Тема 2.4 Управління в галузі охорони навколишнього природного середовища

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні знати:

- мету й функції державної системи екологічного управ-

ління;

- завдання і типи екологічної експертизи;

- зміст та структуру екологічного паспорта підприємства;

- види та значення екологічного моніторингу;

- мету та завдання екологічного аудиту;

- систему екологічних стандартів;

- структурні елементи національної екологічної мережі;

- природоохоронне законодавство України;

- види відповідальності за порушення законодавства про

охорону навколишнього природного середовища;

- органи державного управління;

- функції системи корпоративного екологічного управління;

- інформаційні системи екологічного управління

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні вміти:

- характеризувати мету й функції державної системи еко-

логічного управління;

- пояснити значення та мету екологічної експертизи, еко-

логічного аудиту, екологічного моніторингу та екологіч-

ного ліцензування;

- визначати поняття ≪екологічне маркування≫, ≪екологіч-

ний маркетинг≫, ≪екологічний менеджмент≫, ≪екологіч-

ний інжиніринг≫, ≪екологічний лізинг≫, ≪екологічне стра-

хування≫, ≪екологічна логістика≫;

- застосовувати екологічні стандарти;

- визначати екологічні права та обов'язки громадян

України, закони у царині охорони довкілля.

Ключові ПОНЯТТЯ ТА ТЕРМІНИ

S екологічна експертиза; S екологічне нормування: гранично

S екологічний моніторинг; допустимі концентрації(ГДК),

•S екологічна паспортизація; граничнодопустимі викиди (ГДВ),

•S екологічний аудит; гранично допустимі скиди (ГДС);

Розділ 2. Прикладні аспекти екологи 237

•/ екологічне лімітування;

•/ екологічне ліцензування;

•/ екологічне законодавство

України;

•/ відповідальність за порушення

законодавства про охорону

навколишнього природного

середовища;

•/ органи державного управління;

•/ національна екологічна мережа;

•/ природний коридор;

•/ екологічне маркування;

•/ декларація екологічності;

•S екологічний маркетинг;

•S екологічний менеджмент;

•S екологічний інжиніринг;

•S екологічний лізинг;

S екологічне страхування;

•S екологічна логістика;

•/ природно-заповідний фонд:

природні заповідники, біосферні

заповідники, національні природні

парки, регіональні ландшафтні

парки, заказники, пам'ятки

природи, заповідні урочища,

ботанічні сади, дендрологічні

парки, зоологічні парки, парки-

пам'ятки садово-паркового

мистецтва;

•S інформаційні системи

екологічного управління:

кадастри природних ресурсів,

географічна інформаційна

система (ГІС).

Управління охороною навколишнього природного середо-

вища полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження,

дослідження, контролю, прогнозування, екологічної експер-

тизи, програмування, інформування та іншої виконавчо-роз-

порядчої діяльності.

Метою управління в галузі охорони навколишнього при-

родного середовища є:

- реалізація законодавства;

- контроль за додержанням вимог екологічної безпеки;

- забезпечення проведення ефективних і комплексних

заходів щодо охорони навколишнього природного сере-

довища;

- раціональне використання природних ресурсів;

- досягнення узгодженості дій державних і громадських

органів у галузі охорони навколишнього природного

середовища.

Екологічне управління є досить розгалуженою і багато-

функціональною сферою діяльності різних суспільних, дер-

жавних, корпоративних та інших інституцій. Вона може

функціонувати як цілісна система (наприклад, державна), як

окрема цільова функція (наприклад, управління екологічною

238 Основи екології

безпекою), як функція, орієнтована на окремий об'єкт (на-

приклад, управління відходами). За системними ознаками

можна виділити: державне екологічне управління; корпора-

тивне екологічне управління; місцеве екологічне управління;

громадське екологічне управління та ін.

2.4.1. Функції державної системи

екологічного управління

До функцій державної системи екологічного управління

належать: законодавче регулювання, нормування, експертиза,

а також екологічний моніторинг, аудит, ліцензування, інфор-

мування, стандартизація, страхування, екологічна паспорти-

зація, забезпечення відповідальності за екологічні правопору-

шення таін., що спрямовані переважно на забезпечення

охорони та контролю за станом навколишнього природного

середовища, прогнозування його змін.

Екологічна експертиза

Самостійним видом управлінської діяльності та формою

контролю є екологічна експертиза. Екологічна експертиза

це — вид науково-практичної діяльності спеціально уповнова-

жених державних органів, еколого-експертних формувань та

об'єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому еколо-

гічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проек-

тних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких

може негативно впливати або впливає на стан навколишнього

природного середовища, і спрямована на підготовку висновків

про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності

нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього

природного середовища, раціональне використання і відтво-

рення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Відносини в галузі екологічної експертизи регулюються

Законом України ≪Про охорону навколишнього природного

середовища≫ та Законом України ≪Про екологічну експертизу≫.

Метою екологічної експертизи є запобігання негативному

впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього при-

родного середовища та здоров'я людей, а також; оцінка ступеня

екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної

ситуації на окремих територіях і об'єктах.

Розділ 2. Прикладні аспекти екологи 239

Основними завданнями екологічної експертизи є:

- визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запла-

нованої чи здійснюваної діяльності;

- організація комплексної, науково обґрунтованої оцінки

об'єктів екологічної експертизи;

- встановлення відповідності об'єктів експертизи вимогам

екологічного законодавства, будівельних норм і правил;

- оцінка впливу діяльності об'єктів екологічної експертизи

на стан навколишнього природного середовища і якість

природних ресурсів;

- оцінка ефективності, повноти, обґрунтованості та достат-

ності заходів щодо охорони навколишнього природного

середовища;

- підготовка об'єктивних, всебічно обґрунтованих висно-

вків екологічної експертизи.

Основними принципами екологічної експертизи є:

- гарантування безпечного для життя та здоров'я людей

навколишнього природного середовища;

- збалансованість екологічних, економічних, медико-біо-

логічних і соціальних інтересів та врахування громад-

ської думки;

- наукова обґрунтованість, незалежність, об'єктивність,

комплексність, варіантність, превентивність, гласність;

- екологічна безпека, територіально-галузева та еконо-

мічна доцільність реалізації об'єктів екологічної експер-

тизи, запланованої чи здійснюваної діяльності;

- державне регулювання;

- законність.

Об'єктами екологічної експертизи є проекти законодавчих

та інших нормативно-правових актів, передпроектні, проектні

матеріали, документація з впровадження нової техніки, техно-

логій, матеріалів, речовин, продукції, реалізація яких може

призвести до порушення екологічних нормативів, негативного

впливу на стан навколишнього природного середовища. Еко-

логічній експертизі можуть підлягати екологічні ситуації, що

склалися в окремих населених пунктах і регіонах, а також

Діючі об'єкти та комплекси, що мають значний негативний

вплив на стан навколишнього природного середовища.

г

24-Q Основи екології

Екологічну експертизу здійснюють (суб'єкти екологічної '

експертизи): спеціально уповноважений центральний орган

виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його

органи на місцях, створювані ними спеціалізовані установи,

організації та еколого-експертні підрозділи чи комісії; інші

державні органи, місцеві Ради й органи виконавчої влади на

місцях відповідно до законодавства; громадські організації

екологічного спрямування чи створювані ними спеціалізовані

формування; окремі громадяни тощо.

