Тема 3.2. ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ МЕРКАНТИЛІЗМУ.

План лекції

1. Меркантилізм як економічна політика європейських держав у ХУ – ХУІІІ ст.

2. Економічна теорія меркантилізму.

3. Особливості розвитку меркантилізму в Україні.

Етапи розвитку:

1. Ранній меркантилізм (теорія грошового балансу), згідно з яким гроші вважаються основним багатством, яке необхідно більше заохочувати до ввезення із-за кордону і менше витрачати.

2. Пізній меркантилізм (теорія торгового балансу), згідно з яким джерелом багатства нації є розвиток зовнішньої торгівлі і дотримання активного торгового балансу.

Ранній меркантилізм.

 Вільям Страффорд (1554-1612) – науковий трактат “Критичний переказ деяких скарг наших співвітчизників”.

 Аналізує зовнішню торгівлю Англії і приходить до висновку, що іноземні купці вивозять за свої товари англійське золото та срібло внаслідок:

- більш високої купівельної спроможності англійської монети в інших країнах;

- зростання споживання предметів розкоші, за які розплачуються більшою кількістю грошей, що покидають країну;

- вивозу сировини, яка в переробленому вигляді ввозиться до Англії і реалізується по вищій ціні.

Запропоновує ряд заходів, що сприятимуьб зростанню маси грошей в країні:

- утримання від покупки іноземних товарів;

- сприяння зростанню грошових скарбів Англії;

- боротьба з пошкодженням монет.

Бернардо Давацзатті (1529-1606) –Флорентійський банкір. “Читання про монету”.

Розглядає проблеми грошового обігу і приходить до висновку про необхідність:

1. введення безмитної чеканки монет і обігу зливків золота й срібла;

2. дотримання умови наявності в обігу достатньої кількості грошей;

3. ведення боротьби з фальшивомонетниками.

Пізній меркантилізм.

 Томас Мен (1571-1641). Англійський купець, один із директорів Ост-Індської торгової компанії. “Багатство Англії у зовнішній торгівлі, або Баланс нашої зовнішньої торгівлі як регулятор нашого багатства”.

 Розглядаючи потоки товарів у зовнішній торгівлі, приходить до висновку, що остання може служити джерелом багатства лише за умови, коли грошова виручка від проданих товарів буде переважати суму грошей, витрачену на придбання товарів із-за кордону. Для виконання даної умови держава повинна:

1. Прагнути до виготовлення якомога більшої маси власних товарів.

2. Знижувати вартість транспортування експортних товарів.

3. Здійснювати ряд заходів на підтримку ремісництва.

4. Встановлювати мито на імпорт і забезпечити безмитний експорт.

5. Заборонити колоніям торгівлю з іншими країнами, крім метрополій.

6. Враховувати попит сусідніх держав.

7. Не боятись вивозити гроші:

“Зростання ввозу товарів за допомогою готівкових грошей, врешті-решт, після вивозу товарів знову за кордон перетворюється у ввіз набагато більшої кількості грошей, ніж та, що була в свій час вивезена”.

 Антоніо Серра. – “Короткий трактат про причини, які можуть принести до достатньої кількості золота та срібла в країнах, що не мають родовищ, стосовно Неаполітанського королівства”.

 Зосереджує увагу на вивченні причин недостатньої кількості грошей у Неаполі і з”ясовує, що в зовнішній торгівлі країни переважає імпорт.

 Для виправлення ситуації рекомендує:

1. Більш активніше розробляти золоті та срібні родовища.

2. Вивозити надлишки товарів і прагнути переваги експорту над імпортом.

3. Розвивати ремісництво та винахідливість населення.

Антуан де Монкретьєн (1575-1622). Французький дворянин. “Трактат політичної економії”.

Робота А. де Монкретьєна дала нову назву економічній науці – “політична економія”. За Монкретьєном, це вчення про державне господарство і державну політику, яку повинна проводити влада з метою зростання багатства країни. Основними напрямками такої політики він вважає:

1. Розширення зовнішньої торгівлі, особливо вивозу промислових виробів.

2. Установлення високих митних ставок на імпорт.

3. Державна підтримка розвитку мануфактурного виробництва.

4. Установлення монопольного становища французьких купців на внутрішньому ринку країни.

Теорії меркантилізму розвивались у різних країнах світу і мали певні особливості в кожній із них.

Меркантилізм у Росії та в Україні.

 Єрмолай Єразм. Публіцист та політичний діяч ХУІ ст. «Благо хотящем царем правительница и земледелие» или «Правительница».

 Об”єднує коло питань, які стосуються пригноблення та різних форм експлуатації російського селянства, пропонує замінити грошовий оброк та інші повинності селян натуральними.

 Аналізує процеси розвитку торгівлі, пропонує надати населенню міст право безмитної торгівлі.

 Ставить питання щодо розподілу земельних угод у державі між населенням, намагаючись скоротити кількість ділянок царя та феодалів. Але вважав, що основи феодально-кріпосницької держави мають залишатись нерухомими.

 Іван Тихонович Посошков (1652-1726). Російський економіст та публіцист. “Книга о скудости и богатстве”.

 У протилежність догм і меркантилістів висловлює ідею, що багатство суспільства не тільки в коштовних металах, але і в матеріальних благах.

 Уперше висловлює ідею, що багатство держави пов”язане з багатством народу, селянства: “...в коем царстве люди богаты, то и царство богато, а в коем царстве люди убоги, то и царству тому не можна слыть богатому…”.

 Розглядає сутність грошей, був прибічником номіналістичної теорії грошей. Не розумів функції грошей як міри вартості та зв”язку грошей з товаром.

 Об”єднує коло питань, які стосуються проблем організації торгівлі. Вважає клас купців основним класом держави, виступає за монополію купців у внутрішній та зовнішній торгівлі, скороченні прав іноземних купців, зменшенні експорту сировини з Росії.

