Тема 6. Основні організаційні форми підприємництва

Тема 6.1. Одноособові володіння та товариства

Питання теми

1. Класифікація підприємств (організацій).

2. Сутність, переваги та недоліки одноособового володіння.

3. Переваги, недоліки та види персональних товариств. Управління та розподіл прибутку в персональному товаристві.

4. Види товариств на капіталі. Управління та розподіл прибутку в товариствах на капіталі.

1. Класифікація підприємств (організацій).

Для забезпечення життєдіяльності люди створюють певні організації. Комерційні організації, які функціонують за рахунок власних коштів, називаються підприємствами.

Підприємство – це самостійний господарюючий суб’єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку та комерційну діяльність з метою одержання прибутку.

Підприємство має права юридичної особи, тобто має відокремлене майно (самостійний баланс), розрахунковий рахунок у банку, печатку з власною назвою, товарний знак. Правоздатність юридичної особи виникає в момент реєстрації.

Класифікація підприємств (організацій).проводиться за рядом ознак (табл. 1)

Таблиця 1. Класифікація підприємств (організацій).

 

Класифікаційна ознака	Види підприємств (організацій)
Мета і характер діяльності:	Комерційні, які діють з метою отримання прибутку Некомерційні, для яких отримання прибутку не є основною метою (благодійницькі, освітянські, релігійні, медичні та ін.)
1. Форма власності	Приватні, колективні, державні, змішані
2. Належність капіталу	Національні, іноземні, багатонаціональні (спільні)
3. Галузево-функціональний вид дія-льності	Промислові, будівельні, сільськогосподарські, транспортні, торговельні, банківські, страхові, туристичні, інноваційно-впроваджувальні та ін.
4. Розмір	Малі, середні, великі
5. Організаційно-правова форма гос-подарювання	Одноособові, об’єднання підприємців (персональні, на капіталі)

 

За ознакою “організаційно-правова форма господарювання” розглянемо класифікацію детальніше.

Правовий статус підприємства визначає, хто та в якому розмірі несе відповідальність по зобов’язаннях підприємства, кому належить право укладати угоди від імені фірми та хто вирішує питання її господарської діяльності.

Вибір організаційно-правової форми підприємства залежить від багатьох чинників:

1) кількість учасників суб’єкта господарювання;

2) порядок утворення статутного фонду (майна) підприємства, потреба у фінансових коштах;

3) потрібний рівень прав та відповідальності;

4) спосіб розподілу прибутків і збитків;

5) форма управління підприємством;

6) можливість зміни власника;

7) вимоги господарського права.

З урахуванням названих чинників підприємець вибирає організаційно-правову форму господарювання. Основні організаційно-правові форми підприємств наведені на рис. 1.

 

Рис 1. Класифікація підприємств за організаційно-правовою формою господарювання

За міжнародною класифікацією всі підприємства в різних країнах поділяють на одноособові та об’єднання підприємців. Згідно з чинним законодавством в Україні такі об’єднання підприємців називають господарськими товариствами. За характером об’єднання в європейських країнах розрізняють персональні товариства (об’єднання осіб) та товариства на капіталі (об’єднання капіталів). Згідно із законодавством США персональні товариства називають партнерствами, а товариства на капіталі – корпораціями.

З метою уніфікації правового регулювання діяльності фірм в державах Європейського Союзу виділяються два види компаній:

1) компанія публічного типу - відповідає відкритому акціонерному товариству;

2) компанія приватного типу - відповідає товариству з обмеженою відповідальністю, закритому акціонерному товариству.

За ступенем відповідальності розрізняють повне, командитне товариство, товариство з обмеженою, додатковою відповідальністю, акціонерне товариство відкритого та закритого типу. Чинним законодавством України застосована європейська термінологія щодо видів товариств.

2. Сутність, переваги та недоліки одноособового володіння.

Одноособове володіння є власністю однієї фізичної особи або сім’ї.

Керівництво здійснює власник або менеджер під контролем власника. Власник несе відповідальність по зобов’язаннях підприємства всім своїм майном.

Відповідно до законодавства України до даного типу відносяться:

1) індивідуальне або сімейне підприємство, яке основане на власності однієї особи або членів однієї сім’ї та виключно на їх особистій праці;

2) приватне підприємство, яке основане на власності однієї особи або сім’ї з правом найму робочої сили.