Форми екологічної експертизи: державна, громадська та

інші екологічні експертизи (спеціальна, додаткова тощо). '

Державна екологічна експертиза організується і прово-

диться еколого-експертними підрозділами, спеціалізованими

установами, організаціями або спеціально створюваними комі-

сіями спеціально уповноваженого центрального органу вико- *

навчої влади з питань екології та природних ресурсів, його

органів на місцях із залученням інших органів державної

виконавчої влади.

Здійснення державної екологічної експертизи є обов'язко- •

вим для видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену

екологічну небезпеку.

Державній екологічній експертизі підлягають: державні

інвестиційні програми, проекти схем розвитку і розміщення

продуктивних сил, розвитку окремих галузей народного госпо-

дарства; проекти генеральних планів населених пунктів, інша ,

передпланова і передпроектна документація; інвестиційні про-

екти, проекти і робочі проекти на будівництво нових та розши-

рення, реконструкцію, технічне переозброєння діючих підпри-

ємств; проекти законодавчих та інших нормативно-правових

актів, що регулюють відносини в галузі забезпечення еколо-

гічної (в тому числі радіаційної) безпеки, охорони навколиш-

нього природного середовища і використання природних

ресурсів, діяльності, що може негативно впливати на стан

навколишнього природного середовища; документація з впро-

вадження нової техніки, технологій, матеріалів і речовин (у

тому числі тих, що закуповуються за кордоном), які можуть

створити потенційну загрозу навколишньому природному

середовищу та ін.

їоділ 2. Прикладні аспекти екології

Громадська екологічна експертиза може здійснюватися в

!' будь-якій сфері діяльності, що потребує екологічного обґрун-

' тування, за ініціативою громадських організацій чи інших

громадських формувань. Потреба в здійсненні громадської

екологічної експертизи виникає в разі вирішення складних

екологічних проблем, пов'язаних з розвитком регіону, населе-

ного пункту, розміщенням окремих об'єктів народного госпо-

дарства, реалізацією проекту певної забудови та ін.

Останнім часом в Україні проводиться комплексна дер-

жавна експертиза, яка полягає в забезпеченні єдиної комплек-

сної оцінки проектної документації за всіма відомими експерт-

ними напрямами в одному висновку та сприянні замовникам у

проходженні ними необхідних експертних погоджень. Складо-

вими частинами комплексної експертизи є інвестиційна, сані-

тарно-гігієнічна, екологічна, пожежної безпеки, охорони праці,

енергозбереження, а також; в окремих випадках експертиза з

питань ядерної та радіаційної безпеки.

Отже, екологічна експертиза — це оцінка впливів на навко-

лишнє природне середовище та здоров'я людей усіх видів гос-

подарської діяльності та відповідності цієї діяльності нор-

мамівимогамзаконодавствапро охорону довкілля, раціональне

використання й відтворення природних ресурсів, забезпе-

чення екобезпеки.

Екологічний моніторинг

Контроль за якістю компонентів біосфери, змінами в них,

що викликані антропогенними чинниками, здійснюється з

допомогою екологічного моніторингу, який є базовим механіз-

мом системи державного екологічного управління.

Моніторинг (від лат. monitor — спостереження) — комп-

лексна система спостережень, оцінки та прогнозу змін стану

навколишнього середовища під впливом антропогенних фак-

торів.

Основними завданнями екологічного моніторингу є:

- спостереження за станом біосфери;

- оцінка та прогноз стану природного середовища;

- виявлення факторів і джерел антропогенного впливу на

довкілля;

- оцінка природно-ресурсного потенціалу;

Основи екології

- контроль за дотриманням санітарно-гігієнічних норм;

- вибір індикаторів, які б найкраще показували стан

довкілля та ін.

Залежно від призначення здійснюється загальний (стан-

дартний), оперативний (кризовий) та фоновий (науковий) моні-

торинг навколишнього природного середовища.

Екологічний моніторинг здійснюється на чотирьох рівнях:

- локальному — на території окремих об'єктів (підпри-

ємств), міст, на ділянках ландшафтів. Промислові сис-

теми екологічного моніторингу контролюють викиди

промислових підприємств, рівень забруднення промис-

лових майданчиків і прилеглих до них районів;

- регіональному — в межах адміністративно-територіаль-

них одиниць, на територіях економічних і природних

регіонів. Здебільшого отримуються дані про забруднення

атмосфери і водойм від міських і промислових конт-

рольних станцій;

- національному — на території країни в цілому моніто-

ринг означає статистичну обробку та аналіз даних про

забруднення навколишнього середовища від регіональ-

них систем, зі штучних супутників Землі та космічних

орбітальних станцій;

- глобальні системи моніторингу навколишнього середо-

вища використовуються для досліджень і охорони при-

роди та здійснюються на основі міжнародних угод у цій

сфері. Ряд країн має мережу надземних станцій, на яких

здійснюються безперервний відбір та аналіз проб на

наявність в атмосфері забруднювачів, а саме: СО2, CO,

пилу, свинцю, радіонуклідів та інших речовин.

Розрізняють три ступені моніторингу щодо вирішення

завдань різного рівня (табл. 2.4.1). На першому ступені основ-

ну увагу приділяють спостереженню за станом навколиш-

нього середовища щодо впливу на здоров'я населення. Цей

ступінь моніторингу спирається на систему постів спостере-

ження та роботу санітарно-гігієнічних служб. На другому

ступені моніторингу основним об'єктом спостережень та

контролю є природно-територіальні комплекси. Основне

завдання третього ступеня — спостереження за глобальними

Розділ 2. Прикладні аспекти екології 243

параметрами довкілля з метою оцінки наслідків цих змін для

здоров'я та діяльності людей. Основу мережі глобального

моніторингу становлять біосферні станції, які включають як

біосферні заповідники, так і зони антропогенного впливу

людини.

Таблиця 2.4.1

Система наземного моніторингу довкілля

(за І.П. Герасимовим)

Ступені

моніторингу

1

Біоекологгч-

ний, або

санітарно-

гігієнічний

(вплив стану

довкілля на

здоров'я

людини)

Геосистемный,

або природно-

господарський

(спостережен-

ня за природ-

но-територі-

альними

комплексами)

Біосферний,

або глобальний

(спостережен-

ня за глобаль-

ними параме-

трами

довкілля)

Об'єкти

моніторингу

2

Приземний шар

повітря

Поверхневі та

ґрунтові води,про-

мислові та побуто-

ві стоки й різні ви-

киди

Радіоактивні

випромінювання

Зникаючі види тва-

рин та рослин

Природні екосис-

теми

Агроекосистеми

Лісові екосистеми

Атмосфера

Гідросфера

Ґрунти, рослинний

та тваринний світ

Показники моніторингу

3

ГДК токсичних речовин

(хімічне забруднення)

Фізичне забруднення (шуми,

електромагнітне випроміню-

вання та ін.) й біологічне заб-

руднення (мікроорганізми,

алергени та ін.)

Граничний ступінь радіовипро-

мінювання

Популяційний стан видів

їхня структура і порушення

Врожайність сільськогоспо-

дарських культур

Продуктивність насаджень

Радіаційний баланс, тепловий

перегрів, склад та запилення

Забруднення водойм, водні ба-

сейни, колообіг води на конти-

нентах

Глобальні характеристики ста-

ну ґрунтів, рослин та тварин.

Глобальні колообіги та баланс

вуглекислого газу, оксигену

та ін.речовин.

244 Основи екології

Залежно від призначення за спеціальними програмами в

Україні здійснюється кілька видів екологічного моніторингу:

загальний, кризовий та фоновий.

