта­ми, але й зі своїми колегами, підлеглими та адміністрацією.

Можна спостерігати, що одним соціальним педагогам вдається порівняно легко переборювати конфліктні ситуації, інші почувають себе в них дискомфортно; одні більш уміло вирішують проблеми з багатослівними, занадто балакучими клієнтами, інші швидше „зна­ходять мову" із відлюдними і мовчазними. Тому роль особистісних якостей соціального педагога, безсумнівно, важлива, особливо при виборі напрямку професійної діяльності.

Розкриваючи особистісні якості соціального педагога, їх можна розділити на три групи:

перша група: психологічні характеристики, що є складовою час­тиною здатності до певного виду діяльності;

друга група: психолого-педагогічні якості, орієнтовані на удо­сконалення соціального працівника як особистості;

третя група: психолого-педагогічні якості, спрямовані на ство­рення ефекту індивідуальності.

До першої групи якостей належать вимоги, характерні для пси­хічних процесів: сприйняття, пам'ять, уява, мислення. Також впли­вають психічні стани: утома, апатія, стрес, тривожність, депресія, увага як стан свідомості.

У формуванні цілісного образу особистості істотну роль відігра­ють, з одного боку, досвід роботи з людьми, а з іншого - установки і ціннісні орієнтації. Орієнтація на цілісний образ соціального педа­гога дозволяє результативно вирішувати питання відбору абітурієн­тів на навчання або фахівців на роботу.

До другої групи якостей належать психо-аналітичні якості, такі, як самоконтроль, самокритичність, самооцінка своїх вчинків, а також фі­зична тренованість, уміння переключитися і керувати своїми емоціями.

До третьої групи якостей відносяться: комунікабельність (швидко встановлювати контакт із людьми); емпатійність (улов-

Розділ 1. Соціально-педагогічна діяльність на сучасному етапі розвитку лювання настрою людей, виявлення їхніх установок і чекань, спів­переживання їх нестаткам); візуальність (зовнішня привабливість особистості); красномовство (уміння вселяти віру і переконувати словом) та інші.

Визначення особистісних якостей соціального педагога враховує теоретичне обґрунтування ним процесу професійного самовизна­чення. У зарубіжній психологічній літературі існує безліч теоретич­них „конструкцій", спрямованих на те, щоб суб'єкт правильно обрав професію. Серед них теорія Т. Парсонса [11], в якій стверджується, що для того, щоб суб'єкт правильно обрав професію необхідно: чітке розуміння „себе", своїх здібностей, інтересів, прагнень, можливос­тей; знання вимог і умов для досягнення успіху; правильне співвід­ношення перших двох факторів.

При самовизначенні особистості щодо обрання професії одним із основних завдань є виявлення загальних здібностей та прогнозу­вання їхнього розвитку, визначення сукупного впливу інтересів і здібностей на процес формування професійних досягнень.

Як показує досвід, від соціального педагога очікується дуже ба­гато. Так, наприклад, відповідно до Стандарту спеціальності „соці­альний педагог", необхідно знати про:

теорії і методики роботи з окремим клієнтом і групою;

ресурси і послуги, які надаються суспільством (громадою);

програми і цілі соціальних служб як на місцевому, так і на дер­жавному рівнях;

організацію місцевої інфраструктури і розвиток служб охорони здоров'я і соціального забезпечення;

основи соціально-економічної і політичної теорії;

расові, етнічні та інші культурні групи, їх моральні цінності, життєві устрої і проблеми, що звідси випливають;

результати професійних і наукових досліджень, які можна ви­користовувати в практичній роботі;

концепції і методи соціально-виховного планування;

теорію і практику проведення спостережень, зокрема за прак­тичною соціальною роботою;

теорію і практику управління діяльністю інших людей;

соціальні, психологічні, статистичні дослідницькі методи і методики;

теорію і концепції управління службами для дітей та молодю;

фактори навколишнього середовища і суспільства, що вплива­ють на клієнта;

теорію і методи психосоціальної оцінки різних видів і форм;

теорію організаційних і соціальних методів заохочення дітей та молоді до активної життєдіяльності;

теорію і методи соціально-правової практики;

стандарти і практику професійної соціально-педагогічної роботи;

теорію і методи викладання та навчання;

тенденції щодо проведення політики соціального захисту і під­тримки дітей та молоді;

закони і постанови на місцевому, регіональному і державному рівнях, що впливають на різні види послуг.

Однак запас теоретичних знань ще не забезпечує ефективного проведення соціальної допомоги.

Соціальний педагог, зокрема , повинен уміти:

слухати інших цілеспрямовано і з розумінням;

збирати інформацію, щоб підготувати соціальну оцінку і звіт;

формувати і підтримувати професійні відносини, спрямовані на надання соціальної допомоги;

спостерігати й інтегрувати вербальну і невербальну поведінку;

спрямовувати зусилля юних клієнтів на вирішення їхніх про­блем і завойовувати їх довіру;

обговорювати делікатні проблеми з увагою і підтримкою, ви­кликаючи довіру в клієнта;

знаходити творчі шляхи вирішення проблем клієнта;

визначати необхідність припинення допомоги клієнтові;

проводити дослідження й інтегрувати їхні результати;

бути посередником і вести переговори між конфліктуючими сторонами;

забезпечувати зв'язок між різними організаціями й окремими людьми.

Крім того, соціальний педагог повинен уміти просто, грамотно говорити і писати, навчати інших, уважно і доброзичливо реагувати на емоційні і кризові ситуації, бути зразком у професійних відноси­нах, пояснювати складні асоціальні явища, ефективно організовува­ти свою роботу, вишукувати джерела і діставати кошти на надання допомоги іншим, оцінювати власну поведінку і почутя.

Формування ефективної професійної діяльності соціального педагога розгортається як дія цілісної структури: управління фор­муванням професійної діяльності забезпечує функціональне, зміс­тове і структурне усвідомлення діяльності; співвідношення між уза-

Розділ 1. Соціально-педагогічна діяльність на сучасному етапі розвитку гальненою функціональною моделлю діяльності і різноаспектними її окремими проявами визначається взаємозв'язком загального з окремим через особливе, що здійснюється за умови реалізації прин­ципу відповідності.

Без сумніву, діяльність соціальних педагогів на кожному із зазна­чених рівнів, потребує від нього необхідності реалізувати низку про­фесійних функцій, окреслених у Державному галузевому стандарті. А це, своєю чергою, обумовлює створення оптимальних умов для фор­мування у майбутнього соціального педагога ряд професійних знань, умінь і навичок, тобто формування професіонала, до характеристики якого можна віднести як психологічні якості, педагогічні здібності, так і низку особистісних якостей (гнучкість, емоційність, емпатій- ність, самоконтроль, самовдосконалення, принциповість та ін.).

Отже, можна стверджувати, що соціальний педагог повинен во­лодіти чималим арсеналом умінь, навичок, мати глибокі знання в га­лузі наук про людину: психології, акмеології, соціології, педагогіки, права. Знання й уміння в поєднанні з відповідними особистісними якостями і здатністю до творчості можуть розглядатися як готов­ність до професійної діяльності.

Питання і завдання для самостійної роботи

Визначити цілі соціально-педагогічної діяльності та окреслити їх особливості.

Визначити характерні особливості об'єкта соціальної педагогі­ки.

Розкрити зміст основних професійних та індивідуальних якос­тей соціального педагога.

Якими теоретичними знаннями та практичними уміннями по­винен володіти соціальний педагог?

Література

Соціальна педагогіка: теорія і технології: Підруч. для студ. ВНЗ / за ред. І. Д. Звєрєва. Алєксєєнко Т. Ф., Басюк Т. П., Безпалько О. В. та ін. - К.: Центр навчальної літератури, 2006.

Богданова І. М. Соціальна педагогіка: Навч. посіб. — К.: Знання, 2008.

Бочарова В. Г. Профессиональная социальная работа: личност- но ориентированный подход. - М.: Ин-т педагогики соц. работы Рос. акад. образования , 1999. - 182 с.; - Библиогр.: С. 173-182.

Зверева І. Д. Діяльність соціального педагога в середовищі: змі­ни, форми, методи // Соціальна робота: теорія, досвід, перспек­тиви. — У., 1999. — Ч.1. — С. 268-271.

Зимняя И. А. Ключевые компетентности как результативно- целевая основа компетентностного подхода в образовании. - М.: Исследовательский центр проблем качества подготовки специа­листов, 2004.

