Тема 10 Фіскальний механізм та фіскальне регулювання.

← К оглавлению

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28

Основні проблеми теми

- Теоретичні основи державного регулювання економіки.

- Фіскальна політика.

- Бюджетно-податкова політика в дії.

- Фіскальна політика, спрямована на пропозицію. Крива Лаффера.

- Фіскальна політика і державний бюджет. Концепція функціональних фінансів. Ефект “витіснення”.

Теоретичні основи державного регулювання економіки

Однією з центральних проблем макроекономіки є питання про те, які механізми – ринкові чи державні – здатні найефективніше підтримувати в економіці повну зайнятість, забезпечувати економічне зростання, регулювати інфляцію, формувати збалансовану, врівноважену систему.

Проте ринок не є ідеальною формою організації суспільного виробництва як суб’єкт макроекономічного регулювання він має певні обмеження, які при певних економічних та історичних умовах можуть не лише гальмувати, знижувати результативність позитивного впливу ринку на економіку, і й порушувати функціонування національного ринку в цілому.

До таких обмежень належать:

1. Ринок не володіє доскональним механізмом, здатним протистояти такому явищу, як економічна нестабільність яка проявляється через затяжний спад виробництва, надмірне безробіття, високий рівень інфляції тощо.

2. Ринок здатний реагувати лише на індивідуальні потреби людей, які фінансуються окремими суб’єктами згідно з їхньою індивідуальною платоспроможністю. Тому ринок не має механізмів, які здатні забезпечити людей суспільними благами, потреба в яких не залежить від індивідуальної платоспроможності. До них належать послуги державного управління, національної армії, міліції, охорони здоров'я, освіти, науки тощо.

3. Сучасний ринок не є досконало конкурентним, оскільки на ринкові відносини великий вплив можуть справляти монопольні утворення. Впливаючи на обсяги виробництва і ціни, вони обмежують ефективність ринкової конкуренції і створюють умови для такого розподілу ресурсів, яке враховує не суспільні, а власні інтереси. Ринковий механізм не має надійного імунітету, який здатний протистояти монополізму.

4. Взаємодія людей через ринковий механізм породжує негативні побічні наслідки, так звані зовнішні ефекти, які не враховуються в процесі ринкових відносин. До них належать надмірна нерівність в доходах, нерівномірний розвиток окремих регіонів, порушення екологічних умов життя, відхилення від стандартів якості споживчих товарів.

5. Ринок демонструє свою неспроможність на практиці, що має прояв у виникненні помилкового розподілу ресурсів:

a) ситуація, коли бракує інформації –проблема асиметричності інформації;

b) ситуація природної монополії, коли в певних галузях завдяки технологіям збільшення масштабів виробництва веде до зменшення вартості продукції, що створює певні проблеми;

c) існування ситуації, коли фірма чи група фірм практично контролює певні ринки.

6. З соціальної точки зору ринкова система не в змозі оптимально здійснювати розподіл доходів і має місце поглиблена диференціація доходів між різними групами населення, що приводить до поглиблення соціальної нерівності.

7. Одним з найсуттєвіших дефектів ринкової системи є те, що вона не здатна найоптимальнішим чином визначити галузеву та продуктову структуру економіки. Виробництво одних товарів вона робить надмірним, а інших – дефіцитним.

Перераховані вище обмеження ринку можуть бути компенсовані лише за допомогою державного втручання в економіку і відповідного розвитку державного сектора та заходів державного регулювання економіки.

Для реалізації поставлених задач держава змушена виконувати ряд функцій:

1. Створювати правову основу для функціонування ринкової системи і створення конкурентного середовища.

2. Розробляти політику соціально-економічного розвитку країни, за допомогою якої визначаються головні цілі, пріоритети та засоби розвитку економіки.

3. Захист конкуренції як головного “мотора” ринкового механізму. З цією метою держава здійснює антимонопольну політику.

4. Перерозподіл доходів та багатства, коригування розподілу ресурсів з метою зміни структури національного продукту, стабілізації економіки через еон толь за рівнем зайнятості та інфляції.

