Тема №4. Споживання, заощадження та інвестиції.

Основні проблеми теми:

- Кейнсіанська теорія споживання та заощадження.

- Сучасні теорії споживання.

- Інвестиції в макроекономіці.

Кейнсіанська теорія споживання та заощадження.

Споживання – це частина доходу в розпорядженні (Д1), яка надходить для купівлі товарів та послуг у поточному періоді. Заощадження–частина доходу в розпорядженні, яка залишається після задоволення споживчих потреб і спрямовується на споживання у майбутньому. Розподіл доходу в розпорядженні стосується домашніх господарств:

Д1 = Y;

С=Y-S;

S=Y-С.

Середня схильність до споживання (ССС):

Середня схильність до заощадження(ССЗ)

ССС+ССЗ = 100%.

Функція споживання

Y – РД (доход у розпорядженні).

Функція заощадження

При аналізі споживання та заощадження важливим є визначення проблеми використання додаткового доходу. (Δу=у2-у1). Додатковий дохід розподіляється на ΔS та ΔС.

ΔS = S2-S1,                                             ΔC = C2-C1

Характеристику ΔS та ΔС дають категорії гранична схильність до споживання та до заощадження

ГСС + ГСS = 1

Графічний аналіз.

Графічна інтерпретація ГСС.

;

Графічна інтерпретація ГСЗ.

;

ГСС + ГСЗ = 1;

Фактори споживання та заощадження, не пов’язані з доходом.

· Багатство:

· Податки:

· Рівень цін:

· Відрахування на соціальне страхування:

· Очікування:

Аналіз споживання та заощадження в короткостроковому та довгостроковому періоді.

Функцію спеоживання та функцію заощадження в короткостроковому періоді досліджував Кейнс, а в довгостроковому–С.Кузнец.

Короткострокова функція споживання:

С = СА + СY ×Y;

CA – автономне споживання;

;

РД = YV (доход без податків);

YV = Y – TY ×Y;

TY – величина процентної ставки індивідуального податку на ОД, звідки:

;

С = СА + СYV×YV;

 CA > 0, 0 < CY < 1.

Довгострокова функція споживання С. Кузнеца:

;

Y = РД;

 

Короткострокова функція заощадження Кейнса:

S = - CA + (1 – C­Y) Y = - CA + SY × Y;

;

ΔY = ΔC + ΔS;

CY + SY = 1.

Довгострокова функція заощадження С. Кузнеца:

;

Y = РД.

Сучасні теорії споживання.

Теорія відносного доходу Дьюзенбері.

СS – функція споживання в короткому періоді;

С1 – функція споживання в довгому періоді;

Е2, е2 – додаткові заощадження.   

Між часове бюджетне обмеження І. Фішера.

 

1) Для І – го періоду

(1)

 

Y1 = C1 + S1;

S1= Y1- C1;

(2)

 

2) ІІ період

C2 = (1+r) × S1 + Y2;

        C1, C2 – споживання в І та ІІ періоді;

        Y1, Y2 – доход в І і ІІ періоді;

3) С2 = (1 + r) × *(Y1 – C1) + Y2 = Y1 + r × Y1 – C1 – r × C1 + Y2;

         в (2) підставили (1).    

4) Переносимо С1 і С2 вліво:

(3)

 

С2 + С1 + r × C1 = Y1 + r ×Y1 + Y2;

C2 + C1 × (1 + r) = Y1 × (1 + R) + y2;

 r – процентна ставка по заощадженнях.

5) Ділимо обидві частини рівняння (3) на (1 + r):

(4)

 

;

         Висновок: поточне споживання двох періодів складається з поточного доходу даного періоду і дисконтованої вартості доходу в майбутньому періоді.

Теорія життєвого циклу Франко Модільяні.

1)      W + RY – загальний доход;

Т – число років майбутнього життя;

R – число років, на протязі яких індивід отримує доход;

W – багатство у розпорядженні;

Y – отримуваний доход.

(1)

 

2) Доход індивід рівномірно розподіляє по роках:

;

С – середньо річний рівень споживання індивіда.

(2)

 

3) Перевіримо дану функцію споживання:

;

Т – є величиною не постійною, а змінною, залежно від того, для якого року життя визначається С.

 Позначимо:

 - це гранична схильність до споживання по нагромадженому багатству;
        
 - гранична схильність до споживання доходу(величина яка показує, на скільки збільшиться споживання, якщо доход збільшиться на одиницю).

