РОЗДІЛ 5. СІМ'Я ЯК ОБ'ЄКТ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 1. Сім'я як провідний фактор соціального виховання особистості

Сім'я - динамічна мала група людей, котрі разом прожива­ють, пов'язані родинними відносинами (шлюбу, кровної спорідне­ності, усиновлення, опіки), спільністю формування і задоволення соціально-економічних та інших потреб, взаємною моральною від­повідальністю [7].

Сім'я також визначається як соціально-педагогічний інститут та особлива соціальна система, яка є підсистемою суспільства. Це до­зволяє говорити про такі її ознаки, як шлюбні, міжпоколінні, кров­ні, встановлені зв'язки між членами сім'ї; родинні почуття, почуття безпеки, захищеності, любові, поваги; спільний побут і проживан­ня членів сім'ї; наявність певних функцій у суспільстві, прав сім'ї в суспільстві й прав членів сім'ї в родині, обов'язків членів сім'ї сто­совно один одного та відповідальність перед суспільством за своїх членів [8, 4]. Як виховний інститут нуклеарна сім'я складається з трьох основних підсистем: чоловік - жінка; батьки - діти; дитина - дитина. Ці системи дещо автономні одна від одної, проте взаємо­залежні у повсякденному житті.

Протягом усього життєвого шляху особистості сім'я є тим най­ближчим мікросоціальним оточенням, яке опосередковує і визначає своєрідність її життєдіяльності, тому сім'я виступає провідним мі- крофактором соціалізації особистості. Основні соціалізуючи функції сім'ї, передусім, полягають у забезпеченні фізичного та емоційно­го розвитку індивіда; формуванні статевої ідентифікації дитини; її розумовому розвитку та розвитку здібностей і потенційних мож­ливостей; забезпеченні дитині почуття захищеності; формуванні ціннісних орієнтацій особистості; оволодінні дитиною основними соціальними нормами.

Сім'я є першоосновою духовного, економічного та соціального розвитку суспільства. В процесі свого розвитку сім'я набула функ­цій, які тільки в сукупності забезпечують повноцінність її існування, саморозвитку та широку життєдіяльність як соціального інституту.

Кожна сім'я відрізняється одна від одної такими основними пара­метрами: соціально-культурний - освітній рівень подружжя, їх участь у житті суспільства; соціально-економічний - майнові характеристики сім'ї, зайнятість подружжя у сфері суспільного виробництва; техніко- гігієнічний - умови проживання, обладнання житла, особливості спо­собу життя; демографічний - кількість членів сім'ї [7].

Дотепер у вітчизняній науці не існує усталеної класифікації сім'ї, побудованої на певних критеріях та ознаках. Систематизована типологія сімей подана в таблиці.

Таблиця 5.1

Класифікація сімей

 

 

Особливості соціалізації дитини в сім'ї обумовлені, передусім, особливостями батьківства. Це соціально-психологічний феномен, що є сукупністю знань, уявлень та переконань стосовно себе у бать­ківській ролі, які реалізуються у всіх проявах поведінкової складо­вої батьківства [4].

Батьківство - процес забезпечення батьками (рідними чи при­йомними стосовно дитини) необхідних умов для повноцінного роз­витку, виховання та навчання дітей [11]. Основними характеристи­ками батьківства є:

ціннісні орієнтації подружжя;

батьківські установки та сподівання;

батьківські почуття;

батьківська позиція;

батьківська відповідальність;

стиль сімейного виховання.

Ціннісні орієнтації об'єднують людей в сім'ю й створюють пер­спективу для її розвитку. Батьки впливають на формування ієрар­хії цінностей у дітей не тільки як емоційно близькі люди, але й як 202

Розділ 5. Сім'я як об'єкт соціально-педагогічної діяльності представники світу дорослих, з якими діти ідентифікують себе. Дослідники, які вивчають сім'ю, виокремлюють поняття „схожість сімейних цінностей", під яким розуміють соціально-психологічну якість, що відображає єдність поглядів, ставлення членів родини до загальнолюдських норм, правил, принципів тощо. Цінності сім'ї є важливим фактором для сімейної системи - як на рівні взаємодії подружньої пари, так і на рівні взаємодії батьків з дітьми.

Батьківські установки та сподівання - ще одна характеристика батьківства. Батьківські установки - погляд на свою роль батька або матері, який поєднує, в тому числі, і репродуктивну установку, за­снований на когнітивному та поведінковому компонентах. Батьків­ські сподівання передбачають право очікувати від інших визнання їхньої соціальної ролі батьків, відповідної поведінки оточуючих, узгодженої з роллю, а також поводитись відповідно до очікувань оточуючих.

Батьківські почуття емоційно забарвлюють батьківське став­лення. Вони складаються з групи почуттів, яка відрізняється від ін­ших емоційних зв'язків. Їхня специфіка полягає в тому, що турбота батьків про дітей необхідна для підтримання життя дитини. Любов кожного з батьків - джерело та гарантія емоційного благополуччя дитини, підтримки її психічного та фізичного здоров'я. Батьківська любов не є вродженим почуттям людини. Вона формується упро­довж її життя. Щоб дитина могла нормально розвиватися, вона має відчувати безумовну любов батьків та інших членів родини.

Батьківська позиція - психологічна і виховна спрямованість матері та батька, заснована на свідомій чи неусвідомлюваній оцін­ці дитини, що отримує своє вираження в певних способах і нормах взаємодії з нею. Батьківська позиція має такі ознаки: адекватність (найбільш близька до об'єктивної оцінки психологічних та харак­терологічних особливостей дитини, побудова виховного впливу на основі такої оцінки); гнучкість (здатність змінювати методи та фор­ми спілкування і впливу на дитину відповідно її віковим особливос­тям, конкретним ситуаціям); перспективність (спрямованість ви­ховних зусиль на майбутнє відповідно до вимог, які поставить перед дитиною подальше життя).

Справжнє батьківство неможливе без такого компонента, як від­повідальність. Вона має дуальну природу і поєднує як відповідаль­ність перед соціумом, так і відповідальність перед собою за життя та виховання дітей.

Досить поширеною є класифікація стилів виховання Є. Г. Ейде- міллера, в якій виокремлені такі стилі: гіпопротекція (недостатній до­гляд за дитиною, контроль за її поведінкою, брак чи відсутність турбо­ти про фізичний і духовний розвиток дитини, відсутність інтересу до справ дитини); домінуюча гіперпротекція (завищена увага і турбота про дитину, яка проявляється в надмірній опіці та постійному контр­олі, великій кількості заборон та обмежень); потураюча гіперпротек- ція (центрація батьків на дитині як "кумирі сім'ї", оберігання дитини від усіляких труднощів, надмірне обожнювання дитини, потурання всім її бажанням, захоплення мінімальними успіхами); емоційне від­чуження (дитина є тягарем для батьків, вони часто виявляють незадо­волення з приводу її існування, ігнорують потреби дитини. Причиною цього може бути те, що дитина була небажаною, або не справдилися очікування батьків щодо народження дитини певної статі); підвище­на моральна відповідальність (від дитини вимагають таких проявів почуття обов'язку, які не відповідають її віку, покладають на дитину відповідальність за життя і благополуччя близьких (здебільшого, мо­лодших дітей чи старих людей), що не відповідає її реальним можли­востям; очікують від дитини великих досягнень в житті і вона боїться не справдити ці сподівання рідних) [15].

Не менш важким для дитини є непослідовний, змішаний стиль виховання, неузгодженість і суперечливість вимог батьків до дити­ни. Це позбавляє дитину відчуття стабільності оточуючого світу, по­роджує в неї підвищену тривожність.

Щоб створити сприятливі умови для соціалізації дитини в сім'ї, необхідне дотримання таких основних умов:

ставлення до дитини як до рівної;

повага до дитини - визнання її особистості;

згода з дитиною, а не примушення підкорятися волі батьків;

оптимістична віра в можливості дитини, в її найкращі якості;

справедливість та міра в заохоченнях і покараннях;

створення відповідного поля можливостей для розвитку дити­ни;

допомога дитині в задоволенні її потреб в пізнанні, самовира­женні;

визнання права дитини на власний вибір;

створення доброзичливої атмосфери в сім'ї.

Отже, сім'я - головне середовище для фізичного, духовного, ін­телектуального, культурного та соціального розвитку особистості.

Розділ 5. Сім'я як об'єкт соціально-педагогічної діяльності Найважливішими особливостями життєдіяльності сім'ї є добре на­лагоджений побут, стійкі міжособистісні стосунки та сприятлива морально-психологічна атмосфера.

Сьогодні одним із напрямків соціальної політики є сімейна полі­тика. Її можна розглядати як систему механізмів, за допомогою яких держава створює умови для забезпечення життєдіяльності сім'ї, її захисту, якщо вона цього потребує. Необхідність сильної державної сімейної політики зумовлена суспільними потребами: сім'я є парт­нером суспільства у розв'язанні його головних проблем, збереженні моральних основ, соціалізації дітей, розвитку культури та економі­ки. Таким чином, суспільство зацікавлене в такій сім'ї, яка здатна виробити та реалізувати власну життєву стратегію, забезпечити не лише своє виживання, а й розвиток молодого покоління.

Виходячи з цього, об'єктом сімейної політики є соціальний інститут сім'ї, захист її прав та інтересів у процесі суспільного розвитку. Можна виокремити такі орієнтири сучасної сімейної політики в Україні:

стабілізація сім'ї, зниження рівня розлучень;

підтримка молодої сім'ї;

підвищення престижу сім'ї та сімейних цінностей у суспільстві;

забезпечення розумово та фізично здорового потомства, орієн­тація на середньодітну сім'ї;

підвищення виховного потенціалу сім'ї.

Для успішного функціонування позитивно спрямованої сім'ї в Укра­їні можна виокремити такі напрямки реалізації сімейної політики:

законодавче забезпечення;

економічні заходи;

соціальна робота з сім'єю.

Зміст та форми соціально-педагогічної роботи з сім'єю обумов­люються групою таких показників: типом сім'ї; проблемами, які іс­нують в сім'ї; видом соціального інституту, що працює з сім'єю; на­прямком фахової підготовки спеціаліста, який надає послуги сім'ї.

Соціально-педагогічна робота з сім'єю має базуватися на таких принципах:

визнання автономності сім'ї та особистості, яка отримує допомогу, її права на вільний вибір свого шляху розвитку (якщо її стиль жит­тя не загрожує життю та здоров'ю дітей і найближчого оточення);

індивідуальний підхід з опорою на реально існуючі можливос­ті та ресурси, використання позитивних можливостей розвитку сім'ї без штучного нав'язування чиєїсь волі;

об'єктивна оцінка потреб сім'ї та надання їй допомоги у вирі­шенні власних проблем, яка базується на усвідомленні членами сім'ї тих труднощів, які мають місце;

визнання первинності реального соціального оточення та жит­тєдіяльності сім'ї та вторинності соціально-педагогічної допо­моги [1, С. 24-25].

Соціально-педагогічна робота з сім'єю може бути визнана до­сить ефективною, якщо вона сприяє підтримці, збереженню та по­зитивному розвитку сім'ї як цілісного утворення, зокрема здійснює виховання і соціальне становлення рідних чи прийомних дітей.

Основний зміст соціально-педагогічної роботи з сім'єю становлять: забезпечення сім'ї різних видів соціального обслуговування (соціаль­ної допомоги та соціальних послуг), реабілітаційна та профілактична робота, соціальний супровід окремих категорій сімей та соціальне ін­спектування неблагополучних сімей. Вони реалізуються в практичній діяльності соціального педагога шляхом використання різноманітних методів, прийомів та форм соціально-педагогічної роботи, вибір яких обумовлений переліком зазначених вище показників сім'ї. Так має здій­снюватись соціальне обслуговування сім'ї, соціально-реабілітаційна робота з сім'єю, соціально-профілактична робота з сім'єю, соціальний патронаж, супровід сім'ї, соціальне інспектування.

Питання і завдання для самостійної роботи

Обґрунтувати роль сім'ї у соціальному вихованні особистості.

На основі яких провідних ознак визначаються типи сімей?

Охарактеризувати особливості соціалізації дитини в різних типах сімей.

Розкрити зміст різних напрямків соціально-педагогічної роботи з сім'єю.

Скласти перелік форм соціально-педагогічної роботи з сім'єю.

Література

Адресный социальный патронаж семьи и детей / Под ред. Л. С. Алексеевой. - М.: Государственный НИИ семьи и воспи­тания, 2000.

Антонов В. В., Медков В. М. Социология семьи. - М.: Акаде- мия,1996.

Алєксєєнко Т. Ф. Молода сім'я: умови виховання дитини: Науково-метод. посіб. - К.: Кондор, 2004.

Бондарчук О. І. Психологія сім'ї: Курс лекцій. - К.: Кондор, 2001.

Книга для батьків. Посібник до тренінгового курсу „Підготовка кандидатів у прийомні батьки та батьки вихователі" / За заг. ред. Т. Ф. Алєксєєнко. - К.: Основа-Принт, 2006.

Кравець В. П. Психофізіологічні та психолого-педагогічні аспек­ти формування усвідомленого батьківства. - К.: Либідь, 2001

Овчарова Р. В. Психологическое сопровождение родительства. - М.: ТЦ „Сфера", 2003.

Основи батьківської компетнтності: Навч. посіб./ За ред. І. Д. Звєрєвої. - К.: Науковий світ, 2006.

Трубавіна І. М. Зміст та форми просвітницької роботи з батька­ми. - К.: ЦССДМ, 2000.

Трубавіна І. М. Соціально-педагогічна робота з неблагополуч­ною сім'єю - К.: ЦССДМ,2002.

Усвідомлене батьківство як умова повноцінного розвитку дити­ни та підвищення виховного потенціалу громади / За заг. Ред Г. М. Лактіонової. - К.: Науковий світ, 2004.

Эйдемиллер Е.Г. Психотерапия семьи. - Спб., 2001.

 2. Сім'я - інститут соціального виховання дітей та молоді

Сім'я як соціальний фундамент кожного суспільства, його пер­винний осередок забезпечує відтворення та продовження людсько­го роду, вона є джерелом росту та матеріального добробуту людей, у ній закладаються основи виховання та формування майбутньої осо­бистості, формування шлюбно-сімейних уявлень у молоді, через неї передаються нащадкам духовні цінності історичного і культурного спадку, зберігаються особливості виховання дитини в родині.

Як відомо, становище сім'ї як структурної соціальної одиниці значною мірою відображає загальний стан суспільства, всі супереч­ності й наслідки процесів, які відбуваються в ньому [1].

Успішна реалізація виховного потенціалу сім'ї, спрямовано­го на формування повноцінного громадянина суспільства, який у майбутньому зможе створити повноцінну сім'ю, значною мірою залежить від її типу та рівня матеріального забезпечення, куль­тури сімейних стосунків, педагогічної культури батьків, характе­ру батьківського контролю та рівня поінформованості про життя дитини поза межами родини, особливостей взаємодії з освітньо- виховними закладами.

Суперечності перехідного періоду, який переживає українське суспільство, безперечно гальмують процес формування позивного сі­мейного середовища для виховання дітей та підлітків. Неблагополучне сімейне оточення, прорахунки у вихованні, погіршення внутрішньо- сімейних стосунків призводять до збільшення кількості дітей та під­літків, чия поведінка виходить за межі моральних та правових норм, зокрема, призводить до набуття шкідливих звичок у дітей (куріння ци­гарок, вживання алкоголю, знайомство з наркотичними речовинами), що в результаті стає способом життя молодої людини [1] .

У літературі можна зустріти різні точки зору на те, чим є сім'я для майбутнього батька чи матір. Іноді вони абсолютно протилежні.

Але, можна з впевненістю сказати, що у кожній сім'ї складаєть­ся своя, індивідуальна виховна система, яка постійно апробується у досвіді, містить багато педагогічних «знахідок», засобів і методів впливу на дитину, проте не позбавлена прорахунків і серйозних помилок. Цілі, принципи та зміст виховання у сім'ї часто мають не сформульований характер, видозмінюються залежно від цілого ряду причин (ціннісних орієнтацій, рівня освіти, загальної та педа­гогічної культури батьків, їх етнічної приналежності, міри відпові­дальності за майбутнє дітей тощо) [5].

Як результат перебудовчих процесів у період державотворення посткомуністичного періоду сучасна сім'я втратила соціальний орі­єнтир щодо виховного ідеалу. Цінності порядного сім'янина в Укра­їні зазвичай живилися родинними міжпоколінними традиціями: культу роду і матері, честі роду, родоводу, родинної злагоди, збере­ження родинних реліквій, родинної солідарності, етикету стосунків між членами родини, любові й пошани до батьків, їхньої культури, піклування батьків про дітей, гостинності та ін. Батько завжди уо­соблював гідність, стійкість духу свого роду, виступав захисником природного стану дитини, виховував у своїх дітей вольові якості - витривалість, відповідальність; мати - завжди була носієм любові, гуманізму, доброчинності, берегинею своєї родини. Дітей навчали «робити так, щоб батьку-матері не було соромно перед людьми». Традиції добросусідства сприяли вихованню людяності, доброти, співчуття, взаємодопомоги [1].

Однак сучасна соціально-економічна ситуація провокує і є фоном до формування більш жорсткого стилю спілкування в родині, її орієн­тації на виховання у дітей, насамперед, тих якостей, які допомагають витримувати конкуренцію і виживати, навіть за рахунок іншого.

Розділ 5. Сім'я як об'єкт соціально-педагогічної діяльності Загалом на формування готовності молодої сім'ї до реалізації її виховного потенціалу впливають такі сучасні тенденції, що зна­чно послаблюють можливості передавання соціального, зокрема, сімейного досвіду від старших поколінь молодшим. Це: по-перше, послаблення родинних зв'язків, урбанізація, територіальна роз- межованість сімейних колективів, підвищена мобільність молоді у сфері професійних, побутових інтересів, дозвілля, що зменшує можливості соціального контролю і знижує міру впливу батьків­ської сім'ї; по-друге, зміна стандартів поведінки, сімейних ціннос­тей протягом життя одного покоління призводить до повної або часткової переоцінки досвіду сімейного життя, який має старше покоління; по-третє, зменшення кількості дітей у сім'ї, орієнтація на одну дитину не дозволяють відтворити природню школу під­готовки майбутніх батьків за рахунок співробітництва старших з меншими; по-четверте, збільшення кількості та складнощів по­бутових проблем, матеріальні нестатки послаблюють можливості батьківського впливу на дітей в умовах і засобами сім'ї; п'яте - ве­лика кількість розлучень, збільшення неформальних (неофіцій­них) шлюбів свідчать про недооцінку ролі сім'ї в житті суспільства і кожної людини зокрема, для виховання, комфортного самопочут­тя і самоствердження дитини [1].

Фактори, які впливають на формування підростаючої особис­тості у сім'ї, спеціалісти умовно поділяють на три групи:

Соціальне мікросередовище сім'ї.

Внутрішня і зовнішня сімейна діяльність.

Сімейне виховання як комплекс цілеспрямованих педагогічних впливів батьків.

За традиційним розподілом сфер сімейних стосунків, на дум­ку С. В. Ковальова, перша група факторів охоплює морально- психологічний аспект цих стосунків, тоді як друга - господарсько- побутову сферу діяльності сім'ї [6]. Третя група факторів поєднує комплекс виховних впливів батьків, а також вплив їх особистості на власну дитину і міру участі у вихованні.

Розглянемо кожну групу факторів з позиції того, яким чином вони впливають на формування певних морально-психологічних, господарських та особистісних якостей, які допоможуть молодим людям, котрі створюють нову сім'ю.

1. Перша група факторів - соціальне мікросередовище сім'ї як фак­тор впливу на розвиток і формування підростаючої особистості.

Соціальна педагогіка Можна зустріти різні класифікації видів сімейних стосунків за­лежно від того, який соціально-педагогічний та психологічний зміст і яке смислове наповнення вкладають автори в їх основу. Наведемо декілька прикладів.

Традиційно сфери життєдіяльності сім'ї поділяють на господар­сько- економічні, морально-психологічні та інтимно-особистісні.

За глибиною і міцністю зв'язку між членами сім'ї їхні взаємини поділяють на:

психофізіологічні - це стосунки біологічної спорідненості, а та­кож статеві стосунки;

психологічні — включають відкритість, довіру, піклування один про одного, взаємну моральну та емоційну підтримку;

соціальні - включають розподіл ролей, матеріальну залежність у сім'ї, а також статусні стосунки: авторитет, керівництво, під­корення тощо;

культурні - це особливі внутрішньосімейні зв'язки і стосунки, обу­мовлені традиціями, звичаями, які склалися в умовах певної куль­тури (національної, релігійної) і де сім'я виникла та існує [10].

У соціальній психології залежно від позиції суб'єктів спілку­вання стосунки між ними поділяються на:

співробітництво - взаєморозуміння та підтримка;

аритет - взаємовигода членів союзу;

змагання - прагнення домогтися більшого та кращого станови­ща;

конкуренція - прагнення мати зверхність над іншими;

антагонізм - різке протиріччя у позиціях [6].

Уся ця складна система взаємин обумовлює і характер взаємос­тосунків членів сім'ї.

У науковій літературі визначають три основних стилі сімейних взаємостосунків:

авторитарний - безапеляційне і безцеремонне ставлення членів сім'ї, їх жорстокість, агресія, диктат, черствість і прохолодність один до одного;

попускаючий (ліберальний) - відторгненість і відчуженість чле­нів сімейного союзу один від одного, їхня повна байдужість до справ і почуттів іншого;

демократичний - передбачає співробітництво, взаємодопомогу, розвинену культуру почуттів та емоцій, а також дійсну і повну рівноправність всіх учасників сімейного союзу [4].

Розділ 5. Сім'я як об'єкт соціально-педагогічної діяльності Смислова спрямованість взаємостосунків визначає напрямок їх педагогічного впливу. Розрізняють три типи цієї спрямованості:

на діяльність;

на стосунки з іншими людьми;

на себе і самозадоволення.

Домінуюча смислова спрямованість батьківської сім'ї, зазвичай, відтворюється потім дітьми у їх власних шлюбно-сімейних взаєми­нах. Проте, домінування якогось одного із типів спрямованості може зумовити у дорослому житті негативні наслідки.

Абсолютне домінування ділової спрямованості може породити бездушних прагматиків, які не беруть до уваги емоції і помисли ін­ших; абсолютизація спрямованості на взаємини призведе до орієн­тації на створення і підтримку тісного кола «своїх» і «потрібних» людей; а домінування індивідуалістичної спрямованості сформує егоїстів і властолюбців [6].

Певне значення для засвоєння адекватних шлюбно-сімейних уяв­лень мають так звані вертикальні взаємостосунки батьків і дітей. Вихід­ною характеристикою цих взаємостосунків є міра і характер емансипа­ції (звільнення від залежності) дітей від батьків по мірі дорослішання перших. Більшість сучасних батьків вважає цю емансипацію немину­чою і з появою перших її ознак або безсило опускає руки, або починає «боротися» за своїх дітей, використовуючи різні заборони.

У взаємостосунках батьків і дітей наявні чотири функції, кожна з яких має домінуючий вплив на дитину у певний віковий період її розвитку:

для немовляти батьки виступають джерелом емоційного тепла і підтримки;

у ранньому і дошкільному віці батьки - це влада, найвища ін­станція, розпорядник усіх благ;

у молодшому і середньому шкільному віці батьки є зразком і прикладом для наслідування;

із настанням наступних періодів життя батьки повинні бути другом і порадником для дитини [4].

Безумовно, в будь-якому віці у взаєминах батьків з дітьми по­винні бути присутні всі чотири функції. Проте з дорослішанням ді­тей і для збереження батьками свого виховного впливу з'являється необхідність перебудови характеру взаємостосунків і спілкування з підростаючими дітьми на основі співробітництва, взаєморозуміння і взаємопідтримки.

Отже, соціальне мікросередовище сім'ї як фактор впливу на ста­новлення особистості дитини, має певні характеристики. Це:

структура сімейного колективу, яка визначає місце кожного чле­на сім'ї по відношенню один до одного і обумовлює її морально- психологічний клімат;

система взаємостосунків, яка сприяє виробленню, закріпленню і використанню у подальшому дорослому житті певних стерео­типів поведінки.