Загальний моніторинг — це оптимальні за кількістю та роз-

міщенням параметри й періодичність спостережень за довкіл-

лям, які дають змогу на основі оцінки і прогнозування стану

довкілля підтримувати прийняття відповідних рішень на всіх

рівнях відомчої та загальнодержавної екологічної діяльності.

Кризовий моніторинг — це інтенсивні спостереження за

природними об'єктами, джерелами техногенного впливу, роз-

ташованими в районах екологічної напруженості, у зонах ава-

рій та небезпечних природних явищ із шкідливими екологіч-

ними наслідками, для забезпечення своєчасного реагування на

кризові та надзвичайні екологічні ситуації і прийняття рішень

щодо їх ліквідації, створення нормальних умов для життєді-

яльності населення і господарювання.

Фоновий моніторинг — це багаторічні комплексні дослід-

ження спеціально визначених об'єктів природоохоронних зон

для оцінки та прогнозування зміни стану екосистем, віддалених

від об'єктів промислової і господарської діяльності, або одер-

жання інформації, щоб визначити середньостатистичний (фоно-

вий) рівень забруднення довкілля в антропогенних умовах.

В цілому моніторинг надає фактичні дані, які необхідні для

математичних моделей, що дають змогу робити узагальнення

та порівняння, розробляти прогнози та оперативно використо-

вувати заходи запобігання деградаційним процесам, що накрес-

лились.

Екологічне нормування

Одним із базових механізмів регулювання навколишнього

природного середовища є державне екологічне нормування.

Екологічна стандартизація і нормування проводяться з метою

встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо

охорони навколишнього природного середовища, використання

природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Система екологічних нормативів включає:

- нормативи екологічної безпеки (гранично допустимі кон-

центрації забруднювачів у навколишньому природному

середовищі, гранично допустимі рівні акустичного,

< Розділ 2. Прикладні аспекти екології 24-5

електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого

фізичного впливу на навколишнє природне середовище,

гранично допустимий вміст шкідливих речовин у про-

дуктах харчування);

- гранично допустимі викиди та скиди у навколишнє при-

родне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні

допустимого шкідливого впливу на нього фізичних та

біологічних факторів.

Законодавством України можуть встановлюватися норма-

тиви використання природних ресурсів та інші екологічні нор-

мативи.

Екологічні нормативи повинні встановлюватися з ураху-

ванням вимог санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепіде-

мічних правил і норм, гігієнічних нормативів.

Нормативи гранично допустимих концентрацій забрудню-

ючих речовин у навколишньому природному середовищі та

рівні шкідливих фізичних та біологічних впливів на нього є

єдиними для всієї території України.

У разі необхідності для курортних, лікувально-оздоровчих,

рекреаційних та інших окремих районів можуть встановлюва-

тися більш суворі нормативи гранично допустимих концентра-

цій забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на

навколишнє природне середовище.

В екологічному нормуванні необхідно відокремити два

напрями: саме нормування та лімітування. При нормуванні

визначаються нормативи гранично допустимих викидів і ски-

дів забруднювачів у навколишнє середовище. Мета лімітування

полягає в затвердженні для підприємств, установ та організа-

цій лімітів використання або добування природних ресурсів,

лімітів викидів і скидів забруднювачів у навколишнє середо-

вище та лімітів на утворення і розміщення відходів. Ці ліміти

визначаються з урахуванням гранично допустимих обсягів і

встановлюються у вигляді дозволів на викиди і скиди.

Екологічні нормативи розробляються і вводяться в дію

спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої

влади з питань екології та природних ресурсів та іншими упо-

вноваженими на те державними органами відповідно до зако-

нодавства України.

246 Основи екології

У практиці контролю за забрудненням окремих компонен-

тів біосфери використовуються такі нормативні показники:

ГДК, ГДВ, ГДС та ін. Найпоширенішим серед них є гранично

допустима концентрація (ГДК) — це така кількість шкідли-

вої речовини (в мг на 1 м3 повітря, 1 л рідини чи 1 кг твердої

речовини) в навколишньому середовищі, яка при постійному

контакті або впливі за певний проміжок часу практично не

впливає на здоров'я людини і не викликає негативних наслід-

ків у її потомства.

При визначенні ГДК враховують не лише ступінь впливу

забруднювача на здоров'я людини, а й вплив його на тварин,

рослини, мікроорганізми, а також: на природні угруповання

загалом.

Вплив може бути прямий або опосередкований. Під прямим

впливом розуміють нанесення організму людини короткочас-

ної подразнюючої дії, що викликає відчуття запаху, кашель,

головний біль тощо. При накопиченні в організмі шкідливих

речовин вище від визначеної дози можуть виникати патоло-

гічні зміни окремих органів або організму в цілому. Під опосе-

редкованим впливом розуміють такі зміни в навколишньому

середовищі, які не впливають негативно на живі організми, але

погіршують звичайні умови існування: вражаються зелені

насадження, збільшується кількість туманних днів тощо.

Концентрація наявних у повітрі, воді чи ґрунті шкідливих

домішок на певний час на певній території називають фоновою

концентрацією. Контроль за якістю біосфери здійснюється

зіставленням фонової концентрації з гранично допустимою:

Сф < t

ГДК

За щорічного масового використання близько тисячі нових

хімічних речовин загальна їх кількість, що надходить у сере-

довище проживання людини, перевищує 4 млн найменувань.

Із них понад 40 тис. мають шкідливі для людини властивості.

Усі шкідливі речовини за ступенем небезпечної дії на

людину поділяють на чотири класи:

I — надзвичайно небезпечні (нікель, ртуть);

II — високонебезпечні (сірководень, двооксид нітрогену);

III — помірно небезпечні (сажа, цемент);

Розділ 2. Прикладні аспекти екології 247

IV — малонебезпечні (бензин, фенол).

Нормування забруднювачів у повітрі. Основним критерієм

встановлення нормативів ГДК для оцінки якості атмосфер-

ного повітря є вплив шкідливих домішок, які містяться в

повітрі, на організм людини.

Для оцінки якості атмосферного повітря встановлюються

дві категорії ГДК: максимальна разова (ГДКмр) і середньодо-

бова (ГДКСД).

Максимальна разова ГДК встановлюється для поперед-

ження рефлекторних реакцій у людини (відчуття запаху, світ-

лової чутливості, біоелектричної чутливості головного мозку)

за короткочасного впливу (до 20 хв.) атмосферних забруднень.

За цим нормативом оцінюються речовини, які мають запах або

впливають на інші аналізатори людини. Оскільки концентра-

ція забруднень в атмосферному повітрі не є постійною в часі та

змінюється залежно від метеорологічних умов, рельєфу місце-

вості, характеру викиду, разові проби повітря слід відбирати

кілька разів на добу впродовж; 20-30 хв. Найвище значення

забруднювачів у повітрі, отримане завдяки аналізу багатора-

зово відібраних проб, називають максимальною разовою кон-

центрацією.

Середньодобова ГДК встановлюється для попередження

токсичного, канцерогенного, мутагенного та іншого впливу

речовини на людський організм протягом цілодобового вико-

ристання повітря. Середньодобова концентрація визначається

як середньоарифметичне значення разових концентрацій у

пробах атмосферного повітря впродовж 24 год. безперервно

або з рівними інтервалами між; відборами. ГДК найбільш роз-

повсюджених забруднювачів наведено в табл. 2.4.2.

