Тема 25. Педагогічний менеджмент як наука і мистецтво

← К оглавлению

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29

ПИТАННЯ ТЕМИ ТА ОСНОВНІ ТЕРМІНИ

· системний діяльнісний підхід в управлінні професійною школою

· цілі та завдання педагогічного менеджменту

· основні властивості педагогічного менеджменту як педагогічної системи

· принципи педагогічного менеджменту

· функції (основні функціональні компоненти) педагогічного менеджменту

· методи управління (методи педагогічного менеджменту)

· основні умови попередження і подолання формалізму в освітньому процесі й у керуванні ним

· фактори, що визначають ефективність педагогічного менеджменту

Основні терміни теми: педагогічний менеджмент, системний діяльнісний підхід, функції, методи, принципи та завдання педагогічного менеджменту

ІНФОРМАЦІЙНІ МАТЕРІАЛИ ТЕМИ

Системний діяльнісний підхід в управлінні професійною школою

Освітній процес у професійній школі — це цілісна педагогічна система. Управління ним також вимагає системного підходу. Для цього необхідний глибокий теоретичний аналіз сутності освітнього процесу як системи, закономірностей його функціонування і розвитку, а також сутності і закономірностей педагогічного менеджменту в цілому.

Найважливіші філософські поняття про співвідношення частини і цілого, загального і частки, причини і наслідки знаходять своє вираження в теорії систем, дозволяють виявити, проаналізувати й оцінити реально існуючі протиріччя в реальних соціальних процесах. Усе це має відношення і до освітнього процесу в середніх навчальних закладах, тому що педагогічний менеджмент є складовою частиною соціального управління в цілому.

Довгі роки в наукових і методичних рекомендаціях переважав поелементний, функціональний підхід, коли глибоко і докладно аналізувалася та чи інша функція викладача (вихователя), керівника, методиста тощо, у результаті те чи інше явище часте вивчалося у відриві від інших. На певному етапі такий підхід приніс користь і виправдав себе. У сучасних умовах педагогічна наука все частіше використовує системний підхід, основи якого закладені працями багатьох учених ще в першій половині двадцятого століття.

Системний підхід не є чимось принципово новим, виниклим лише в останні роки. Ще в першій половині двадцятого сторіччя Л. Берталанфі сформулював свою концепцію загальної теорії систем, де під системою розумів сукупність (комплекс) елементів, що вступають у взаємодію. Пізніше це визначення було піддано критиці, тому що не у всякій системі є взаємодія між елементами. Тому А. Хол, Р. Фейджин визначили систему як сукупність елементів, між якими існують не взаємодії, а відносини між об'єктами і їх атрибутами (властивостями). Однак і це визначення спірне, тому що тут будь-яке сполучення елементів назване системою. Необхідно строго розмежувати сумативну систему і діяльнісну, тому що в освітньому процесі вони присутні обидві, і невміння відрізняти їх не дозволяє реалізувати ефективно основні цілі і завдання педагогічного менеджменту в середніх спеціальних навчальних закладах.

Розглянемо, які системи можна виділити в середньому навчальному закладі. Одне зі значень поняття "система" – це упорядкування, розташування чого-небудь у певній послідовності, у певному порядку. Це так звані інтегративні системи (наприклад, систематичний книжковий каталог, розміщення меблів в аудиторії, система освіти в країні тощо). Головна ознака такої системи – те, що при доповненні чи вилученні її окремих компонентів ні сама система в цілому, ні її компоненти не зазнають серйозних змін (додавання карток у каталог збільшує його обсяг, не більше).

Однак освітній процес – це не тільки і не стільки сума чи набір якихось послідовних елементів, а цілеспрямована навчально-виховна діяльність викладача в єдності з навчально-пізнавальною і самоосвітньою діяльністю учнів. Цей процес не тільки керується, але і самокерується. Така система обов'язково має властивість цілісності, і додавання чи вилучення якого-небудь компонента перетворить її вже в іншу, нову систему, а іноді руйнує її. Таким чином, під діяльнісною системою розуміють сукупність об'єктів, взаємодія яких сприяє появі нових інтегральних якостей, не властивих утворюючим цю систему частинам і компонентам. Стосовно ж до освітнього процесу і управління ним необхідно розглянути поняття «педагогічна система», яку можна визначити як «безліч взаємозалежних структурних і функціональних компонентів, підлеглих цілям освіти, виховання і навчання підростаючого покоління і дорослих людей».

Спостереження, аналіз і оцінка ефективності реального освітнього процесу з позицій системного діяльнісного підходу – найважливіша умова реалізації наукового підходу як у теорії, так і в практиці педагогічного менеджменту.

Розглянемо спочатку загальну характеристику природи, сутності, призначення, структури й основних якостей (властивостей) систем узагалі (див. табл. 1).

Таблиця 1

1. ПРИРОДА І СУТНІСТЬ СИСТЕМ. Усі системи поділяються на:

- природні;

- закриті;

- абстрактні

- статичні (незмінність властивостей у часі);

- без ведучого органа;

- біологічні;

- прості (моноструктурні)

- сумативні (упорядкованість, послідовність чого-небудь)

- штучні;

- відкриті;

- конкретні (хоча б два їхні елементи - об'єкти);

- динамічні (зміна властивостей у часі);

- централізовані;

- технічні і соціальні;

- складні (поліструктурні)

- діяльнісні (взаємодія як мінімум двох компонентів)

2. ПРИЗНАЧЕННЯ СИСТЕМ

- мета і доцільний характер (до чого прагне);

- розв'язувані задачі і функції (що переборює, усуває і для чого призначена);

- функціонування, розвиток і саморозвиток

3. СТРУКТУРА (ОРГАНІЗАЦІЯ) СИСТЕМ

- об'єкти (суб’єкти) - частини чи компоненти;

- атрибути (властивості складових її об'єктів);

- відносини чи взаємодії (поєднують систему в ціле);

- наявність рівнів ієрархії й ієрархія рівнів

4 ВЛАСТИВОСТІ (ЯКОСТІ, ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ) СИСТЕМ

- цілісність (сумативність плюс взаємозумовленість);

- сумісність чи несумісність з іншими системами;

- стабільність (стійкість зворотного зв'язку);

- адаптація (пристосування до навколишнього середовища, реакція на навколишнє середовище і її вплив);

- навчання, здатність до самовдосконалення

5. ЗАКОНИ ІСНУВАННЯ Й ЕВОЛЮЦІЇ СИСТЕМ

Закон досягнення мети системою як фактор її переходу в інший стан чи перетворення в іншу (нову) систему.

