Тема 9. Макроекономічна рівновага.

Основні проблеми теми

- Суть макроекономічної рівноваги.

- Дослідження економічної рівноваги Л.Вальрасом.

а) модель рівноваги в сфері обміну;

б)модель загальної економічної рівноваги.

- Класична модель макрорівноваги.

- Загальна рівновага національного ринку.

- Модель Манделла-Флемінга.

Суть макроекономічної рівноваги

Рівновага виступає як особливий, “ідеальний” випадок нормального стану, для якого характерна своя логіка взаємозв`язків і взаємозалежностей кількісних економічних параметрів (характеристик) і свій специфічний спосіб відновлення стійкого рівноважного стану між наявними в суспільстві засобами і потребами.

Розрізняють часткову і загальну рівновагу.

Часткова рівновага відповідає стану рівноваги між попитом і пропозицією на окремих локальних ринках (ринки праці, капіталів, споживчих товарів).

Часткова рівновага формується на трьох основних ринках:

- ринку кінцевих продуктів;

- ринку факторів виробництва (праці і капіталу);

- фінансовому ринку.

 

Рівновага – це такий стан економіки, при якому зберігається здатність її до саморегулювання: у випадку відхилення економічної системи від збалансованого стану до дії автоматично підключаються сили, які намагаються відновити порушені структурні зв`язки.

За змістом система економічної рівноваги багаторівнева.

I. Розмежовують рівновагу: обміну, виробництва, розподілу споживання – ці складові  у сукупності формують загальну систему економічної рівноваги відтворювального процесу.

II. Одночасно виділяють:

- умови статистичної рівноваги;

- умови рівноваги економіки, що динамічно розвивається.

III. Виділяють також: повну і часткову, тимчасову і постійну рівновагу.

Сталість економічної рівноваги визначається широтою ринку: чим ширший ринок, тим менші коливання його цін і тим ближчі вони до вартісних пропорцій. Важливою умовою досягнення економічної рівноваги є розвиток національного ринку до інтернаціональних меж.

Проблема часткової та загальної макрорівноваги – це центральна проблема курсу економічної теорії.

Ця проблема породжена:

1) прогресом в суспільному поділі праці;

2) спеціалізацією та кооперацією виробництва.

Відособлені галузі повинні розвиватися узгоджено і гармонійно. Однак, наявність саме відособлених галузей економіки породжує реальну можливість:

1) розбалансування у функціонуванні галузей;

2) порушення зв`язків між галузями, їх видозміни під впливом факторів:

- НТП та технологічного прогресу;

- асортименту продукції;

- змін попиту тощо.

Теоретично можливими є два випадки:

1) при незмінності зазначених вище факторів зв`язки між суб`єктами є постійними (що малоймовірно);

2) при реальному динамічному стані зв`язки знаходяться в неперервній зміні. І відповідно до змін у зв`язках повинно відбуватися пристосування до змінених умов.

Отже, якщо припустити, що в якийсь момент має місце рівновага, то вона досить швидко і постійно порушується і приблизно з такою ж швидкістю і відновлюється.

Цей процес можна уявити як коливання навколо точки рівноваги і тому правомірно говорити про рівновагу як про щось недосяжне і одночасно наявне. Це і є стан, який прийнято називати “рівновага-нерівновага”. В цьому аспекті економіка нічим не відрізняється від природи.

“Рівновага-нерівновага” – це дійсне найменування того стану, на забезпечення якого спрямована діяльність економічних агентів ринку і економічна діяльність держави.

Важливою проблемою макроекономічної рівноваги є проблема її стійкості, тобто наскільки стійким є стан “рівновага-нерівновага”. Як правило, традиційно стійкість рівноваги визначається як стійкість цін на всіх ринках.

Економічна теорія має справу не зі стабільною рівновагою, а з постійними її порушеннями, що образно можна назвати “рівновага-нерівновага”. З цього випливає три суттєвих висновки:

1. Рівновагу слід розглядати як абстрактний модельний ідеал: його ніколи не було і не може бути, але з цього потрібно починати дослідження.

2. Рівновага є динамічна оптимальна нерівновага. Це означає, що вона, являючи собою відхилення цін від вартості, результатів – від затрат, внутрішньо (іманентно) властива ринковій економіці, відіграє позитивну роль у її функціонуванні і розвитку.