5. Обмеження дії деяких елементів ринкового механізму (зокрема, в сфері охорони порядку, національної оборони, трансфертної системи обслуговування інфраструктурних комплексів, водопостачання тощо).

6. Досягнення і збереження національних конкурентних переваг у світовій економіці.

Отже, сучасна економіка виступає як змішана, де існує сектор ринку і державний сектор, які співіснують і між якими існує “ розподіл праці”. Державне втручання в економіку може бути за умов, що воно є зваженим і враховує цей “розподіл праці”. Вирішення цієї проблеми залежить від того, як реалізується державне регулювання економіки.

Державне регулювання економіки – це цілеспрямована діяльність держави щодо створення правових, економічних та соціальних передумов, необхідних для найбільш ефективного функціонування ринкового механізму і мінімізації його негативних наслідків. Раціональна державне регулювання економіки не протистоїть механізму її ринкового регулювання і не підміняє його, а свідомо використовує його регулюючий потенціал, надає ринковим регуляторам здатність більш цілеспрямовано і ефективно впливати на економічний розвиток. Державне регулювання економіки – це суб’єктивний фактор економіки, тому його ефективність обумовлена тим, якою мірою держава в процесі виконання своїх регулюючих функцій враховує об’єктивні економічні закони.

В умовах розвинутого ринку державне регулювання економіки – це втручання не в ринковий механізм, а а передумови та побічні наслідки його функціонування. Держава коригує ринковий механізм в тому випадку, коли цей механізм ще не досяг необхідного потенціалу і не здатний виконувати свою позитивну роль в економіці.

Діяльність державного сектора реалізується через державні закупки, трансферти, прямі та непрямі податки, державний бюджет та державний борг, позики, розподіл податкового тягаря.

Роль держави в економічному кругообігу.

В реальній практиці не існує чистого ринку, а є змішана економіка, де поряд із суб’єктами приватного сектора економіки велику координуючу роль виконує держава. Тому в сучасних умовах модель економічного кругообігу обов’язково включає державу в особі уряду (мал. 1).

Ця модель включає всі потоки руху ресурсів та доходів між підприємствами та домогосподарствами, але тепер на ринку ресурсів та продуктів з’явився ще один суб’єкт – уряд. Це означає, що домогосподарства і підприємства взаємодіють вже не лише між собою, а й з урядом, від заходів якого теж залежить рівновага в економіці.

В моделі економічного кругообігу уряд виконує три функції:

1. Здійснює на відповідних ринках державні закупки ресурсів та продуктів і внаслідок цього несе відповідні витрати, які впливають на сукупні витрати економіки, на малюнку 1 це відображають потоки по вертикалі.

2. Уряд надає підприємствам і домогосподарствам колективні (суспільні) блага, пов’язані із утриманням бюджетної сфери ( освіти, науки, культури, медицини, національної армії, міліції тощо). Це відображають верхні горизонтальні потоки, які поєднують уряд із суб’єктами приватного сектора економіки.

3. Для здійснення своїх витрат уряд формує державні доходи за рахунок збирання податків: прибутковий податок з громадян, податки на прибуток підприємств, продуктові (непрямі податки тощо). Це все є валові податки. Але поряд з цим уряд має справу з податками зворотними. До них відносяться трансфертні платежі (пенсії, стипендії, виплати по безробіттю та страхуванню, дотації, субсидії). Валові податки за мінусом трансфертних платежів є чистими податками.

T=TA – TR , де

Т – чисті податки;

TA –валові податки;

TR – трансферти.

Наведена модель економічного кругообігу показує, як уряд може впливати на параметри економічної рівноваги.

По-перше, змінюючи обсяг державних закупок товарів та послуг, уряд має можливість адекватно впливати на сукупний попит економіки і, як результат, на обсяги виробництва.

По-друге, уряд може впливати на попит приватного сектора економіки через величину чистих податків. Змінюючи рівень оподаткування або величину трансфертних платежів, уряд може зменшувати або збільшувати доходи суб’єктів цього сектора, від яких залежить їхній попит.

Цей вплив можна прослідкувати на прикладі моделей “витрати-випуск” та “вилучення-ін΄єкції”.