 Аналізує процеси розвитку ремесла у господарстві. Пропонує регламентувати відносини майстрів та учнів, підвищити якість товарів. Розглядає вплив винахідництва на розвиток ремесла.

 Розглядає питання організації праці на мануфактурах, пропонує регламентувати працю селян, але залишити кріпосне право.

 І.Т.Посошков був видатним представником меркантилізму ХУІІІ стю у Росії. Його основні ідеї були спрямовані на захист економічної незалежності Росії від Заходу, на розробку програми розвитку продуктивних сил Росії. Він підтримував концепцію торговельного балансу західноєвропейських меркантилістів, але більш детально розглянув питання про багатство та місце селянства у розвитку господарства держави.

 Богдан Хмельницький (1595-1657). Гетьман, видатний державний діяч України.

 Сучасники характеризують його як блискучого державного діяча, фундатора і будівничого Української Козацької Держави.

 За часів його гетьманування було створено нову провідну верству – козацьку старшину (згодом, у ХУІІІ ст. вона перетворилася на українську шляхту, а у ХІХ ст. – на українське дворянство).

 Відмовився від негайного відмежування козаків від селян та відклав це на невизначений час.

 Звільнив від кріпосницької залежності селян, які створили нову соціальну верству – посполиті військові сили, а після війни від влади феодалів звільнилося міщанство.

 Міста отримали право на самоуправління, зросла їхня роль як центрів ремесла і торгівлі.

 Уживалося заходів щодо розвитку промислової (мануфактурної, оборонної) охорони міських ремесел і цехової їх організації.

 Видавалися укази й універсали про охорону купецьких прав, що сприяло розвитку внутрішньої торгівлі.

 Зміцнювалися зв”язки з іншими країнами: іноземні купці звільнювалися від сплати ввізних і вивізних мит, одержували інші пільги. Укладались довгострокові торговельні угоди.

 Застосовував принцип активного втручання державної влади в господарське життя.

 Об”єктивно політика Б.Хмельницького сприяла пожвавленню економічного життя країни, зміцненню економічних зв”язків з іншими країнами, передусім з Росією, сприяла підвищенню ролі України у міжнародному розподілі праці.

Тема ІІІ. Економічні вчення епохи становлення індустріального суспільства.

1. Класична школа політичної економії.

2. Еволюція класичної політичної економії в другій половині ХІХ ст.

3. Критичний напрям політичної економії.

4. Виникнення і розвиток марксистської економічної теорії.

Історичні умови :

Становлення і розвиток промислового виробництва на базі мануфактури, яка приносить доходи, що значно перевищують прибутки від експлуатації родовищ золота і срібла та ведення зовнішньої торгівлі.

Виробництво отримує товарний характер, який докорінно змінює взаємовідносини між сферами виробництва і торгівлі – вони будуються на еквівалентній основі.

Розвиток товарно-грошових відносин, які розповсюджуються на всі сфери економічної діяльності, дає можливість вести статистичні спостереження.

Розвиток науки, зокрема філософії, історії, статистики, що значно полегшує дослідження в галузі економіки.

Особливості економічних поглядів:

- Предметом дослідження виступають закономірності зростання дохідності у сфері виробництва.

- Метод дослідження становить поєднання емпіризму з зачатками теоретичного аналізу (абстракція, кількісний аналіз у В.Петті, дедукція у Ф.Кене).

Вільям Петті (1623 – 1687) Оксфордський професор медицини, засновник одного з найбагатших родів англійських лендлордів. “Трактат про податки і збори”, “Слово мудрим”, “Політична арифметика”, “Політична анатомія Ірландії”, “Різне про гроші”.

Методологія

Здійснює перехід від спостереження і опису форми прояву економічного процесу до аналізу його сутності, тим самим застосовує абстрактний метод дослідження.

Використовує кількісний аналіз економічних явищ.

Предметом дослідження політичної економії вважає закони зростання багатства у сфері матеріального виробництва: “Купці не постачають ніякого продукту, а виконують лише роль вен і артерій, що розподіляють кров та споживні соки державного тіла, а саме, продукцію сільського господарства і промисловості”. Теорія вартості Виділяє вартість у самостійну категорію, яка являє собою працю, витрачену на виробництво золота та срібла, і називає її “природною ціною”.

Одиницею виміру вартості вважає денну частку продуктів робітника, оскільки саме вона є природним мірилом рівності між факторами утворення вартості – працею та землею.

 Доходи

Визнає наявність двох різновидів доходів – заробітної плати та ренти.

Заробітна плата – природна ціна праці. Розмір заробітної плати має тяжіти до обсягу необхідних для життя людини засобів існування.

Рента – надлишок понад заробітної плати виробника і відшкодуванням витрат капіталу. Джерело ренти – різне місцезнаходження ділянок землі щодо ринків збуту, а також різна родючість землі та продуктивність застосованої на ній праці. Виходячи з цього, розглядає лише диференційну ренту.

Ціна землі

Ціна землі повинна дорівнювати певній сумі річних рент, оскільки землю купують заради одержання доходу. Вирішуючи питання про кількість річних рент, Петті звертається до смертних таблиць Граунта і розраховує середню тривалість спільного прожиття трьох поколінь, яка становить 21 рік. Звідси:

- Ціна землі = 21 х величина річної ренти.

П”єр Лепезан де Буагільбер (1646-1714). Окружний суддя Руану. “Трактат про природу, обробіток і корисність зерна”, “Роздуми про природу багатства, грошей і податків”, “Дослідження про рідкість грошей”.

 Предметом дослідження виступають проблеми зростання багатства і роль у цьому процесі держави.

