Тема 4. Система професійної освіти України

ПИТАННЯ ТЕМИ ТА ОСНОВНІ ТЕРМІНИ

· підготовка трудових ресурсів держави як соціальна і наукова проблема

· загальна характеристика системи професійної освіти України

· професійно-технічна освіта і її структура

· вища школа як підсистема професійної освіти

· поняття про рівні акредитації

Основні терміни теми: структура професійно-технічної освіти, освітній рівень, освітньо-кваліфікаційний рівень, рівні акредитації

ІНФОРМАЦІЙНІ МАТЕРІАЛИ ТЕМИ

Підготовка трудових ресурсів держави як соціальна і наукова проблема

Нинішній стан економіки України, а також намічені напрямки її реформування не залишають сумніву в тому, що в умовах ринку втриматися на робочому місці зможе тільки висококваліфікований працівник, який досконало володіє своєю професією і озброєний необхідними спеціальними знаннями, що дозволяють швидко змінювати спеціалізацію в рамках цієї професії чи ж саму професію в межах однієї групи професій. Сьогодні можна констатувати, що суспільство впритул підійшло до тієї оцінки в соціально-політичному й економічному реформуванні, за якої виникає конкуренція кваліфікованої робочої сили.

У сформованій ситуації, коли інститути соціального захисту людини не поспівають за темпом перетворень, що відбуваються, і багато членів суспільства виявляються беззахисними перед ринком, найбільшим гарантом для працездатної частини населення може стати наявність професійної освіти. У цьому реалізується її (як і освіти в цілому) найголовніша для людини захисна функція. Система освіти, у т.ч. і професійно-технічної, покликана забезпечити кожного члена суспільства як обов’язковою загальною, так і наступною професійною освітою. При такому підході не посібник, а висока кваліфікація і сучасна професія для випускників ПТУ, технікумів, вузів можуть стати певним гарантом зайнятості і захисту від безробіття. Зараз, коли все суспільство і відповідні соціальні інститути знаходяться в стадії корінної реорганізації, система освіти не може залишатися колишньою. Доречно згадати, що будучи підсистемою суспільно-економічної формації, система освіти визначається рівнем розвитку продуктивних сил. У той же час, будучи елементом надбудови, вона визначається базисом, тобто виробничими відносинами. Таким чином, діють два загальних закони розвитку освіти:

1) закон відповідності системи освіти рівню розвитку продуктивних сил;

2) закон відповідності, системи освіти виробничим відносинам.

При цьому доречно зробити акцент на тому, що відповідність повинна бути випереджаючою. Подібної точки зору дотримується і доктор педагогічних наук, професор А. Новиков, що, формулюючи принцип випереджальної освіти, однозначно визначає, що «рівень загальної і професійної освіти учасників виробництва, тобто рівень загального і професійного розвитку їхньої особистості, повинен випереджати рівень розвитку самого виробництва».

Яка ж роль системи профтехосвіти в підготовці таких робітників і фахівців, якщо традиційні ПТУ не можуть забезпечити потрібний рівень їхньої освіти?

Проблема якості трудових ресурсів України і країн СНД трансформується в проблему якості підготовки випускників системи профтехосвіти. Слід зазначити, що мова йде не тільки про формування певних теоретичних знань, практичних умінь і професійних навичок, а і про розвиток тих професійно важливих і загальнолюдських якостей і властивостей особистості, що у процесі трудової діяльності будуть сприяти швидкій адаптації на виробництві, освоєнню нової техніки і технології, дозволяє динамічно змінювати спеціальність, а при необхідності ‑ і професію. Адже в розвинутих країнах вважається цілком нормальним 3-4 рази (а по останнім даним для високорозвинених країн ‑ 5-6 разів) протягом життя змінити спеціальність чи професію. Крім цього, вищезгадані якості і властивості особистості покликані сприяти соціалізації випускників ПТНЗ, установленню комфортних взаємин із членами трудових колективів, у яких вони будуть працювати.

Тому проблема якості підготовки випускників системи профтехосвіти поділяється на дві проблеми.

Перша ‑ проблема підвищення їхнього рівня знань, умінь і навичок. Тут варто обмовитися про те, що сучасна педагогічна наука кінцевою метою навчання в будь-якому навчальному закладі визнає формування нових способів діяльності, що синтезуються на основі отриманих знань, умінь, навичок. У навчальному закладі профтехосвіти метою навчання є відповідно формування нових способів професійної діяльності.

