Тема 2.5 Екологічні проблеми України та її регіонів

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні знати:

- природно-ресурсний потенціал України;

- стан навколишнього природного середовища України;

- джерела забруднення природного середовища України;

- екологічні проблеми України;

- фактори антропогенного впливу на навколишнє при-

родне середовище України;

- регіональні екологічні проблеми України;

- основні напрями поліпшення екологічної ситуації в

Україні;

- пріоритети державної екологічної політики

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні вміти:

- давати оцінку природно-ресурсного потенціалу України;

- визначати основні причини кризового екологічного стану

в Україні;

- характеризувати сучасний стан навколишнього середо-

вища України;

- дати оцінку стану повітряного та водного середовища,

стану ґрунтів;

- охарактеризувати екологічні проблеми регіонів та міст

України;

- визначати основні шляхи поліпшення екологічної ситуа-

ції в Україні.

Ключові ПОНЯТТЯ ТА ТЕРМІНИ

природно-ресурсний потенціал

України;

рудні мінеральні ресурси;

нерудні мінеральні ресурси;

паливно-енергетичні ресурси;

земельні ресурси;

водні ресурси;

лісові ресурси;

рекреаційні ресурси;

еколого-географічне районування;

галузі-забруднювачі довкілля;

S фактори антропогенного впливу

на навколишнє середовище;

•S забруднення вод, атмосферного

повітря та ґрунтів України;

•S екологічний стан деяких міст та

регіонів України (Києва, Одеси,

Чорнобиля, Донецько/області);

•S екологічний стан Чорного і

Азовського морів;

•S пріоритети державної екологічної

політики.

ЗО8 Основи екології

2.5.1' Природно-ресурсний потенціал України

Україна має різноманітний та потужний природно-ресурс-

ний потенціал. Серед інших виділяються мінеральні, земельні

та рекреаційні ресурси. Досі найактивніше використовувалися

мінеральні й земельні ресурси.

До основних компонентів ресурсів, кількість і якість яких

визначають можливості забезпечення населення повноцін-

ними умовами проживання в навколишньому середовищі,

насамперед можна віднести:

- мінеральні ресурси;

- земельні ресурси;

- водні ресурси;

- лісові ресурси;

- ресурси території як місця проживання;

- природоохоронні території.

Мінеральні ресурси. В Україні виявлено близько 20 000

родовищ і проявів 113 видів корисних копалин, з яких 9143

родовища 97 видів корисних копалин мають промислове зна-

чення і враховуються Державним балансом запасів. До про-

мислового освоєння залучено 3 310 родовищ (від 40 до 75% роз-

віданих запасів різних видів корисних копалин). На базі цих

родовищ працює понад 2000 гірничодобувних та переробних

підприємств вугільної, нафтодобувної, газової, сланцевої, мар-

ганцеворудної, гірничо-хімічної та інших галузей.

Майже 50 % валового внутрішнього продукту пов'язано з видо-

бутком та переробкою сировини. У гірничо-видобувних галузях

зосереджено близько 30% капітальних вкладень. З вивозом міне-

ральної сировини пов'язано 25-35% експортних надходжень.

Паливно-енергетичні ресурси. Паливно-енергетичні ресурси

України складають нафта, газ, кам'яне та буре вугілля, торф,

горючі сланці.

Серед паливно-енергетичних ресурсів важливе місце займає

вугілля, яке за складом поділяється на кам'яне, буре, коксівне

та енергетичне. В Україні дві третини цих ресурсів становить

кам'яне вугілля, запаси якого здебільшого зосереджені в Дон-

басі (Донецька, Луганська і Дніпропетровська області).

Найбільші запаси нафти і газу в Україні зосереджені в Дні-

провсько-Донецькому, Прикарпатському та Причорноморському

Розділ 2. Прикладні аспекти екології ЗО9

регіонах. Особливо багатими на нафту геологи вважають шельфи

Азовського і Чорного морів (орієнтовні запаси — 4-5 млрд т).

Більшість родовищ газу розташовано на Харківщині, у

Причорномор'ї та Приазов'ї, на шельфі Чорного моря.

В Україні розміщується понад 2500 родовищ торфу. Основні

його запаси зосереджено в поліських областях — Волинській,

Житомирській та Рівненській. Невеликими є запаси торфу в

Київській, Черкаській, Чернігівській, Хмельницькій, Сумській

та Львівській областях. Товщина пластів становить 10-12 м.

Горючі сланці видобувають у Карпатах (Бовтинське родо-

вище, яке має товщину шару 1-6 м), а також; поблизу Олексан-

дрії, що на Кіровоградщині.

Слід зазначити, що видобуток власних паливно-енергетичних

ресурсів, незважаючи на наявність у надрах значної їх кількості,

в тому числі великих родовищ, внутрішні потреби не задоволь-

няє. Власними паливно-енергетичними ресурсами промисловість

України забезпечена на 40-42%, зокрема, вугіллям — на 85-95%,

нафтою — на 10-15%, природним газом — на 15-20%.

Рудні мінеральні ресурси (металеві корисні копалини). Руди

чорних металів. В Україні зосереджено великі запаси заліз-

них руд — головним чином у Криворізькому залізорудному

басейні, Кременчуцькому та Білозерському залізорудних

районах, які разом утворюють район Великого Кривого Рогу.

Залізні руди представлені багатими рудами, залізистими

кварцитами, бурими залізняками. Марганцеві руди за кількістю

розвіданих запасів забезпечують Україні друге місце у світі і

перше місце серед країн СНД (близько 80 %). Основні запаси зосе-

реджені в Нікопольському та Велико-Токмацькому родовищах.

Руди кольорових металів. Руди алюмінію (боксити) за

обсягами виробництва та використання займають друге місце

після залізних. Україна має три родовища бокситів на Україн-

ському щиті, але вони неконкурентоспроможні порівняно з

сировиною, яку імпортують із Гвінеї та Ямайки. Слід більше

уваги приділяти вивченню умов формування родовищ міді,

нікелю, свинцю, цинку, титану.

Руди рідкісних металів. Руди берилію, ванадію, вольфраму,

кадмію, кобальту тощо зосереджені в 40 родовищах, головним

чином на Українському щиті, у Донбасі.

31 О Основи екології

Руди дорогоцінних металів. Зосереджені на Українському

щиті, у Донбасі, у Закарпатті. Нині проводяться пошуково-оці-

нювальні роботи щодо золота.

Крім того, розвідано розсіяні елементи (германій, скандій,

руди рідкісноземельних та радіоактивних металів).

Нерудні _________мінеральні ресурси (неметалеві корисні копалини).

Представлені кількома групами:

- гірничо-хімічні: апатит, бішофіт, бром, сировина карбо-

натна для вапнування ґрунтів, виробництва кормових

добавок, для хімічної, цукрової промисловості, калійна,

кухонна, магнієва солі, сірка, фосфорит, фтор;

- гірничорудні: бурштин, графіт, каолін, озокерит, цеоліт,

сировина абразивна та ін.;

- нерудні корисні копалини для металургії: вапняк флюсо-

вий, глина вогнетривка, доломіт, пісок формувальний та ін.;

- корисні копалини для будівництва: бітум, вапняк, гіпс,

ангідрит, камінь будівельний, сировина скляна, цементна,

керамзитова та ін.

Запаси апатитових руд достатні, щоб створити власну міне-

рально сировинну базу, але Україна імпортує апатитові руди з

Хібін (Росія).

За кількістю розвіданих запасів кухонної соліУкраїна займає

третє місце серед країн СНД і є основним її експортером.

За розвіданими запасами сірки Україні належить одне з

перших місць у світі і перше місце серед країн СНД за видо-

бутком та експортом.

Земельні ресурси. Земельним ресурсам у матеріальному

виробництві України належить провідне місце серед інших

природних ресурсів.

У структурі сільськогосподарських угідь рілля в серед-

ньому по Україні становить 7 8%, у деяких областях — Вінниць-

кій, Черкаській, Кіровоградській, Херсонській — ця частка

дорівнює 90%, а в окремих районах — понад 95%. Така висока

розораність земель не спостерігається в жодній з економічно

розвинутих країн світу: у США та Великій Британії — від 16 до

19%, Німеччині та Франції — 33%, Італії - 31%.

Переважають в Україні (становлять 2/3 території) родючі

чорноземи, темно-сірі лісові та лугові ґрунти. Втративши за

Розділ 2. Прикладні аспекти екології 311

роки експлуатації від 20 до 50% гумусу, чорноземи й надалі

залишаються найбільш родючими та цінними землями.

Усього на території нашої держави налічується близько

650 видів ґрунтів, а загальна кількість ґрунтових відмін стано-

вить кілька тисяч.

Незважаючи на те, що ґрунти в Україні загалом характери-

зуються високою природною родючістю, а при належному

веденні землеробства забезпечують отримання високих і ста-

більних урожаїв, вони потребують правильного, раціонального

їх використання, що часто на практиці відсутнє.

Лісові ресурси. На сьогодні лісові площі становлять близько

17% території України, це низький показник порівняно з серед-

ньосвітовим (31,8%) та європейським (33,45%). Площі лісів та

запаси в них деревини значно менші, ніж; в інших державах

Європи: Румунія — 26%, Словаччина — 41%, Польща — 28%,

Німеччина — 30%, Білорусь — 35%, Росія — 46%. Ліси на тери-

торіїУкраїни розміщені досить нерівномірно. Найбільші лісові

масиви зосереджені на півночі країни. На одного мешканця

України припадає близько 0,18 га вкритої лісом площі. Це

вкрай недостатньо, адже лісові екосистеми характеризуються

послідовним нарощуванням біомаси й різноманітністю виро-

щуваної продукції. В останні роки основним напрямом вико-

ристання лісів України став екологічний. Оскільки потужність

лісів нині перебуває в межах лише близько 40% від необхідної

для утилізації викидів вуглекислого газу, постає завдання

подвоєння площі лісів в Україні як найбільш ефективного еко-

лого-економічного заходу.

