10.4. Режим праці й відпочинку

← К оглавлению

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49
50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99
100 101 102 103 104 105 106 107

Продуктивність, стан здоров’я людини значною мірою залежать від режиму праці й відпочинку. Важлива роль у забезпеченні високої працездатності працівників належить організаційному механізму регулювання використання робочого часу.

Режим праці й відпочинку – це регламентоване чергування періодів роботи і перерв на відпочинок протягом робочої зміни, доби, тижня, року. Розрізняють змінний, добовий, тижневий і річний режими праці й відпочинку. Змінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку та закінчення, тривалість обідньої перерви, тривалість праці та частоту регламентованих перерв на відпочинок. Добовий режим праці й відпочинку включає кількість змін роботи за добу, час відновлення працездатності між змінами. Тижневий режим праці й відпочинку передбачає різні графіки змінності, кількість і порядок надання вихідних днів, порядок переходу працівників з однієї зміни на іншу. Річний режим праці й відпочинку визначає кількість робочих та неробочих днів у даному періоді, кількість працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток, графік відпусток.

Вони формуються з урахуванням працездатності людини. Працездатність – це фізіологічний показник, який відображає взаємозв’язок людини з умовами зовнішнього середовища і характером трудової діяльності.

Рівень працездатності людини, тобто його здібність виконувати визначений обсяг роботи певної якості за певний час, змінюється у різні періоди робочого часу під впливом різних чинників. Головною причиною мінливості рівня працездатності протягом робочого дня, доби, тижня, року є зміни у характері протікання фізіологічних і психічних функцій в організмі людини.

Критерієм оцінки працездатності може бути її динаміка, яка характеризує співвідношення часу сталої працездатності до її зниження по періодах (рис.10.1.)

Якщо розглядати динаміку працездатності протягом тижня, то виявляється така сама закономірність, що і протягом робочої зміни. У перші два дні відбувається поступове входження в роботу, працездатність підвищується. У середині тижня вона досягає максимального рівня, а потім починає знижуватись. Аналогічні зміни працездатність має протягом місяця і року. У всіх випадках вона припадає на кінець робочого періоду, що є наслідком накопиченої втоми організму працівника.

Внутризмінні режими праці й відпочинку включають перерву на обід і короткочасні перерви на відпочинок. Обідня перерва необхідна не тільки для прийняття їжі, але і для зняття втоми, накопиченої протягом першої половини робочого дня. Короткочасні перерви призначені для зменшення втоми протягом зміни і для особистих потреб.

а в с а в с

0 1 2 3 4 5 6 7 8 9

Години роботи

Рис. 10.1. Зміна працездатності протягом робочої зміни

а - фаза входження в роботу;

в - період високої сталої працездатності;

с - період спаду працездатності

Перерви на відпочинок мають бути регламентовані, а їх дотримання – обов’язковим. Наукові дослідження показують, що на різних роботах відмічаються схожі зміни у динаміці працездатності людини протягом робочого дня. Це дозволило розробити типові умови праці залежно від їх впливу на працездатність, і на цій основі – типові режими праці й відпочинку (табл.10.1), які можна використовувати для багатьох видів робіт, не пов’язаних з екстремальними умовами.

Таблиця 10.1

Типові режими праці й відпочинку

№ режиму	Показник стомлення (віднос. од.)	Показник психофізіологічних умов праці (бал)	Сумарна тривалість регламентованого відпочинку (хвилин)	Розподіл часу на відпочинок (хвилин)
				Години зміни
				0	1	2	3	4	5	6	7	8 9
1	15-17	13	10			4		ОБІДНЯ ПЕРЕРВА			6
2	18-21	14	12			5					7
3	22-24	15	14			6					8
4	25-28	16-17	16			6					10
5	29-31	18	18			7					6
6	32-34	19-20	20			7				5	8
7	35-38	21	22			8				5	8
8	39-41	22-23	24			8				6	10
9	42-45	24	26			10				6	10
10	46-48	25	28			10				8	10
11	49-52	26-27	30			10				10	10
12	53-55	28	32			10				10	12
13	56-59	29-30	34			10				12	12
14	60-62	31	36			12				12	12