Таблиця 2.4.2

Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин

в атмосфері населених пунктів

Речовина

Нітробензол

Оксид сірки

Сірководень

ГДК м.р., мг/м3

0,008

0,5

0,008

ГДК с.д., мг/м3

0,008

0,05

0,008

248 Основи екологи

Продовження таблиці 2.4.2

1

Чадний газ

Аміак

Оксид азоту

Диоксид азоту

Кіптява (сажа)

Пари свинцю, ртуті

Хлороформ

Хлор

Оцтова кислота (пари)

Ацетон

2

3,0

0,2

0,4

0.085

0,5

-

-

0,1

0,2

0,35

3

1,0

0,004

0,06

0,04

0,15

0,0003

0,03

0,03

0,06

0,35

Також необхідне окреме нормування забруднювачів повітря

в населених пунктах та робочій зоні, де період впливу речовини

обмежений тривалістю робочого дня. Відповідно використовують

два типи ГДК: у повітрі робочої зони (ГДК р.з.) і населеного пункту

(ГДК н.п.). ГДК р. з. — це концентрація речовини, яка за щоден-

ного 8-годинного перебування (крім вихідних днів) на роботі про-

тягом робочого часу не може спричинити захворювань чи відхи-

лень у стані здоров'я людей для нинішнього та наступного

поколінь. ГДК н. п. враховує перебування людей цілодобово.

Деякі речовини при одночасній наявності в атмосферному

повітрі можуть чинити сумарний несприятливий вплив на

організм. У таких випадках відбувається ефект синергізму

(сумації). Його мають фенол і ацетон; валер'янова й капронова

кислоти; озон, двооксид нітрогену і формальдегід та ін.

У цьому випадку при оцінці якості атмосферного повітря

потрібно виконувати таку умову:

сФі +гдк7+гдк7 ' • • •

сФп

де: Сфі, Сф2, Сф3, ...,Сфп — концентрація кожної з речовин, які

мають ефект сумації, мг/м3;

ГДКі, ГДК2, ГДК3, ..., ГДКП — гранично допустимі концен-

трації цих речовин.

Розділ 2. Прикладні аспекти екології 249

Для кожного стаціонарного джерела забруднення повітря

встановлюються нормативи гранично допустимих викидів

(ГДВ) забруднювачів в атмосферне повітря. ГДВ — це об'єм

(кількість) шкідливої речовини, що потрапляє в навколишнє

середовище за одиницю часу, перевищення якого спричиняє

виникнення негативних наслідків у довкіллі або загрожує

здоров'ю людини. Тобто ГДВ передбачає, що концентрація

забруднювачів у приземному шарі не перевищує нормативну

концентрацію цих речовин (ГДК).

Дотримання встановлених нормативів якості атмосферного

повітря забезпечує сприятливий екологічний стан у цьому

районі відповідно до вимог закону України ≪Про охорону

атмосферного повітря≫.

Нормування забруднювачів водних об'єктів. Для оцінки

екологічного стану вод, умов їхнього використання встановлю-

ється система спеціальних нормативів. Вона включає:

1. Нормативи екологічної безпеки водокористування: гра-

нично допустимі концентрації речовин у водних об'єктах.

Гранично допустима концентрація домішок у воді водного

об'єкта — це такий нормативний показник, який виключає

несприятливий вплив на організм людини і можливість

обмеження чи порушення нормальних умов господарсько-

питного, побутового та інших видів водокористування.

Чинні нормативи дають змогу оцінити якість води для

різних категорій водокористування, а саме:

- господарсько-питного водопостачання населення і

підприємств харчової промисловості;

- комунально-побутового призначення (для купання,

спорту, відпочинку населення);

- рибогосподарського призначення (для збереження і

відтворення різних видів риб).

Водні об'єкти рибогосподарського призначення поділя-

ються на вищу, першу та другу категорії. Різні ділянки

одного водного об'єкта можуть належати до різних катего-

рій водокористування. Для кожної з цих категорій встанов-

лено нормативи на якість води у місцях водокористування.

2. Екологічні нормативи якості води водних об'єктів, які містять

науково обґрунтовані значення концентрації забруднювачів

25Q Основи екології'

та показники якості води (загальнофізичні, хімічні, біоло-

гічні, радіаційні). При цьому ступінь забрудненості водних

об'єктів визначається відповідними категоріями якості води.

3. Нормативи гранично допустимого скидання забруднювачів,

які встановлюються з метою досягнення екологічного нор-

мативу якості вод у водних об'єктах. Гранично допустимі

скиди (ГДС) — обсяг шкідливих речовин у стічних водах,

максимально допустимий до відведення в установленому

режимі у певному пункті водного об'єкта за одиницю часу

з метою забезпечення норм якості води у контрольному

пункті. ГДС встановлюється з урахуванням ГДК речовин у

місцях водокористування.

4. Галузеві технологічні норми утворення речовин, що скида-

ються у водні об'єкти, тобто нормативи гранично допусти-

мих концентрацій речовин у стічних водах, що утворю-

ються в процесі виробництва одного виду продукції при

використанні однієї і тієї самої сировини.

5. Технологічні нормативи використання водних ресурсів, які

лягають в основу оцінки та забезпечення раціонального

використання води у галузях економіки (поточні техноло-

гічні нормативи використання води — для існуючого рівня

технології; перспективні технологічні нормативи викорис-

тання води — з урахуванням досягнень на рівні передових

світових технологій).

Основна нормативна вимога до якості води у водних об'єк-

тах — це дотримання встановлених ГДК, тобто групи екологіч-

них стандартів, які оцінюють стан навколишнього середовища

в цілому. Допустимі концентрації у воді речовин, які містяться

у природних водах або у водах, які додаються в процесі обробки,

не повинні перевищувати норм, вказаних у табл. 2.4.З.

Таблиця 2.4.3

Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин

у питних водах

Речовина

Бензопірен

Алюміній залишковий

ГДК, мг/л

0,000005

0,5

Розділ 2. Прикладні аспекти екології 251

Продовження таблиці 2.4.3

1

Ртуть

Свинець

Кадмій

Миш'як

Бензол

Берилій

Діоксин

Срібло

Нітрати

Бензин, гас

Хром, нікель, мідь, молібден, вольфрам

Уран

Радій-226

Стронцій-90

2

0,0005

0,03

0,001

0,05

0,5

0,0002

0,000035

0,005

45,0

ОД

0,01

1,7

1,2 • 10"10

2,0 • 10"1 0

Нормування забруднювачів у ґрунті. Нормування здійсню-

ється за такими напрямами:

- вміст шкідливих речовин в ґрунті на сільськогосподар-

ських угіддях;

- накопичення токсичних речовин на території підприєм-

ства;

- забруднення ґрунтів у житлових районах.

Значення ГДК деяких речовин в ґрунтах наведено в

табл. 2.4.4.

Таблиця 2.4.4

Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у

ґрунтах (ГОСТ 3034-84, 3210-85, 42-128-4433-87)

Речовина

Бензопірен

Свинець

Кадмій

ГДК, мг/ кг

0,02

20,0

1,0

252 Основи екологи

Продовження таблиці 2.4.4

1

Ртуть

Бензол, толуол

Нітрати

Мідь

Нікель

Цинк

Сірка

Сірководень

Фтор

Хлорофос

Карбофос

Хлорамін

Метафос

Гексахлоран

2

2,1

0,3

130,0

3,0

4,0

23,0

160,0

0,4

10,0

0,5

2,0

2,0

0,1

1,0

Для контролю за якістю ґрунтів використовують допустимі

залишкові кількості (ДЗК) пестицидів, нітратів, фосфатів, а

також; наявність важких металів поблизу великих міст — у

ґрунті, харчових і кормових продуктах, виражаючи ці вели-

чини у грамах чи міліграмах на 1 кг маси ґрунту чи продукції.