1) В моделі “витрати-випуск” в межах приватної закритої економіки сукупний попит становить АД = С + І , а економічна рівновага визначається за формулою У = С + І, де:

АД - сукупний попит;

У – валовий національний продукт;

С – споживчі витрати домогосподарств;

І - інвестиційний попит підприємств.

З появою держави сукупні видатки доповнюються державними закупками (G) і сукупний попит становить:

АД = С + І + G ,

І економічна рівновага складає

У = С + І + G .

Одночасно суттєво трансформується функція споживання. Якщо в моделі без держави ДІ = У і функція споживання С = + С΄·У (ДУ – після податковий дохід;

- автономне споживання;

С΄ = - гранична схильність до споживання).

З урахуванням держави, коли з’являються чисті податки, після податковий дохід обраховується за формулою ДУ = У – Т ( де Т – податки).За цих умов функція споживання змінюється:

С = + С΄·(У – t· У) = + С΄У·(1 – t’).

Отже, поява чистих видатків зменшує споживання за будь-якого рівня доходу.

2) В моделі “вилучення-ін’єкції” рівновага за відсутності держави визначається формулою S = У, де S – величина заощаджень.

З урахуванням держави вилучення доповнюються чистими податками, а ін’єкції – державними закупівлями. Внаслідок цього формула економічної рівноваги прибирає вигляду:

S + Т = І + G .

Одночасно трансформуються заощадження.

У спрощеній моделі заощадження зводяться до приватних за формулою:

S = У – Т – С1

Якщо в модель економічної рівноваги підставити нове значення приватних заощаджень і перенести державні закупівлі в ліву частину рівняння, то отримаємо кінцевий вираз моделі економічної рівноваги:

(У – Т – С) + ( Т – G) = І , де

(У – Т – С) - приватні заощадження;

(Т – G) – державні заощадження.

Отже, економічна рівновага за методом “вилучення–ін’єкції” – це рівновага між національними заощадженнями та інвестиціями.

Зазначена модель є лише іншим виразом моделі за методом “витрати-випуск”.

У – Т – С + Т – G = У

У = С + І + G

Дане рівняння є моделлю економічної рівноваги за методом “витрати-випуск”.

Урядові витрати та сукупний попит, мультиплікативний вплив державних витрат та податків.

Під урядовими витратами розуміють витрати на утримання інституту держави., а також державні закупівлі товарів та послуг. Це можуть бути найрізноманітніші види закупок: будівництво за рахунок бюджету доріг, шкіл, медичних закладів, об’єктів культури, закупки сільськогосподарської продукції, зовнішньо-торгівельні закупки, закупки військової техніки тощо.

Політика державних витрат та податків є одним з важливих інструментів державного регулювання економіки, спрямованим на стабілізацію економічного розвитку.

Вплив державних витрат на обсяг ВНП.

Умовні позначення:

У – ВНП;

С – споживчі витрати населеня,

І – інвестиції підприємств;

G – державні витрати;

СВ - сукупні витрати. СВ = С + І + G.

Мультиплікатор державних витрат показує приріст ВНП в результаті прирощування державних витрат, затрачених на закупку товарів та послуг:

а) g =,

Де g – мультиплікатор державних витрат;

- приріст ВНП;

- приріст державних витрат.

Мультиплікатор державних витрат можна також визначити, використовуючи граничну схильність до споживання (С´). В результаті мультиплікатор державних витрат дорівнюватиме:

б) g = =

Звідки: , де

t - частка податків у сукупних доходах.

Мультиплікатор державних витрат

де t - частка податків у сукупних доходах.

або

- відображає, наскільки зміна державних витрат може змінити сукупні доходи.

- загальний ефект від

Фіскальна політика

Фіскальна політика - це сукупність фінансових закладів держави щодо формування величини і структури державних витрат, трансфертних виплат і системи оподаткування.

Розрізняють дискреційну і автоматичну фіскальну політику.