Закон заперечення революції як фактора розвитку й існування системи взагалі, тому що революція як мінімум, порушує її стабільність, а те і просто (найчастіше) руйнує цю систему.

Закон еволюційного поштовху (чи періодичного струшування) як умова ефективного і прискореного її розвитку (особливо після загибелі в результаті революції тієї системи, у яку дана входила складовою частиною як її сумативний елемент).

Закон домінування асиметрії в системі, як умова її стабільності і виживання в несприятливих умовах до переходу в іншу просторово-тимчасову спрямованість.

Закон критичної маси органа управління говорить, що система функціонує ефективно і доцільно доти, поки маса органа управління на два порядки менше маси керованої системи.

Розглянемо освітній процес з позицій системно-діяльнісного підходу (як цілеспрямовану взаємодію викладача з учнями):

ВИКЛАДАЧ

(здійснює управління учбово-пізнавальним процесом)

УЧНІ

(здійснюють самоврядування самоосвітнім процесом)

ЕТАП ПЛАНУВАННЯ

- з урахуванням цілей суб'єкта менеджменту (викладача);

- іноді з загальних цілей освітнього процесу;

- іноді в писемній формі;

- з урахуванням попереднього досвіду теорії і практики планування;

- на відносно тривалий період часу

ЕТАП САМОСТІЙНОГО РІШЕННЯ

- з урахуванням особистісних цілей учнів;

- виходячи з індивідуальних потреб особистості учнів;

- переважно в усній формі;

- з урахуванням особистого досвіду і спостережень учнів;

- на обмежений період часу

ЕТАП ОРГАНІЗАЦІЇ

- на рівні методики;

- слабке сполучення реального з бажаним;

- відносна (часто формальна) зацікавленість у результаті;

- на основі особистого досвіду сполучення теорії з практикою

ЕТАП САМООРГАНІЗАЦІЇ

- на рівні технології;

- тільки на основі реальних можливостей даної особистості;

- реальна зацікавленість у результаті;

- частіше на основі методу проб і помилок даного індивіда

ЕТАП КОНТРОЛЮ Й ОЦІНКИ РЕЗУЛЬТАТУ

- періодичний, вибірковий і частковий контроль;

- зацікавленість у колективному результаті;

- велика імовірність оцінки за формальними показниками;

- загальні наслідки некомпетентної оцінки;

- частіше недооцінка вкладених витрат і отриманого учнями результату

ЕТАП САМОКОНТРОЛЮ І САМООЦІНКИ

- постійний, загальний і повний з позицій вироблених до цього часу умінь;

- зацікавленість в індивідуальному результаті;

- особистісна опірність оцінки за формальними показниками;

- часні (особистісно-значущі) наслідки некомпетентної оцінки;

- в основному завищена оцінка вкладених витрат і отриманого результату

Розглянемо тепер основні характеристики освітнього процесу і управління ним з позицій системного підходу. Безсумнівно, що освітній процес можна віднести в більшому ступені до діяльнісної системи, хоча сумативність і є присутньою у ньому в тому чи іншому ступені, але ця друга обставина відіграє меншу роль, ніж перша. Таким чином, освітній процес у цілому – це діяльнісна, штучна і відкрита система. До того ж, це конкретна, динамічна і, деякою мірою, централізована система.

Приймаючи до уваги, що всі природні системи підкоряються тільки природним, об'єктивним законам природи, а штучні соціальні системи, а виходить, у тому числі й освітній процес, - суб’єктивним законам, правилам і принципам, установленим самою людиною, можна зробити висновок про те, що науковою основою управління освітнім процесом у середніх спеціальних навчальних закладах у цілому є реальні і конкретні цілі, а також у достатньому ступені достовірні (у межах наявного узагальнення суб’єктивного досвіду менеджерів різного рівня управління) принципи і методи управлінської діяльності. Однак тут слід особливо зазначити, що сліпе копіювання цих основних положень теорії з області економіки чи діяльності якої-небудь організації, у силу специфіки самого педагогічного процесу, не дозволяє реалізувати принципи науковості управління як у теорії, так і в практиці педагогічного менеджменту. Специфіка предмета, продукту, знаряддя і результату праці керівників і викладачів середніх навчальних закладів обумовлює і розробку (визначення, виявлення) специфічних цілей, принципів, методів і прийомів їх управлінської (менеджерської) діяльності.

Відомо, що будь-які системи є відкритими, якщо вони обмінюються речовиною, енергією чи інформацією з навколишнім середовищем. Система вважається закритою, якщо в неї не надходить і з неї не виділяється енергія в будь-якій формі (наприклад, у вигляді інформації, тепла, фізичних матеріалів і так далі) і, отже, компоненти її не змінюються. Відкрита система стає закритої, якщо припиняється надходження в неї чи вихід з неї енергії. Освітній процес, як і всяка педагогічна система, безсумнівно є відкритою, тому що присутній постійний обмін інформацією й енергією з навколишнім середовищем, і, більш того, найефективніше функціонування і розвиток подібної системи обумовлено ступенем її відкритості.

Освітній процес, як централізована система, характеризується тим, що один елемент чи одна підсистема грає головну чи домінуючу роль у функціонуванні всієї системи. Цю частину можна назвати головною частиною системи, чи її центром. У соціальній, а виходить, і в педагогічній системі цю роль виконує комунікативний елемент. Малі зміни в цій головній частині відбиваються на всій системі, викликають значні зміни в ній. Прикладом з політичного життя може служити тоталітарний режим, коли одноособове рішення глави держави визначає поведінку всієї системи, чи рішення керівника навчального закладу при авторитарному стилі управління (взаємодії з підлеглими).

