Тема 24. Професіоналізм діяльності та особистості інженера-педагога

ПИТАННЯ ТЕМИ ТА ОСНОВНІ ТЕРМІНИ

· професійно-важливі якості особистості інженера-педагога

· методика навчальної діяльності викладача

Основні терміни теми: професійна спрямованість, професійна компетентність, професійно-важливі якості, комунікативність

ІНФОРМАЦІЙНІ МАТЕРІАЛИ ТЕМИ

Професійно-важливі якості особистості інженера-педагога

У професійній діяльності інженера-педагога виділяють чотири групи функцій:

- навчальна, виховна, розвиваюча, мотивуюча;

- конструктивна і дослідницька;

- організаторська і комунікативна;

- самовдосконалення.

Реалізація професійних функцій приводить до утворення трьох основних підструктур особистості інженера-педагога: професійної спрямованості, професійної компетентності, професійно-важливих якостей особистості.

Професійна спрямованість – це інтегральна якість особистості, що визначає відношення до професії, потреба в професійній діяльності і готовність до неї. До якостей, що характеризують спрямованість особистості, варто віднести: професійну позицію, професійно-ціннісні орієнтації, мотиви, покликання до інженерно-педагогічної діяльності. А також суспільну активність, домінантність, соціальний оптимізм і ін.

Професійна компетентність – це рівень поінформованості, авторитетності інженера-педагога, що дозволяє йому продуктивно вирішувати навчально-виховні завдання, що виникають у процесі підготовки кваліфікованого фахівця, формування особистості іншої людини. У структуру професійної компетентності входять: суспільно-політична поінформованість, психолого-педагогічна ерудиція, інженерно-технічна підготовка, педагогічна техніка, уміння і навички по робочій професії широкого профілю й інше.

Психологічною основою компетенції є готовність до постійного підвищення своєї кваліфікації, мобільність професійних функцій.

Професійно-важливі якості – це система стійких особистих якостей, що створюють можливість успішного виконання професійної діяльності.

Реалізація виховної функції жадає від інженера-педагога комплексу значимих якостей, до яких відносяться такі властивості, як ідейна переконаність, обов’язок, колективізм, відповідальність і соціальний оптимізм. Формування соціально-значимих якостей відбувається внаслідок прийняття особистістю цілей, цінностей і норм поведінки інженерно-педагогічної інтелігенції.

Ефективність виховного впливу багато в чому буде визначатися вольовими властивостями педагога, його наполегливістю, ініціативністю, цілеспрямованістю, рішучістю і самостійністю. Поряд з цими властивостями йому важливо мати витримку, дисциплінованістю, гнучкістю поведінки, здатністю передбачати реакцію учнів при зміні педагогічної ситуації, готовність до перебудови способів впливу, здатністю до співробітництва з учнями.

Педагогічна діяльність висуває високі вимоги до емоційної сфери особистості. Емоційна чуйність, здатність поставити себе на місце учня, емпатія, доброта, щиросердечна щедрість поряд з такими стабілізуючими емоційний стан властивостями як урівноваженість, впевненість у собі, самовладання, саморегуляція емоційних проявів, становить необхідні умови педагогічної взаємодії з учнями.

Управління навчально-виховним процесом жадає від педагога інтересу до суспільної роботи, схильності до організаторської діяльності, здатності відбивати психологічний настрой навчальної групи, наявність установки на досягнення успіху, високої якості навчально-виховної роботи, особливої чутливості до міжособистісних відносин, уміння проектувати і створювати педагогічні ситуації, адекватно і швидко реагувати на їхні зміни, вимогливості, практичній спрямованості розуму, критичності, відповідальності.

Важливим компонентом великої групи професійно-значимих якостей інженера-педагога є комунікативність – якість необхідна для посиленого виконання будь-якої педагогічної діяльності. Це товариськість, емоційна експресія, розвинена мова (правильна вимова, логічність, стрункість викладу думок і т.п.), педагогічний такт, здатність «прочитати» щиросердечний стан учня по виразу обличчя, міміці, жестам, позі, ході.