Одноособові підприємства в основному малі та середні, але можуть бути і гіганти сімейного типу (фірми Круппа, Ротшильдів, Оліветті, Форда, Гейтса). У першій десятці найбагатших людей планети у 2002 році дев’ять американців, а США залишаються країною найбагатших людей – 243 мільярдери. На другому місці – Японія (25 мільярдерів). Українців серед 497 надбагатіїв світу не виявилося, проте там є сім росіян. Мільйонерів в Росії кілька тисяч, а в Україні – близько 200 (за даними 2000 року).

До невеликих одноособових підприємств як правило відносяться:

· місцеві роздрібні торговці (власники кондитерських, ресторанів, гастрономів, м’ясних, овочевих, фруктових, тютюнових лавок, магазинів залізо-скоб’яних виробів);

· власники невеликих сільськогосподарських ферм, садів;

· підприємці, зайняті у місцевій сфері обслуговування (перукарні, служба побуту, майстерні по ремонту автомобілів);

· місцеве виробництво.

Одноособові фірми - це найбільш розповсюджена форма організації бізнесу у розвинутих країнах. Наприклад, в США 70-80% усіх підприємницьких фірм є одноособовими володіннями, але їх частка в обсязі продажу становить 10-14%, тому що в середньому одноособові фірми за своїм розміром менші, ніж фірми інших типів.

У найменуванні одноособової фірми, як правило, вказується прізвище засновника або його прізвище та профіль підприємства. Наприклад, “Петренко, роздрібна торгівля”.

Одноособове володіння має певні переваги та недоліки. (Ми будемо розглядати відповідні переваги та недоліки для різних організаційно-правових форм. при виборі та обґрунтуванні доцільності тієї чи іншої організаційної форми підприємництва.)

Переваги одноособового володіння.

· Відносна простота заснування (для реєстрації потрібна тільки заява).

· Повна самостійність, свобода і оперативність підприємницьких дій (немає необхідності втрачати час на консультації з партнером для прийняття рішення).

· Потужний безпосередній стимул для напруженої та ефективної праці (праця на себе).

· Забезпечення конфіденційності діяльності (збереження комерційної таємниці).

· Виробництво продукції невеликими партіями з урахуванням особистих потреб та смаків клієнтів.

· Можливість розташовування фірми у малонаселених та важкодоступних регіонах.

Проте ця форма підприємництва має значні недоліки.

· Труднощі із залученням великих капіталів (власних фінансових ресурсів одноособового підприємця здебільшого не вистачає для розвитку діла).

· Через високий рівень ризику (високий процент банкрутств) комерційні банки неохоче надають таким підприємцям великі кредити, вимагають більш високу плату за користування ними. Наслідком є обмежені масштаби виробництва і тому висока собівартість, ціна продукції і як результат низька конкурентоспроможність фірми.

· Повна (необмежена) відповідальність власника за борги фірми. Це означає, що у випадку невдалого господарювання власник може втратити усе власне майно, яке піде на сплату боргів кредиторам, якщо активів підприємства не вистачить.

· Відсутність спеціалізованого менеджменту. Здійснюючи повний контроль за діяльністю підприємства, власник повинен сам виконувати всі управлінські функції (фінансову, постачання, залучення персоналу, організацію виробництва, рекламу, збут). Але людські здібності як правило обмежені, підприємцю також може не вистачати знань, навичок та часу для виконання всіх функцій. Наприклад, йому вдається діяльність по збуту товару, але важко вирішувати фінансові проблеми. Тому доводиться звертатись за консультацією, залучати спеціалістів, що потребує великих коштів.

· Висока залежність діяльності фірми від зовнішнього середовища. Наприклад, від’їзд населення з місця знаходження підприємства, зростання безробіття (зменшення доходів), збільшення кількості власників автомобілів може привести до скорочення кількості постійних клієнтів.

· Для одноособового власника є проблемою використання вихідних днів, відпустки, лікарняних у випадку хвороби.

· Спадкоємцям власника доводиться сплачувати великі податки на спадщину.

3. Переваги, недоліки та види персональних товариств. Управління та розподіл прибутку в персональному товаристві.

Персональне товариство - це об’єднання зусиль та капіталів двох і більше фізичних або юридичних осіб за умов розподілу прибутку і збитків, спільного прийняття рішень, активної особистої участі у веденні діл.

Персональні товариства (партнерства) - менш поширена форма організації бізнесу порівняно з одноособовим підприємством. В США на партнерства припадає приблизно 10% загальної кількості форм та 4% обсягу продажу.