Розглянемо поняття навколишнього середовища. Для будь-якої системи навколишнє середовище є сукупність всіх об'єктів, зміна властивостей яких впливає на саму систему, а також тих об'єктів, чиї властивості змінюються в результаті поведінка цієї системи. До освітнього процесу, як до системи, це має саме пряме відношення, навколишнє середовище робить часом вирішальне значення на нього в цілому.

Мета і доцільний характер освітнього процесу як педагогічної системи – його основна властивість, важлива ознака і характеристика. Усяка педагогічна система — це система діяльнісна, а безцільної діяльності просто не буває. Тим більше не підлягає сумніву доцільність саме освітнього процесу. Це положення підкріплене і при розгляді рівнів ієрархії, де ціль – їхня вершина і початок.

Цілі та завдання менеджменту

Менеджмент педагогічний — комплекс принципів, методів, організаційних форм і технологічних прийомів управління навчально-виховним і учбово-пізнавальним процесом, спрямованих на підвищення його ефективності.

Педагогічний менеджмент, як і всяка діяльність, має цілеспрямований характер. Це визначає необхідність вичленити основні цілі менеджменту в професійних навчальних закладах і визначити правила їх науково обґрунтованого формулювання. Як основні цілі визначаються наступні:

- ефективне і планомірне використання сил, засобів і часу всіх працівників навчального закладу й учнів;

- визначення відповідності діяльності менеджерів освітнього процесу середніх навчальних закладів конкретним цілям і реальним планам соціально-економічного і духовного розвитку суспільства;

- повнота, порівнянність, несуперечність, взаємозв'язок, конкретність і реальність певних цілей і їхня співпідпорядкованість головної меті – вихованню, навчанню і розвитку людини як вільної, відповідальної і творчої особистості, формуванню в нього готовності до праці, активної життєвої позиції, наукового світогляду.

Алгоритм формулювання цілей був запропонований Дж. Л. Морриссеєм, який показав, що правильне формулювання цілей управління повинне починатися з дієслова невизначеної форми чи наказового нахилення, що характеризує виконувану дію, і відображати наступні основні положення:

- конкретизувати необхідний кінцевий результат;

- конкретизувати заданий термін досягнення мети;

- конкретизувати максимальну величину припустимих витрат сил, засобів, часу й енергії;

- давати, де це можливо, кількісну характеристику необхідного результату робіт, необхідну для підтвердження факту досягнення мети;

- обмовляти тільки те, "що" і "коли" повинно бути зроблено, не вдаючись у деталі, "як" і "чому" це повинно бути зроблено;

- відповідати безпосередньо цільовому призначенню і функціональним обов'язкам даного виконавця;

- бути зрозумілою усім, хто буде працювати для її досягнення;

- бути реальною і досяжний, але не легкою;

- забезпечувати велику віддачу від витрат часу і ресурсів у порівнянні з іншими можливими цілями;

- бути реалізованою в межах наявного чи очікуваного бюджету часу;

- чи виключати робити мінімальною можливість подвійної відповідальності за результат спільних робіт;

- повинна відповідати основним принципам і методам наукової організації праці;

- збігатися з інтересами виконавців і не викликати конфліктів в організації;

- фіксуватися в письмовому виді;

- бути погодженою менеджером в особистій бесіді з підлеглими.

Досягнення даних цілей менеджменту жадає від керівника середнього навчального закладу чіткого уявлення про ті завдання, які воно вирішує. Основні завдання педагогічного менеджменту як діяльнісної системи визначаються наступним:

- по-перше, відбивають періодичність і послідовність як окремих дій виконавця, так і всієї діяльності в цілому;

- по-друге, передбачають методику і правила виконання окремих видів роботи на конкретний відрізок часу;

- по-третє, визначають вимоги до якості результату діяльності й ефективності способів досягнення намічених цілей з урахуванням оптимальності витрачених зусиль, засобів і часу;

- по-четверте, установлюють вимоги до складу і кваліфікації виконавців, визначених для конкретної діяльності (відповідно до їх функціональних обов'язків);

- по-п'яте, визначають кількість необхідної інформації і її основні джерела з позицій умови оптимальності (необхідності і достатності);

- по-шосте, визначають і передбачають основні правила контролю й обліку ходу і результатів діяльності виконавців.

Основні властивості педагогічного менеджменту як педагогічної системи

Цілі і завдання виражають сутність першого системоутворюючого фактора, педагогічного менеджменту як діяльнісної педагогічної системи. Його можна назвати цільовим чи проектувальним.

Другим системоутворюючим фактором є комунікативний, що включає в себе стиль взаємин педагога й учнів (перший рівень управління), директора середнього навчального закладу і викладачів (другий рівень управління) і так далі. Цей фактор, як правило, розглядається при характеристиці особистості викладача як суб'єкта менеджменту учбово-пізнавального процесу.

Третій системоутворюючий фактор визначається як змістовно-організаційний (змістовна сторона педагогічного менеджменту), реалізується на основі визначених принципів і методів.

Четвертий системоутворюючий фактор – аналітико-результативний. Усі структурні і функціональні компоненти, а також системоутворюючі фактори діяльнісної системи, як видно на малюнку, взаємозалежні з конкретними функціями (компонентами) педагогічного менеджменту.

Функціонування, розвиток і саморозвиток освітнього процесу як педагогічної системи – головна умова його існування. Розвиток і саморозвиток – це, в основному, реальний засіб функціонування, тобто в широкому розумінні - наслідок цілеспрямованої діяльності. Наприклад, розвиток будь-якої людини є наслідком її діяльності і спілкування. Всяка освітня система створюється з метою забезпечення розвитку росту, якісної зміни учнів на основі їхньої взаємодії з викладачем, один з одним, з підручником, з ЕОМ і так далі.

Відомо, що елементи всякої педагогічної системи можуть бути системами нижчих порядків. Для освітнього процесу як системи характерна наявність відносин між його об'єктами і між їхніми властивостями (між викладачем і учнями, між керівниками школи і чи викладачами учнями і т.п.). Усі структурно-функціональні компоненти і самоутворюючі фактори діяльнісної системи взаємозалежні з компонентами педагогічного менеджменту в такий спосіб (див. малюнок).