Реалізація навчальної, функції жадає від інженера-педагога схильності ділитися своїми знаннями, уміннями, досвідом, здатності передавати їхній іншим, логічно і діалогічно мислити, міркувати, доводити. Педагог повинен вміти аналізувати, відбирати науково-технічну інформацію і структурувати її в навчальний матеріал, діагностувати можливі пізнавальні труднощі учнів, проектувати і створювати проблемні ситуації, конструювати стратегічні і тактичні цілі навчання.

Озброєння учнів системою техніко-технологічних знанні, і умінні жадає від педагога СПТУ розвиненого технічного мислення, просторового уяви, технічної пам'яті, конструкторсько-технологічних здібностей. Ці властивості поєднуються однією інтегральною якістю – технічним інтелектом.

Ефективність розвитку учнів багато в чому залежить від творчої спрямованості особистості педагога: схильності до технічної творчості, раціоналізаторству, педагогічній уяві, умінню діагностувати і прогнозувати стадії становлення особистості. Ці властивості характеризують креативність особистості.

Важливим фактором успішного здійснення професійних функцій педагога є його психологічні процеси. У ході освоєння інженерно-педагогічної діяльності відбувається професіоналізація цих властивостей: розвивається здатність до розподілу і переключення уваги, збільшується його обсяг, поліпшується концентрація; сприйняття стає більш виборчим і цілеспрямованої, поступово складається педагогічна  спостережливість; розвивається образна і словесно-логічна пам'ять; мислення  стає більш мобільним і оперативним, формується рефлексія на навчально-педагогічну діяльність; розвивається педагогічна уява (передбачення). Професіоналізація психічних властивостей приводить до утворення інтегральної якості - професійно-педагогічного інтелекту.

Професійно-педагогічний інтелект містить у собі оперативне і якісне відображення імовірності подій педагогічної діяльності, спрямованої на професійну підготовку особистості. Його особливістю є інтеграція технічного і педагогічного компонентів мислення, евристичність і прогностична спрямованість.

Особливою підструктурою особистості є біопсихічна, обумовлена  властивостями нервової системи, статевими і віковими особливостями, темпераментом. У психології затвердилося положення, що ці властивості складають природну передумову формування професійно-важливих якостей і обумовлюють успішність освоєння і виконання професійної діяльності. Психофізіологічні властивості особистості впливають на ступінь нервово-психологічної напруги при виконанні діяльності, її динаміку, рівень активності, визначають необхідність вироблення індивідуального стилю діяльності. До властивостей, що мають професійну значимість для  інженера-педагога, відносяться активність, емоційна, стабільність, висока швидкість вироблення умовно-рефлекторних зв'язків, швидкість реакції (при демонстрації робочих прийомів і операцій).

Усі три підструктури особистості інженера-педагога тісно пов'язані, їхній розвиток відбувається в режимі взаємодії.

Усе вище викладене може бути узагальнене в психограмі інженера-педагога:

- професійно-педагогічна спрямованість: ідейна переконаність, суспільна активність, схильність до домінування, соціальний оптимізм, колективізм, професійна позиція і покликання до інженерно-педагогічної діяльності;

- професійно-педагогічна компетентність: суспільно-політична поінформованість, психолого-педагогічна ерудиція, інженерно-технічний кругозір, педагогічна техніка, комп'ютерна підготовленість, уміння і навички по робочій професії, загальна культура;

- професійно-важливі якості особистості: організованість, соціальна відповідальність, комунікативність, прогностичні здібності, здатність до вольового впливу, емоційна чуйність, доброта, тактовність, рефлексія на свою поведінку, професійно-педагогічне мислення, технічне мислення, довільну увагу, педагогічна спостережливість, самокритичність, вимогливість, самостійність, креативність у галузі педагогічної і виробничо-технологічної діяльності;

- психодинамічні властивості: збудливість, урівноваженість, емоційна стійкість, високий темп психічної реакції, успішність формування навичок, екстравертованість, пластичність.