Недостатніми є заходи щодо озеленення міст та селищ шля-

хом створення навколо них лісопаркових зон. Ця проблема

актуальна для всіх регіонів, особливо для промислових центрів

лісостепу та степу, рівень озеленення яких сягає лише 20-30%.

Нагальною потребою є повне засадження деревами захис-

них смуг уздовж; залізниць та автомобільних шляхів з метою

запобігання забрудненню агроландшафтів (сільськогосподар-

ських ландшафтів) та сільськогосподарської продукції техно-

генними забруднювачами.

Важлива роль в агроландшафтах належить лісосмугам.

Підвищення врожайності на захищених лісосмугами полях у

312 Основи екології

5-6 разів перевищує витрати, пов'язані з вилученням земель

під агроландшафти. Лісосмуги здатні протистояти ерозії ґрун-

тів, зниженню їхньої родючості.

Водні ресурси. Важливою складовою природно-ресурсного

потенціалу є водні ресурси. На жаль, для України характерним

є як кількісне, так і якісне виснаження водних ресурсів через

їхнє забруднення. Забезпеченість населення України ресурсами

річкового стоку досить низька. У розрахунку на одного жителя

показник водозабезпеченості в Україні у 2-8 разів менший, ніж:

у країнах, розташованих на пострадянському просторі. На одну

людину річна водозабезпеченість ресурсами місцевого стоку

становить 1,1 тис. м3. Для порівняння зазначимо, що в Білорусі

цей показник становить 3,3 тис. м3, у європейській частині

Росії — 8,7, в Естонії — 7,3, у Латвії — 6,1, в Австралії — 7,7, у

Великій Британії — 5,0, у Франції — 3,5 тис. м3. За світовими

нормами, країна з водними ресурсами менш як 1,5 тис.м3 на

одного жителя вважається водонезабезпеченою. До того ж, регі-

они України мають різкі відмінності щодо забезпеченості вод-

ними ресурсами як поверхневих, так і підземних вод.

Територію України омивають Чорне та Азовське моря, що

становить приблизно 2,8 тис. км. Площа Чорного моря стано-

вить 420,3 тис. км2, середня солоність води — 14% (солоність

Середземного моря становить 37-38%). У цьому морі є близько

180 видів риб, значна частина яких має промислове значення.

Починаючи з глибини 120-200 м, вода насичена сірководнем і в

ній відсутні живі організми.

Азовське море має площу дзеркала 39,1 тис. км2, що в 11

разів менше за площу Чорного моря. Це наимілководніше море

у світі (середня глибина 7-10 м). Азовське море, колись чисте,

тепле та прісноводне, було дуже багате на рибні ресурси. Остан-

нім часом воно дедалі більше забруднюється стічними водами

та солоніє через зрошувальні системи.

Чималі водні ресурси зосереджені в озерах, яких в Україні

налічується понад 3 тис. Найбільші з них розміщені у примор-

ській частині, зокрема, в басейні Дунаю (озера Ялпуг площею

майже 150 км2, Кагул — 90, Кугурлуй — 82 км2 та ін.). В озерах

України акумулюється близько 11 тис. км3 води, четверта час-

тина якої — прісна.

Розділ 2. Прикладні аспекти екології' 313

Провідна роль у забезпеченні потреб господарства та насе-

лення прісною водою належить, безперечно, річкам. На тери-

торії України налічується близько 73 тис. великих і малих

річок (лише 125 з них мають довжину понад 100 км). За запа-

сами річкових вод Україна посідає друге місце серед країн

пострадянського простору.

Найбільша річка — третя за величиною в Європі — Дніпро.

Його довжина — 2285 км (в межах України — 1205 км). Басейн

Дніпра з такими великими притоками, як Прип'ять, Десна,

Сула, Ворскла та ін., займає дві третини території України. На

другому місті — Південний Буг, довжина якого понад 800 км,

потім йдуть Сейм — 748, Псел — 717, Дністер — 705 і Дунай —

174 км на території України.

Велику стурбованість викликає стан малих річок, яких в

Україні налічується близько 4000. За останні роки багато з цих

річок перетворились на струмки або залишили по собі заболо-

чене чи сухе русло.

Таким чином, водні ресурси як складова природно-ресурс-

ного потенціалу України представлені озерами, штучними

водосховищами, річками. Переважна більшість їх розміщу-

ється в басейнах Азовського і Чорного морів.

Підземні води. В Україні представлені прісні, мінеральні,

промислові термальні підземні води. Розвідано 153 родовища у

23 областях. Рівень використання запасів низький — 11-18%.

Саме на підземних водах базується водозабезпечення біль-

шості населених пунктів України. Львів, Полтава, Хмельниць-

кий цілком забезпечуються підземними водами. Загалом

частка підземних вод у водопостачанні становить 54%.

Короткий огляд мінерально-сировинної бази України дає

підстави констатувати, що наша держава забезпечена дуже

широким спектром корисних копалин. Україна може забезпе-

чити себе та експортувати такі корисні копалини та продукти

їхньої переробки: залізо, марганець, титан, цирконій, глини

бентонітові, графіт, каолін, флюсову сировину, глину вогне-

тривку, декоративно-облицювальні матеріали.

За умов проведення оптимальної політики з питань осво-

єння природних ресурсів Україна може у 2010 році на 82-85%

задовольнити виробництво власною продовольчою сировиною.

314 Основи екології

Рекреаційні ресурси. Рекреація безпосередньо пов'язана з

природним середовищем. Саме тому рекреаційний потенціал —

це здатність природного середовища справляти на людей пев-

ний сприятливий фізіологічний, психічний вплив, відновлю-

вати сили та здоров'я людей.

Територія України характеризується як виключно сприят-

ливими природно-кліматичними умовами, так і наявністю різ-

номанітних ресурсів для відпочинку та лікування населення.

Україна вважається великою рекреаційною зоною.

Рекреаційні ресурси тут представлені всіма елементами:

- бальнеологічними (мінеральні лікувальні води);

- бальнеогрязьовими (грязі, придатні для експлуатації на

певний період);

- фітолікувальними (масиви лісових та паркових наса-

джень);

- ландшафтними, пляжними, пізнавальними тощо.

Важливе місце серед названих рекреаційних елементів займа-

ють мінеральні води та лікувальні грязі (бальнеологічні ресурси).

В Україні є практично всі види цих ресурсів (табл. 2.5.1)

Таблиця 2.5.1

Види мінеральних вод України

Вид лікувальної води

гідрокарбонатно-сульфатно-кальці-

єво-магнієва вода ≪Нафтуся≫

мінеральна вода з вмістом метану та

нітрогену в газовій складовій

вуглекислі води типу ≪Нарзан≫ — гід-

рокарбонатно-кальцієві,гідрокарбо-

натно-натрієві, хлоридно-натрієві

бромні, йодно-бромні

сульфідні

кремнієві

Район розташування

Львівщина

Моршин — Львівщина,

Миргород — Полтавщина,

Слов'янськ — Донеччина

Закарпаття, Буковина, Крим

Прикарпаття, Карпати, При-

чорномор'я

Львівщина, Тернопільщина,

Івано-Франківщина

Хмельниччина, Харківщина,

Тернопільщина

Як бачимо з таблиці, мінеральні води здебільшого зосереджені

в Карпатському регіоні. Тут є всесвітньо відомі гідрокарбонатно-

Розділ 2. Прикладні аспекти екології 31 5

сульфатно-кальцієво-магнієві, сульфатно-натрієво-кальцієві,

сульфатно-хлоридні, натрієво-магнієво-кальцієві.

Унікальні лікувальні грязі переважно зосереджені на пів-

дні України з центрами Куяльник, Євпаторія, Феодосія, Саки,

Бердянськ, Маріуполь.

Важливим рекреаційним ресурсом є пляжі. Україна має

чималі пляжні рекреаційні ресурси. Адже велика кількість

санаторно-курортних закладів розташована на узбережжі

морів, на берегах річок, озер.

Високу рекреаційну цінність мають узбережжя Чорного і

Азовського морів (загальна довжина 1500 км). Найпривабливі-

шим є відпочинок біля Чорного моря, узбережжя якого харак-

теризується м'яким кліматом, майже цілорічною плюсовою

температурою повітря.

Клімат також є природним рекреаційним ресурсом. Різно-

манітність кліматичних умов території України надає широкі

можливості для відпочинку. В Україні є оптимальні кліматичні

ресурси для розвитку фактично всіх видів рекреаційної діяль-

ності. Найсприятливіші стосовно клімату рекреаційні терито-

рії зосереджені на півдні України, у Криму — переважно для

літнього відпочинку, у Закарпатті, Прикарпатті та Карпатах —

для літніх і зимових видів рекреаційної діяльності.

Україна володіє багатими ресурсами для туристичної діяль-

ності, яку визнано в світі найприбутковішою. Багатий природ-

ний та історико-культурний потенціал Карпат і Криму, При-

дніпров'я і Поділля, Волині і Слобожанщини. На території

нашої держави налічується 39 міст з понад 1000-річною істо-

рією, більшість яких розташовано на території колишньої

Київської Русі. Зокрема, у Києві, Чернігові, Сумській, Полтав-

ській, Черкаській областях, на Поділлі і Галичині зосереджено

найцінніші пам'ятки історії, архітектури, культури. Тут зберег-

лось 10 архітектурних пам'яток Х-ХІ століття.

2.5>2. Стан навколишнього природного

середовища України

Україна — одна з найбільших за територією, чисельністю

населення та економічним потенціалом держав Європи. На її

території зосереджено величезні природні багатства, але

31В Основи екології

надмірна концентрація промисловості і сільського господарства

зумовила катастрофічне забруднення повітря, води та ґрунту.