Капська А. Й. Соціальна робота: Навч. пос. - К.: Центр навчаль­ної літератури, 2005.

Карпенко О. Г. Об'єкт, предмет та методи соціальної роботи: сис­темний підхід // Науковий часопис Національного педагогічно­го університету імені М. П. Драгоманова. Серія 11. Соціологія. Соціальна робота. Соціальна педагогіка. Управління: Зб. наук. праць. - К.: НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2005. - С. 99-107.

Лукашевич М. П., Мигович 1.1. Теорія і методи соціальної роботи: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2002.

Марченко С. Я. Дидактические основы подготовки студентов к социально-педагогической деятельности. - Л.: Альма-матер, 1999.

Мигович 1.1. До питання про зміст професійної підготовки фа­хівців соціальної сфери // Актуальні проблеми професійної під­готовки фахівців соціальної роботи в Україні і за рубежем. - У.: Art Line, 2003. - С. 227-230.

Парсонс Т. О. О структуре социального действия / Под общей ред. В. Ф. Чеснокова. - М.: Академ. Проэкт, 2002.

Фирсов М. В., Студенова Е. Г. Теория социальной работы: Учеб. пособ. для студ. высш. учеб. заведений. - М.: ВЛАДОС, 2000.

Харченко С. Я. Історія, теорія і практика соціальної роботи в Україні: Навч. посіб. - Л.: Альма-матер, 2005.

Холостова Е. И. Профессионализм в социальной работе: учеб. пособ. - М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К°», 2007.

 3. Зміст, структура та принципи соціально-педагогічної діяльності

Зміст професійної педагогіки визначається суспільством, потре­бами, інтересами як соціальних груп населення, та і окремих людей.

З розвитком суспільства, накопичення знань і соціокультурного до­свіду людства зростає роль професіоналізму у соціальній сфері та

16

Розділ 1. Соціально-педагогічна діяльність на сучасному етапі розвитку професійної педагогіки в системі освіти, де готуються працівники для соціально-виховної сфери.

Сьогодні простежується такий факт, що значною мірою ситу­ація в країні ускладнюється тим, що стикаються різні концепції і стратегії соціальної перебудови суспільства і розвитку соціально- педагогічної роботи. А практика показує, що саме сьогодні необхідне найбільш повне і швидке визначення стратегії і тактики соціального захисту населення, створення вкрай необхідних установ, організацій соціально-педагогічної роботи, а також створення й удосконалення системи професійної підготовки соціальних педагогів.

Історія легітимного визнання державою в 1992 році професії соціального педагога (у т. ч. різні напрямки діяльності і внутрішні спеціалізації) засвідчує, що помітно загострилась проблема само­визначення власне професійної сфери соціально-педагогічної робо­ти. Тут, зокрема, простежуються такі проблеми:

Предметно-понятійні репертуари соціально-педагогічної робо­ти, підвищена семіотичність і рецесивність, проблема власного предмета та взаємозв'язку з соціально-гуманітарними знаннями. З'ясовуються поняття бідності, злиденності, девіантної і делік- вентної поведінки, проституції, соціальної патології дитинства, старості та ін.

Багатоаспектність і багаторівневість зв'язків „індивід- сусупільство", „група-суспільство", „група-особистість" сис­темно нестабільні, динамічні, і сьогодні концептуально відо­бражаються у таких методологічних рамках, як „феноменологія допомоги; феноменологія діяльності; феноменологія суб'єкта допомоги; феноменологія об'єкта допомоги" [14, С. 22].

Проблемна двоякість - феномен професійної позиції соціаль­ного педагога: виступаючи від деперсоналізованої державної влади, соціальні педагоги змушені поділяти інтереси найменш захищених індивідів і груп, представляти і захищати права зне­долених (маргиналів, меншин, субкультурних формацій, девіан- тів тощо).

Соціальні уявлення і знання соціальних педагогів мають ради- калізуючу силу, яка „є найбільш складним інструментом соці­ального контролю" [11, С. 10].

На відміну від доброчинності, де в центрі стоїть постать того, хто допомагає, у соціально-виховній сфері центральною фігурою є клієнт, а кінцевою метою є звільнення клієнта від потреби в со­ціальному працівникові, активізація самопідтримки, самодопо­моги [8, С. 130-131].

Виходячи з такої багатоаспектності соціально-педагогічної ро­боти, ми вважали за необхідне визначити її місце і роль у суспільстві, яке реформується і яке поступово переходить від стратегії соціаль­ної політики до практичних дій, спрямованих на користь людини. При цьому постала потреба дати наукове обґрунтування низці кате­горій, які відображають різні аспекти соціально-педагогічної робо­ти: змісту, структурі, об'єкту, предмету.

Новий етап становлення наукової парадигми соціально-виховної роботи в Україні почався з 90-х років. Це дозволяє говорити про за­родження нової професії - соціального педагога та введення нової спеціальності у вищому навчальному закладі. Цей процес спонукав до розвитку наукової думки, вирішення практичних питань у со­ціальній сфері, розвитку нових соціальних інфраструктур, визна­чення наукового статусу нових дисциплін у вищій школі. Ми могли бачити, як від емпірики соціально-педагогічна діяльність поступово переходила на пристойний науковий рівень з досить окресленою власною теоретичною і методологічною базою.

Розглядаючи зміст і структуру соціально-педагогічної роботи, вважаємо за доцільне зробити акцент на тому, що вона є видом ді­яльності. Ми виходимо, з одного боку, із загальноприйнятого філо­софського і психологічного тлумачення діяльності, а з другого боку, ми враховуємо специфіку і фактори, що характеризують об'єкт, який ми вивчаємо.

Найбільш глибоко, на нашу думку, розглядається філософія людської діяльності у працях таких вітчизняних і зарубіжних вче­них, як Л. Ази, В. Барановського, Л. Бєляєвої, В. Замули, М. Кагана, М. Князяна, Є. Кулік, О. Леонтьєва, В. Маркіна та ін.

Загалом можна розділяти загально-філософське визначення Л. Буєвої щодо діяльності як способу існування і розвитку суспіль­ства і людини, всебічного процесу перетворення нею навколишньої природної і соціальної реальності, у т. ч. її саму, відповідно потреб, цілей і завдань [2].

Серед основних ознак діяльності автор називає цілеспрямова­ність, перетворюючий і творчий характер, предметність, детермінова­ність суспільними умовами, обмін діяльністю, спілкування індивідів.

Водночас М. Каган [3] розкриває морфологію діяльності і ви­окремлює такі її види: перетворююча, ціннісно-орієнтаційна, кому-

Розділ 1. Соціально-педагогічна діяльність на сучасному етапі розвитку нікативна. Окрім того, вчений називає три основні елементи діяль­ності: суб'єкт, котрий спрямовує свою активність на об'єкт чи інші суб'єкти; об'єкт, на який спрямована ця активність, яка проявляєть­ся в суб'єктній комунікативній взаємодії з іншими.

Психологічний фундамент діяльності досить переконливо роз­крито у працях О. Леонтьєва [4], де автор розглядає дії як процеси, що підпорядковані усвідомленим потребам і цілям. Причому у його характеристиках простежуються психологічні і соціальні причини частого незбьігу суспільного й особистісного смислу діяльності, подається структура людської діяльності, яка включає окремі (осо­бливі) види діяльності - за критерієм мотивів, які їх спонукають, а також дії-процеси, що підпорядковуються усвідомленим цілям. Такі окремі складові діяльності утворюють макроструктуру.

Прийнятними є твердження Б. Ананьєва про те, що діяльність має багаторівневий характер: по-перше, цілісної діяльності як сис­теми програм, операцій і засобів виробництва матеріальних цін­ностей суспільства; по-друге, окремої дії, що включає мету, мотиви її окреслення і способу досягнення; по-третє, макрорухів, завдяки опредмеченню і побудови програми будуються дії; по-четверте, мі- кро рухів, із яких будуються макрорухи [1].

У цьому випадку перші два рівні відповідають розгляду діяльнос­ті людини як суб'єкта, соціального індивіда, як особистості, а останні рівні визначають діяльність людини як природного індивіда.