Екологічна паспортизація

Основою екологічного обліку суб'єктів господарювання є

екологічний паспорт, який необхідний для підготовки управ-

лінських рішень.

Екологічна паспортизація підприємств та інших господар-

ських об'єктів є ефективним заходом охорони довкілля та

оздоровлення екологічної ситуації. Екологічний паспорт

підприємства належить до його основної проектно-технологіч-

ної документації, він повинен бути на кожному підприємстві.

Метою екологічної паспортизації (згідно з Держстандартом

17.0.0.04-90 ≪Екологічний паспорт промислового підприємства≫) є:

- встановлення кількісних та якісних характеристик

природокористування (сировини, палива, енергії);

Розділ 2. Прикладні аспекти екології 253

- встановлення кількісних та якісних характеристик

забруднення природного середовища викидами, стоками,

відходами, випромінюваннями;

- отримання питомих показників природокористування та

забруднення довкілля підприємством, які дають змогу

аналізувати використані підприємством технології й

обладнання порівняно з кращими вітчизняними і зару-

біжними взірцями;

- відомості про шкоду, що завдається підприємством.

Отже, головною метою введення екологічного паспорта під-

приємства є створення інформаційної бази для екологізації

його технологічних процесів і гармонізації його діяльності в

системі ≪природа-суспільство≫, тобто єдиного інформаційного

документа для відображення видів шкідливого впливу суб'єк-

тів на природні ресурси та оцінки їхнього комплексного впливу

на довкілля.

За результатами екологічної паспортизації підприємств

встановлюють таке:

- оцінюють вплив викидів, відходів забруднювачів на

навколишнє середовище та здоров'я населення;

- визначають плату за природокористування та плату за

забруднення довкілля;

- визначають підприємству гранично допустимі норми

викидів, скидів, відходів забруднювачів;

- планують природоохоронні заходи та оцінюють їхню

ефективність;

- здійснюють експертизу проектів реконструкції підпри-

ємств;

- контролюють та оцінюють рівень дотримання підприєм-

ствами законодавства, норм та правил в галузі охорони

довкілля;

- реалізують заходи щодо підвищення ефективності вико-

ристання природних ресурсів, енергії та вторинних

ресурсів.

При проектуванні нових підприємств або при реконструк-

ції існуючих екологічний паспорт складає проектна організа-

ція. Екологічний паспорт погоджують з місцевими органами

охорони довкілля та його відділами.

254 Основи екологи'

Паспорт затверджує керівник підприємства, який відпові-

дає за його оформлення та достовірність даних, що містяться в

ньому. Процес екологічної паспортизації безперервний. Вона

проводиться періодично за будь-яких змін технології, під час

реконструкції підприємств та при освоєнні нової продукції.

Визначимо структуру та зміст документа. У першій частині

паспорта наводяться загальні відомості про виробництво, а саме:

- загальні дані про підприємство та його реквізити (назва

підприємства та продукції, що виробляє це підприємство;

потужність підприємства, кількість працівників);

- район розташування та займана площа;

- відомості про використання земельних ресурсів;

- витратні величини споживаної сировини, води, палива,

повітря тощо;

- характеристика викидів в атмосферу;

- відомості про споживану сировину, джерела водо- та

теплопостачання;

- короткий опис технологічних схем виробництва основної

продукції;

- технології очищення газодимових викидів в атмосферне

повітря та стічних вод;

- оборотність, зберігання, транспортування продукції;

- вилучення твердих відходів (назва, кількість, хімічний

склад, технологія переробки або складування);

- небезпечні матеріали (в тому числі й радіоактивні);

- відомості про кращі альтернативні технології, що завда-

ють меншої шкоди довкіллю;

- характеристика санітарно-захисної зони підприємства

(величина зони, прилеглі об'єкти, її оформлення) тощо.

У другій частині паспорта відображено заплановані приро-

доохоронні заходи із зазначенням конкретних термінів, вико-

навців, обсягів і витрат, питомих і загальних викидів в атмос-

ферне повітря та скидів стічних вод й відходів виробництва до

і після впровадження коленого заходу.

При складанні екологічного паспорта використовують

основні показники виробництва, результати інвентаризації

викидів забруднювачів атмосфери, норми гранично допусти-

мих або тимчасово погоджених викидів, дозвіл на

Розділ 2. Прикладні аспекти екології 255

природокористування, результати інвентаризації стоків, норми

гранично допустимих або тимчасово погоджених стоків, пас-

порт газоочисного обладнання, паспорт водоочисного облад-

нання, класифікатори галузей, підприємств, статистичні звітні

документи (звіти про охорону атмосферного повітря, про вико-

ристання води, звіт про рекультивацію земель, зняття та вико-

ристання природоохоронного шару землі, відомість інвентари-

зації токсичних промислових викидів, що підлягають

використанню, знезараженню та захоронению, про утворення,

використання вторинної сировини, про виконання плану пере-

везення або виробництва продукції, про поточні видатки на

охорону та раціональне використання природних ресурсів;

журнали обліку роботи котелень, газоочисного та водоочис-

ного обладнання тощо), стандарти в галузі охорони довкілля і

поліпшення використання природних ресурсів та інші норма-

тивно-технічні документи.

Екологічний паспорт затверджується після погодження з

органами охорони природи.

Екологічні паспорти дають змогу зробити аналіз екологіч-

ного стану на підприємстві та навколишнього природного сере-

довища в регіоні, порівняти еколого-економічні показники з

показниками інших підприємств, що характеризуються кра-

щими природоохоронними заходами. Можна оцінити ефектив-

ність застосованої технології, раціональне використання при-

родних ресурсів (зокрема, сировини й палива), ефективність

технології очищення стічних вод і викидів в атмосферу, а також;

поводження з відходами виробництва (переробка, складування

та ін.). Можна також зробити еколого-економічну оцінку збит-

ків взагалі і завданих довкіллю, зокрема, визначити ступінь

вилучення основних компонентів із сировини, ефективність

використання палива та енергії, вилучення площі земельних

ресурсів та площі земель, що можуть бути рекультивовані.

В Україні на сьогодні набули розвитку напрями екологічної

паспортизації потенційно небезпечних об'єктів, відходів,

земельних ділянок, водних об'єктів, міст, радіаційно-екологічні

паспорти тощо.

Екологічний паспорт потенційно небезпечних об'єктів

(ПНО) містить дані, на підставі яких виконується оцінка

256 Основи екології

потенційної небезпеки виробничої діяльності об'єкта, тобто

ідентифікація ПНО враховує:

- вид (природу) небезпеки (радіаційна, хімічна, біологічна,

бактеріологічна, вибухопожежна тощо);

- інтенсивність джерел небезпеки та час їх негативного

впливу (постійне випромінювання, залпові викиди, сис-

тематичне накопичення небезпечного ефекту на поверхні

ґрунту тощо);

- характер та ступінь негативного впливу на реципієнти

(об'єкти, які безпосередньо зазнають негативного впливу

небезпеки);

- сферу забруднення (атмосфера, гідросфера, літосфера);

- технічний стан будов, споруд, технологічного обладнання

та інженерних комунікацій, ступінь їхньої зношеності;

- загальний стан техніки безпеки.

Паспортизація ПНО проводиться за загальною формою

паспорта, яка враховує специфіку виробництва для кожного

конкретного типу об'єкта.

Паспортизація відходів — збирання, узагальнення та збері-

гання відомостей про кожний вид відходів, їхнє походження,

технічні, фізико-хімічні, технологічні, екологічні, санітарні,

економічні та інші показники, методи їхнього вимірювання та

контролю, а також: про технології їхнього збирання, переве-

зення, зберігання, обробки, утилізації, видалення, знешко-

дження й захоронения.