За рівнем використання найважливіших природних ресур-

сів Україна належить до тих країн світу, які характеризуються

широкомасштабним й екологічно невиваженим їх залученням

до народногосподарського обороту. Вона має найвищі в Європі

показники сільськогосподарської освоєності та розораності

земельної території, використання прісних поверхневих вод-

них ресурсів і лісових масивів. Щодо залучення до виробництва

мінерально-сировинних ресурсів, то слід сказати, що Україна,

площа якої в загальносвітовій площі суходолу становить лише

0,4%, видобуває, переробляє й використовує в технологічних

процесах майже 4% світового обсягу залучених до народногос-

подарського обороту мінерально-сировинних ресурсів.

Україна серед європейських держав має найвищий інте-

гральний показник негативних техногенних навантажень на

навколишнє природне середовище практично на всій її терито-

рії. Причому в двох третинах областей екологічна ситуація та

якість довкілля характеризуються як гостро критичні і неспри-

ятливі для здоров'я людини.

Офіційно визнаний міжнародний статус нашої держави як

зони ≪екологічного лиха≫ з врахуванням понад 10% від загаль-

ної території України, її екологічного стану, рівнів забруднення

довкілля та стану використання основних природних ресурсів.

Такий статус вона одержала після аварії на ЧАЕС, коли до всіх

інших забруднень і екологічних катаклізмів додалось ще й

радіоактивне зараження значної частини її території (у біль-

шості регіонів України було забруднено понад 10%). Внаслідок

цього значно посилився кумулятивний негативний вплив на

людину та природне середовище різноманітних хімічних

забруднень і радіації, деградаційних процесів та погіршення

якості навколишнього середовища.

За ступенем забруднення Україну можна розподілити на

такі території: (табл. 2.5.2):

1) відносно чисті (до них належать заповідники й націо-

нальні парки);

2) умовно чисті та малозабруднені;

3) забруднені;

Розділ 2. Прикладні аспекти екології 317

4) дуже забруднені;

5) екологічної катастрофи.

Таблиця 2.5.2

Схема еколого-географічного районування України

Тип території

Відносно чис-

ті території

Умовно чисті

та малоза-

бруднені

Забруднені

Дуже забруд-

нені

Зона еколо-

гічної ката-

строфи

Площа,%

7

22

40

ЗО

1

Приклади

Природоохоронні території

(заповідники та національні парки)

Окремі райони Закарпатської, Івано-Фран-

ківської, Чернівецької,

Тернопільської, Рівненської, Житомирської,

Сумської, АР Крим

Основна частина степової та лісостепової зони

(Вінницька, Кіровоградська, частково Мико-

лаївська, Одеська, Запорізька області)

Чернігівська, Дніпропетровська, Луганська,

Київська, Донецька області, Полісся

30-км зона ЧАЕС, Причорноморські райони

інтенсивного зрошення

Частка відносно чистих територій нині становить лише 7%

загальної земельної площі держави, умовно чистих та мало-

забруднених територій, які характеризуються більш-менш

нормальними природними умовами проживання людини, —

приблизно 22%. Це окремі райони Закарпатської, Івано-Фран-

ківської областей (насамперед гірські та передгірські), а також;

Тернопільської, Рівненської, Житомирської, Полтавської, Сум-

ської, Чернігівської областей і АР Крим.

Забруднені та дуже забруднені території, де значно погір-

шені й напружені екологічні умови життєдіяльності населення,

становлять відповідно приблизно 40 і 30%. Території екологіч-

ної катастрофи (майже 1 % всієї території України) — це насам-

перед зона відчуження після аварії на ЧАЕС та райони, при-

леглі до неї, а також окремі місцевості в Донецькій,

Дніпропетровській, Луганській, Львівській і деяких інших

областях.

До речі, регіони з найбільш напруженою та гостро кризо-

вою екологічною ситуацією мають найвищу густоту населення.

Такими регіонами є: Донбас, Кривбас, Харківська, Запорізька

318 Основи екології

і Дніпропетровська промислові агломерації. Тут нині проживає

понад чверть усього населення України, і воно зазнає великого

негативного впливу та інтоксикації з боку надмірно забрудне-

ного довкілля, особливо повітря, води і ґрунтів.

До основних галузей-забруднювачів довкілля нині належать:

- промисловість, зокрема, її базові галузі — паливно-енер-

гетична, металургія, важке машинобудування, хімічна та

нафтохімічна;

- агропромисловий комплекс, насамперед сільське госпо-

дарство, великі тваринницькі ферми, підприємства хар-

чово-переробної сфери;

- комунальне господарство;

- транспорт, передусім автомобільний.

Так, на одну з найбільших забруднюючих галузей промис-

ловості — металургію, яка споживає 1/5 загальнодержавного

обсягу використаного газу та 1/3 вугілля, в останні роки при-

падало в середньому 35% викидів забруднювачів в атмосферне

повітря. Ця галузь є також; великим водоспоживачем, а від-

так — і забруднювачем водних ресурсів. Хімічні підприємства,

наприклад, скидають щорічно 70 млн м3 неочищених або недо-

статньо очищених стоків. Частка металургійної промисловості

становить 38% загальної кількості викидів (скидів) забрудню-

ючих речовин.

Внесок національного агропромислового комплексу в

забруднення навколишнього природного середовища та погір-

шення якості його природних ресурсів, особливо водних, нині

становить пересічно 35-40%, у т. ч. земельних ресурсів — понад

50%, а поверхневих водойм — від 45 до 50%. Великої шкоди

довкіллю, а отже, й людині, завдають забруднення навколиш-

нього середовища агрохімікатами та відходами тваринницьких

комплексів, підприємств харчової й переробної промисловості.

Джерелами забруднення довкілля є й підприємства жит-

лово-комунального господарства України (підприємства з

виробництва шляхових, будівельних матеріалів, котельні

теплового господарства, промислові підприємства комуналь-

ного машинобудування). Вони викидають в атмосферу значну

кількість золи, оксидів карбону, сульфуру, нітрогену, а також;

скидають у каналізаційні мережі хімічні сполуки, які

Розділ 2. Прикладні аспекти екології 319

утворились внаслідок реагентної обробки води, що використо-

вується в системах теплопостачання.

В Україні значно ускладнений радіологічний стан. Це

зумовлено як наслідками Чорнобильської катастрофи, так і

наявністю великої кількості штучних і природних джерел іоні-

зуючого випромінювання. Так, майже половина всієї електро-

енергії в Україні виробляється на атомних станціях, на яких

працює 15 автономних блоків загальною потужністю

13,618 тис. мВт. За кількістю реакторів та їхньою потужністю

Україна займає восьме місце у світі та п'яте в Європі. У шести

областях України розташовано регіональні підприємства

УкрДО ≪Радон≫ з переробки та зберігання радіоактивних від-

ходів, які приймають на зберігання радіоактивні відходи від

усіх галузей народного господарства.

У Дніпропетровській, Миколаївській та Кіровоградській

областях знаходяться підприємства з видобування та пере-

робки уранових руд, що є джерелами радіаційного забруднення

довкілля.

Ядерна енергія в Україні використовується в усіх галузях

народного господарства. Сьогодні існує близько 8 тисяч під-

приємств та організацій (тільки в Києві їх близько 400), які

використовують понад 100 тис. джерел випромінювання.

Як потенційні джерела техногенних аварій і катастроф в

Україні розглядаються: енергетика, паливний комплекс, мета-

лургія, хімічна, нафтохімічна промисловість, мікробіологія

та ін. Особливо небезпечними є теплові, атомні, гідроелектрос-

танції, а також підприємства, де виробляють і переробляють

ядерне паливо, металургійні, хімічні, біологічні комбінати

тощо. М'ясокомбінати, бойні, консервні заводи, молокозаводи,

які мають холодильні агрегати, де використовується для охо-

лодження аміак, також; небезпечні для навколишнього середо-

вища. Підприємства борошномельно-круп'яної промисловості

вибухонебезпечні.

Основними факторами антропогенного впливу на навко-

лишнє середовище є скиди забруднених стічних вод у природні

поверхневі водні об'єкти, викиди шкідливих речовин в атмо-

сферу, забруднення ґрунтів та тверді відходи промислових під-

приємств.

З 2 О Основи екології

Забруднення вод України. Загрозою для усього людства

вважається виснаження і погіршення якості водних ресур-

сів — джерела питної води і основи життєдіяльності на пла-

неті. Через ЗО років половина населення Землі буде потерпати

від нестачі води. Для України цей час може настати значно

раніше, а для жителів 1228 міст, населених пунктів України,

які користуються привізною водою, він уже настав. На сьогодні

в Україні практично жодної поверхневої водойми за ступенем

забруднення води, екологічним станом та основними сані-

тарно-хімічними та мікробіологічними показниками не можна

віднести до водойм першої категорії, з яких можна приготу-

вати чисту питну воду.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, 25%

населення Землі перебувають під ризиком захворювань, пов'я-

заних із споживанням недоброякісної питної води. В нашій

країні близько 75% населення споживає воду з відкритих водо-

ймищ, а із загальної кількості водопроводів 6% не відповіда-

ють санітарним нормам: відсутні зони санітарної охорони,

повний комплекс очисних споруд та знезаражуючих пристроїв.

Ця проблема є надзвичайно гострою.

Найбільш кризова ситуація сьогодні склалась у Луганській

області, де 24% водопроводів не відповідають санітарним нор-

мам, Донецькій — 17%, Херсонській — 16%, Полтавській -

13%, Житомирській — 12%, Івано-Франківській та Кірово-

градській — відповідно 12 і 11%. Постійні відхилення якості

питної води від гігієнічних нормативів за санітарно-хімічними

показниками реєструються у Дніпропетровській, Кіровоград-

ській, Миколаївській, Одеській, Сумській, Херсонській облас-

тях, за бактеріологічними показниками — у Тернопільській,

Луганській, Закарпатській областях. Усе це стає причиною

виникнення спалахів захворювань серед населення, що спо-

живає недоброякісну питну воду. За останні п'ять років у країні

зареєстровано 42 спалахи захворювань на гострі кишкові

інфекції, пов'язані з недоброякісною питною водою.