3. Рівновага як нерівновага відіграє і негативну, руйнівну роль, спонукаючи економічних суб`єктів діяти всупереч їх глибинним інтересам суспільства в цілому.

Дослідження економічної рівноваги А.Вальрасом.

Загальна економічна рівновага, за визначенням Л.Вальраса – це стан, при якому ефективна пропозиція і ефективний попит на виробничі послуги урівнюються на ринку послуг; ефективна пропозиція і ефективний попит на продукти урівнюються на ринку продуктів, і, накінець, продажна ціна дорівнює витратам виробництва у виробничих послугах.

Аналіз рівноваги Л.Вальрас почав із сфери обміну, де здійснюється взаємодія виробників і споживачів, де реалізується вироблений готовий продукт.

Модель рівноваги Вальраса у сфері обміну.

Прийнято умови для аналізу:

1) обмін здійснюється за умови досконалої конкуренції;

2) ринкові ціни, які відображають сукупність економічних взаємозв`язків, являють собою мінові відношення (пропорції), які встановлюються між контрагентами (покупцями і продавцями).

3) на ринку контрагенти виступають одночасно і як продавці, і як покупці (для спрощення аналізу).

Приймаємо для аналізу:

k – вид товару,   k = 1,2 ...m (є товарів).

i – споживачі   i = 1,2 ...n (є споживачів).

xki – кількість товару k-го виду, яка купується і-им споживачем (потенційний попит).

xki – запас товару k-го виду, який є в наявності у і-го контрагента ринкових угод (потенціальна пропозиція).

Виходячи з прийнятих позначень:

1. Величина сукупного попиту всіх споживачів (контрагентів) на товари k-го виду:

2. Сукупна пропозиція всіма ринковими контрагентами, яка формується по товарах k-го виду:

В подальшому будемо виходити з того, що кожен контрагент-споживач здійснює свої покупки, строго виходячи з прагнення максимізувати корисність купованого набору товарів відповідно до наявної в нього деякої індивідуальної функції корисності:

Ui = Ui(x1i ,x2i …, xmi)

Отже, Ui – індивідуальна корисність речі.

Ступінь “прирощування”  вказаної корисності стосовного кожного споживача і залежно від рівня споживання (покупки) того чи іншого виду товару може бути описана неперервними частковими похідними функції корисності:

(- rki = dui / dxki), де (k = 1,2…m, i = 1,2…n).

Вводиться, таким чином, нова величина – rki – гранична цінність (корисність) того чи іншого товару для того чи іншого контрагента (споживача) ринкової угоди.

В зв`язку з цим один із товарів зручно взяти як базовий товар за еквівалентний, а його відносну ціну – як ціннісну (вартісну) одиницю. Тобто, один з товарів вибираємо за масштаб цін і використовуємо для виміру цінності (корисності) інших товарів з ряду k1 (rmi).

За такий товар приймаємо m-ий товар (за еквівалент) і його відносну ціну Pm беремо рівною 1.

Визначимо відносні ціни решти товарів:

Pk = rki / rmi  (k = 1,2,…,m-1),

де rki – гранична корисність товарів із ряду k = 1,2,…,m-1;

rmi – гранична корисність товару m, взятого за еквівалент;

Pk – відносна ринкова ціна k-го виду товарів.

Однією з основних умов досягнення ринкової рівноваги в моделі обміну Л.Вальраса є вирівнювання відносних цін в результаті ринкових угод і вибір відповідних граничних цінностей rki по кожному виду товару між всіма n контрагентами-споживачами відносних цін.

В подальшому аналізі Л.Вальрас припускає, що в процесі обміну сукупна придбана ринкова цінність товарів (в ході угод кожним і-им споживачем) визначається як:

- ринкова ціна придбаних товарів,

а ринкова цінність  початкового запасу товарів, якою володів той же самий контрагент до укладання угоди визначається як:

 - ринкова ціна проданих товарів.

Фактично ця цінність початкового запасу товарів передається в обмін іншим покупцям на куповані товари. Отже, повинна виконуватись рівність, яка виступає як умова еквівалентності обміну:

, (i = 1,2,…,n)

На кінець, як ми знаємо, при обміні важливим є рівність попиту і пропозиції:

Dk = Sk, або в розгорнутому вигляді:

.