Методика навчальної діяльності викладача

Викладання у професійній школі вимагає звертання не тільки до змісту досліджуваного предмета, але і до творчого мислення, уяви, уваги, пам'яті, до організації розумової роботи студентів. Вивчення будь-якого предмета зв'язано з загальними методами діалектичного пізнання в їхньому конкретному переломленні. Принципи і закони навчання охоплюють усі сторони навчального процесу: зміст, методи, організацію навчальної роботи, форми і засоби навчання.

Викладання у професійній школі ставить метою не просто розглянути, викласти зміст даного предмета вивчення, але й одночасно навчити мисленню в даній науковій галузі і пов'язаних з нею галузях знання і практичних завдань.

Кожне заняття вимагає аналізу, виділення, осмислювання матеріалу, порівняння, зіставлення й інших проявів розумової роботи студентів. Неодмінною умовою засвоєння досліджуваних предметів у вищій школі є розуміння студентами системи теоретичних знань і своєї практичної підготовленості. При цьому важливо, щоб у результаті викладання, а також самостійного вивчення навчального предмета відповіді студентів на вихідні питання навчання були б досить чіткі. Для цього викладачу самому треба відповісти на такі питання:

Які завдання вивчення даного предмета і системі теоретичної і практичної підготовки фахівця? Який зміст і методи вивчення розглянутої наукової галузі? У які зв'язки і відносини будуть вступати знання, одержувані при вивченні даного предмета, з іншими видами навчальної роботи й інших предметів навчання? Яку методологічну підготовку одержать студенти при вивченні предмета в розвитку їхнього кругозору і світорозуміння?

Відповіді на перераховані питання є істотною умовою того, щоб студенти займалися предметом навчання не в силу необхідності, а виходячи з глибокої зацікавленості в його вивченні.

Важливо також, щоб розгляд кожного нового теоретичного положення, висновку, узагальнення змушувало студентів звертатися до раніше пройдених матеріалів і самостійно знаходити шляхи застосування своїх знань для одержання нових знань і для їхнього застосування на практиці. Тому методика викладання передбачає певну логічну послідовність розгляду предмета, систему асоціацій, міркувань і доказів, рішення завдань, систему питань, що направляють мислення студентів у певному напрямку.

Від викладача потрібно ясний і цілеспрямований виклад матеріалу, що активізує сприйняття студентів, що збуджує їхній інтерес до предмета вивчення; від студентів потрібно уважне, вдумливе сприйняття змісту, вивчення його з глибокою зацікавленістю, і більше того – активна пошукова самостійна робота. Дотримання цих умов піднімає викладання на нову якісну висоту.

Для успіху викладання важливе значення мають певна добірність форми вираження змісту, закономірностей і зв'язків досліджуваного предмета, вища внутрішня стрункість системи в поєднанні структурна і функціонального, логіка і симетрія в побудові. Добірність форми і прагнення до удосконалювання суті вираження науки є найважливішими умовами прищеплювання поваги до науки і прагнення до роботи в даній галузі.

Завдання викладання у професійній школі — не натаскування студентів у галузі змісту якихось курсів, а підведення їх до глибокого розуміння закономірностей явищ досліджуваного предмета і до самостійного розширення знань. У результаті вивчення навчальних предметів студенти повинні досить добре розбиратися у відповідних галузях науки і техніки, глибоко розуміти основне й істотне цих галузей, уміти користуватися мовою й апаратом науки і все це вміти застосовувати у відповідній практичній діяльності.

У задачу методики викладання входять три компоненти оптимальності: вивчення психолого-педагогічних основ, організація і підготовка навчальної роботи, проведення занять на високому педагогічному рівні.

