Словник

АКСІОМАТИЧНЕ ВИЗНАЧЕННЯ – вид неявного визначення, у якому контекстом виступає сукупність аксіом деякої теорії. Див. Визначення, Неявні визначення.

АЛЕТИЧНА ЛОГІКА – розділ модальнї логіки, де досліджуються алетичні висловлювання та їх відношення у структурі міркування. Див. Алетичні висловлювання, Модальна логіка.

АЛЕТИЧНІ ВИСЛОВЛЮВАННЯ – модальні висловлювання, до складу яких входять модальності “необхідно”, “можливо”, “випадково” та їх модифікації.

АЛЕТИЧНІ МОДАЛЬНОСТІ – “необхідно”, “можливо”, “випадково” та їх модифікації.

АЛФАВІТ – сукупність знакових засобів, які використовуються у даній логічній теорії.

АНАЛОГІЯ – міркування, у якому робиться висновок про наявність деякої ознаки у досліджуваного одиничного предмета (ситуації, події) на підставі його подібності за суттєвими рисами з іншим одиничним предметом (ситуацією, подією). Розріняють аналогію предметів і аналогію відношень.

АНАЛОГІЯ ВІДНОШЕНЬ – міркування, у якому об̉єктом уподібнення виступають схожі відношення між двома парами предметів, а переносною ознакою – властивості цих відношень.

АНАЛОГІЯ ПРЕДМЕТІВ – міркування, у якому об̉єктом цподібненнявиступають два схожих одиничних предмети, а переносною ознакою – властивості цих предметів.

АНТИРЕФЛЕКСИВНІСТЬ – властивість відношення. Відношення R, задане на області М, називається антирефлексивним, якщо для будь-якого х із цієї області невірно, що

xRx(~xRx).

АНТИСИМЕТРИЧНІСТЬ – властивість відношення. Відношення R, задане на області М, називається антисиметричним, якщо їз x R y випливає хибність y R x, тобто

xRy ~yRx.

АНТИТРАНЗИТИВНІСТЬ – властивість відношення. Відношення R, задане на області М, називається антитранзитивним, якщо їз x R y випливає хибність y R z, тобто. Тобто

(xRy  yRx ~xRz.

АПАГОГІЧНА АРГУМЕНТАЦІЯ (доведення)– вид непрямої аргументації, коли висувається твердження (антитеза), яке є запереченням тези, і на цій підставі робиться висновок про хибність антитези і істинністьтези. Див. Аргументація, Непряма аргументація.

АРГУМЕНТ – істинне висловлювання (судження), яке використовується для доведення тези.

АРГУМЕНТАЦІЯ – процес обгрунтування певного положення (твердження, гіпотези, концепції) з метою доведення (переконання) у його істинності, слушності.

АТРИБУТИВНО-РЕЛЯЦІЙНЕ ВИЗНАЧЕННЯ – вид визначення через рід і видову ознаку, де видовою ознакою виступають властивості предмета, що визначається, або його відношення до інших предметів. Див. Визначення, Явні визначення.

БЕЗПОСЕРЕДНЄ МІРКУВАННЯ – міркування (умовивід), у якому висновок отримується з одного засновку шляхом його перебудови.

БІЛЬШИЙ ТЕРМІН – термін, який виступає предикатом висновку у простому категоричному силогізмі. Див. Менший термін, Середній термін.

ВИЗНАЧЕННЯ – логічна операція, завдяки якій виразам надається строго фіксований смисл. Див. Смислове значення знака.

ВИКОНУВАНА ФОРМУЛА – формула, яка може набувати різних логічних значень у залежності від логічних значень її складових. Див. Логічні значення висловлювань, Формула.

ВИМІРИ СЕМІОЗИСУ: синтаксичний, семантичний, прагматичний. Див. Знаковий процес (семіозис, Семіотика)

ВИРІШЕНА ТЕОРІЯ – логічна теорія, де існує ефективна процедура (алгоритм), яка дозволяє за скінченну кількість кроків визначити статус формули цієї теорії.