Виходячи з цього, можна розглядати діяльність спеціалістів соціально-педагогічної роботи як інтеграції конкретних процедур і операцій: соціальна (за цілями, завданнями, змістом), психолого- педагогічна (за формою), організаторська (за функціями), профе­сійна (за зв'язками і впливом на об'єкт) Це, на нашу думку, свід­чить про наявність структури діяльності, яка є досить складною і багатокомпонентною. На цю її ознаку вказує В. Шадриков [14], ви­окремлюючи взаємопов'язані функціональні блоки: мотиви, цілі, програми, інформаційні основи, рішення, підсистему професійно важливих якостей. Але при цьому, слід сказати, що у кожній струк­турі діяльності доцільно бачити, чим одна діяльність відрізняється від іншої, оскільки, як стверджує О. Леонтьєв, всі види діяльності, в які включаються люди і в яких вони починають працювати як про­фесіонали, можуть бути поділені на групи на основі визначення го­ловного об'єкта діяльності: природа, техніка, люди, знакові системи, художні образи [4].

Усе загалом дозволяє говорити, що для кожної професії, порів­няно з іншими професіями притаманні спільні і специфічні ознаки. Особливості професійних цінностей обумовлені роллю і статусом професії в житті суспільства й окремої людини.

У зв'язку з цим доцільно, передусім, визначити предмет соціаль­ної педагогіки. Це цілком закономірно, оскільки статус соціально- педагогічної роботи як самостійної науки може бути доведеним, якщо буде визначена галузь явищ, які переважно вона вивчає, і доведено, що ця галузь іншими науками не вивчається. Водночас, визначення предмета дослідження дозволяє окреслити методи на­укового аналізу.

У випадку визначення предмета і об'єкта соціально-педагогічної роботи можна вести мову про визначення того рівня аналізу і харак­теру фактів (явищ, процесів), які нею вивчаються.

Практика і наукові дослідження (М. Галагузової, А. Капської, В. Курбатова, І. Миговича та ін.) дозволяють говорити про те, що соціально-педагогічна робота має своєрідний об'єкт: це процес зв'язків, взаємодій, взаємовпливів механізмів, способів і засобів регуляції поведінки соціальних груп та особистостей, що сприя­ють реалізації їхніх життєвих сил і соціальної суб'єктності, а та­кож характер співвіднесеності життєвих сил індивіда і групи та засобів забезпечення їх реалізації в різних соціальних та соціально- педагогіних ситуаціях [3, С. 51].

Проте, зважаючи на різні підходи до визначення предмета соціально-педагогічної роботи, доцільно зазначити, що науковці ак­центують увагу на різних аспектах цих зв'язків. Хоча до кінця 90-х ро­ків ми не могли виявити наявність системно-інтегративного підходу.

Так, наприклад, І. Мигович предметом соціально-педагоічної ро­боти називає професійну діяльність соціальних інститутів, держав­них і недержавних організацій, груп та окремих індивідів, пов'язану з наданням допомоги особам чи групам людей щодо їх соціалізації, особливості впливу соціальних явищ, процесів та відносин на соці­альне функціонування означених груп людей чи осіб [8, С. 15].

Безперечно, потреба щодо розвитку методології соціально- педагогічної діяльності викликана необхідністю подолання вузько- спеціалізованого вивчення проблем, пов'язаних з соціальною корек­цією і реабілітацією особистості, а також інтеграцією епізодичних, недостатньо між собою пов'язаних соціальних гарантій, уявлень про соціальний захист, соціальну допомогу і милосердя.

Беручи до уваги сучасний стан розробки питання про предмет соціально-педагогічної діяльності, ми вважаємо, що це поняття можна тлумачити як закономірності сприяння становленню і реа­лізації сил індивідуальної і соціальної суб'єктності людини, а також виявлення й актуалізація життєвих сил та способів їх ефективного функціонування, відновлення.

Якщо соціально-педагогічна робота розглядається як діяльність, то предмет уточнює сутність цієї діяльності. До того ж не можна не брати до уваги той факт, що предмет соціально-педагогічної роботи, як і предмет будь-якої науки, змінюється у процесі розвитку теорії і практики загалом. Запропоноване визначення предмета хоч і є до­сить широким, але воно водночас є й досить узагальненим. Це є не­обхідною умовою для подальшої організації діяльності, яка реалізу­ється через форми професійної і непрофесійної роботи (одночасно, паралельно чи у взаємодії).

Виходячи із такого широкого обсягу тлумачень і зважаючи на головну мету соціально-педагогічної роботи, ми пропонуємо роз­глядати поняття у вузькому і широкому розуміння цього виду ді­яльності. На нашу думку, соціально-педагогічна робота - це вплив професіоналів і громадськості на соціальне облаштування суспіль­ства завдяки формуванню і реалізації державної соціальної політи­ки, спрямованої на створення сприятливих умов життєдіяльності кожної дитини та її сім'ї. Це тлумачення у широкому розумінні.

У більш вузькому, соціально-педагогічна діяльність здійснюєть­ся професійно підготовленими спеціалістами та їхніми помічника­ми і спрямована на надання індивідуальної допомоги дитині, сім'ї чи групі осіб, котрі потрапили у скрутну для них ситуацію, шляхом інформування, консультування, безпосередньої натуральної і фі­нансової допомоги, соціальної реадаптації, надання психологічної і педагогічної підтримки, та орієнтація тих, хто потребує допомоги, на власну активність у вирішенні, складних проблем.

На сьогодні об'єктом соціально-педагогічної роботи вважають людину як члена соціуму в єдності її індивідуальних характеристик. Об'єктом соціологічної теорії і практики є на соцієтальному рівні суспільство як відносно стійке об'єднання людей, а організатором соціальних дій виступає держава, різні політичні і громадські орга­нізації, зацікавлені в соціалізації членів суспільства.

На соціально-середовищному рівні об'єктом соціальної роботи виступає соціальна сфера суспільства, мікросередовище, колекти-

Соціальна педагогіка ви людей. При цьому найбільш активно здійснюється соціально- педагогічна робота за такими напрямками: освітньо-дозвіллєва, фізкультурно-оздоровча, корекційно-реабілітаційна, соціально- правова, інформаційно-просвітницька тощо.

На індивідуальному рівні об'єктом соціально-педагогічної ді­яльності є окрема особистість, стосовно якої застосовуються різні методи, засоби соціального захисту і підтримки залежно від її по­треб та інтересів.

У науковій літературі певний час дискутувалося питання щодо визначення об'єкта соціально-педагогічної роботи. Так, скажімо, на початку 90-х років досить активно використовувалися поняття „клієнт", „пацієнт", „об'єкт" допомоги. Проте з розгортанням різних видів соціально-педагогічної діяльності, поступово усталилося по­няття «клієнт» [12]. Залежно від об'єкта, його проблем, соціальний педагог проектує адекватні соціальні послуги. Причому, як свідчить багаторічна практика у сфері соціальної допомоги, об'єкт може бути різним не лише за своїми проблемами, але і за своїми взаємовідноси­нами з соціальними інститутами: з одного боку, державне відомство надає послуги клієнту, який опинився у скрутній життєвій ситуації і потребує допомоги, а з другого - клієнт не звертається за допомо­гою, захистом (схильний до нарковживання, алкоголізму), і тоді со­ціальний педагог ініціює свої дії „на території клієнта". Наприклад, підлітково-молодіжні клуби за місцем проживання, де соціальний педагог супроводжує життєдіяльність молодих у природньому для них середовищі. За таких умов об'єкт перестає відчувати себе відчу­женим, „дезадаптантом, девіантом", невстигаючим чи одиноким [8].

Соціальний педагог, проектуючи дії стосовно об'єкта-клієнта, має вірити в те, що здатний зрозуміти його проект і прийняти усвідомлено його „дар" у вигляді соціально-педагогічної чи психологічної послуги.

Своєю чергою, соціальний педагог, котрий уявляє собі об'єкта- клієнта як „клубок проблем", вірить, що клієнт може визначити його лідерську роль як прагматика і виразника його, клієнта, інтересів. За таких умов аспекти професійної позиції соціального педагога бу­дуть соціальною формою його функціонування, що будується так: 1. Репертуарний пакет впливу - соціальний педагог володіє арсе­налом підтримки об'єкта, використовуючи такі репертуари на­туралістичні (теми здоров'я, тіла, валеології тощо), екзистентні (тема гідності, життєстійкості, абсурду), теїстичні (тема Бога,

смерті, страждань, співчуття), соціологічні (тема типізації, за­гального блага, командності тощо).