Друга група факторів впливу сім'ї на становлення особистості дитини - внутрішня і зовнішня діяльність сім'ї. Ця група факторів охоплює, здебільшого, господарсько-економічну сферу сімейних взаємостосунків, яка безпосередньо формує сукупність шлюбно- сімейних уявлень дітей про права і обов'язки членів сім'ї, розпо­діл домашніх справ, обов'язків, бюджету та інших питань. Сім'ям, особливо у нових соціально-економічних умовах, буває складно вирішити господарсько-економічні питання через різні об'єктивні і суб'єктивні причини. Розуміння і свідоме ставлення до господар­ських обов'язків у сім'ї є однією з умов гармонійних взаємостосун­ків подружжя, взаєморозуміння з дітьми.

Сімейний бюджет є основою ведення домашнього господар­ства: він задає стиль життя сім'ї та зміст її господарської діяльності. І тому упорядкованість або розбалансованість сімейного бюджету може суттєво вплинути на психологічний клімат у сім'ї. Спеціаліс­тами [1; 4] помічено, що навіть функції сім'ї, які мають, переважно, матеріальний характер, здобувають помітне емоційне забарвлення.

Проте психологи стверджують, що для спокійного сімейного життя важливіше не стільки вміле ведення господарства, скільки однакові погляди подружжя на те, як його вести. Аналізуючи статеві ролі сучасних чоловіків і жінок, Т. В. Говорун зазначає: «Хоч укра­їнська родина й зберегла притаманний етнокультурі високий статус жінки-матері, проте насадження патріархальної нормативної шлюб­ності не могли не позначитися на зміні ціннісних орієнтацій як чо­ловіків, так і жінок» [3, С. 102]. І як наслідок цього - насаджування і нав'язування певного образу жінки через засоби масової інформації, «в масовій свідомості глибоко вкорінилося хибне переконання, що тільки жінка здатна справлятися з веденням домашнього господар­ства, тільки їй під силу прати, куховарити, прибирати, доглядати, опікуватися тощо. Ці сфери - її священна парафія, до якої чоловік не має ніякого відношення» [ 3, С. 129].

Діти, спостерігаючи за буденним життям своєї сім'ї, чітко дифе­ренціюють сфери діяльності, в яких задіяні їхні батьки. Це сприяє за­кріпленню у малюків відповідних моделей статево типізованої пове­дінки, що у подальшому може відобразитись у небажанні (особливо якщо це хлопчик) виконувати «не свою роботу». Адже саме в умовах повсякденного життя розкриваються дійсно людські взаємини між членами сім'ї, їх звички, уподобання, формуються риси характеру.

Психологи [4; 6] вважають, що ефективність сім'ї у підготовці дитини до подальшого самостійного життя визначається тією пози­цією, яку остання займає у ній. Недостатня включеність у сім'ю, не­виконання побутових обов'язків, неприйняття участі в обговоренні загальносімейних справ і проблем характеризує своєрідне відчужен­ня і відсторонення від сім'ї, що в подальшому проявляється у втраті сім'єю впливу на поведінку, думки і почуття підростаючих дітей.

Внутрішньо- і зовнішньосімейна діяльність не обмежується тільки сферою господарсько-економічних взаємостосунків. Вміло організоване дозвілля (тобто вільний час) характеризує відновлюю­чу функцію сім'ї. Тут простежується пряма її залежність від упоряд­кованості домашнього господарства і побуту сім'ї. Наведена вище статистика бюджету позаробочого часу чоловіків і жінок яскраво свідчить про перевантаженість жінки домашніми справами, які для неї часто є повсякденними, а для чоловіків мають лише епізодичний характер. Це не залишає жінці часу для відпочинку.

Вивчення рівня «соціального самопочуття» показало, що серед основних проблем, які ускладнюють життя сучасної сім'ї, найчасті­ше позначають проблеми здоров'я, тривогу за майбутнє дітей, втому і відсутність перспектив. Для підтримки здоров'я і працездатності організму, відновлення сил необхідні раціональний режим і повно­цінне задоволення життєвих потреб. Відновлююча роль сучасної сім'ї, її життєздатність багато в чому залежать від настрою її дорос­лих членів. Тому звільнення жінки від «подвійного навантаження» за рахунок перебирання домашніх справ іншими членами сім'ї (чо­ловіком і, обов'язково, дітьми) - одна з багатьох умов гармонізації сімейних взаємостосунків.

Вільний час сім'ї виконує специфічну роль, спрямовану на її підтримку як цілісної системи. Зміст і форми проведення дозвілля залежать від рівня культури, освіти, місця проживання, доходів, на­ціональних традицій, віку членів сім'ї, їхніх індивідуальних нахилів та уподобань.

Дозвілля сучасної сім'ї може бути активним і змістовним, якщо враховуються інтереси і потреби всіх її членів. Адже, сімейне дозвіл­ля повинно здійснювати розвиваючий вплив на всіх членів роди­ни: підвищувати освітній, загальнокультурний рівень, об'єднувати спільністю інтересів, переживань. Об'єднуючим може бути інтерес до природи, театру, книжок, спорту тощо. Тоді дозвілля стає дієвим засобом сімейного виховання.

Третя група факторів — сімейне виховання як комплекс цілеспря­мованих педагогічних впливів на дитину найближчого оточення.

Методи виховання, які використовуються у сім'ї, обумовлені взаємозв'язками суб'єктів виховного процесу (які характеризують­ся неформальним характером) і різняться як кількістю, так і змістом (тобто за сутністю та ефективністю впливу на дитину) щодо методів виховання, що використовуються в інших соціальних інститутах.

Взаємини батьків і дітей передбачають здійснення певних впли­вів. Батьки і діти свідомо і несвідомо використовують різні види впливу один на одного з метою отримання певних «винагород», привілеїв, користі тощо. І не завжди ці впливи є конструктивними. Наприклад, застосування батьками фізичної сили (побиття) щодо дитини - це фізична дія, а втеча дитини з дому - це соціальна дія.

Методів впливу на дитину з боку батьків існує безліч, існує і багато класифікацій цих методів. Нас цікавить цілеспрямований вплив батьків як фактор формування особистості дитини. У цьому аспекті виховні впливи можна поділити за характером того, на що у самому об'єкті виховання вони спрямовані:

Когнітивні виховні впливи. Націлені на систему знань людини, на її перетворення.

Емоційні виховні впливи. Покликані викликати і підтримувати у дитини певні афективні стани, які полегшують або утруднюють прийняття нею інших психологічних впливів.

Поведінкові виховні впливи безпосередньо спрямовані на вчинки дитини. Примушуючи її діяти певним чином і забезпечуючи відпо­відні позитивні або негативні підкріплення вчинкам, такі впливи опосередковано діють і на особистість [10].

Структура стосунків у сім'ї певною мірою визначає особливос­ті позицій і ролей її членів. Існує певна думка, що головним в аналізі дитячо-батьківських стосунків є поняття «роль». Отже, прийняття тієї чи іншої ролі батьками щодо дитини визначає стиль виховання. Вище вже були наведені приклади неправильних стилів виховання у сім'ї.

Розділ 5. Сім'я як об'єкт соціально-педагогічної діяльності Під специфікою сімейного виховання розуміється комплекс від­мінних, притаманних тільки їй особливостей. Зокрема, це:

своєрідність сім'ї як соціального інституту виховання та її ви­хованих можливостей;

засоби і процес реалізації мети і завдань виховання;

особливості сім'ї як об'єкта педагогічних впливів з боку школи і громадськості.

Отже, сім'я є тим соціальним інструментом, за допомогою якого суспільство впливає на особистість, передає новим поколінням на­копичені людством досягнення культури, соціального досвіду [2].

Сім'я як соціальний інститут виховання володіє широкими та різноманітними можливостями впливу на дитину, майбутнього батька чи матір, формуючи в них певні шлюбно-сімейні уявлення. Виховна діяльність батьків передбачає вирішення різноманітних завдань, які умовно поділяють на стратегічні (спрямовані на від­далені цілі та розраховані на тривалі зусилля) та оперативні (спря­мовані на вирішення наболілих питань сьогодення) [2]. Проте, коло впливу сім'ї на дитину не обмежується тільки виховною діяльністю батьків - на формування особистості дитини великий вплив має за­галом спосіб життя сім'ї.

Крім того, наявність у сім'ї батька і матері, кількість дітей у її складі, чисельність і співвідношення поколінь впливають не тільки на життя конкретної сім'ї, але й на певні аспекти життя суспільства.

Розглянемо виховні можливості сім'ї з точки зору формування адекватних шлюбно-сімейних уявлень у молоді, тобто чим володіє сім'я як соціальний інститут, чого не має в інших соціальних інсти­тутах виховання, і визначимо особливості виховання у сім'ї як со­ціальному інституті виховання:

Сімейне виховання тільки одна з форм виховання у суспільстві. Проте, сім'я, виступаючи одним із перших інститутів виховання, виконує функцію ранньої соціалізації.

Особливістю є неперервне поєднування цілеспрямованих педа­гогічних впливів батьків та інших дорослих на дітей із повсяк­денним впливом устрою життя сім'ї.

Сімейному вихованню притаманні неперервність і довготри- валість, а, отже, виховний вплив сім'ї зазнають на собі не лише діти, а й дорослі.

Людина зазнає на собі вплив сім'ї від дня народження до кінця свого життя. Неперервність сімейного виховання проявляється у тому, що у час вечірнього відпочинку сім'ї, у вихідні та святкові дні, під час канікул, у період відпустки батьків дитина засвоює багато нового, продовжує пізнавати життя, себе, дорослих. З роками забу­ваються деталі сімейного виховання, але на все життя лишається у пам'яті яскраві, емоційно забарвлені образи близьких дорослих і ти­пова атмосфера взаємин, що панувала у сім'ї.

Вплив сім'ї на дітей у різні періоди їх життя неоднаковий.

Батькам та іншим членам родини належить вирішальна роль у тому, щоб дитина розвивалася як людина, ставала особистістю. Адже із народженням дитини ще не народжується особистість - вона формується у людському оточенні. А найближче оточення новонародженого - сім'я: мати, батько, бабусі, дідусі, брати і се­стри [9].

Яскраві приклади порушення розвитку дитини внаслідок від­лучення дитини від батьків і людського оточення - госпіталізм та "синдром Мауглі".

Сімейне виховання більш емоційне за своїм характером, ніж будь-яке інше виховання, оскільки взаємостосунки у сім'ї мають неформальний характер. Афективна насиченість спілкування між членами сім'ї, перевантаження позитивними та негативни­ми емоціями істотно відбивається на самопочутті дитини, її сві­тосприйманні та усвідомленні образу близьких дорослих. Можна назвати такі фактори емоційного впливу сім'ї на дити­ну:

Психологічний клімат сім'ї поєднує особливості, якими познача­ється найбільш типова гама переживань членів родини, їх настрої, афекти, емоційні контакти, а також прояви любові та поваги один до одного.

Взаємини батьків: розлад у стосунках між батьками дуже не­гативно позначається на самопочутті дитини і обумовлює виник­нення, так званих, конфліктних переживань. Подібні переживання є наслідком зіткнення у свідомості дитини протилежних за своїм емоційним забарвленням ставлень до близької людини.

Поведінка і розмови батьків проявляються у характері ігор, в яких діти відтворюють те, що їх найбільше вражає. Якщо ж при ди­тині ведуться "дорослі" розмови, вона не розуміє змісту розмови за­галом, проте нею запам'ятовуються лише окремі слова, які найчасті­ше вживаються батьками, і емоційно сприймається саме ставлення батьків до предмета їхньої думки.

Розділ 5. Сім'я як об'єкт соціально-педагогічної діяльності Різні прояви оцінного ставлення близьких дорослих до дитини: осуд - веде до зниження самоповаги і вияву негативних емоцій (якщо осуд виражений у різкій емоційній формі, то сприймається дітьми як глибока образа); похвала - підносить дитину у власних очах, викликає позитивні емоційні переживання, проте якщо пере­творюється у захвалювання, може дезорієнтувати дитину у власних можливостях, знизити активність [6].

Розглянуті фактори емоційного впливу сім'ї на дитину позна­чаються на зниженні або підвищенні рівня її емоційно-ціннісного ставлення до самої себе.

Сім'я об'єднує людей різної статі, віку і, нерідко, з різними про­фесійними інтересами.

Правильне ставлення батьків до виховання дітей раннього і до­шкільного віку позитивно відображається потім на їх навчальній, трудовій та суспільній активності, зокрема, у формуванні таких якостей, як працелюбність, самостійність, ініціативність тощо.

Своєрідний вплив виховного потенціалу сім'ї на дітей, який, за можливості, повинен мати інтегративний характер сукупності усіх компонентів.

Під виховним потенціалом сім'ї розуміється комплекс умов і засобів, які у сукупності складають педагогічні можливості сім'ї. Це зокрема:

матеріальні та побутові умови життя;

чисельність і структура сім'ї;

рівень розвитку сім'ї як колективу (взаємодопомога);

характер стосунків між її членами;

моральна, емоційно-психологічна та трудова атмосфера сім'ї;

життєвий досвід та особистий приклад батьків;

культурно-освітній рівень і професійні якості дорослих членів сім'ї;

система і характер внутрісімейного спілкування і спілкування сім'ї з оточуючим;

рівень педагогічної культури дорослих (насамперед, батька і матері);

наявність вільного часу і характер організації сімейного відпо­чинку;

можливість використання засобів масової інформації і культури;

розподіл між дорослими членами сім'ї виховних обов'язків;

сімейні традиції.

Члени сімейного союзу поєднані родинними зв'язками, які крім правового регулювання передбачають ще й моральний аспект, а отже, взаємну турботу і відповідальність один за одного [7; 12].

Соціальна педагогіка 11. Особливості і характер сімейного спілкування впливають на становлення морально-етичних, інтелектуальних та емоційно- психологічних якостей дитини, її поведінку та всебічний розвиток. Специфічність сімейного спілкування обумовлена: багатоас- пектністю сімейних стосунків (економічні, емоційно-психологічні, статеві, морально-родині); їх характером (природність, постійність, інтимність тощо); різноманітністю зв'язків сім'ї із навколишнім се­редовищем; характером впливу на сім'ю навколишнього середови­ща; своєрідністю сприйняття цих впливів сім'єю [2].

Наявність різної чисельності дітей у сім'ї і відмінності у їх статі обумовлюють різні підходи у вихованні як дівчат, так і хлопчи­ків, адже не всі психолого-педагогічні закономірності розвитку особистості відображаються на дітях різної статі однаково.

Правильний розподіл педагогічних сил у сім'ї (тобто, міра участі батька і матері у вихованні), знання про статеві вікові законо­мірності розвитку дитини забезпечують високу результатив­ність виховних впливів батьків. У сім'ї для дитини менш по­мітні навмисні виховні впливи і вона активніше проявляє себе як суб'єкт самостійної діяльності. Педагогічні впливи дорослих майже завжди індивідуальні, тому у батьків більше можливос­тей врахувати при цьому вікові та індивідуальні особливості ді­тей, використовувати у вихованні життєві ситуації [11].

Система стосунків батьків між собою, їхні відносини з дітьми, внутрісімейна атмосфера загалом - все це є для дітей незамінною практичною школою майбутнього батьківства і материнства. Поведінка дорослого визначається досить великим і складним

набором різноманітних мотивів. При цьому можна виокремити най­більш типові випадки впливу деяких домінуючих мотивів у струк­турі особистості батьків на реалізацію процесу виховання: а) виховання і потреба в емоційному контакті:

Потреба в емоційному контакті розуміється як певна форма орі­єнтування - спрямованість на психічний образ іншої людини. При цьому дитині важливо відчувати, що і вона є предметом зацікавле­ності з боку інших. (У такому співзвучному емоційному контакті відчуває потребу кожна здорова людина незалежно від віку, освіти, ціннісних орієнтацій). Тоді дитина стає центром потреби, єдиним об'єктом задоволення. Це у сімях, де батьки з різних причин ма­ють труднощі у налагодженні контактів з іншими людьми (матері- одиначки, бабусі, що весь вільний час присвячують піклуванню про

Розділ 5. Сім'я як об'єкт соціально-педагогічної діяльності онуків). При такому вихованні батьки несвідомо ведуть боротьбу за збереження об'єкта своєї потреби, перешкоджаючи виходу дитини за межі сімейного кола.

б)  виховання і потреба сенсу життя:

Без задоволення цієї потреби людина не може нормально функ­ціонувати, не може мобілізувати усі свої здібності максимально.

Задоволенням потреби сенсу життя для молодої сім'ї може ста­ти турбота про дитину. Батьки можуть вважати, що сенсом їх існу­вання є догляд за фізичним станом і вихованням дитини. Вони не завжди можуть це усвідомлювати, вважаючи, що мета їхнього життя в іншому, проте щасливими себе вони почувають тільки тоді, коли вони потрібні. Відчуження дитини сприймається батьками як "втра­та сенсу життя".

в)  виховання і потреба досягнення:

У деяких батьків виховання дитини спонукається мотивацією досягнення. Тоді мета виховання полягає у тому, щоб їхні діти до­моглися того, чого не вдалося батькам через відсутність необхід­них умов або ж через те, що самі вони не були досить здібними і наполегливими. Такий прояв егоїзму часто самими батьками не усвідомлюється. Дитина позбавляється необхідної незалежності, перекручується сприйняття притаманних їй задатків, сформованих особистісних якостей. Переважно не беруться до уваги можливості, інтереси та здібності дитини, які відрізняються від тих, що окресли­ли самі батьки.

г)  виховання як реалізація відповідної системи:

Подібна система виховання є варіантом реалізації потреби до­сягнення. Мета виховання відсторонюється від самої дитини і спря­мовується, переважно, на реалізацію певної системи виховання, що визнається батьками. Якщо ця система виховання сподобалась батькам, вони довірились їй, то батьки педантично і цілеспрямова­но беруться до її невпинної реалізації. Батьки, що втілюють певну систему виховання, внутрішньо схожі, їх об'єднує одна загальна особливість - відносна неуважність до індивідуальності психічного світу своєї дитини.

д)  виховання як формування певних якостей:

Виховання підкоряється мотиву формування у дитини певної бажаної для батьків якості. Під впливом минулого досвіду, історії розвитку особистості людини у її свідомості можуть з'являтися, так звані, надцінні ідеї. Ними можуть бути уявлення про ту чи іншу

Соціальна педагогіка людську якість як найбільш цінну, необхідну, що допомагає у жит­ті. У цих випадках батьки будують своє виховання так, щоб дитина обов'язково була наділена цією "особливо цінною" якістю. Напри­клад, батьки впевнені у тому, що їх дитина обов'язково повинна бути ерудованою, або сміливою.

Проблема самостійності, незалежності дитини особливо заго­стрюється, коли цінності батьків починають вступати у протиріччя або з віковими особливостями розвитку дитини, або з притаманни­ми їй індивідуальними особливостями.

Введення того чи іншого мотиву у процес виховання дитини обумовлює ту чи іншу міру незалежності, що надається дитині, ви­значає межі дистанції у взаємодії батьків і дітей.

Ціннісні орієнтації сучасного сімейного життя відповідають за­гальній соціокультурній ситуації. Провідним фактором вибору їх змісту залишається характер потреб і мотивів. Домінують потреби, які відображають прагнення до самоствердження сім'ї в різних сфе­рах життєдіяльності та пошук шляхів пристосування до нових форм існування.

Сім'я стала більш незалежною і самостійною у виконанні своїх функцій, більш замкнутою для безпосереднього педагогічного впли­ву, більш відкритою для інтеграції впливів інших культур, проте, більш агресивною щодо інших членів та структур суспільства. Зміст своєї життєдіяльності, її форми підпорядковує завданням вижи­вання. В основі цих змін - глибокі соціальні перетворення, спосіб життя та загальний рівень культури. Це впливає на низький рівень готовності молоді до створення власної сім'ї.

Причинами низького рівня готовності молоді до створення сім'ї є: відсутність цілеспрямованої, поетапної, організованої системи виховання майбутніх батьків в державі, їх підготовки до виконан­ня соціальних ролей чоловіка і дружини, батька і матері; негатив­ний досвід і негативний приклад ставлення до дітей, їхніх потреб у батьківській родині; нерозуміння сутності гуманних взаємин, від­сутність умов для підвищення загальнокультурного і педагогічного рівня батьків; відсутність забезпеченої мотивації до такої діяльності (нерозуміння того, для чого їм це потрібно), низький рівень педаго­гічної культури родини [3]. Як стверджують результати опитування молодих батьків, проведених Державним інститутом проблем сім'ї та молоді, переважна їх більшість (67 %) дотримується думки, що без підтримки держави сім'я сама не в змозі надати повноцінне ви-

Розділ 5. Сім'я як об'єкт соціально-педагогічної діяльності ховання дитині, водночас 22 % респондентів покладаються у вихо­ванні дитини лише на сім'ю [1].

Сьогодні особливо важливим є завдання духовного відроджен­ня сім'ї, основа якого - оволодіння її членами нормами суспільної моралі, етики, поведінки та культури взаємовідносин, ставлення до громадських обов'язків, підготовки дітей до соціального, суспіль­ного життя, до праці. З огляду на це, одним із важливих напрямків роботи соціального педагога з сім'ями має стати підвищення рівня готовності до створення сім'ї, до виконання виховної функції, пере­дусім, молодих батьків. Перспективи вирішення сучасних проблем сім'ї залежать від формування дієвості державної сімейної політики, розроблення і реалізації програм різного рівня - від національних до галузевих та регіональних, які визначать пріоритетне становище і повноцінний соціальний статус сім'ї в суспільстві, від оптимальної взаємодії сім'ї та держави.

Питання і завдання для самостійної роботи

Що розуміють під "специфікою сімейного виховання"?

Які найхарактерніші відмінності сімейного виховання від вихо­вання, що здійснюється у суспільних інститутах?

Які фактори емоційного впливу сім'ї на дитину ви знаєте?

Що становить виховний потенціал сім'ї?

Які фактори визначають особливості сучасного сімейного ви­ховання? Перерахуйте мотиви, які впливають на реалізацію ви­ховної діяльності батьків?

Чому сім'я є фактором формування шлюбно-сімейних уявлень молоді?

Які сучасні тенденції впливають на формування готовності мо­лодої сім'ї до реалізації її виховного потенціалу?

Література

Виховний потенціал сім 'ї в сучасних умовах: тематична Держав­на доповідь про становище сімей в Україні за підсумками 2001 року. - К.: Державний ін-т проблем сім'ї та молоді, 2002.

Гребенников И. В. Основы семейной жизни. - М.: Просвещение, 1991.

Говорун Т., Шарган О. Батькам про статеве виховання. - К.: Рад. школа, 1990.

Дружинин В. Н. Психология семьи. - М.:КСП, 1996.

Карпенчук С. Г. Теорія і методика виховання. - К: Вища шко- ла,1997.

Ковалев С. В. Психология современной семьи. - М.: Просвеще­ние, 1988.

Ковбас Б., Костів В. Родинна педагогіка: У 3-х т. - Т. ІІ. Основи родинного виховання. - І.-Ф., 2006.

Концепція громадянського виховання особистості в умовах роз­витку української державності // Шлях освіти. - 200. - № 3. - С. 7-13.

Костів В. Народно-педагогічні ідеї минулого у формуванні су­часного сім'янина. - І.-Ф., 1996.

Кравець В. Психологія сімейного життя: Навч. посіб. - Т.: Бог­дан, 1995.

Кравець В. Психолого-педагогічні основи підготовки школярів до сімейного життя. - Т.: Богдан, 1997.

Сухомлинський В. О. Батьківська педагогіка. - К.: Рад. школа, 1978.

 3. Соціально-педагогічні аспекти в роботі з сім'ями, які перебувають у складних життєвих обставинах

Починаючи з 2006 року в практику роботи центрів соціальних служб для сімей, дітей та молоді з сім'ями, які виховують дітей, введе­ний новий термін - сім'я, яка перебуває у складних життєвих обстави­нах. Перелік обставин, які класифікують такі сім'ї наведений у спіль­ному наказі семи міністерств «Про затвердження Порядку взаємодії суб'єктів соціальної роботи із сім'ями, які опинилися в складних життє­вих обставинах» (від 14.06.2006 р. № 1983/388/452/221/56/596/106). Згідно з наказом, до сімей, які класифікуються як ті, що опинилися в складних життєвих обставинах, належать:

- сім'ї з дітьми, які опинилися в складних життєвих обставинах і не спроможні подолати їх самостійно у зв'язку з інвалідністю батьків або дітей, вимушеною міграцією, наркотичною або алко­гольною залежністю одного із членів сім'ї, його перебуванням у місцях позбавлення волі, ВІЛ-інфекцією, насильством у сім'ї, безпритульністю, сирітством, зневажливим ставленням і нега­тивними стосунками у сім'ї, безробіттям одного із членів сім'ї, якщо він зареєстрований у державній службі зайнятості, як та­кий, що шукає роботу;

сім'ї, у яких існує ризик передавання дитини до закладів для дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування;

неповнолітні одинокі матері (батьки), яким потрібна підтримка;

сім'ї, члени яких перебували чи перебувають на державному утриманні.