ВИСЛОВЛЮВАННЯ (СУДЖЕННЯ) – форма мислення, у якій щось стверджується або заперечується про предмет думки.

ВІДНОШЕННЯ ДОСЯГНЕНОСТІ – бінарне відношення, яке існує між можливими світами. Задається у семантиці можливих світів. Див. Можливий світ.

ВІДНОШЕННЯ ЛОГІЧНОГО СЛІДУВАННЯ – відношення, яке існує між засновками та висновком міркування. Див. Імплікація, Міркування, Формула.

ВІДНОШЕННЯ ЛОГІЧНОЇ РІВНОСИЛЬНОСТІ – висловлювання рівносильні тільки у тому випадку, коли при однакових наборах логічних значень пропозиційних змінних, що входять до їх складу, вони набувають однакових логічних значень.

ВІДНОШЕННЯ ЛОГІЧНОЇ СУМІСНОСТІ – відношення між висловлюваннями. Розрізняють відношення логічної сумісності за істинністю та відношення логічної сумісності за хибністю.

ВІДНОШЕННЯ ПЕРЕТИНУ МІЖ ПОНЯТТЯМИ – відношення, яке існує між поняттями, обсяги яких частково спіпадають. Див. Обсяг понять, Поняття.

ВІДНОШЕННЯ ПІДПОРЯДКУВАННЯ МІЖ ПОНЯТТЯМИ – відношення, яке існує між родовим поняттям і поняттям, що виражає один з видів цього роду. Див. Поняття.

ВІДНОШЕННЯ ПІДПРОТИЛЕЖНОСТІ – відношення. Яке існує між висловлюваннями, які є сумісними за істинністю і несумісними за хибністю. Див. Відношення логічної сумісності.

ВІДНОШЕННЯ ПРОТИЛЕЖНОСТІ МІЖ ВИСЛОВЛЮВАННЯМИ – відношення між вимсловлюваннями, які є несумісними за істинністю, але сумісними за хибністю. Див. Відношення логічної сумісності.

ВІДНОШЕННЯ ПРОТИЛЕЖНОСТІ МІЖ ПОНЯТТЯМИ – логічне відношення між видовими поняттями, змісти яких не співпадають, але не вичерпують змісту родового поняття. Див. Зміст поняття, Обсяг поняття, Поняття.

ВІДНОШЕННЯ СУПЕРЕЧЛИВОСТІ – відношення, яке існує між поняттями, обсяги яких не співпадають, але повністю вичерпують обсяг родового поняття. Див. Відношення протилежності між поняттями, Обсяг поняття, Поняття.

ВІДНОШЕННЯ СПІВПОРЯДКУВАННЯ МІЖ ПОНЯТТЯМИ – відношення, яке існує між поняттями, що є різними видами одного роду. Див. Поняття.

ВІДНОШЕННЯ ТОТОЖНОСТІ МІЖ ПОНЯТТЯМИ – відношення, яке існує між поняттями, що мають різний зміст, але обсяги яких повністю співпадають. Див. Поняття.

ВИЗНАЧЕННЯ – логічна операція вияву змісту поняття, що вказує на функцію (призначення) предмета думки.

ВИКОНУВАНА ФОРМУЛА – яка може змінювати своє логічне значення в залежності від того, яких значень набувають її складові.

ГЕНЕТИЧНЕ ВИЗНАЧЕННЯ – визначення через найближчий рід і видову ознаку, де видовою ознакою виступає спосіб походження, утворення чи конструювання предметів. Див. Визначення, Явне визначення.

ДЕДУКТИВНІ МІРКУВАННЯ – міркування, у яких між засновками та висновками існує відношення логічного слідування. Див. Міркування, Правильне міркування.

ДЕОНТИЧНА ЛОГІКА – розділ модальної логіки, де досліджуються деонтичні висловлювання та їх відношення у структурі міркувань. Див. Деонтичні висловлювання, Модальна логіка.