Рольова дистанція. Кожен об'єкт-клієнт потребує адекватної ролі соціального педагога, яка залежить від його функціоналу: дослідник, прогностик, консультант, дія якого диктує орієнта­цію на особливість клієнта.

Самоусунення. Цей процес можливий за умови власного сцена­рію життя, вирішення проблем і готовності підтримати інших, що свідчить про повернення його до „реальності", життєстійкості.

Таблиця 1

Професійне „уявлення" об'єкта-клієнта

 

Реалізація такого багатомірного функціоналу вимагає цілого комплексу об'єктивних якостей соціального педагога: світогляд, рі­вень освіченості, можливості, досвід, переконання, духовні цінності й орієнтири, фізичне здоров'я, життєвий стиль, тощо, є вирішаль­ними під час формування ідентичності та індивідуальності кожної особистості, а отже і соціально-педагогічної роботи з нею.

Без сумніву, проблема якісного професійного становлення і роз­витку соціального педагога не може бути вирішена повноцінно без опори на сукупність методологічних принципів. Для нас важливо визначити закономірності і принципи соціально-педагогічної робо­ти, що є основоположними ідеями, правилами, нормами поведінки органів соціального захисту і підтримки населення, зумовлені, сво­єю чергою закономірностями соціальних процесів і вимогами інно­ваційної практики [13, С. 29].

У спеціальній літературі закономірності соціально-педагогічної роботи пропонується поділити на дві групи: 1) закономірності функ­ціонування і розвитку суб'єктів соціальної підтримки; 2) суттєві зв'язки між суб'єктом і об'єктом соціальної діяльності та їх діалек­тика [3]. Можна погодитись з тим, що другий підхід є більш обґрун­тованим, оскільки закон (суспільна закономірність) є найбільш сут­тєвим, необхідним, усталеним і таким, що повторюється, зв'язком всіх аспектів і компонентів суспільних явищ, процесів, систем і є найбільш загальним відображенням цілісності життєдіяльності лю­дей у всіх формах прояву.

На думку науковців (В. Андрущенка, В. Беха, С. Григор'єва, М. Данакіна, І. Звєрєвої, А. Капської, М. Лукашевича, А. Мудрика та ін.), основними закономірностями соціально-педагогічної роботи можна вважати такі: взаємозв'язок соціальних процесів у суспіль­стві, соціальній політиці і соціально-виховній роботі; обумовленість змісту, форми і методів соціально-педагогічної роботи конкретними обставинами життєдіяльності різних груп, спільнот, індивідів; ви­рішення виховних проблем, виходячи з особистісних потреб, інтер­есів клієнтів; залежність результативності соціально-педагогічної роботи підтримки від професіоналізму і моральних якостей спеціа­лістів, можливостей соціальної системи виховних інститутів, школи, держави і суспільства. Враховуючи таку багатоаспектність законо­мірностей, можна запропонувати загальне визначення закономірнос­тей соціально-педагогічної роботи як суттєвих, стійких і таких, що повторюються, зв'язків, які проявляються під час взаємодії суб'єкта

Розділ 1. Соціально-педагогічна діяльність на сучасному етапі розвитку соціально-педагогічної роботи й обумовлюють характер і спрямова­ність її впливу на розвиток конкретних соціальних явищ та відносин.

Як результат, визначені закономірності є методологічною пере­думовою визначення принципів соціально-педагогічної діяльності. Принципи - „це не приблизні абстракції чи суб'єктивні умовиводи. Вони об'єктивні за змістом і суб'єктивні лише за формою" [13, С. 29]. Слід зазначити, що різні вчені утверджують дещо відмінні принципи соціально-педагогічної діяльності. Так, група вітчизняних авторів монографічного видання „Соціальна робота" вказують на системний характер принципів і зводять їх до трьох груп: соціально-політичні (державний підхід до соціальних завдань; гуманізм і демократизм соціальної роботи; зв'язок змісту і форм соціальної роботи з кон­кретними умовами життєдіяльності особи соціальної групи; закон­ність і справедливість соціальної роботи); організаційні (соціально- технологічна компетентність органів: працівників соціальної сфери, єдність їх повноважень і відповідальність, стимулювання, контроль і перевірка виконання тощо); соціально-психолого-педагогічні (комп­лексність, диференційований підхід, орієнтація на особистісні по­треби, цілеспрямованість) [13, С. 32-34].

Більш конкретизовано виокремлює принципи соціального за­хисту і психолого-педагогічної підтримки А. Ляшенко [7]: добро­вільність, своєчасність, персоналізація, повага, активізація дітей та молоді, комплексність.

Виходячи з того, що соціально-педагогічна діяльність є універ­сальною, а як наука вона органічно пов'язана з комплексом інших наук, то, на нашу думку, доцільно назвати кілька основних прин­ципів соціально-педагогічної роботи: історизм, соціальна обумов­леність, соціальна значущість, гуманізм, справедливість, альтруїзм, диференційованість, наступність, непевність, компетентність, комп­лексність, посередництво, солідарність, субсидарність. Всі вони ні­коли не проявляться одночасно і не є кожного разу рівнозначними. Проте кожен із них має посідати своє певне місце залежно від ситу­ації, соціальних потреб клієнта, умов його життєдіяльності, і, голо­вне, цілі соціальної роботи з об'єктом уваги.

Один із теоретиків соціально-педагогічної роботи в Украї­ні А. Капська визнає чотири групи принципів, що у своїй сутнос­ті становлять певну методологічну систему: соціально-політичні, психолого-педагогічні, організаційні, а також специфічні для соці­альної роботи [5, 30].

На сьогодні окреслено низку принципів, які включені до законо­давчих і нормативних актів України. Серед них варто назвати такі: дотримання прав людини і громадянина у сфері соціальних послуг; рівні можливості в отриманні соціальних послуг; доступність соці­ального обслуговування; конфіденційність; наступність всіх форм соціальних послуг; адресність; пріоритет сприяння громадянам, для яких є загроза здоров'ю та життю; територіальна організація соці­альних послуг; державна підтримка громадської діяльності щодо надання соціальних послуг населенню.

При цьому ми вважаємо за необхідне зробити акцент на останній групі принципів, зазначених А. Капською, - на специфічних принципах, які досить помітно „враховують" специфіку соціально-педагогічної ро­боти. Це, зокрема, принцип гуманізму (визнання людини найбільшою цінністю), принцип незалежності (приналежність права будь-кому на допомогу), принцип клієнтоцентризму (визнання пріоритету прав клієнта у всіх випадках), принцип опори (максимальне врахування по­тенційних можливостей людини), принцип толерантності, принцип конфіденційності та принцип максимізації (оптимальне використання всіх видів ресурсів при вирішенні проблем клієнта).

Проведений аналіз феномена соціально-педагогічної діяльності, її структури і складових дозволяє представити не лише теоретичний аспект цього виду діяльності, а й багатофункціональність певного феномена у соціально-педагогічній сфері. Соціально-педагогічна ді­яльність як складова соціальних перетворен у суспільстві є принци­повою основою для виживання людини у період реконструювання суспільства та її інтеграції в суспільство. Оточення молодої людини наповнене пристосуваннями, адаптаціями суспільної поведінки ін­ших людей, входженнями у постійно змінні ситуації, мікросоціуми, де діють свої закони, норми, правила, і де соціальний педагог завдя­ки володінню базовими науковими знаннями може об'єктивно ви­конувати соціальну роль суб'єкта соціальної сфери.

Питання і завдання для самостійної роботи

Розкрити особливості предмета соціально-педагогічної роботи.

Охарактеризувати принципи соціально-педагогічної діяльності.

Визначити складові соціально-педагогічної діяльності як ціліс­ної системи роботи.

Підтвердити прикладами реалізацію принципів соціально- педагогічної діяльності.

Література

Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания. - Л.: ЛГУ, 1986.

Буева Л. П. Человек: деятельность и общение. - М.: Мысль, 1978.

Каган М. С. Человеческая деятельность: опыт системного ана­лиза. - М.: Политиздат, 1974.

Капська А. Й. Соціальна робота: деякі аспекти соціальної роботи з дітьми та молоддю. - К.: УДЦССМ, 2001.

Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. - М.: МГУ, 1975.

Лучанкин А. И., Сняцкий А. А. Социально-клубная работа с моло­дежью: проблемы и подходы. - Е.: УрОРАН, 1997.

Ляшенко А. И. Организация и управление социальной работой в России. - М.: Наука, 1995.