Водні об'єкти України забруднені переважно нафтопро-

дуктами, фенолами, органічними речовинами, сполуками

нітрогену та важкими металами. Найбільш забруднені річки

басейнів Західного Бугу, Приазов'я, Сіверського Дінця.

Розділ 2. Прикладні аспекти екології 321

Середньорічний вміст основних забруднювачів у води річок

Західний Буг, Полтва, Кальчик, Кальміус, Кринка, Булавін,

Уди, Міус, Лопань, Кривий Торець, Бахмут, Лугань перевищує

гранично допустимі концентрації.

Найбільше забруднення води в Україні спостерігається у

басейні Дніпра, а також на півдні країни та в Криму, де велика

частка питної води надходить із зовнішніх джерел. Більшість

притоків Дніпра забруднені переважно сполуками нітрогену,

нафтопродуктами, фенолами, сполуками важких металів. Най-

більш забруднені річки Горинь, Устя, Случ, Тетерів, що знахо-

дяться поблизу промислових міст.

Найбільше скидається забруднених стоків у Дніпропетров-

ській та Донецькій областях. Високий рівень забруднених стіч-

них вод залишився у Луганській, Харківській та Одеській

областях. Найбільша кількість забруднених скидів припадає

на річки Дніпро, Кальміус, Міус, Дністер, Чорне та Азовське

моря.

Високий рівень техногенного навантаження на водойми,

використання застарілих технологій водопідготовки, недостат-

ньо ефективні коригулянти призводять до надходження у

питну воду значної кількості неорганічних та органічних

забруднювачів, що негативно впливає на здоров'я. Внаслідок

ендемічних особливостей, пов'язаних з недостатнім вмістом у

воді йоду, фтору, заліза, страждає населення західних регіонів.

Через підвищений вміст нітратів, високої мінералізації води

страждає населення південних регіонів. Особливо ця проблема

стосується сільського населення.

Що ж до Дніпра, водні ресурси якого становлять близько

80% водних ресурсів України і забезпечують водою більше

ЗО млн населення та 2/3 господарського потенціалу країни, то

стан його викликає серйозне занепокоєння. Це зумовлено

складною екологічною ситуацією на території басейну, оскільки

60% її розорано, на 35% земля сильно еродована, на 80% транс-

формовано первинний природний ландшафт. Водосховища на

Дніпрі стали акумуляторами забруднювачів. Значної шкоди

завдано північній частині басейну внаслідок катастрофи на

Чорнобильській АЄС; у критичному стані перебувають малі

річки басейну, значна частина яких втратила здатність до

II 6-7

322 Основи екології'

самоочищення. У катастрофічному стані річки Нижнього

Дніпра, де щорічно має місце ускладнення санітарно-епідеміч-

ної ситуації, знижується вилов риби, бідніє біологічне різно-

маніття. Якщо донедавна у Дніпрі налічувався 41 вид риби, то

тепер — 18.

Загострюється проблема забруднення підземних вод через

бактеріальне і хімічне забруднення ґрунтових вод, у 50% сіль-

ських колодязів вода не відповідає санітарним нормам.

Забруднення атмосферного повітря. Джерелами забруд-

нення атмосферного повітря в Україні є енергетика, металур-

гія, вугільна, машинобудівна, хімічна промисловість, сільсько-

господарське виробництво, комунально-побутове господарство

та транспорт.

Транспорт сьогодні є одним з найбільших джерел забруд-

нення атмосфери. Транспортні засоби, що використовують як

пальне різні види нафтопродуктів, викидають в атмосферу 95%

свинцю, 47% оксиду карбону та 31% вуглеводнів. У 24 великих

містах України, зокрема, в Києві, Харкові, Севастополі, Одесі,

шкідливі викиди в повітря внаслідок роботи автотранспорту

перевищують 50% загальної кількості.

З галузей промисловості найбільше забруднюють атмос-

феру енергетика (32%), металургія (27%), вугільна промисло-

вість (23%). Обсяги викидів підприємств цих галузей станов-

лять понад 80% усіх викидів по країні.

У більшості промислових міст забруднення атмосферного

повітря перевищує гранично допустимі концентрації по дво-

оксиду нітрогену, оксиду карбону, двооксиду сульфуру. Най-

більш негативного впливу зазнають міста Дніпропетровськ,

Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Маріуполь, Донецьк, Дебаль-

цеве, Макіївка, Бурштин, Запоріжжя, Луганськ.

Забруднення ґрунтів України. Особливе значення для

життя і виробничої діяльності людей в Україні відіграють

земельні ресурси. їхнє раціональне використання, збереження,

підвищення родючості ґрунтів — неодмінна умова нарощу-

вання продовольчого потенціалу держави. Земельний фонд

України характеризується високим біопродуктивним потенці-

алом. При раціональній структурі землекористування і відпо-

відному рівні виробництва наша земля здатна прогодувати

розділ 2. Прикладні аспекти екологи 323

300-320 млн чоловік. Для потреб виробництва сільськогоспо-

дарської продукції залучено понад 70% території суходолу.

Розораність територій становить 57,5%, у США — 15,8%, Вели-

кій Британії, Франції, Німеччині — 28-32%. Найбільш еродо-

вані сільськогосподарські угіддя у Донецькій — 70,1%, Луган-

ській — 63,5% та Одеській областях — 52,2%. Близько половини

сільськогосподарських угідь еродовано у Миколаївській та

Харківській областях. Щорічно площа еродованих земель

зростає на 80-90 тис. га.

В окремих регіонах України, де проведено осушення земель,

відбувається неконтрольоване зниження рівня ґрунтових вод,

зменшення потужності органічної маси, а в районах зрошення —

підтоплення і засолення ґрунтів, деградація чорноземів, що

призвело до негативних екологічних наслідків у районах

Полісся та на півдні України. Нині 14,5 % загальної площі полив-

них земель зазнають ерозії, 1,5% — перезволоження, понад 4%

стали солонцюватими та засоленими. Збільшення мінералізації

ґрунтових вод загрожує засоленням земель. Майже на всіх зем-

лях спостерігається неухильне зниження гумусу в ґрунтах.

Значної екологічної шкоди земельні ресурси зазнають

через забруднення ґрунтів викидами промисловості та вико-

ристання засобів хімізації в аграрному секторі, а також: забруд-

нення значних площ у місцях розташування великих тварин-

ницьких комплексів і птахофабрик.

Ситуація із забрудненням територій ускладнилась після

аварії на Чорнобильській АЄС. З використання вилучено

119 тис. га сільськогосподарських угідь, у тому числі 65 тис. га

ріллі. В Україні є також; величезна небезпечна територія, пло-

щею 50 тис. км2, забруднена радіонуклідами, яка лежить за

межами зони відчуження.

Залишається невирішеним питання охорони землі при

видобутку корисних копалин. В Україні налічується понад

160 тис. га землі, яка потребує рекультивації.

Таким чином, сучасне використання земельних ресурсів

України не відповідає вимогам раціонального природокорис-

тування. Порушено, зокрема, екологічно допустиме співвідно-

шення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових наса-

джень, що негативно впливає на стійкість агроландшафту.

її*

324 Основи екології'

Відходи. Нагальною залишається проблема відходів.

Місця їхнього зосередження не відповідають санітарно-

гігієнічним вимогам, спричиняють інтенсивне забруднення

ґрунтів, поверхневих і підземних вод, а також атмосферного

повітря.

В Україні вже накопичилось 35 млрд т сміття — відходів

виробництва та споживання. А площа земель, яка зайнята

цими відходами, дорівнює 130 тис. га. Великою проблемою

стають муніципальні відходи, обсяг яких щорічно досягає

10-11 млрд тонн, хоча їх молена використовувати у вітчиз-

няній промисловості як вторинну сировину. Звідси і енер-

гозбереження, і ресурсозбереження, і збереження здоров'я

наших людей. Незважаючи на таку критичну ситуацію, в

Україну ще й завозяться великі обсяги відходів виробництва

та споживання, різноманітна бракована продукція тощо. У

гонитві за надприбутками будуються небезпечні техноло-

гічні лінії.

Питання накопичення та утилізації відходів є однією з

основних екологічних проблем нашої держави. На сьогодні

на території України накопичено 5 млрд тонн токсичних від-

ходів, серед яких найнебезпечнішими є важкі метали, нафто-

продукти, непридатні для застосування пестициди.

Велику проблему в Україні становить й утилізація, скла-

дування та знищення відходів промисловості. З урахуван-

ням сучасного технологічного рівня переробки відходів в

Україні серед загальної кількості відходів, що утворюються

щороку, реальну цінність становлять 410-430 млн тонн. Ути-

лізується лише третина загальної кількості відходів. Площа

земель, зайнята тільки під відвали видобутку і відходи зба-

гачення та переробки мінеральної сировини, становить

близько 160 тис. гектарів. З кожним роком їхня кількість

збільшується. Наявна маса вторинних продуктів у перера-

хунку на 1 км2 території України перевищує аналогічний

показник для США у 6 разів та у 3 рази — для держав Євро-

пейського Союзу.

Екологічні проблеми нині мають загальнодержавний і,

зрештою, глобальний характер, проте вирішуватись вони

повинні на регіональному та локальному рівнях.

Розділ 2. Прикладні аспекти екології 325

2.5>3≫ Міста і регіони України (екологічний стан)

Унаслідок непропорційного розміщення продуктивних сил

територія України, її природне середовище постійно зазнають

значних техногенних навантажень, які у 4-5 разів перевищу-

ють аналогічні навантаження у розвинених державах.

Найбільше техногенне навантаження на територію харак-

терне для таких індустріально розвинених областей, як Доне-

цька, Дніпропетровська, Київська, Луганська, Запорізька.

Наслідки аварії на ЧАЕС стали довготривалим фактором

радіаційної небезпеки для населення на значній території

України. Площа зони радіоактивного забруднення із щіль-

ністю 1 Кі/км2 і вище становить більше 45 тис. км2.