Водночас термін «складні життєві обставини», визначений За­коном України «Про соціальні послуги», вміщує значно ширший перелік життєвих обставин, що порушують нормальну життєді­яльність особи: інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв'язку із старістю або станом здоров'я, самотність, сирітство, без­притульність, відсутність житла або роботи, насильство, зневажли­ве ставлення та негативні стосунки в сім'ї, малозабезпеченість, пси­хологічний чи психічний розлад, стихійне лихо, катастрофа тощо (стаття 1). Тобто простежується невідповідність між термінологією та критеріями, які визначають сім'ї, які перебувають у складних життєвих обставинах і є об'єктом діяльності центрів соціальних служб для молоді.

Враховуючи спрямування соціальної роботи з сім'єю на забез­печення безпечних і гармонійних умов розвитку і виховання ди­тини у ній, можна дати визначення терміну «сім'я, яка перебуває у складних життєвих обставинах», як об'єкта діяльності центрів соці­альних служб для сім'ї, дітей та молоді через оцінку реалізації саме виховної функції. Сім'я у складних життєвих обставинах - сім'я, яка втратила свої виховні можливості через виникнення складних життєвих обставин, що порушують нормальну життєдіяльність од­ного або кількох членів сім'ї, наслідки яких вони не можуть подо­лати самостійно.

Моніторинг здійснення соціального супроводу сімей, які опини­лися у складних життєвих обставинах, центрами СССДМ, проведе­ний у 2006 році [1; 2], демонструє основні проблеми сімей, які потре­бують соціальної допомоги. Умовно їх можна поділити на три групи:

матеріальні труднощі внаслідок безробіття, відсутність житла, необхідність оформлення лікування, матеріальної допомоги піль­говим категоріям сімей. Особливо гостро ця проблема постає для багатодітних сімей, одиноких матерів, сімей, в яких виховуються діти-інваліди, для людей, що втратили працездатність за хворо­бою, випускників інтернатів, малозабезпечених родин тощо.

юридичні проблеми, які ґрунтуються на елементарному незнанні своїх прав, невмінні спілкуватися з представниками органів дер-

Соціальна педагогіка жавної влади, психологічної незахищеності, брак коштів на від­новлення документів таких, як прописка, паспорт, свідоцтво про народження, та оформлення документів на опікунство, захист майнових прав когось із дорослих клієнтів, захист прав дитини при розлученні батьків, оформлення аліментів. Специфічною проблемою в цьому контексті є проблема отримання україн­ського громадянства клієнтами центрів для Південного регіону, що тягне за собою відсутність необхідних документів для отри­мання житла, роботи тощо.

психологічні проблеми (з приводу труднощів перехідного віку, при повторному шлюбі одного з батьків, у разі гіперконтролю з боку батьків, потреби у спілкуванні, насильства з боку одного з членів родини, бездоглядності дитини або де діти під опікою тощо).

З огляду на потребу у визначенні основних видів соціальної до­помоги сім'ї, які перебувають у складних життєвих обставинах, мо­жуть бути класифіковані відповідно несприятливих умов або склад­них життєвих обставин, що негативно впливають на виховання і забезпечення розвитку дітей [2]:

соціально-демографічні - неповні, багатодітні, сім'ї, що перебу­вають у процесі розлучення тощо;

матеріально-побутові - малозабезпечені, сім'ї, де є безробітні тощо;

медико-соціальні - сім'ї, де є інваліди, алкоголіки, наркомани, психічно хворі тощо;

психологічні і соціально-педагогічні - сім'ї, де простежуються недобра психологічна атмосфера, емоційно-конфліктні взаєми­ни, педагогічна некомпетентність батьків тощо;

соціально-правові - сім'ї, де простежуються криміногенні про­яви способу життя, є раніше засуджені.

Запропонований розподіл складних життєвих обставин дозво­ляє визначити основні напрямки надання соціальної допомоги сім'ї відповідно до обставин, що провокують сімейне неблагополуччя.

Соціальної допомоги потребують не лише ті сім'ї, які вже пере­бувають у складних життєвих обставинах, а й такі, які можна відне­сти до категорії сімей «соціального ризику». Такі сім'ї самостійно справляються зі своїми соціальними функціями, проте в них наявні фактори ризику, що при певних змінах ситуації провокують виник-

Розділ 5. Сім'я як об'єкт соціально-педагогічної діяльності нення кризових станів, з якими родина самостійно не зможе впора­тися, що переведе її до розряду неблагополучних. До них належать:

сім'ї, в яких виховується нерідна дитина (сім'ї опікунів, усино­вителів, в яких дітей виховують нерідні батьки (вітчим або ма­чуха), прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу);

малозабезпечені сім'ї;

багатодітні сім'ї;

сім'ї, які виховують дітей з особливими потребами;

неповні сім'ї;

молоді сім'ї тощо.

Сім'я соціального ризику - сім'я, яка самостійно виконує свої со­ціальні функції, проте в ній наявні певні соціальні фактори, складні життєві обставини, що можуть спровокувати виникнення кризових явищ та потребу соціальної підтримки. Соціальна робота з сім'ями соціального ризику є превентивною і спрямована на профілактику кризових явищ, неблагополуччя сім'ї.

Заклади, що надають соціальну підтримку сім'ям. Спеці­альними закладами, що надають соціальні послуги сім'ям, дітям та молоді, які перебувають у складних життєвих обставинах та потре­бують сторонньої допомоги, відповідно до Постанови Кабінету Мі­ністрів України «Про заходи щодо вдосконалення соціальної робо­ти із сім'ями, дітьми та молоддю» від 27 серпня 2004 року. № 1126, є центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Основною метою діяльності центру є надання психологічних, соціально-педагогічних, соціально-медичних, соціально-економічних, інформаційних і юри­дичних послуг сім'ям, дітям та молоді.

Безпосереднє здійснення соціальної підтримки сімей, які пере­бувають у складних життєвих обставинах, реалізується Службою соціальної підтримки сім'ї, яка є підрозділом центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Служба не є юридичною особою, це спеціалізоване формування центру соціальних служб. Основними завданнями Служби є:

здійснення соціальних заходів, спрямованих на вихід сімей зі складних життєвих обставин, які вони не в змозі самостійно по­долати за допомогою наявних засобів і можливостей;

попередження виникнення складних життєвих обставин в сім'ї;

створення умов для самостійного розв'язання життєвих про­блем, що виникають в сім'ї, та повернення до повноцінного жит­тя родини.

Отже, основним завданням надання соціальної допомоги сім'ям, які перебувають у складних життєвих обставинах, є не лише надан­ня безпосередньої допомоги сім'ї, а створення сприятливих умов, навчання членів родини самостійно вирішувати власні проблеми.

Соціальні послуги, що надаються сім'ям. Основні засади со­ціальної роботи з особами та сім'ями, які перебувають у складних життєвих обставинах, регулюються Законом України «Про со­ціальні послуги». Відповідно до статті 1 Закону, соціальні послуги визначаються як комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги (далі - особи, що потребують соціальних послуг), з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя.

Основною вимогою надання соціальних послуг є дотримання конфіденційності: інформація особистого характеру, що стала відо­мою спеціалісту, який надає соціальну допомогу, не має бути роз­голошеною.

Закон України «Про соціальні послуги» розрізняє такі види соціальних послуг: соціально-побутові, соціально-економічні, соціально-психологічні, соціально-педагогічні, соціально-медичні, інформаційні послуги, послуги з працевлаштування, послуги з про­фесійної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями (стаття 5). Потреби сімей, які перебувають у складних життєвих об­ставинах, визначають змістове наповнення кожного із напрямків со­ціальної роботи та умови їхнього впровадження.

Соціально-побутові послуги - забезпечення продуктами харчу­вання, м'яким і твердим інвентарем, гарячим харчуванням, тран­спортними послугами, засобами малої механізації, здійснення соціально-побутового патронажу, виклик лікаря, придбання й до­ставка медикаментів тощо.

Такі послуги доцільні, коли в родині є дуже хворі дорослі. Якщо хвороба тимчасова - соціальні робітники повинні допомогти сім'ї пройти цей важкий період, забезпечити належне утримання та ви­ховання дітей, збереження сім'ї. При цьому необхідно прийняти рішення служби про соціальний супровід сім'ї, підготувати план соціального супроводу, в якому розподілити роботу щодо допомоги сім'ї між різними організаціями: представники відділів соціального

Розділ 5. Сім'я як об'єкт соціально-педагогічної діяльності забезпечення можуть надавати допомогу хворим, працівники до­шкільних закладів, шкіл, закладів охорони здоров'я - надавати по­слуги сім'ї, соціальні працівники - надавати соціально-педагогічні, інформаційні та інші види послуг.

Якщо хвороба дорослих має тривалий характер, дітей (дитину) необхідно передати під тимчасову опіку в сім'ю родичів чи іншу сім'ю, де за ними буде здійснюватися належний нагляд та вихован­ня. Передавати дітей у притулок чи інтернат можна тільки в особли­вих випадках, коли діти мають тяжкі захворювання чи педагогічну занедбаність.

Соціально-побутові послуги можуть бути складовою соціально­го супроводу чи кризового втручання.

Результатом соціально-побутових послуг буде отримання необ­хідної допомоги членами сім'ї, насамперед, дітьми, забезпечення її (сім'ї) функціонування при важкій хворобі дорослих членів сім'ї.

Соціально-економічні послуги - задоволення матеріальних інтер­есів і потреб сімей з дітьми, які перебувають у складних життєвих об­ставинах, що реалізуються у формі надання натуральної чи грошової допомоги, а також допомоги у вигляді одноразових компенсацій.

Порядок надання державної матеріальної допомоги сім'ям з ді­тьми, які опинилися в складних життєвих обставинах, визначається Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»

. Місце­ві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, під­приємства, установи, організації та об'єднання громадян за рахунок власних коштів можуть запроваджувати додаткові види допомоги і встановлювати доплати до державної допомоги сім'ям з дітьми.

У ході надання соціально-економічних послуг сім'ї соціальний працівник чи інший фахівець, які здійснюють соціальну роботу щодо сім'ї з дітьми, що опинилася у складних обставинах, допомагає сім'ї оформити необхідні документи та отримати матеріальну допомогу, яка повинна виплачуватися цій сім'ї відповідно до законів. Причому завданням соціального працівника є допомога, давання вмінь вирі­шувати проблеми самостійно, а не безпосереднє оформлення необ­хідних документів. Клієнт повинен зробити це самостійно, у такому випадку він не тільки одержує гроші, субсидію чи інші форми до­помоги, а й отримає навички самостійного вирішення проблем сім'ї через різні заклади і установи.

Результатом надання матеріальних послуг є отримання:

грошей чи інших форм матеріальної допомоги;

інформації щодо видів допомоги різним категоріям сімей;

знань щодо органів, які вирішують проблеми матеріальної допо­моги;

навичок спілкування з представниками державних установ і громадських організацій задля розв'язання проблем своєї сім'ї. Соціально-психологічні послуги - надання консультацій з питань

психічного здоров'я та поліпшення взаємин з оточуючим соціаль­ним середовищем, застосування психодіагностики, спрямованої на вивчення соціально-психологічних характеристик особистості, з метою її психологічної корекції або психологічної реабілітації, на­дання методичних порад.

Психологічні консультації можуть надавати тільки професійні пси­хологи, які мають достатню компетенцію для надання послуг сім'ї з ді­тьми. Такі послуги надаються за стандартами надання психологічної до­помоги. Одним із видів психологічної допомоги є кризове втручання.

Результати соціально-психологічних послуг визначаються по­чатковим станом клієнта, кваліфікацією психолога та використани­ми технологіями.

Соціально-педагогічні послуги - виявлення та сприяння розви­ткові різнобічних інтересів і потреб осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, організація індивідуального навчального, ви­ховного та корекційного процесів, дозвілля, спортивно-оздоровчої, технічної та художньої діяльності тощо, а також залучення до ро­боти різноманітних закладів, громадських організацій, заінтересо­ваних осіб.

Соціально-педагогічні послуги широко використовуються в практиці соціальної роботи із сім'ями з дітьми, що опинилися в складних життєвих обставинах. Вони можуть бути адресовані, на­самперед, дітям із цих сімей. Надаючи соціально-педагогічні послу­ги, можна домогтися таких результатів:

підвищення самооцінки дітей шляхом досягнення успіхів у різно­бічних напрямках, що не пов'язані із сім'єю і навчанням, - участь у спортивних змаганнях, художній самодіяльності, творчість та ін.;

позбавлення дітей постійного перебування в негативній обста­новці в сім'ї шляхом організації активного дозвілля;

прищеплення навичок організації позитивного дозвілля. Для того, щоб змінити стиль життя сім'ї та окремих її членів, необхідно,

Розділ 5. Сім'я як об'єкт соціально-педагогічної діяльності щоб вони мали вміння позитивного проведення часу, тому всі заходи з організації дозвілля, корисні для всіх членів сім'ї, бо крім навичок вони придбають нових друзів, які, на відміну від їхнього соціального оточення, ведуть позитивній спосіб життя і мають навички самостійного розв'язання проблем. Одним із найбільш ефективних видів соціально-педагогічних послуг є групи взаємної підтримки (допомоги), які дозволяють клі­єнтам набути навичок позитивного спілкування, пропонують шляхи вирішення власних проблем з урахуванням досвіду інших, створю­ють атмосферу взаємної підтримки, надають допомогу для самодо­помоги. Наприклад, допомога дітям у покращенні успішності в на­вчанні - цей аспект допомоги є дуже важливим, тому що шкільні проблеми дуже часто в кризових сім'ях стають причиною конфлік­тів між батьками й дітьми, а інколи - психологічного і фізичного насильства над дітьми.

Соціально-педагогічні послуги можуть бути надані не тільки суб'єктами соціальної роботи, а й закладами дозвілля, громадськи­ми організаціями, зацікавленими особами.

Соціально-медичні послуги - консультації щодо запобігання ви­никненню та розвиткові можливих органічних розладів особи, збе­реження, підтримка й охорона її здоров'я, здійснення профілактич­них, лікувально-оздоровчих заходів, працетерапія.

Змістом соціально-медичних послуг є, насамперед, надання медичних консультацій з питань збереження і зміцнення здоров'я, формування ідеології здорового способу життя й подолання шкід­ливих звичок, формування сексуальної культури і навичок захище­них статевих відносин, профілактика ВІЛ/СНІДу та інших інфек­ційних захворювань.

Соціально-медичні послуги можуть надавати як професійні ме­дики, так і підготовлені працівники, у т. ч. й волонтери. Саме серед соціально-медичних послуг особливо ефективним є надання послуг за принципом «рівний - рівному».

Результатом соціально-медичних послуг є набуття клієнтами - всі­ма членами сім'ї, а, особливо, дітьми, - знань, умінь і навичок стосовно підтримки, збереження та зміцнення здоров'я, подолання шкідливих звичок.

Юридичні послуги - надання консультацій з питань чинного за­конодавства, здійснення захисту прав та інтересів осіб, які перебува­ють у складних життєвих обставинах, сприяння застосуванню дер­жавного примусу і реалізації юридичної відповідальності осіб, що вдаються до протиправних дій стосовно певної особи (оформлення правових документів, адвокатська допомога, захист прав та інтер­есів особи тощо).

Надавати юридичні послуги можуть професійні юристи, дер­жавні службовці різних установ, що мають достатню компетенцію для вирішення проблем сім'ї, працівники соціальної сфери, що ма­ють підготовку з питань юриспруденції.

Працівники організацій - суб'єктів соціальної роботи із сім'ями з дітьми, що опинилися в складних життєвих обставинах, можуть представляти інтереси сімей, а, особливо, дітей із сімей клієнтів, на засіданнях судів, здійснювати захист їхніх прав та інтересів в інших організаціях і установах.

Результатом надання юридичних послуг є отримання інформа­ції щодо окремих позицій законодавчих актів з питань, що цікавлять клієнта, описання реальних шляхів досягнення виконання закону, а також допомога клієнтам у проходженні цього шляху.

Послуги з працевлаштування - пошук роботи, сприяння у пра­цевлаштуванні та соціальний супровід працевлаштованої особи.

Послуги з працевлаштування соціальна служба надає разом із центрами зайнятості, молодіжними біржами праці, іншими устано­вами, що здійснюють допомогу в працевлаштуванні, безпосередньо роботодавцями.

Ця послуга щодо дорослих членів сім'ї має традиційний характер. Специфічною вона стає при працевлаштуванні неповнолітніх дітей та молоді із сімей, що потрапили в складні життєві обставини. У таких випадках проблема не тільки в процесі працевлаштування, а й у допо­мозі клієнту здобути навички працівника: навчитися виконувати ре­жим трудового дня, адекватно реагувати на зауваження роботодавця чи керівника, відповідально ставитися до доручень та ін.

Результатом надання послуг із працевлаштування є отримання клієнтами роботи, яка допоможе вирішити економічні проблеми сім'ї, конкретному клієнту - отримати певний соціальний статус, стати по­вноправним членом суспільства, підвищити особистісну самооцінку.

Послуги з професійної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями - комплекс медичних, психологічних, інформацій­них заходів, спрямованих на створення сприятливих умов для реа­лізації права на професійну орієнтацію та підготовку, освіту, зайня­тість.

Розділ 5. Сім'я як об'єкт соціально-педагогічної діяльності Цей вид соціальних послуг надається, зазвичай, дітям у спеціа­лізованих державних закладах або службах, створених громадськи­ми організаціями й об'єднаннями.

Результатами послуг з професійної реабілітації осіб з обмежени­ми фізичними можливостями є соціалізація дітей з вадами розвитку, їхня професійна орієнтація, освіта і зайнятість у межах фізичних та психологічних можливостей клієнта.

Інформаційні послуги - надання інформації, необхідної для вирі­шення складної життєвої ситуації (довідкові послуги); впроваджен­ня нових тенденцій розповсюдження просвітницьких та культурно- освітніх знань (просвітницькі послуги); поширення об'єктивної інформації про споживчі властивості та види соціальних послуг, формування певних уявлень і ставлення суспільства до соціальних проблем (рекламно-пропагандистські послуги).

Інформаційні послуги мають декілька напрямків.

Інформація про існування та координати закладів, які можуть надати послуги сім'ям з дітьми, які опинилися в складних жит­тєвих обставинах і не в змозі їх подолати самостійно. Ця ін­формація адресована безпосередньо отримувачам послуг і роз­міщується в доступних місцях: у медичних, освітніх закладах, організаціях соціального захисту, засобах масової інформації, на різноманітних рекламних носіях.

Джерелом інформації для працівників соціальної сфери можуть бути державні документи національного, регіонального і місцевого рівнів, спеціально розроблені інформаційні бюлетені, виступи пред­ставників соціальних служб на професійних зборах та ін.

У результаті отримання цієї інформації сім'ї - носії проблем, знають, до кого слід звернутися для вирішення своїх проблем.

Спеціалісти соціальної сфери знають, кому направляти інфор­мацію про сім'ї з дітьми, які опинилися в складних життєвих обста­винах і не в змозі їх подолати самостійно, для вирішення їхніх про­блем. А також - куди спрямовувати сім'ї для отримання соціальної допомоги.

Окремим видом інформації є інформація для дітей із сімей, які мають невирішені проблемі. Для дітей необхідна інформація про місця, де їм та їхнім сім'ям може бути надана допомога, перелік послуг, які надаються, та ін. Така інформація може бути розмі­щена в місцях скупчення дітей: на дитячих і спортивних майдан­чиках, у позашкільних закладах, школах, комп'ютерних клубах,

кінотеатрах. Місця розміщення інформації для дітей залежить від розмірів поселення і наявності тих чи інших закладів. Внаслідок проведення такої інформаційної кампанії діти, які проживають у сім'ях з невирішеними проблемами, зможуть зверну­тися до служб, які допоможуть їм, а, значить - і їхнім сім'ям.

З іншого боку, в усіх дітей з'явиться впевненість у тому, що якщо в них трапиться біда, їм допоможуть, вони знають, до кого звернути­ся, щоб їм допомогли.

Спрямованість соціальних послуг. Залежно від життєвих обставин і потреб соціальну роботу із сім'ями, які перебувають у складних життєвих обставинах, поділяють на такі напрямки:

консультування за зверненням;

екстрені дії, спрямовані на гарантування безпеки дитини (термі­нова соціальна допомога, надання притулку, негайне вилучення з родини дітей, що зазнають жорстокого ставлення, перебувають у небезпеці чи залишені без піклування батьків);

допомога у розв'язання проблеми, яку сім'я не в змозі подолати самостійно.

Результатом соціального супроводу є виокремлення головної проблеми сім'ї; набуття членами сім'ї необхідних навичок і вмінь для її вирішення, поступове розв'язання головної проблеми і про­блем, які виникли внаслідок її існування.

Результатом кризового втручання є вихід сім'ї або окремих її членів з кризи.

Форми соціальної роботи з сім'ями. В узагальненому вигляді можна виокремити такі форми соціальної роботи із сім'єю:

індивідуальна робота з кожним членом родини;

спільна робота з усіма членами родини;

групова робота, що виходить за межі родини.

У випадку організації соціальної роботи з конкретною сім'єю визначається, яка саме допомога буде надана сім'ї. Умовно визна­чаються такі варіанти:

одноразова послуга;

надання послуг певного соціального плану;

комплексна допомога.

Надання одноразової соціальної послуги сім'ї передбачає здій­снення таких етапів:

визначення потреб сім'ї;

направлення до відповідного спеціаліста;

Розділ 5. Сім'я як об'єкт соціально-педагогічної діяльності 3) надання відповідної допомоги.

Надання таких послуг не передбачає продовження контактів із сім'єю і фіксується в журналі роботи із сім'ями, які перебувають у складних життєвих обставинах.

Результатом одноразової послуги є задоволення потреби сім'ї, з якою представник сім'ї звернувся до служби.

Соціальні послуги певного спрямування. Надання послуг певного соціального спрямування визначається потребою надання допомоги родині або окремому її члену у вирішенні конкретного питання, що потребує здійснення певних процедур, яке є тривалим у часі. Така діяльність не передбачає залучення спеціалістів інших професій і забезпечується спеціалістами (у тому числі залученими) соціальних служб.

До такого виду робіт належать:

оформлення документів, соціальних виплат, пільг;

соціально-педагогічна, психологічна корекція;

набуття клієнтом певних соціальних навичок: виховання, спіл­кування, партнерської взаємодії тощо.

Комплексна соціальна допомога. Комплексна соціальна робота з сім'єю із дітьми, яка перебуває в складних життєвих умовах, пе­редбачає планову, комплексну роботу спеціалістів центрів соціаль­них служб для сім'ї, дітей та молоді, а також залучення до співпраці спеціалістів інших галузей, спрямованих на надання допомоги сім'ї у вирішенні основних проблем, які провокують її неблагополуччя. Найбільш ефективною формою комплексної допомоги є соціальний супровід.

Технологія надання соціальних послуг сім'ї. Надання соціаль­них послуг сім'ям з дітьми, які перебувають у складних життєвих обставинах, передбачає виконання певних поступових етапів.

Інформація про сім'ї з дітьми, які не в змозі вирішувати власні проблеми, може бути отримана зі звернення чи заяви одного із членів сім'ї. Таку інформацію можуть надати організації, установи, підпри­ємства, які за змістом своєї роботи причетні до дітей: селищні ради, міські та районні державні адміністрації, органи охорони здоров'я, освіти, внутрішніх справ, установи виконання покарань, житлово- комунальні установи та ін. Усі вони повинні терміново, у триден­ний строк після отримання, передавати таку інформацію за певною формою в місцевий орган влади, на який законодавче покладений захист прав дитини. Несвоєчасне надання або ненадання інформації

Соціальна педагогіка про неблагополуччя сім'ї, яке може призвести до погіршення стану здоров'я чи розвитку дитини, порушення його прав, розглядається як ознака професійної некомпетентності з подальшим вирішенням питання про відповідальність посаді, яку займає фахівець.

Якщо стан справ в сім'ї загрожує життю чи здоров'ю дитини, ін­формація повинна передаватися негайно до органів внутрішніх справ.

Інформація про неблагополуччя в сім'ї з дітьми може бути нада­на пересічними громадянами.