Мигович 1.1. До питання про зміст професійної підготовки фа­хівців соціальної сфери // Актуальні проблеми професійної під­готовки фахівців соціальної роботи в Україні і за рубежем. - У.: „Art Line", 2003.

Рубинштейн С. Л. Бытие и сознание. - М.: Изд-во АН СССР, 1957.

Соціальна робота: Навч. посіб. // Соціальна робота. Книга ІІ. - К.: ДЦССМ, 2002.

Соціальна робота: Технологічний аспект / За ред. проф. А. Й. Капської. - К.: ДЦССМ, 2004.

Холостова Е. И. Некоторые проблемы подготовки кадров социальных работников // Территориальные социальные службы: теория и практика функционирования. - М.: Школа социального работника, 1995.

Фирсов М. В. Введение в теоретические основы социальной работы (историко-понятийный аспект). - М.: Институт практи­ческой психологии, В.: НПО «МОДЭК», 1997.

Шадриков В. Д. Проблемы системогенеза профессиональной де­ятельности. - М.: Наука, 1983.

 4. Функції соціального педагога у практичній діяльності фахівців

Функції соціально-педагогічної діяльності фахівців - передба­чені кваліфікаційною характеристикою їхні обов'язки та призначен­ня. Комплексна характеристика кожної з них обов'язково містить короткий опис її професійної спрямованості, необхідні знання та вміння спеціаліста.

Комунікативна функція діяльності соціального педагога за­безпечує налагодження взаємодії особистості, соціальної групи та державних і недержавних організацій, що виступають клієнтами, волонтерами, спонсорами та партнерами соціального педагога.

Рівень успішного контактування та володіння технологіями переконання та навіювання прямопропорційні успіху соціально- педагогічної діяльності.

Спеціаліст повинен знати:

Загальні положення теорії спілкування.

Характерологічні ознаки видів та типів спілкування.

Функції спілкування.

Основні правила та норми спілкування.

Провідні положення конфліктології.

Сутність та особливості спілкування з різними соціальними групами.

Етичні засади спілкування соціального педагога.

Спеціаліст повинен уміти:

Здійснювати комунікативну презентацію.

Добирати адекватні прийоми комунікативного впливу.

Виступати каталізатором спілкування.

Попереджувати та долати конфліктні ситуації.

Добирати оптимальні засоби та прийоми спілкування. Організаторська функція характеризує соціально-педагогічну

діяльність з точки зору соціального менеджменту, що полягає в структуруванні, плануванні, розподілі видів професійної діяльності та координації роботи з різними соціальними інститутами та пред­ставниками споріднених професій.

Спеціаліст повинен знати:

Теоретичні засади організаторської діяльності соціального пе­дагога.

Особливості соціального менеджменту.

Основні функції організатора соціально-педагогічної діяльності.

Особливості планування соціально-педагогічної діяльності.

Функції та способи координації контролю і діяльності соціаль­ного педагога.

Особливості організації та управління різними соціальними групами і в різних соціумах.

Розділ 1. Соціально-педагогічна діяльність на сучасному етапі розвитку Спеціаліст повинен уміти:

Визначати пріоритетні напрямки діяльності.

Правильно розподіляти функціональні обов'язки учасників со­ціалізуючого процесу.

Планувати основні етапи майбутньої діяльності.

Координувати та коригувати діяльність учасників соціально- педагогічного процесу.

Налагоджувати співпрацю і партнерство з різними соціально- виховними структурами.

Прогностична функція в соціально-педагогічній діяльності ви­конує змістовно-цільові (стратегічні) та організаційно методичні (тактичні) завдання. Насамперед, це передбачення результатів зу­силь соціального педагога щодо різних аспектів його професійної діяльності. З іншого боку - це ідеальне "програвання варіантів" різ­номанітних технологій соціально-педагогічної діяльності та вибір серед них тих, що зможуть забезпечити максимальну результатив­ність за розумних витрат зусиль і часу.

Спеціаліст повинен знати:

Роль та місце прогнозування в діяльності соціального педагога.

Види прогнозування.

Принципи прогнозування.

Зміст прогностичної діяльності соціального педагога.

Особливості прогнозування різних напрямків та об'єктів діяль­ності соціального педагога.

Спеціаліст повинен уміти:

Дотримуватися принципів наступності, систематичності та до­стовірності при створенні низки прогнозів.

Доцільно оперувати різновидами прогнозування.

Будувати адекватний прогноз відповідно до конкретної соціально-педагогічної ситуації.

Прогнозувати особливості соціалізації особистості.

Врахувати специфіку різних соціальних груп у процесі створен­ня прогнозу професійної діяльності.

Охоронно-захисна функція спрямована на обстоювання прав та інтересів дітей і молоді на основі державних та міждержавних до­кументів, з метою забезпечення неповнолітніх та молоді гарантова­ними їм правами та умовами життєдіяльності.

Спеціаліст повинен знати:

Основні права підлітків та молоді, закріплені в міждержавних документах.

Зміст діяльності основних соціальних інститутів, що реалізують охоронно-захисну функцію особистості.

Зміст та повноваження діяльності соціального педагога стосов­но захисту прав клієнта.

Обов'язки сім'ї, школи, позанавчальних закладів стосовно роз­витку особистості.

Основи української правової системи та законодавства.

Спеціаліст повинен уміти:

Володіти механізмами правового захисту дитини в різних соці­альних інститутах.

Використовувати комплекс правових норм для захисту прав ді­тей та молоді.

Застосовувати заходи державного примусу щодо осіб, які допус­кають протиправні дії стосовно об'єктів соціальної роботи.

Створювати умови для підтримки віри клієнта в можливість до­сягнення позитивних результатів.

Інформувати представників різних груп про їх права та соціаль­ні гарантії.

Діагностична функція покликана виявляти окремі соціальні проблеми в певному мікросоціумі, конкретизувати проблему клієн­та та виявляти індивідуальні та специфічні особливості клієнта чи певної групи, дає змогу адекватно вирішувати соціально-педагогічні завдання.

Спеціаліст повинен знати:

Теоретичні засади психолого-педагогічної діагностики.

Особливості діагностування об'єктів соціально-педагогічної ді­яльності.

Методологію та методи соціально-педагогічної діагностики.

Принципи діагностичної діяльності.

Напрямки психолого-педагогічної діагностики.

Вимоги до діяльності соціального педагога.

Спеціаліст повинен уміти: 1. Визначати пріоритетні напрямки та об'єкти психолого- педагогічної діагностики.

Добирати оптимальний діагностичний інструментарій.

Розробляти програму психолого-педагогічного діагностування як окремої особистості, так і мікрогруп.

Аналізувати та узагальнювати результати діагностичної робо­ти.

Використовувати результати діагностування в проектах профе­сійної діяльності.

Попереджувально-профілактична функція має на меті, на­самперед, виявлення, запобігання та обмеження асоціальних явищ, причин соціальної дезадаптації серед різних соціальних груп та окремих осіб, забезпечення умов для формування соціально пози­тивної спрямованості особистості.

Спеціаліст повинен знати:

Причини та форми прояву девіантної поведінки підлітків та мо­лоді.

Зміст та форми соціально-профілактичної роботи.

Способи та прийоми навіювання й переконання.

Наслідки впливу шкідливих звичок та асоціальних форм пове­дінки на здоров'я та життєдіяльність особистості.

Основи здорового типу життя.

Спеціаліст повинен уміти:

Володіти психо-корекційними прийомами впливу на особис­тість.

Організовувати індивідуальні, групові, масові форми профілак­тичної роботи.

Організовувати соціально-позитивну діяльність підлітків та молоді через участь у різноманітних позанавчальних закладах, клубах, секціях, гуртках тощо.

Пропагувати здоровий спосіб життя.

Виявляти групи ризику серед підлітків та молоді.

Володіти способами та формами профілактичної роботи з різни­ми соціальними групами.

Корекційно-реабілітаційна функція полягає в роботі по зміні та вдосконаленню особистісних якостей клієнта, особливостей жит­тєдіяльності та створенні умов для розвитку потенційних можли­востей осіб з функціональними обмеженнями, активне залучення їх до участі в суспільному житті.

Спеціаліст повинен знати:

Теоретичні засади соціальної реабілітації.

Специфіку корекційно-реабілітаційної роботи з різними соці­альними групами.

Види та рівні корекційно-реабілітаційної роботи.

Вимоги до фахівця, що займається соціальною реабілітацією.