На даному малюнку в суцільному кружечку - основні компоненти діяльнісної системи, а в пунктирному – її системоутворюючі фактори.

Структура чи організація системи – найважливіша умова її існування і настільки ж необхідна ознака. До освітнього процесу як педагогічній системі це положення відноситься самим безпосереднім образом, тому що безглуздо взагалі говорити про її наявність без взаємодії реальних людей, у реальних умовах середнього навчального закладу, навчальних занять і тому подібних.

Освітній процес як система має конкретні цілі, функції і властивості, що відрізняються від цілей, функцій і властивостей складових його об'єктів, відносин і атрибутів. Об'єкти всякої системи – це просто її чи частини компоненти, а атрибути – це властивості об'єктів (компонентів, складових частин) системи. Відносини – це те, за допомогою чого система поєднується в одне ціле, у нашому випадку – це взаємодія суб'єктів освітнього процесу в цілому.

Наявність двох і більш типів зв'язку – також найважливіша ознака, характеристика й умова існування освітнього процесу як діяльнісної системи. Безсумнівно, що вибір мети будь-якої діяльності здійснює суб'єкт цієї діяльності, але надалі обрана ним самим і поставлена перед ним мета впливає на дії цього суб'єкта – керівника, методиста, викладача, учня і т.п. У процесі діяльності суб'єкт і об'єкт також випробують взаємний вплив. Стосовно ж до освітнього процесу як до педагогічної системи правомірніше говорити про суб'єкт-суб'єктні відносини, тому що головна вимога, що пред'являється до учнів в навчально-пізнавальному процесі, - це їхня активність і зацікавленість, а об'єкт активним бути не може. Активність – це властивість особистості, невід'ємна властивість цієї особистості й у структуру, і в змісті самої педагогічної системи. Тому і викликає визначені сумніви декларування активних форм і методів навчання. Форма не може бути ні активною, ні пасивною, та й метод теж.

У цілому основні структурно-функціональні компоненти освітнього процесу як педагогічної системи характеризуються також і тим, що між ними існує як мінімум парний, взаємообумовлений зв'язок. Руйнування якої-небудь чи пари її складової негативно позначається на всій системі.

Розглядаючи рівні ієрархії й ієрархію рівнів, необхідно враховувати, що в структурі педагогічного менеджменту по вертикальних зв'язках домінують відносини субординації, що характеризуються відсутністю зворотного зв'язку (чи дуже слабким зворотним зв'язком) від об'єкта менеджменту до суб'єкта. При наявності різноманітних горизонтальних зв'язків управління (директор - педагог, директор - заступник, педагог - учні тощо) домінують відносини координації, що дозволяє реалізувати основні функції педагогічного менеджменту більш оперативно й ефективно.

$Описание: E:\result\result\Дистанцiйне навчання (ДН)\k209\025\image001.gif$

Наявність рівнів ієрархії й ієрархії рівнів визначає і характеризує наступну властивість і ознаку освітнього процесу як педагогічної системи. Верхній рівень ієрархії займає мета, що зв'язана також з верхнім рівнем ієрархії педагогічного менеджменту - ухваленням рішення чи планування (див. мал.). Середній рівень ієрархії освітнього процесу як педагогічної системи визначає підсистему відносин "педагог - учні", а також способи і зміст їхньої діяльності. Усе це входить у другий рівень ієрархії педагогічного менеджменту - у наукову організацію освітнього процесу. Нижчий рівень ієрархії в будь-якій педагогічній системі характеризується результатом функціонування (розвитку, саморозвитку) освітнього процесу в цілому. Саме на цей рівень "накладається" третя функція педагогічного менеджменту - контроль (контроль зовнішній і внутрішній, взаємоконтроль, самоконтроль, наприклад, при роботі на довірі).

Цілісність - це найважливіша умова існування освітнього процесу як педагогічної системи, головна його властивість і головна ознака. Порушення цілісності приводить до розпаду взагалі діяльнісної системи як такий. Властивість цілісності обумовлює взаємозв'язок, взаємовплив, взаєморозвиток всіх компонентів і системоутворюючих факторів педагогічної системи в цілому.

Усякі системи можуть бути сумісними один з одним в одному відношенні і несумісними в іншому; це залежить від мети, для якої створюється система, а також від навколишніх факторів. Оптимізація означає також пристосування системи до навколишнього середовища, у результаті якого забезпечується її найкраще функціонування в заданих просторово-тимчасових характеристиках. Взаємооднозначна відповідність між об'єктами системи, при якому зберігаються відносини між ними, називається ізоморфізмом. При аналізі, оцінці і синтезі педагогічних систем ми маємо справу, головним чином, з поняттям системи як певної цілісності, тобто з її внутрішніми відносинами в даному навколишньому середовищі.

Багато природних систем, особливо живі, мають властивість, що називають адаптацією. Це означає, що вони здатні реагувати на навколишні їхні середовища таким чином, щоб отримати в результаті сприятливі наслідки для своєї діяльності. Системи подібного типу мають як би заздалегідь запланований "кінцевий стан", і їхня поведінка така, що вони досягають подібного стану незважаючи на несприятливі умови навколишнього середовища. Такий "кінцевий стан" являє приклад найпростішого виживання. Еволюційна теорія заснована, у значній мірі, на понятті адаптації систем до навколишнього середовища. Освітній процес як діяльна педагогічна система також має засоби адаптації, що дозволяє йому "вижити" (у недемократичному суспільстві в основному за рахунок надмірного конформізму).

З поняттями "адаптація", "навчання", "еволюція" тісно зв'язана поняття "стабільність" педагогічної системи. Система є стабільною щодо деяких її перемінних, якщо ці перемінні прагнуть зберегтися у певних межах. Система, що адаптується, є стабільною для всіх її перемінних, котрі повинні зберігатися у певних межах для сприятливого функціонування цієї системи. Природа, спрямованість і ступінь досконалості зворотного зв'язку в освітньому процесі й у керуванні ним як у діяльнісної системі впливають на його чи стабільність нестабільність.