Ці три компоненти впливають на таку найважливішу ознаку навчання, яким є ефект навчального контакту між педагогом і студентами.

Зміст його полягає в тому, що вся що повідомляється й інформація, що направляється студентам, сприймається і розуміється ними в повній відповідності з поставленими умовами і завданнями вивчення предмета. Причому ця відповідність включає й активну додаткову самостійну роботу студентів.

Ефект контакту характерний також і тим, що він поєднує сторони – навчальну і навчаючу – і додає цілям і завданням навчання єдиний зміст, що далеко не завжди буває між педагогом і студентами.

Методичне обґрунтування всіх і кожного окремого заняття вимагає їхнього майстерного проведення, заснованого на творчому застосуванні теорії навчання професійної школи до рішення практичних завдань, що випливають з кожної лекції, семінару, лабораторної роботи і т.д. Методика навчання на основі дидактики професійної школи, педагогічної психології, марксистсько-ленінської діалектики дозволяє підходити до підготовки і проведення навчального процесу з різних сторін, але ставити завжди одне головне завдання – пошук найбільш ефективних способів повідомлення наукової інформації і їх переробки в знання студентів. Педагогу потрібно знати сили і здібності своїх студентів і відповідно до принципу доступності пропонувати їм виконувати завдання, але завжди на рівні звертання до найвищої границі їхніх можливостей. Педагогу треба організувати заняття, якою б простою ця справа не здавалася, вибрати оптимальні форми і засоби для його проведення, вибрати ритм і темп заняття. Для викладання характерні три основні стадії: підготовка занять, проведення занять, з'ясування результатів цих занять (встановлення ефекту віддачі, безпосереднього й опосередкованого). Готуючи навчальний матеріал, варто мати на увазі студентів сильних, середніх і слабких і уявляти, як вони будуть сприймати цей матеріал, якої він зажадає від них розумової роботи. Викладач повинен передбачити всілякі питання, що можуть задати студенти по матеріалу, що викладається.

Немає такого навчального курсу, де викладачу під час його викладу не доводиться так чи інакше давати своє трактування змісту предмету, виходячи з завдань навчання студентів. Такий виклад цілком виправданий, більш того, він характеризує глибину підготовки до заняття і творчий підхід до вивчення предмета. У противному випадку викладання носило б просте переказування підручника чи іншого джерела наукової інформації. Майстерність викладача головним чином і визначається власним творчим відношенням до викладу наукового змісту предмета вивчення. Природно, звичайно, що таке власне наукове трактування повинне бути бездоганної в науковому відношенні. Необхідно тут же відзначити, як високо зростає авторитет викладача в очах студентів, коли вони бачать його творчий внесок у досліджувану ними наукову галузь. Більш того, такий викладач може і на заняттях продовжувати науковий пошук разом зі студентами, перетворюючи навчальну роботу у творчу.

Особливо важко викладачу давати своє трактування при викладі фундаментальних галузей знань. Як правило, це під силу тільки досвідченим творчим викладачам, що знають усі пов'язані з цією науковою галуззю традиції і штампи викладу, а також способи оптимального педагогічного варіювання. Молодому починаючому викладачу в цих випадках необхідно уважно придивитися до досвіду таких педагогів, а потім уже давати своє трактування змісту предмета вивчення.

Ефект навчання при використанні тих чи інших методів може залежати від найрізноманітніших компонентів, що становлять навчальний процес: засобів, форм, прийомів, способів навчання, – і від різного сполучення і взаємодії цих компонентів. У той же час буває і так, що ефект того самого методу по однієї і тій же темі вивчення в різних педагогів виявляється різним. Найважливішим методичним завданням тому є пошук правильних шляхів застосування тих чи інших засобів і форм навчання.

