Тема 9. Гіпотеза.

· Загальна характеристика гіпотези.

· Види гіпотез.

· Доведення істинності гіпотези.

· Пізнавальна роль гіпотези.

Основні поняття теми: Гіпотеза, Версія, Припущення, Робоча гіпотеза, Загальна гіпотеза, Часткова гіпотеза, Одинична гіпотеза, Описова гіпотеза, Пояснююча гіпотеза, Наукова теорія.

Розбіжність (а тому і суперечність) між картиною світу, яку пропонує наука, і реальним світом існувала й існуватиме завжди. Людина ототожнює картину світу, відображену в буденній свідомості та науці з реальним світом. Суто психологічно піднятися над цим неможливо: знаючи, що світ нескінченно багатший, ніж здається, реальним вважається лише те, що представлене в свідомості.

Наукова картина світу і відкриває людям очі на нього, і “закриває”, бо все те, що не узгоджується з наукою тієї чи іншої епохи, її (науки) парадигмами, з великими труднощами проривається до людської свідомості. Світ, у якому ми живемо (та й саме буття), сповнений численними невідомими законами, зокрема й такими, що не узгоджуються не лише з здоровим глуздом, а й з багатьма сучасними науковими уявленнями. Об’єктивні закони, якими прихованими вони б не були, якось виявляються, і, зрештою, певна, нехай надто віддалена, ланка їх вияву таки доходить до людської свідомості у формі явищ, які іноді не можуть бути пояснені існуючою системою знань. Виявляється, що невідоме не завжди вдається пояснити відомим.

Однією з форм осягнення таємниць таких явищ і є гіпотеза, хоча під гіпотезою в широкому значенні часто розуміють будь-яке припущення. Гіпотеза - форма мислення, що становить собою припущення про існування певного закономірного зв’язку між явищами, причини виникнення яких невідомі. Термін “гіпотеза” уживається з подвійним значенням. Під гіпотезою розуміють і саме припущення, котре пояснює спостережуване явище, і спосіб мислення в цілому, який включає висування припущення, його розвиток і доведення. Гіпотеза є метод пізнання предметів і явищ навколишнього світу.

Гіпотеза створюється для того, щоб дати пояснення ще не поясненим явищам, фактам, подіям. Пізнання будь-якого явища в дійсності, як відомо, розпочинають із збирання і нагромадження окремих фактів, що відносяться до цього явища. Фактів, наявних на початку пізнання явища завжди недостатньо, щоб повністю й відразу пояснити це явище, дати достовірний висновок про те, що воно таке, які причини його виникнення, закони розвитку тощо. Тому пізнання явищ і подій зовнішнього світу відбувається у формі гіпотези: не очікуючи, доки накопичуються факти для кінцевого, достовірного висновку про характер і причину досліджуваного явища, роблять здогад про пояснення спостережуваного явища, а потім цей здогад розвивають і доводять.

Гіпотеза - це форма розвитку наших знань. Мислення людини не знає інших способів логічного опрацювання емпіричного матеріалу і проникнення в сутність речей, окрім гіпотези. Побудова гіпотез у науці дає змогу переходити від окремих фактів, що стосуються явищ, до пізнання закону розвитку цього явища. Побудова гіпотез - необхідний шлях до створення наукової теорії. Всяка наукова теорія висловлюється спочатку як гіпотеза. Наукою доведена і підтверджена на практиці гіпотеза стає науковою теорією. “Гіпотеза” - поняття багатозначне, воно має принаймні такі три означення:

1. Особливий ряд припущень про безпосередньо не спостережувані форми зв’язку явищ або про причин, що породжують ці явища;

2. Особливий ряд умовиводів, у формі якого відбувається висунення певного припущення;

3. Складний засіб, який включає в себе як висунення припущення, так і його наступне доведення.

Види гіпотез.

Гіпотеза може претендувати на пояснення всієї множини досліджуваних явищ, частини цієї множини або окремого явища. З огляду на цю особливість гіпотез їх відповідно поділяють на загальні, часткові й одиничні.

Загальна гіпотеза - припущення про певні закономірності, які стосуються всієї множини явищ відповідної предметної сфери. Відомо, що науку цікавлять загальні закономірності, а наукові положення виражаються, як правило, у формі загальних суджень.