Для забезпечення своєчасного отримання інформації про небла- гополуччя в сім'ях з дітьми в державному органі, якій відповідає за захист прав дитини, соціальній службі чи іншій установі (за рішен­ням місцевих органів влади), організується робота щодо отримання інформації фахівців та громадян. Вся отримана інформація переда­ється до центрів соціальних служб у справах сім'ї, дітей та молоді. Представники центрів мають підґрунтя для здійснення перевірки інформації, соціального інспектування таких сімей з метою вивчен­ня реального стану справ.

Перевірка інформації про наявність неблагополуччя в сім'ях з дітьми здійснюється державним органом, якій відповідає за захист прав дитини, соціальною службою чи іншою установою (за рішен­ням місцевих органів влади).

Перевірка інформації про наявність складних життєвих обста­вин у сім'ях з дітьми може здійснюватись безпосередньо праців­никами державного органу, якій відповідає за захист прав дитини, соціальною службою чи іншою установою, яку місцеві органи вла­ди визначили відповідальною за цей напрямок діяльності, а також доручатися органам місцевого самоврядування (головам сільських рад, міських виконавчих комітетів та ін.).

У ході перевірки інформації про сім'ю підготовлений фахівець чи представник місцевого самоврядування (також попередньо на­вчений) відвідує сім'ю, ознайомлює її членів з отриманою інформа­цією, вивчає стан справ. У вивчення ситуації обов'язково входить розмова з батьками, дітьми, найближчим оточенням.

У результаті перевірки інформації, що надійшла до органів влади, підтверджується чи скасовується факт наявності проблем, з якими сім'я з дітьми не може впоратися самостійно. Інформація про стан справ у сім'ї (за затвердженою формою) передається до міс­цевих органів влади чи соціальних служб для прийняття рішення щодо подальшої роботи з сім'єю.

Розділ 5. Сім'я як об'єкт соціально-педагогічної діяльності Соціальне інспектування сімей з дітьми, що опинилися у склад­них життєвих обставинах, - це візит до сім'ї (з попередженням чи без нього) групи уповноважених осіб з метою ознайомлення зі ста­ном справ у сім'ї, насамперед, - стану утримання, розвитку й ви­ховання дітей (дитини). Соціальне інспектування здійснюється працівниками служб у справах дітей, центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, інших закладів, які надають соціальні послуги, представниками органів місцевого самоврядування, громадськості й, за необхідності, працівниками служби дільничних інспекторів мі­ліції, кримінальної міліції у справах дітей.

Соціальне інспектування може здійснюватися для перевірки ін­формації про неблагополуччя в сім'ї з дітьми, мати плановий характер або здійснюватися для оцінювання сім'ї щодо можливого влаштування дитини-сироти або дитини, що залишилася без батьківської опіки.

Під час соціального інспектування вивчаються (за затвердже­ною формою) такі складові життєдіяльності сім'ї, як наявність до­рослих в родині, умови проживання, санітарний стан приміщень, наявність харчування, стан здоров'я дитини, стан здоров'я й наяв­ність шкідливих звичок дорослих членів сім'ї, взаємовідносини між членами родини та ін.

Результатом соціального інспектування є знайомство представ­ників державних органів та громадськості з реальним станом справ у сім'ї, яке дає підстави для формування висновків щодо:

безпеки/небезпеки перебування дітей (дитини) в родині;

необхідності вилучення дітей (дитини) із сім'ї й прийняття екс­трених дій для їх (її) тимчасового влаштування;

необхідності початку надання соціальних послуг з метою вирі­шення існуючих проблем;

констатації наявності нормальних умов для розвитку та вихо­вання дітей.

Формальним результатом соціального інспектування є акт об­стеження житлових приміщень, у якому описують ситуацію та ви­сновки учасників соціального інспектування щодо конкретної сім'ї. Акт складається в кількох екземплярах - для кожної організації, представники якої брали участь у соціальному інспектуванні, один екземпляр акту повинен залишитися в сім'ї. Акт є першим докумен­том особистої справи сім'ї, яка отримає соціальні послуги.

Результатом соціального інспектування для сімей, де вже вини­кли певні проблеми, але члени родини їх не усвідомлюють, є мож-

Соціальна педагогіка ливість спілкування з фахівцями, усвідомлення наявності проблем, своєчасного отримання допомоги.

Перший візит соціального працівника у сім'ю. Перший візит у сім'ю не може збігатися в часі з проведенням соціального інспектування. Соціальне інспектування та аналіз інформації дотичних організацій стають підґрунтям для підготовки до першого візиту в сім'ю.

Перший візит проводить кваліфікований спеціаліст із соціаль­ної роботи з метою:

налагодження контакту із сім'єю;

зняття недовіри і психологічного захисту щодо можливого втру­чання в сім'ю,

вивчення стану дітей (дитини) та ставлення до них (неї);

вивчення думки членів сім'ї про проблеми і потреби родини, шляхи їх подолання;

виявлення ресурсів сім'ї та її найближчого оточення;

інформування сім'ї про соціальні послуги, які вона може отримати;

пояснення стосовно кваліфікації фахівців та забезпечення кон­фіденційності соціальних послуг;

отримання згоди на подальше співробітництво.

Основне завдання фахівця при першій зустрічі - не звинувачу­вати сім'ю в негативних проявах і недбалому ставленні до дітей, не залякування вилученням дітей, не обіцянки про якнайшвидше ви­рішення проблем, а розуміння реального положення дітей, ресурсів сім'ї, наявності підґрунтя для початку надання соціальних послуг. Якщо наслідки візиту позитивні, фахівець із соціальної роботи:

налагоджує контакт із членами сім'ї;

отримує інформацію щодо становища дітей та бачення і сприй­няття сім'єю своїх проблем;

отримує інформацію про наявні й потенційні ресурси сім'ї, її го­товність до співпраці.

У разі, коли контакт не встановлений, фахівець повинен зверну­тися до керівництва соціальної служби по допомогу, разом проана­лізувати хід розмови, виявити помилки, невикористані можливості. Керівництво служби вирішує, яким чином можна повторити зустріч із сім'єю і хто це буде робити.

У випадку позитивного варіанту результатом першої зустрічі для сім'ї буде:

• розуміння того, що існує установа, яка розуміє їхні проблеми, хоче допомогти, пропонує свою допомогу;

надія на те, що проблеми сім'ї можуть бути вирішені;

готовність активно отримувати соціальні послуги. За підсумками першого візиту складається звіт.

Збір і аналіз інформації про сім'ю. Інформацію про стан справ в сім'ї з дітьми, які перебувають у складних життєвих обставинах, можна отримати як від самих членів сім'ї, так і з інших джерел:

від окремих громадян;

від окремих організацій, установ, підприємств;

від сільських, селищних, міських рад;

від житлово-комунальних служб;

від органів охорони здоров'я;

від органів освіти;

від органів внутрішніх справ, органів виконання покарань;

інших закладів і установ.

Джерело надходження інформації й сама інформація про сім'ю фіксуються в особовій справі сім'ї, яка перебуває в складних жит­тєвих обставинах. Вся подальша робота з сім'єю, спостереження соціальних працівників, результати супервізії фіксуються в цьому документі. Особиста справа є документом конфіденційним. Після закінчення роботи з сім'єю вона повинна зберігатися в архівах уста­нови.

Завдання збору інформації - цілісне вивчення всієї сфери зв'язків сім'ї. Тобто, не лише членів родини, а й усієї системи, при­четної до ситуації (наприклад, зв'язків і взаємин, що походять від структур навчання, роботи, дозвілля, оточення за місцем проживан­ня, родичів тощо).

План надання соціальних послуг. Уже під час оцінки ситуації і потреб сім'ї та її окремих членів соціальний працівник інформує клієнтів про необхідність розробки плану співпраці. При цьому важливо визначити пріоритети діяльності, адже більшість проблем мають багатосторонній характер. Важливо, щоб клієнти брали ак­тивну участь у визначенні пріоритетів, тобто тих завдань, які слід вирішити насамперед.

Плануються методи, засоби втручання, можливі варіанти розви­тку ситуації. За потреби і можливості (наявності психолога), плану­ється використання різних технік психологічної підтримки (напри­клад, методика вербалізації емоційних станів, програвання ролей один одного, методика опосередкованого сімейного спілкування тощо).

Особливо важливо правильно спланувати стратегію пошуку по­рушень у сім'ї та їх корекції, тобто передбачити основні напрямки співпраці з клієнтом, мету, завдання й бажані результати на весь час роботи. Цьому сприяє узагальнення даних, зібраних раніше під час діагностики, їх аналіз та виявлення думок усіх учасників процесу планування, документування і подальшої реалізації соціальної ро­боти з клієнтом.

Умови початку надання послуг. Основним критерієм прийняття рішення про допомогу сім'ї є бажання членів родини змінити ситуа­цію на краще і реальна оцінка ситуації, впевненість соціального пра­цівника в тому, що допомога у вирішенні окремих питань змінить становище родини. Соціальна служба бере на себе розв'язання не всіх проблем сім'ї, а лише тих, з якими родина не може справитися самостійно, що і призводить до кризового стану.

Реалізація соціальних послуг. Після того, як план сформований, починається його реалізація. У цьому процесі беруть участь обидві зацікавлені сторони (соціальна служба і сім'я). Кожна бере на себе те завдання, яке їй під силу. На цьому етапі для клієнта особливе значення мають ситуації успіху. Завдання соціального працівника - дати кожному клієнту можливість пережити радість досягнення мети, повірити в себе.

Реалізація плану передбачає застосування різноманітних про­цедур з обраної послідовності використання методів та засобів до­помоги. Їх зміст залежить від конкретного випадку. На цьому етапі соціальний працівник прагне налагодити зв'язки між сім'єю та ін­шими місцевими службами й установами, які можуть і повинні на­далі надавати постійну допомогу сім'ї. Він інформує ці служби про потреби сім'ї, а сім'ю - про види допомоги та послуги, які вона може отримувати від цих служб.

Завершення надання соціальних послуг. У разі, якщо сім'я, що отримує соціальні послуги, без поважних причин не виконує вимо­ги для їх одержання, суб'єкт, що надає соціальні послуги, виносить письмове попередження про можливість відмови від надання соці­альних послуг або обмеження у їх наданні.

Порядок взаємодії суб'єктів соціальної роботи із сім'ями. Ді­яльність державних установ щодо виявлення та надання соціальної допомоги сім'ям, які перебувають у складних життєвих обставинах, функціональні обов'язки кожного із суб'єктів регулюється Поряд­ком взаємодії суб'єктів соціальної роботи із сім'ями, які опинилися в

Розділ 5. Сім'я як об'єкт соціально-педагогічної діяльності складних життєвих обставинах, затверджений спільним наказом семи міністерств: Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства праці та соціальної політики України, Мініс­терства транспорту та зв'язку України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного департаменту України з питань виконання по­карань від 14 червня 2006 року № 1983/388/452/221/556/596/106.

Таким чином, вперше в національній практиці впроваджений механізм взаємодії, роль, повноваження кожного з 6-ти міністерств та їх відповідних територіальних підрозділів у вирішенні проблем сімей, які опинилися у скрутних життєвих обставинах.

Порядком визначено, які саме державні структури мають вза­ємодіяти при виявленні та наданні соціальної допомоги сім'ям, які перебувають у складних життєвих обставинах:

управління (відділи) у справах сім'ї, молоді та спорту;

служби у справах дітей;

центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді;

управління (відділи) охорони здоров'я;

заклади охорони здоров'я;

управління (відділи) освіти і науки;

дошкільні, загальноосвітні, професійно-технічні та позашкільні навчальні заклади;

органи праці та соціального захисту населення;

відділи з питань взаємодії із засобами масової інформації та громадськістю, організаційно-аналітичної роботи Міністерства транспорту та зв'язку України;

органи внутрішніх справ;

установи виконання покарань.

Порядком взаємодії суб'єктів соціальної роботи із сім'ями, які опинилися у складних життєвих обставинах, визначені також осно­вні етапи роботи з сім'єю:

виявлення сімей;

соціальне інспектування;

визначення потреби сім'ї у соціальному супроводі на засіданні дорадчого органу;

соціальний супровід сім'ї;

припинення соціального супроводу.

Враховуючи комплексність потреб сімей, потребу налагоджен­ня міжвідомчої взаємодії та координації діяльності спеціалістів різних структур, при управлінні у справах сім'ї, молоді та спорту створюється дорадчий орган, що координує та контролює діяльність різних служб щодо надання соціальної допомоги сім'ям у складних життєвих обставинах. До складу дорадчого органу входять: началь­ник управління (відділу) у справах сім'ї, молоді та спорту, дирек­тор центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, начальник служби у справах неповнолітніх; та за запрошенням управлінь (від­ділів) у справах сім'ї, молоді та спорту: керівники управлінь охоро­ни здоров'я, керівники управлінь освіти і науки, керівники органів праці та соціального захисту населення, керівники органів внутріш­ніх справ, керівники установ виконання покарань, керівники інших структурних підрозділів місцевої адміністрації, представники під­приємств, установ, організацій та об'єднань громадян.

Порядком не визначена необхідність підписання угоди про вза­ємодію між центром соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді та членами сім'ї, що перебуває під соціальним супроводом. Підписан­ня угоди є важливою умовою здійснення такої форми соціальної роботи, оскільки знімає патерналістське ставлення членів сім'ї до отримання безкоштовних соціальних послуг.

На завершення роботи, або за потреби, проводиться оцінка резуль­татів соціального супроводу. Справа сім'ї може бути розглянута на засі­данні дорадчого органу повторно у випадку, якщо вирішується питання щодо продовження або припинення соціального супроводу цієї сім'ї. Соціальний супровід може припинятися у разі:

подолання сім'єю складної життєвої ситуації;

відмови сім'ї від допомоги, якщо це не загрожує іншим особам;

переїзду сім'ї (суб'єкт, який здійснює соціальний супровід, по­винен повідомити відповідний центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді за новим місцем проживання (перебування) цієї сім'ї, якщо воно відоме).

Інформацію про сім'ї, яким надається соціальна допомога цен­трами СССДМ, вміщує Єдиний банк даних щодо сімей, які опини­лися у складних життєвих обставинах.

Основна мета створення Державного банку даних сімей, які опи­нилися в складних життєвих обставинах - запровадження в Україні єдиної структурованої інформаційно-аналітичної системи раннього виявлення та обліку сімей, які опинилися в складних життєвих об­ставинах, удосконалення соціальної роботи з цією категорією сімей, підвищення ефективності діяльності органів виконавчої влади.

Питання і завдання для самостійної роботи

Визначити категорії сімей, які перебувають у складних життє­вих обставинах.

Розкрити основні завдання діяльності Служби підтримки сім'ї.

Створити таблицю видів соціальних послуг, що надаються сім'ям, які перебувають у складних життєвих обставинах.

Визначити форми робіт із сім'ями, які застосовуються під час надання соціальних послуг.

Охарактеризувати основні етапи надання соціальних послуг сім'ям, які перебувають у складних життєвих обставинах.

Вмотивувати необхідність взаємодії суб'єктів соціальної роботи із сім'ями, які перебувають у складних життєвих обставинах.

Література

Аналітичний звіт: Моніторинг соціального супроводу сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах. - К.: Держсоц- служба, 2006.

Козубовська Г. В., Керецман В. Ю, Товканець Г. В. Роль і функції соціально-психологічної служби в роботі з сім'єю. - У.: Ужду, 1998.

Молода сім'я: проблеми та умови її становлення / За ред. проф. А. Й. Капської. - К.: ДЦССМ, 2003.

Робота з сім'ями, які потребують професійної соціально- педагогічної підтримки. Тренінгів курс для спеціалістів соціальної сфери / За заг. ред. Т. Ф. Алексєєнко. - К.: Основа-Принт, 2007.

Технології роботи з різними категоріями клієнтів центрів соці­альних служб для молоді : Метод. посіб. / С. В. Толстоухова, О. О. Яременко, О. В. Вакуленко та ін. - К.: ДЦССМ, Державний ін.-т проблем сім'ї та молоді, 2003.

Трубавіна І. М. Соціально-педагогічна робота з неблагополуч­ною сім'єю: Навч. посіб. - К.: ДЦССМ, 2002.

 4. Прийомна сім'я - позитивне соціальне середовище розвитку дитини

Сімейним кодексом України, Законами України «Про охорону дитинства», «Про забезпечення організаційно-правових умов со­ціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» визначено пріоритетом влаштування дітей-сиріт та ді­тей, позбавлених батьківського піклування, саме сімейне виховання.

Соціальна педагогіка Законом України „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківсько­го піклування" пріоритетними формами влаштування дитини, яка залишилася без батьківського піклування і потребує термінового влаштування, визначено усиновлення, оформлення опіки (піклу­вання), влаштування у прийомну сім'ю, до дитячого будинку сімей­ного типу.

Починаючи з 2005 року, з початком реформування державної системи влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківсько­го піклування, робота щодо створення прийомних сімей та дитячих будинків в Україні помітно активізувалась. До основних причин, які вплинули на зміну соціальних державних пріоритетів щодо захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на­лежать:

формування соціальної політики, заснованої на гуманістичних засадах, що передбачає орієнтацію соціальних інститутів на вра­хування індивідуальних запитів і потреб особистості;

стрімке зростання кількості дітей, позбавлених батьківського пі­клування, які потребують влаштування;

неспроможність державної інтернатої системи забезпечити со­ціалізацію вихованців з урахуванням потреб розвитку суспіль­ства.

Перші кроки у створенні в Україні прийомних сімей (foster care), як сімейної форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, зроблені у 1998 р.

Передумови до активного розвитку прийомної сім'ї як со­ціального інституту закладає Закон України „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та ді­тей, позбавлених батьківського піклування" (№ 2342-IV від 13 січня 2005 року). Законом основними засадами державної політики щодо соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування визначена пріоритетність сімейного влаштування дити­ни, яка залишилася без піклування батьків (стаття 3).

Визначення на державному рівні пріоритетності розвитку сі­мейних форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених бать­ківського піклування, сприяє розвитку інституту прийомної сім'ї в Україні. Станом на 1 листопада 2008 року в Україні діє 2339 при­йомних сім'ї, в яких виховується 3836 дітей (порівнянно з 113 при­йомними сім'ями, які діяли на 1 січня 2005 року).

Розділ 5. Сім'я як об'єкт соціально-педагогічної діяльності Прийомна сім'я - сім'я, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1-го до 4-х дітей на виховання та спільне проживання (відповідно до Закону України "Про охорону дитинства"). Функціонування при­йомних сімей регулюється Положенням про прийомну сім'ю, за­твердженим постановою Кабінету Міністрів України (№ 565 від 26 квітня 2002 року).

Метою створення прийомних сімей є забезпечення належних умов для виховання в сімейному оточенні дітей-сиріт та дітей, по­збавлених батьківського піклування. Прийомні діти влаштовуються в сім'ю до досягнення вісімнадцятирічного віку або до закінчення навчання у професійно-технічних чи вищих навчальних закладах, але не пізніше досягнення ними 23-річного віку[1].

Створення прийомних сімей дозволяє вирішувати питання тим­часового влаштування долі дитини, батьки якої за певних обставин (хвороба, засудження) певний проміжок часу не можуть займатися її вихованням. У такому випадку дитина влаштовується у прийомну сім'ю на той проміжок часу, поки родина не справиться з пробле­мами, які не дозволяють біологічним батькам займатися дитиною, забезпечувати необхідний рівень життя й розвитку.

Діти, уражені ВІЛ-інфекцією, можуть влаштовуватися на ви­ховання і спільне проживання у прийомні сім'ї за наявності відпо­відних висновків органів опіки та піклування і закладів охорони здоров'я, їх загальна кількість не повинна перевищувати трьох осіб. Влаштування у родини дітей з таким діагнозом потребує прохо­дження прийомними батьками та спеціалістами, які здійснюють со­ціальний супровід, відповідної підготовки.

Прийомна сім'я як форма сімейного влаштування дітей- сиріт. Особливістю прийомної сім'ї як форми сімейного влашту­вання дітей, які залишилися без батьківського піклування, є те, що:

дитина, яка виховується в прийомній сім'ї не позбавляється статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, за нею залишаються всі пільги, передбачені законо­давством для таких категорій дітей;

кандидати в прийомні батьки обов'язково проходять курс під­готовки, розрахований на осмислення батьками проблем, пов'язаних з приходом в сім'ю нового вихованця, опанування соціального статусу - вихователя прийомної дитини;

прийомні батьки у вирішенні проблем прийомної дитини співп­рацюють з соціальним працівником, який здійснює соціальний супровід прийомної сім'ї; соціальний працівник виступає посе­редником між прийомною сім'єю і державними структурами, які опікуються проблемами дітей;

утримання прийомної дитини в сім'ї фінансується державою, одному із прийомних батьків виплачується грошове забезпе­чення;

сім'я отримує статус прийомної на підставі рішення місцевого органу виконавчої влади, між прийомними батьками та органом, який приймає рішення про створення прийомної сім'ї, уклада­ється договір про влаштування дітей на виховання та спільне проживання, який визначає права та обов'язки обох сторін;

контроль за функціонуванням прийомної сім'ї здійснює служба в справах дітей.

У прийомну сім'ю може бути влаштовано від однієї дитини до чотирьох прийомних дітей. Між батьками і прийомними дітьми сі­мейних правовідносин не виникає.

Прийомні батьки влаштовують дитину на власну житлову пло­щу, ніяких пільг щодо поліпшення житлових умов при оформленні прийомної сім'ї законодавством не передбачено. Однією з умов ула­штування прийомної дитини є можливість виділити їй індивідуаль­не місце проживання в прийомній родині.

Прийомні батьки. Прийомними батьками можуть бути як осо­би, які перебувають у шлюбі, так і одинокі особи. Відповідно до чин­ного Положення про прийомну сім'ю, прийомні батьки є законними представниками прийомних дітей на підприємствах, в установах та організаціях без спеціальних на те повноважень, несуть персональ­ну відповідальність за життя, здоров'я, фізичний і психічний розви­ток прийомних дітей. Щодо сімей, які виховують ВІЛ-інфіковану дитину-сироту, то обов'язком прийомних батьків є дотримання принципу конфіденційності інформації щодо діагнозу дитини.

На відміну від усиновлення та оформлення опіки (піклування) кандидати на створення прийомної сім'ї в обов'язковому порядку мають пройти курс підготовки, спрямований на формування усві­домленого ставлення батьків до соціальної ролі вихователів дитини- сироти. Організація і проведення навчання покладається на центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, які залучають до цього психологів, педагогів, медиків, соціальних працівників.

Окрім попередньої підготовки потенційних кандидатів на ство­рення прийомних сімей, передбачено проведення періодичних на­вчань для батьків, які вже виховують прийомних дітей, з метою підвищення і розвитку їхнього виховного потенціалу. Програми на­вчання прийомних батьків затверджуються наказом Міністерства України у справах сім'ї, дітей та молоді.

Окрім проходження спеціальної підготовки, до кандидатів на ство­рення прийомної сім'ї висуваються вимоги щодо достатнього матері­ального забезпечення. Середньомісячний сукупний дохід на кожного члена сім'ї кандидатів, обчислений за останні шість календарних міся­ців, що передували місяцю звернення із заявою про утворення прийом­ної сім'ї, не може бути меншим ніж рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум), встановленого законодавством.

Також необхідною умовою створення умов розвитку та вихован­ня прийомної дитини в сім'ї є згода всіх її членів на влаштування но­вого вихованця. При оформленні прийомної сім'ї така згода всіх по­внолітніх членів родини, які проживають разом, є необхідною. Своєю чергою, прийомні батьки мають враховувати згоду не лише дорослих членів родини, а й рідних дітей, які не досягли повноліття.

Ще однією вимогою щодо кандидатів, введеною до Положення про прийомну сім'ю у 2006 р., є обмеження за віком. Прийомними батьками можуть бути особи працездатного віку, що пояснюється, насамперед, захистом інтересів прийомної дитини - окрім бажання дорослих слід враховувати й те, що дитина не повинна ще раз пере­живати втрату близьких людей.

Вік батьків враховується при визначенні, які саме діти можуть бути влаштовані до прийомної сім'ї. При влаштуванні дитини у при­йомну сім'ю має бути враховано таке: дитина має досягти повноліття до досягнення прийомними батьками пенсійного віку. Час улашту­вання дітей визначається відповідно до віку молодшого з батьків.