У цілому, освітній процес, як діяльнісна система, знаходиться постійно в безупинному розвитку, володіючи колосальною здатністю до удосконалювання за умови чіткої, наукової організації управління ним (педагогічного менеджменту), і, навпаки, - виявляє схильність до деградації (негативний розвиток і удосконалювання) - при чи відсутності поганій організації управління (педагогічного менеджменту) цим процесом. Ніякої людини в принципі нічому навчити не можна, якщо вона того сама не захоче. Керувати пізнавальним і самоосвітнім процесом - це значить у першу чергу направляти, допомагати, поправляти на основі чіткого планування, організації і контролю цього процесу в цілому.

Принципи педагогічного менеджменту.

Принципи педагогічного менеджменту — основні правила поведінки суб'єкта менеджменту при взаємодії його з керованими суб'єктами (об'єктами).

Гуманізація — принцип наукової організації праці в структурі і змісті педагогічного менеджменту. Головна умова розвитку здібностей учнів в організованому навчально-виховному процесі.

Оптимальність — основний принцип у структурі і змісті педагогічного менеджменту, умова необхідності і достатності кількості вимог (розпоряджень, указівок), пропонованих суб'єктом менеджменту до діяльності виконавця (оптимальності кількості розділів плану роботи, кількості планованих заходів і т.п.).

Принципи аналітичної діяльності суб’єкта менеджменту – основні правила, яких повинен дотримуватися менеджер навчально-виховного процесу при спостереженні, аналізі й оцінці ефективності діяльності викладача й учнів.

Найважливішим принципом педагогічного менеджменту є принцип конкретного цілепокладання, як основа і планування, і контролю, тобто основа змісту всієї діяльності менеджера будь-якого рівня управління.

Принцип кооперації і поділу праці відбиває найважливішу вимогу до управлінської діяльності менеджера будь-якого рівня. Неприпустиме прагнення керівника усе зробити самому: скласти план роботи, організувати його виконання, одноосібно контролювати і координувати діяльність усіх виконавців. При такому положенні ініціатива і творчість виконавця поступово знижується, а керівник усе більш потопає в "текучці". Тому тільки опора на громадські організації навчального закладу, на колективну творчість і колективний розум дозволяють керівнику реалізувати це найважливіше положення. Особливо це актуально в епоху переходу і становлення Демократії і гласності як у житті нашого суспільства взагалі, так і в навчальних закладах зокрема.

Чітка реалізація основних ідей педагогічного менеджменту на практиці просто неможлива без реалізації принципу функціонального підходу. Перетворення в життя цього принципу є також умовою постійного розвитку, удосконалювання управлінської діяльності на основі постійного відновлення, уточнення і конкретизації функцій виконавців. Посадові інструкції, правила внутрішнього трудового розпорядку, науково обґрунтовані вимоги до навчально-виховної діяльності викладача не можуть бути незмінними. Відсталість, шаблон, застарілий стереотип у цій важливій справі породжують формалізм, що виражається в перевазі, що віддається звичним, легенею і "зручним" формам організації (а по суті — дезорганізації) діяльності, усупереч духу, змісту і суті її змісту.

Принцип комплексності припускає сполучення цільового, функціонального і лінійного управління. Системне управління немислиме поза комплексом науково обґрунтованих суб'єкт-суб'єктних управлінських впливів, і даний принцип складає його суть. Не можна, визначивши цілі і задачі менеджменту, зупинитися на етапі планування діяльності підлеглих, пустивши всю справу на самоплив. На практиці ж, на жаль, ще зустрічаються факти, коли план роботи в навчальному закладі складається чітко, з наукових позицій, але етап його реалізації - організація виконання прийнятих рішень — упускається керівниками. Відзначається й інше положення — план продуманий, організоване його виконання, наприклад, на початку навчального року, а періодично контролювати і координувати діяльність виконавців керівники забувають (не встигають, не можуть і т.п.). У цьому випадку принцип комплексності не реалізується на практиці, що і приводить, незважаючи на наявність правильно реалізованого першого компонента педагогічного менеджменту, до зниження ефективності управління педагогічною системою в цілому.

Ефективне наукове управління передбачає також реалізацію принципу його системного самовдосконалення на основі досягнень теорії і передової практики менеджменту. Це положення особливе важливо в даний момент, коли в нашому суспільстві удосконалюється весь механізм управління, на всіх рівнях.

Функції (основні функціональні компоненти) педагогічного менеджменту.

Важливим поняттям педагогічного менеджменту є поняття про його функції, що відображають основний зміст управлінської діяльності, а точніше — закінчений цикл визначених дій у сумі і складових управлінської діяльності у цілому. Іншими словами, функція — це особливий вид управлінських дій (з позицій суб'єкт-об'єктних відносин - управлінських впливів) на об'єкт менеджменту чи особливі види дій суб'єкта менеджменту з інформацією. Це дуже істотне поняття, тому що інформація, необхідна для управління, є предметом і, у той же час, продуктом управлінської діяльності, тобто власне всього менеджменту.

Виходячи з теорії менеджменту і базуючи на аналізі практики управління середніми навчальними закладами, надається можливим виділити основні функції власне педагогічного менеджменту.

1) Функція планування прийняття рішення (розпорядження, накази, рекомендації, плани, рішення ради, рішення педради і т.п.).