Еколого-агрохімічний паспорт земельної ділянки — це

документ, в якому зосереджено інформацію про місцезнахо-

дження ділянки (область, район, населений пункт), назву й

родючість ґрунтів (агрохімічні, фізико-хімічні та агрофізичні

властивості) і рівень їхнього забруднення важкими металами,

радіонуклідами, залишками пестицидів та іншими токсикан-

тами. Еколого-агрохімічні паспорти земельних ділянок засто-

совуються в сільському господарстві для обґрунтування захо-

дів, спрямованих на раціональне використання і підвищення

родючості ґрунтів, поліпшення їхнього агроекологічного стану.

Екологічний паспорт річки — це уніфіковане зведення

основних даних про водний режим, фізико-географічні особли-

вості, використання природних ресурсів і екологічний стан в її

Розділ 2. Прикладні аспекти екології 2 57

басейні, а також відпрацювання рекомендацій щодо підви-

щення стійкості екологічної системи водойми. Паспорти розро-

бляються на річки, які мають площу водозабору до 50 тис. км2.

Через наслідки аварії на ЧАЕС, а також; у випадках радіа-

ційних аварій, для планування й проведення заходів щодо

захисту людей від впливу іонізуючого випромінювання та ана-

лізу ефективності цих заходів в Україні здійснюється оцінка

стану захисту людей від впливу іонізуючого випромінювання;

діє державна система обліку та контролю індивідуальних доз

опромінення персоналу; проводяться оцінки стану дозових

навантажень населення й персоналу на відповідних терито-

ріях. Для цих територій вводяться радіаційно-екологічні пас-

порти, щоб систематизувати радіоекологічні дані.У ці паспорти

щорічно вносять результати проведення аналізів та оцінок

стану захисту людини від впливу іонізуючого випроміню-

вання.

Створюється паспортизація міст з метою розробки лімітів

та договорів використання природних ресурсів підприємствами

міста, визначення гранично допустимих навантажень забруд-

нення навколишнього середовища підприємствами, визна-

чення платежів підприємств міста за використання природних

ресурсів і забруднення довкілля, прийняття екологічного ста-

тусу міста та його районів (безпечний, небезпечний, надзви-

чайний тощо), розробка заходів щодо екологічного й соціаль-

ного захисту населення.

Отже, екологічний паспорт — це комплексний документ,

що містить характеристику взаємовідносин підприємства

або взагалі будь-якого об'єкта з навколишнім природним

середовищем.

Екологічні паспорти розробляються також: для рідкісних

видів рослин та тварин. До них заносять дані про ареал виду,

чисельність, місця перебування, структуру популяції, особли-

вості розмноження, трофічні зв'язки, наявність шкідників та

ворогів, вразливість до різних антропогенних впливів.

Екологічний аудит

Екологічний аудит — це документально оформлений сис-

темний незалежний процес оцінювання об'єкта екологічного

аудиту, що включає збирання та об'єктивне оцінювання

9 6-7

258 Основи екології'

доказів для встановлення відповідності визначених видів

діяльності, заходів, умов, системи управління навколишнім

природним середовищем та інформації з цих питань вимогам

законодавства України про охорону навколишнього природ-

ного середовища та інгиим критеріям екологічного аудиту.

Відносини в галузі екологічного аудиту регулюються Зако-

ном України ≪Про охорону навколишнього природного середо-

вища≫ та Законом України ≪Про екологічний аудит≫.

Об'єктами екологічного аудиту є:

- підприємства, установи та організації, їхні філії та пред-

ставництва чи об'єднання, окремі виробництва, інші гос-

подарські об'єкти;

- системи управління навколишнім природним середови-

щем;

- інші об'єкти, передбачені законом.

Екологічний аудит може проводитися щодо підприємств,

установ та організацій, їхніх філій та представництв чи об'єд-

нань, окремих виробництв, інших господарських об'єктів у

цілому або щодо окремих видів їхньої діяльності.

Мета екологічного аудиту в Україні це — забезпечення додер-

жання законодавства про охорону навколишнього природного

середовища в процесі господарської та іншої діяльності.

Основними завданнями екологічного аудиту є:

- збір достовірної інформації про екологічні аспекти вироб-

ничої діяльності об'єкта екологічного аудиту та форму-

вання на її основі висновку екологічного аудиту;

- встановлення відповідності об'єктів екологічного аудиту

вимогам законодавства про охорону навколишнього при-

родного середовища та іншим критеріям екологічного

аудиту;

- оцінка впливу діяльності об'єкта екологічного аудиту на

стан навколишнього природного середовища;

- оцінка ефективності, повноти та обґрунтованості заходів,

що вживаються для охорони навколишнього природного

середовища на об'єкті екологічного аудиту.

Конкретні завдання екологічного аудиту в кожному окре-

мому випадку визначаються замовником, виходячи з його

потреб, відповідно до Закону ≪Про екологічний аудит≫ та інших

Розділ 2. Прикладні аспекти екології 259

актів законодавства України, характеру діяльності об'єкта

екологічного аудиту. Наприклад, під час екологічного аудиту

продукції перевіряється, наскільки продукція, що виробля-

ється, сировина, матеріали, пакування, тара відповідають

вимогам споживачів щодо екологічної чистоти. Якщо такої

відповідності немає, то з'ясовують, які зміни мають проводи-

тись у промисловій технології, сировині, комплектуючих,

виборі постачальників, щоб виконати задекларовані характе-

ристики щодо екологічної чистоти.

Основними принципами екологічного аудиту є.

- незалежність;

- законність;

- наукова обґрунтованість;

- об'єктивність;

- неупередженість;

- достовірність;

- документованість;

- конфіденційність;

- персональна відповідальність аудитора.

Екологічний аудит проводиться в процесі приватизації

об'єктів державної власності, іншої зміни форми власності,

зміни конкретних власників об'єктів, а також: для потреб еко-

логічного страхування, у разі передачі об'єктів державної та

комунальної власності в довгострокову оренду, в концесію,

створення на основі таких об'єктів спільних підприємств, ство-

рення, функціонування і сертифікації систем управління

навколишнім природним середовищем, а також здійснення

господарської та іншої діяльності.

Екологічний аудит може здійснюватись на рівні:

- державних установ;

- галузі;

- корпорації;

- конкретних екологічних проблем;

- території (регіону, місцевості);

- підприємства.

Щодо форм екологічного аудиту, то екологічний аудит в

Україні може бути добровільним чи обов'язковим. Добровіль-

ний екологічний аудит здійснюється стосовно будь-яких

9*

Э6О Основи екології

об'єктів екологічного аудиту на замовлення зацікавленого

суб'єкта, за згодою керівника чи власника об'єкта екологічного

аудиту.

Обов'язковий екологічний аудит здійснюється на замов-

лення зацікавлених органів виконавчої влади або органів міс-

цевого самоврядування щодо об'єктів або видів діяльності, які

становлять підвищену екологічну небезпеку, у таких випадках:

- банкрутство;

- приватизація, передача в концесію об'єктів державної та

комунальної власності;

- передача або придбання в державну чи комунальну влас-

ність;

- передача у довгострокову оренду об'єктів державної або

комунальної власності;

- створення на основі об'єктів державної та комунальної

власності спільних підприємств;

- екологічне страхування об'єктів;

- завершення дії угоди про розподіл продукції відповідно

до закону тощо.