Процес вивчення окремих наукових положень звичайно складається з трьох послідовних частин: постановки питання, його розгляду і підведення висновків чи підсумків рішення поставленого завдання. Усі три послідовні частини заняття відіграють істотну роль, однак найбільшої уваги вимагає третя частина – підведення підсумків, установлення того, що вимагає самостійного пошуку. Перша і друга частини підводять студентів до найбільш свідомого й активного сприйняття висновків і закономірностей і звертаються до їх допитливості.

Педагогічна істина говорить, що кожне заняття повинне бути цікавим і глибоким, таким, де інтерес до заняття означає інтерес до предмета, прагнення студентів до глибокого додаткового проникнення в його сутність.

З'ясування результатів занять - найважливіша складова частина навчання, і вона не може бути від нього цілком віддалена екзаменаційними термінами. Іспити, заліки — це реєструючі акти стану знань. Оптимальна методика навчальної роботи й управління навчальним процесом вимагає зворотного зв'язку, тобто інформації про стан системи не тільки по тому, що пройдено, тобто по вхідним даним, але і по тому, що засвоєно і зрозуміле в процесі вивчення предмета. Вираження зворотного зв'язку в навчанні - це далеко не іспити, не заліки і навіть не поточна перевірка знанні, а постійне виявлення результативності функціонування системи навчання. Оптимальність системи навчання підтверджується головним чином результативністю роботи студентів; критерієм методу навчання є характер діяльності викладача й активність розумової діяльності студентів. Відповідно управління системою й оптимальне ведення будь-якого заняття, на основі даних аналізу системи, вимагають корекції як методів викладання, так і методів навчання.

З'ясування знань у процесі занять — це не контроль для фіксації оцінки, а визначення ступеня ефективності навчальної і навчальний діяльності.

Одним з важливих показників результатів навчання є активність студентів в аудиторній чи лабораторній роботах, а також їх самостійна позааудиторна робота у вивченні даного предмета. Показові також питання студентів, їх виступи на семінарах, відповіді на усні і письмові питання викладача і т.д. Одним з істотних показників раціональності застосовуваних методів навчання є прояв інтересу до предмета вивчення, і особливо до самостійного міркування і діяльності в галузі цього предмета. Не менш важливим є встановлення і систематизація причин негативного ставлення і байдужності студентів до досліджуваного предмета, для того щоб змінити це ставлення на протилежне. У кожного студента завжди є свої інтереси, при вивченні будь-якого предмета ці інтереси не тільки повинні враховуватися, але і зближати цілі студентів і викладачів.

Перед методикою навчання у професійній школі, виходячи з цілей підготовки фахівців, виникають три види завдань: освітні, виховні і практичні. Зміст освітніх завдань полягає в тому, щоб у процесі проведення навчальної роботи студенти засвоїли зміст пройдених тим по програмі курсу, сформулювали розуміння сутності предмета вивчення, основних закономірностей і принципів, придбали пізнання головних напрямків розвитку предмета вивчення, зрозуміли його роль і значення в науково-технічному прогресі й у практичній діяльності.

Вивчення всякого предмета і відповідно методика навчання зв'язані з рішенням виховних завдань. Зміст цих завдань полягає насамперед у формуванні в студентів діалектико-матеріалістичного світорозуміння, ідейно-політичної спрямованості у висвітленні змісту предмета і його ролі в науці, техніку, виробництві, у розвитку культури народу. До виховних завдань відноситься розуміння ролі знань, що здобуваються, навичок і умінь і їхнього суспільного значення для своєї країни.

У рішення практичних завдань входить підготовка студентів до визначеної діяльності і до виконання робіт, пов'язаних  прямо чи побічно з майбутньою спеціальністю. Сюди відноситься уміння застосовувати знання на практиці, правильно і доцільно оцінювати практику сьогоднішнього дня, бачити її розвиток і шляхи удосконалювання, уміння працювати самостійно, у колективі і з колективом, об'єктивно оцінювати свою практичну діяльність і діяльність інших. Студент повинен добре знати технологічні процеси свого майбутнього виробництва, сучасні машини й апарати, загальні принципи і методи застосування автоматизації й обчислювальної техніки, економіку виробництва й усе, що пов'язано з практичною роботою фахівця.

