3. Ознаки та процеси виправлення неблагополучного становища підприємства. Ліквідація підприємства. Реструктуризація підприємства.

Банкрутство не є рідкістю у ринковій економіці, за закордонними джерелами, 70-80% нових фірм припиняють діяльність при кінці другого року існування.

Значна частина вітчизняних підприємств знаходиться в стані глибокого, але прихованого банкрутства. В цих умовах необхідно привести в дію процедури санації або банкрутства. Перш ніж проводити процедуру банкрутства чи санації, необхідно виявити, чи знаходиться підприємство у неблагополучного стані та встановити причини, що сприяють розвитку кризової ситуації.

Ознаки неблагополучного стану підприємства:

1. Скорочення обсягу реалізації.

2. Зменшення прибутку.

Перша та друга ознака саме по собі не обов’язково потребують оздоровлення або ліквідації підприємства. Тимчасове зменшення прибутку і навіть збитки є природним для ринкової економіки. Така ситуація є закономірною при переході на випуск нової продукції, при освоєнні нової технології.

3. Тривалі збитки.

4. Скорочення основного капіталу (майна).

5. Зростаюча заборгованість (кредиторам, бюджету, по заробітній платі),

6. Зменшення кількості грошей на рахунку та неплатоспроможність.

Пункти 3-6 характеризують прямі ознаки кризового стану підприємства.

7. Часта зміна постачальників та ринків збуту.

8. Конфлікти, звільнення та зміни у структурі апарату управління.

9. Затримки бухгалтерської звітності.

10. Встановлення нереальних цін на продукцію підприємства.

11. Знецінення акцій підприємства.

12. Обмеження діяльності підприємства державними органами влади.

Пункти 7-12 є непрямими ознаками кризового стану підприємства для кредиторів.

Можливі причини такого кризового становища підприємства поділяють на внутрішні та зовнішні.

внутрішні - нестача капіталу, неправильне його використання, технічне старіння підприємства, помилкові рішення керівництва, високий рівень витрат, недосконала організація маркетингу, низька кваліфікація персоналу ( за досвідом США 90% підприємницьких невдач обумовлено некомпетентністю керівництва);

зовнішні - падіння попиту на продукцію, зміна потреб, інфляція, політика уряду, конкуренція, розвиток науки та техніки, фінансовий стан боржників.

Виправлення неблагополучного становища підприємства може здійснюватись за допомогою таких процесів:

1. Оздоровлення підприємства (санація).

2. Компроміс із кредиторами (мирова угода).

3. Банкрутство (добровільне або примусове).

 Під оздоровленням (санацією) підприємства розуміють заходи щодо виправлення становища без допомоги кредиторів: зміни у керівництві підприємства, раціоналізація виробництва, режим економії, розпродаж неефективних підрозділів, зайвих запасів та устаткування, збільшення капіталу.

Санація здатна допомогти підприємству доки величина заборгованості не перевищує вартості майна підприємства - інакше подальша санація є неможливою та необхідна домовленість з кредиторами, щоб уникнути банкрутства.

 Компроміс - це домовленість підприємства із своїми кредиторами про подолання господарських труднощів і запобігання банкрутства. Такі домовленості можуть здійснюватись без участі або за участю суду, який встановлює зміст і порядок реалізації домовленості.

 Згідно із законом України “Про банкрутство”, банкрутство – це визнана арбітражним судом неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності відновити свою платоспроможність та задовольнити у встановлений термін вимоги кредиторів і виконати зобов’язання перед бюджетом.

Закордонні джерела[64] дають інше визначення: банкрутство - це встановлена законом процедура, через яку людина або організація, яка неспроможна виконати свої фінансові зобов’язання, звільняється від боргу.

Передумовою для початку процесу банкрутства є письмова заява кредитора або боржника до арбітражного суду. Призначається розпорядник майна (банк), публікується об’ява про банкрутство, кредитори подають заяви до суду (протягом місяця), суд їх приймає чи відхиляє.

Якщо надійшли пропозиції від бажаючих виконати зобов’язання боржника та є згода кредиторів, суд може прийняти рішення про проведення санації боржника. Інакше суд визнає боржника банкрутом. Утворюється ліквідаційна комісія, яка проводить інвентаризацію і реалізацію майна банкрута.

Якщо після сплати боргів майна не залишилось, приймається рішення про ліквідацію підприємства; інакше власник вважається вільним від боргів і може продовжувати підприємницьку діяльність.

Законом визначена певна черговість задоволення претензій кредиторів: В першу чергу покриваються та вимоги кредиторів, що забезпечені заставою, виплата вихідної допомоги звільненим працівникам, витрати на ведення діла у суді, роботу ліквідаційної комісії.

В другу чергу виконуються зобов’язання перед працівниками підприємства, а також вимоги вкладників.

В третю чергу виконуються вимоги по державним та місцевим податкам та платежам до бюджету, до органів соціального забезпечення і страхування.

В четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, що незабезпечені заставою.

В п’яту чергу повертаються внески членів трудового колективу до статутного фонду підприємства .

В шосту чергу задовольняються всі інші вимоги.

Вимоги, що незадоволені за нестачею майна, вважаються погашеними.

Ліквідація підприємства (фірми) здійснюється ліквідаційною комісією, яка створюється власником або уповноваженим ним органом, а у випадку банкрутства – судом або арбітражним судом. За рішенням судових органів ліквідація може проводитися й органом управління підприємством.

Ліквідаційна комісія або орган, який проводить ліквідацію, публікує в офіційній пресі інформацію про ліквідацію підприємства (фірми); повідомляє порядок і строк прийняття претензій; оцінює наявне майно підприємства; виявляє дебіторів і кредиторів (розраховується з ними); вживає заходів щодо сплати боргів третім особам; складає ліквідаційний баланс і подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію.

