Сучасна неокласична теорія. Неолібералізм.

У 30-ті роки ХХ століття в економічній науці на основі ідей неокласики, молодої історичної школи і ліберальних ідей класичної політекономії народжується неолібералізм. В основі неоліберальних концепцій лежать наступні принципи:

1. Предметом дослідження здебільшого виступають не кількісні, а якісні, інституціональні проблеми.

2. Застосовується макроекономічний підхід до аналізу економічної дійсності.

3. Проголошується ідея індивідуальної свободи на основі приватної власності і активний вплив державного регулювання на інституціональній основи прибутку і конкуренції.

Фрайбурзька школа

Вальтер Ойкен

(1891-1950)

Німецький економіст, викладач Фрайбурзького університету.

„Die Grund lagen der National Ekonomic”.

1. Вважав, що економічна система повинна мати „господарський порядок” під яким розуміє:

а) свободу конкуренції, яка забезпечує ефективність ринкової системи;

б) вільні ціни як регулюючий інструмент в умовах конкуренції – сигнал рівня обмеженості ресурсів і важель їх перерозподілу між галузями виробництва;

в) „державні проблеми” – стабільність грошей, вільний доступ до ринків, гарантія приватної власності, сталість і послідовність економічної політики.

2. Серед усіх господарських систем виділяє два чистих типи:

2.1. „Централізовано-кероване господарство”:

а) індивідуальне (рабовласницька латифундія, феодальне помістя);

б) централізовано-адміністративне (плановий соціалізм, командна економіка нацизму).

2.2. „Господарство обміну” (ринкове).

У реальному житті ідеальні типи економічних систем не існують. Той або інший порядок у конкретній країні і в конкретний час становить певне поєднання чистих типів господарства. Найбільш привабливим з економічної точки зору є ринковий тип, і тому держава повинна створювати умови для його функціонування.

Ідеї неолібералізму щодо створення соціального ринкового господарства були втілені на практиці німецькими ученими і державним діячем Людвігом Ерхардом (1897-1977).

Школа монетаризму

Мілтон Фрідмен

(народився в 1912 р.)

Професор Чиказького університету.

Лауреат Нобелівської премії 1976 року.

„Монетарна історія США”.

1. Монетарна концепція державного регулювання.

1.1. М.Фрідмен у співавторстві з А.Шварц проаналізував 20 економічних циклів у розвитку США і помітив, що зміни в грошовій масі на декілька місяців передують змінам ВНК на всіх стадіях економічного циклу. Отже, головною і вирішальною причиною всіх змін в економіці є гроші.

1.2. Виходячи з того, що гроші формують рівень цін в економіці, а значить і номінальний ВНП, довів, що у рівнянні кількісної теорії грошей (M*V=P*Y) швидкість обігу грошей (V) стабільна і залежить від звичок людей у використанні грошових активів і структури грошового ринку. Таким чином, із зростанням грошової маси в економіці повинні зростати сукупні витрати (p*y). Далі було доведено, що Y також стабільний, оскільки ВНП залежить від виробничих можливостей і зайнятості з урахуванням природного рівня безробіття.

1.3. Уведення категорії природний рівень безробіття, під яким розуміється брак циклічного безробіття, задає стабільність параметрам зайнятості. Отже, збільшення грошової маси (М), не впливаючи на ВНП, збільшує лише загальний рівень цін в економіці. Таким чином, держава повинна вести контроль за приростом грошової маси і утримувати її на рівні 3-5% на рік незалежно від кон’юнктури. Це твердження одержало назву „основного монетарного правила”.

Школа економіки пропонування

Артур Лаффер

Американський економіст.

„Основи економіки пропонування”.

Підтримує монетарну концепцію і вважає, що основними причинами інфляційних процесів є:

а) високі ставки податків;

в) дії держави, що викликають неочікувані коливання витрат виробництва (фінансові санкції, пільги, зміна правил регулювання).

За думкою А.Лаффера, зростання податків призводить до втрати підприємцями стимулів інвестування і, тим самим, провокують падіння виробництва, підрив фінансової бази оподаткування. Навпаки, зниження податків є достатньою умовою підвищення ініціативи підприємців у напрямку розширення інвестицій і економічного зростання. Внаслідок цього бюджетний дефіцит скорочується і стабілізується інфляція. А.Лаффер доводить існування оптимального рівня податк