На момент досягнення батьками пенсійного віку всі прийом­ні діти мають вийти із сім'ї, вона втрачає статус прийомної. Про­те, враховуючи непередбачені обставини, наприклад, якщо дитина була влаштована у прийомну сім'ю, а через певний час виникає по­треба влаштування старшого брата чи сестри, в окремих випадках прийомна сім'я продовжує функціонування після досягнення бать­ками пенсійного віку, але термін не має перевищувати п'яти років. На подовження терміну діяльності прийомної сім'ї має бути згода прийомних батьків та місцевого органу виконавчої влади.

Окрім визначених вимог щодо кандидатів на створення прийом­ної сім'ї, законодавчо визначені обмеження, що стосуються психіч­ного та фізичного здоров'я батьків, виконання ними свої обов'язків стосовно дітей. Прийомними батьками не може бути подружня пара, коли хоча б один із подружжя:

не пройшов курс підготовки кандидатів у прийомні батьки;

визнаний в установленому порядку недієздатним або обмежено дієздатним;

позбавлений батьківських прав;

колишній опікун (піклувальник, усиновитель), позбавлений відповід­них прав за неналежне виконання покладених на нього обов'язків;

за станом здоров'я не може виконувати обов'язки щодо вихован­ня дітей: інваліди I і II груп, які за висновком медико-соціальної експертної комісії потребують стороннього догляду, особи, які мають глибокі органічні ураження нервової системи, алкогольну та наркотичну залежність, хворі на СНІД, крім сімей, які беруть на виховання дітей, уражених ВІЛ-інфекцією, відкриту форму туберкульозу, психотичні розлади, в яких офіційно зареєстрова­ні асоціальні прояви, нахили до насильства.

Підвищені вимоги стосуються не лише батьків, а й їхнього со­ціального оточення. Не можуть бути прийомними батьками особи, з якими на спільній житловій площі проживають члени сім'ї, які ма­ють глибокі органічні ураження нервової системи, хворі на СНІД, відкриту форму туберкульозу, психотичні розлади, в яких офіційно зареєстровані асоціальні прояви, нахили до насильства.

Діти, які влаштовуються у прийомну сім'ю. Прийомна дити­на - дитина-сирота або дитина, позбавлена батьківського піклуван­ня, влаштована у прийомну сім'ю (відповідно до Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захис­ту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»).

Згідно із законом "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених бать­ківського піклування" до прийомної сім'ї влаштовуються діти з державних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьків­ського піклування, а саме: з дитячих будинків, будинків дитини, шкіл-інтернатів для дітей-сиріт, лікарень, притулків для неповно­літніх. Законодавче обмеження можливості оформлення дитини із родини, в якій вона перебуває, не дає змоги безпосереднього розмі­щення в сім'ю дітей, які потребують термінового влаштування.

Розділ 5. Сім'я як об'єкт соціально-педагогічної діяльності Обмежує розміщення дітей у прийомній сім'ї вимога оформлен­ня її соціального статусу - без документів, що засвідчують соціаль­ний статус дитини, неможливе оформлення на неї соціальної допо­моги, передбаченої на вихованців прийомної сім'ї.

Статус дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, визначений відповідно до законодавства про становище дитини, яке надає їй право на повне державне забезпечення та отри­мання передбачених законодавством пільг та яке підтверджується комплектом документів, що засвідчують обставини, через які дити­на не має батьківського піклування (відповідно до Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захис­ту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»).

Інформацію про дітей, які потребують термінового влаштуван­ня, містить банк даних про дітей-сиріт та дітей, позбавлених бать­ківського піклування, формування якого покладається на служби у справах дітей. У випадку влаштування до прийомної сім'ї збір інформації про дітей та налагодження співпраці з працівниками закладів, у яких вони перебувають, мають проводити спеціалісти служб у справах дітей.

На кожну дитину, яка передається до прийомної сім'ї, спеціаліс­ти органів опіки та піклування спільно із представниками адміні­страції закладу, в якому дитина перебуває, готують і надають при­йомним батькам такі документи:

рішення органу опіки і піклування за місцем походження дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклуван­ня, про встановлення відповідного статусу такої дитини та доку­менти, на підставі яких ухвалено таке рішення (документи про батьків або осіб, що їх замінюють: копія свідоцтва про смерть, вирок або рішення суду, довідка про хворобу, розшук батьків та інші документи, що підтверджують відсутність батьків або не­можливість виховання ними своїх дітей тощо);

свідоцтво про народження дитини;

висновок про стан здоров'я, фізичний та розумовий розвиток дитини;

довідка (атестат) про освіту або висновок про рівень розвитку, наданий психолого-медико-педагогічною консультацією;

опис належного дитині майна, у тому числі житла, та відомості про осіб, які відповідають за його збереження);

пенсійне посвідчення на дітей, які одержують пенсію, копію ухвали суду про стягнення аліментів.

Відповідальність за оформлення документів і достовірність по­даних у них відомостей несуть керівники закладів, з яких діти пере­даються до прийомної сім'ї, і органи опіки та піклування.

Прийомні діти мають право підтримувати контакти з біологіч­ними батьками й іншими родичами в тому випадку, якщо таке спіл­кування не суперечить інтересам дитини і не заборонене рішенням суду.

Діти, які виховуються в прийомних сім'ях, не втрачають стату­су дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, що передбачає залишення пільг, які гарантуються державою таким дітям: при отриманні житлової площі, влаштуванні на навчання, ма­теріальної підтримки тощо. У випадку, якщо за дитиною закріплені майно та житло, воно зберігається до досягнення вихованцем повно­ліття, відповідальність за його збереження покладається на органи опіки та піклування за місцем знаходження майна.

За прийомними дітьми зберігаються раніше призначені алімен­ти, пенсії, інші виплати, які перераховуються на їх особисті рахунки, відкриті в установах банку. Суми коштів, що належать прийомним дітям, переходять у розпорядження прийомних батьків і витрача­ються ними на утримання прийомних дітей.

Взаємодобір прийомної сім'ї і прийомної дитини. Інформація про дітей, які можуть бути влаштовані до прийомної сім'ї, міститься у банку даних про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, який створюється і ведеться службою у справах дітей. Порядок ведення банку даних про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування здійснюється відповідно до наказу Мініс­терства України у справах молоді та спорту від 29 липня 2005 року № 1466.

Сім'я або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, яка висловили бажання взяти на виховання дитину-сироту, обов'язково інформу­ється про стан здоров'я, фізичний та розумовий розвиток дітей, яких вони бажають взяти на виховання та спільне проживання. Відпові­дальність за достовірність інформації, яка надається кандидатам на створення прийомної сім'ї щодо прийомної дитини, покладається на служби у справах дітей.

Спеціаліст служби у справах дітей надає потенційним прийом­ним батькам інформацію, що міститься у банку даних про дитину (дітей), які потребують влаштування. Знайомство батьків і дитини відбувається лише за умови, коли прийомні батьки за документами визначаються, що вони остаточно визначилися щодо кандидатури дитини.

У випадку, якщо потенційні прийомні батьки не можуть визна­читися щодо кандидатури дитини за наявними відомостями банку даних про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклуван­ня, встановлюється наступний термін їхнього звернення до служби у справах дітей. Потенційні прийомні батьки, які протягом півроку не визначаються щодо дитини, мають пройти повторний курс під­готовки.

Соціальний працівник центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді разом із спеціалістами служб у справах дітей, при визна­ченні кандидатури дітей, які будуть влаштовані у сім'ю, повинні ви­брати таку прийомну сім'ю, яка б найбільше відповідала інтересам дитини, виходячи з потреб дитини та рівня компетентності й силь­них сторін прийомної сім'ї.

Обираючи прийомну сім'ю, яка б найбільше відповідала інтер­есам дитини, соціальні працівники повинні звернути увагу на такі фактори:

вік дитини;

стать дитини;

культурне/етнічне походження дитини;

компетентність, рівень підготовки батьків (ресурс прийомної сім'ї);

спроможність прийомної сім'ї допомагати іншим членам сім'ї (особливо братикам та сестричкам) та підтримувати контакт із біологічними родичами;

наявність ресурсів прийомної сім'ї та громади, необхідних для задоволення конкретних потреб дитини.

Прийомні батьки мають підготуватися до влаштування дитини. Діти, які влаштовуються в прийомні сім'ї, внесуть туди свої очіку­вання, виходячи із характеристик власної сім'ї та інших прийомних сімей чи сімей-усиновителів, де вони проживали раніше. Соціаль­ний працівник повинен допомогти прийомним батькам зрозуміти попередній досвід проживання дитини у сім'ях та вплив їх власних сімейних характеристик та досвіду на дітей, які до них влаштову­ються. Окрім того, при повазі до правил та традицій прийомної сім'ї, соціальний працівник повинен допомогти прийомним батькам при­стосувати в міру доцільності правила та традиції, які приносить із собою дитина.

Соціальна педагогіка Підготовка дітей до влаштування у прийомну сім'ю. Соці­альний працівник, що надає послуги прийомної сім'ї, та прийомні батьки повинні співпрацювати, щоб підготувати дитину до влашту­вання та створити і підтримувати стосунки між дитиною та прийом­ною сім'єю.

Перехід дитини до прийомної сім'ї - це період емоційного сум'яття та збентеження, що переживає і дитина, і члени родини. Прийомні батьки повинні сконцентруватися на чіткості, послідов­ності, надійності та постійності своєї допомоги впродовж усього періоду підготовки дитини до влаштування. Відповідно до віку та рівня розвитку дитини соціальний працівник, який працює з сім'єю, та прийомні батьки повинні:

задовольняти у максимально можливому обсязі потреби дитини у інформації про її переїзд, у тому числі куди, чому, коли та як надовго;

допомогти дитині висловити та справитися зі своїми думками та почуттями щодо влаштування;

повідомити дитині, що можна очікувати від соціального праців­ника та прийомних батьків;

допомогти дитині визначити та зібрати речі в дорогу: іграшки, фотографії, м'які іграшки або інші предмети, що мають сімей­ну цінність, відповідно до віку, щоб забезпечити відчуття певної безпеки під час переїзду;

повідомити дитині, коли відбудеться наступний контакт з бать­ками, якщо це відомо;

допомогти дитині сформулювати пояснення такого переїзду для інших людей;

розробити план термінової допомоги дитині на випадок, якщо дитині знадобиться негайна допомога з боку соціального праців­ника.

У дітей необхідно сформувати почуття прив'язаності до при­йомної сім'ї і тоді вони зможуть найефективнішим чином вико­ристати досвід перебування в ній. Якщо в основі стосунків буде прив'язаність, діти зможуть з більшою готовністю вибудувати або відновити здорові стосунки з батьками та рідними, або перейти до сім'ї усиновителів.

Прихід нової дитини в прийомну сім'ю може мати великий вплив на тих дітей, які вже є в цій сім'ї, особливо якщо це для них вперше. Прийомні батьки повинні проводити підготовку та надава-

Розділ 5. Сім'я як об'єкт соціально-педагогічної діяльності ти підтримку всім дітям сім'ї, у т. ч. біологічних дітей, усиновлених дітей та інших дітей, які з ними проживають.

Юридичне оформлення прийомної сім'ї. Відповідальність за створення та функціонування прийомних сімей покладається на райдержадміністрацію або виконавчий комітет міськради. Безпосе­редня робота з кандидатами на створення прийомної сім'ї та діючи­ми прийомними сім'ями з 2006 р. покладається на місцеві служби у справах дітей і центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

Кандидатури прийомних батьків та дітей, які передаються на ви­ховання у сім'ю, розглядаються на засіданні опікунської ради. Витяг з протоколу засідання опікунської ради входить до пакету докумен­тів, які готуються при юридичному оформленні прийомної сім'ї.

Між батьками та місцевим органом виконавчої влади укладаєть­ся договір про влаштування дітей на виховання та спільне прожи­вання до прийомної сім'ї. Договір визначає права й обов'язки кож­ної зі сторін, містить вимоги до умов виховання і утримання дітей у родині.

Юридичний статус прийомної сім'я отримує на підставі рішен­ня райдержадміністрації або міськвиконкому. Підписання договору є підставою для початку фінансування сім'ї.

Припинення дії договору передбачено в таких випадках:

у разі виникнення в прийомній сім'ї несприятливих умов для виховання дітей та спільного проживання: важка хвороба при­йомних батьків, зміна їх сімейного стану, відсутність взаєморо­зуміння батьків з дітьми, конфліктні стосунки дітей;

невиконання прийомними батьками обов'язків щодо належного виховання, розвитку й утримання дітей;

порушення схеми антиретровірусної терапії дитини;

повернення дітей рідним батькам (опікуну, піклувальнику, уси­новителю);

досягнення дитиною повноліття;

досягнення батьками пенсійного віку;

за згодою сторін.

У разі припинення дії договору сім'я позбавляється статусу при­йомної, а подальше влаштування прийомних дітей визначається ор­ганом опіки та піклування.

Матеріальне забезпечення прийомної сім'ї. Однією із особли­востей функціонування прийомної сім'ї є матеріальна підтримка з боку держави. З 2006 р. в Україні розпочато формування принци­пово нового механізму фінансування інститутів виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, що базується на принципі «гроші ходять за дитиною». Передбачається впровадження фінансу­вання не інститутів виховання, а дитини, позбавленої батьківського піклування, незалежно від того, у якому закладі або родині вона ви­ховується. Цей механізм з 2006 року впроваджується у розрахун­ках фінансування прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу. У подальшому за таким принципом має бути налаштовано за­безпечення інтернатних закладів, що є однією із складових рефор­мування державної системи влаштування дітей-сиріт та дітей, по­збавлених батьківського піклування.

У 2006 році соціальні виплати на дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім'ї фінансуються з державного бюджету, що дало по­зитивний імпульс розвитку цих соціальних інститутів. Механізм фінансування дитячих будинків сімейного типу і прийомних сімей регулюється Порядком призначення й виплати державної соціаль­ної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам-вихователям і при­йомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім'ях за принципом "гроші ходять за дитиною" у 2006 році (постанова Кабінету Міністрів України від 6 лютого 2006 року № 106).

На прийомних дітей та дітей-вихованців дитячих будинків сі­мейного типу щомісячно виділяється державна соціальна допомо­га, що становить два прожиткових мінімуми для дітей відповідного віку. Якщо на дитину виплачуються пенсія, аліменти, стипендія, державна допомога, то розмір соціальної допомоги визначається як різниця між двома прожитковими мінімумами і загальними випла­тами на дитину.

Одному із прийомних батьків виплачується грошове забезпечен­ня з розрахунку 35 відсотків розміру соціальної допомоги на кожну прийомну дитину, яка виховується в сім'ї. Нарахування грошового забезпечення починається з моменту влаштування дитини в сім'ю.

Соціальний супровід. Прийомна сім'я відрізняється від усинов­лення та опіки (піклування) наявністю державної соціальної під­тримки, що реалізується у формі соціального супроводу. Соціальний супровід прийомних сімей, відповідно до Положення про прийомну сім'ю, здійснюється центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, що передбачає надання комплексу правових, психологіч­них, соціально-педагогічних, соціально-економічних, соціально- медичних та інформаційних послуг, спрямованих на створення на­лежних умов функціонування прийомної сім'ї.

Соціальний супровід є формою державної підтримки сім'ї в ін­тересах дитини. Соціальна робота з сім'ями, які виховують дітей- сиріт, насамперед, спрямована на вирішення проблемних питань життя та розвитку саме вихованців. Проте, враховуючи потребу за­безпечення нормальних умов сімейного оточення дітей, робота про­водиться і з батьками, і з біологічними дітьми. Комплексність у соці­альній роботі з такими сім'ями і визначається терміном "соціальний супровід прийомних сімей", на противагу "соціальному супроводу прийомної дитини в сім'ї".

Технологія здійснення соціального супроводу регламентується Порядком здійснення соціального супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу, затвердженого наказом Мініс­терства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 31 жовтня 2006 року.

Безпосередньо соціальний супровід прийомних сімей здійсню­ється спеціалістами центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та мо­лоді за місцем проживання сім'ї. Соціальний працівник закріплю­ється за прийомною сім'єю наказом директора відповідного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді на підставі рішення про створення прийомної сім'ї. Один соціальний працівник може здій­снювати одночасно соціальний супровід не більше 7 прийомних сімей, у яких загальна кількість прийомних дітей не перевищує 35 осіб.

Метою соціального супроводу є захист та забезпечення дотри­мання прав та інтересів дитини, оптимальних умов її життя та роз­витку з урахуванням індивідуальних потреб кожної дитини шляхом надання соціальних послуг прийомній сім'ї.

Реалізація соціального супроводу спрямована на вирішення пев­них завдань залежно від терміну влаштування дитини у сім'ю та її основних потреб. Зокрема, соціальний супровід зорієнтований на:

адаптацію дитини в новій сім'ї;

створення позитивного психологічного клімату у родині;

забезпечення оптимальних умов життя;

забезпечення захисту прав дитини;

створення можливостей для розвитку дитини шляхом надання

комплексу якісних соціальних послуг.

Вирішення поставлених перед соціальним супроводом за­вдань здійснюється шляхом надання прийомній сім'ї комплек­су соціальних послуг, які можна умовно розділити на такі сфери: соціально-економічні, юридичні, соціально-педагогічні, психологіч­ні, соціально-медичні, інформаційні. Соціально-економічні послуги:

допомога у залученні додаткових ресурсів для задоволення по­треб дитячого будинку сімейного типу на лікування, оздоров­лення;

допомога у своєчасному отриманні батьками державних виплат на утримання дитини; допомога у вирішенні побутових проблем, працевлаштування дітей-вихованців після досягнення ними по­вноліття чи закінчення навчання.

Юридичні (правові) послуги:

консультування з питань застосування чинного законодавства;

представлення та захист прав і законних інтересів дитячого бу­динку сімейного типу та дітей, що в них виховуються, в органах державної влади та інших установах, організаціях, підприєм­ствах незалежно від форм власності та підпорядкування; допо­мога в оформленні документів, необхідних для розв'язання про­блем клієнтів;

здійснення правової освіти батьків-вихователів та дітей, що ви­ховуються в їх сім'ях; співпраця з різними установами та фахів­цями для надання фахової юридичної допомоги. Соціально-педагогічні послуги:

допомога у вирішенні питань навчання дітей, здобутті ними освіти; організація додаткових занять, навчання;

виявленні розвитку різнобічних інтересів і потреб прийомних дітей;

залученні до науково-дослідної, гурткової роботи, влаштування дитини до клубу, гуртка, секції;

забезпеченні доступності відповідних освітніх послуг для дітей з вадами розумового або фізичного розвитку шляхом індивіду­ального навчання;

просвітницькій роботі щодо всебічного і гармонійного розвитку дитини;

особливостей розвитку сім'ї та сімейних стосунків;

здорового способу життя;

організація навчання батьків ефективним методам виховання без покарання, мобілізацій власних ресурсів сім'ї для вирішення проблем надалі; допомога батькам у здійсненні статевого та ген- дерного виховання;

встановлення та підтримка стосунків з біологічною сім'єю, якщо це не суперечить інтересам дитини;

участь у формуванні життєвих навичок дитини:

планування свого життя та його здійснення;

допомога у розв'язанні конфліктних ситуацій сімейного ви­ховання,

підготовці до виходу з сім'ї у самостійне життя;

організація зустрічей дітей з біологічними батьками або осо­бами, що їх замінюють;

вжиття заходів щодо підготовки біологічних родин до повер­нення їм дітей;

здійснення моніторингу захисту дитини від жорстокого пово­дження та насильства;

представлення інтересів клієнта в інших установах та закладах (здійснення функцій посередника між сім'єю та адміністрацією школи, центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, органами опіки й піклу­вання тощо);

Психологічні послуги:

адаптація дитини до нової сім'ї та сім'ї до дитини, у створенні належного психологічного клімату, для якого характерними є повага, любов, турбота, емоційні зв'язки;

допомога в запобіганні виникненню непорозумінь та конфліктів між членами сім'ї, в т.ч. рідними дітьми;

участь у формуванні у дитини почуття власної гідності, адекватної самооцінки, самосвідомості, самостійності, громадянськості позиції;

мінімізація негативних наслідків психологічних травм;

організація реабілітаційних заходів, спрямованих на подолання за­тримок, відставань у розвитку, психічних та психологічних проблем, пов'язаних з занедбаністю, травмами та хворобами, жорстоким по­водженням або насильством, які зазнала дитина до влаштування в дитячий будинок сімейного типу; корекція поведінки дітей;

консультування з питань психічного здоров'я та поліпшення взаємин з оточуючим соціальним середовищем; організація сі­мейної психотерапії;

проведення психодіагностики, спрямованої на вивчення соціально-психологічних характеристик особистості, з метою її психологічної корекції або психологічної реабілітації; надання методичних порад;

Соціально-медичні послуги:

допомога прийомним батькам у вирішенні питань збереження, підтримки та охорони здоров'я дітей-вихованців;

надання необхідної інформації, настанов щодо здорового спосо­бу життя, профілактики туберкульозу, венеричних захворювань та ВІЛ/СНІДу;

допомога у проходженні прийомними дітьми обов'язкового медичного огляду та, за необхідності, контроль за виконанням призначень лікаря;

допомога у забезпеченні регулярного та якісного медичного об­слуговування;

допомога у вирішенні питань щодо оздоровлення прийомних ді­тей та рідних дітей (до 18-ти років);

налагодження, за необхідності, ефективної співпраці із заклада­ми охорони здоров'я та іншими організаціями соціального спря­мування, які надають допомогу ВІЛ-позитивним дітям; Інформаційні послуги:

інформування про ресурси громади та допомога у їх викорис­танні на користь дитини (про дитячі навчальні заклади, гуртки, спортивні школи та заняття, про діяльність дитячих, молодіж­них громадських організацій, турпоходи, культурні заходи);

надання довідкової інформації, необхідної для вирішення склад­ної життєвої ситуації, надання інформації про послуги, які мож­на отримати в ЦСССДМ, графіки роботи закладів соціального спрямування, освіти, охорони здоров'я, центрів зайнятості, ор­ганів виконавчої влади та місцевого самоврядування; розповсю­дження буклетів, листівок, пам'яток, плакатів соціального спря­мування.

Реалізація соціального супроводу прийомної сім'ї передбачає періодичне планування соціальної роботи з дитиною, батьками, чле­нами родини, соціальним оточенням тощо.

План соціального супроводу містить комплекс послуг щодо за­безпечення умов для підвищення виховного потенціалу сім'ї та створення умов для утримання, виховання та розвитку прийомної дитини. Планом передбачаються конкретні заходи щодо надання

Розділ 5. Сім'я як об'єкт соціально-педагогічної діяльності соціально-економічних, соціально-побутових, юридичних, психо­логічних, соціально-медичних, соціально-педагогічних та інформа­ційних послуг.

Структура плану соціального супроводу визначена орієнтовно основних проблемних питань: адаптація дитини до умов сімейного життя; здоров'я; контакт з біологічними батьками, родичами; освіта та навчання; особливості характеру; соціальні проблеми; фізичний розвиток; юридичні питання тощо. Планом передбачені і 1) розроб­ка заходів, спрямованих на забезпечення дитини в розвитку та ви­хованні і 2) створення умов щодо розвитку й виховання дитини в прийомній сім'ї.

План соціального супроводу розробляється на основі інформа­ції про індивідуальні потреби конкретної дитини і має включати ті позиції, які є актуальними на відповідний термін реалізації соціаль­ного супроводу.

У процесі налагодження взаємодії з батьками, соціальний пра­цівник має чітко усвідомлювати, що прийомні батьки є законними представниками інтересів дитини і при влаштуванні прийомної ди­тини в сім'ю саме батьки беруть на себе основні обов'язки щодо вихо­вання, розвитку, забезпечення дитини. Соціальний супровід висту­пає не як заміна піклування про прийомну дитину, а як організація соціальної підтримки та допомоги прийомним батькам у розв'язанні тих питань, які вони самостійно не можуть ефективно виконати.

План соціального супроводу, за потреби, але не рідше ніж раз на рік, аналізується та корегується за участю прийомних батьків та дитини з урахуванням її віку та стану здоров'я. До уваги беруться результати супервізії соціального супроводу прийомної сім'ї, щоріч­на інформація про ефективність її функціонування.

Позитивним результатом влаштування дитини у сімейне ото­чення слід розглядати набуття нею сімейних стереотипів життя та побутових стосунків, а в кінцевому підсумку - можливість само­стійного існування та забезпечення першочергових потреб. Саме на досягнення такої мети має бути спрямована робота з прийомною сім'єю. Стратегічним напрямком соціального супроводу має стати визначення перспектив подальшого влаштування дитини після до­сягнення нею повноліття - працевлаштування, забезпечення жит­лом, продовження освіти. Саме ці проблеми мають вирішуватися батьками та соціальними працівниками протягом всього періоду проживання дитини у сім'ї.