Спеціаліст повинен уміти:

Надавати допомогу особам, що потребують соціальної реабіліта­ції та адаптації.

Здійснювати корекційно-реабілітаційну роботу з різними соці­альними групами.

Прогнозувати та планувати життєвий шлях об'єкта соціальної реабілітації.

Налагоджувати зв'язки з усіма можливими суб'єктами корекційно-реабілітаційної допомоги.

Соціально-терапевтична функція спрямована на вчасне подо­лання кризових ситуацій та проблем клієнта на основі самоусвідом­лення особистістю ставлення до себе, оточуючих та навколишнього середовища.

Спеціаліст повинен знати:

Теоретичні засади психолого-педагогічної терапії.

Проблематику соціально-терапевтичної роботи.

Особливості соціально-терапевтичної роботи.

Права і обов'язки фахівця з психолого-педагогічної терапії.

Рівні та форми соціально-терапевтичної допомоги.

Особливості надання соціально-терапевтичної допомоги різним групам клієнтів.

Спеціаліст повинен уміти:

Здійснювати домедичну соціально-терапевтичну допомогу.

Доцільно застосовувати різноманітні форми психолого- педагогічної терапії.

Проводити консультативну соціально-терапевтичну допомогу.

Проводити як індивідуально, так і групові терапевтичні зустрічі.

Залучати працівників різних соціальних інституцій до надання допомоги особистості.

Надавати як очну, так і дистанційну психолого-педагогічну до­помогу (робота на "Телефоні довіри").

Розділ 1. Соціально-педагогічна діяльність на сучасному етапі розвитку Питання і завдання для самостійної роботи

Визначити базові функції соціального педагога для забезпечен­ня різних напрямків соціально-педагогічної діяльності.

Здійснити порівняльний аналіз різних підходів до класифікації функцій діяльності соціального педагога.

Література

Безпалько О. В. Соціальна педагогіка: схеми, таблиці, коментарі: Навч. посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2009.

Соціальна педагогіка: Підручник / За ред. проф. А. Й. Капської - К.: Центр навчальної літератури, 2003.

Соціальна педагогіка. Мала енциклопедія / За ред. І. Д. Звєрєвої. - К.: Центр учбової літератури, 2008.

Соціальна робота в Україні: Навч. посіб. / І. Д. Звєрєва, О. В. Без­палько, С. Я. Харченко та ін.; За заг. ред. І. Д. Звєрєвої, Г. М. Лак- тіонової. - К.: Центр навчальної літератури, 2004.

Сидоров В. Н. Профессиональная деятельность социального ра­ботника: ролевой подход. - В.: Глобус-пресс, 2006.

 5. Організаційні моделі соціальної освіти в зарубіжних країнах

В умовах інтеграційних процесів, що відбуваються сьогодні в світі, вітчизняні дослідники все частіше розглядають організаційну модель освіти як відкриту динамічну систему, що зумовлює необ­хідність вивчення не лише вітчизняного досвіду підготовки спеціа­лістів, але й досвіду світових освітніх систем і допомагає визначати нові підходи як стратегічні напрямки розвитку професійної освіти в Україні.

Порівняно невеликий досвід нашої держави у сфері організа­ції та надання соціальної допомоги високого рівня тим категоріям населення, які її потребують, а також зростаючий взаємозв'язок та взаємозалежність між світовими державами, інтернаціоналіза­ція економіки, культури і науки, загострення глобальних проблем, вирішення яких неможливе без виходу за національні рамки, обу­мовлює першочергову можливість вивчення передового світового досвіду в різних сферах суспільного життя, в тому числі і в галузі соціальної роботи. Це дозволить використати ефективні, перевіре­ні часом, технології соціальної роботи, наблизить їх до формування єдиних світових стандартів надання соціальної допомоги, реалізації спільних проектів і програм. Але, водночас, йдучи у розвитку со­ціальної роботи за країнами, які вже подолали багаторічний шлях в цій сфері, Україна не повинна просто копіювати їх моделі, проте світовий досвід повинен стати одним із найважливіших джерел рос­ту і розвитку соціальної сфери в нашій країні. Подальше удоскона­лення соціально-педагогічної роботи в Україні можливе за рахунок конструктивного злиття вітчизняного досвіду і світової практики на шляху втілення інноваційних ідей з врахуванням місцевих особли­востей.

У всьому світі система соціальної освіти вимагає змін і потре­бує удосконалення. Фахівців для соціальної сфери потрібно готува­ти таким чином, щоб вони були здатні усунути негативні соціальні прояви у суспільстві. А це можливо лише у таких навчальних за­кладах, які тримають руку на пульсі сучасних тенденцій розвитку соціальної сфери.

У підготовці соціальних працівників і соціальних педагогів у різних країнах існує багато відмінностей: за кількістю навчальних закладів, кількістю студентів на кожного викладача, термінами на­вчання, навчальними програмами та професорсько-викладацьким складом. Але існує і багато спільних рис: ідеали, відданість своїй справі, професійна етика, служіння людям тощо.

Скандинавські країни відомі у світі добре розвинутою систе­мою соціального захисту населення, в основі якої лежить розвинута система професійної підготовки соціальних працівників. Це можна проілюструвати на прикладі Швеції, країни з класичною європей­ською системою соціальної роботи. Логіку підготовки соціальних працівників у Швеції можна розглянути на прикладі Ґетеборзького університету. Навчання соціальних працівників триває три з поло­виною роки. Перший рік починається з викладання суспільних дис­циплін. Студенти розширюють своє розуміння суті та значущості, взаємовпливів та взаємозалежностей таких соціальних систем, як індивід - суспільство, визначають свою громадянську позицію. Од­ним із основних предметів, що викладається в рамках суспільних дисциплін, є психологія. Наступний блок пов'язаний з вивченням структури суспільства, економіки, соціальної політики, соціології тощо. Далі вивчаються правові аспекти соціальної роботи, політич­на система держави, її будова. Особливе місце займає підготовка до вирішення проблем теорії та методології соціальної роботи. Після першого року навчання студенти проходять навчальну практику в соціальних агенціях як помічники соціальних працівників, що три­ває п'ять місяців. Практикою керує наставник - професійний со­ціальний працівник, що має вищу освіту, спеціальну педагогічну підготовку і практичний досвід соціальної роботи. Він керує 5-10 студентами протягом всього періоду практики. Після екзаменацій­ної перевірки результатів практики наставник дає характеристику кожному студенту, і, якщо вона задовільна, студент повертається до навчання в університет. На другому році навчання, протягом 4-го та 5-го семестрів, студенти поглиблено вивчають соціально- психологічні аспекти професії. Загалом навчальну діяльність можна поділити на два етапи. Перший торкається соціально-психологічних аспектів роботи з індивідом, сім'єю, соціальною групою. Другий етап підготовки концентрується на структурних проблемах, пов'язаних із життєвими ситуаціями: житлом, суспільною діяльністю, особис­тими проблемами тощо. Під час навчання широко застосовуються симуляційні методи для закріплення теоретичних знань у вигляді вправ та ігор, де студенти виступають та в ролі соціального праців­ника, то в ролі клієнта, і програються можливі варіанти їх взаємодії. В кінці 5-го семестру, коли пройдено всі основні базові курси, сту­дент має визначитися зі спеціалізацією своєї майбутньої професій­ної діяльності.

Ґетеборзький університет надає такі спеціалізації:

робота з людьми з девіантною поведінкою;

робота соціального працівника в школі;

робота соціального працівника в пенітенціарній системі;

робота соціального працівника в закладах охорони здоров'я;

робота соціального працівника з емігрантами;

робота соціального працівника на підприємстві;

наукова діяльність у сфері соціальної роботи.

Після того, як студенти проходять спеціалізацію і екзаменаційна комісія дає позитивну оцінку їхнім результатам, студенти скерову­ються на другу навчальну практику тривалістю шість місяців, яка включає діяльність студента виключно за своєю спеціалізацією. Після проходження практики студент має написати дипломний про­ект за своєю спеціалізацією та захистити його, після чого йому ви­дається диплом бакалавра соціальної роботи. Варто зауважити, що більшість навчальних закладів Швеції, підтримують тісний контакт зі школами та центрами соціальної роботи в зарубіжних країнах, а також з міжнародними організаціями. З метою підвищення рівня підготовки майбутніх спеціалістів для соціальної сфери у Швеції розроблена і ефективно функціонує програма обміну, яка передба­чає можливість проходження студентами практики і стажування в інших країнах, зокрема у Великій Британії та Німеччині.