Наведемо приклад екологічного аудиту. Останні роки стали

віхою в американській системі виробництва ядерної зброї. У

1997-2004 р. почали проводитися перші незалежні екологічні

аудиторські перевірки ядерних військових об'єктів — під гро-

мадським наглядом і за розпорядженням суду. Об'єктом ревізії

стала Національна лабораторія в Лос-Аламосі (LANL), що

займається розробкою ядерної зброї. Вона належить Міністер-

ству енергетики США і керується Каліфорнійським універси-

тетом. Було проведено три аудиторські перевірки. Що призвело

до проведення перевірок і що виявив аудитор?

Національна лабораторія в Лос-Аламосі — це складне

виробництво, яке спеціалізується в основному на розробці

ядерної зброї і проведенні пов'язаних з цим наукових і техніч-

них експериментів, теоретичних робіт і комп'ютерного моде-

лювання. Тут зберігаються і обробляються плутоній, уран і

тритій. Саме тут зберігається значна кількість радіоактивних

відходів. Потужності лабораторії з виробництва ядерної зброї

невеликі і використовуються в основному для виготовлення

дослідних зразків; тут також; є пов'язані з виробництвом

Розділ 2. Прикладні аспекти екології Э61

установки для хімічної і фізичної обробки ядерних матеріалів.

Саме в цій лабораторії було виготовлено першу в світі ядерну

зброю, яку булу застосовано в 1945 році в Хіросімі й Нагасакі.

В експериментах у Лос-Аламосі використовується багато

радіонуклідів, що призводить до викидів у воду та атмосферу

різних забруднюючих речовин.

Управління з охорони навколишнього середовища (ЕРА)

виявило, що Національна лабораторія порушує положення

Закону США про чисте повітря.У 1994 році громадська органі-

зація ≪Занепокоєні громадяни за ядерну безпеку≫ звернулись

до суду з заявою, що LANL продовжуєпорушувати Закон про

чисте повітря й що необхідно припинити ці порушення. Суд

виніс рішення про те, що LANL порушила Закон про чисте

повітря. Судове рішення відповідно до укладеної сторонами

мирної угоди було зареєстровано федеральним судом у березні

1997 р. Це комплексна угода, однак її основна умова пов'язана

з проведенням незалежних екологічних аудитів.

У процесі проведення екологічних аудитів було розглянуто

такі питання:

- Чи відповідає якість систем екологічного моніторингу і

контролю викидів з труб необхідному рівню?

- Чи було вибрано належні комп'ютерні моделі, які вико-

ристовувались LANL для оцінки доз випромінювання,

враховуючи складний ґрунтовий рельєф території (наяв-

ність каньйонів), а також; структуру викидів?

- Чи відповідають дійсності прийняті припущення про

викид радіоактивних речовин в навколишнє середовище

при реальній роботі різних об'єктів?

- Чи були процедури відбору проб і аналізу їх як в LANL,

так і в лабораторіях, куди відсилались проби викидів,

відповідними та адекватними?

- Чи були процедури контролю якості і гарантії безпеки

відповідними та адекватними і наскільки точно їх дотри-

мувались?

- Чи був правильним вибір місцезнаходження гіпотетичної

людини, яка підлягала максимальному впливу радіації, і

чи не призвело це в ряді випадків до заниження отрима-

них доз радіації?

262 Основи екології

Екологічний аудит засвідчив, що LANL допускала пору-

шення Закону про чисте повітря. Основні висновки аудиту

були такі:

1. Відсутність документації з інвентаризації радіонуклідів.

Відсутність даних у ряді підрозділів лабораторії завадило

групі з проведення екологічного аудиту перевірити джерела

викидів, які могли існувати раніше, і, таким чином, провести

точну кількісну перевірку дотримання правових норм.

2. Відсутність незалежної перевірки розрахунків.

3. Деякі припущення та екологічні методики з відбору проб

недостатньо описані або задокументовані.

4. Не аналізувались обов'язкові проби на втрати аерозольних

часток у системі переносу зразків.

5. При проведенні дозиметричних розрахунків було викорис-

тано модель ≪плоскої землі≫ (САР-88), тоді як рельєф місце-

вості в Лос-Аламосі абсолютно інший.

6. Модель САР-88 дає оцінку середньорічних доз однорідних

викидів протягом року. Однак деякі види викидів неодно-

рідні. Через це людина може зазнавати впливу більш висо-

ких доз, ніж можна очікувати за середньорічною моделлю.

Загалом, завдяки проведенню екологічного аудиту і моні-

торингу, з'явились надійні наукові дані, які викликають

довіру у суспільства щодо екологічного аспекту роботи

ядерно-військового комплексу. Цей процес дав змогу підняти

деякі життєво важливі питання екології.

Досвід екологічного аудиту в Лос-Аламосі свідчить, що

навіть такі надійно сховані від суспільства галузі, як ядерні

дослідження та експерименти, повинні перебувати під гро-

мадським наглядом в інтересах всього населення. Вони не

повинні завдавати шкоди здоров'ю людей та навколишньому

середовищу.

Екологічне ліцензування

Залежно від виду діяльності, природного ресурсу, ступеня

шкідливості впливу на навколишнє середовище та інших чин-

ників видаються дозвільно-погоджувальні документи різної

юридичної сили: дозволи, погодження, сертифікати, ліцензії.

Право на проведення тих видів господарської діяльності, що

підлягають обмеженню, реалізується через ліцензування.

Розділ 2. Прикладні аспекти екології 263

Ліцензування належить до групи традиційних адміністра-

тивних механізмів управління. Основні принципи державної

політики України у сфері ліцензування — це захист прав,

законних інтересів, життя та здоров'я громадян, захист навко-

лишнього природного середовища та забезпечення безпеки

держави. Законодавчою основою в цій сфері є закон України

≪Про ліцензування певних видів господарської діяльності≫,

який визначає, що ліцензування — це видача, переоформлення

та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення

ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додер-

жанням ліцензіатами умов, видача розпоряджень про усу-

нення порушень ліцензійних умов, а також: розпоряджень про

усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.

Отже, ліцензія є єдиним документом дозвільного харак-

теру, який дає право на ведення певного виду господарської

діяльності, що, відповідно до законодавства, підлягає еколо-

гічному обмеженню. Ліцензування таких видів діяльності (а їх

64) стосується екологічних аспектів і зумовлює необхідність

врахування екологічних вимог.

Право на видачу ліцензій мають органи ліцензування:

- Міністерство екології та природних ресурсів України —

дозволи на спеціальне використання територіальних і внут-

рішніх морських та підземних, природних ресурсів конти-

нентального шельфу й виключної (морської) економічної

зони корисних копалин, рибних запасів та інших об'єктів

водного промислу, поверхневих вод, що знаходяться або

використовуються на території більш як однієї області,

немисливських видів тварин, природних ресурсів у межах

територій та об'єктів природно-заповідного фонду загаль-

нодержавного значення, видів тварин та рослин, занесених

до Червоної книги України;

- Державний комітет ядерного регулювання України —

ліцензії на придбання, володіння, збут, експлуатацію, вико-

ристання джерел іонізуючого випромінювання;

- Міністерство аграрної політики України — дозволи на

користування рибними запасами та іншими об'єктами вод-

ного промислу, віднесених до природних ресурсів загально-

державного значення;

264 Основи екології

- а також Національне космічне агентство України; Мініс-

терство палива та енергетики України; Державний комітет

України із земельних ресурсів тощо. За цими органами

закріплено певні види господарської діяльності, що підля-

гають ліцензуванню.