Планування навчально-виховного процесу (чи ухвалення рішення) — перший основний компонент (функція) педагогічного менеджменту, що реалізується через визначення основних видів діяльності і заходів з чіткою вказівкою конкретних виконавців, термінів виконання, з обліком наявного в розпорядженні даного суб'єкта фактичного бюджету часу. Безсумнівно, що всякий управлінський вплив є підсумком певного управлінського рішення, прийнятого менеджером конкретного рівня управління. При цьому управлінське рішення повинне задовольняти цілому ряду вимог. Аналіз теорії менеджменту і вивчення практики показує, що рішення повинне мати:

по-перше, цільову спрямованість (тобто цілком відповідати мети педагогічного менеджменту);

по-друге, бути обґрунтованим і мати конкретну адресу – хто буде перетворювати його в життя і нести відповідальність за його ефективну реалізацію; рішення повинне бути правомірним, тобто базуватися на строгій правовій основі;

по-третє, прийняте рішення повинне бути також несуперечливим, тобто відбивати єдність і погодженість даного рішення з загальною системою прийнятих управлінських рішень;

по-четверте, прийняте рішення повинне відповідати умові конкретності за часом його реалізації і передбачати критерії ефективності його реалізації з урахуванням оптимальності затрачуваних сил, засобів і часу;

по-п'яте, рішення повинне відповідати умові актуальності і сучасності, а також бути повним, коротким і чітко викладеним.

Виходячи з усього вищесказаного, можна визначити, що план роботи на навчальний рік - це взаємозалежна, об'єднана загальними цілями сукупність практичних заходів і справ по реалізації поставлених перед навчальним закладом цілей і рішення конкретних задач навчання, виховання і розвитку учнів, а планування навчальних занять - специфічний акт ухвалення рішення по конструюванню загальної умоглядної чи письмової моделі взаємодії викладача й учнів у ході занять. Основою цього етапу служать мета, задачі і реальний час уроку, а також принципи, методи і зміст навчально-виховної діяльності викладача й учбово-пізнавальної діяльності учнів. Етап планування залишається формальним актом, якщо відсутній елемент прогнозування в цей момент.

2). Функція організації виконання прийнятих рішень і планів, що включає в себе доведення прийнятого рішення (плану) до виконавця; матеріально-технічне забезпечення можливості виконання даного рішення (плану); узгодження даного плану (рішення) з установками і потребами особистості виконавця (другого суб'єкта менеджменту).

Організація виконання прийнятих рішень і планів - другий базовий компонент (друга функція) педагогічного менеджменту, основою якого є принципи НОТ.

3) Функція попереднього (перевірка тільки всіляких планів), поточного, заключного і підсумкового контролю (координування діяльності виконавців на основі інформації, отриманої в ході цього контролю, облік результатів діяльності, аналіз і оцінка її ефективності на підставі результатів цього контролю). Дамо визначення контролю, як системоутворюючого фактора педагогічного менеджменту.

Контроль - третій основний компонент (функція) педагогічного менеджменту, процес одержання і переробки інформації про хід і результати навчально-виховного процесу для прийняття на цій основі певного управлінського рішення. Контроль містить у собі: спостереження, вивчення, аналіз, діагностику й оцінку ефективності діяльності виконавців.

Аналіз освітнього процесу — один з основних методів контролю в структурі педагогічного менеджменту; спосіб одержання знань про причини тієї чи іншої результативності спільної діяльності викладача й учнів.

У комплексі дані функції відбивають хід і послідовність визначених управлінських впливів, їхній завершений цикл. Кожна управлінська дія починається з ухвалення рішення чи планування (план — це прийняте управлінське рішення, зафіксоване яким-небудь образом на папері, фотоплівці, магнітній стрічці, дискеті т.п.), а закінчується підсумковим контролем з аналізом результативності й ефективності реалізації даного управлінського рішення. При реалізації кожного нового управлінського впливу керівника на підлеглих весь цикл повторюється в тій же послідовності.

Методи управління (методи педагогічного менеджменту).

Розробка наукових основ педагогічного менеджменту актуалізує питання методів управління, що виступають як способи досягнення поставлених цілей педагогічного менеджменту, способи реалізації основних його функцій.

Перша група — економічні методи, чи методи економічного стимулювання, що повинні реалізуватися шляхом перетворення в життя важливого принципу — від кожного по здібностях, кожному по праці, що в реальному житті поки не спостерігається. В міру удосконалювання нашого суспільства, мабуть, будуть удосконалюватися і методи економічного стимулювання педагогічних працівників у плані усе більшої їхньої відповідності кількості і якості праці, тому що педагогічний стаж не є абсолютним показником можливої ефективності педагогічної праці, хоча і певне значення. Дослідження в даному напрямку дозволяють ввести оплату за категорії, за звання, за якість і т.п. Проблема ефективного використання економічних методів у педагогічному менеджменті тільки починає вивчатися на етапі радикальних змін системи освіти в цілому, що стає не тільки державною, але і державно-суспільною, і суспільно-державною, і приватною. Тому в даному напрямку мають бути глибокі і серйозні дослідження, що і робиться в останні роки.

До другої групи методів педагогічного менеджменту відносяться організаційні чи адміністративні методи, що реалізуються шляхом регламентування діяльності виконавців, її нормування й інструктування виконавців у формі вказівки, розпорядження, наказу, вимоги і т.п. За допомогою цих методів здійснюється підбір, розміщення і виховання кадрів, розробляються і впроваджуються посадові інструкції. Адміністративні методи важливі і потрібні, але керувати тільки з їхньою допомогою нераціонально. Використання тільки цих методів значною мірою сприяє формуванню автократичного стилю управління і не сприяє розвитку творчих здібностей членів колективу.

Демократичний стиль формується в більшому ступені при використанні третьої групи методів педагогічного менеджменту — методів психолого-педагогічного впливу, що реалізуються у формі поради, прохання, побажання, вимогливого (але без жорстокості) розпорядження, заохочення, подяки і т.п. За допомогою цих методів здійснюється планування соціального розвитку колективу, установлюється сприятливий психологічний клімат у колективі, підвищується творча активність і ініціативність усіх працівників навчального закладу, виховується групова самоосвіта і почуття колективної відповідальності, вивчаються і формуються позитивні, соціально-значимі мотиви трудової діяльності. Ці методи спираються на використання різних форм колективного й індивідуального морального заохочення, враховують індивідуальні психологічні особливості членів колективу.