Переваги партнерств (персональних товариств) .

· Партнерство легше організувати порівняно з акціонерним товариством.

· Об’єднання капіталів кількох партнерів дозволяє збільшити масштаби виробництва, зменшити ризик, спрощує одержання кредитів.

· Застосування функціональної спеціалізації партнерів по напрямках діяльності.

· Розподіл відповідальності при прийнятті рішень і тому зменшення психологічного стресу учасників порівняно з індивідуальним підприємцем.

· Закритість (забезпечення конфіденційності діяльності - не потрібні публічні фінансові звіти, як у відкритому акціонерному товаристві).

Однак персональне товариство не тільки не може подолати недосконалість одноособового володіння, а й породжує нові проблеми.

· Необмежена солідарна відповідальність партнерів за борги товариства. Кожний партнер несе повну відповідальність всім своїм майном не тільки за результат власних управлінських рішень, але і за наслідки дій будь-якого іншого партнера. Це означає, що учасники несуть солідарну відповідальність (кожний відповідає за всіх).

· Невисока оперативність прийняття колективних рішень всіма учасниками товариства (окрім випадків делегування повноважень). Також можлива несумісність інтересів та неузгодженість дій.

· Обмеженість фінансових ресурсів товариства із-за невеликої чисельності партнерів.

· Бюрократизм, пов’язаний із забезпеченням спадкоємності. Вихід із товариства, смерть партнера потребують реорганізації фірми, що збільшує підприємницький ризик. Тому персональне товарис0тво є порівняно нестійкою організаційно-правовою формою підприємництва.

Розглянемо види персональних товариств.

1. Повне товариство.

Повним (з повною відповідальністю) вважається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність по зобов’язаннях всім своїм майном.

Майно повного товариства формується за рахунок внесків учасників та отриманих доходів. Розмір частки кожного з учасників, порядок внесення вкладів, розподіл прибутку і збитків, повноваження партнерів визначаються в установчому договорі. Прибутки та збитки можуть розподілятись порівну, або партнери домовляються про інший порядок розподілу. Звичайно партнери, які вкладають більшу частку капіталу, мають і більшу частку прибутку. Наприклад, у Німеччині існує така практика: 4% прибутку поділяється залежно від частки капіталу, решта - порівну.

Нові учасники можуть бути залучені тільки за згодою всіх партнерів. В деяких країнах число партнерів обмежено законодавством. Наприклад, в Великобританії - до 20 чоловік.

Всі учасники, як правило, мають рівні права і обов’язки. Кожний партнер є представником фірми та інших учасників і може діяти від їх імені. Ведення діл товариства здійснюється за спільною згодою всіх учасників. Звичайно рішення по поточних питаннях приймаються більшістю голосів, а головні питання вимагають одностайного рішення.

Управління може здійснюватись або всіма учасниками, або одним чи кількома з них за дорученням, яке підписано рештою учасників. Доручення може бути скасовано за вимогою принаймні одного з учасників.

Учасник може передати свою частку іншим особам тільки за згодою всіх партнерів. Він може вийти з товариства (попередивши за три місяці). При цьому йому виплачується вартість вкладу і частина прибутку, одержаного в даному році. У випадку смерті або реорганізації учасника (якщо це юридична особа) право на вступ до товариства має спадкоємець за згодою інших учасників. При відмові у вступі йому виплачують вартість частки.

Учасник, який систематично не виконує обов’язків або перешкоджає досягненню цілей товариства, може бути виключений у порядку, визначеному в установчих документах.

Якщо при ліквідації повного товариства виявиться, що наявного майна не вистачає для сплати всіх боргів, за товариство несуть солідарну відповідальність його учасники всім своїм майном, незалежно від того, хто конкретно винен.

Учасник, який сплатить повністю борги товариства, вправі звернутись з регресною вимогою до інших учасників.

Згідно із законодавством ряду країн повне товариство не є юридичною особою, а його учасники зберігають самостійність. За законодавством України повне товариство є юридичною особою.

В найменуванні повного товариства, як правило, вказуються прізвища засновників (учасників) або одне з них з додаванням Ко (компанія). Наприклад, “Іванов і Петренко, торгівля товарами”, “Ткачук і Ко”, “Автосервіс Арсенюк & Штефаник”, “Smiht & Co”, “Proctor & Gamble” (знак & - комерційна сума).

