Тема 3.1. ЕКОНОМІЧНІ ПОГЛЯДИ ЕПОХИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ.

План лекції.

1. Відображення генезису феодалізму в документах раннього середньовіччя.

2. Економічні погляди кантоністів. Фома Аквінський. Арабське середньовіччя.

3. Проблеми феодального устрою в економічній думці.

Виникнення та розвиток економічної думки в Стародавній Русі. “Руська правда”. Виникнення Київської Русі – однієї з наймогутніших держав світу в період раннього середньовіччя – явище великого історичного значення.

Видатною пам”яткою соціально-економічної та політичної літератури Київської Русі є “Руська правда”, перша частина якої – “Правда Ярослава” – з”явилася в 30-х роках Х1 ст., а другу – “Правду Ярославичів” – прийнято на з”їзді Ярославичів у Києві в 1072 році. Нарешті, в 1113 р. був написаний “Устав” князя Володимира Мономаха, що являв собою наступний етап у розвитку феодального права та суспільно-економічної думки пануючого класу на Русі.

У “Руській правді” відображені реалії Київської Русі ХІ-ХІІІ ст.:

1. Народне господарство базувалося на землеробстві та скотарстві.

2. Високий рівень розвитку сільськогосподарської культури порівняно з сусідніми країнами.

3. Феодальне землеволодіння.

“Правда Ярослава”:

1. Проголошувала недоторканість власності (як і особи) феодалів. “Челядин” розглядається як власність хазяїна нарівні з худобою та речами, підкреслювалось виключне і спадкове право князів та бояр на землю, яке не міг відібрати навіть великий князь.

2. Юридично закріпила розшарування суспільства. Основну масу населення та продуктивну силу господарства складали селяни – холопи, смерди, закупи. Закуп – розорені селяни, що зверталися за “купою” (позичкою) – хлібом, грошима, тощо для князя. Боржник (закуп) мусив працювати у господарстві кредитора доти, доки не сплачував “купу” з процентами. Виникає позаекономічне змушування: кредиторові надавалося право карати закупа, а у разі спроби втекти, закуп ставав довічним рабом кредитора.

Фома Аквінський (1226 – 1274) – італійський монах, аристократ за походженням, канонізований католицькою церквою в 1323 р. Систематизатор релігійної філософії. Написав працю “Сума теології”.

Вважає, що власність становить подвійне відношення – управління і користування. Наявність власності пояснює необхідністю підтримувати божественний порядок на землі.

Виводить теорію “справедливої ціни”. Основа обміну – рівність корисності обмінюваних речей, яка вимірюється монетою. Звідси – продавати річ дорожче або дешевше, ніж вона коштує – несправедливо. Але в реальному житті бувають випадки, коли річ продається дорожче (наприклад, коли селяни привозять продукти у місто), або дешевше (наприклад, коли продукти купуються безпосередньо в селі). Отже, мають місце дві ціни. Яка ж з них є справедливою? За Аквінським, та, що дає грошовий надлишок людині, яка більш значуща для суспільного життя.

Гроші вважає мірою матеріального життя і визнає дві їх функції – міру вартості й засіб обігу.

Ібн – Хальдун (1332 – 1406) – арабський мислитель, активний політичний і науковий діяч Єгипту.

Розглядає проблеми простого товарного виробництва і ціноутворення, описує фактори, що впливають на формування ціни:

- маса товару, що винесена на ринок;

- податки і побори, включені в ціну: “незаконні побори сприяють дороговизні”;

- характер потреби в товарі: “із усіх товарів хліб є тим товаром, на який бажана низька ціна, бо потреба в ньому загальна”.

Уводить поняття вартості, вважаючи, що в обміні прирівнюються рівновеликі витрати праці: “Більшість того, що людина накопичує і з чого вилучає безпосередню корисність – рівноцінно вартості людської праці”.

Установлює, що гроші – основа доходів, накопичень та скарбів, мірило вартості.

Економічні та просвітницькі погляди Я.Козельського (1729 – 1795 р.р.) – філософ-матеріаліст і просвітник, представник демократичного напряму суспільної думки.

Виступав проти проведення “згори” реформ у соціально-економічному житті; за необхідність негайної ліквідації феодального устрою.

Аналізував економічні категорії сучасного суспільства, торкнувся, зокрема, проблем простого і розширеного відтворення, теорії грошей, вартості, прибутку, кредиту, праці, капіталу.

Розрізняв просте відтворення, коли ще немає “ніякого наміру прибутку та баришу” й розширене, “коли власники засобів виробництва намагаються збільшити частину товарної продукції свого господарства і з цією метою посилюють гноблення своїх рабів”.

Праця – джерело всіх багатств суспільства. Першим в історії суспільної думки України він виявив прихильність до загальної трудової повинності. Пропонував, щоб праця була рівномірно розподілена між усіма в суспільстві.

Першим в історії суспільної думки України, задовго до появи пролетаріату, формулює одну з основних вимог цього класу – восьмигодинний робочий день; вирішальний фактор – не тривалість, а продуктивність праці, а шлях до цього – підвищення матеріальної заінтересованості.

Виступає за дрібну, приватну, своєю працею здобуту власність. Ідеал Я.Козельського – суспільство вільних, рівноправних, дрібних товаровиробників.

 Яків Павлович Козельський – майор, землевласник у Новоросії. Депутат (1767 р.) у Комісії до складання нового Уложення.

 Виступав проти привілеїв родового дворянства, за прийняття нових законів, які б “нормалізували” відносини між поміщиками та їхніми селянами, для чого поміщики повинні надати селянам право особистого й навіть спадкового користування (але не володіння) невеликими ділянками землі.

 Депутат Я.Козельський пропонував установити законом дводенну панщину; встановити два дні на виконання державних обов”язків; два дні – на особисті потреби, сьомий же день віддати на богослужіння.

 Майор-депутат Я.Козельський був виразником інтересів землевласників Південної України.