До четвертої групи відносяться методи суспільного впливу. Ці методи реалізуються шляхом широкого залучення працівників у управління, розвиток у ньому демократичних початків, шляхом широкого колективного обговорення основних проблем освітнього процесу і шляхів їхнього подолання, шляхом охоплення членів колективу методичним навчанням, шляхом розвитку в колективі здорової творчої конкуренції. Використання даних методів у значній мірі служить справі формування сумлінного відношення до праці, формуванню почуття обов’язку і відповідальності за доручену справу, виховання ощадливого і дбайливого відношення до різних видів власності, розвитку суспільної активності викладачів і учнів. Ці методи значною мірою сприяють підтримці пріоритету особистості і її інтересів, забезпеченню свободи особи кожного педагога і кожного учня.

Результат діяльності суб'єктів менеджменту.

Результат освітньої діяльності суб'єктів менеджменту - надзвичайно важлива і складна складова основи базових понять теорії, методики і практики педагогічного менеджменту. Вона містить у собі цілий ряд найактуальніших понять і визначень.

Якість знань учнів - міцність, глибина і системність цих знань і їхнє усвідомлене застосування на практиці.

Ступінь навченості людини - сукупність п'яти послідовних показників (розрізнення, запам'ятовування, розуміння, елементарних умінь і навичок і переносу), засвоєних учнем у процесі навчання і навчання.

Розрізнення - самий нижчий (перший) показник ступеня навченості, що характеризується тим, що той, якого навчають, відрізняє даний об'єкт, чи процес явище від їхніх аналогів тільки тоді, коли йому пред'являють їх у готовому виді.

Запам'ятовування - другий показник ступеня навченості учнів, що відбиває засвоєння визначеної кількості інформації навіть без її розуміння, результатом чого може з'явитися неусвідомлене відтворення.

Розуміння - третій показник ступеня засвоєння теорії учнем, обумовлений наявністю власної думки, власного судження в нього щодо якого-небудь об'єкта, чи процесу явища. Усвідомлене відтворення засвоєної інформації.

Відтворення - сумарна характеристика показників "запам'ятовування" і "розуміння".

Елементарні уміння і навички - четвертий показник ступеня навченості, при якому учні застосовують теорію на практиці в алгоритмізованих, стандартизованих ситуаціях, виконують практичні завдання за трафаретом, шаблону, зразку (рівень репродуктивних умінь і навичок).

Перенесення – вищий (п'ятий) показник ступеня навченості, при досягненні якого учні здатні застосовувати отримані теоретичні знання на практиці творчо, у нестандартних, неалгоритмізованих ситуаціях, виробляти нові уміння і навички на базі вже сформованих.

Зміст бальної оцінки - її умовна відповідність одному з п'яти показників ступеня навченості людини, вираженій у відсотках.

"Девальвація" бальної оцінки - зменшення її умовного кількісного змісту щодо вищого рівня вимог.

Вищий (перший) рівень вимог викладача характеризується виставлянням п'яти балів за застосування теорії на практиці у творчих, неалгоритмізованих, нестандартних ситуаціях; "4" - за репродуктивні, елементарні уміння і навички, а "3" - за розуміння теорії.

Середній (другий) рівень вимог характеризується виставлянням п'яти балів за репродуктивні, алгоритмізовані уміння і навички, "4" - за розуміння і "3" - за запам'ятовування теорії.

Нижчий (третій) рівень вимог характеризується виставлянням п'яти балів за розуміння теорії, "4" - за запам'ятовування навчального матеріалу, "3" - за розрізнення, розпізнавання.

Основні умови попередження і подолання формалізму в освітньому процесі й у керуванні ним.

Основою ефективності організації управління педагогічними системами є попередження і подолання елементів формалізму в освітньому процесі в середніх навчальних закладах. Що входить у це поняття і з чим тут необхідно вважатися, показує наступний перелік основних базових понять цієї сфери педагогічного менеджменту.

Формалізм у педагогічному менеджменті - перевага, що віддається “бумаготворчеству” перед живою справою, порушення системного, комплексного підходу до питань планування, організації, спостереження, аналізу й оцінки ефектності діяльності виконавців.

Формалізм у навчанні - прагнення фетиширувати механічне, бездумне запам'ятовування правил, законів, визначень на шкоду їхньому розумінню й усвідомленому застосуванню на практиці,

Формалізм у вихованні - перевага, що віддається словесній методиці у вихованні перед наочною і практичною; масовим формам роботи перед індивідуальним підходом; окремим напрямкам у вихованні перед комплексним підходом; у придушенні ініціативи і самостійності вихованців з боку вихователя (директивне виховання).

Формалізм у плануванні освітнього процесу - перевага, що віддається наявності великої кількості заходів у плані без обліку фактичного бюджету часу, без обліку реальних можливостей виконавців, без обліку умов актуальності і доцільності планованих заходів, а також неконкретність окремих формулювань у плані.

Формалізм в організації учбово-пізнавальної діяльності учнів полягає насамперед в ігноруванні принципу зв'язку навчання і виховання з життям, у забутті психофізіологічних вимог до організації розумового (на заняттях спеціального циклу – фізичного) праці.

Формалізм у реалізації принципу розвиваючого навчання – прагнення викладача придушувати активність і самостійність тих, яких навчають, (як наслідок його директивного стилю взаємодії), невміння активізувати і направляти самостійну, творчу роботу учнів (як наслідок ліберального стилю).

Формалізм при контролі за освітнім процесом — прагнення поставити форму над змістом діяльності, одноразові кількісні показники над якісними, застарілі норми й інструкції над реальними і доцільними діями що перевіряється, кон'юнктурні, суб'єктивні вимоги над науковими і т.п.

Навчальне заняття (урок, семінар, практична робота і т.п.) – система організаційної і навчально-виховної діяльності викладача в єдності з учбово-пізнавальною діяльністю учнів, спрямована на досягнення цілей і задач їх загального (чи спеціального) утворення, виховання і розвитку.

Ефективність навчальних занять — ступінь досягнення заданої мети діяльності викладачами, що учаться з урахуванням оптимальності (необхідності і достатності) витрачених ними зусиль, засобів і часу.