 Теорія вартості. Вартість визначає як витрачену працю на виробництво товару і називає її “істинною, справедливою ціною”. Одиницею виміру вартості вважає робочий час. Вартість установлюється під впливом стихійних сил ринку.

 Теорія соціально-економічного устрою суспільства. У суспільстві всі націлені на досягнення індивідуального багатства, тому потрібна сила, яка б регулювала взаємовідносини людей. Такою силою виступає природа, яка ототожнюється з Богом, а держава не повинна втручатися в даний процес: “Багатство є лише постійне спілкування людини з людиною... це багатство виключно в ім.”я власних інтересів і створюють тим самим, хоча це те, про що вони менш за все піклуються, загальне благо... Потрібний нагляд, щоб примусити дотримуватися згоди і законів справедливості. Але тільки одній природі під силу віддавати подібний наказ і підтримувати мир, втручання всякого іншого авторитету лише все псує, з якими б благими намірами це не робилося”.

 Школа фізіократів. Це об”єднання вчених, що вважають джерелом багатства сільськогосподарське виробництво і вивчають фактори зростання дохідності у даній сфері (назва походить від грецьких “фізис” – природа, “картос” – влада).

 Франсуа Кене (1694 – 1774). Лейб-медик Людвіка ХУ. “Фермери”, “Зерно”, “Податки” – статті до енциклопедії Дідро і д”Аламбера “Економічна таблиця”.

 Предметом політичної економії виступають фізичні та моральні закони зростання багатства. Як метод застосовується принцип перенесення закономірностей розвитку природи на економічну дійсність, а також елементи дедукції.

 Вартість визначається як сума витрат виробництва.

 Доходи – розрізняє заробітну плату та чистий продукт, єдиною формою якого є рента.

 Заробітна плата – фізичний прожитковий мінімум.

 Чистий продукт – залишок багатства після відрахування витрат на його виробництво. Створюється лише у сільському господарстві.

 Теорія капіталу – фактично виділяє основний та обіговий капітал, називаючи, проте, їх, відповідно, первісними та щорічними авансами.

 Первісні аванси – витрати на декілька років у сільському господарстві на будівлі, худобу та сільськогосподарські машини.

 Щорічні аванси – витрати, що здійснюються щорічно на насіння, робочу силу.

 Теорія відтворення уводить поняття відтворення як процесу постійного виробництва і збуту продуктів; будує модель розподілу річного продукту між класами в суспільстві:

- виробничий клас - це селяни, фермери, сільськогосподарські робітники, які виробляють чистий продукт;

- власники – це король, землевласники, церква, чиновники, слуги, які одержують чистий продукт;

- непродуктивний клас – це робітники промисловості, ремісники, підприємці, купці, які не створюють чистий продукт, а виробляють рівно стільки, скільки і споживають.

Анн Робер Жак Тюрго ( 1727-1781). Міністр фінансів Франції при Людовіку ХУІ. “Роздуми про створення і розподіл багатств”.

Доходи – розрізняє чистий продукт і заробітну плату, визначаючи їх аналогічно Ф.Кене, а також прибуток, який складають:

- дохід, що отримує підприємець як власник грошей;

- дохід за “працю, ризик та мистецтво”;

- земельна рента.

Теорія капіталу – визначає капітал як “накопичену цінність” і виділяє фактори його зростання:

- купівля землі і отримання ренти;

- купівля промислового підприємства і отримання прибутку;

- організація крупного сільськогосподарського виробництва і отримання фермерського прибутку;

- ведення торгівлі й отримання торгового прибутку за рахунок обрахування покупців.

Теорія відтворення – удосконалює модель відтворення Ф.Кене виділенням всередині виробничого класу двох груп – підприємців, що надають аванси, та робітників, що отримують заробітну плату, а також розділенням безплідного класу на дві підгрупи – підприємців-мануфактуристів, як власників підприємств, що дають роботу, та простих ремісників – отримувачів заробітної плати.

Зріла класична політична економія.

Адам Сміт (1723-1790). Професор Единбурзького університету. “Дослідження про природу та причини багатства народів”.

Використовує подвійну методологію: виділяє закономірні, корінні та визначальні процеси в економіці, не бере до уваги випадкові, поверхневі явища (езотеричний метод) і, одночасно, використовує каталогізацію та зведення до систематизую чого визначення явищ у тому вигляді, в якому вони проявляються в реальній дійсності (екзотеричний метод). Така подвійна методологія приводить до співвідношення у А.Сміта під час визначення економічних процесів двох підходів – з погляду їх сутності та форми прояву сутності.

Визначає вартість як такі витрати праці на виробництво товару, що в середньому необхідні для даного стану виробництва. Вважає, що складна і кваліфікована праця створює в одиницю часу більшу вартість, ніж проста і некваліфікована.

Розрізняє природну ціну товару, під якою розуміє грошове вираження вартості, та ринкову, яка може значно відхилятися від природної, проте все ж таки тяжіє до неї.

Визначає вартість, як суму доходів: “...заробітна плата, прибуток, рента є трьома першоджерелами доходу, однаково як і всякої мінової вартості”.

Розрізняє заробітну плату, прибуток, ренту, які називає первісними доходами, та процент, як вторинний доход..

Заробітна плата – вартість засобів існування, необхідних для життя робітника та виховання дітей, що замінять його на ринку праці. Заробітна плата – ціна праці робітника.

Прибуток – різниця між доданою працею вартістю та заробітною платою. Прибуток – природна винагорода підприємця, залишок після виплати ренти і заробітної плати.

Рента – нетрудовий доход, надлишок вартості над заробітною платою робітників і прибутком фермера. Рента – природна винагорода послуг землі.

Процент – частина прибутку промисловця. Процент – природна винагорода грошового капіталу.

Теорія капіталу визначає капітал як:

- вартість, що дає приріст завдяки експлуатації найманої праці;

- запаси, що призначені для подальшого виробництва.