ДЕОНТИЧНІ ВИСЛОВЛЮВАННЯ – модальні висловлювання, до складу яких входять такі модальності: “дозволено”, “обов׳язково”, “заборонено” та їх модифікації.

ДЕОНТИЧНІ МОДАЛЬНОСТІ – “дозволено”, “обов׳язково”, “заборонено” та їх модифікації.

ДЕСКРИПТИВНА СЕМІОТИКА – семіотика, яка займається вивченням конкретних знакових систем. Наприклад, семіотика кіно, психоаналітична семіотика, правова семіотика тощо. Див. Семіотика.

ДЕСКРИПТИВНІ ВИСЛОВЛЮВАННЯ – висловлювання, основне завдання яких полягає в описі дійсності: у них стверджується або заперечується наявність певних ситуацій фактичного. Реального характеру. Такі висловлювання можуть бути істинними або хибними, але не тим та іншим водночас. У природній мові їм відповідають розповідні речення.

ДИЗ'ЮНКЦІЯ (СУВОРА)- логічний сполучник (константа), що об’єднує висловлювання. Диз’юнкція, як складне висловлювання, істинна тоді і тільки тоді, коли логічні значення її складових не співпадають. Див. Логічний сполучник, Логічні значення висловлювань, Складне висловлювання.

ДИЗ’ЮНКЦІЯ (НЕСУВОРА, СЛАБКА) – логічний сполучник (константа), що об’єднує висловлювання. Диз’юнкція, як складне висловлювання, істинна вже і тоді, коли істинним є хоча б один з її членів, та хибна тоді. Коли всі члени хибні. Див. Логічний сполучник, Складне висловлювання.

ДИХОТОМІЧНИЙ ПОДІЛ – поділ, який здійснюється за наявності чи відсутності ознаки (від дихо – два, томе - частини).

ДОВЕДЕННЯ – сукупність логічних прийомів, спрямованих на обґрунтування істинності деякого висловлювання.

ДОКАЗОВА АРГУМЕНТАЦІЯ – встановлення істинності тези з використанням логічних засобів за допомогою аргументів, істинність яких вже встановлена. Див. Аргументація.

ДОСТАТНЯ УМОВА – умова, що вважається достатньою для настання події (ситуації, дії тощо), яка може відбутись. Див. Імплікація.

ЕКВІВАЛЕНТНІСТЬ – властивість відношення, якщо воно є рефлексивним, симетричним і транзитивним.

ЕКВІВАЛЕНЦІЯ – логічний сполучник, а також складне висловлювання, яке істинне тоді і тільки тоді, коли логічні значення її складових співпадають. Див. Логічний сполучник, Логічне значення висловлювань, Складне висловлювання.

ЕЛЕМЕНТАРНА (АТОМАРНА) ФОРМУЛА – формула, яка виражає просте висловлювання природної мови. Див. Формула.

ЕНТИМЕМА – скорочене міркування, у якому деякі засновки чи висновки не висловлюються, а маються на увазі.

ЕПІСТЕМІЧНА ЛОГІКА – розділ модальної логіки, де досліджуються епістемічні модальності. Див. пістемічні висловлювання, Модальна логіка.

ЕПІСТЕМІЧНІ ВИСЛОВЛЮВАННЯ – висловлювання, до складу яких входять модальності: “знаю”, “вірю”, ”вважаю”, “доведено”, “спростовано” тощо.

ЕПІСТЕМІЧНІ МОДАЛЬНОСТІ – модальності, які характеризують процес пізнання (“знаю”, “вірю”, ”вважаю”, “доведено”, “спростовано” тощо).

ЕПІХЕЙРЕМА – складноскорочене міркування , засновками якого є ентимеми.

ЗАПЕРЕЧЕННЯ – логічний оператор, який заперечує логічне значення висловлювання.

ЗАПИТАННЯ – імператив, у якому виражається вимога певної інформації від людини, до якої звертаються. Див. Імператив.