Повні товариства - це, як правило, невеликі сімейні підприємства, де фінансовий і ризик порівняно невеликий. Для більш масштабних виробничих або торговельних підприємств, де відповідно і ризик більший, частіше застосовується форма товариства з обмеженою відповідальністю.

Повні товариства часто застосовуються при створенні фірм, що надають послуги фахівців (адвокатів, бухгалтерів, медиків). Навіть професіональні асоціації забороняють своїм учасникам створювати компанії з обмеженою відповідальністю; оскільки особиста повна відповідальність передбачає гарантію високого рівня професіоналізму, в той ж час ризик невдачі у фінансовому відношенні у таких професійних галузях як наприклад, медицина, бухгалтерській облік, є порівняно невеликим.

2. Командитне товариство.

Командитним визнається товариство, яке поряд з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за його зобов’язаннями всім своїм майном, включає принаймні одного учасника, відповідальність котрого обмежується вкладом у майно товариства.

До командитного товариства входять дійсні члени з повною відповідальністю і члени-вкладники з обмеженою відповідальністю.

Командитне товариство ще називають змішаним товариством (Росія, Великобританія),

Згідно із законом “Про господарські товариства” .сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати 50% майна товариства.

Управління ділами командитного товариства здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю. Якщо такий учасник один, то він здійснює управління самостійно.

У випадку вибуття всіх учасників з повною відповідальністю командитне товариство припиняє діяльність. У випадку вибуття всіх вкладників товариства може перетворитися на повне.

Кошти командитного товариства при його ліквідації після виконання зобов’язань перед кредиторами у першу чергу розподіляються між вкладниками, а потім між дійсними членами з повною відповідальністю.

Командитне товариство застосовується в практиці як спосіб акумуляції капіталів, з одного боку, громадян (організацій), які бажають реалізувати ділові проекти, але не мають достатніх коштів, а з іншого боку, громадян (фірм), які бажають вкласти свої капітали в діло, але не мають привабливих проектів. Вкладник може у будь-який момент вийти із діла зі своїм паєм.

У деяких країнах командитні товариства використовуються для “відмивання” мафіозних капіталів.

У країнах колишнього СРСР створюються такі командитні товариства, куди входять, з одного боку, державні підприємства у якості вкладника, а з іншого боку, керівники цих підприємств, або члени їх сімей, або їх довірені особи у якості дійсних членів товариства. Така форма товариства дозволяє колишнім керівникам держпідприємств маніпулювати коштами цих підприємств ледве не на правах своєї приватної власності.

В дореволюційній Росії командитне товариство мало назву “товариство на вірі”.

У найменуванні командитного товариства вказується прізвище принаймні одного дійсного члена, наприклад, КТ “Хойер і Ко” .

4. Види товариств на капіталі. Управління та розподіл прибутку в товариствах на капіталі.

Існує три форми об’єднань капіталів: товариства з обмеженою відповідальністю; товариства з додатковою відповідальністю; акціонерні товариства.

1. Товариством з обмеженою відповідальністю вважається товариство, яке має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами (договором і Статутом). Учасники товариства несуть відповідальність у межах їх вкладів.

Установчими документами товариства з обмеженою відповідальністю є Установчий договір і Статут.

Сума всіх вкладів складає статутний фонд товариства, окрім того утворюється резервний (страховий) фонд - не менше 25% статутного. Для реєстрації товариства кожний із учасників повинен внести не менше 30% вкладу, а весь вклад - протягом року, інакше сплачуються проценти з недовнесеної суми. Учаснику видається свідоцтво товариства.

Порядок розподілу прибутку товариства визначається установчими документами. В товариствах з обмеженою відповідальністю прибуток, як правило, розподіляється між учасниками пропорційно до їхніх часток.

Подібно до товариства з повною відповідальністю учасник за згодою решти учасників може передати свою частку іншим особам або вийти із товариства, при цьому йому сплачується вартість його частки. У випадку смерті учасника право на вступ до товариства має спадкоємець, при відмові у вступі йому сплачують вартість частки.

Учасник, який не виконує обов’язки або перешкоджає досягненню цілей товариства, може бути виключений на основі одностайно прийнятого рішення зборів учасників (цей учасник не бере участі у голосуванні) з виплатою його частки.

В товаристві з обмеженою відповідальністю створюється певна структура управління.