Уводить до наукового обігу терміни “основний” та “обіговий” капітал, даючи їм таке визначення:

1. основний капітал – частина капіталу, що приносить прибуток “без переходу від одного власника до іншого, або без подальшого обігу” і включає в себе:

- машини та інші засоби виробництва;

- будівлі, призначені для торгово-промислових цілей;

- заходи щодо поліпшення землі;

- трудові навички та здібності.

2. обіговий капітал – та частина капіталу, яка “постійно йде від власника в одній формі і повертається до нього в іншій”. Включає в себе:

- гроші;

- запаси продовольчих продуктів;

- сировину, матеріали, напівфабрикати;

- готові, але ще не реалізовані товари.

Теорія відтворення – річний продукт країни, що створюється протягом одного року, називає валовим доходом. Якщо з цього продукту відрахувати споживчий запас (чистий продукт), то залишиться величина авансованого на виробництво капіталу. Оскільки річний продукт країни складається з доходів (заробітна плата, прибуток, рента), то і чистий продукт та авансований капітал також формуються з цих же доходів. Отже, з процесу відтворення у А.Сміта вилучено основний капітал і ця його помилка одержала в теорії назву “догма Сміта”.

Теорія абсолютних переваг у зовнішній торгівлі. “Якщо якась чужа країна може постачати нам який-небудь товар за більш дешевою ціною, ніж ми самі можемо його виготовити, набагато краще купувати цей товар у неї за деяку частину власної промислової праці, витраченої в тій галузі, в якій ми маємо деякі переваги”.

Теорія соціально-економічного устрою суспільства. Кожна людина намагається, перш за все, реалізувати свій егоїстичний інтерес – прагнення до поліпшення свого матеріального становища і в процесі своєї діяльності вона не думає про суспільну корисність. Але, так чи інакше, людина “невидимою рукою” спрямовується до цілі, яка не входила в її наміри – створює корисність для всього суспільства. Під “невидимою рукою” спрямовується до цілі, яка не входила в її наміри – створює корисність для всього суспільства. Під “невидимою рукою” А.Сміт розуміє стихійну дію економічних законів, які ми сьогодні називаємо законами попиту, пропонування та конкуренції. Умови, за яких найбільш ефективно діє принцип “невидимої руки”, А.Сміт називає “природним порядком” (повна економічна свобода), а державі відводить роль забезпечення безпеки та правопорядку: “Для того, щоб підійняти державу з самого низького ступеня варварства до найвищого ступеня добробуту потрібні лише мир, легкі податки і терпимість в управлінні – все інше зробить природний рух речей”.

Давид Рікардо (1772 – 1823) – біржовик, одна з найкрупніших фігур Лондонського фінансового світу, з 1819 року – член Британського парламенту. “Започаткування політичної економії та оподаткування”.

Предметом політичної економії вважає “закони, які управляють розподілом”. Відхиляє емпіричну сторону (екзотеричний метод) методології А.Сміта і зосереджується на вивченні внутрішніх, сутнісних характеристик економічних явищ. Започатковує застосування методу сходження від абстрактного до конкретного.

Визначає вартість як витрати праці за гірших умов виробництва. Виводить закон, згідно з яким вартість прямо пропорційна витратам робочого часу і обернено пропорційна продуктивності праці. Наголошує на включенні у вартість товару перенесеної вартості використаних засобів виробництва.

Розвиває, в основному, езотеричні погляди на доходи і визначає такі їх різновиди:

Заробітна плата – вартість засобів існування робітника і його сім”ї. Ділить заробітну плату на номінальну та реальну.

Прибуток – надлишок вартості над заробітною платою.

Рента – надлишок вартості над заробітною платою і прибутком.

Оскільки земля як економічний ресурс носить обмежений характер, то доводиться обробляти також і середні та гірші ділянки землі. Вартість сільськогосподарської продукції визначається витратами праці на гірших ділянках. Оскільки витрати виробництва на середніх і кращих землях нижчі, ніж на гірших, то фермери, що використовують кращі та середні ділянки, отримують різницю у вигляді ренти. Гірші ділянки землі ренти не приносять. Постає питання, що ж змушує підприємців обробляти такі ділянки? Відповідь Рікардо знаходить у господарському досвіді Англії, де внаслідок прийнятих парламентом “хлібних законів” постійно утримуються високі ціни на хліб. У результаті такого втручання держави утворюється різниця між ринковою ціною на хліб та витрати на його виробництво (цей надлишок Рікардо називає також рентою), що заохочує фермерів вести землеробство на гірших ділянках. “Не тому хліб дорогий, що платиться рента, а тому платиться рента, що дорогий хліб”.

Визначає капітал як запаси, що призначені для подальшого виробництва. Ділить капітал на основний та обіговий, використовуючи як критерій поділу час обігу.

Виробництво, породжуючи доходи, автоматично створює платоспроможний попит, який забезпечує повну реалізацію товарів і послуг: “Продукти завжди купуються за продукти і послуги, гроші служать лише мірою, за допомогою якої здійснюється цей обмін. Який – небудь окремий товар може бути виробленим у надлишку і ринок буде до такого ступеня переповнений, що не буде навіть відшкодовано капітал, витрачений на цей товар. Але це не може статися одночасно з усіма товарами”.

Теорію абсолютних переваг А.Сміта Д.Рікардо вважає одиничним випадком. Доводить, що торгівля між двома країнами вигідна і тоді, коли одна з них виробляє товари при більш високих витратах, ніж інша. Вигідність торгівлі можлива при умові, коли різниця між відносними витратами в першій країні більша, ніж в другій.

 Еволюція класичної політичної економії в другої половині ХІХ ст.