Таким чином, рівновага в сфері обміну за моделлю Л.Вальраса описується такими рівняннями:

1.

Pk = rki / rmi  , де k = 1,2,…,m-1,  і = 1,2,...,n

Показує встановлення відносної ціни товарів k-го роду при виборі товару m за еквівалент;

2.

,  i = 1,2,…,n

Показує, що обсяг покупок на ринку дорівнює обсягу початкового запасу товару k-го виду, який пропонується до обміну (з врахуванням цін Pk);

3.

, де k = 1,2,...,m, x0.

Показує рівність між величиною сукупного попиту всіх споживачів (контрагентів) на товару k-го виду і величиною сукупної пропозиції по товарах k-го виду, яка формується всіма ринковими контрагентами.

Виходячи з цих рівнянь можна визначити рівноважні значення xki ,pk, які описують ефективне функціонування ринку для кожного споживача.

Модель загальної економічної рівноваги Л.Вальраса.

I. В даній моделі Л.Вальрас припускає, що вся маса товарів, яка знаходиться в економічному обороті, ділиться на дві групи:

1) сукупність l факторів виробництва (виробничих послуг);

2) група кінцевої продукції (k = 1,2,...,m).

II. Технологія виробництва (перетворення затрат факторів виробництва у випуск кінцевої продукції) повністю описується постійними технологічними коефіцієнтами ajk. Тобто, фактично припускається, що технологія виробництва наперед задана і незмінна.

III. Відсутня взаємозамінність ресурсів.

IV. Економічна система функціонує за умови досконалої конкуренції.

Приймаємо такі позначення:

ajk – технологічно необхідні затрати j-го фактора виробництва при виробництві продукції k-го виду;

  Dk = - сукупний попит, який пред`являється споживачами в економічній системі на продукт k-го виду;

- наявні запаси продукції k-го виду у і-го споживача;

Sk = - сукупна пропозиція всіма ринковими контрагентами, яка формується по товарах k-го виду;

Pk – ціна k-го виду продукту;

Vj – ціна j-го виду ресурсів;

yj – розміри пропозиції j-го фактора виробництва (j = 1,2,…l).

П`ята умова (припущення): ціна одиниці кінцевого продукту дорівнює сукупним витратам його виробництва:

Попит на j-ий фактор виробництва визначається попитом на кінцеву пропозицію Dk за мінусом наявних запасів у споживачів, тобто

Ця різниця показує обсяги виробництва, які потрібно здійснити, щоб задовольнити сукупний попит при даних запасах продукції .

Отже, попит на j-ий фактор виробництва можна визначити, виходячи з потрібних обсягів виробництва та технологічно необхідних затрат j-го фактора виробництва:

або  - попит на затрати виробництва

Виходячи з умов рівноваги, попит повинен повністю дорівнювати пропозиції факторів виробництва – yj, тобто yj теж можна визначити:

Рівність попиту і пропозиції по факторах виробництва автоматично приводить до виконання аналогічного співвідношення по кінцевих продуктах при умові:

Ця рівність означає, що доходи, отримані власниками факторів виробництва при виготовленні і реалізації продукції повністю повинні відповідати додатково вироблюваному в економічній системі попиту на кінцеву продукцію.

Отже, умовами загальної економічної рівноваги є:

   

k = 1,2,…,m

Ціна одиниці кінцевого продукту дорівнює сукупним витратам на його виробництво.

j = 1,2,…,l

Обсяг попиту на фактори виробництва повинен дорівнювати пропозиції факторів виробництва при даних цінах на них і даній технологічній потребі.

 

Обсяг сукупного попиту на кінцевий продукт за даних цін і наявних товарних запасів повинен дорівнювати сукупній пропозиції даного продукту, виходячи із цін на ресурси та пропозиції даних факторів виробництва.

Класична модель макрорівноваги: взаємодія ринків ресурсів, товарів, грошей та інвестицій.

Класична модель макрорівноваги належить до пояснюючих моделей. Вона дозволяє з`ясувати, як забезпечується економічний оптимум без державного втручання.