Для майстерного викладання істотно важливим є відношення педагога до свого предмета вивчення з позицій глибини і широти наукових уявлень. Така наукова ерудиція забезпечує викладання без штампу, виклад предмета у своєму особистому, творчому трактуванні, зі своїм відношенням до нього, до його наукової і прикладної значимості.

Методика викладання і педагогічна майстерність вимагають дидактичної гнучкості з урахуванням особливостей змісту і призначення предмета вивчення, аудиторії, умов, застосовуваних засобів і форм навчання.

В особливій мірі це відноситься до використання методів і засобів навчання в дидактично обґрунтованому комплексі, коли кожен метод, засіб забезпечують досягнення найкращого приватного результату як складової частини цілого.

Комплексне застосування методів і засобів — це їхнє раціональне сполучення з метою оптимального проведення навчального процесу. У цьому плані варто уникати захоплення застосуванням якого-небудь одного чи двох методів, включаючи і такі методичні системи, як проблемне навчання, програмоване навчання і т.д.

Методичний екстремізм, коли заради одного чи методу засобу витісняються інші, наносить тільки дидактичну шкоду. Більш того, кожен такий метод, засіб утрачають свою функціональну значимість, якщо вони не входять у зв'язки і відносини з іншими методами і засобами навчання.

Практика гарного навчання вимагає в першу чергу глибокої поваги до принципів, закономірностям і правилам, але не менш глибокої уваги до обстановки й умов, у яких ці правила і принципи застосовуються.

Істотно змінюють методи навчальної роботи технічні засоби навчання: інформаційні, контролюючі і навчальні. Технічні засоби конкретизують поняття, явища і події, вони організують і направляють сприйняття, об’єктивізують зміст. Ці засоби виконують функції джерела, міри навчальної інформації, детектора організації уваги і спостереження. Застосування технічних засобів створює певне емоційне відношення студентів до матеріалу вивчення, стимулює інтерес до досліджуваного предмета. Деякі технічні засоби дозволяють оцінювати стан навчання, проводити контроль і самоконтроль знань. Особливо змінюються методи викладання при використанні ЕОМ у навчальному процесі — навчальної техніки вищого порядку. Цей вид навчальної техніки значно змінює характер навчання, функції викладача і студентів. Процес навчання стає більш пошуковим, проблемно-гіпотетичним, модельним з підвищенням коефіцієнта самостійної роботи студентів. Використання технічних засобів навчання, у тому числі і вищому порядку, припускає розвиток і активізацію розумової діяльності студентів, прищеплювання їм навичок аналітичної дії і наукового пошуку.

УЗАГАЛЬНЕННЯ

У професійній діяльності інженера-педагога виділяють чотири групи функцій, реалізація яких приводить до утворення трьох основних під структур особистості інженера-педагога: професійної спрямованості, професійної компетенції, професійно-важливих якостей особистості. Усі ці під структури тісно пов’язані і їхній розвиток відбувається в режимі взаємодії.

Література для самоосвіти

1. Кузьмичева Н.И. Определение педагогической направленности мастера производственного обучения и его функции. – М., 1981.

2. Зеер Э.Ф. Профессиональное становление личности инженера-педагога. – Свердловськ: Изд-во Урал. ун-та, 1988.

3. Педагогика и психология высшей школы. – Ростов-на-Дону: «Феникс», 1998. – 544 с.

4. Педагогика: Учеб. / И.А. Харламов. – 7-е изд. – Мн.: Университетское, 2002. – 560 с.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПІДГОТОВКИ

1. Які функції виконує інженер-педагог?

2. Що таке професійна спрямованість?

3. Дайте визначення професійній компетенції.

4. Назвіть професійно-важливі якості особистості інженера-педагога.

5. Розкрийте питання методики навчальної діяльності інженера-педагога.