ТЕМА 02. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Інвестиційна діяльність – це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб та держави по реалізації інвестицій.
На сьогоднішній день правова система України включає більше 100 законів та інших нормативних документів, які регулюють інвестиційну діяльність.
Найважливішими з них являються:
– Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 18.09.1991 року;
– Декрет Кабінету Міністрів України “Про режим іноземного інвестування” від 8.02.1994 року;
– Закон України “Про державну програму підтримки іноземних інвестицій в Україні” від 17.12.1994 року;
– Закон України “Про цінні папери та фондову біржу” від 18.07.1991 року.
Законодавча база визначає правовий статус інвесторів, які приймають рішення про вклад власних, позичкових та залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування.
Законодавством передбачено, що всі суб’єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають:
– рівні права в здійсненні цієї діяльності;
– самостійно визначають цілі, напрямки, види та обсяги інвестицій;
– залучають для їх реалізації на договірній основі любих учасників інвестиційної діяльності, в тому числі шляхом організації конкурсів та торгів (тендерів);
– мають право володіти, користуватися та розпоряджатися об’єктами інвестицій, включаючи реінвестицій на території України (реінвестиції - переміщення капіталу з одних активів в інші, більш ефективні).
Поряд з правами інвесторів законодавство встановлює і певні обов’язки:
1) подавати фінансовим органам декларацію про обсяги та джерела здійснення інвестицій;
2) отримати необхідний дозвіл відповідних державних органів та спеціальних служб на капітальне будівництво;
3) отримати заключення експертизи інвестиційних проектів в частині дотримання технологічних, санітарно – гігієнічних, радіаційних, екологічних та архітектурних вимог;
4) отримати ліцензію на виконання спеціальних видів робіт, які потребують відповідної атестації виконавця;
5) дотримуватися державних норм та стандартів;
6) подавати у встановленому порядку бухгалтерську та статистичну звітність;
7) не допускати недобросовісну конкуренцію;
8) виконувати вимоги антимонопольного регулювання;
Більш детально зупинимось на окремих формах правового регулювання інвестиційної діяльності на Україні.
РЕГУЛЮВАННЯ СФЕР ТА ОБ’ЄКТІВ ІНВЕСТУВАННЯ.
Діючим законодавством визначено, що об’єктами інвестиційної діяльності може бути майно, в тому числі основні фонди та оборотні активи в усіх галузях та сферах економіки, цінні папери, цільові грошові вклади, науково – технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об’єкти власності, а також майнові права. Ніхто на має права обмежити права інвесторів у виборі об’єктів інвестування за виключенням випадків, передбачених законодавством. Так, забороняється вкладати кошти в об’єкти, створення та використання яких не відповідає вимогам санітарно – гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб та держави, які охороняються законом.
Держава в програмі приваблення іноземного капіталу визначає пріоритетні сфери інвестування, а саме:
– агропромисловий комплекс;
– легка промисловість;
– лісопромисловий комплекс;
– машинобудування;
– медична промисловість;
– металургійний комплекс;
– паливно – енергетичний комплекс;
– транспортна інфраструктура;
– зв’язок;
– хімічна та нафтохімічна промисловість;
– соціальна інфраструктура
Такий підхід до залучення іноземних інвестицій дозволяє направляти діяльність компаній у найбільш важливі сфери економіки України.
ПОДАТКОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ на сьогоднішній день не діє, оскільки згідно статтею 10 Закону встановлена єдина ставка податку в розмірі 30 % до об’єкта оподаткування.
РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШЛЯХОМ НАДАННЯ ФІНАНСОВОЇ ДОПОМОГИ ТА ПРОВЕДЕННЯ ВІДПОВІДНОЇ КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ поки що знаходиться у вигляді декларацій відповідних законів, але практичного застосування ще не знайшло у зв’язку із важким фінансовим станом країни. Так, Законом “Про інвестиційну діяльність” передбачено надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв. Розміри цієї фінансової допомоги щорічно передбачаються в Державному бюджеті. Проте сума цих коштів на протязі останніх років щорічно зменшується. Причому виділені кошти направляються в державний сектор економіки.