КОНТЕКСТУАЛЬНЕ ВИЗНАЧЕННЯ – вид неявного визначення, у якому контекстом виступає уривок тексту. Див. Визначення, Неявне визначення.

ЗНАК-ІНДЕКС – знак, значення якого повністю визначається контекстом, у якому знак виявляється (займенник, прислівник тощо). Див. Знак, Значення знака.

ЗНАК-КОПІЯ – знак, значення якого визначається тим предметом,, якому він відповідає (фотографія, картина, відбитки пальців тощо). Див. Знак, Значення знака.

ЗНАК-СИМВОЛ – знак, який фізично не пов’язаний з об’єктом, який він позначає (слова природної мови, дорожні знаки тощо). Див. Знак, Значення знака.

ЗНАЧЕННЯ ЗНАКА – те, що цей знак позначає (предметне та смислове значення).

ІМПЕРАТИВ – висловлювання, яке представляє схему поведінки людини.

ІМПЛАКАЦІЯ – логічний сполучник, а також складне висловлювання, яке визначається як хибне тоді і тільки тоді, коли перше висловлювання (антецедент) – істинне, а друге (консеквент) – хибне. Див. Логічний сполучник, Складне висловлювання.

ІМ'Я – нелогічний термін, який позначає будь-який предмет або клас предметів.

КЛАСИФІКАЦІЯ – багатоступінчастий, послідовний поділ поняття з метою систематизації, поглиблення і отримання нових знань щодо членів поділу. Див. Обсяг поняття, Поділ.

КОН'ЮНКЦІЯ – логічний сполучник, а також складне висловлювання, яке є істинним тоді і тільки тоді, коли всі складові є істинними. Див. Логічний сполучник, Складне висловлювання.

КРИТИКА – обгрунтуванння безпідставності процесу аргументації (критика тези, аргументів чи демонстрації). Див. Аргументація.

ЛОГІКА ВИСЛОВЛЮВАНЬ – розділ логіки, який вивчає логічну форму складних висловлювань, абстрагуючись від смислового значення внутрішньої структури простих висловлювань.

ЛОГІКА ДІЇ – розділ сучасної логіки, який вивчає поняття “дія” (індивідуальна дія, взаємодія, соціальна дія).

ЛОГІКА ПРЕДИКАТІВ – розділ сучасної логіки, який враховує внутрішню структуру простих висловлювань. Див. Логіка висловлювань.

ЛОГІЧНА ФОРМА МІРКУВАННЯ – спосіб зв’язку висловлювань, які входять до його складу.

ЛОГІЧНА СУПЕРЕЧЛИВІСТЬ – формула, яка є хибною у будь-якій предметній області. Див. Формула.

ЛОГІЧНИЙ ЗАКОН – формула, яка є істинною у будь-якій предметній області. Див. Формула.

ЛОГІЧНИЙ СИНТАКСИС – розділ логічної семіотики, що вивчає відношення між знаками в структурі мови логіки.

ЛОГІЧНИЙ СПОЛУЧНИК – логічний термін, функція якого полягає в утворенні складних висловлювань. Див. Заперечення, Кон’юнкція, Диз’юнкція, Імплікація, Еквіваленція.

МЕНШИЙ ТЕРМІН – термін, який виступає суб’єктом висновку у простому категоричному силогізмі. Див. Середній термін, Більший термін.

МЕТАМОВА – мова, засобами якої досліджується властивості об’єктної мови. Див. Об’єктна мова.

МІРКУВАННЯ (умовивід, силогізм) – форма мислення як послідовність висловлювань, де за допомогою відомих висловлювань на основі певних логічних правил отримують нове висловлювання.

МОВА ЛОГІКИ – штучна мова, яка призначена для аналізу логічної структури висловлювань. Див. Алфавіт, Формула.

МОДАЛЬНА ЛОГІКА – розділ сучасної логіки, де вивчаються модальні висловлювання. Див.. Логіка, Модальні висловлювання.

МОДАЛЬНІ ВИСЛОВЛЮВАННЯ – висловлювання, до складу яких входять модальні поняття. Див. Модальність.