Другий етап промислового перевороту (друга половина ХІХ ст.) призводить до зміни мануфактурного виробництва на фабрично-заводську індустрію, що різко підвищує продуктивність праці; поглиблення товарно-грошових відносин і остаточне формування економічної системи вільної конкуренції; загострення соціально-економічних суперечностей: бурхливий розвиток промисловості розорює ремісницьке та кустарне виробництво, підвищується експлуатація робітників.

В економічній теорії формуються три напрямки:

1. Реформізм (Ж.Сісмонді, П.Прудон), який зосереджує увагу на вивченні суперечностей суспільства і пошуках шляхів та методів реформування капіталізму.

2. Прагматизм (Т.Мальтус, Ж.Дж.Міль), який продовжує традицію дослідження способів збагачення економічних суб”єктів на основі аналізу конкретних економічних механізмів.

3. Апологетизм (Н.Сенсор, Ф.Бастіа, Г.Кері), який змальовує існуюче суспільство як гармонійний розвиток економічних інтересів суб”єктів господарювання.

Методологічною базою досліджень виступають суб”єктивізм, зачатки граничного і факторного аналізу.

Жан Шарль Леонард де Сісмонді (1773-1842) – Швейцарський історик і економіст. “Нові започаткування політичної економії, або про багатство в його відношенні до народонаселення”.

Уважає політичну економію наукою про вдосконалення суспільного механізму управління багатством. Вихідним пунктом аналізу виступають виробництво і потреби окремої людини, закономірності розвитку яких переносяться на суспільство.

Вартість визначається як витрати необхідного часу створення товару за середніх умов виробництва.

Розрізняє три різновиди доходів: заробітна плата – вартість праці робітника; прибуток – дохід підприємця, відрахування з продукту праці робітника; рента – дар землі.

Капіталом називає виробничий запас, частину багатства, що приносить прибуток.

Річний продукт нації складається з маси споживчих товарів. Оскільки майже всі доходи витрачаються на споживання, то для реалізації річного продукту необхідно, щоб обсяг виробництва повністю відповідав доходам суспільства. Якщо виробництво перевищує дохід, то продукт не буде повністю реалізованим.

На основі аналізу реальних умов господарювання причинами неповної реалізації річного продукту Ж.Сісмонді називає:

1. Низьку купівельну спроможність робітників внаслідок:

а) хронічного перевищення пропонування праці над її попитом, як результату дії законів природного розмноження, що дозволяє утримувати заробітну плату на низькому рівні;

б) наявності безробітних, що дає можливість наймати їх за меншу плату і тим самим знижує середню заробітну плату працюючих;

в) функціонування машин, які витісняють робітників із виробництва і тим самим знижують їх доходи.

2. Зниження споживчого попиту підприємців внаслідок того, що останні:

а) купують здебільшого предмети розкоші за високими цінами;

б) накопичують частину своїх доходів, які можна було б направити на споживання.

3. Зростання маси вироблених товарів внаслідок:

а) зростання продуктивності праці за рахунок використання машин;

б) прагнення підприємців виробляти більше для зростання своїх доходів.

Одночасно з аналізом цих об”єктивних причин не повної реалізації річного продукту Ж.Сісмонді як вихід з такої ситуації пропонує:

1. Проведення державою спеціальних реформ: уведення соціального забезпечення робітників за рахунок підприємців, скорочення робочого дня, встановлення мінімуму заробітної плати, розробка заходів щодо участі робітників у прибутках підприємства.

2. Недопущення концентрації багатства в руках окремих осіб шляхом відродження дрібної земельної власності, системи ремісницьких цехів, кустарного виробництва.

3. Збуту товарів, що виробляються в більш розвинутих країнах, у менш розвинутих.

П”єр Жозеф Прудон (1809 – 1865) – французький публіцист, економіст і соціолог, родоначальник анархізму. “Система економічних суперечностей, або Філософія жебрацтва”.

Уводить до економічного аналізу елементи методу діалектики, заснованої на теорії суперечностей Гегеля. На основі даного методу викладає систему економічних категорій, виділяючи в кожній з них “погану” і “гарну” сторони, які суперечать одна одній. Завданням політичної економії вважає розробку заходів, що усувають усе “погане” і залишають “гарне” і тим самим надають економічній системі діалектичного руху.

Вважає, що вартість складається з двох частин: мінової – пов”язаної з потребами людини, що породжують рідкість і обмін; споживчої – пов”язаної з достатком.

Між даними частинами існує суперечність, яку розв”язує “конституйована вартість” (синтетична пропорція) – синтез мінової і споживчої вартості, що виражається в годинах робочого часу.

Виділяє процент як одну з форм експлуататорського доходу. Під рентою розуміє дохід, який привласнюється землевласником і який випливає з різної родючості землі.

В основі суспільних відносин лежить вартість, яка не може сама по собі відтворюватись і існує лише завдяки насильству та обману. “Власність – це кража”. Тому власність у суспільстві повинна бути знищеною і основою останнього має стати індивідуальне володіння, засноване на особистій праці, з якого власність не може виникнути: “Індивідуальне володіння є необхідною умовою соціального життя, в той час, коли власність вбиває життя”. Для формування системи індивідуального володіння необхідно:

1. Створити “прогресивну асоціацію” і розформувати крупну власність і розформувати крупну власність.

2. Встановити безгрошовий обіг шляхом створення “народного банку”, який буде видавати виробникам “робочі посвідчення”.

3. Знищити процент як форму доходу завдяки введенню дарового кредиту.

Томас Роберт Мальтус (1766 – 1834) – священник, професор сучасної історії і політекономії коледжу Ост-Індської компанії. Написав “Дослід про закон народонаселення”, “Започаткування політичної економії”.

