Лекція 8. Основи теорії аргументації.

· Поняття аргументації, його структура.

· Аргументація та суперечка.

· Види аргументації.

· Поняття про критику. Спростування як окремий випадок критики.

· Види критики.

· Правила та помилки в аргументації та критиці.

 

Основні поняття теми: Доведення, Аргумент, Аргументація, Теза, Демонстрація, Обґрунтування, Пояснення, Тлумачення, Критика, Спростування, Опонент, Пропонент.

Під аргументацією розуміють процес обґрунтування певного положення (твердження, гіпотези тощо) з метою переконання в його істинності.

Існує декілька способів обґрунтування:

1. Шляхом безпосереднього звертання до дійсності (експеримент, спостереження тощо). Такий спосіб часто використовують у природничих науках.

2. За допомогою вже відомих положень (аргументів) шляхом побудови певних міркувань (доказів). Такий спосіб властивий переважно гуманітарним наукам.

Логіка, як наука, вивчає власне другий спосіб. В структурі такої аргументації розрізняють тезу, аргументи та форму.

Теза – положення, яке і потребує обґрунтування. Аргументи – це твердження, за допомогою яких обґрунтовується теза. Форма, або демонстрація аргументації, - це спосіб логічного переходу, тобто за певними правилами, від аргументів до тези.

Аргументація може бути проведена в двох формах:

- демонстративне міркування,

- недемонстративне міркування.

До демонстративних міркувань належать дедуктивні міркування та деякі правдоподібні міркування (наприклад, повна індукція). Повна індукція, як міркування, веде мову про всю множину. Такі множини є скінченими і піддаються перерахуванню. Отже, у демонстративних міркуваннях та повній індукції з істинних засновків отримують істинні висновки.

До недемонстративних міркувань належать неповна індукція та міркування за аналогією. Неповна індукція – це міркування, в якому на підставі наявності ознаки у частини множини робиться висновок про її наявність у всієї множини. Розрізняють два види неповної індукції: індукцію шляхом переліку (популярну індукцію) та індукцію шляхом відбору (наукову індукцію). Міркування за аналогією – це міркування, у якому робиться висновок про наявність певної ознаки на основі подібності. Розрізняють аналогію предметів та аналогію відношень.

Поняття „аргументація” тісно пов’язане з поняттям „суперечка”. В суперечці найчастіше застосовують різні види аргументації (процес обміну протилежними думками). Учасниками стають пропонент, опонент та аудиторія.

Опонент – друга обов’язкова фігура суперечки, аудиторія – третій, колективний суб’єкт суперечки. Дискусія, диспут, дебати та полеміка – це різні види суперечки. Метою суперечки можуть бути не тільки дослідження, переконання, але і перемога. Суперечку з метою перемоги називають еристичною суперечкою.

Доказова аргументація (доведення) – це встановлення істинності тези з використанням логічних засобів за допомогою аргументів, істинність яких вже встановлена. Формою такої аргументації повинне бути демонстративне міркування. Теза в цьому випадку – достовірне твердження. Доказова аргументація, окрім формально-логічного доведення, передбачає також всебічне і об’єктивне обгрунтування.

Недоказова аргументація є трьох типів:

а) не всі аргументи істинні, тому, хоча форма аргументації є демонстративним міркуванням, теза – правдоподібне твердження;

б) аргументи є достовірними твердженнями, а форма аргументації - недемонстративне міркування. Теза теж залишається правдоподібним твердженням;

в) аргументи – недостовірні твердження, форма аргументації - недемонстративне міркування, теза – правдоподібне твердження.

Виділяють також пряму та непряму аргументації.

Пряма аргументація спрямована від аргументів до тези. Теза безпосередньо обґрунтовується аргументами. При прямій аргументації міркування набирає форми дедуктивного міркування, зокрема, умовно-категоричного міркування:

Непряма аргументація (двох типів):

1. Істинність тези обгрунтовується шляхом встановлення хибності антитези (апагогічне міркування).

2. Розділове міркування – це обгрунтування тези, яка є членом деякої диз’юнкції висловлювань, шляхом встановлення хибності й виключення всіх інших конкуруючих з

Поняття про критику. Спростування як окремий випадок критики.

Критика – це обгрунтування безпідставності процесу аргументації, який відбувся раніше. Структура спростування теж складається з тези, аргументів та форми (демонстрації).

Теза в процесі критики може бути спростована чи доведено її ступінь правдоподібності.

Аргументи – теж можуть бути спрямовані на критику тези, чи і на самі аргументи.

Форма (демонстрація) – це спосіб, який застосовується для критики тези.

Критика не може бути визнана спростуванням у трьох випадках:

1. Якшо аргументи не є достовірними;

2. Якщо форма критики – недемонстративне міркування;

3. Якщо має місце місце як 1), так і 2).

Види критики.

1. Критика тези - це вид критики, який спрямований на обгрунтування безпідставності тези, яку висуває пропонент (пряма та непряма критика тези). Пряма критика тези зводить тезу до „абсурду”. Непряма критика тези зводиться до обгрунтування істинності антитези.

2. Критика аргументів зводиться до пошуку „промахів” самого пропонента. Критику та інші зауваження пропонент не може ігнорувати. Від критики аргументів можна переходити до критики тези, хоча хибність аргументів не є ще доказом хибності тези. Опонент доводить, що між аргументами та тезою відсутній логічний зв’язок.

3. Критика демонстрації – це обгрунтування безпідставності застосованих правил логіки пропонентом, або, іншими словами, що в міркуванні відсутній зв’язок між аргументами та тезою. Якщо теза не випливає з даних аргументів, то саму демонстрацію слід визнати непослідовною. Але, знову ж таки, критика демонстрації, як і критика аргументів, ще не доводять хибності тези по суті її змісту.

Правила та помилки щодо тези.

1. Теза повинна бути сформульована чітко і ясно.

Можливі такі „хитрощі”:

а) затягування часу або вимога надмірного уточнення тези;

б) умисне нерозуміння тези, або зміна смислу тези не на користь пропонента;

в) необґрунтоване звинувачення в неясності;

г) нечітке формулювання тези.

2. Теза повинна залишатись незмінною протягом усієї аргументації або критики

Можливі такі помилки:

а) підміна тези сильнішим твердженням;

б) підміна тези слабшим твердженням;

в) втрата тези.

Можливі і такі „хитрощі”:

а) послаблення тези аргументації;

б) посилення тези аргументації;

в) логічна диверсія (навмисний перехід до теми, яка добре знайома).

Правила та помилки щодо аргументів.

1. Аргументи повинні бути сформульовані ясно і чітко.

2. Аргументи повинні бути висловлюваннями, які повністю або частково обґрунтовані.

3. Обґрунтування аргументів повинно проводитись незалежно від тези.

4. Аргументи повинні бути достатніми для обгрунтування тези.

Можливі такі „хитрощі”:

а) аргумент до особи;

б) аргумент до публіки (аргумент до настрою, почуттів тощо);

в) аргумент до мас (демагогія);

г) аргумент до людини (некоректний перехід на сторону супротивника);

д) аргумент до пихи (розхвалювання супротивника);

є) аргумент до авторитету (супротивник не насмілиться заперечити);

ж) аргумент до освіченості (супротивнику буде соромно зізнатись у власній необізнаності);

з) аргумент до жалю;

і) аргумент до фізичної сили;

й) адвокатський аргумент (видача помилки супротивника за свою).

Правила та помилки щодо демонстрації.

Відношення між аргументами та тезою повинні бути відношенням підтвердження (логічного слідування). Звідси і головна помилка: „не підтверджує”, „не слідує” тощо.