Вищим органом товариства є збори учасників (або призначених ними представників). Збори учасників обирають голову товариства. Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток в статутному фонді.

При вирішенні головних питань (про основні напрямки діяльності, зміни в Статуті. виключення учасника) необхідне одностайне рішення, з решти питань рішення приймаються більшістю голосів. Допускається прийняття рішення методом опитування (при цьому проект рішення або питання надсилаються учасникам).

Збори учасників скликаються не рідше двох разів на рік. Якщо потребують інтереси товариства, головою або учасниками скликаються позачергові збори (у разі неплатоспроможності, скорочення статутного фонду). Повідомлення про збори робиться не менш як за 30 днів.

В товаристві створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Члени дирекції не обов’язково є учасниками товариства (можуть бути найманими службовцями), але директор, як правило, є учасником товариства. Дирекція організовує виконання рішень зборів учасників, тобто здійснює поточне керівництво діяльністю товариства.

Контроль за діяльністю дирекції здійснюється ревізійною комісією, що утворюється зборами учасників з їх числа у кількості не менш трьох осіб. Ревізійна комісія складає висновок по річних звітах, перевіряє діяльність дирекції за дорученням зборів або учасників. При виявлених зловживаннях комісія ставить питання про скликання позачергових зборів.

В найменуванні товариства вказується обмежений характер відповідальності та, як правило, не містяться прізвища учасників. Наприклад, ТОВ “Цітрус”. В англомовних країнах до назви товариства з обмеженою відповідальністю додається абревіатура LTD, в Німеччині – GmbH, в Російській Федерації - ООО.

В дореволюційної Росії в період НЕП дана форма підприємництва мала назва “пайове товариство” або “товариство на паях”.

 

Рис 2. Структура управління товариства з обмеженою відповідальністю

В теперішній час дана форма підприємництва дуже популярна на Заході , особливо в Європі. В багатьох країнах Західної Європи товариства з обмеженою відповідальністю зустрічаються набагато частіше, ніж акціонерні товариства. Товариства з обмеженою відповідальністю найбільш розповсюджені в Німеччині, Австрії і майже не зустрічаються у США та Швейцарії, де перевага віддається акціонерним товариствам.

Враховуючи розповсюдження такої форми у великому та середньому бізнесі зарубіжної економіки, можливо було очікувати значного розповсюдження її і у вітчизняній економіці. Однак у Україні підприємств з такою організаційною формою порівняно з акціонерними небагато, причому більшість з них засновано у сфері малого підприємництва, а повних і командитних товариств – значно менше. В промисловості Україні в 2001 році частка повних, командитних товариств, товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю за чисельністю зайнятих становила 5,5%, акціонерних – 59%.

2. Товариство з додатковою відповідальністю - це таке господарське товариство, учасники якого відповідають за його зобов’язаннями своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску. Граничний розмір додаткової відповідальності учасників визначається в установчих документах.

Наприклад, частка учасника А становить 25% статутного фонду товариства. Граничний розмір додаткової відповідальності становить 5%. Статутний фонд товариства – 1,2 млн. грн. Тоді вартісна оцінка додаткової відповідальності учасника А становитиме 5% від його частки або 15 тис. грн.

Структура управління, умови вступу, виходу з товариства аналогічні до товариства з обмеженою відповідальністю.

Акціонерні товариства розглядаються в наступній темі 6.2.

Підсумки теми

Класифікація підприємств (організацій).проводиться за рядом ознак: мета і характер діяльності, форма власності, належність капіталу, галузево-функціональний вид діяльності, розмір, організаційно-правова форма господарювання.

Всі підприємства в різних країнах поділяють на одноособові та об’єднання підприємців (господарські товариства). За характером об’єднання розрізняють персональні товариства (партнерства) та об’єднання капіталів(корпорації).

За ступенем відповідальності розрізняють повне, командитне товариство, товариство з обмеженою, додатковою відповідальністю, акціонерне товариство відкритого та закритого типу.

Повним (з повною відповідальністю) вважається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність по зобов’язаннях всім своїм майном.

Товариством з обмеженою відповідальністю вважається товариство, яке має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами (договором і Статутом). Учасники товариства несуть відповідальність у межах їх вкладів.

Кожний вид товариства має свою структуру управління, певні переваги та недоліки.

Література для самостійного поглибленого вивчення теми: 1,2,3,4,5,6,7,8,9,20.