Подамо коротку характеристику екологічного стану деяких

міст та регіонів України.

Київ. Київ — це столиця України, великий культурний,

історичний та торговельно-промисловий центр. Столиця неза-

лежної України славиться своїми архітектурними пам'ятками,

економічним та науково-технічним потенціалами, вигідним

географічним положенням і чудовим ландшафтом.

Київ є одним, з провідних центрів машинобудування й

точного приладобудування, хімічної, легкої та харчової про-

мисловості. Він має потужну енергетичну базу, будівельну

індустрію, житлово-комунальне господарство, розвинуту

мережу підприємств торгівлі, побутового обслуговування та

громадського харчування. Для Києва характерні великі

масштаби і галузева різноманітність, наявність галузей важ-

кої та легкої промисловості, випуск широкого асортименту

продукції виробничого призначення і товарів народного спо-

живання.

Зростання населення і промислового виробництва зумо-

вили необхідність інтенсивного індустріального, житлово-

комунального та соціально-культурного будівництва, розши-

рення транспортної та енергетичної мереж міста. Щільність

забудови в Києві безперервно збільшується, що негативно

впливає як на міське природне середовище, так і на міського

жителя. Через нарощування промислово-енергетичного і

транспортного потенціалів підвищується рівень забруднення

навколишнього природного середовища.

326 Основи екології'

Основними джерелами забруднення навколишнього сере-

довища в Києві є промислові підприємства, насамперед енер-

гетичного комплексу, а також хімічні й транспорт, особливо

автомобільний.

Сучасне місто не можна уявити без транспорту, проте саме

транспорт, насамперед автомобільний, належить до найбіль-

ших і найшкідливіших джерел забруднення повітря (до 70%).

До того ж, із цим видом забруднень боротися важко і складно.

Двигуни викидають у повітря значну кількість оксидів кар-

бону, вуглеводних сполук, оксидів нітрогену, сполук свинцю та

інших токсичних і канцерогенних речовин. І чим більше авто-

машин у місті, чим інтенсивніший їхній рух, тим вищі рівні

забруднення навколишнього середовища, тим відчутніша

шкода здоров'ю людини. Смог все сильніше наступає на Київ,

а загазованість атмосферного повітря — складова частина

екологічної кризи великого міста.

Несприятливий вплив на стан атмосферного повітря має

аеропорт ≪Жуляни≫, який розташований неподалік від цен-

тральної частини міста. Окрім того, він є джерелом підвище-

ного шумового впливу.

Зростаюче шумове забруднення великого міста також спри-

чиняє чимало неприємностей городянам, негативно відбива-

ється на їхньому здоров'ї та психічному стані. З розвитком усіх

видів транспорту, інтенсивного будівництва збільшуються

шумові навантаження на людину, зумовлюючи її роздрату-

вання, психічну неврівноваженість, безсоння і як наслідок —

серцево-судинні та психічні захворювання. Тепер на вулицях

Києва в багатьох районах шум іноді досягає у денні часи 80-90,

а в нічні — 50-60 децибелів, що не є нормальним явищем. Дослід-

ження показують, що саме акустичне забруднення міського

середовища є одним з найвірогідніших чинників, що призводять

до зростання гіпертонічної хвороби та інфаркту міокарда.

Унаслідок екологічно безграмотного господарювання на

стічні канави перетворилися малі річки, які могли б бути окра-

сою нашого міста. Наприклад, відома річка Либідь, яка проті-

кає по територією семи районів Києва. На її берегах розташо-

вано понад 350 великих і малих підприємств та господарських

об'єктів. У стічних водах, які потрапляють у річку Либідь з

Розділ 2. Прикладні аспекти екологи 327

промислових майданчиків без очищення, вміст забруднювачів

часто в 30-40 разів перевищує гранично допустимі концентра-

ції. Значна кількість їх стікає потім у Дніпро.

Однак слід зауважити, що достатньо успішно, порівняно з

іншими містами України, в Києві вирішено проблеми очи-

щення міських стічних вод та захоронення побутових відходів.

Окрім того, в кожному районі міста відкрито бювети з дже-

рельною водою.

Київ — місто новобудов та інтенсивної реконструкції,

зокрема, житлового фонду. Недотримання комплексного під-

ходу, в тому числі екологічного, до освоєння тієї чи іншої тери-

торії, що забудовується, часто призводить до перетворення

житлових мікрорайонів у будівельні майданчики. При цьому

знищуються дерева, зазнають шкоди рослинний покрив,

асфальтові та інші покриття, відбувається інтенсивне забруд-

нення середовища пилом і викидними газами будівельної тех-

ніки, а також; шумове забруднення.

Для Києва залишається актуальною проблема радіоактив-

ного забруднення, тому що на ньому лежить відбиток Чорно-

бильської катастрофи.

Дуже сприятливо відображається на екологічному стані

міста те, що більше половини усієї території Києва займають

зелені насадження. На південному сході міста розташований

великий лісовий масив Пуща-Водиця, на півдні — Голосіїв-

ський ліс. У межах міста є 13 великих парків, численні сквери,

два ботанічні сади та різноманітне вуличне озеленення. За

площею зелених насаджень на одного мешканця (160-170 м2)

Київ займає друге місце в Європі.

Донецька область. Донецька область є регіоном із критич-

ним станом навколишнього середовища.

Займаючи менше ніж 4,5% території України, Донецька

область виробляє приблизно п'яту частину її промислової про-

дукції. Техногенний стан у регіоні такий, що на кожний ква-

дратний кілометр тут щорічно випадає близько 70 т шкідливих

викидів. Це у багато разів перевищує середні показники по

країні.

Донецька область — одна з найменш забезпечених водними

ресурсами. На кожного жителя тут припадає у п'ять разів

3S8 Основи екології

менше води, ніж; у середньому поУкраїні. При цьому головними

споживачами води є промислові підприємства, а не люди.

Загальне скидання стічних вод, у тому числі вкрай мінера-

лізованих шахтних, коливалося в області за останні роки від

1969 до 1751 млн м3/рік і становило третину всіх забруднених

стоків України. І це менше ніж на 4,5% її території!

Характеризуючи стан атмосферного повітря у цілому по

Донецькій області, необхідно відзначити деяке його поліп-

шення і стабілізацію рівнів забруднення. Адже багато промис-

лових підприємств не працюють. Проте ситуація у ряді міст

залишається напруженою. В атмосферу викидається понад

40% усіх шкідливих речовин, середня щільність яких у 7 разів

перевищує середньоукраїнський рівень, а в містах Маріуполі,

Макіївці, Єнакієве, Горлівці — у 200 разів. Високі рівні забруд-

нення атмосфери зафіксовано також у Красноармійську та

Костянтинівці.

Аналіз якості атмосферного повітря виявив високі рівні

забруднення (з перевищенням ГДК):

- завислими частинками — в Маріуполі, Констянтинівці,

Макіївці, в Амросіївському районі;

- сірководнем — у Горлівці та Маріуполі;

- фенолами — у Маріуполі, Макіївці та Краматорську;

- оксидами нітрогену — у Краматорську, Макіївці, Єнакі-

євому.

Найвищий рівень забруднення атмосферного повітря свин-

цем помічено у Донецьку та Констянтинівці. Причина цього в

обласному центрі — наслідок викидів автотранспорту, а в Кон-

стянтинівці — недостатня ефективність природоохоронних

заходів за високої концентрації підприємств кольорової мета-

лургії. Таким чином, у промислових містах області рівень

забруднення атмосфери класифікується як небезпечний і над-

звичайно небезпечний.

Значне забруднення повітря в Донецьку частково компенсу-

ється численними зеленими насадженнями та квітниками. Тут

є більше 30 парків та садів і близько 60 скверів. Зеленими на-

садженнями зайнято більше половини загальної площі міста.

Скидання неочищених і недостатньо очищених стічних

вод становлять по області понад 25% загального скидання

Розділ 2. Прикладні аспекти екології 329

забруднених стічних вод в Україні. Щодо більшості малих

річок, то вони взагалі перетворилися у стічні канави промис-

лових підприємств, їхні береги засмічено, захаращено вироб-

ничими відходами.

В області на державному балансі нараховується понад 700

родовищ сировини 36 видів. Найбільш розповсюджені з них —

кам'яне вугілля, флюсові вапняки та доломіти, вогнетривкі

глини, будівельний камінь і пісок. Інтенсивна розробка корис-

них копалин, їхня переробка негативно впливають на навко-

лишнє природне середовище. Робота вугільних підприємств,

зокрема, спричинює розвиток деформації ґрунтів, ерозію та

підтоплення земель.

Так, в області знаходиться близько половини усіх відходів

вуглевидобутку та вуглезбагачення, понад 40% металургійних

шлаків, понад 30% золошлакових відходів теплоелектростан-

цій. У регіоні зібралося понад 2,7 млрд м3 отруйних відходів, і

кількість їх щороку збільшується на 160 млн т. Смітниками і

нагромаджувачами відходів, кар'єрами і породними відвалами,

відпрацьованими проммайданчиками, що вимагають рекуль-

тивації земель, зайнято вже близько 2% території За відсут-

ності полігонів для їхнього збереження та заводів для пере-

робки все це знаходиться на території підприємств, створюючи

виняткову небезпеку. І поодинокими є приклади, коли відходи

відправляють на переробку.

Як безпосередній наслідок негативних екологічних проце-

сів можна розглядати високу смертність та малу народжува-

ність в області, населення якої за останні роки зменшилося

майже на 400 тисяч чоловік (загальна смертність населення за

останнє десятиліття виросла з 12,7 до 17 на тисячу жителів). За

цей час утричі зросла смертність від гіпертонічної хвороби, на

77,8% — від ішемічної хвороби серця, на 54,8 — від хворіб

органів травлення.У 2,7 разів зросла патологія крові та крово-

творних органів.

Одеса. Одеса — важливий науковий, культурний та адміні-

стративний центр України, одне з найбільших міст країни.