Основні проблеми управління освітнім процесом в умовах обновлюваної системи утворення зважуються насамперед через підвищення компетентності і професійної майстерності викладача як суб'єкта менеджменту, а також через підвищення компетентності і рівня професіоналізму, суб'єкта управління другого рівня — керівників навчальних закладів. Однак, як показує практика і досвід соціально-економічної перебудови в країні в цілому, існує реальна небезпека зовнішньої, формальної реорганізації системи управління як учбово-пізнавальним процесом на заняттях, так і навчально-виховним процесом у цілому. Це означає, що проблема ефективного управління освітнім процесом без обліку можливостей виявлення елементів формалізму як у керуючої, так і у керованої систем і розробці на цій основі шляхів у способів його попередження просто нерозв'язна.

Фактори, що визначають ефективність педагогічного менеджменту

У цілому успішне досягнення цілей і задач педагогічного менеджменту керівниками середніх навчальних закладів визначається рядом найважливіших факторів. Їх можна розділити на чотири групи:

1. Особистісний фактор керівника (ступінь його підготовленості і професіоналізму, його цільові настанови, ціннісні орієнтації і потребі).

2. Морально-психологічний клімат у системі суб'єкт-суб'єктних взаємин (стиль взаємодії і ступінь зацікавленості в спілкуванні).

3. Тимчасові характеристики як фактор раціоналізації і наукової організації освітнього процесу.

4. Просторові характеристики як фактор ефективної діяльності взаємодіючих суб'єктів (матеріально-технічне забезпечення, гігієнічні й естетичні умови), у яких протікає діяльність у першу чергу. Усе це докладно і буде розглянуто нами на сторінках даного посібника.

Узагальнення

Освітній процес у професійній школі – це цілісна педагогічна система (штучна, діяльнісна, відкрита).

Педагогічний менеджмент — це комплекс принципів, методів, організаційних форм і технологічних прийомів управління навчально-виховним і учбово-пізнавальним процесом, спрямованих на підвищення його ефективності.

Цілі менеджменту:

- ефективне і планомірне використання сил, засобів і часу всіх працівників навчального закладу й учнів;

Основними принципами педагогічного менеджменту є принципи гуманізації; оптимальності; аналітичної діяльності суб’єкта менеджменту; кооперації і поділу праці; конкретного ціле покладання; функціонального підходу; комплексності тощо.

Основні функції педагогічного менеджменту:

- планування прийняття рішення;

- організація виконання прийнятих рішень;

- попередній, поточний, заключний і підсумковий контроль.

До методів управління відносяться методи економічного стимулювання, адміністративні методи, методи психолого-педагогічного впливу та методи суспільного впливу.

Література для самоосвіти

1. Берг А.И. Кибернетика - наука об оптимальном управлении. - Л., 1964.

2. Беспалько В. П. Основы теории педагогических систем. (Проблемы и методы психолого-педагогического обеспечения технических обучающих систем). - Воронеж, 1977.

3. Бондарь В. И. Управленческая деятельность директора школы: дидактический аспект. - М., 1987.

4. Бородкин Ф.М., Коряк Н.М. Внимание: конфликт. - М., 1989.

5. Вазина К.Я., Петров Ю.Н., Белиловский В.Д. Педагогический менеджмент. - М., 1991.

6. Волков И. П. Руководителю о человеческом факторе: Социально-психологический практикум. - Л., 1989.

7. Егоров Ю.Л. Исследование систем управления. Учебное пособие. - М., 1997.

8. Зайверт Т.Д. Ваше время в ваших руках. - М., 1990.

9. Исследования по общей теории систем. Сборник переводов. Общ. ред. и вступ. статья А.Н.Садовского и Э.Г. Юдина. - М., 1969.

10. Кричевский В.Ю. Управление школьным коллективом. - Л., 1985.

11. Макаров С.Ф. Менеджер за работой. - М., 1989.

12. Менеджмент в управлении школой: Учебное пособие. / Научн. ред. Т.И. Шамова. - М., 1992.

13. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. Пер. с англ. - М., 1992.

14. Морриссей Дж. Целевое управление организацией. - М., 1979.

15. Ребус Б.М. Психологические основы управления школой. - Ставрополь, 1990.

16. Секреты умелого руководителя. / Сост. И.В. Липсиц. - М., 1991.

17. Симонов В. П. Системный подход - основа педагогического менеджмента. - Педагогика, 1994/ № 1.

18. Тарасов В. К. Персонал - технология: отбор и подготовка менеджеров. - Л., 1989.

19. Терехов В.А. Управленческая деятельность в школе: психологический аспект. - М., 1987.

20. Управление развитием школы. / Под ред. М.М. Поташника и В.С.Лазарева. - М., 1995.

21. Чудновский В.Э. Смысл жизни и судьба. - М., 1997.

22. Якунин В.А. Обучение как процесс управления. - Л.: ЛГУ, 1988.

Питання для самоконтролю.

1. Що таке система?

2. Які бувають системи?

3. Перерахуйте основні атрибути педагогічної системи і їхні властивості.

4. Чим відрізняється сумативна система від діяльнісної? Що в них спільного?

5. Назвіть основні структурно-функціональні компоненти діяльнісної системи і покажіть їхній взаємозв'язок з компонентами педагогічного менеджменту.

6. Охарактеризуйте основні цілі менеджменту в середньому навчальному закладі.

7. Яким критеріям повинна відповідати науково сформульована управлінська мета?

8. Охарактеризуйте основні принципи управління освітнім процесом у середньому навчальному закладі.

9. Покажіть шляхи і перспективи удосконалювання економічних методів управління в середній і середній спеціальній школі.

10. Охарактеризуйте границі застосування адміністративних методів впливу в колективі навчального закладу.

11. Розкрийте сутність і перспективи удосконалювання методів психолого-педагогічного і методів суспільного впливу в керуванні освітнім процесом.

12. Охарактеризуйте основні вимоги до ухвалення управлінського рішення менеджером освітнього процесу.

13. Охарактеризуйте предмет і продукт праці менеджера освітнього процесу.

14. Зробіть якісну і кількісну характеристику "знаряддю" педагогічної (управлінської) праці.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 Наверх ↑