Класична модель є основою практично всіх сучасних макромоделей і вона ґрунтується на таких гіпотезах:

1) рівновага встановлюється в результаті взаємодії ринків ресурсів, товарів, грошей та інвестицій;

2) вихідним у встановленні рівноваги є ринок ресурсів;

3) на ринках ресурсів і товарів існує рівень цін, який врівноважує попит і пропозицію, і завдяки цінам відбувається автоматичне очищення ринків, як від зайвого попиту, так і від зайвої пропозиції.

Головним інструментом макроекономічного саморегулювання за класичною моделлю є :

- реальна зарплата як чинник ринку робочої сили;

- загальний рівень цін як чинник попиту на ринку товарів;

- ставка проценту як чинник розподілу сукупного попиту (при його незмінній величині).

Класична модель макрорівноваги.

Загальна рівновага національного ринку.

Рівновагу національного ринку в цілому можна прослідкувати через взаємозв`язок товарного, грошового ринків та ринку праці.

Отже, рівновага національного ринку визначається рівноважними:

- ставкою номінального процента;

- досягом випуску ВНП;

- рівноважною зайнятістю;

- рівноважною ставкою реальної зарплати.

Як вплине гнучкість зарплати на загальну рівновагу?

Отже, гнучкість зарплати дозволяє автоматично регулювати зайнятість до стану повної зайнятості і врівноважувати товарний та грошовий ринки.

У випадку жорсткої зарплати, коли на зниження її номіналу встановлюються обмеження (законодавчо визначений мінімум, діяльність профспілок), зарплата є нееластичною і тому зв`язок “зарплата – ціни – зміщення кривої LM” не працює і тому на ринку зберігається вимушене безробіття.

Модель Манделла-Флемінга (рівновага товарного, грошового і зовнішнього ринків).

В сучасних умовах економіка кожної окремої країни є частиною єдиної світової економіки. Модель Манделла-Флемінга дає можливість пояснити поняття економічної рівноваги саме у відкритій економіці.

Вона використовує і розвиває модель IS-LM. Цей розвиток полягає в тому, що до моделі включено нові змінні:

- чистий експорт – NX;

- світові ставку процента – i *;

- реальний курс національної валюти – q;

Модель розрахована на малу відкриту економіку.

Пояснення до графіка.

1) Графік є зображенням трьох рівнянь з трьома невідомими (y,i,q) у координатах y та i.

2) Новим у моделі IS-LM є додаткове розміщення на ньому лінії вітчизняної ставки процента, що збігається із світовою i = i* ;

3) Три лінії перетинаються в точці А, яка демонструє стан рівноваги товарного і зовнішнього ринків;

4) Лінії і*1 та  і*2  показують можливі ситуації, коли світова ставка процента є вищою чи нижчою за вітчизняну. Відновлення рівноваги відбувається за рахунок зсувів лінії IS ліворуч чи праворуч.

1) графік показує рівновагу товарного і грошового ринків за умови, що ставка процента незмінна і дорівнює світовій;

2) лінія LM побудована як вертикальна, оскільки за формулою

кривої LM, M/P = ky – hi, то курс валюти її не визначає;

3) крива IS нахилена вниз зліва направо, оскільки при збільшенні курсу валюти чистий експорт, а з ним і всі сукупні витрати зменшуються, а при зменшенні, навпаки, збільшуються (між у та q існує обернена залежність).

Дослідження моделі Манделла-Флемінга в координатах y та q (з урахуванням змін в обмінному курсі валюти), дає можливість зробити висновки про ряд наслідків різних варіантів державної політики:

а) вплив бюджетно-податкової, грошової та  зовнішньоторговельної політики на ВНП залежить від того, який у країні запроваджено обмінний курс: ”плаваючий” чи зіпсований;

б) у разі “плаваючого” обмінного курсу стимулююча бюджетно-податкова політика спричиняє підвищення курсу при незмінному випуску, стимулююча грошова політика підвищення курсу і зростання випуску, стимулююча зовнішньоторговельна політика підвищення  курсу при незмінному випуску;

в) у разі фіксованого обмінного курсу стимулююча бюджетно-податкова політика спричиняє збільшення випуску, стимулююча грошова політика виявляється неможливою, стимулююча зовнішньоторговельна політика забезпечує зростання випуску.