а) дискреційна фіскальна політика

Дискреційна фіскальна політика – це політика, заснована на свідомому втручанні держави в податкову систему і зміни обсягу державних витрат з метою впливу на економічне зростання, безробіття та інфляцію. Ця політика пов’язана:

а) з державними програмами зайнятості;

б) соціальною політикою;

в) зміною податкових ставок;

Дискреційна фіскальна політика застосовує два інструменти:

1. державні закупки, які є інструментом прямої дії;

2. чисті податки, які змінюються за рахунок податкових ставок та трансфертів.

Вплив державних закупок за незмінних чистих податків можна прослідкувати в моделях “витрати-випуск” та “вилучення - ін’єкції”.

Графіки

а) Вплив державних закупок на ВНП в моделі “витрати-випуск”

Вплив державних закупок на ВНП має мультиплікативний характер.

б) В моделі “вилучення - ін’єкції”

1. S+I- вилучення з потоку “витрати-доходи”;

2. І+NX – ін’єкції витрат;

3. збільшення сукупних витрат на величину G означає, що лінія ін’єкцій переміститься вгору і де дає новий стан рівноваги ВНП в точці К2 і приріст ВНП до У2.

Вплив чистих податків на ВНП

Умови аналізу:

1. об’єктом фіскальної політики є лише сукупний попит.

2. вплив чистих податків на ВНП – це їх вплив на споживання як компонент сукупного попиту. На споживання впливають також і соціальні трансферти.

3. зміни в чистих податках відбуваються під впливом змін у рівні податкових ставок та трансфертів.

Bплив податків на рівноважний рівень ВНП.

Як правило, держзакупки та податки не існують ізольовано один від одного, очевидно, що значна частина держзакупок на практиці здійснюється саме за рахунок податків. Графік на мал. 4показує, що збільшення рівноважного доходу () у випадку G =t виявляється рівним величині G (або t). Це означає, що мультиплікатор збалансованого бюджету дорівнює одиниці.

Звідси:

Оскільки G=t, то цю величину в чисельнику можна винести за дужки:

Звідси: G (чи t) = .

Фіскальна політика на умовах збалансованого бюджету породжує ще одну категорію – мультиплікатор збалансованого бюджету. Він показцє наскільки грошових одиниць змінюється доход у разі зміни державного бюджету на грошову одиницю, його обчислюють як:

де: mB – мультиплікатор державного бюджету;

зміна доходу;

- зміна бюджету.

Зміна доходу при одночастному застосуванні податків та державних витрат;

Якщо G, то бюджет зводиться з дефіцитом, який покривається шляхом збільшення державного боргу. Якщо ж , то утворюється позитивне сальдо бюджету. Проведений аналіз впливу державного сектора на сукупний попит та рівноважний ВНП дозволяє сформулювати теоретичні принципи антициклічної політики держави.

1. При кризовому стані економіки уряд повинен проводити стимулюючу (експансіоністську) фіскальну політику. З цією метою потрібно збільшувати державні витрати і знижувати податки. Ці заходи ведуть до скорочення позитивного сальдо бюджету або навіть – до виникнення бюджетного дефіциту.

2. У випадку інфляційного перегріву економіки (інфляції попиту) повинна проводитися стримуюча (рестриктивна) фіскальна політика, тобто держзакупки повинні скорочуватися, а податки – зростати. Бюджетний дефіцит повинен змінитися наростаючим позитивним сальдо бюджету.

б) Політика вмонтованої стабільності

Політика вмонтованої стабільності спирається на вмонтовані стабілізатори, які працюють в режимі саморегулювання, забезпечуючи природне пристосування економіки до фаз ділової кон’єктури.

До вмонтованих стабілізаторів відносять:

1. Автоматичні зміни в податкових відрахуваннях ( прогресивна шкала оподаткування);

2. Соціальні виплати та допомога по безробіттю;

3. Індексація доходів у зв’язку з інфляцією.

Політика вмонтованої стабільності

К – державні витрати дорівнюють податковим надходженням;

G – державні витати;

Т – податкові надходження;

Q2 Q1 - зростання ВНП збільшує податкові надходження до бюджету;

Q1 Q3 – зменшення ВНП зменшує податкові надходження до бюджету.

4.Бюджетно-податкова політика в дії. Вплив податків на рівень споживання і обсяг ВНП

(С-С1) – величина податків або - податковий приріст;

С – споживання.