Проводячи дослідження, зводить економічні закономірності до природної основи. Першочерговість впливу на економіку природних факторів пояснює обмеженістю ресурсів та межами вдосконалення самої людини. Вартість розглядає як суму витрат виробництва і прибутку на авансований капітал. Прибуток є надлишком над працею, витраченої на виробництво товару.

За статистичними даними встановив, що населення збільшується вдвічі приблизно кожні 25 років. Робить припущення, що при умовах необмеженості ресурсів для забезпечення свого життя чисельність населення могла б збільшуватись у геометричній прогресії. Порівнює таку можливу тенденцію розвитку народонаселення з наявними ресурсами і приходить до висновку, що:

a) площа землі, придатної для сільського господарства, обмежена;

b) різні ділянки мають неоднакову родючість і з розширенням посівних площ в обіг залучаються все гірші землі;

c) урожайність сільськогосподарських культур залежить не лише від праці, але і від природної родючості землі, тому збільшення витрат праці для обробки деякої ділянки землі не приведе до збільшення урожайності в тій же пропорції.

Отже, кількість продуктів, які людина може отримати з землі, збільшується лише в арифметичній прогресії. Звідси – людство стоїть на порозі вимирання, проте існують фактори виходу з такої ситуації. Ці фактори об”єднує в дві групи:

1. Природні: війни, епідемії, жебрацтво як божа кара за гріховність;

2. Суспільні: статеве утримання, пізні шлюби і відмова від шлюбу, вдівство.

Сукупні доходи суспільства повинні дорівнювати сумі витрат факторів виробництва. Доки інвестиції покривають різницю між доходами і витратами реалізація продукту повна. Якщо збереження не інвестуються, то споживання знижується, що супроводжується зниженням попиту, цін, прибутків і як наслідок – тимчасовою зупинкою виробництва. Остання буде мати місце доти, доки у виробників на з”явиться стимул як зростання прибутку. Це можливо лише за рахунок зростання “ефективного попиту”, під яким Т.Мальтус розуміє такий рівень попиту, який викликає довготривале пропонування з достатнім прибутком.

Стверджує, що реальний попит у суспільстві формують робітники, підприємці та невиробничий клас, а його відставання від ефективного пов”язує з тим, що:

a) у робітників заробітна плата завжди менша від маси випущеного продукту;

b) підприємці повинні накопичувати частину доходу для подальшого інвестування.

Отже, потрібно нарощувати витрати невиробничного класу (землевласники, церковні служителі, чиновники), які створять необхідну величину “ефективного попиту”.

Критичний напрям політичної економії.

 Вільям Сеніор ( 1790-1864) – “Основні започаткування політичної економії”.

Висуває один з варіантів суб”єктивістського тлумачення економічних явищ і процесів, що знаходить концентроване вираження у “теорії утримання”. Вартість – це витрати виробництва, які складають два елементи: праця та капітал. Останні являють собою “жертви”, які несуть робітник, відмовляючись від вільного часу, та підприємець, що утримується від споживання, вкладаючи капітал у виробництво. Заробітна плата – винагорода за “жертви” робітника. Прибуток – винагорода за “жертви” підприємця. Капіталом називає утримання від споживання: “...замінюю слово капітал, який розглядається як засіб виробництва, словом “утримання”. Заробітна плата і прибуток відтворюються по-різному: протягом робочого дня створюється вартість, що покриє витрати капіталу, а в останній час роботи працівника створюється прибуток.

Федерік Бастіа (1801 – 1850) – французький економіст та публіцист. Написав – “Економічні гармонії”.

В галузі економічних явищ розрізняє видимі, які лежать на поверхні економічної дійсності, та приховані, невидимі. Завданням науки повинно стати поєднання обох типів явищ. Політична економія повинна бути об”єктивною, надкласовою наукою. Вартість – це “відносини обміну між двома обмінюваними послугами”, які складаються вільно “під впливом однієї тільки конкуренції і по вільно встановленій ціні”. Заробітна плата – плата за послугу, яку надає підприємцю робітник. Прибуток – плата за послугу, яку отримує підприємець за те, що вкладає капітал у виробництво і утримується від споживання. Процент – плата за послугу, яку надає кредитор. Рента – плата за послугу земельного власника або його предків щодо обробітку землі або її поліпшення. “Капітал... складається з робочих інструментів, матеріалів та запасів”.

З економічного погляду суспільство становить собою “сукупність послуг, які люди добровільно або примусово надають один одному”. Послуги, які загадані людині і регламентуються законодавством, мають малорухомий характер. Ті ж послуги, які надають люди добровільно – більш гнучкі і розвивається за законами прогресу. Для того, щоб суспільство отримувало прогресивний розвиток, необхідна повна економічна свобода. В умовах конкурентного середовища “...інтереси, нічим не обмежені, прагнуть до гармонійних поєднань, до прогресивної переваги суспільного інтересу”.

Генрі Чарлз Кері (1793 – 1879) – крупний фабрикант, економіст та філософ. Написав – “Принципи політичної економії”.

Критику зрілої класики намагається поєднати з такою трансформацією її постулатів, яка б відповідала сучасному економічному становищу США. Вартість товару визначається витратами не виробництва, а відтворення. Якщо зростає продуктивність праці, то витрати на відтворення товару знижуються, що приводить до падіння тієї частки праці, яка виплачується власнику капіталу. Заробітна плата – частка праці робітника у витратах на відтворення товару. Прибуток – доля капіталу у витратах на відтворення товару. Рента – різновид процента на капітал, вкладеного в землеробство. У суспільстві домінує закон поєднання економічних інтересів, їх гармонії. Кожна людина прагне до асоціації з іншими людьми, що задає прогресивний розвиток.