Майно підприємства (фірми), його кошти після розрахунків з бюджетом, кредиторами, оплатою праці працівників розподіляються між засновниками (учасниками) пропорційно до частки їх у майні підприємства, у порядку та за умов, передбачених засновницькими документами і законодавчими актами України. Претензії, не задоволені у зв’язку з відсутністю майна, а також не визначені ліквідаційною комісією, вважаються погашеними. Спори, що виникають у процесі ліквідації між фізичними і юридичними особами, розглядаються в судовому порядку.

Реструктуризація – процес здійснення взаємозв’язаних у часі організаційно-економічних, правових і технічних заходів, спрямованих на зміну виробничо-господарської та управлінської структури підприємств чи організацій, а також форми власності та організаційно-правового статусу з метою перетворення їх на повноцінних суб’єктів підприємницької діяльності, які здатні ефективно функціонувати за умов ринкової економіки.

Основні завдання реструктуризації підприємства та організації:

Перше – забезпечити їхнє виживання на певний час;

Друге – відновити їхню конкурентоспроможність на тривалу перспективу.

Види реструктуризації: управлінська, технічна, економічна, фінансова, організаційно-правова.

Форми реструктуризації: оперативна, стратегічна.

Оперативна реструктуризація підприємства (організації) звичайно здійснюється протягом 3-4 місяців і передбачає істотне поліпшення його (її) діяльності. Останнє досягається проведенням комплексу оперативних заходів.

Комплекс заходів з оперативної реструктуризації підприємства включає):

1. Створення та виокремлення нових структурних підрозділів.

2. Оперативне зменшення дебіторської заборгованості.

3. Зменшення величини оборотних фондів через виявлення і реалізацію зайвих матеріальних запасів.

4. Скорочення обсягу основних фондів шляхом виявлення і реалізації невикористованих їхніх елементів.

5. Відмова від пайової участі в інших підприємствах (організаціях) після попереднього аналізу його ефективності.

6. Аналітична оцінка і припинення вкладення неефективних інвестицій, окрім життєво необхідних для підприємства.

Стратегічна реструктуризація підприємства (організації) спрямована на забезпечення довготривалої його (її) конкурентоспроможності на вітчизняному та світовому ринках. Для досягнення останньої необхідно чітко визначити стратегічну мету реструктуризації підприємства (організації). Всебічно обгрунтована мета реструктуризації конкретного суб’єкта господарювання може бути сформульована (в загальному вигляді) так: продукція підприємства має відповідати поточному платоспроможному попиту. Після цього розробляється стратегічна концепція розвитку суб’єкта господарювання, визначаються напрями та інструменти реалізації поставленої мети.

Організаційно-правова реструктуризація передбачає комерціалізацію і корпоратизацію діяльності, зміни в організаційній структурі суб’єкта господарювання, зміну власності на державному підприємстві (організації).

Управлінську реструктуризацію пов’язано з підготовкою та перепідготовкою персоналу з орієнтацією на конкурентоспроможне функціонування підприємства (організації), сучасну маркетингову, інноваційну і технічну його (її) політику.

Технічна реструктуризація орієнтується на забезпечення такого стану підприємства, за якого воно досягає відповідного рівня виробничого потенціалу, технології "ноу-хау", управлінських навичок, кваліфікації персоналу, ефективних систем постачання й логістики, тобто всього того, що дає підприємству змогу вийти на ринок з ефективною та конкурентоспроможною продукцією.

Економічна реструктуризація має забезпечувати рівень рентабельності виробництва (діяльності), що відповідає сучасним умовам господарювання. Це потребує досягнення певного рівня поточних і капітальних витрат, гнучкого ціноутворення та достатнього обсягу продажу товарів.

Фінансова реструктуризація означає досягнення суб’єктом господарювання такої структури балансу, коли показники ліквідності й платоспроможності задовольняють вимоги ринку, а також не існує проблем із виплатою кредитів і відсотків за ними або з погашенням інших боргових зобов’язань.

Інколи стає необхідною часткова (обмежена) реструктуризація підприємства (організації), яка здійснюється для відновлення його (її) економічної та технічної життєдіяльності.

Комплексна (всебічна) реструктуризація охоплює: розробку нової організаційної структури суб’єкта господарювання; здійснення відповідної продуктової та техніко-технологічної політики; істотні зміни в менеджменті тощо. Така реструктуризація звичайно триває до трьох років.

Для обґрунтування форм, видів і масштабів реструктуризації необхідно попередньо ретельно проаналізувати всі напрями діяльності підприємства за критерієм конкурентоспроможності продукції, структури витрат і прибутковості виробництва, охоплення сегментів ринку тощо.

Можливі варіанти проведення реструктуризації підприємства (організації):

1. Об’єднання (злиття) підприємств з утворенням нової юридичної особи.

2. Виділення окремих структурних підрозділів для дальшої ліяльності.

3. Виділення окремих структурних підрозділів з утворенням нової юридичної особи.

1. Створення державної холдингової компанії з дочірніми підприємствами.

2. Передача відокремлених структурних підрозділів у сферу управління іншого керуючого органу.

3. Перепрофілювання підприємства (організації).

Вибір варіанта реструктуризації здійснюється на підставі оцінки можливостей реорганізації окремих виробничих підрозділів і створення на цій базі самостійних підприємств.

Оцінка ефективності проектів реструктуризації здійснюється за очікуваними результатами поліпшення фінансово-економічного та екологічного стану підприємства за рахунок збільшення обсягів реалізації конкурентоспроможної продукції, раціонального використання ресурсів, прискорення обороту капіталу, збереження гарантій соціального захисту працівників.