Вплив податків на ціну

Р1 – ціна, збільшена на величину податків;

Е1 – величина попиту при ціні Р1 і нова точка рівноваги Д та S1;

Q1 – обсяг реалізації при ціні Р1 (

Бюджетно-податкова політика моделі IS – LM.

Бюджетно-податкова політика стосується загальних витрат і її зміна впливає на розміщення лінії IS.

Вплив прямих податків на ринок ресурсу праці.

1. Введення податку зменшує пропозицію праці ( крива LS2 ). Рівновага LS і LD переміщується в точку Е1.

2. Точка Е – рівновага LD та LS до введення податку.

3. Е1Е2 – відрізок, що зображає величину податку на доход;

W1 - зарплата до опорядкуваня;

W2 - зарплата після опорядкуваня.

4. Площа фігури W1E1E2W2 – величина податкових надходжень до бюджету за умови, що платниками податку є L1 осіб і кожна особа сплачує Е1Е2 податку.

5. W1E1E2W2 - це вигоди від оподаткування держави ( доход бюджету).

6. Загальні витрати - Е1ЕЕ2.

7. WEE2 - втрати працівників від скорочення доходів.

8. E1EW – втрати підприємців від скорочення прибутків через:

a) скорочення обсягів виробництва від скорочення зайнятості,

b) зростання витрат на виплату вищої зарплати через підвищення податків.

9. Якщо SW1E1E2W2 SE1EE2, то оподаткування вигідне.

10. Якщо SW1E1E2W2 SE1EE2, то оподаткування збиткове.

11. Якщо SW1E1E2W2 = SE1EE2, то введення податків на державному рівні не принесло нічого, крім соціальної напруги.

Вплив акцизів, ПДВ на обсяги виробництва та рівень цін.

1) Т. Е1 – рівновага ринку до введення акцизу.

2) AS2 – пропозиція товару після введення акцизу Трансфертних виплат, обумовлює ріст ціни до Р2 і скорочення виробництва до у2.

3) E2W - величина акцизного податку.

4) SP2E2WP1 – величина акцизного збору.

5) Якби попит визначався точкою Е1, то при введенні акцизу лише ціна була б Р2 (за точкою D) і обсяг виробництва залишався би незмінним ( у1 ).

6) Але ріст ціни скорочує попит, рівновага переміщується в точку Е2 і обсяг виробництва скорочується до у2.

7) Новій рівновазі Е2 відповідає ціна Р2 як компромісна між покупцями та продавцями.

8) Втрати від акцизу визначаються як SE2E1W. Вони розподіляються так:

- SE2E1K – втрата покупців від підвищення цін;

- SКE1W - втрата виробників від скорочення обсягів виробництва.

Фіскальна політика, спрямована на пропозицію.

Фіскальна політика є головним елементом кейнсіанської теорії макроекономічного регулювання, особливість кейнсіанської теорії полягає в тому, що об’єктом фіскальних заходів держави є сукупний попит.

Економічна теорія і практика економіки пропозиції свідчать про те, що заходами фіскальної політики можна впливати і на пропозицію.

Вплив фіскальної політики на AS досягається за допомогою податків.

Припустимо, що має місце скорочення виробництва і держава застосовує стимулюючу фіскальну політику.

Вплив фіскальної політики на стимулювання пропозиції.

Фіскальна політика, спрямована на стримування виробництва.

Стримування виробництва здійснюється за допомогою підвищення податків на споживачів і на виробників.

Оптимізація ставки податків.

Крива Лаффера.

Залежність між доходами державного бюджету і динамікою податкових ставок.

Американський економіст А.Лаффер довів, що результатом зниження податків є економічне піднесення і зростання доходів держави. Надмірне підвищення податків знижує стимули до капіталовкладень, гальмує НТП і економічне зростання.

Оптимальний розмір податків R1 забезпечує максимальні надходження до держбюджету ( у1 max ). При 100% оподаткуванні доходи бюджету дорівнюють нулю ( ніхто не хоче працювати задарма ).

Фіскальна політика і державний бюджет. Концепція функціональних фінансів. Ефект “витіснення”.

1) Дефіцит бюджету