На сучасному етапі підготовка соціальних працівників у Німеч­чині триває 4 роки і здійснюється у Вищих соціальних Школах, що діють при університетах та в коледжах. Університети і коледжі в Німеччині мають високу міру конституційно гарантованої незалеж­ності. В рамках соціальної структури вони автономно вирішують усі академічні проблеми: навчальні програми, іспити, навчальні плани, набір студентів. Навчальні плани та програми різняться в різних школах. Не існує жодного зовнішнього контролю, координації або акредитації на державному рівні, за винятком таких професійних об'єднань, як Асоціація деканів шкіл соціальної роботи. Абітурієнти, зазвичай, надають перевагу навчанню у коледжі. Це зумовлено таки­ми причинами: практико-орієнтований підхід, більш короткий, по­рівнянно з університетом, термін навчання, більша свобода у виборі навчальних курсів, менша кількість випускних іспитів. Навчання в коледжах має комплексний характер. Воно втілює ідею практичної спрямованості, передбачає розширення науково-методичної бази за рахунок міжнародних зв'язків, оволодіння сучасними технологіями соціальної роботи та творчий підхід.

У школах соціальної роботи здебільшого пропонується три різ­них типи навчальних програм:

соціальна робота, орієнтована на традиційні напрямки соціаль­ної політики в державних і громадських організаціях;

соціальна педагогіка, спрямована на роботу з молоддю в громаді, навчальних та позашкільних освітньо-виховних закладах;

"Sozial wesen" - навчальна програма, що об'єднує елементи як соціальної роботи, так і соціальної педагогіки (Баварія, Бремен, Гамбург, Шлезвиг-Гольштейн, Берлін, Саарланді, Нижня Сак­сонія).

Школи інших земель (Північний Рейн-Вестфалія, Рейнланд- Пфальц, Гессен, Баден-Вюртенберг), пропонують окремі курси із соціальної роботи та соціальної педагогіки. І хоча у Німеччині за­проваджено розмежування між соціальною роботою та соціальною педагогікою останнім часом в країні прослідковується тенденція до стирання меж між соціальною педагогікою та соціальною роботою.

Розділ 1. Соціально-педагогічна діяльність на сучасному етапі розвитку У наукових працях німецьких науковців, все частіше звучить думка про спільність, спорідненість та інтеграцію цих сфер соціальної ді­яльності.

На основі аналізу елементів різних навчальних програм з підго­товки соціальних працівників у вищих навчальних закладах Німеч­чини, можна виокремити елементи, що є майже в кожній навчальній програмі:

соціальна робота і соціальна педагогіка: історія, теорія, організа­ція, соціальні інститути, методи роботи;

соціальні науки: соціологія, соціальна політика, політичні на­уки, економіка, статистики, емпіричні соціальні дослідження;

психологія/педагогіка: прогресивна психологія, терапевтичні методи, теорія і практика освіти, теорії соціалізації;

здоров'я: надання медичної допомоги, медичне обстеження, па­тронаж;

юридичне і суспільне управління: законодавство у справах сім'ї, молоді, соціального забезпечення, соціальних гарантій у сфері зайнятості та самоврядування;

музика, драматургія, спорт, образотворче мистецтво, кінемато­графія, робота із засобами масової інформації.

Багато навчальних програм включають курси з іноземних мов, таких, як англійська, іспанська, французька. Школи з орієнтацією на роботу з іммігрантами пропонують курси мов іммігрантів.

Навчальні курси традиційно досить жорстко структуровані. Вони включають важливі академічні дисципліни і переважно струк- туровані відповідно до них. Це створює проблему інтеграції знань і навичок (умінь) у різноманітних академічних дисциплінах. Багато шкіл змінили свої навчальні програми, відмовившись від орієнта­ції на академічні дисципліни, спрямувавши свою увагу на соціальні проблеми клієнтів та практичні сфери соціальної роботи, пропону­ючи різноманітні спеціалізації.

Професійна практика відіграє важливу роль в освіті соціальних працівників в Німеччині. Практична підготовка організована відпо­відно до двох моделей: "однофазова" і "двофазова". "Однофазова" модель інтегрує два шестимісячних періоди практики у професійній галузі в академічну навчальну програму; студенти проходять остан­ні іспити в школах після чотирьох років навчання й одержують дер­жавний сертифікат після закінчення. Цей тип навчання пропону­ється школами в Баварії, Баден-Вюртенберзі, Саарланді та Гессені.

"Двофазова" модель, запропонована всіма іншими школами, потре­бує щорічно оплачуваного скерування на роботу в професійній сфе­рі після завершення трьох років академічної підготовки в школах. За цією моделлю студенти одержують державний сертифікат про вищу освіту лише після успішного завершення річної практики в певній сфері соціальної роботи. Студенти працюють за скеруванням на ро­боту в певній установі під контролем і спостереженням соціального працівника, який працює в цій організації.

Після закінчення навчальної програми в соціальній роботі і со­ціальній педагогіці студентам присуджується академічний ступінь соціального працівника або соціального педагога. Після завершен­ня своєї роботи у професійній галузі - в однофазовій моделі одно­часно, у двофазовій - після закінчення навчання студенти одержу­ють державний сертифікат соціального працівника або соціального педагога. У землях зі спільною програмою "Sozial wesen" (Баварія, Бремен, Гамбург, Шлезвиг-Гольштейн, Берлін, Саарланді, Нижня Саксонія) студенти одержують тільки ступінь соціального педагога і відповідний державний сертифікат. Отже, підготовка соціальних працівників у Німеччині спирається на міцну науково-методичну базу соціальної роботи з використанням усіх сучасних досягнень як у теоретичній, так і в практичній сферах. Для роботи з молоддю в соціально-виховних установах в Німеччині надається перевага під­готовці соціальних педагогів, оскільки саме вони не лише надають соціальну допомогу, але й здійснюють постійний цілеспрямований вплив на соціалізацію молоді, що є важливою передумовою інтегра­ції молодого покоління в соціумі.

На відміну від Швеції та Німеччини, у Великобританії основна увага приділяється не стільки теоретичній підготовці майбутніх со­ціальних працівників, скільки формуванню практичних вмінь і на­вичок соціальної роботи, а також особистісному розвитку та профе­сійній етиці.

Особливістю університетської освіти соціальних працівників у Великобританії є багатоступеневий характер. Найбільш поширени­ми є три рівні університетської підготовки:

диплом спеціаліста із соціальної роботи;

диплом бакалавра;

диплом магістра.

Мінімальний термін навчання в університеті становить два роки, при чому більшість навчального часу відводиться на практику. Далі

Розділ 1. Соціально-педагогічна діяльність на сучасному етапі розвитку студент за бажанням, протягом ще двох років може продовжити на­вчання для здобуття ступеня бакалавра, а потім ще протягом одного року - магістра соціальної роботи.

Розглядаючи професійну підготовку соціальних працівників в університетах Великобританії, варто зазначити, що значна частина навчального навантаження (40-50%) відводиться для організації практики безпосередньо на робочому місці. Так, заняття в Манчес­терському університеті становлять для студентів денної форми на­вчання два дні на тиждень, а для студентів, які поєднують роботу з навчанням - один день на тиждень. Тим самим англійські фахівці стверджують, що навчання на робочому місці дає можливість сту­дентам не тільки опанувати конкретні уміння, а й пов'язати теорію з практикою. Очевидним при цьому стає той факт, що успіх під­готовки майбутнього спеціаліста залежить від створення належної бази для проходження практики. Для цього в соціальних агенціях Великої Британії створюються умови, за яких студенти мають мож­ливість з достатнім рівнем самостійності виконувати конкретні практичні завдання.

Найважливішою фігурою у процесі підготовки майбутнього со­ціального працівника є педагог-наставник (тьютер). Зазвичай, він навчає 1-3 студентів. До компетенції тьютора входить керівництво практикою підопічних: визначення загального об'сягу роботи, що необхідно виконати студенту під час практики, щодня ставить про­блемні практичні завдання, надання необхідної допомоги в процесі виконання завдань та здійснення загального контролю за діяльніс­тю студента.

За підсумками проходження практики педагог-наставник скла­дає індивідуальну характеристику на студента. Характеристика по­винна відображати ділові та особистісні якості майбутнього фахівця з соціальної роботи, його ставлення до роботи, поводження в супер­ечливих ситуаціях тощо.