Часткова гіпотеза - припущення про певні закономірності, які стосуються тільки деяких елементів множини явищ відповідної предметної сфери. Після з’ясування специфіки підмножини явищ, кожного з яких стосується передбачувана закономірність, часткова гіпотеза перетворюється на загальну. Схема цього перетворення така: “Деякі S є P”, “Всі S, які мають ознаку к, є P”.

Одинична гіпотеза (гіпотеза одиничного випадку : ad hoс - “для цього”) - припущення, що стосується характеристики одного-єдиного предмета чи явища. Прикладом тут може бути гіпотеза про наявність планети - сусідки планети Уран тощо.

Розрізняють ще й описові й пояснюючі гіпотези.

Описова гіпотеза - припущення про притаманні предмету властивості або форми зв’язку між спостережуваними предметами і явищами. Ця гіпотеза намагається дати відповідь на питання: “Що становить собою даний предмет?”, або “Які властивості має даний предмет?”, або “У якому зв’язку перебувають дані предмети?”

Пояснююча гіпотеза - припущення про причини виникнення досліджуваних явищ. Вона відповідає на питання “Які причини виникнення даних явищ?”

Розвиток сучасної науки свідчить про необхідність так званої математичної гіпотези. Це пояснюється тим, що для об’єктів, які вивчає сучасна наука, не завжди можна підібрати відповідні наочні образи, з якими маємо справу в повсякденному досвіді. Математична гіпотеза тісно пов’язана з феноменом, який називають мисленим експериментом. Прагнучи відрізнити наукові гіпотези від усіх інших припущень і здогадів, турбуючись про максимальну ефективність гіпотез, учені намагаються визначити і сформулювати основні вимоги до цієї форми пізнання.

Ось деякі з них:

1. Принципова перевірюваність припущення, яке оголошується гіпотезою;

2. Максимальна її загальність;

3. Наявність передбачуваної сили;

4. Принципова (логічна) простота;

5. Наступність, зв’язок висловлюваного припущення з попереднім знанням.

Об’єктивною основою перевірюваності наукової гіпотези є взаємозв’язок сутності й явища, зокрема та обставина, що “сутність являється”. Не можна ототожнювати з гіпотезою тезу доведення. Гіпотеза відрізняється від тези доведення зокрема тим, що вона є висновком правдоподібного, недостовірного умовиводу. Щоправда, вона, як і теза, потребує обґрунтування, проте рівень її ймовірності загалом вищий від ймовірності тези. Не належать до гіпотез і припущення, які є засобом, а не кінцевою тезою доведення (припущення, відомі під назвою “абсолютний нуль”, ”абсолютно чорне тіло”, ”ідеальний газ” тощо).

Формулюванню гіпотези передують такі обставини:

а) виявлення явищ, причину виникнення яких неможливо з’ясувати з допомогою відомих науці знань;

б) формулювання відповідної проблеми;

в) добір і нагромадження потрібних фактів;

г) попередній аналіз цих фактів (явищ, причини яких з’ясовуються), д) вивчення обставин, що передували досліджуваним явищам, і тих, які їх супроводжують. При цьому, вдаються до найрізноманітніших методів – до спостереження і експерименту, аналізу і синтезу, абстрагування і узагальнення тощо.

Будь-яка гіпотеза зароджується, виникає, проходить етап становлення і розвитку (уточнюється, виправляється, доповнюється) і, зрештою, або обґрунтовується і стає справді науковим, достовірним знанням, або спростовується і поступається місцем іншій гіпотезі.

Процес формування гіпотези та її застосування проходить такі ступені:

1. Початковий здогад, що, як правило, використовується як робоча гіпотеза;

2. Уточнення й ускладнення початкового здогаду і формування наукової гіпотези;

3. Виведення можливих наслідків з гіпотези, її основного припущення;

4. Перевірка того, наскільки названі наслідки відповідають об’єктивній дійсності, виявленим фактам.

Доведення істинності гіпотези.