Друга проблема – розвиток професійний важливих і соціально значимих якостей і властивостей особистості випускників ПТНЗ.

При цьому дані проблеми існують на тлі основного протиріччя професійної освіти – протиріччя між потребою особистості в оволодінні тією чи іншою професією з однієї сторони і потребою народного господарства країни у певних фахівцях.

Однією з ключових проблем сучасності є проблема гуманізації освіти й у першу чергу ‑ освіти професійної. Це є чи буде першим кроком у формуванні основ гуманного професіоналізму.

Більш важкою задачею практичної педагогіки буде виховання морального професіонала. Моральність фахівця повинна стати невід’ємною складовою частиною такого поняття як професіоналізм. Допомогти дозволу цієї проблеми повинні професійні навчально-виховні заклади нового типу: вищі професійні училища, професійні ліцеї і коледжі. Таким чином, першочерговою задачею сучасної професійної педагогіки стає розробка змісту освіти для ці установи. До речі, того ж вимагає і Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI сторіччя»).

Якісне рішення цієї проблеми вимагає розробки філософських і теоретико-методологічних основ формування змісту освіти для сучасних і перспективних закладів професійної освіти, що є насущною науковою проблемою.

Загальна характеристика системи професійної освіти України.

Система професійної освіти – це сукупність закладів професійно-технічної і вищої освіти, а так само наукових, науково-методичних і методичних організацій, включаючи органи управління ними.

Структура професійної освіти включає:

- професійно-технічну освіту;

- вищу освіту;

- післядипломну освіту;

- аспірантуру;

- докторантуру.

У відповідності зі ст. 30 Закону України «Про освіту» в Україні встановлюються наступні освітні й освітньо-кваліфікаційні рівні.

Освітні рівні

- :початкова загальна освіта;

- базова загальна середня освіта;

- повна загальна середня освіта;

- професійно-технічна освіта;

- базова вища освіта;

- повна вища освіта.

Освітньо-кваліфікаційні рівні:

- кваліфікований робітник;

- бакалавр;

- молодший фахівець;

- фахівець, магістр.

Уся система професійної освіти України складається з двох основних підсистем: системи професійно-технічної освіти і системи вищої освіти.

Професійно-технічна освіта, її структура і перспективи розвитку.

Основним завданням функціонування підсистеми ПТО є підготовка кваліфікованих робітників для народного господарства країни. Однак крім кваліфікованих робітників у навчальних закладах ПТО можуть готувати окремі категорії службовців (секретар-референт) і в деяких типах навчальних закладів може здійснюватися підготовка до рівня молодшого фахівця.

Підсистема ПТО у відповідності зі ст. Закону України “Про професійно-технічну освіту” містить у собі наступні типи навчальних закладів:

- професійно-технічне училище (ПТУ) відповідного профілю

- професійно-технічне училище (ПТУ) соціальної реабілітації;

- ВПУ (вище професійне училище);

- професійно-художнє училище;

- вище художнє професійно-технічне училище;

- училище-агрофірма;

- училище-завод;

- центр професійно-технічної освіти;

- учбово-курсовий комбінат і інші.

Уся підсистема ПТО має східчасту структуру, в основі якої лежить кваліфікація випускника навчального закладу.

Стаття 13 Закону України «Про професійно-технічну освіту» передбачає її ступінчастість і визначає, що «кожний ступінь навчання в професійно-технічному навчальному закладі має теоретичну і практичну завершеність і підтверджується присвоєнням учневі робочої кваліфікації відповідно до придбаних професійних знань, умінням і навичок».

Конкретизація даної статті знайшла своє відображення в «Комплексних заходах для формування ступеневої професійно-технічної освіти, спеціалізації і перепрофілювання професійно-технічних навчальних закладів», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 1998 року № 481.

Відповідно до даного документа після реалізації Комплексних заходів передбачається «формування ... мережі професійно-технічних навчальних закладів з такими рівнями професійно-технічної освіти:

І рівень  ‑ короткострокове курсове навчання в учбово-курсових комбінатах;

ІІ рівень  ‑ масове професійна освіта випускників загальноосвітніх шкіл у професійно-технічних училищах;

ІІІ рівень  ‑ професійна освіта населення у вищих професійних училищах;

ІV рівень  ‑ професійна освіта населення в модельних центрах професійно-технічної освіти.

