Тема 1. Підприємництво як форма господарювання

1. Історичний розвиток поняття “підприємництва”. Види та суб’єкти підприємницької діяльності.
2. Принципи і обмеження підприємницької діяльності. Порядок ліцензування підприємництва.
3. Державне регулювання підприємництва.
4. Середовище підприємництва.
5. Функції і модель підприємництва.

1. Історичний розвиток поняття “підприємництва”. Види та суб’єкти підприємницької діяльності.

Ринкова економіка побудована на підприємництві, його також називають бізнесом.

Яка різниця між поняттями "підприємництво" та "бізнес"?

По-перше, бізнес – це англійською мовою "діло". У англомовних країнах ще більш широке поняття – будь-яке діло. У нас термін "бізнес" застосовується у більш вузькому значенні, близькому до підприємництва. Існують також психологічні особливості у використанні цих термінів. Нерідко термін "бізнес" за традицією несе кримінальний відтінок (наркобізнес, тіньовий бізнес) або, навпаки, відображає поважливе відношення до більш усталеного підприємництва за кордоном.

Поняття "підприємництво" надзвичайно широке і містке. У ньому переплітається сукупність економічних, юридичних, політичних, історичних, моральних і психологічних відносин. Воно склалося протягом значного часу, змінюючись під впливом базисних і надбудовних інститутів, психології людей тощо.

Більш повному розумінню суті підприємництва сприятиме короткий нарис історії та теорії поняття "підприємництво".

Перші спроби систематичного теоретичного осмислення підприємництва почались у XVII ст., хоча співтовариства підприємців, які складалися з ремісників, купців, лихварів, з’явилися значно раніше. Вперше поняття "підприємець" у науковий обіг ввів англійський економіст Річард Кантільйон. Р.Кантільйон зробив також систематичний аналіз підприємництва. Він розумів підприємництво як економічну функцію особливого роду та підкреслював завжди присутній у ньому елемент ризику. До підприємців Кантільйон зарахував людей з нефіксованими прибутками (ремісників, купців, селян та ін.), тобто тих, хто був зайнятий економічною діяльністю в умовах нестабільності та непередбачуваності. Тому головною рисою підприємця Кантільйон вважав готовність до ризику.

Вагомий внесок у дослідження феномену підприємництва протягом XVIII-XIX ст. зробили відомі західні економісти А.Сміт, Ж.Б.Сей, А.Маршалл, Й.Шумпетер та ін.

 А.Сміту була притаманна схильність до переоцінки значення праці й недооцінки бізнесу, в рамках якого здійснювалася праця. Він намагався поставити знак рівності між власниками капіталів і бізнесменами й вірив, що за наявності капіталу, праці та сировини бізнес виникає спонтанно. Підприємець, за висловом А.Сміта, є власником, який іде на економічний ризик заради реалізації певної комерційної ідеї та отримання прибутку. Підприємець планує, організує виробництво та розпоряджається його результатами.

У XVIII ст. подальше осмислення поняття підприємництва здійснював французький економіст Жан Батіст Сей, який пов’язував підприємництво з організацією людей у межах виробничої одиниці. Він мав особистий досвід у сфері бізнесу, чого були позбавлені інші класичні економісти. Для Сея підприємець – це людина, яка організує інших людей у рамках виробничої одиниці. Він ставив підприємця у центр процесу виробництва і теорії розподілу, що вплинуло на багатьох теоретиків-економістів.

Альфред Маршалл ототожнював підприємництво з менеджментом. У фундаментальній праці "Принципи економікс" (1890 р.) А.Маршалл особливо наголосив на інноваційному моменті та активній ролі самого підприємця у застосуванні нових машин і технологічних процесів.

Апогеєм у розробці теорії підприємництва стали праці австро-американського економіста й соціолога Йозефа Шумпетера. Концепція підприємництва Й.Шумпетера ґрунтується на трьох головних засадах:

- функція підприємництва полягає головним чином у революціонізації та реформуванні виробництва шляхом використання різноманітних можливостей для випуску нових або старих товарів новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків, реорганізації виробництва. Отже, змістом підприємництва є "здійснення нових комбінацій" факторів виробництва або різні нововедення;

- підприємництво є універсальною загальноекономічною функцією будь-якої економічної системи та поєднується з виконанням інших видів діяльності (управлінням, науковими розробками, маркетингом та ін.) і тому "розподіляється" серед різних спеціалістів. Статус власника не виступає у Шумпетера визначальною властивістю підприємця;

- підприємництво є функцією господарсько-політичного середовища, яке визначає його можливості, типи, мотивації.

У центр своєї теорії економічного розвитку Й.Шумпетер поставив підприємця, в якому втілені принципово нові підприємницькі якості, що стали рушієм економічного науково-технічного прогресу ХХ ст. Підприємницьку функцію він ототожнював із функцією економічного лідерства і новаторства. Шумпетер зазначив, що інновація – дітище підприємництва, а підприємець – творець інновації.

1. Процес виробництва Шумпетер розглядав як певну комбінацію сил і засобів, а завдання підприємця вбачав у тому, щоб своєчасно і правильно комбінувати їх.