Одеса є також великим портом України та має два портові

міста-супутники — Іллічівськ (на березі Сухого лиману) та

Южний (на Григорівському лимані). Цей портовий вузол

ЗЗО Основи екології

Іллічівськ — Одеса — Южний, який простягнувся вздовж

Чорноморського узбережжя на 60 км, створює досить напру-

жену екологічну обстановку для морської екосистеми цього

регіону.

Забруднення морського середовища відбувається через

викиди в море неочищених або недостатньо очищених стічних

вод Одеси, а також забрудненого поверхневого стоку з міської

території.

Надзвичайно небезпечна зона з миттєвою загибеллю всього

живого, що там перебуває, може виникнути при аварії на

Одеському припортовому заводі в місті Южному, який є кінце-

вим пунктом аміакопроводу з Тольяті Самарської області Росії.

Є загроза дії небезпечних виробництв у зоні Одеської затоки. У

випадку розливу аміаку з аміаковозів і попадання його в атмо-

сферу зона небезпечного для життя ураження охопить весь

берег Одеси, починаючи з Чорноморки, включаючи саму Одесу,

Крижанівку, Фонтанку, Новодофіновку та місто Южний.

Після закінчення будівництва терміналу для нафти на

40 млн т з технологічною платформою на відстані 20 км від

берега у випадку катастрофи можуть утворюватися смертельно

небезпечні території в радіусі 7,5 км; помірно небезпечний

регіон у радіусі 12,5 км. Однак Одеський термінал, який при-

значений для прийому та подальшого транспортування азер-

байджанської нафти, частково ліквідує односторонню залеж-

ність України від поставок російської нафти.

Забрудненню атмосфери та утворенню значної кількості

стічних вод сприяють промислові об'єкти машинобудування,

хімії і нафтохімії, переробки риби та сільгосппродукції. 75%

сумарного викиду забруднювачів в атмосферу дає автотран-

спорт та частково морські судна, особливо в літній період.

Очисні споруди Одеси перевантажені та застарілі. Досить часто

відбуваються розриви каналізації, і в море потрапляє велика

кількість забруднених стічних вод.

У місті постійно існує проблема нестачі питної води. Єди-

ним джерелом водопостачання є водозабір з річки Дністер.

Одеса — мальовниче зелене місто, в якому велика кількість

парків, скверів, бульварів; площа зелених насаджень стано-

вить 17%.

Розділ 2. Прикладні аспекти екологи 331

Одеса також: великий курортно-рекреаційний центр, який

має такі рекреаційні ресурси, як море, узбережжя, лимани,

відомі лікувальні грязі. Але в останні роки екологічний стан

регіону викликає занепокоєння. Практично щороку закрива-

ються для купання одеські пляжі через небезпечний санітар-

ний стан морського середовища в узбережній зоні. Дунай,

Дніпро та Дністер разом узяті виносять за рік близько

100 тис. т фосфатів, до 1 млн т нітратів та більше 2 млн т

органічних речовин. Через окислення органічних речовин у

воді зникає кисень. Вміст небезпечної для здоров'я бактері-

альної мікрофлори у морській воді перевищує норми в сотні

тисяч разів.

З 1965 по 1980 рік з метою запобігання зсувів уздовж бере-

гової лінії було збудовано споруди від зсувів — хвилеломи та

буни. Ці споруди не тільки відокремили пляжну зону від моря,

туди вивели труби дренажних систем, якими скидають щорічно

до 20 млн м3 прісної води. Внаслідок цього морська вода в узбе-

режній зоні опрісніла настільки, що більшість морських тва-

рин-біофільтраторів загинуло. Окрім того, споруди порушили

природний водообмін, і пляжні місця для купань практично

перетворилися на стічні канави, де купатися та бути на березі

небезпечно через обсіменіння піску небезпечними бактеріями.

В одному літрі морської води було виявлено більше 250 тис.

клітин кишкової палички, а максимальна кількість бактерій в

одному літрі морської води на популярному пляжі Одеси,

Аркадії, досягала 2,4 млн клітин.

Величезна територія міста і його передмістя, які простя-

глися на десятки кілометрів уздовж; берега моря і лиманів,

повинна буди захищена та збережена для майбутніх поколінь.

Азовське і Чорне моря. Азовське і Чорне моря є найбільш

ізольованими від Світового океану морями планети з водозбір-

ним басейном понад 2 млн км2.

Територіальні води України у Чорному морі займають

24850 км2, а площа шельфу становить близько 57 відсотків

загальної довжини Чорноморського шельфу. У межах України

знаходяться 14 основних лиманів і естуаріїв загальною пло-

щею 1952 км2, 8 заток площею 1770 км2,19 приморських водно-

болотних угідь загальною площею 635 тис. гектарів.

332 Основи екології'

Незадовільний екологічний стан Азовського і Чорного

морів зумовлений значним перевищенням обсягу надходження

забруднюючих речовин над асиміляційною здатністю мор-

ських екосистем, що призвело до бурхливого розвитку евтро-

фікаційних процесів, значного забруднення (в тому числі

мікробіологічного) морських вод, втрати біологічних видів,

скорочення обсягу рибних ресурсів, зниження якості рекреа-

ційних ресурсів, виникнення загрози здоров'ю населення.

Основними джерелами забруднення є стоки річок, стічні води

з точкових та дифузних берегових джерел, морські тран-

спортні засоби.

Особливо небезпечними для екосистеми морів є точкові

джерела забруднення від промислових підприємств та підпри-

ємств комунально-побутового господарства, розташованих у

прибережній смузі. Щорічно підприємства комунально-побу-

тового господарства скидають у Чорне море понад 33,8 тис.

тонн завислих речовин, 8,8 тис. тонн сполук азоту, 2,6 тис. тонн

сполук фосфору, 24,1 тис. тонн нафтопродуктів. Дефіцит про-

пускної спроможності комунальних очисних споруд біологіч-

ного очищення в містах і селах Автономної Республіки Крим,

у містах Миколаєві, Одесі та Севастополі становить 273 тис.

куб. метрів на добу. У системі централізованого водовідведення

населених пунктів у містах і селах Автономної Республіки

Крим, у містах Миколаєві, Одесі та Севастополі майже 25 від-

сотків каналізаційних мереж перебувають в аварійному

стані.

Особливе занепокоєння викликає екологічний стан Азов-

ського моря. Основними джерелами його забруднення є 66 про-

мислових підприємств міста Маріуполя. Металургійними ком-

бінатами ≪Азовсталь≫, імені Ілліча, концерном ≪Азовмаш≫

щороку скидається понад 800 млн куб. метрів (до 99 відсотків

загального обсягу скидів у море) забруднених стічних вод.

Суттєвим чинником забруднення морів є дифузні джерела,

в основному змив із сільськогосподарських угідь та територій

населених пунктів. Щороку з водами річок України до Чорного

моря надходить 653 тис. тонн завислих речовин, понад 8 тис.

тонн органічних речовин, близько 1900 тонн сполук нітрогену

та 1200 тонн сполук фосфору. Особливо відчутно впливають на

•щ Розділ 2. Прикладні аспекти екології 333

його стан малі річки Криму, Приазов'я і Причорномор'я. Із

стоком малих річок до басейнів Азовського і Чорного морів

виноситься близько 11,6% незасвоєних азотних добрив, 13%

фосфорних добрив і 6% пестицидів.

З активізацією національного та міжнародного судноплав-

ства зростає ризик забруднення морського середовища, особ-

ливо під час транспортування небезпечних речовин.

Відсутність достатньої кількості належних портових спо-

руд для складування та обробки екологічно небезпечних

вантажів, а також: низький рівень забезпеченості морських

транспортних засобів системами очищення побутових стоків

та утилізації твердих відходів призводять до значного забруд-

нення морських акваторій та акваторій портів.

У межах водоохоронної зони Азовського і Чорного морів

накопичено значну кількість твердих побутових і промисло-

вих відходів. Технологічна недосконалість облаштування зва-

лищ викликає забруднення поверхневих і підземних вод,

створює загрозу погіршення санітарно-епідеміологічного

стану та стану здоров'я населення, деградації рекреаційних

ресурсів.

Значне антропогенне навантаження в літній період на дея-

ких ділянках рекреаційних зон призводить до порушення при-

родного стану пляжів, прибережних лісів, лук та зниження

їхнього рекреаційно-оздоровчого потенціалу.

Незбалансованість господарської діяльності призвела до

зменшення кормової бази, кількості нерестовищ, місць нагулу

й існування риби та інших живих водних організмів. Нераціо-

нальне видобування риби та морепродуктів, незадовільне вико-

нання заходів, спрямованих на їх відтворення, спричинили

зменшення їхньої біологічної продуктивності та збіднення

видового складу. Ситуацію ускладнює привнесення до екосис-

теми морів шкідливих екзотичних організмів, які пригнічують

розвиток та відтворення місцевих флори й фауни Азовського і

Чорного морів.

Основними забруднювачами морського середовища є

нафтопродукти, особливо в межах акваторій портів. Так, в

Одеському, Іллічівському і Керченському портах вміст нафто-

продуктів у воді перевищує гранично допустиму концентрацію

334 Основи екології

(ГДК) у 1,5-2 рази. Концентрація нафтопродуктів у Азовському

морі подекуди перевищує ГДК у 10 разів.

Найбільш забруднені нафтопродуктами севастопольські

бухти, що значною мірою пов'язано з діяльністю Чорномор-

ського флоту Російської Федерації. В останні роки у бухтах

Південна, Камишова, Голландія, Карантинна та Північна вміст

нафтопродуктів у поверхневих шарах моря перевищує ГДК у

середньому в 3-10 разів.

Забруднення прибережних районів Чорного моря синте-

тичними поверхнево-активними речовинами у зоні впливу

муніципальних очисних споруд перевищує ГДК у 2-3 рази.