На сучасному етапі підготовку соціальних працівників у США здійснюють коледжі та школи соціальної роботи, що діють при уні­верситетах. У вищій освіті США діє 3-рівнева шкала професійної кваліфікації соціальних працівників.

Ступінь бакалавра - перший професійний ступінь. Він надається після чотирьох років навчання у коледжі або школі соціальної робо­ти. Мета навчання на рівні бакалаврату - підготувати студента для переходу на наступний рівень оволодіння професією. Бакалаври со-

Соціальна педагогіка ціальної роботи після завершення основної підготовки можуть роз­почати свою професійну діяльність як соціальні працівники загаль­ної спеціальності або продовжити навчання в магістратурі. Ступінь магістра присвоюється через два роки навчання в спеціалізованій школі соціальної роботи. Перший рік присвячується поглибленому вивченню теорії і практики соціальної роботи. Поглиблено здійсню­ється вивчення спеціалізованих предметів - соціальної політики, соціальної економіки, соціального права, соціальної психології, ге­ронтології, методів соціальної роботи. Другий рік використовується для спеціалізації і вдосконалення рівня професійної підготовки на практиці. Після закінчення магістратури спеціаліст отримує загаль­ну спеціалізацію, є фахівцем в одному із напрямків чи у певній сфері соціальної роботи. Крім того, студент може обрати спеціалізацію у будь-якій із сфер діяльності соціальної роботи: робота з людьми по­хилого віку, робота у центрах здоров'я, сімейних службах, соціаль­них службах на підприємствах, робота з дітьми, робота з людьми, що мають психічні або фізичні вади, робота із засудженими тощо. Магістри також можуть набути кваліфікацію незалежного практи­ка, яка дозволяє займатися приватною діяльністю, працювати на ке­рівних посадах, здійснювати керівництво соціальними програмами, консультувати та викладати; для цього крім диплому магістра треба мати успішний досвід практичної діяльності в галузі соціальної ро­боти, рекомендації кваліфікованих спеціалістів та скласти письмо­вий іспит, який проводиться під наглядом Національної Асоціації соціальних працівників Америки.

Для здобуття докторського ступіню треба два роки підготовки після ступеню магістра. Основна увага в докторських програмах приділяється міждисциплінарним зв'язкам та підходам до засвоєн­ня знань, якісному та кількісному підходах в оцінці знань, спеціалі­заціям у різних сферах соціальної роботи. При навчанні в докторан­турі в США роблять наголос, з одного боку, на міждисциплінарних зв'язках та підходах до засвоєння знань, а з іншої - на спеціалізації у відповідній сфері соціальної роботи. Існує три шляхи отримання диплома доктора соціальної роботи:

Як викладача з індивідуальної соціальної роботи, інноватора, дослідника та адміністратора соціальних служб, який бажає пра­цювати у системі розробки та реалізації соціальних програм.

Підготовка до кар'єри дослідника у сфері соціальної роботи та викладача вищого навчального закладу.

Розділ 1. Соціально-педагогічна діяльність на сучасному етапі розвитку 3. Підготовка до кар'єри у сфері розвитку і розробки програм соці­ального планування, реалізації соціальної політики, планування на рівні громади, виконання адміністративних функцій або ви­кладання у цих сферах.

Докторантура відіграє вирішальну роль у всій системі підготов­ки спеціалістів із соціальної роботи. Завданням освітніх програм із підготовки бакалаврів і магістрів соціальної роботи є підготовка спеціалістів, здатних ефективно працювати з різними категоріями і групами клієнтів. А оскільки до викладання у вищих навчальних за­кладах допускаються, переважно фахівці з докторським дипломом, то, власне, від ефективності функціонування докторантури значною мірою залежить якість підготовки майбутніх спеціалістів для соці­альної сфери.

В університетах США у навчальні плани професійної підготовки соціальних працівників обов'язково включаються п'ять базових тем:

Поведінка людини та її соціальне оточення.

Соціальна політика та служби соціального забезпечення.

Практика соціальної роботи.

Дослідження в сфері соціальної роботи.

Польова практика.

Зміст кожної з цих тем наповнюється навчальними курсами гуманітарних дисциплін, провідне місце серед яких відводиться со­ціальним та біологічним наукам (соціології, біології, медицині, фізі­ології, психології, патопсихології, філософії, політології, економіці, антропології, історії соціальної роботи, педагогіці, праву тощо).

За допомогою таких навчальних курсів, як, наприклад, "Пове­дінка людини" та "Суспільство", студенти навчаються усвідомлено підходити до вирішення проблеми "людина і середовище", що ви­никає при аналізі конкретної ситуації. Вони отримують знання про окрему людину, групи, сім'ї, організації, громади тощо, приходять до розуміння взаємозв'язків біологічних, соціальних, психологічних та культурних систем суспільства, їх впливу на поведінку людини та поведінку людини на ці системи. Кожний навчальний план по со­ціальній роботі містить також інформацію про соціальну політику держави та діяльність служб соціального забезпечення у масштабах країни. Студенти вивчають структури програм різних соціальних служб, історію інститутів соціального забезпечення та соціальної роботи як професійної діяльності. До змісту курсів по практиці со­ціальної роботи входить багато методів та моделей впливу. До нього

Соціальна педагогіка введени: теорія, дослідження, досвід, що був накопичений в практи­ці соціальної роботи.

На факультетах соціальної роботи в американських навчальних закладах практичне навчання є фактично домінуючою формою ви­кладання, бо практика є не тільки місцем свідомого застосування знань, їх корекції, вдосконалення, формування практичних вмінь і навичок, але і місцем засвоєння професійної етики і цінностей со­ціальної роботи, формуванням професійно важливих якостей та індивідуального стилю професійної діяльності. Кожен студент по­винен пройти дві-три практики під керівництвом досвідченого со­ціального працівника. Принаймні хоча б одна із практик повинна бути у закладі того типу, в якому студенту треба буде працювати після закінчення навчання. Кожному студенту надається викладач з практики, педагог-наставник ("field educator" - польовий інструк­тор). Це, зазвичай, працівник соціальної служби, який працює з клі­єнтами і який знайомить студентів з роботою служби, навчає їх без відриву від роботи. Але існують служби, де викладачі практики не працюють з клієнтами, а займаються тільки студентами. Вони часто керують одночасно трьома або більшою кількістю студентів.

Практика є однією з основних відмінних рис навчання соціаль­ній роботі в США. Тут студенти усвідомлюють цінність соціальної роботи, навчаються розвивати професійні відносини з клієнтами в процесі надання допомоги, починають реалізовувати ідею відпо­відальності перед клієнтом, агентством, громадою, зустрічаються з етичними дилемами та намагаються вирішувати їх, застосовують на практиці знання про поведінку та потреби людини, про ресурси місцевої громади, встановлюють зв'язок своєї практичної роботи з підходами до оцінки її результатів.

Питання і завдання для самостійної роботи

Дати характеристику системі професійної підготовки соціаль­них працівників у США.

Виявити спільні та відмінні риси професійної підготовки соці­альних працівників у США та Європі.

Охарактеризувати модель соціальної освіти у Великобританії.

Здійснити порівняльний аналіз систем професійної підготовки соціальних працівників у країнах Скандинавії та України.

Розділ 1. Соціально-педагогічна діяльність на сучасному етапі розвитку

Література

Доуєл М., Шардлоу С. Практика социальной работы. К.: Ассоци­ация психиатров Украины, 1996.

Козлов А. А. Социальная работа за рубежом: состояние, тен­денции, перспективы. - М.: Флинта. Московский психолого- социальный институт, 1998.

Пічкар О. Підготовка соціальних працівників у Великобританії /Соціальна політика і соціальна робота. № 3-4. - 2002.

Пічкар О. П. Кадрове забезпечення соціальних служб у Великій Британії. Монографія. - У., 2003.

Поліщук В. А. Підготовка фахівців з соціальної роботи: Терно­пільський державний педагогічний університет / Соціальна по­літика і соціальна робота/ №1. - 1999.

Поліщук В. А. Професійна підготовка фахівців соціальної сфери: зарубіжний досвід. Посібник. - Т.: Навчальна книга - Богдан, 2003.

Тименко В. М. Професійна підготовка соціальних працівників у вищих навчальних закладах США і Україні: спільність і відмін­ності. - К.: Автореферат, 2003.