Узагальнюючи наукові погляди на сутність підприємництва і на роль підприємця в контексті історичної еволюції, можна констатувати, що підприємець – це активний суб’єкт пошуку й реалізації нових можливостей у генеруванні та освоєнні новаторських ідей, розробленні нових продуктів і технологій, здійсненні інновацій та оволодінні перспективними факторами економічного розвитку.

Багаторічний досвід господарювання у країнах з розвиненою ринковою економікою свідчить про те, що традиційно існують дві моделі підприємництва: класична та інноваційна, але на практиці можливе їх поєднання.

Класична модель підприємництва орієнтована на максимально ефективне використання наявних ресурсів підприємництва. Схема підприємницьких дій за такої моделі достатньо проста і чітко окреслена: оцінка наявних ресурсів; вивчення можливостей досягнення поставленої мети; використання тієї можливості, яка зможе забезпечити максимальну віддачу від наявних ресурсів.

Інноваційна модель підприємництва передбачає активне використання інноваційних рішень і пошук джерел відповідних ресурсів. Схема дій за цієї моделі підприємницької діяльності є такою: формулювання головної мети; вивчення зовнішнього середовища з метою пошуку альтернативних можливостей; порівняльна оцінка власних ресурсів і знайдених можливостей; пошук зовнішніх додаткових джерел ресурсів; аналіз можливостей конкурентів; реалізація завдань згідно з вибраною концепцією.

 В законі України "Про підприємництво", сформульовано наступне визначення поняття підприємництво.

Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик, діяльність щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та зайняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Це визначення містить правові ознаки підприємницької діяльності. По-перше – це діяльність самостійна, за власною ініціативою, яку виявив сам підприємець. По-друге, підприємницька діяльність носить систематичний характер, тобто здійснюється постійно протягом більш-менш тривалого строку і як правило є основною діяльністю підприємця. Одноразова дія по виготовленню і продажу певного товару не є підприємництвом. По-третє, підприємницька діяльність здійснюється на власний ризик, тобто підприємець бере на себе будь-які наслідки своєї підприємницької діяльності, які можуть бути позитивні, або негативні (збитки). По-четверте, підприємець починає свою діяльність з метою одержання прибутку – це визначальна ознака підприємницької діяльності. Саме цім вона відрізняється від господарської діяльності некомерційного характеру.

Розрізняють такі види підприємницької діяльності:

Виробнича – це виробництво товарів і послуг матеріального характеру. Наприклад, підприємство галузі машинобудування, харчової промисловості, будівництва, сфери побутових послуг.

Посередницька:

2.1. Комерційне підприємництво, пов’язане з обміном, розподілом та споживанням товарів і послуг. Наприклад, торгові доми, оптові бази, підприємства роздрібної торгівлі, товарні біржі, діяльність комівояжера, дистриб’ютора, брокера, дилера, комісіонера, консигнанта.

2.2. Фінансове підприємництво, що пов’язане з обігом вартостей. Наприклад, комерційні банки, фондові, валютні біржі, інвестиційні компанії.

Останнім часом виділяють окремо інформаційне підприємництво (інжинірингова, консалтингова діяльність, проведення маркетингових досліджень, використання комп’ютерних технологій).

Брокер – посередник за укладення угоди (підписання договору). Головним завданням брокера є зведення продавця з покупцем і допомога в досягненні між ними необхідної домовленості.

Комісіонер – посередник, який самостійно розпоряджається товаром, приймаючи його на комісію від комітента (власника товару).

Консигнант – посередник, який реалізує товар з власного складу на основі договору доручення.

Торговий дім – установа, що здійснює експортно-імпортні операції, включаючи організацію виставок і реклами, з правом засновувати свої представництва в інших країнах.

Дистриб’ютор – посередник, який здійснює придбання товарів безпосередньо у виробників та їх реалізацію своїм постійним клієнтам.

Дилер – посередник, який здійснює перепродаж товарів від свого імені і за свій рахунок.

Комівояжер – посередник, який переміщується по ринку споживачів та реалізує товари.

Найбільш важливим, провідним за впливом на ефективність економіки, є виробниче підприємництво. Воно також є найбільш складним, тому значна частина вітчизняних підприємців віддає перевагу комерційному та фінансовому підприємництву.

Критерієм для визначення, чи є конкретна особа підприємцем, можуть бути наступні умови. Якщо окрема особа виробляє або купує товари чи послуги для власного споживання, то вона не є підприємцем. Якщо особа виробляє або купує більше, ніж її необхідно для власного споживання та продає надлишки – вона є підприємцем.

Згідно із законом України "Про підприємництво" суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути: громадяни України та інших держав; юридичні особи усіх форм власності (підприємства, організації). Забороняється займатися підприємницькою діяльністю таким категоріям громадян: військовослужбовцям, службовцям прокуратури, суду, органів державної безпеки, внутрішніх справ, а також органів державної влади, які здійснюють контроль за діяльністю підприємств.

Підприємницька діяльність може здійснюватись:

- без утворення юридичної особи ( індивідуальний підприємець),

- з утворенням юридичної особи (підприємство).