При цьому передбачається значне розширення мережі вищих професійних училищ, а також створення таких нових для вітчизняної профтехосвіти навчальних закладів як модельні центри

Модельний центр як перспектива розвитку системи професійно-технічної освіти.

Можна виділити наступні рівні кваліфікації і типи закладів професійно-технічної освіти, у яких здійснюється підготовка робітників до відповідного рівня:

низька ‑ 2 розряд ‑ підготовка в УКК;

середня ‑ 3 розряд ‑ підготовка в ПТУ;

висока ‑ 4-5 розряди ‑ підготовка у ВПУ;

вища ‑ 6 розряд ‑ дотепер підготовка здійснюється тільки на виробництві.

Сучасна наука акмеологія (це наука про закономірності досягнення вершин професійної майстерності) виділяє наступні етапи формування систем професійно-трудової діяльності:

- професійне визначення у виборі систем професійно-трудової діяльності (здійснюється на етапі допрофесійної підготовки);

- оволодіння типовими системами діяльності (тобто етап професійної підготовки, що здійснюється в УКК, ПТУ, ВПУ - іншими словами в системі професійно-технічної освіти);

- формування авторських систем діяльності. Дотепер здійснювався шляхом самоосвіти на виробництві.

З приведених уявлень про діяльність і особистість професіонала видно, що поза сферою обслуговування професійно-технічної освіти залишається така стадія професійного становлення як професійна майстерність, що забезпечує вищу кваліфікацію робітника і характеризується наявністю в нього авторської системи діяльності.

Рішення саме цієї задачі могли б здійснювати модельні центри професійно-технічної освіти.

Які ж концептуальні підходи й ідеї представляється доцільним покласти в основу їхнього створення.

Ціль функціонування модельних центрів - підготовка робітників вищої кваліфікації з числа висококваліфікованих виробничих робочі галузі і кращих випускників ВПУ.

Задачі, що (на основі акмеологічного підходу) покликані вирішувати МЦ:

1. Формування каталогу новітніх виробничих технологій для відповідної галузі.

2. Створення каталогу найвищих досягнень передовиків і новаторів виробництва з описом особливостей виконання ними трудових прийомів і операцій.

3. Розробка високоефективних технологій навчання робітників, необхідних для швидкого оволодіння новітніми виробничими технологіями і передовим досвідом професійної діяльності.

4. Оперативний облік і впровадження в діяльність МЦ останніх досягнень акмеології в області формування Авторських Систем Діяльності, як основи професійної майстерності.

5. Створення банку психологічних і педагогічних тестів для вхідного моніторингу слухачів і наступного їхнього використання з метою самоаналізу що навчаються.

Для реалізації даних задач створення МЦ представляється доцільним здійснювати по наступним напрямках:

1. Формування штатного складу модельних центрів з числа наступних спеціалістів:

а) кращих інженерно-педагогічних працівників системи ПТО:

- майстрів п/о, здатних освоїти новітні виробничі технології;

- викладачів т/о, що володіють прогресивними технологіями навчання;

б) висококласних робітників, здатних здійснювати навчання слухачів МЦ на своїх робочих місцях;

в) вчених в області техніки, професійної педагогіки і психології.

Іншими словами, інженерно- і науково-педагогічні кадри модельного центру повинні складатися з двох основних категорій:

- фахівців і вчених в області виробничих технологій;

- фахівців і вчених в області технологій професійного навчання.

2. Інтеграція з передовими підприємствами галузі, технічними вузами відповідного профілю й інженерно-педагогічних вузів і факультетами.

3. Створення сучасної учбово-матеріальної бази, необхідної для впровадження прогресивних технологій навчання.

4. Формування разом з центрами зайнятості банку даних про наявність робочих місць для наступного працевлаштування випускників МЦ, вивчення попиту і складання заявок на підготовку працівників вищої кваліфікації.

5. Установлення зв'язків із профільними ПТУ і ВПУ для наступної трансляції новітніх виробничих і технологій навчання.

Подібні концептуальні положення, на наш погляд, не входять у серйозні протиріччя з представленнями про модельні центри авторів Комплексних мір, однак істотно конкретизують шляхи їхньої організації і діяльності.

Вища школа як підсистема професійної освіти країни.

Вища освіта покликана забезпечити фундаментальну наукову і професійно-практичну підготовку до певного освітньо-кваліфікаційного рівня.

У відповідності зі статтею 43 закону “Про освіту” вищими закладами освіти є технікум, коледж, інститут, університет, академія, консерваторія і т.д.