Виникнення і розвиток марксистської економічної теорії. 1.Історичні умови зародження і початок формування марксистської політичної економії в 40-50 р.р. XX ст. 2.Розробка К.Марксом і Ф.Єнгельсом економічної теорії капіталізму: · теорія додаткової вартості; 

· теорія капіталу

· доходи - (заробітна плата, прибуток, рента) 

· теорія відновлення 

 

3.Розвиток марксизму наприкінці XIX століття: М.Зібер, І Плеханов, В.Ленін і т.д. У формування марксизму важливу роль відіграв промисловий переворот в Англії, який розпочався у 70-х роках XVIII ст. Виникнення машинної індустрії свідчило про завершення формування матеріально-технічної бази капіталізму. Англійська фабрична система викликала зростання продуктивних сил та прогрес капіталізму, зростала продуктивність праці. Разом із зростанням продуктивності праці, зростала її інтенсивність, розширювались межі робочого дня.

Економічні кризи надвиробництва, які свідчили про певну неспроможність конкурентного механізму саморегулювання, потрясали ринкову економіку, викликаючи масове безробіття. Саме ці моменти викликали увагу фундаторів марксизму. 

 Соціальною базою революційних змін марксизм визнавав пролетаріат - робочий клас, який зростав разом із зростанням машинного виробництва.

 Карл Маркс (1818-1883) і Фрідріх Енгельс - фундатори марксистського вчення. Основні методологічні принципи марксистського економічного вчення це діалектичний матеріалізм, історизм та аналіз внутрішніх суперечностей економічних явищ і процесів. 

Праці К.Маркса та Ф. Енгельса „Злиденність філософії» (1847), „Наймана праця і капітал» (1849), „Економічні рукописи 1857-1858р.р.». У вступі К.Маркс здійснив глибокий аналіз виробництва та його впливу на розподіл, обмін та споживання. „Критика політичної економії» (1864-1865р.р.) К.Маркс 40 років працював над працею „Капітал», яку йому не вдалось закінчити. Головні проблеми „Капіталу» К.Маркса - теорія доданої вартості. 

Теорія доданої вартості

Робітник продає на ринку не працю, а робочу сипу - сукупність фізичних та інтелектуальних сил, що використовуються у виробництві товару. Робоча сила є специфічним товаром. Ідо має споживчу вартість (здатність до продуктивної праці) та мінову вартість (сума життєвих засобів, необхідних для утримання робітника та його сім’ї). 

Підприємець купує робочу силу заради споживчої вартості і повністю оплачує її вартість. Але робітник працює значно більше часу, ніж необхідно для створення вартості його робочої сили. Весь результат праці за рамками необхідного робочого часу на створення вартості робочої сили становить додану вартість. 

Розрізняє абсолютну та відносну форми доданої вартості.

Доходи 

Заробітна плата - грошове вираження вартості товару робочої сили.

Прибуток - форма доданої вартості, яка виступає у трьох функціональних різновидах: 

промисловий прибуток;

торговий прибуток; 

позичковий відсоток. 

 Рента - форма доданої вартості у землеробстві. Виступає як: а) абсолютна рента (пов’язана з наявністю монополії приватної власності на землю);

 б) диференційна рента (пов’язана з різною якістю і продуктивністю земельних ділянок). Теорія капіталу 1. Капітал - це вартість, що створює додану вартість. Само зростаюча вартість. Виступає утрьох функціональних формах: 

а) промисловий; 

б) торговий; 

в) позичковий. 

2. Ділить капітал на:

а) основний - та частина капіталу, яка постійно знаходиться у виробництві і переносить свою вартість на створений продукт частинами;

б) обіговий - та частіш капіталу, яка використовується у виробництві раз і повністю переносить свою вартість на створений продукт;

в) постійний (с) - та чистіша капіталу, що витрачається купівлю засобів виробництва; 

г) змінний (v) - та частіша капіталу, яка витрачається на робочу силу. Виводить залежність між постійним та змінним капіталом і називає її органічною будовою капіталу (с/v). Відтворення

У суспільстві весь обсяг виробленої продукції в матеріальному виробництві називає сукупним суспільним продуктом і вважає, що його формують два підрозділи - виробництво засобів виробництва (І) і виробництво предметів споживання (II). Для безперервного процесу відтворення в суспільстві повинні дотримуватись наступних умов: 

а) для простого виробництва: І(v+m)=ІІс

І(v+m) + П(v+m)= II(c+v+m) I(c+v+m)=Ic+IIc; 

б) для розширеного виробництва: 

І(v+m)>ІІс 

І(v+m)+ П(v+m)> ІІ(с+v+m) 

I(с+v+m)>Іс+IІс;

Але в реальному житті ці пропорції можуть суттєво порушуватись. Бажання підприємців одержувати все більші прибутки приводить до масового оновлення основного капіталу, до розширення виробництва. За рахунок уведення в дію нових машин і обладнання зростає органічна будова капіталу (с/v). Виробництво зростає більш швидкими темпами, ніж попит населення. Отже, виникають кризи надвиробництва. 

Теорія соціально-економічного устрою суспільства. Розвиток марксизму наприкінці XIX століття проходить трьома напрямками: 

1. Розповсюдження ідей марксизму, пропаганда та подальший розвиток його теоретичних концепцій з урахуванням нових історичних умов. 

2. Розробка ідеї революційного перевороту та побудови нового суспільства. 

3. Аналіз закономірностей еволюційного розвитку суспільства. 

 

М. Зібер (1844-1888)

Доцент Київського університету. Давид Рікардо та Карл Маркс в їх суспільно-економічних поглядах (1885р.). 

Аналізує основні проблеми „Капіталу», доводить зв’язок між англійською класичною політекономією та марксизмом, критикує теорії граничної корисності. 

Здійснює спробу застосування ідей „Капіталу» до аналізу умов російської дійсності і виділяє наявність капіталістичних відносин в сільському господарстві Росії. 

Пропагандує основи теоретичної системи марксизму, не визнаючи її революційної сторони. 