(3)

 

4) Формула (2) набуде вигляду :

С = a × W + b × Y;

b - ГСС;

a - Числовий коефіцієнт, який показує яку частку накопиченого багатства індивід готовий потратити на споживання в конкретному році (величина близька до процентної ставки).

Графічна інтерпретація теорії життєвого циклу.

Т – число років життя;

Ілюстрація споживання, доходу та багатства на протязі життєвого циклу.

Теорія перманентного доходу М. Фрідмана.

 

1) С = С´× Yp;

2) Yp = r × W;

3) W = H + V;

4) Yp = Y – 1 + b (Y – Y1) = b × Y + (1 – b) × Y – 1;

     0 < b < 1.

    Yp – перманентний доход;

    W – майно споживача;

    H – людський капітал;

    V – фізичний капітал;

    r – процент віддачі капіталу;

           b – коефіцієнт рівноваги.

Інвестиції в макроекономіці.

Інвестиційні витрати виступають як фактор який формує сукупний попит на  макроекономічні (АД) АД=С+І – інвестиційний попит підприємства.

Підприємства можуть інвестувати кошти із двох джерел:

- власно зароблені кошти (прибуток),

- позичені кошти у банків чи підприємств.

Інвестиції здійснюються підприємствами по напрямках:

—  Будівництво нових виробничих приміщень,

—  Закупка обладнання техніки та технології,

—  Додаткові закупки сировини, матеріалів, та іншого оборотного капіталу,

—  Будівництво соціально - культурних об’єктів.

На розміри та динаміку інвестицій впливають:

1. Рівень доходу підприємства,

2. Витрати на інвестиції, пов6язані із строком служби і окупності, податками, відсотками. Залежно від рівня витрат які супроводжують інвестиції існують  більші чи менші стимули до інвестування.

3. Фактором впливу є розподіл інвестицій на власні та позичені,

4. Очікувана віддача від інвестицій у вигляді розширення виробництва, зростання прибутків, зниження собівартості, збільшення попиту на продукт.

5. Інфляційні процеси. Інфляція погіршує інвестиційний клімат знецінюючи інвестиції, тому в умовах інфляції як правило не має довгострокових інвестицій.

Розрізняють номінальну (і) та реальну ставку відсотка (r).

і – ставка відсотка в поточних цінах за даного рівня інфляції.

r – реальна ставка(r=i-темп інфляції).

При характеристиці інвестиційних процесів має значення чистий очікуваний прибуток, тобто дохід який  планує отримати інвестор від інвестицій без експлуатаційних витрат на податки, робочу силу, матеріали. Як правило, відсоток сплачується із загальної суми прибутку.

При характеристиці інвестицій визначають інвестиційну функцію, яка виступає як результат взаємодії реальної ставки відсотка та обсягу інвестицій.

На інвестиційну функцію можна поширити дію закону попиту і відповідно крива І виступає як попит на інвестиції. Величина попиту на інвестиції залежить від таких факторів не пов’язаних з доходом як:

1. Витрати на придбання, експлуатацію та обслуговування обладнання,

2. Податки на підприємців,

3. Наявний основний капітал,

4. Очікування прибутків та інфляції .

Названі фактори впливають на зміщення кривої інвестиційного попиту.

Структура інвестицій.

Валові інвестиції включають чисті інвестиції та амортизацію.

Чисті інвестиції спрямовуються на приріст засобів виробництва і формуються за рахунок фонду нагромадження від прибутку. Автономні інвестиції – це такі, що мають місце при фіксованому доході.

ІА = Іі (R* - i);

        IA – автономні інвестиції;

        і – поточна ставка процента;

        Іі – гранична схильність до інвестування;

;

        R* – гранична ефективність капіталу, рівна ставці позичкового процента, при якій можна повністю повернути кредит з процентами від очікуваних доходів.

Індуковані інвестиції – це категорія, яка пов’язана із зміною попиту на блага, а також із зміною доходу.

Іінд  = η ( у 1 – у 0 )

η- позначаємо прирістний коефіцієнт капіталомісткості продукції.

 -  акселератор.

у1 та у0  -  початковий та кінцевий обсяги продукції до і після інвестування.

На Іінд впливає ряд факторів які визначають їх мінливість, зокрема це:

·  тривалість строку служби інвестиційних товарів

·  нерегулярність інновацій

·  мінливість прибутків

·  мінливість очікувань.

Ефективність інвестиційних затрат:

;

К0 – сума капіталовкладень;

П1...Пn  - можливі прибутки в кожному періоді;

R – дисконтна ставка процента;

t – період на який здійснюються інвестиції.

 

 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28  Наверх ↑