Мають місце значні концентрації важких металів (міді,

хрому, свинцю, кобальту, цинку, кадмію, стронцію та інших),

періодичні надходження цезію-13 7 у поверхневі води східної і

центральної частин Чорного моря. В останні роки концентра-

ція радонідів в Азовському морі перевищує ГДК у 12,6 раза,

вміст фенолів перевищує нормативи у 7 разів.

Незважаючи на значне скорочення обсягу використання

мінеральних добрив та пестицидів у сільському господарстві,

середній вміст фосфору у водах Азовського і Чорного морів

коливається від 10-40 мкг/л у районі південного узбережжя

Криму до 600 мкг/л у дельті Дунаю. В Азовському морі вміст

нітрогену коливається від 20-28 до 400 мкг/л.

В останні роки зросло забруднення морської води умовно

патогенною та патогенною мікрофлорою, що призвело до гли-

боких змін в екосистемах морів та в прибережній смузі, а саме:

- рівень прозорості води знизився більш як у 2 рази (до 2-

8 м);

- зона гіпоксії в Чорному морі розширилася з 3 до

40 тис. км2;

- площа зон цвітіння у північно-західній частині Чорного

моря зросла у 20 разів порівняно з 60-ми роками;

- зросла кількість одноклітинних організмів і медуз, а

також; шкідливих екзотичних організмів (на початок 90-х

років загальна біомаса переселенця реброплава Mnemiopsis

leidei в басейні Чорного моря оцінювалася в

1 млрд тонн);

- значно зменшилися морські біологічні ресурси;

Розділ 2. Прикладні аспекти екології 335

" ^ —"

- практично зникли популяції вищих ракоподібних та при-

донних риб і суттєво скоротилися популяції великих

планктонних ракоподібних;

- періодично спостерігається задуха та масова загибель

донних біоценозів на значних площах (за останні 20 років

втрати донної фауни досягли 60 млн тонн, у тому числі

риби — близько 3 млн тонн);

- кількість особин морських ссавців зменшилася майже у

20 разів;

- обсяги вилову риби в Азовському і Чорному морях за

останні 10 років скоротилися у 5 разів.

Найбільш суттєвою є шкода, заподіяна здоров'ю населення.

Через забруднення та недостатнє забезпечення населення при-

бережної смуги якісною питною водою в Автономній Респуб-

ліці Крим, Донецькій, Миколаївській, Одеській, Херсонській

областях та місті Севастополі майже щороку спостерігаються

спалахи захворювання на вірусний гепатит та кишкових

захворювань.

Рибний промисел в Азовському і Чорному морях відчутно

зменшився. Вилов риби в останні роки становив у середньому

лише 20 відсотків рівня 60-х — початку 70-х років, що при-

звело до щорічних втрат товарної продукції приблизно на

75 млн доларів США.

Унаслідок забруднення морського середовища, незбалан-

сованого використання морських природних ресурсів, а також;

відсутності системи інтегрованого управління використанням

природних ресурсів морів Україна щороку втрачає (орієн-

товно) до 1,7 млрд гривень.

Затверджено Загальнодержавну програму охорони та від-

творення довкілля Азовського і Чорного морів, в якій визна-

чено такі пріоритетні напрями вирішення основних проблем

екологічного стану Азовського і Чорного морів:

1) зменшення рівня забруднення морів та антропогенного

навантаження на їхні екосистеми;

2) зниження ризику для здоров'я людини, пов'язаного із

забрудненням морських вод та прибережної смуги;

3) збереження та відтворення біологічного різноманіття,

природних ландшафтів прибережної смуги і місць

336 Основи екології

існування біологічних видів, розширення мережі дер-

жавних заповідників, заказників, створення націо-

нальних парків;

4) збалансоване використання та відтворення морських

біологічних ресурсів і розвиток аквакультурних видів

діяльності, особливо цінних промислових видів риб, із

забезпеченням належного державного контролю;

5) запобігання руйнуванню морського берега та охорона

земель у прибережній смузі морів;

6) створення системи інтегрованого управління природоко-

ристуванням у межах водоохоронної зони морів, прибе-

режній смузі морів, територіальних морських водах

України;

7) удосконалення системи моніторингу для оцінки впливу

природних і антропогенних факторів на довкілля;

8) залучення громадськості до реалізації природоохорон-

них заходів, підвищення рівня екологічної освіти та вихо-

вання населення;

9) вдосконалення законодавчої та іншої нормативно-пра-

вової бази для впровадження державної політики у

сфері збереження довкілля Азовського і Чорного морів,

узгодження її з вимогами чинних міжнародних договорів

України.

Чорнобиль. Події, початок яким поклала ніч на 26 квітня

1986 року, поділили історію України навпіл. Відтоді наші люди

звикли до такого часового визначення, як до Чорнобиля і після

Чорнобиля. Було надовго і серйозно порушено нормальну жит-

тєдіяльність, виробничий ритм у багатьох регіонах України,

колосальних втрат зазнали економіка та соціальна сфера.

Важко піддаються оцінкам соціально-психологічні наслідки

цієї техногенної катастрофи і шкода, заподіяна нею навколиш-

ньому середовищу.

Аварія на ЧАЕ С знищила і спотворила 5 млн життів, а деякі

експерти стверджують, що серйозне опромінення отримали

8,5 млн чоловік. Колений третій з них хворий, і з кожним роком

хворих стає все більше й більше. Сьогодні аварійний реактор

закрито під об'єктом ≪Укриття≫, так званим саркофагом, але

рівень радіації навколо нього (і не тільки) все одно перевищує

\

Розділ 2. Прикладні аспекти екології 337

природний фон у сотні разів — занадто багато радіоактивних

речовин викинуло вибухом. Має бути збудоване нове укриття

над старим.

Нагадаємо хроніку подій. Два вибухи пролунали один за

одним після опівночі 26 квітня 1986 року. Незадовго до цього

реактор почали ≪глушити≫, щоб зупинити його на плановий

ремонт. Однак його потужність продовжувала зростати та пере-

вищила номінальну в 100 разів, а системи захисту не спрацю-

вали — стався вибух. Унаслідок цього була зруйнована активна

зона реактора, ушкоджений реакторний відсік, обвалився дах

будівлі та виникла пожежа, яка тривала декілька днів. З гелі-

коптерів на реактор скинули близько 5 тис. т сполук бору, доло-

міту, глини, піску та свинцю, які повинні були поглинути раді-

оактивні частки та тепло, яке виділялось. Урядова комісія

зробила висновок, що причиною вибуху стали конструктивні

недоліки реактора та помилки персоналу.

До листопада 1986 року спорудили ≪Укриття≫ (бетонну

коробку навколо реактора, який вибухнув), дезактивували все,

що змогли, вивезли і поховали тисячі кубометрів зараженого

ґрунту, провели евакуацію мешканців прилеглих сіл.

Від аварії постраждали мільйони, близько 170 тисяч людей

померло. Найбільшу дозу отримали 600 співробітників АЕС

та пожежників, які брали участь у гасінні пожежі, та тисячі

робітників і солдат, які розчищали територію навколо реак-

тора.

Під радіоактивне зараження підпало 17 країн. Фон помітно

підвищувався в Італії, Норвегії, Польщі, Румунії, Фінляндії,

Швеції. Вітром радіоактивний пил занесло навіть до Африки

та Америки. Але справжньою трагедією цей день став для Біло-

русії, Росії та України.

Три основні райони забруднення, де середній рівень пере-

вищив 1 Ки/км2, знаходяться на території Білорусії, Росії та

України. Радіоактивному зараженню підпало загалом

150 тис. км2, де мешкало 5 млн чоловік.

Коротко охарактеризуємо 30-кілометрову зону — зону

відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення. Площа

названих зон становить 2,6 тис. км2, на ній знаходяться

94 колишні населені пункти, у 13 з яких нині проживають

338 Основи екології

410 самопоселенців. На території зони відчуження знахо-

дяться 2,8 млн м3 радіоактивних відходів загальною актив-

ністю більш як 200 тис. кюрі, це без об'єкта ≪Укриття≫.

У зонізараз близько 200 дрібних захоронень — нашвидко-

руч закопали радіоактивне сміття. Але збудовано добре осна-

щене сховище ≪Вектор≫, яке призначене для збереження від-

ходів з низькою та середньою активністю протягом 300 років.

Будують ще одне сховище.

Зону оточено колючим дротом. Однак деякі люди поверну-

лись назад до своїх домівок. Переважно це старі люди і, на

думку лікарів, у них накопичилось стільки звичайних хворіб,

що помруть вони скоріше від них, а не від радіації. Живуть ці

люди натуральним господарством, рибальством та мислив-

ством. Живуть вони, як правило, саме в селах і саме в тих, де

рівень радіації порівняно невисокий.

Зона — рай для біологів. У центрі Європи утворився своє-

рідний заповідник площею близько 3 тис. км2, де майже немає

людей та господарської діяльності, внаслідок чого активно роз-

вивається тваринний і рослинний світ. В останні роки тут помі-

чено майже 100 видів організмів, які є в Червоній книзі. А ще

вчені привезли сюди ЗО коней Пржевальського для того, щоб

вони знищували заражену траву на покинутих полях та пасо-

виськах. Коні прижились — зараз їх уже вдвічі більше. А заве-

зені зубри загинули.

Згідно з українським законодавством мільйони людей

мають статус постралсдалих внаслідок Чорнобильської ката-

строфи, тобто понад 3 млн потерпілих, з них 1,2 млн — діти.