МОЖЛИВИЙ СВІТ – ситуація, яка задається припущенням про те, що якась подія, що мала місце в дійсності, відбувається інакше.

НЕОБХІДНА УМОВА – вид умови, необхідної для настання даної події (ситуації, дії), якщо за її відсутності ця подія не відбувається. Див. Імплікація.

НЕПРЯМА АРГУМЕНТАЦІЯ (доведення) – аргументація, де істинність тези встановлюється шляхом обґрунтування хибності антитези (апагогічна та розділова аргументація).

ОБ'ЄКТНА МОВА – мова, засобами якої описують певну предметну (позамовну) дійсність.

ПОДІЛ ПОНЯТТЯ – логічна операція, в результаті якої здійснюється перехід від окремого родового поняття до множини видових понять

ПОЛІСИЛОГІЗМ – міркування, яке складається з декількох простих, поєднаних між собою таким чином, що висновок попереднього простого міркування, стає одним з засновків наступного міркування.

ПОНЯТТЯ – форма мислення (думка), яка шляхом вказівки на певну ознаку, виділяє з універсаму та узагальнює в клас предмети (предмети думки), яким притаманна ця ознака.

ПРАКТИЧНЕ МІРКУВАННЯ – міркування, яке ставить за мету обґрунтування дій людини (опис цілей, бажань, намірів тощо).

ПРОСТЕ ВИСЛОВЛЮВАННЯ – висловлювання, що не включає в себе інші висловлювання.

ПРОСТИЙ КАТЕГОРИЧИНИЙ СИЛОГІЗМ – дедуктивне міркування (силогізм, умовивід), засновками і висновками якого є прості категоричні висловлювання (судження).

ПРЯМА АРГУМЕНТАЦІЯ (доведення)– аргументація, яка прямує від аргументів до тези. Див. Аргументація.

РОЗДІЛОВЕ ДОВЕДЕННЯ – вид непрямої аргументації (доведення) , коли істинність тези встановлюється шляхом послідовного доведення хибності всіх членів розділового висловлювання (судження), окрім одного, яке і є тезою.

СЕРЕДНІЙ ТЕРМІН – термін простого категоричного силогізму, який міститься у обох засновках, але не входить до висновку. Див, Більший термін, Менший термін.

СКЛАДНЕ ВИСЛОВЛЮВАННЯ – висловлювання, яке включає в себе як самостійні частини інші висловлювання..

СОРИТ – складноскорочений силогізм (умовивід, міркування), у якому не висловлюються, а лише маються на увазі більші або менші засновки і всі висновки, окрім останнього.

СПРОСТУВАННЯ – встановлення хибності положення з використанням логічних засобів та положень, істинність яких доведена. Див. Критика.

ТЕМПОРАЛЬНА ЛОГІКА – розділ модальної логіки, де досліджуються темпоральні висловлювання. Див. Модальна логіка, Темпоральні висловлювання.

ТЕМПОРАЛЬНІ ВИСЛОВЛЮВАННЯ – висловлювання, в яких використовуються часові характеристики.

ТЕМПОРАЛЬНІ МОДАЛЬНОСТІ – модальності, які характеризують часові залежності: “було”, “буде”, “раніш” тощо.

ТЕОРЕТИЧНЕ МІРКУВАННЯ – міркування, яке ставить за мету обґрунтувати знання.

ФІГУРИ ПРОСТОГОКАТЕГОРИЧНОГО СИЛОГІЗМУ – різновиди силогізму, які відрізняються розміщенням середнього терміну. Див. Середній термін.

ФОРМАЛІЗАЦІЯ – побудова моделі, у якій змістовим міркуванням відповідають їх формальні аналоги.

ФОРМУЛА – правильно побудований вираз мови логіки. Див. Мова логіки.

ЧАСОВИЙ ПОТІК – деяка сукупність моментів часу, яка фіксує події, що можуть бути порівнянні за часом. Кожний часовий потік можна вважати певним можливим світом.