Рівні акредитації вищих навчальних закладів

Так само як і професійно-технічна вища освіта має ступеневу структуру. Вона визначається чотирма рівнями акредитації вищих закладів освіти:

I рівень – технікум;

II рівень – коледж і прирівняні до нього навчальні заклади;

III і IV рівні – всі інші навчальні заклади в залежності від результатів акредитації.

Вищі навчальні заклади забезпечують підготовку фахівців до таких освітньо-кваліфікаційних рівнів:

- молодший фахівець – забезпечують технікуми (і ВПУ);

- бакалавр – коледжі і усі вузи більш високого рівня акредитації.

- фахівець і магістр – вузи ІІІ і IV рівнів акредитації.

Навчальний процес у вузах регламентується «Положенням про організацію навчального процесу у вузах» затвердженого наказом Міністра освіти України від 2.06.1993 р. Відповідно до цього положення організація навчального процесу у вузах базується на Законі України «Про освіту», державних стандартах освіти й інших законодавчих актів (проект закону України «Про вищу освіту»).

УЗАГАЛЬНЕННЯ

Система професійної освіти – це сукупність закладів професійно-технічної і вищої освіти, а так само наукових, науково-методичних і методичних організацій, включаючи органи управління ними. Її структура включає професійно-технічну освіту, вищу освіту, післядипломну освіту, аспірантуру, докторантуру.

Уся система професійної освіти України складається з двох основних підсистем: системи професійно-технічної освіти і системи вищої освіти.

Основним завданням функціонування підсистеми професійно-технічної освіти є підготовка кваліфікованих робітників для народного господарства країни.

Вища освіта покликана забезпечити фундаментальну наукову і професійно-практичну підготовку до певного освітньо-кваліфікаційного рівня.

Професійно-технічна освіта здійснюється в таких навчальний закладах як професійно-технічне училище (ПТУ) відповідного профілю, професійно-технічне училище (ПТУ) соціальної реабілітації, ВПУ (вище професійне училище), професійно-художнє училище, вище художнє професійно-технічне училище, училище-агрофірма, училище-завод, центр професійно-технічної освіти, учбово-курсовий комбінат тощо.

Вищими закладами освіти є технікум, коледж, інститут, університет, академія, консерваторія.

Література для самоосвіти:

1. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Основи психології та педагогіки вищої школи в Україні. Навчальний посібник. – К.: ІНТЕЛ, 1995. – 168 с.

2. Закон Украины «О внесении изменений и дополнений в Закон Украинской ССР «Об образовании». – К.: Генеза, 1996. – 36 с.

3. Збірник законодавчих та нормативних актів про освіту: Вип. 1 – К., 1994. – С. 111-132.

4. Педагогічна книга майстра виробничого навчання: Навч.-метод. посібник / Н.Г. Ничкало, В.О. Зайчук, Н.М. Розенберг та ін. / За ред. Н.Г. Ничкало. – К.: Вища школа, 1992. – 334 с.

5. Профессиональная педагогика: Учебник для студентов, обучающихся по педагогическим специальностям и направлениям. – М.: Ассоциация "Профессиональное образование", 1997. – 512 с.

6. Лында А.С., Жильцов П.А., Щербов Н.П. Педагогика: Учебное пособие для индустр.-пед. техникумов профтехобразования. – М.: Высш. шк., 1973. – 392 с.

7. Новиков А Профтехшкола: стратегия развития. – М.: Ровесник, 1991. – 68 с.

8. Ярмоленко П.А., Васильев И.Б., Бакатанова В.Б. Прогрессивные учебные заведения профессионального образования: проблемы, опыт, перспективы. – Харьков – Ростов-на-Дону, 1995. – 235 с.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Назвіть закони розвитку освіти.

2. Що таке система професійної освіти?

3. Яка структура професійної освіти?

4. Назвіть основні освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні.

5. Яке основне завдання професійно-технічної освіти?

6. Дайте перелік основних типів навчальних закладів професійно-технічної освіти.

7. Охарактеризуйте рівні професійно-технічної освіти.

8. Яке основне завдання вищої освіти?

9. Які навчальні заклади відносяться до системи вищої освіти?

10. Перерахуйте рівні акредитації закладів вищої освіти.

11. Підготовку який освітньо-кваліфікаційних рівнів забезпечують вищі навчальні заклади?

12. На яких нормативних документах базується організація навчального процесу у вузах?