Соціальна педагогіка Питання і завдання для самостійної роботи

Розкрити особливості прийомної сім'ї як форми сімейного вла­штування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклу­вання.

Чим обумовлений вибір кандидатів на створення прийомної сім'ї.

Дати характеристику дітей, які влаштовуються до прийомної сім'ї?

Розробити механізм юридичного оформлення прийомної сім'ї.

Соціальний супровід як специфічна форма соціальної роботи з прийомною сім'єю.

Розробити план соціального супроводу прийомної сім'ї.

Література

Державна доповідь про становище дітей в Україні за підсумками 2005 року. Соціальний захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: досвід реформування. - К.: ДІРСМ, 2006.

Комарова Н. М., Пєша І. В. Посібник для соціальних працівників щодо підготовки та соціального супроводу прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу: У 2-х кн. - К.: Держсоцслуж- ба, 2006. - Кн. 1.

Комарова Н. М., Пєша І. В. Методичні рекомендації для соціаль­них працівників, державних службовців щодо розвитку сімей­них форм виховання. - К.: Державний інститут проблем сім'ї та молоді, 2006.

Методичні рекомендації щодо навчання прийомних батьків, со­ціальних працівників, національних та регіональних тренерів / Комарова Н. М. , Пєша І. В. . - К.: Держсоцслужба, 2006.

Методичні рекомендації щодо сімейного влаштування дітей- сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (у запи­таннях та відповідях) / Бабак Т. М., Васильєва С. Ю. та ін. - К.: Держсоцслужба, 2005.

Посібник для соціальних працівників щодо підготовки та соціаль­ного супроводу прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу: У 2-х кн. / Бевз Г. М., Бондаренко Т. В., Комарова Н. М., та ін. - К.: Держсоцслужба, 2006. - Кн. 2.

Прийомна сім'я: методика створення та соціального супроводу: Метод. посіб. / Бевз Г. М., Кузьмінський В. О., Доля Н. Г. та ін. - К.: Центр стратегічної підтримки, 2005.

Прийомна сім'я: оцінка створення, функціонування і розвитку: Навч. пос. - К.: Главник, 2006.

Створення та соціальний супровід прийомих сімей і дитячих бу­динків сімейного типу: Навч.-метод. комплекс / За заг. ред. Лак- тіонової Г. М., Петрочко Ж. В.. - К.: Науковий світ, 2006.

Технологіїстворення та функціонування прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу:Збірн. метод. матер. / Авт. кол. Бевз Г. М., Капська А. Й., Комарова та ін.- К.: Державний ін-т проблем сім'ї та молоді, 2003.

 5. Дитячі будинки сімейного типу в системі захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

Міжнародний досвід влаштування дітей, які залишилися без батьківського піклування, засвідчує поступову відмову держав, що мають гуманістичне спрямування соціальної політики, від інтернат­них форм, орієнтацію на створення та підтримку сімейних форм ви­ховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклуван­ня.

Усиновлення дітей-сиріт та оформлення опіки (піклування) в Україні були і залишаються пріоритетними формами влаштування долі дитини, залишеної без батьківської опіки. Водночас визначення державних пріоритетів сімейного влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, створює передумови розви­тку в Україні дещо нових соціальних інститутів: дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей.

Принцип сімейного виховання як передумови формування гар­монійної особистості дитини, позбавленої батьківської опіки, був визначений австрійським педагогом Германом Гмайнером, який розробив систему функціонування містечок для дітей-сиріт з сімей­ними формами виховання - „SOS-Kinderdorf". У розвитку виховних інституцій для дітей-сиріт Г. Гмайнер виступав за форми виховання, які були б максимально наближені до сімейних, за спільне навчан­ня і утримання хлопчиків і дівчаток. Гаслами виховної системи, за­пропонованої Г. Гмайнером, стали поняття „захищеність", „домашнє вогнище", а основними пріоритетами - „розуміння" і „любов"[1].

Соціальна педагогіка У Радянському Союзі дитячі містечка за подібним принципом почали створюватися у формі дитячих будинків сімейного типу. Їх організатором став Дитячий Фонд ім. Леніна. У 1987 році роз­почалася дослідно-експериментальна робота щодо визначення оптимального типу закладів для виховання та розвитку дітей, які залишилися без піклування батьків, з метою їх влаштування від часу народження до початку трудової діяльності. У 1988 році була прийнята постанова Ради Міністрів СРСР „Про створення дитячих будинків сімейного типу", яка юридично закріпила нову форму сі­мейного влаштування. За положенням цієї постанови було запропо­новано дві соціально-виховні структури утримання дітей:

дитячі містечка із одноквартирних багатокімнатних будинків для проживання сімей, що виховують більше 10 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

окремі сім'ї, що виховують не менше 5 дітей-сиріт та проживають у багатокімнатних окремих квартирах, спеціалізованих будинках. Під час розробки педагогічних основ діяльності дитячих містечок

постали серйозні проблеми саме педагогічного плану, що поставило під сумнів доцільність існування таких соціальних структур вихован­ня дітей-сиріт. Та відмова від поширення практики дитячих містечок, передусім, була пов'язана з проблемами економічного характеру.

Друга форма дитячих будинків сімейного типу набула досить широкого впровадження. Юридичною підставою її розвитку стало „Тимчасове положення про дитячі будинки сімейного типу" 1989 року, яким було визначено, що дитячий будинок сімейного типу - це сім^я, яка, маючи своїх кровних дітей, бере на виховання 5 або більше дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Дитячий будинок сімейного типу як інститут виховання дітей- сиріт є не дитячим закладом особливого типу, тобто дитячим бу­динком, а багатодітною сім'єю, що забезпечує вихованцям сімейне оточення та виховання. Виховний потенціал дитячого будинку сі­мейного типу, як форми сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, має об'єктивні переваги пе­ред іншими соціальними інститутами, насамперед, - інтернатного типу, виходячи із таких міркувань:

природність процесу виховання;

основою виховного впливу є емоційний контакт дитини з батьками-вихователями, який базується на довірі дітей до до­рослих;

виховання в малій групі найповніше відповідає вимозі поступо­вого залучення дитини до соціального життя;

тривалість виховного впливу батьків-вихователів на прийомних дітей;

комплексний підхід у вихованні;

індивідуальний підхід до кожної дитини;

взаємозацікавлений характер стосунків вихователів та вихованців;

контроль за негативними проявами та негативними впливами як серед дітей, так і зовнішніх факторів (однолітки, засоби масо­вої інформації, література тощо).

У дитячому будинку сімейного типу формування особистості дитини відбувається в природніх умовах, домінуючу роль виконує вплив батьків-вихователів на світогляд і самоусвідомлення дитини. Сімейне оточення формує у дитини морально-етичні ідеали і смаки, норми поведінки, трудові навички, ціннісні орієнтації, тобто усі ті якості, які формують індивідуальність. На формування особистості вихованця впливають характер стосунків між батьками та між бать­ками і дітьми, іншими членами родини, ставлення батьків до праці, їх участь у суспільному житті, інтереси, ціннісні орієнтири, загаль­ний культурний рівень тощо.

В Україні створення дитячих будинків сімейного типу роз­почалося у 1988 р. На початок 2000 року в Україні функціонував 91 дитячий будинок сімейного типу у 22 областях, АР Крим та м. Севастополі, на початок 2005 року функціонувало 128 таких сімей. Державна підтримка сімейних форм влаштування дітей-сиріт сти­мулювала суттєвий розвиток цього соціального інституту - станом на 1 листопада 2008 року в Україні діяло 380 дитячих будинків сі­мейного типу, в яких виховувалося 2483 дитини.

Досвід функціонування дитячих будинків сімейного типу в Україні засвідчує, що їхні соціальні функції як соціального інститу­ту не відрізняються від функціонування звичайної біологічної сім'ї. Водночас, є ряд особливостей, притаманних лише дитячому будин­ку сімейного типу:

батьки біологічно не пов'язані з прийомними дітьми;

батьки-вихователі повинні виконувати обов'язки не тільки ви­хователів, а й господарів великої родини;

перед сім'єю постають завдання щодо корекції та компенсації вад розвитку вихованців, відставання та занедбаності здоров'я, а також подолання наслідків психічних травм.

Дитячий будинок сімейного типу - окрема сім'я, що створю­ється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, для забезпечення сімейним вихованням та спільного прожи­вання не менше п'яти дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування (Сімейний кодекс України, стаття 256-2). Функціону­вання дитячих будинків сімейного типу регулюється Положенням про дитячий будинок сімейного типу, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 564 від 26 квітня 2002 року.

Метою створення дитячого будинку сімейного типу є забезпе­чення належних умов для виховання в сімейному оточенні дітей- сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Сім'я може отримати статус дитячого будинку сімейного типу лише за умови прийому на виховання п'яти та більше дітей, позбав­лених батьківського піклування, що, безперечно, є досить доброю умовою для влаштування у родину більшої кількості осиротілих ді­тей. Але, згідно із Положенням про дитячий будинок сімейного типу, кількість дітей у сім'ї, як рідних, так і прийомних, не повинна переви­щувати десяти осіб, зважаючи на необхідність створення оптимальних умов для їх повноцінного виховання та розвитку. Вихованці перебу­вають у дитячому будинку сімейного типу до досягнення повноліття, а в разі продовження навчання у професійно-технічному, вищому на­вчальному закладі I-IV рівнів акредитації - до його закінчення, але не пізніше досягнення ними 23-річного віку.

Виховання дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, у дитячих будинках сімейного типу можна розглядати як делегування державою батькам права на їх виховання та утриман­ня. Це передбачає здійснення контролю з боку держави щодо того, яким чином батьки-вихователі виконують зобов'язання, взяті на себе щодо вихованців. Такий контроль, згідно з положеннями, по­кладається на місцеві органи опіки та піклування та служби у спра­вах дітей.

Від існуючих форм сімейного влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дитячий будинок сімейного типу відрізняються, передусім, тим, що держава надає сім'ї, яка бере на виховання дітей, матеріальну та соціальну підтримку. Необхід­ною умовою є підготовка кандидатів на створення дитячого будин­ку сімейного типу до соціальної ролі вихователів прийомних дітей, що забезпечується проходженням ними системи відповідної підго­товки (тренінг-курс з підготовки кандидатів).

У прийомні сім'ї і дитячі будинки сімейного типу влаштовують­ся діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування. Суттєва відмінність дитячого будинку від прийомної сім'ї - кількість дітей, які влаштовуються на виховання. Виховання та влаштування більше п'яти дітей у сім'ю, за умови створення дитячого будинку сімейного типу, вимагає від батьків більшої підготовки, переорієнтації такої родини, насамперед, на виховання дітей, позбавлених батьківського піклування.

Контроль за умовами проживання вихованців у дитячих будин­ках сімейного типу, відповідно до Положення, здійснюють органи опіки та піклування і служби у справах дітей. Раз на рік місцева служба у справах дітей готує звіт про стан виховання, утримання і розвитку дітей в дитячому будинку сімейного типу на основі ін­формації, що надається соціальним працівником, який здійснює со­ціальний супровід родини, вихователем дошкільного навчального закладу або класним керівником загальноосвітнього навчального закладу, де навчається дитина, дільничним лікарем-педіатром і діль­ничним інспектором місцевого відділку міліції. Батьки-вихователі обов'язково ознайомлюються зі складеним звітом, який затверджу­ється начальником служби у справах дітей.

Діти-вихованці. До дитячого будинку сімейного типу влашто­вуються діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування. Перевага, звичайно, надається дітям, у яких є проблеми щодо по­дальшого їх влаштування на виховання у сім'ю, - діти раннього віку, з ослабленим здоров'ям, щодо яких не прийнято рішення про по­дальше влаштування тощо.

Підбір вихованців здійснюється поступово, протягом дванадця­ти місяців. Насамперед влаштовуються діти, які перебувають між собою в родинних стосунках, за винятком випадків, коли за медич­ними показниками або з інших причин вони не можуть виховува­тися разом. Допомогу та контроль за влаштуванням дітей здійснює служба у справах дітей.

Обов'язковою умовою влаштування до дитячого будинку ди­тини є згода дитини, якщо вона досягла відповідного віку й такого рівня розвитку, що може її висловити. Згода на влаштування до ди­тячого будинку сімейного типу з'ясовується представником закла­ду, в якому дитина перебуває, за присутності батьків-вихователів та представника органу опіки та піклування і оформлюється докумен­тально (Див. «Сімейний кодекс України»).

Органом опіки та піклування на кожного вихованця, який вла­штовується до дитячого будинку сімейного типу, готується та пере­дається батькам-вихователям пакет документів:

свідоцтво про народження дитини;

медична довідка про стан здоров'я або витяг з історії розвитку дитини;

довідка (атестат) про освіту або висновок психолого-медико- педагогічної консультації про рівень розвитку дитини;

документи про батьків або осіб, які їх замінюють (свідоцтво про смерть, вирок або рішення суду, довідка про хворобу, розшук батьків та інші документи, що підтверджують відсутність бать­ків або неможливість виховання ними своїх дітей);

довідка про наявність та місцезнаходження братів і сестер чи ін­ших близьких родичів дитини;

опис належного дитині майна, у тому числі житла, та відомості про осіб, які відповідають за його збереження;

пенсійна книжка на дітей, які одержують пенсію, копія ухвали суду про стягнення аліментів.

Якщо на момент влаштування дитини до дитячого будинку сі­мейного типу деякі із зазначених документів відсутні, місцева служ­ба у справах дітей зобов'язана надати їх протягом двох місяців. За достовірність відомостей у наданих батькам-вихователям докумен­тах відповідальність у межах своєї компетенції несуть органи опіки і піклування за місцем походження або місцем проживання дитини- сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування, та керівник закладу, в якому перебувала дитина.

Діти, які виховуються в дитячих будинках сімейного типу, не втрачають статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьків­ського піклування, що передбачає залишення пільг, які гарантують­ся державою таким дітям: при отриманні житлової площі, влашту­ванні на навчання, матеріальної підтримки тощо. У випадку, якщо за дитиною закріплено майно та житло, воно зберігається до досяг­нення вихованцем повноліття, відповідальність за його збереження покладається на органи опіки та піклування за місцем знаходження майна.

При влаштуванні дітей до дитячого будинку сімейного типу сімейних правовідносин не виникає - вихованці мають право під­тримувати особисті контакти з батьками та іншими родичами, якщо це не суперечить їх інтересам і не заборонено рішенням суду. Фор­му такого спілкування визначають органи опіки та піклування за погодженням з батьками-вихователями та за участю соціального працівника, який здійснює соціальний супровід, на підставі аналізу родинних взаємин і причин, через які дитина втратила батьківське піклування.

На етапі створення дитячого будинку сімейного типу є потреба психологічної підготовки батьків-вихователів з приводу можливос­ті тимчасового перебування дитини у родині чи навіть повернення її до біологічних батьків, що диктує необхідність контактів з ними та іншими родичами. Якщо батьки-вихователі психологічно готові вирішувати питання про місцеперебування дитини-вихованця, ви­ходячи, насамперед, із її інтересів, то у процесі виховання вони бу­дуть враховувати необхідність налагодження стосунків із родичами дитини, збереження зв'язків із біологічними батьками. Це питан­ня має стати одним із основних при проведенні бесід з батьками- вихователями на початку їх соціально-виховної роботи. Збережен­ня правових зв'язків вихованця дитячого будинку сімейного типу і біологічних батьків, якщо вони не втратили своїх прав, є особливіс­тю, що впливає на характер взаємин між вихователями та вихован­цями.

Хто може створити дитячий будинок сімейного типу? Батьки-вихователі - особи, які беруть на виховання та спільне проживання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклу­вання (Положення про дитячий будинок сімейного типу).

Відповідно до Закону України „Про забезпечення організаційно- правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавле­них батьківського піклування" № 2342-IV від 13 січня 2005 року, батьки-вихователі мають право:

захищати дитину, її права та інтереси як опікуни або піклуваль­ники без спеціальних на те повноважень;

на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав батьків дітей-вихованців;

на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення чи визнання його недійсним щодо дітей, які проживали разом із ними та передані на усиновлення;

на усиновлення дітей, які перебувають на вихованні та утриман­ні в їхніх сім'ях;

брати участь у вирішенні органом опіки та піклування питання про управління майном дитини;

вимагати повернення дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду;

вимагати надання їм органами опіки та піклування повної ін­формації про дитину та її батьків, стан її здоров'я, рівень та осо­бливості розвитку дитини;

самостійно визначати способи виховання дитини з урахуванням думки дитини та рекомендацій органу опіки та піклування. Окрім прав, батьки-вихователі мають такі зобов'язання:

захищати права та інтереси дітей, бути їхніми представниками в установах і організаціях;

створити належні умови для всебічного гармонійного розвитку дітей;

піклуватися про здоров'я, фізичний, психічний та моральний розвиток, навчання дітей, готувати їх до праці;

забезпечувати проведення двічі на рік медичного обстеження дітей лікарями-спеціалістами та виконувати їх рекомендації;

забезпечити здобуття дітьми освіти, стежити за навчанням і розвитком дітей у навчально-виховних закладах, підтримувати зв'язки з учителями та вихователями;

займатися розвитком здібностей дітей, у тому числі залучати їх до занять у позашкільних навчальних закладах;

не перешкоджати спілкуванню дитини з її рідними батьками та поверненню дитини в разі поновлення їх у батьківських правах, звільнення з місць позбавлення волі та в інших випадках, якщо це не суперечить інтересам дитини і не заборонено рішенням суду;

співпрацювати з місцевими державними адміністраціями, орга­нами місцевого самоврядування та соціальними працівниками, залучати спеціалістів до вирішення проблемних питань;

повідомляти відповідні служби опіки та піклування в разі ви­никнення в дитячому будинку сімейного типу несприятливих умов для утримання, виховання та навчання дітей. Законодавчо визначені певні обмеження щодо осіб, які мають

бажання створити дитячий будинок сімейного типу. Батьками-

вихователями можуть бути повнолітні особи, за винятком:

осіб, визнаних у встановленому порядку недієздатними або об­межено дієздатними;

осіб, позбавлених батьківських прав;

осіб, звільнених від обов'язків опікунів (піклувальників, усино­вителів) за неналежне виконання покладених на них обов'язків;

Розділ 5. Сім'я як об'єкт соціально-педагогічної діяльності 4) осіб, які за станом здоров'я не можуть виконувати обов'язки щодо виховання дітей (інваліди I і II групи, особи, які мають глибокі органічні ураження нервової системи, алкогольну та наркотичну залежність, хворі на СНІД, відкриту форму тубер­кульозу, психотичні розлади, в яких офіційно зареєстровані асо­ціальні прояви, нахили до насильства).

При прийнятті рішення про створення дитячого будинку сімей­ного типу вимоги висуваються не лише до осіб, які висловлюють бажання взяти на виховання дітей, позбавлених батьківського пі­клування, а й до членів їхньої родини. Не можуть бути батьками- вихователями особи, з якими проживають члени сім'ї, які мають глибокі органічні ураження нервової системи, алкогольну та нар­котичну залежність, хворі на СНІД, відкриту форму туберкульозу, психотичні розлади, в яких офіційно зареєстровані асоціальні про­яви, нахили до насильства.

Законодавчо встановлені вікові обмеження щодо кандидатів на створення дитячого будинку сімейного типу залежно від віку дітей, які влаштовуються в сім'ю. При влаштуванні різниця у віці батьків- вихователів і дітей має бути такою, щоб на час досягнення обома батьками-вихователями пенсійного віку всі вихованці досягли віку вибуття з дитячого будинку сімейного типу. Вікові обмеження ви­значаються відповідно до віку молодшого з батьків. За певних об­ставин передбачена можливість подовження терміну діяльності ди­тячого будинку сімейного типу за домовленістю батьків-вихователів та місцевих органів виконавчої влади. Проте цей термін не має пере­вищувати п'яти років.

Обов'язковою умовою створення дитячого будинку сімейного типу є проходження батьками-вихователями курсу підготовки для кандидатів на створення прийомних сімей та дитячих будинків сі­мейного типу, проведення якого забезпечують обласні центри соці­альних служб для сім'ї, дітей та молоді. Основне завдання навчання: підготувати батьків до виконання нових соціальних ролей - вихова­телів дітей, позбавлених батьківського піклування. Батьки функці­онуючих дитячих будинків сімейного типу мають раз на п'ять років проходити курс періодичної підготовки, проведення якого забезпе­чують обласні центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

З огляду на кількість дітей, які виховуються в родині, у дитячому будинку сімейного типу один із батьків (зазвичай, мати) не працює і за­ймається вирішенням справ великої родини. Враховуючи необхідність

Соціальна педагогіка пенсійного забезпечення батьків, які займаються вихованням дітей, По­ложенням про дитячий будинок сімейного типу передбачено здійснення загальнообов'язкового державного соціального страхування та збору на обов'язкове державне пенсійне страхування батьків-вихователів. Сплата внесків проводиться із суми грошового забезпечення. Період, протягом якого особи вважалися батьками-вихователями у дитячому будинку сі­мейного типу, зараховується до їх загального трудового стажу.

Висновок про можливість подружжя (або одинокої особи) взя­ти на виховання п'ять дітей, позбавлених батьківського піклування, складається спеціалістами служби у справах дітей на підставі спів­бесід з кандидатами, перевірки документів, рекомендацій центру со­ціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Положенням про дитячий будинок сімейного типу не визначено вимогу розгляду кандидатів на опікунській раді, проте на практиці така процедура здійснюється.

Оформлення рішення місцевого органу виконавчої влади є під­ставою для набуття родиною статусу "дитячий будинок сімейного типу". Між органами виконавчої влади та батьками, які беруть на себе зобов'язання щодо утримання дітей-сиріт, складається угода про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу, що ви­значає права й обов'язки кожної із сторін, формулює вимоги щодо умов виховання та утримання дітей у сім'ї, регулює питання захисту житлових прав батьків-вихователів та членів їхньої сім'ї.

Укладання угоди між адміністративними органами і батьками- вихователями накладає на представників обох сторін певні права й обов'язки. Так, орган виконавчої влади зобов'язаний виділяти гро­шові виплати на утримання вихованців, надавати всіляку допомогу сім'ї, виплачувати батькам-вихователям грошову винагороду. Вод­ночас, представники органів виконавчої влади мають право контр­олювати умови виховання, утримання дитини, і якщо вони не вико­нуються, мають право розірвати угоду з батьками-вихователями.

Підстави, які можуть призвести до розірвання угоди, можуть бути спровоковані внутрішньо сімейними обставинами: важка хво­роба батьків-вихователів, відсутність взаєморозуміння з дітьми, кон­фліктні стосунки між дітьми, невиконання батьками-вихователями обов'язків щодо належного виховання, розвитку та утримання ді­тей, а також пов'язаними з виходом вихованців із сім'ї: повернення вихованців рідним батькам (опікуну, піклувальнику, усиновителю), досягнення дитиною повноліття тощо. Розірвання угоди може бути здійснене на підставі рішення суду.

Матеріальне забезпечення функціонування дитячого будин­ку сімейного типу. Однією з умов створення дитячого будинку сі­мейного типу є надання родини житлової площі, що дозволяє забез­печити гармонійний розвиток дітей, гарантує кожному вихованцю, а також рідним дітям батьків-вихователів, нормальні умови життя і розвитку.

Умови забезпечення дитячого будинку сімейного типу жи­лим приміщенням визначаються в статті 46-1 Житлового кодексу України. Місцева державна адміністрація поза чергою має надати батькам-вихователям індивідуальний будинок або багатокімнатну квартиру. Користування наданим житловим приміщенням здій­снюється в порядку, встановленому законодавством для користу­вання службовими приміщеннями. Житлове приміщення має бути обладнане необхідними меблями, побутовою технікою та іншими предметами тривалого вжитку, перелік яких визначається органом, який прийняв рішення про створення дитячого будинку сімейного типу. Угода на створення дитячого будинку сімейного типу перед­бачає визначення умов, за якими сім'ї надається житлове приміщен­ня, правила користування житлом, питання врегулювання захисту житлових прав батьків-вихователів та членів їхньої сім'ї.

Дитячому будинку сімейного типу мають бути надані жиле при­міщення та земельна ділянка для ведення садівництва й городни­цтва поблизу місця його знаходження, а також транспортний засіб. Умови передавання й користування земельною ділянкою та тран­спортом визначаються угодою про створення дитячого будинку сі­мейного типу.