Будь-яка гіпотеза має ймовірний характер, а тому потребує перевірки на істинність. Існують кілька способів доведення гіпотези. Найпоширеніший - виведення з неї (основного припущення) наслідків і їх верифікація, тобто перевірка фактами. Сформулювавши гіпотезу, намагаються вивести з неї якомога більше наслідків. При цьому ступінь імовірності гіпотези буде тим вищий, чим різноманітнішими і численнішими виявляться наслідки, виведені з цієї гіпотези, і чим більше вони будуть перевірені відповідними фактами. При цьому міркують таким чином : якщо наше припущення відповідає дійсності й гадана закономірність справді існує, то вона якось повинна виявлятися. Потім роблять висновок про те, якими мають бути ці вияви, і намагаються їх віднайти або викликати до життя з допомогою відповідних експериментів. Виявлення таких явищ, безумовно, підвищує ймовірність припущення, але не завжди може бути достатньою підставою для обгрунтуванння істинності гіпотези, оскільки ці явища можуть спричинятися й іншими фактами. Формалізувавши міркування, в якому рухаються від істинності наслідків до істинності підстави (у нашому випадку - гіпотези), одержимо правильну форму стверджувального модусу умовно-категоричного міркування:

 

Щоб домогтися необхідного висновку про істинність гіпотези на основі знання істинності наслідку, треба, щоб гіпотеза була достатньою і необхідною підставою для наслідку, а наслідок, у свою чергу, був достатньою і необхідною умовою для визнання істинності підстави (гіпотези). З цією метою з гіпотези намагаються вивести не один, а кілька наслідків, які в сукупності можуть становити не тільки необхідну, але й достатню умову для того, щоб їх істинність була достатньою підставою для визнання істинності гіпотези. Схемою такого міркування теж буде умовно-категоричне міркування:

 

Існують й інші способи доведення гіпотез. Так, одинична гіпотеза підтверджуються безпосереднім виявленням того предмета (чи властивості предмета), існування якого передбачалося в гіпотезі.

Зрозуміло, що гіпотеза як ймовірне знання може піддаватися сумніву і спростуванню. Вона піддається сумніву вже тоді, коли вступає в суперечність хоча б з одним фактом. Спростування гіпотези здійснюється шляхом фальсифікації наслідків, які з неї випливають. При цьому слід пам’ятати, що як відшукання фактів, що відповідають виведеним з гіпотези наслідкам, не завжди є достатньою підставою для оголошення гіпотези істинною, так само невиявлення очікуваних фактів не завжди свідчить про те, що гіпотезу спростовано. Спростованою її можна вважати лише тоді, коли точно буде встановлено, що фактів не просто немає, а їх взагалі не може бути, оскільки це суперечить об’єктивним законам.

У процесі розв’язання складних проблем часто пропонується не одна, а дві й більше гіпотез. Оскільки ж істинна одна, то зрозуміло, що кілька гіпотез, які по-різному пояснюють одні й і самі явища, не можуть бути одночасно істинними. Виникає необхідність вибирати одну з двох або й кількох конкуруючих гіпотез.

Пізнавальна роль гіпотези.

У процесі пізнання і практичної діяльності люди відкривають усе нові й нові явища. Переважна їх більшість осмислюється завдяки існуючим науковим теоріям. Проте впродовж історії траплялися і траплятимуться явища, які не можна пояснити за сучасного стану науки. В таких ситуаціях не обійтися без припущень про причини цих явищ чи характер зв’язку між ними, бо це єдина можливість згрупувати ці таємничі явища, дати їм попереднє пояснення.

Гіпотезу недарма вважають формою розвитку знань. Кожна форма мислення є не тільки формою існування, а й формою розвитку знань, та це передусім стосується гіпотези. Існування знань у формі гіпотез має минущий характер. Зрештою, це знання набуває іншого статусу - стає законом науки або теорією (чи взагалі відкидається як хибне). Будь-яке нове знання має на перших порах гіпотетичний характер. Наукові теорії з’являються на світ у вигляді гіпотез. І, мабуть, немає жодної наукової теорії, яка свого часу не пройшла б стадії здогаду, гіпотези. Гіпотеза є неминучим етапом складного процесу виникнення, становлення і розвитку наукового знання. До того ж існуючі наукові теорії розширюються, поглиблюються і конкретизуються завдяки включенню до них нових положень, які добуваються з допомогою гіпотез. Жодна наука не може обійтися без гіпотез, навіть математика, хоч вона має справу із специфічними явищами, не завжди доступними для безпосереднього сприймання і верифікації.