І. Плеханов (1856-1918)

Революційний діяч, засновник групи “Визволення праці”, яка була першою російською соціал-демократичною організацією. „Наші розбіжності» (1885р.).

Досліджує проблеми взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин, товарного виробництва, відтворення і намагається довести наявність капіталістичного розвитку в Росії. 

Проводить критичний аналіз концепцій представників пізньої класичної політекономії. 

Пропагує марксистську теорію наукового соціалізму, аналізує економічні передумови соціалістичної революції. 

В. Ленін (1870-1924)

Політичний і революційний діяч, засновник комуністичної партії. Розвиток капіталізму в Росії» (1899р.). Досліджує на основі марксистської методології розвиток капіталізму в Росії, проблеми капіталу, відтворення суспільного продукту і формує закон про переважне зростання виробництва, засобів виробництва щодо виробництва предметів споживання. 

Аналізує імперіалізм як особливу стадію економічного розвитку і виділяє його основні риси. 

Розробляє теорію соціалістичного устрою економічного життя суспільства. 

Е.Бернштейн (1850-1932)

“Проблеми соціології” 1.Формує свою теорію в умовах становлення і розвитку монополістичних тенденцій, акціонерних товариств і зростання рівня добробуту робітничого класу. Вважає, що економічна теорія Маркса повинна підлягти ревізії, аби відповідати новим умовам економічного розвитку. Започатковує такий напрямок економічної теорії марксизму як ревізіонізм. 2. Вважає, що теорія вартості Маркса не завершена - потрібне її поєднання з теорією граничної корисності. На цій основі виводить категорії: „економічної вартості», яка відображає корисність, і „вартості витрат», яка відображає витрати праці. 3.Зростання акціонерних товариств розглядає як тенденцію до де централізації і демократизації капіталу. 4.Намагається довести, що трести і картелі за широкого використання кредитної системи здатні забезпечити регулювання стихійного економічного розвитку. К.Каутськин (1854-1938) “Соціальна революція”.

1.Зосереджує увагу на дослідженні імперіалізму, під яким розуміє колоніальну політику, що виникає внаслідок нерівномірності розвитку промисловості і сільського господарства і викликає необхідність захвату нових джерел сировини та продуктів.

2.Формує теорію ультраімперіалізму як об’єднану політику картелей, що розповсюджується на світове господарство і знищує національні суперечності. 

Р. Гільфердінг (1877-1941)

„Фінансовий капітал».

1.Аналізує процес формування фіктивного капіталу, фондових бірж та роль останніх як ринку фінансового капіталу.

2.Вводить категорію „фінансовий капітал», яка відображає процес мобілізації і концентрації банківського капіталу та його зрощення з промисловим.

3.Формує основні риси імперіалізму:

а)фінансовий капітал; б)колоніалізм 

 У 20-30 роки XX століття в СРСР ідеї марксизму розвішали такі видатні економісти, як Л.Чаянов, М.Кондратьєв, М.Туган-Барановський, А-Богданов, М.Бухарін, С.Струмілін, В.Базаров, Г.Крижановський. Їх ідеї охоплювали широке коло питань щодо сутності перехідного періоду, шляхів розвитку селянських господарств, плану та ринку, методів планування і регулювання ринкової кон’юнктури, ціноутворення і кредиту тощо.

У період застою в радянській марксистській економічній думці формується догматичний напрямок марксизму, позбавлений творчого розвитку економічних ідей К.Маркса. Проте, незважаючи на всі протидії консервативних сил, в рамках економіко-математичних досліджень: 

1. Розробляються методи системного аналізу соціально-економічних процесів. 

2. Обґрунтовуються рекомендації щодо удосконалення організаційних структур управління, принципів раціонального ведення господарства на основі нових методів аналізу і принципу оптимальності. 

Леонід Віталійович Канторопич (1912-1986)

Радянський економіст і математик,

професор, лауреат Нобелівської премії

1975р. „Економічний розрахунок найкращого використання ресурсів» (1942).

1. Вводить в економічну науку категорію моделі лінійного програмування в цілях розробки оптимального підходу в процесі використання ресурсів. 

2.Уперше побудував статистичну і динамічну моделі поточного перспективного планування використання економічних ресурсів на основі нових математичних підходів в галузі системної побудови економічних показників, які застосовуються під час аналізу ціноутворення, ефективності капіталовкладень.

Наприкінці XX століття в умовах, коли зростає рівень життя основної маси населення, існує соціальна, економічна і політична стабільність у більшості країн світу, марксизм не відмовляється від аналізу суперечностей капіталізму як системи і досліджує шляхи трансформації до альтернативних типів суспільства. Сучасний марксизм формує два напрямки економічної теорії: 

1 .Радикальна політекономія. 

2.Соціал-демократичні теорії. 

Радикальна політекономія 

Розвиває теорію економічної експлуатації робітників і економічної стагнації суспільства. Зосереджує увагу на соціально-економічних проблемах, таких як взаємовідносини між споживачами і виробниками, наростання суперечностей між ними. (Поль Баран, Поль Суїзі, Шарль Беттель-хейм, Ернст Мандел). Аналізує соціально-економічні проблеми впливу людини на зовнішнє середовище, відчуження від процесу праці, дегуманізацію (Чарльз Райт Міллс, Герберт Макрузе, Еріх Фромм). Соціал-демократична теорія

Націлюється на вирішення соціально-економічних суперечностей сучасного суспільства шляхом розробки теоретичних концепцій державного регулювання економіки та соціальної сфери. Розробляються механізми подолання суперечностей між працею та капіталом (К.Шумахер, Е.Олленхауер), вирішення екологічних проблем (Ф.Фартманн та підвищення рівня соціального забезпечення широких мас населення (Н.Вичорек, В.Майснер, К.Цинн).