Досить складна ситуація зі станом здоров'я людей, відне-

сених до І категорії, тобто інвалідів. Це близько трьох тисяч

прооперованих на рак щитовидної залози, це зростання смерт-

ності та інвалідності, зменшення народжуваності, скорочення

тривалості життя на три-чотири роки порівняно з іншими

громадянами нашої країни. На жаль, сьогодні також спостері-

гаються тенденції до погіршення загального стану здоров'я

дітей. За час після аварії загальна захворюваність дітей зросла

втричі, за останні п'ять років приріст становить 36%. Най-

більші зміни спостерігаються у групі дітей з опроміненою

щитовидною залозою, залежно від дози опромінення. Серед

Розділ 2. Прикладні аспекти екології ЗЗЭ

таких дітей частіше трапляються вторинні імунодефіцитні

стани, функціональні розлади судинного тонусу, порушення

мінерального обміну. Основним патогенним фактором постає

поєднаний вплив іонізуючого випромінювання і психологіч-

ного стресу, зміни умов життя, зумовлені аварією та її наслід-

ками. Ці фактори посилюють один одного і сприяють значному

погіршенню нейропсихічного та психосоматичного здоров'я

дітей.

Пройшло вже майже 20 років після аварії, і головний урок

Чорнобиля — те, що ця катастрофа — назавжди.

2.5>4≫ Шляхи поліпшення стану навколишнього

середовища в Україні

Роблячи підсумки, можна скачати, що екологічна ситуація

залишається вкрай складною, навантаження на навколишнє

середовище зростає. Забруднення і виснаження природних

ресурсів й надалі загрожує здоров'ю населення, екологічній

безпеці та економічній стабільності держави.

Зростають площі еродованих земель, посилюються процеси

підкислення, засолення, ущільнення, підтоплення, забруд-

нення та засмічення ґрунтів, зменшується вміст гумусу.

У населених пунктах скорочуються площі зелених наса-

джень, руйнуються системи захисних лісових смуг уздовж;

залізниць, автомобільних шляхів та каналів.

Водні ресурси використовуються нераціонально, продовжу-

ється їхнє забруднення та виснаження. Наявні очисні споруди

працюють неефективно, почастішали аварійні скиди забруд-

нених зворотних вод. Продовжує зростати диспропорція між:

потужностями водопостачання та водовідведення.

Забруднення повітря в більшості міст за окремими показ-

никами перевищує встановлені нормативи. Зростає частка

автотранспорту в загальному забрудненні атмосфери.

Залишається невирішеною проблема збирання, обробки,

знешкодження та видалення відходів, зростає засміченість

територій побутовими відходами.

Таким чином, назріла нагальна потреба ефективного і при-

скореного розв'язання в нашій країні завдань екологічної

безпеки соціально-економічного розвитку та переведення

34О Основи екології

національної економіки на модель сталого й екологобезпеч-

ного функціонування вже в найближчій перспективі.

Головна мета сучасного етапу національної політики — сут-

тєве поліпшення стану навколишнього середовища України в

антропосфері, соціосфері, техносфері, біосфері, атмосфері, гід-

росфері, літосфері та інших компонентів, створення еколого-

економічних передумов для сталого або збалансованого роз-

витку нашої держави.

Виділяється 7 пріоритетів:

- забезпечення екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіа-

ційного захисту населення та довкілля;

- мінімізація впливу наслідків аварії наЧАЕС;

- поліпшення екологічного стану річок, зокрема, басейну

Дніпра та якості питної води;

- стабілізація і поліпшення екологічної ситуації в містах

та промислових центрах Донецько-Придніпровського

регіону;

- будівництво нових та реконструкція чинних потужностей

комунальних очисних каналізаційних споруд;

- запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів,

поліпшення їхнього екологічного стану;

- формування збалансованої системи природокористу-

вання;

- збереження біологічної та ландшафтної різноманітності.

Стратегічні напрями державної політики на найближчі

роки:

Безпека в антропосфері: екологізація всіх сфер життєді-

яльності населення в контексті національної безпеки України,

реалізація концепції екологічної освіти, впровадження сис-

теми професійної екологічної підготовки державних службов-

ців і керівників та інше.

Безпека в соціосфері: вдосконалення законодавчої бази,

гармонізація екологічного законодавства з європейським,

підсилення екологічної складової в загальному процесі пере-

ходу країни до сталого розвитку; недопущення неконтрольо-

ваного ввезення в Україну екологічно небезпечних техноло-

гій, речовин, матеріалів, генетично модифікованих продуктів

тощо.

Розділ 2. Прикладні аспекти екології 34-1

Безпека техносферы: вдосконалення та поширення інфор-

мації про стан об'єктів підвищеної небезпеки, запобігання

виникненню надзвичайних ситуацій, підвищення ступеня

захисту населення та інше.

Безпека атмосфери: пом'якшення впливу глобальних змін

клімату, транскордонної міграції забруднень на стан повітря-

ного басейну України; впровадження екологічно безпечних

технологій, поліпшення екологічного стану повітря в містах і

промислових центрах.

Безпека гідросфери: запровадження інтегрованого управ-

ління водними ресурсами, прискорення переходу до управ-

ління водокористуванням за басейним принципом; поліпшення

екологічного стану річок та підземних вод України, якості пит-

ної води.

Отже, Україна має різноманітний природно-ресурсний

потенціал та вирізняється ландшафтним різноманіттям.

Окремі види природних ресурсів протягом багатьох років

зазнавали масштабної екстенсивної експлуатації і тепер

потребують дбайливого та ощадливого ставлення до себе.

Особливо це стосується земельних, водних та лісових ресур-

сів. Водночас багатство окремих видів ресурсів, значний тру-

довий і науковий потенціал, працездатність народу України,

сприятливий клімат і географічне положення, певна розвине-

ність промислового комплексу — все це створює умови для

сталого зростання економіки України. Але сьогодні потрібно

також: усвідомити необхідність зберегти гідні умови життя для

майбутніх поколінь.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Охарактеризуйте природно-ресурсний потенціал України.

2. Дайте оцінку екологічної ситуації в Україні.

3. Визначте основні джерела забруднення довкілля.

4. В якому стані перебувають водні та земельні ресурси

України?

5. Назвіть зони екологічного лиха в Україні, визначте при-

чини, що їх зумовили.

6. Дайте характеристику екологічного стану міста Києва.

34-£j Основи екології

7. Який екологічний стан Чорного та Азовського морів?

8. Визначте пріоритети екологічної політики держави.

9. Які основні напрями поліпшення екологічної ситуації в

Україні?

ТЕМИ ДЛЯ ДОПОВІДЕЙ, РЕФЕРАТІВ

1. Природні ресурси України та проблеми їхнього викорис-

тання.

2. Екологічні проблеми рекреаційних регіонів Криму й

Карпат.

3. Екологічні проблеми промислового Придніпров'я та

Донбасу.

4. Екологічні проблеми малих річок України та способи

їхнього розв'язання.

5. Екологічні проблеми Дніпра.

6. Енергетичні об'єкти України та їхній вплив на довкілля.

7. Екологічні наслідки катастрофи наЧАЕС.

8. Екологічні проблеми міст України.

9. Екологічні наслідки осушувальних меліорацій на Поліссі.

10. Основні напрями подолання екологічної кризи в Україні.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячо-

літь/А.С. Філіпенко,В.С. Будкін,А.С. Гальчинський та ін. —

К: Либідь, 2002. - 470 с.

2. Костецький В.В. Екологія перехідного періоду: держава,

право, економіка (економіко-правовий механізм охорони

навколишнього природного середовища в Україні). — К.,

2001.

3. Закон України від 22 березня 2001 р. №2333-111 ≪Про затвер-

дження Загальнодержавної програми охорони та відтво-

рення довкілля Азовського і Чорного морів≫.

4. Экология города: Учебник. — К: Либра, 2000.

5. Екологічна безпека України: аналіз, оцінка та державна

політика /А.Б. Качинський, Г.А. Хміль. — К.: НІСД, 1997. —

127 с.

Розділ 2. Прикладні аспекти екології 343

6. Україна на зламі тисячоліть: історичний екскурс, проблеми,

тенденції та перспективи: (Кол.моногр.)/Г.В. Щокін,М.В. По-

пович, М.С. Кармазіна та ін.; За заг. ред. В.Г Щокіна,

М.Ф. Головатого - К.: МАУП, 2000. - 384 с

7. Матеріали парламентських слухань з питань дотримання

вимог природоохоронного законодавства України// Безпека

життєдіяльності. - 2003. - №2. - С 10-36.

8. Стегній О.Г. Неурядові екологічні організації України:

сучасний стан і перспективи розвитку (за рез. нац. соціол.

досл.). — К.: Наук, думка, 1996. — 111 с

9. Хилько М.І. Екологічна культура: стан та проблеми форму-

вання. - К.: Знання, 1999. — 36 с

10. Экологические движения в странах Запада / Аспекты тео-

рии и практики. — М.: Прогресс, 1990. — 258 с.

344

Розділ З

Стратегія і тактика збереження та

стабільного розвитку життя на Землі

Студенти повинні знати:

- концепцію виживання та розвитку людства у XX ст.;

- суть міжнародного досвіду у поліпшенні екологічної

ситуації;

- особливості міжнародного співробітництва у галузі охо-

рони навколишнього середовища;

- шляхи формування екологічної культури;

- основні напрями екологічного виховання;

- індикатори екологічних аспектів гармонійного розвитку.

Студенти повинні вміти:

- проводити моніторинг територій за індикаторами гармо-

нійного розвитку;

- розробляти природоохоронні проекти для міжнародного

співробітництва;

- формувати екологічне мислення у всіх верств насе-

лення;

- сприяти екологічному вихованню підростаючого поко-

ління;

- демонструвати екологічну культуру при спілкуванні з

природою.

Ключові ПОНЯТТЯ ТА ТЕРМІНИ

S сталий розвиток суспільства; S екологічне виховання;

•S міжнародні природоохоронні S екологічна поведінка;

організації; S екологічна пропаганда;

•/ міжнародні документи; •/ міжнародні

•S екологічна культура; екологічні організації;

•S екологічна освіта; S міжнародне співробітництво.

3.1. Теоретико-меходологічні засади

сталого розвитку суспільства

Концепція сталого розвитку суспільства. У 1992 році в

Ріо-де-Жанейро (Бразилія) відбулася конференція ООН з

навколишнього середовища й розвитку, на якій розглядалися

проблеми майбутнього планети Земля. На конференції було