Однією із особливостей функціонування дитячого будинку сі­мейного типу є матеріальна підтримка з боку держави.

З 2006 року соціальні виплати на дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім'ї фінансуються з державного бюджету, що дало по­зитивний імпульс розвитку цих соціальних інститутів. Механізм фінансування дитячих будинків сімейного типу і прийомних сімей регулюється Порядком призначення й виплати державної соціаль­ної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам-вихователям і при­йомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім'ях за принципом "гроші ходять за дитиною" у 2006 році» (постанова Кабінету Міністрів України від 6 лютого 2006 року № 106).

На дітей-вихованців дитячих будинків сімейного типу щомі­сячно виділяється державна соціальна допомога, що становить два прожиткових мінімуми для дітей відповідного віку. Якщо на дитину виплачуються пенсія, аліменти, стипендія, державна допомога, то розмір соціальної допомоги визначається як різниця між двома про­житковими мінімумами і загальними виплатами на дитину.

Розмір грошового забезпечення батьків-вихователів стано­вить 35 відсотків розміру соціальної допомоги на кожну дитину- вихованця, але не більше п'яти прожиткових мінімумів для працез­датної особи. Нарахування грошового забезпечення починається з моменту влаштування дитини в сім'ю.

Відповідно до законодавства, дитячим будинкам сімейного типу може надаватися матеріальна, фінансова й інша благодійна допо­мога підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, громадськими об'єднаннями, фондами, фізични­ми особами. Залучення позабюджетних коштів дозволяє покращити умови розвитку й виховання дітей, і така практика широко викорис­товується в регіонах.

Соціальний супровід. Однією із специфічних відмінностей при­йомних сімей та дитячих будинків сімейного типу від усиновлення та опіки (піклування) є державна соціальна підтримка таких сімей, яка реалізується у формі соціального супроводу. Згідно за Поряд­ком соціального супроводження прийомних сімей та дитячих бу­динків сімейного типу, соціальне супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу - це вид соціальної діяльності, що передбачає надання спеціалістом (або групою спеціалістів) цен­трів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді у співпраці з фахів­цями інших установ, організацій та закладів комплексу юридичних (правових), психологічних, соціально-педагогічних, соціально- економічних, соціально-медичних, інформаційних послуг, спрямо­ваних на забезпечення належних умов функціонування прийомної сім'ї, дитячого будинку сімейного типу.

Соціальний супровід дитячих будинків сімейного типу здійсню­ється спеціалістами центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та мо­лоді.

Один соціальний працівник може здійснювати одночасно соці­альний супровід не більше 7 прийомних сімей або дитячих будинків сімейного типу, у яких загальна кількість дітей-вихованців не пе­ревищує 35 осіб. Навантаження на одного соціального працівника

Розділ 5. Сім'я як об'єкт соціально-педагогічної діяльності щодо соціального супроводу залежить від ряду факторів: новоство- рені дитячі будинки сімейного типу, чи з досвідом функціонування, кількість дітей в них, їх вік, стан здоров'я; міра складності соціально- психологічних проблем, які підлягають розв'язанню; місце прожи­вання.

Спеціалісти, які здійснюють соціальний супровід дитячих бу­динків сімейного типу, мають пройти курс спеціальної підготовки за програмою, затвердженою наказом Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту від 3 січня 2006 року № 2670, і мати відповідний сертифікат. Організація підготовки спеціалістів, котрі здійснюють соціальний супровід, та підвищення їхньої кваліфікації покладаєть­ся на обласні центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

Одним із напрямків діяльності соціального працівника з ди­тячим будинком сімейного типу є посередницька діяльність між батьками-вихователями та службами, які захищають права дитини, налагодження співпраці з різними фахівцями для забезпечення як­найкращих умов виховання дитини в сім'ї.

Реалізація соціального супроводу спрямована на вирішення пев­них завдань, залежно від терміну влаштування дитини у сім'ю та її основних потреб. Зокрема, соціальний супровід зорієнтований на:

адаптацію дитини в новій сім'ї;

створення позитивного психологічного клімату у родині;

забезпечення оптимальних умов життя;

забезпечення захисту прав дитини;

створення можливостей для розвитку дитини шляхом надання

комплексу якісних соціальних послуг.

Соціальний супровід виступає не як заміна піклування про дитину-вихованця, а як організація соціальної підтримки та допо­моги батькам-вихователям у розв'язанні тих питань, які вони само­стійно не можуть ефективно виконати.

Соціальний працівник у процесі соціального супроводу взаємо­діє з рідними дітьми батьків-вихователів; біологічними батьками дитини чи особами, які їх замінюють; рідними дітей-вихованців; найближчим оточенням батьків-вихователів; найближчим оточен­ням дітей-вихованців; членами громад, до складу яких входить ди­тячий будинок сімейного типу.

Тобто допомога надається не лише дитині, і не лише дитячому будинку сімейного типу, а всьому оточенню, щоб потім сім'я, ото­чення дитини, громада могли створювати умови для правильного розвитку дитини. Допомога для самодопомоги - головний принцип соціального супроводу.

Реалізація соціального супроводу базується на дотриманні та­ких основних принципів:

гарантований захист прав дитини, пріоритетність її інтересів, врахування її думки;

реалізація першочергового права дитини на зростання та вихо­вання в сім'ї;

цілісний підхід до виховання та догляду за дитиною, що перед­бачає підтримку її психофізіологічного, інтелектуального, емо­ційного, соціального та духовного розвитку;

індивідуальний підхід до кожної дитини, кожної сім'ї з ураху­ванням їх потреб та особливостей;

забезпечення стабільності, тривалості сімейних форм виховання;

важливість відновлення та розвиток сімейних зв'язків, збере­ження етнічної, культурної спадщини дитини;

пріоритетність повернення дитини до біологічної сім'ї, усинов­лення, встановлення опіки як форми виходу з дитячого будинку сімейного типу;

врахування результатів наукових досліджень, досвіду та кращої світової практики;

системність, комплексність, безоплатність, доступність соціаль­них послуг;

взаємодія соціальних працівників з батьками-вихователями та постійне підвищення їх професійної компетентності. Здійснюючи супровід дитячого будинку сімейного типу, соці­альний працівник керується положеннями Етичного кодексу спеці­алістів із соціальної роботи України.

Вирішення поставлених перед соціальним супроводом завдань здійснюється шляхом надання дитячому будинку сімейного типу комплексу соціальних послуг, які за Законом України охоплюють такі сфери: соціально-економічні, юридичні, соціально-педагогічні, психологічні, соціально-медичні, інформаційні. Соціально-економічні послуги:

допомога у залученні додаткових ресурсів для задоволення по­треб дитячого будинку сімейного типу на лікування, оздоровлен­ня тощо;

допомога у своєчасному отриманні батьками державних виплат на утримання дитини; допомога у вирішенні побутових проблем,

Розділ 5. Сім'я як об'єкт соціально-педагогічної діяльності працевлаштування дітей-вихованців після досягнення ними по­вноліття чи закінчення навчання. Юридичні (правові) послуги:

консультування з питань застосування чинного законодавства;

представлення та захист прав і законних інтересів дитячого будинку сімейного типу та дітей, що в них виховуються, в органах державної влади та інших установах, організаціях, підприємствах незалежно від форм власності та підпорядкування; допомога в оформленні до­кументів, необхідних для розв'язання проблем клієнтів;

здійснення правової освіти батьків-вихователів та дітей, що ви­ховуються в їх сім'ях; співпраця з різними установами та фахів­цями для надання фахової юридичної допомоги. Соціально-педагогічні послуги:

допомога у вирішенні питань навчання дітей, здобутті ними осві­ти; організація додаткових занять, навчання;

у виявленні різнобічних інтересів і потреб вихованців дитячих будинків сімейного типу;

у залученні до науково-дослідної, гурткової роботи, влаштуван­ня дитини до клубу, гуртка, секції;

у забезпеченні доступності відповідних освітніх послуг для дітей з вадами розумового або фізичного розвитку шляхом індивіду­ального навчання;

у просвітницькій роботі щодо всебічного і гармонійного розвитку дитини;

щодо особливостей розвитку сім 'ї та сімейних стосунків;

щодо здорового способу життя;

у організації навчання батьків ефективним методам виховання без покарання, мобілізацій власних ресурсів сім'ї для вирішення проблем надалі; допомога батькам у здійсненні статевого та ген- дерного виховання;

у встановлення та підтримці стосунків з біологічною сім'єю, якщо це не суперечить інтересам дитини;

участь у формуванні життєвих навичок дитини:

планування свого життя та його здійснення;

допомога у розв'язанні конфліктних ситуацій сімейного виховання,

підготовці до виходу з сім'ї у самостійне життя;

організація зустрічей дітей з біологічними батьками/особами, що їх замінюють, вжиття заходів щодо підготовки біологічних родин до повернення їм дітей;

здійснення моніторингу захисту дитини від жорстокого пово­дження та насильства;

представлення інтересів клієнта в інших установах та закладах (здійснення функцій посередника між сім'єю і адміністрацією школи, центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, органами опіки і піклуван­ня тощо).

Психологічні послуги:

адаптація дитини до нової сім'ї та сім'ї до дитини, у створенні належного психологічного клімату, для якого характерними є по­вага, любов, турбота, емоційні зв'язки;

допомога в запобіганні виникненню непорозумінь та конфліктів між членами сім'ї, в т.ч. рідними дітьми;

участь у формуванні у дитини почуття власної гідності, адекват­ної самооцінки, самосвідомості, самостійності, громадянськості позиції;

мінімізація негативних наслідків психологічних травм;

організація реабілітаційних заходів, спрямованих на подолання затримок, відставань у розвитку, психічних та психологічних проблем, пов'язаних з занедбаністю, травмами та хворобами, жорстоким поводженням або насильством, які зазнала дитина до влаштування в дитячий будинок сімейного типу; корекція поведінки дітей;

консультування з питань психічного здоров'я та поліпшення взаємин з оточуючим соціальним середовищем; організація сі­мейної психотерапії;

проведення психодіагностики, спрямованої на вивчення соціально-психологічних характеристик особистості, з метою її психологічної корекції або психологічної реабілітації; надання ме­тодичних порад.

Соціально-медичні послуги:

допомога батькам-вихователям у вирішенні питань збереження, підтримки та охорони здоров'я дітей-вихованців;

надання необхідної інформації, настанов щодо здорового способу життя, профілактики туберкульозу, венеричних захворювань та ВІЛ/СНІДу;

допомога у проходженні дітьми-вихованцями обов'язкового ме­дичного огляду та, за необхідності, контроль за виконанням при­значень лікаря;

допомога у забезпеченні регулярного та якісного медичного об­слуговування;

допомога у вирішенні питань щодо оздоровленням дітей- вихованців та рідних дітей (до 18-ти років);

налагодження, за необхідності, ефективної співпраці із заклада­ми охорони здоров'я та іншими організаціями соціального спря­мування, які надають допомогу ВІЛ-позитивним дітям. Інформаційні послуги:

інформування про ресурси громади та допомога у їх викорис­танні на користь дитини (про дитячі навчальні заклади, гуртки, спортивні школи та заняття, про діяльність дитячих, молодіж­них громадських організацій, турпоходи, культурні заходи);

надання довідкової інформації, необхідної для вирішення склад­ної життєвої ситуації, надання інформації про послуги, які мож­на отримати в ЦСССДМ, графіки роботи закладів соціального спрямування, освіти, охорони здоров'я, центрів зайнятості, ор­ганів виконавчої влади та місцевого самоврядування; розповсю­дження буклетів, листівок, пам'яток, плакатів соціального спря­мування.

Початок соціального супроводу фіксується відповідним на­казом центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді на основі рішення про створення дитячого будинку сімейного типу та угоди між органом, що прийняв рішення про створення дитячого будинку сімейного типу та батьками-вихователями про влаштування дитини (дітей) у сім'ю. Наказом за створеним дитячим будинком сімейного типу закріплюється соціальний працівник, який здійснюватиме со­ціальний супровід. Доцільно закріпляти за сім'єю спеціаліста, який провадив попередню роботу з батьками як кандидатами на створен­ня, надавав допомогу у процесі взаємодобору дитини.

Реалізація соціального супроводу дитячого будинку сімейного типу передбачає періодичне планування соціальної роботи з дити­ною, батьками, членами родини, соціальним оточенням тощо.

План соціального супроводу містить комплекс послуг щодо забезпечення умов для підвищення виховного потенціалу сім'ї та створення умов для утримання, виховання та розвитку дитини- вихованця. Планом передбачаються конкретні заходи щодо надання соціально-економічних, соціально-побутових, юридичних, психоло­гічних, соціально-медичних, соціально-педагогічних та інформацій­них послуг.

Структура плану соціального супроводу визначена орієнтовно основних проблемних питань: адаптація дитини до умов сімейного життя; здоров'я; контакт з біологічними батьками, родичами; освіта та навчання; особливості характеру; соціальні проблеми; фізичний розвиток; юридичні питання тощо. Планом передбачені:

розробка заходів, спрямованих на забезпечення дитини в розви­тку та вихованні;

створення умов щодо розвитку й виховання дитини в дитячому будинку сімейного типу.

У плані соціального супроводу фіксуються такі положення:

конкретні потреби - питання, які мають бути вирішені, - прове­дення медичного обстеження дитини, пошук біологічних роди­чів, організація оздоровлення, влаштування дитини до дитячого садка тощо;

очікувані зміни - яких результатів планується досягти в процесі надання соціальних послуг;

зміст послуги - що необхідно зробити для вирішення конкрет­ного питання;

виконавець - особа, яка відповідає за розв'язання проблеми (со­ціальний працівник, батьки, дільничний педіатр, ін.);

планований термін розв'язання проблеми;

види послуги відповідно до Порядку здійснення соціального су­проводження прийомної сім'ї / ДБСТ.

Якщо розглянути розподіл зобов'язань батьків-вихователів та соціальних працівників щодо забезпечення основних життєво необ­хідних потреб вихованців, то переважна більшість пунктів буде ви­значена як спільна взаємодія. Проте процес соціального супроводу не повинен перетворюватися на постійну інтенсивну опіку. Основне завдання - досягнення максимальної самостійності сім'ї виконува­ти внутрішньосімейні та соціальні функції.

Основним критерієм визначення ефективності сімейного ви­ховання дитини-сироти можна визначити рівень її адаптації у до­рослому житті відповідно до вимог розвитку суспільних відносин. Оцінка виховної роботи повинна залежати від того, наскільки успішно змогли батьки-вихователі підготувати дитину самостійно діяти і приймати рішення, виходячи із того, що самостійність, твор­ча ініціатива і соціальна відповідальність стають визначальними рисами виховного процесу на сучасному етапі розвитку нашого сус­пільства.

Розширення мережі дитячих будинків як необхідна умова захис­ту прав дітей, позбавлених рідних, на сімейне виховання, потребує формування системи спеціалізованих соціальних служб зорієнтова­них на підготовку, підтримку та соціальний супровід сімейних форм влаштування дітей-сиріт.

Питання і завдання для самостійної роботи

Обґрунтувати причини розвитку дитячих будинків сімейного типу.

Дитячий будинок сімейного типу як форма сімейного влаштуван­ня дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Охарактеризувати дітей-вихованців дитячого будинку сімейно­го типу. Скласти перелік етапів його створення.

Вимоги до батьків-вихователів, окреслені в державних документах.

Процедура юридичного оформлення дитячого будинку сімейно­го типу.

Розкрити особливості матеріального забезпечення дитячого бу­динку сімейного типу.

Скласти схему соціального супроводу дитячого будинку сімей­ного типу

Література

Брускова Е. С. Семья без родителей (социально-педагогическая система Г. Гмайнера). - М., 1993.

Державна доповідь про становище дітей в Україні (за підсумка­ми 1999 р.): Соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування / Антіпкін Ю. Г., Балим Л .В., Воли­нець Л. С. та ін. - К.: УІСД, 2000.

Власова О. І. Проблеми професійної підготовки вихователів ди­тячих містечок у спадщині Германа Гмейнера. Дис. ... канд. пед. наук. - К., 1993.

Комарова Н. М., Пєша І. В. Посібник для соціальних працівників щодо підготовки та соціального супроводу прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу: У 2-х кн. - К.: Держсоцслуж- ба, 2006. - Кн. 1.

Комарова Н. М., Пєша І. В. Методичні рекомендації для соціаль­них працівників, державних службовців щодо розвитку сімей­них форм виховання. - К.: Державний інститут проблем сім'ї та молоді, 2006.

Методичні рекомендації щодо сімейного влаштування дітей- сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (у запи­таннях та відповідях) / Бабак Т. М., Васильєва С. Ю. та ін. - К.: Держсоцслужба, 2005.

Методичні рекомендації щодо навчання прийомних батьків, со­ціальних працівників, національних та регіональних тренерів / Комарова Н. М., Пєша І. В. - К.: Держсоцслужба, 2006.

Посібник для соціальних працівників щодо підготовки та соціаль­ного супроводу прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу: У 2-х кн. /Бевз Г. М., Бондаренко Т. В., Комарова Н. М. та ін. - К.: Держсоцслужба, 2006. - Кн. 2.

Проблеми виховання в дитячих будинках сімейного типу: Зб. - К.: ІЗМН, 1997.

Створення та соціальний супровід прийомих сімей і дитячих бу­динків сімейного типу: Навч.-метод. комплекс / За заг. ред. Г. М. Лактіонової, Ж. В. Петрочко. - К.: Науковий світ, 2006.

Технології створення та функціонування прийомних сімей, ди­тячих будинків сімейного типу: Збірн. метод. матер. /Бевз Г. М., Капська А. Й., Комарова Н. М.та ін.- К.: Державний ін-т про­блем сім'ї та молоді, 2003.

 6. Сім'я військовослужбовця - особливий об'єкт роботи соціального педагога

Одним із стратегічних загальнонаціональних пріоритетів дер­жавної політики України є захист та підтримка сім'ї як важливого соціального інституту. Це стосується і сім'ї військовослужбовця Збройних Сил України, яка посідає одне з провідних місць у со­ціальному устрої українського суспільства. Адже від вирішення багатьох проблем, що виникли перед сучасною сім'єю військовос­лужбовця, залежить результативність реформ, які здійснюються сьогодні у Збройних Силах, боєздатність держави, а також характер процесів, що відбуваються як усередині неї, так і за її межами.

Військова служба у Збройних Силах - це дуже важливий вид ді­яльності, покликаний гарантувати національну безпеку України. За своєю суттю вона є діяльністю військовослужбовців, для якої харак­терні певні обмеження: чітка регламентація професійної діяльності, поведінки та побуту; певні обмеження у деяких особистих, грома- 278

Розділ 5. Сім'я як об'єкт соціально-педагогічної діяльності дянських, політичних та соціально-економічних правах (наприклад, військовослужбовцям заборонено вступати до політичних партій, або членство у таких на період служби призупиняється; свобода слова, доступ до отримання інформації обмежуються таким понят­тям як «нерозголошення військової таємниці»); відсутність звичних умов життя; звуження кола людей, з якими спілкується військовос­лужбовець і його сім'я. Діяльність військовослужбовців, які викону­ють конституційний обов'язок із захисту Вітчизни, часто пов'язана з ризиком для життя. На особистість, стиль життя військовослужбов­ця впливає також можливість застосування насильства (іноді - з ви­користанням зброї) при виконанні закріплених законом функцій.

Незважаючи на все це, специфіка праці військовослужбовця формує у нього такі соціально-типові якості, характерні для вій­ськової професії, як: законопослушність, відповідальність, муж­ність, дисциплінованість, виконавчість, вольові якості і ін. Ці якості набувають характеру духовно-моральних зразків, цінностей, норм, що формують так звану військову субкультуру.

Особливості професійної діяльності, наявність тих чи інших особистісних якостей, безперечно, накладають відбиток і на сім'ї військовослужбовців, їх функціонування та розвиток. Традиційно сім'ї військовослужбовців є нуклеарними, малодітними (виховують двох дітей), що зумовлюється частими переїздами через зміну місця проходження служби та, зазвичай, низьким рівнем матеріального забезпечення військовослужбовців. Більше 75 % сімей військовос­лужбовців є дистантними сім'ями, що викликано проблемами у за­безпеченні роботою дружин військовослужбовців за місцем про­ходження служби чоловіком та труднощами у забезпеченні сім'ї житлом.

Соціально-педагогічна робота з сім'ями військовослужбовців Збройних Сил України здійснюється відповідно до Законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Концепції виховної роботи у Збройних Силах України та інших військових формуваннях Укра­їни, Концепції гуманітарного і соціального розвитку Збройних Сил України, ряду інших законодавчих та нормативних документів.

Об'єктом діяльності соціального педагога з сім'єю військовос­лужбовця є конкретна сім'я (індивід), включена у соціальне військо­ве середовище. Метою соціально-педагогічної роботи є організація позитивно спрямованої життєдіяльності сім'ї військовослужбовця та гармонізація її взаємодії з соціальним середовищем. При цьому слід враховувати, що саме взаємозв'язок сім'ї військовослужбовця і соціального середовища, в якому вона функціонує, обумовлює осно­вні завдання цієї роботи: створення умов для формування соціально- педагогічної стійкості сім'ї до сприйняття і подолання важких жит­тєвих ситуацій; підвищення потенціалу соціалізуючої дії сім'ї на своїх членів; відновлення і підтримка активності сім'ї; стимулю­вання потреби членів сім'ї у трансформації соціально-педагогічних знань у процесі соціальної взаємодії; досягнення такого кінцевого результату, за якого необхідність у соціально-педагогічній підтрим­ці сім'ї зникне.

Уся соціально-педагогічна діяльність з цією категорією сімей підпорядковуватиметься таким принципам:

соціально-політичним: принципу законності та прав людини, який полягає у забезпеченні державою та відповідними соці­альними інститутами реалізації прав і свобод, ратифікованих нашою державою; принципу державного підходу до завдань, який реалізується шляхом активної участі держави у підготовці і організації соціально-педагогічної роботи з сім'ями військовос­лужбовців; принципу зв'язку змісту соціально-педагогічної ді­яльності з конкретними умовами функціонування сім'ї військо­вослужбовця, що полягає у організації допомоги та підтримки, зумовленій умовами макро- і мікросередовища цієї сім'ї;

соціально-педагогічним: принципу особистісного соціально- діяльнісного підходу до професійної діяльності, який забезпе­чує облік у соціально-педагогічній роботі усієї сукупності по­треб кожного члена сім'ї військовослужбовця, переорієнтацію членів сім'ї з пасивно-споживчої на активно-змінюючу соціаль­ну діяльність; принципу диференційованого і індивідуально­го підходу до об'єкта діяльності, який передбачає необхідність відмежування конкретних потреб сім'ї військовослужбовця від загальних, врахування індивідуальних особливостей кожного члена сім'ї і ситуації, що склалася; принципу суверенності сім'ї, який забезпечує врахування права сім'ї на пошук та отримання (чи відмови від) допомоги, вибору з наявних варіантів надання допомоги найбільш прийнятного для сім'ї, погодження щодо втручання в особисте життя сім'ї військовослужбовця (за ви­нятком випадків, обумовлених законом);

організаційним: принципу педагогізації соціально-педагогічної діяльності, передбачає використання соціально-педагогічної тео­рії як комплексної основи для організації соціально-педагогічної діяльності; принципу інтеграції, який забезпечує координацію зусиль керівництва військової частини, державних і недержав­них організацій у вирішенні проблем сімей військовослужбов­ців; принципу професійної компетентності, який передбачає надання допомоги спеціалістами відповідної кваліфікації та під­креслює обов'язковість професійної підготовки фахівця; прин­ципу контролю, який забезпечує контроль щодо організації та здійснення соціальної підтримки і захисту, їх результативності, а також формування рекомендацій з підвищення ефективності цих процесів;

специфічним: принципу соціокультурної спрямованості соціально- педагогічної діяльності, який передбачає використання поняття «культура соціального військового середовища» як мети і критерію оцінки рівня розвитку середовища існування сімей військовослуж­бовців у конкретних військових частинах, містечках, гарнізонах, місцях їх компактного проживання; принципу наукової обґрунто­ваності соціально-педагогічної діяльності, що забезпечує вивчення вітчизняного і зарубіжного досвіду, визначення змісту, організації і методики соціально-педагогічної діяльності з військовослуж­бовцями і їх сім'ями; принципу цілеспрямованості, відповідно до якого соціальний педагог повинен цілеспрямовано досягати пози­тивного результату у роботі з сім'єю військовослужбовця, вплива­ючи на свідомість, волю, почуття і вчинки як членів сім'ї, так і її оточення; принципу універсальності, згідно з яким слід виключити дискримінацію при наданні соціально-педагогічної допомоги сім'ї військовослужбовця за будь-якими ознаками: ідеологічними, полі­тичними, релігійними, національними, расовими, віковими тощо; принципу соціального реагування, який передбачає усвідомлення необхідності вживати заходів до виявлених соціально-педагогічних проблем сім'ї військовослужбовця, діяти відповідно до конкретних обставин соціальної ситуації індивідуальної сім'ї; принципу клієн- тоцентризму, що означає визнання пріоритету прав сім'ї військо­вослужбовця в усіх випадках, крім тих, де це суперечить правам та інтересам інших людей; принципу опори на власні сили, який підкреслює суб'єктну роль сім'ї військовослужбовця, її активну позицію у вирішенні своїх проблем (йдеться про сім'ї, достатньо дієздатні з огляду на їх інтелектуальні, психічні та фізичні ресур­си); принципу конфіденційності, що полягає у забезпеченні нероз- голошення тієї інформації про сім'ю військовослужбовця, яка може завдати їй шкоди чи дискредитувати її членів; принципу толерант­ності, якого слід дотримуватись, насамперед, у роботі з сім'ями, які можуть не викликати симпатії у фахівця (політичні, релігійні й національні особливості індивідів, які потребують допомоги, їхні поведінкові стереотипи й сама зовнішність можуть виявитися не­приємними для соціального педагога); принципу системності, згід­но з яким сім'я військовослужбовця - це органічна єдність, що ста­новить складну систему структурних елементів і функціональних взаємодій; принципу об'єктивності, який у широкому соціологіч­ному аспекті передбачає об'єктивний підхід до проблем сім'ї вій­ськовослужбовця на теоретичному й державно-організаційному рівнях; у вузькому розумінні - вимагає від фахівця, який надає допомогу сім'ї, подолання усіх проявів аберації (перекручувань у результатах соціального спостереження й технологічного вибору), які виявляються у результаті дії чинників, визначених самим соці­альним педагогом; принципу гуманізму, що має на меті професій­ну діяльність на основі людяності, емпатії, альтруїзму, прийняття особистості такою, як вона є - з усіма позитивними і негативними сторонами; принципу фамілієцентризму (родиноцентризму), який передбачає, що у процесі організації соціально-педагогічної діяль­ності на всіх її рівнях права та інтереси сім'ї стоятимуть на першо­му місці, маючи пріоритет перед правами та інтересами держави, товариства та ін.