Таким чином, у кожному конкретному випадку відповідний типовий режим можна знайти за показником стомлення або за показником кількісної оцінки окремих факторів умов праці. Показник стомлення визначається відповідно методики НДІ праці і потребує трудомістких фізіологічних досліджень функціонального стану організму людини. Цей спосіб визначає час на відпочинок Т_р за рівнянням регресії Т_р = -0,58С, де С - показник стомлення у відносних одиницях. Показник психофізіологічних умов праці визначається сумою балів показників умов праці, які об’єднуються у наступні групи:

психофізіологічні, обумовлені конкретним змістом трудової діяльності (фізичне і нервово-психічне навантаження, монотонність і ритм праці);

санітарно-гігієнічні, які визначають зовнішнє виробниче середовище (мікроклімат, стан повітря, шум, вібрація, різні види випромінювання, освітлювання, контакт з водою, маслом, токсичними речовинами та ін.);

режим праці й відпочинку, який забезпечує високу працездатність за рахунок зменшення стомлення;

естетичні, які сприяють формуванню позитивних емоцій у працівника;

соціально-психологічні, які характеризують взаємовідносини у трудовому колективі та створюють відповідний психологічний настрій працівника.

Відповідно цього показника сумарний час на регламентований відпочинок розраховується за рівнянням регресії: Т_р = 1,41х - 7,85, де х - показник умов праці у балах.

Мінімальний час на відпочинок при будь-яких умовах повинен бути не менш ніж 10 хвилин у зміну, не враховуючи обідньої перерви. Крім часу на відпочинок, також передбачається час для особистих потреб, який на основі фізіологічних досліджень передбачає для робітників промислових підприємств 10-15 хвилин.

Порядок використання робочого часу (режим змінності, початок і кінець зміни, тривалість обідньої перерви, режим праці й відпочинку) встановлюється кожною організацією самостійно і відображається у колективному договорі.

Важливим засобом регламентування режимів праці й відпочинку як у безперервному, так і в звичайному виробництві з багатозмінною працею є графіки змінності, які визначають кількість і порядок чергування змін, їхню тривалість, час відпочинку між змінами. На підприємствах використовуються різні графіки змінності: одно-, дво-, три і чотиризмінні: для однієї, двох, трьох, чотирьох і п’яти бригад; для звичайного і безперервного робочого тижня, з постійними і змінними вихідними днями.

Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень в години, визначені графіками змінності. Тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи і тривалість перерви на обід).

У таблиці 10.2 наведено графік змінності для трьох бригад протягом п’ятиденного робочого тижня.

Таблиця 10.2

Графік для п’ятиденного робочого тижня для трьох бригад

Зміна

Число місяця

ін.

ІІ

ІІІ

Умовні позначення: А,Б,В – умовні назви бригад, О – день відпочинку

На роботах з особливими умовами і характером праці в порядку і випадках, передбачених законодавством, робочий день може бути поділений на частини з тією умовою, щоб загальна тривалість роботи не перевищувала встановленої тривалості робочого дня.

В окремих випадках органи місцевого самоуправління можуть накладати свої обмеження на порядок використання робочого часу у зв'язку із стихійним лихом, дефіцитом енергоресурсів, нестачею засобів громадського транспорту та з інших причин.

У регулюванні робочого часу слід враховувати інтереси як організації в цілому, так і працівників. Якщо інтереси цих двох сторін не збігаються, тоді варто шукати компромісні варіанти розв'язання питань шляхом запровадження:

- ковзного робочого тижня;

- гнучкого графіку роботи (гнучкий робочий день, режим "змінного обсягу робочого часу", режим “ступінчастого графіка", режим "стислого робочого тижня");

- неповного робочого дня;

- неповного або подовженого робочого дня;

- розірваного робочого дня;

- тимчасової роботи;

- сезонної роботи; сумісництва;

- надомної праці тощо.