Відносно кредитної політики, то слід відмітити, що пільгові кредити в останні роки були направлені переважно в розвиток агропромислового комплексу.
ЗДІЙСНЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШЛЯХОМ ПРОВЕДЕННЯ ВІДПОВІДНОЇ АМОРТИЗАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ, яка вже має практичну реалізацію.
Ця політика проводиться шляхом здійснення підприємствами прискореної амортизації основних фондів групи 3 (обладнання, устаткування, тобто активна частина основних фондів) за такими нормами:
1-й рік експлуатації 15%;
2-й рік експлуатації 30%;
3-й рік експлуатації 20%;
4-й рік експлуатації 15%;
5-й рік експлуатації 10%;
6-й рік експлуатації 5%;
7-й рік експлуатації 5%.
Відносно нематеріальних активів, то норми їх списання компанією (фірмою) встановлюється самостійно в межах 10 років. Так як амортизація основних фондів та нематеріальних активів зменшує скоригований прибуток платника податку, то використання норм прискореної амортизації дозволяє, з одного боку, зменшити суму сплаченого податку на прибуток, а з другого боку, збільшити розмір амортизаційного фонду, який потім може бути направлений на нове інвестування.
РЕГУЛЮВАННЯ УЧАСТІ ІНВЕСТОРІВ В ПРИВАТИЗАЦІЇ здійснюється у відповідності з Законами України:
1) “Про приватизацію майна державних підприємств” від 4.03.1992 року;
2) “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” від 4.03.1992 року;
3) “Про приватизаційні папери” від 6.03.1992 року та інші.
Ця область регулювання інвестиційної діяльності представлена найбільшою кількістю законодавчих актів, але на реальних процесах приватизації це поки що не знайшло втілення.
Україна значно відстала в здійсненні процесів приватизації від Росії.
Разом з тим, слід відмітити, що прискорення приватизації дозволяє суттєво активізувати інвестиційні процеси. Досвід показує, що чим далі країна просунулась по шляху приватизації, тим з більшим бажанням іноземні інвестори вкладають кошти в окремі інвестиційні проекти. Прикладом цього є Польща, Чехія, Румунія, які досягли значних успіхів у приватизації, в економіку яких іноземні інвестори вклали значні суми коштів.
Законодавство України гарантує іноземним інвесторам право участі в приватизації окремих підприємств та об’єктів незавершеного виробництва, придбання акцій як за українську, так і за іноземну валюту.
ЕКСПЕРТИЗА ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ являється однією з важливих сторін державного регулювання інвестиційної діяльності. У відповідності з діючим законодавством України, державні, міждержавні та регіональні інвестиційні проекти, які здійснюються за рахунок бюджетних коштів, підлягають обов’язковій державній експертизі. Інвестиції за рахунок інших джерел підлягають державній експертизі в питаннях дотримання екологічних, санітарно – гігієнічних та інших вимог.
Особливі вимоги висуваються до експертизи інвестиційних проектів із залученням іноземних інвестицій. Такі інвестиційні проекти повинні сприяти:
– створенню нових робочих місць на підприємствах;
– супроводжуватися застосуванням сучасних або перспективних ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій;
– сприяти зниженню енерговитрат на одиницю виготовленої продукції;
– орієнтуватися на найбільш раціональне використання сировинної бази України;
– бути конкурентноздатними на міжнародних ринках.
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАХИСТУ ІНВЕСТИЦІЙ здійснюється державними органами в різних формах.
Всім інвесторам, в тому числі і іноземним, забезпечується рівноправний правовий режим інвестиційної діяльності, який включає застосування мір дискримінаційного характеру, направлених на заборону управління інвестиціями, їх використання та ліквідацію.
Важливою законодавчою гарантією є і те, що інвестиції не можуть бути безкоштовно націоналізовані. Такі дії здійснюються на основі законодавчих актів України з відшкодування інвестору в повному обсязі всіх збитків, які пов’язані з припиненням інвестиційної діяльності, включаючи втрачену вигоду та моральні збитки.