У своїй сукупності вказані вище принципи визначають функції

і сфери соціально-педагогічної діяльності з сім'ями військовослуж­бовців Збройних Сил України, а саме:

- діагностичну функцію, яка зумовлює сферу соціальної діагнос­тики і прогнозування. Соціальній діагностиці підлягають: влас­не соціальні потреби сімей військовослужбовців; міра розвитку цих потреб і їхнього задоволення в конкретній військовій час­тині, військовому містечку, гарнізоні, місці компактного прожи­вання військовослужбовців і членів їхніх сімей; міра розвитку інфраструктури конкретного військового соціуму і її відповід­ності потребам його мешканців; міра оптимальності і гармоній­ності взаємодії військовослужбовців і членів їхніх сімей із се­редовищем їхнього перебування та ін.;

обслуговуючу функцію, яка зумовлює розвиток відповідної сфе­ри соціально-побутового обслуговування;

адаптаційну функцію, якій відповідає сфера соціальної адаптації (реадаптації) сімей військовослужбовців та становлення кожно­го члена сім'ї як сім'янина, члена колективу, фахівця та ін.;

превентивну, профілактичну і корекційну функції, які форму­ють сферу соціальної профілактики і корекції поведінки членів сімей військовослужбовців і умов та факторів військового се­редовища;

реабілітаційну функцію, що зумовлює розвиток і функціону­вання сфери соціальної реабілітації і реалізується стосовно тих сімей військовослужбовців, які мають несприятливу, негативну динаміку розвитку; військовослужбовців і членів їхніх сімей, які зазнали психотравмуючого впливу військової служби та ін.;

анімаційну функцію, яка зумовлює формування і функціонуван­ня сфери соціально-культурного розвитку і пов'язана не лише з організацією дозвілля сімей військовослужбовців, але і з гумані­зацією вільного часу кожного члена військового соціуму;

освітню функцію, що зумовлює розвиток сфери підготовки і пе­репідготовки кадрів і охоплює військовослужбовців, які звіль­няються або вже звільнилися з військової служби, а також чле­нів їхніх сімей, та пов'язана з їхньою професійною орієнтацією, перепідготовкою на нові для них спеціальності і працевлашту­ванням відповідно до потреб місцевого або регіонального ринків праці;

прогностичну функцію, яка дозволяє прогнозувати перспективи розвитку і задоволення потреб сімей військовослужбовців;

організаційно-розпорядчу функцію, яка зумовлює розвиток і функціонування сфери менеджменту соціально-педагогічної ді­яльності;

функцію забезпечення сприятливих соціально-екологічних умов для життєдіяльності і розвитку сімей військовослужбов­ців, що передбачає діяльність з усунення негативних факторів, поліпшення умов праці і побуту військовослужбовців, сприяння підвищенню можливостей працездатності військовослужбовців і здатності їх сімей до соціального функціонування;

функцію розвитку соціальних комунікацій, яка полягає у лікві­дації напруженості, конфліктів, особливо в закритих військових містечках, відірваних від широких соціальних контактів;

- функцію соціальної освіти, яка формує відповідну їй сферу соці­альної освіти та проявляється у проведенні симпозіумів, семіна­рів, конференцій соціальних педагогів, які працюють з сім'ями військовослужбовців, організації вивчення, узагальнення і по­ширення передового досвіду соціально-педагогічної діяльності; виданні і поширенні наукової, навчальної і методичної літера­тури з соціально-педагогічної роботи у військовому середовищі; презентації програм і проектів соціально-педагогічної діяльнос­ті з сім'ями військовослужбовців.

Функції соціально-педагогічної роботи з сім'ями військовослуж­бовців тісно пов'язані з її напрямками. Основні напрямки соціально- педагогічної діяльності з сім'ями військовослужбовців зумовлюють­ся проблемами, які виникають у кожній конкретній сім'ї. Їх можна одночасно вважати і цілями, що можуть конкретизуватися у вигляді певних завдань. До напрямків роботи соціального педагога з сім'ями військовослужбовців належать: соціальна допомога, соціальний за­хист, соціальна підтримка, соціальне забезпечення, соціальне обслу­говування, соціальне посередництво, соціальна адаптація, соціальна діагностика, соціальна профілактика, соціальна корекція, соціальна реабілітація, підготовка до цивільного життя та організація освітньо- дозвіллєвої діяльності. Таким чином, соціально-педагогічна робота з сім'ями військовослужбовців покликана задовольняти різні соці­альні потреби військовослужбовців і членів їхніх сімей.

Зміст соціально-педагогічної роботи з сім'ями військовос­лужбовців та її результативність залежать від багатьох чинників, і, насамперед, - від типу кожної конкретної сім'ї, особливостей її життєдіяльності, професіоналізму соціального педагога, який пра­цюватиме з цієї сім'єю, наявності зацікавлених у позитивному ви­рішенні проблеми партнерів (членів сім'ї, працівників військового підрозділу, соціальних служб, навчально-виховних закладів, ото­чення сім'ї та ін.).

Тип сім'ї військовослужбовця можна визначити за рядом ознак: якістю зовнішніх і внутрішніх меж (ретрофлексуючі і дезорганізо­вані); структурою влади (авторитарні, демократичні та ліберальні сім'ї); стадією становлення (молоді, середні, зрілі); складом (нукле- арні, розширені, змішані (перебудовані), неповні сім'ї, подружні); розподілом ролей (традиційні (патріархальні чи матріархальні), егалітарні); психологічним кліматом (сім'ї зі сприятливим і неспри­ятливим психологічним кліматом); мірою негараздів (проблемні,

Розділ 5. Сім'я як об'єкт соціально-педагогічної діяльності конфліктні, кризові); основними функціями сім'ї: рівнем матері­альної забезпеченості (бідні, малозабезпечені, забезпечені, багаті), професійною приналежністю, освітнім рівнем, віком, ставленням до релігії та особливими умовами сімейного життя, складом сім'ї (про­сті (неповні, прості нуклеарні (батьки і діти), складні (батьки, діти, дідусі, бабусі - у різних варіантах), великі (батьківська пара, декіль­ка дітей зі своїми сім'ями - три і більше подружніх пар)), кількістю дітей в сім'ї (інфертильні (бездітні), однодітні, малодітні (дві ди­тини), багатодітні (троє і більше дітей до 16 років)), однорідністю соціального складу (однорідні, різнорідні); тривалістю подружньо­го життя (сім'ї молодят, сім'ї з тривалістю подружнього життя: від 1 до 3 років, від 3 до 5 років, від 5 до 10 років, від 10 до 20 років, від 20 до 25 років, від 25 до 30 років, від 30 років і більше), типом керівництва (гелітарні; авторитарні); типом юридичних взаємос­тосунків (побудовані на шлюбних стосунках; позашлюбні; оформ­лені юридично, але проживають окремо), юридичними взаємосто­сунками батьків та дітей (рідні діти; зведені діти; усиновлені діти; опікунські сім'ї), якістю емоційно-психологічних взаємостосунків у сім'ї (гармонійні; конфліктні; емоційно неврівноважені; дезорга­нізовані); сім'ї зі специфічними проблемами (наявністю психічних чи фізичних захворювань, правопорушників, алкоголіків, наркома­нів, захворювань на СНІД, схильності до суїциду, інвалідів); благо­получні і неблагополучні (у тому числі - зовні благополучні) сім'ї; професійною ознакою (сім'ї офіцерів (молодших і старших, керівного складу), сім'ї прапорщиків (які перебувають на командних, техніч­них посадах і посадах тилового забезпечення), сім'ї курсантів, сім'ї рядового і сержантського складу, сім'ї військовослужбовців-жінок, сім'ї цивільного персоналу (робочих, що служать)); ставленням до військового соціуму (новоприбулі сім'ї; сім'ї, що вибувають до місця служби військовослужбовця; осілі сім'ї; сім'ї військових пенсіонерів; сім'ї військовослужбовців, звільнених у запас; сім'ї військовослуж­бовців - ветеранів війни, учасників бойових дій) тощо. Типів сучас­них сімей військовослужбовців можна назвати значно більше. Крім того, у межах кожного типу можна ще визначити окремі види сімей військовослужбовців.

Щодо особливостей життєдіяльності сімей військовослужбов­ців, то найголовнішими з них (які докорінно впливають на зміст соціально-педагогічної роботи), є:

а)  подружні відносини усе більше визначаються мірою і глибиною прихильності між членами подружжя, різко підвищується їх рі­вень сподівань стосовно один одного, реалізувати які більшість не може як в силу традицій, культури, індивідуальних особли­востей, так і через специфіку військової професії;

б)  традиційний розподіл праці на «чоловічу» і «жіночу» у більшос­ті сімей, у зв'язку зі специфікою військової служби, зведений до мінімуму; закономірним є підвищення статусу жінки в сім'ї, яка виконує типово керівну роль у веденні господарства;

в)  велика кількість сімей мають одну дитину і складаються з двох поколінь - батьків і дітей; бабусі і дідусі, інші родичі, зазвичай, живуть окремо. У результаті - батьки не лише не мають можли­вості повсякденно використовувати досвід і підтримку попере­днього покоління, але й гіпотетичне використання цього досвіду часто є проблемним;

г)  у зв'язку зі специфікою професійної діяльності батьків- військовослужбовців, частими переїздами, діти раніше дорос­лішають, швидше навчаються тому, як переборювати труднощі, долати стреси, характерні для нашого часу (зокрема розлучення батьків та їх наслідки, конфліктні сімейні ситуації, проблеми пристойного виживання тощо);

д)  відносини дітей і батьків стали складнішими, адже діти отриму­ють можливість проводити велику частину вільного часу поза сім'єю або лише під наглядом матері. Зазвичай, цей час вони присвячують заняттям, що є прийнятними серед однолітків, і далеко не завжди піклуються про схвалення їх батьками. Авто­ритет батьківської влади часто не спрацьовує - на зміну йому повинен приходити авторитет особистості батьків. Виходячи із зазначеного вище, важливою умовою ефективності

соціально-педагогічної роботи з сім'ями військовослужбовців є ор­ганізація в них соціально-педагогічного процесу - спеціально органі­зованої послідовної зміни функціонування сім'ї, яка розвивається в часі і в межах визначеної виховної системи та спрямована на пере­творення особистісних властивостей і якостей її членів. Зміст цьо­го процесу полягає у перетворенні соціально-педагогічних знань у власний потенціал сім'ї, що відбувається у чотири етапи: - інформаційно-аналітичний, характерною особливістю якого є створення банку даних про: актуальні проблеми різних типів сімей, їх структуру, можливі наслідки життєдіяльності, ресур-

Розділ 5. Сім'я як об'єкт соціально-педагогічної діяльності си і можливості та їх використання в обставинах, що склалися. Найважливішими завданнями соціально-педагогічної роботи на цьому етапі є збір інформації і розробка загального стратегіч­ного плану дій соціального педагога; оцінка рівня складності і характеру проблем сім'ї; аналіз можливостей щодо надання сім'ї необхідної допомоги;

прогностичний, для якого характерним є інтенсивне формування обґрунтованих думок про можливі зміни у сім'ї в найближчому майбутньому і далекій перспективі, або про альтернативні шля­хи її розвитку. До завдань цього етапу належить: прогнозування змісту і тенденцій розвитку можливих психолого-педагогічних проблем сім'ї на різних стадіях, або в змінних умовах її життє­діяльності; моделювання та прогнозування ефективності діяль­ності фахівця щодо надання допомоги цій сім'ї;

спонукально-супровідний, який відрізняється особливою дина­мічністю і евристичним характером діяльності як соціального педагога, так і членів сім'ї, з якою він працює. Найважливіші завдання цього етапу: розробка і впровадження методик оцінки різних явищ, діяльності, спілкування, технологій соціального виховання; психолого-педагогічна допомога сім'ї (батьківський всеобуч, консультування, профілактика, корекція, сімейна тера­пія та ін.); соціалізація (соціальне виховання) членів сім'ї;

відновно-реабілітаційний, який є етапом активного залучення сім'ї до вирішення власних проблем і освоєння членами сім'ї технологій відновлення і підтримки життєвого потенціалу сім'ї. До найважливіших на цьому етапі належать завдання: діагности­ка сімей, на які подіяли стресогенні чинники (втрата близьких, стихійні лиха, непередбачені зміни в житті та ін.); відновлення втрачених функцій психічного здоров'я клієнтів і психологіч­ного здоров'я сім'ї; проведення психолого-педагогічної реабілі­тації; узагальнення і впровадження вітчизняного і зарубіжного досвіду соціально-педагогічної роботи з сім'єю, інновацій у со­ціальній сфері.

Під час соціально-педагогічного процесу в сім'ї військовос­лужбовця фахівець почергово виступає у трьох основних ролях: порадника (інформує сім'ю про важливість і можливості взаємодії подружжя між собою та з дітьми; розповідає про розвиток дитини; дає педагогічні поради щодо виховання дітей); консультанта (кон­сультує з питань сімейного законодавства, організації соціальної взаємодії та налагодження позитивно спрямованої життєдіяльності в сім'ї; інформує про методи виховання, орієнтовані на конкретну сім'ю; пояснює батькам способи забезпечення умов, необхідних для нормального розвитку та виховання дитини в сім'ї); захисника (за­хищає права індивіда (сім'ї) у випадку, коли відбувається порушен­ня законних прав і свобод, нормальних умов життєдіяльності чи де­градація особистості (алкоголізм, наркоманія, жорстоке ставлення до дітей, тощо)).

Форми соціально-педагогічної роботи з сім'ями військовослуж­бовців класифікують за такими ознаками: складом і кількістю учас­ників (індивідуальні, групові, масові); тривалістю (одноразові за­ходи, постійно діючі, «пульсуючі»); перспективою (розраховані на близьку перспективу, розраховані на середню перспективу, розра­ховані на віддалену перспективу); місцем проведення (стаціонарні, виїзні, пересувні, циклічні); мірою самостійності учасників (групи самодопомоги, взаємодопомоги; ті, які працюють за допомогою кон­сультанта, сім'ї, які працюють під безпосереднім керівництвом соці­ального педагога); рівнем творчості (інформаційні, репродуктивні, тренувальні, творчі); видом діяльності (ігрові, комунікативні, трудо­ві, навчальні); умовами здійснення (екстрені, звичайні); характером спілкування (безпосередні, опосередковані); метою (спрямовані на збір та аналіз інформації, участь у формуванні сімейної політики і завдань соціально-педагогічної роботи, участь у реалізації сімейної політики і проведенні соціального супроводу сім'ї, профілактику неблагополуччя та його рецидивів, узагальнення результатів, контр­оль за якістю соціально-педагогічної роботи); складністю побудови (прості, складні, комплексні).

Метод - це спосіб взаємодії соціального педагога з сім'єю (індиві­дом), який сприяє соціалізації клієнта або його реабілітації в соціумі. Найпоширенішими методами роботи соціального педагога з сім'ями військовослужбовців є: бесіда, переконання, формування перспек­тиви, вправа, заохочення і покарання, методи подолання конфлік­тів (прямі і опосередковані), методи діагностики (спостереження (включене, систематичне, не систематичне, ситуативне), анкетування (відкрите і закрите), тестування, соціометрія, інтерв'ю, моніторинг). Ефективність діяльності соціального педагога зумовлюється чіткою взаємодією та взаємовідповідністю методів, прийомів і засобів, які використовуються в межах усієї методики. Прийом - це конкретизо­ваний метод або його частка (метод реалізується саме через прийом).

Розділ 5. Сім'я як об'єкт соціально-педагогічної діяльності У роботі з сім'ями військовослужбовців використовують твірні (за­охочення, увага, прохання, довіра, зміцнення індивіда у власні сили) і гальмівні (наказ, натяк, вдавана байдужість, недовіра, осуд, попе­редження, вибух емоцій) прийоми. Засоби соціально-педагогічної діяльності - це сукупність матеріальних, інтелектуальних, емоцій­них прийомів, які використовуються соціальним педагогом в своїй діяльності. Як засоби найчастіше виступають книги, засоби масової інформації, природа і навколишнє середовище. Сукупність методів, прийомів і засобів оптимального вирішення назрілої у сім'ї проблеми чи виконання певного виду діяльності - це методика впливу на сім'ю військовослужбовця.

Для забезпечення ефективної соціальної-педагогічної діяльності соціальний педагог співпрацює з керівництвом військового підроз­ділу, частини, в якій служить військовослужбовець Збройних Сил, різноманітними соціальними службами, державними і недержавни­ми установами та організаціями, навчальними закладами.

Найбільш розповсюдженою організацією, покликаною здій­снювати соціально-педагогічну діяльність з сім'ями військовос­лужбовців, є Жіноча Рада військової частини. Головною метою діяльності Жіночих Рад є сприяння командирам усіх рівнів, орга­нам виховної і соціально-виховної та просвітницької роботи серед військовослужбовців та членів їхніх сімей у відродженні духовних традицій українського народу та формуванні серед військовослуж­бовців готовності до подвигу заради незалежності України. Голо­вними завданнями Жіночих Рад є: надання допомоги командирам усіх рівнів щодо формування серед військовослужбовців та чле­нів їхніх сімей високої моральності, виховання у них національ­ної самосвідомості, гордості за історичне, героїчне минуле Укра­їни, вірності бойовим традиціям Українського війська; активна популяризація української мови, літератури, мистецтва, народної творчості, свят та звичаїв як головних чинників відродження ду­ховності військовослужбовців та членів їх родин; проведення се­ред дружин військовослужбовців роз'яснення актуальних питань соціально-політичного життя України, будівництва її Збройних Сил; національно-патріотичне виховання дітей військовослуж­бовців, пропаганда, педагогічних знань серед батьків, надання до­помоги в організації позашкільної роботи, діяльності дошкільних закладів, проведення оздоровчих заходів під час шкільних канікул; надання всебічної допомоги у вирішенні питань соціального захис-

Соціальна педагогіка ту військовослужбовців та членів їхніх родин, працевлаштуванні дружин та створенні умов для отримання ними нових професій; надання благодійної допомоги багатодітним сім'ям та сім'ям заги­блих військовослужбовців, а також тим сім'ям, у яких члени сім'ї отримали інвалідність під час виконання службового обов'язку у лавах Збройних Сил; сприяння створенню побутових умов, що відповідають естетичним та санітарним нормам; проведення ак­тивної роботи щодо естетичного виховання військовослужбовців та членів їхніх сімей, організації доцільного дозвілля; створення умов для розвитку народної творчості військовослужбовців та чле­нів їх родин, фольклорно-етнографічних колективів, забезпечення їх активної участі у проведенні конкурсів, оглядів, фестивалів; ор­ганізація для військовослужбовців та членів їхніх сімей конферен­цій, семінарів та інших заходів з метою підтримки тісних зв'язків із громадськими організаціями.

Оптимізація соціально-педагогічної роботи з сім'ями військо­вослужбовців забезпечуватиметься: створенням мережі спеціа­лізованих соціально-педагогічних служб; наявністю у фахівців соціально-педагогічної діяльності спеціальної підготовки щодо роботи у військовому середовищі та вирішення проблем військо­вослужбовців і їхніх родин; організацією самодопомоги і взаємодо­помоги родин військовослужбовців; задоволенням різноманітних потреб членів сімей військовослужбовців, що виникають у процесі взаємодії із соціальним військовим середовищем; формуванням ді­євої соціальної політики держави загалом та у сфері соціального за­хисту військовослужбовців та їхніх сімей зокрема.

Питання і завдання для самостійної роботи

Проаналізувати особливості життєдіяльності сімей військовос­лужбовців Збройних Сил України.

Розкрити зміст соціально-педагогічної роботи з сім'ями військо­вослужбовців.

Назвати основні форми, методи, прийоми і засоби діяльності со­ціального педагога з сім'ями військовослужбовців.

Проаналізувати умови ефективності соціально-педагогічної ді­яльності з сім'ями військовослужбовців.

Розробити програму соціально-педагогічної роботи з дистант­ною сім'єю військовослужбовця.

Література

Закон України «Про Збройні Сили України». від 6 грудня 1991 року // Законодавчі акти України з питань військової сфери і держав­ної безпеки. - Офіц. вид. Комітету з питань оборони і державної безпеки Верховної Ради України. - К., 1998. - № 231.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбов­ців та членів їх сімей», (зі змінами і доповненнями) від 20 грудня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 21.

Указ Президента України «Про концепцію виховної роботи у Зброй - них Силах України та інших військових формуваннях України» // Законодавчі акти України з питань військової сфери і державної безпеки. - Офіц. вид. Комітету з питань оборони і державної без­пеки Верховної Ради України. - К., 1998. - № 981/98.

Указ Президента України «Про Концепцію гуманітарного і со­ціального розвитку Збройних Сил України» // Законодавчі акти України з питань військової сфери і державної безпеки. - Офіц. вид. Комітету з питань оборони і державної безпеки Верховної Ради України. - К., 2004. - № 28/2004.

«Про введення в дію Положення про жіночі Ради у Збройних Силах України» // Наказ Міністра оборони України № 107 від 16.04.1994 р.

Молода сім'я: проблеми та умови її становлення. / За ред. А. Й. Капської. - К, НПУ ім. М. Драгоманів 2003.

Педагогічний словник для молодих батьків. - К.: ДЦССМ, пере­видання, 2003.

Постовий В. Г. Сучасна сім'я та її педагогіка. - К., 1994.

Словарь по социальной педагогике: Учебное пособие для студен­тов высш. учеб. завед. / Авт.-сост. Л. В. Мардахаев. - М.: Акаде­мия, 2002.

Соціолого-педагогічний словник / За ред. В. В. Радула. - К.: Екс- Об, 2004.

Социальная педагогика: Опыт словаря-справочника/ Под общей ред. И. И. Калачевой, Я. Л. Коломинского, А. И. Левко. - Мн.: НИО, 2000.

Соціальна педагогіка: підручник / За ред. проф. А. Й. Капської - К. Центр учб. літ., 2003.

Социальная педагогика: Учеб. пособ. для студ. / Под ред. В. А. Ни­китина.- М., 2002.

Трубавіна І. М. Соціально-педагогічна робота з неблагополуч­ною сім'єю. - К., ДЦССМ 2003.