Як свідчить зарубіжний досвід, іноді ефективно застосовувати на підприємствах, крім чинного жорсткого графіка роботи, гнучкі режими праці (гнучкий робочий день). Сутність гнучкого графіка робочого часу полягає в тому, що робочий день розподіляється на дві частини: фіксований робочий час у середині дня – час обов’язкової присутності усіх працівників на своїх робочих місцях і змінний (гнучкий) робочий час – на початку і наприкінці робочого дня, коли працівник самостійно регулює час початку і завершення роботи. Змінний (гнучкий) час має бути відпрацьований таким чином, аби в цілому була додержана тривалість роботи, встановлена правилами внутрішнього трудового розпорядку в розрахунку на тиждень або на місяць. Фіксований робочий час за своєю тривалістю має складати більшу частину робочого часу, що обумовлено необхідністю здійснення відповідних виробничих контактів і контролю за працівниками, що працюють за таким графіком.

Гнучкі режими праці можуть вводитися на певний період або без обмеження строками. На рис. 10.2 наведені варіанти традиційного і гнучкого графіків роботи.

8 12 13 17

традиційний графік роботи

7 9 11 12 13 14 17 19

гнучкий графік роботи

- змінний (гнучкий) час

- фіксований час

- обідня перерва

Рис. 10.2 Варіанти традиційного і гнучкого графіків роботи

Можливість переходу до режиму гнучкого робочого часу лімітується такими умовами, як необхідність чіткого забезпечення обсягу робіт; надійне обслуговування робочих місць, високий рівень внутрішньовиробничого кооперування; наявність відповідної кількості працівників на підприємстві, спроможних виконувати одну й ту саму роботу, їхня тісна взаємодія у бригаді або цеху, можливість нерегулярного використання робочого часу протягом певного календарного періоду та ін.

Гнучкий графік роботи є узагальненою назвою багатьох нестандартних режимів робочого часу. Розглянемо поширені його різновиди.

Режим “змінного обсягу робочого часу” – це система періодичного, у міру виробничої необхідності, залучення працівників до праці.

Режим “ступінчастого графіка” дає можливість починати і закінчувати роботу у будь-який час за однієї умови: відпрацювання установленої змінної норми робочого часу. Це дозволяє кожному працівникові вибрати для себе найбільш зручний розпорядок роботи.

Система “поділу робочих місць” припускає використання на одному робочому місці почергово двох працівників, зайнятих неповний робочий день.

Кожен з них може працювати по 3-6 годин у зміну, але обладнання при цьому використовується протягом 6-12 годин.

Режим “стислого робочого тижня” встановлюється у межах двотижневого періоду. Він є подовженням робочого дня з одночасним збільшенням кількості вихідних. Існує декілька різновидів цієї форми організації робочого часу :

- щотижневий цикл: чотири дні роботи по десять годин і три дні відпочинку;

- щотижневий цикл: три дні роботи по тринадцять годин двадцять хвилин і чотири дні відпочинку;

- перший тиждень: чотири дні роботи по дев’ять годин і три дні відпочинку; другий тиждень: п’ять днів роботи по дев’ять годин і два дні відпочинку;

- перший тиждень: три дні роботи по дванадцять годин і чотири дні відпочинку; другий тиждень: чотири дні роботи по дванадцять годин і три дні відпочинку.

Останні два варіанти мають відповідно 5 і 8 годин понад норму часу, які оплачуються у підвищеному розмірі.

Перевага "стислого робочого тижня":

- скорочення кількості цілодобових невиходів на роботу;

- зменшення витрат підготовчо-завершального часу;

- краще використання основних фондів;

- створення умов для проведення ремонтних робіт, пов’язаних із зупинкою устаткування та ін.

Розробка нестандартних режимів робочого часу є дуже відповідальним завданням. Але за допомогою їхнього грамотного впровадження можна досягти значного поліпшення використання робочого часу, що сприятиме суттєвому зростанню продуктивності праці та ефективності виробництва в цілому.