Обов'язковим є отримання дозволу на виробництво, збері-

гання, транспортування, використання, захоронения, зни-

щення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі токсич-

них промислових відходів, продуктів біотехнології та інших

біологічних агентів, у порядку, що визначений постановою

Кабінету Міністрів України від 20 червня 1995 року.

Таким чином, ліцензія — дозвіл, що видається компетент-

ним державним органом, на проведення якого-небудь виду

діяльності, разового або обумовленого певним числом разів

упродовж визначеного періоду (наприклад, відстріл дичини,

вилов риби, спускання забруднювачів).

Наприклад, риболовна ліцензія — документ, який дозволяє

особі вилов риби в певному районі територіальних вод або в

зоні економічних інтересів прибережної держави.

Ліцензія на забруднення — сплачений дозвіл на викид у

довкілля певної кількості шкідливих рідких або газоподіб-

них відходів наперед обумовленого та юридично підтвер-

дженого хімічного складу. Отже, екологічні ліцензії — це

цінні папери, що дають право на викиди конкретного

забруднювача на конкретний проміжок часу й у конкрет-

них обсягах.

Розвиток ліцензування природокористування і природоо-

хоронної діяльності набуває в Україні дедалі ширшого засто-

сування, оскільки воно належить до ефективних інструмента-

ріїв екологічного управління.

2.4.2. Екологічне законодавство України

Законодавчо-правовий механізм екологічного управління

складається з таких компонентів законодавчого та підзакон-

ного регулювання:

1. Конституційне регулювання екологічних правовідносин.

2. Еколого-правове регулювання, що ґрунтується на нор-

мах законів та кодексів України.

Розділ 2. Прикладні аспекти екології S65

3. Регулювання екологічних правовідносин еколого-право-

вими нормами різних галузей законодавства.

4. Міжнародно-правове регулювання.

5. Регулювання екологічних правовідносин нормами забез-

печувальних галузей законодавства (притягнення винних

осіб до відповідальності за екологічні правопорушення).

Чинна Конституція України, прийнята в 1996 році, заклала

принципи діяльності держави для стимулювання ефективного

природокористування, охорони довкілля та утвердження еко-

логічної безпеки. Кожному громадянину України гарантується

право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (екологічну

безпеку) та відшкодування збитків, завданих порушенням

цього права (ч. 1 ст. 50). Крім того, Конституція України перед-

бачає право громадян на вільний доступ до екологічної інфор-

мації, в тому числі про якість харчових продуктів і предметів

ужитку, та можливість її подальшого поширення (ч. 2 ст. 50).

Конституція фіксує форми права власності на природні

ресурси, передбачаючи, що земля, її надра, атмосферне повітря,

водні та інші природні ресурси, які знаходяться у межах тери-

торіїУкраїни, є об'єктами права власності українського народу,

від імені якого повноваження власника покладаються на

органи державної влади місцевого самоврядування у межах

норм цієї Конституції (ч. 1 ст. 13). Основний Закон України

надає кожному громадянину право користуватися природними

об'єктами відповідно до вимог закону (ч. 2 ст. 13).

Визначаючи найбільш важливі для людини і громадянина

екологічні права, форми та способи їхньої реалізації та захисту,

Конституція України закріплює в той же час їхні обв'язки,

зокрема, не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині

та відшкодувати завдані збитки.

Екологічна безпека є важливою складовою національної

безпеки, і роль цього чинника зростатиме. Конституція України

(ст. 16) проголошує, що обов'язком держави є забезпечення

екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на

території України, подолання наслідків Чорнобильської

катастрофи, збереження генофонду українського народу. Засо-

бом досягнення цієї мети є створення державної системи

реалізації природоохоронних функцій суспільства, яка

2B6 Основи екології'

гарантуватиме право громадян на екологічну безпеку та здо-

рове довкілля.

Еколого-правове регулювання ґрунтується на нормах Закону

України ≪Про охорону навколишнього природного середовища≫

від 25 червня 1991 року. Цей Закон визначає правові, економічні

та соціальні основи організації охорони навколишнього природ-

ного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Завданням законодавства про охорону навколишнього при-

родного середовища є регулювання відносин у галузі охорони,

використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення

екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного

впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє при-

родне середовище, збереження природних ресурсів, генетич-

ного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних

комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'я-

заних з історико-культурною спадщиною.

У законі визначено основні принципи охорони навколиш-

нього середовища, а саме:

- пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість

додержання екологічних стандартів, нормативів та лімі-

тів використання природних ресурсів при здійсненні гос-

подарської, управлінської та іншої діяльності;

- гарантування екологічно безпечного середовища для

життя і здоров'я людей;

- запобіжний характер заходів щодо охорони навколиш-

нього природного середовища;

- екологізація матеріального виробництва на основі комп-

лексності рішень у питаннях охорони навколишнього

природного середовища, використання та відтворення

відновлюваних природних ресурсів, широкого впрова-

дження новітніх технологій;

- збереження просторової та видової різноманітності і

цілісності природних об'єктів і комплексів;

- науково обґрунтоване узгодження екологічних, еконо-

мічних та соціальних інтересів суспільства на основі

поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соці-

альних, природничих і технічних наук та прогнозування

стану навколишнього природного середовища;

Розділ 2. Прикладні аспекти екології 267

- обов'язковість екологічної експертизи;

- гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація

яких впливає на стан навколишнього природного середо-

вища, формування у населення екологічного світогляду;

- науково обґрунтоване нормування впливу господарської

та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;

- безоплатність загального та платність спеціального вико-

ристання природних ресурсів для господарської діяль-

ності;

- стягнення збору за забруднення навколишнього природ-

ного середовища та погіршення якості природних ресурсів,

компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства

про охорону навколишнього природного середовища;

- вирішення питань охорони навколишнього природного

середовища та використання природних ресурсів з ура-

хуванням ступеня антропогенної зміненості територій,

сукупної дії факторів, що негативно впливають на еколо-

гічний стан;

- поєднання заходів стимулювання і відповідальності у

справі охорони навколишнього природного середовища;

- вирішення проблем охорони навколишнього природного

середовища на основі широкого міждержавного співро-

бітництва.

Закон закріплює екологічні права та обов'язки громадян

України.

Кожний громадянин України має право на:

- безпечне для його життя та здоров'я навколишнє при-

родне середовище;

- участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів

нормативно-правових актів, матеріалів щодо розмі-

щення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть

негативно впливати на стан навколишнього природного

середовища, внесення пропозицій до органів державної

влади та органів місцевого самоврядування, юридичних

осіб, що беруть участь у прийнятті рішень з цих питань;

- участь у розробці та здійсненні заходів щодо охорони

навколишнього природного середовища, раціонального і

комплексного використання природних ресурсів;

268 Основи екології

- здійснення загального і спеціального використання при-

родних ресурсів;

- об'єднання в громадські природоохоронні формування;

- вільний доступ до інформації про стан навколишнього

природного середовища (екологічна інформація) та

вільне отримання, використання, поширення та збері-

гання такої інформації, за винятком обмежень, встанов-

лених законом;

- участь у публічних слуханнях або відкритих засіданнях

з питань впливу запланованої діяльності на навколишнє

природне середовище на стадіях розміщення, проекту-

вання, будівництва і реконструкції об'єктів та у прове-

денні громадської екологічної експертизи;

- одержання екологічної освіти;

- подання до суду позовів до державних органів, підпри-

ємств, установ, організацій і громадян про відшкодування

шкоди, заподіяної здоров'ю та майну внаслідок негатив-

ного впливу на навколишнє природне середовище;

- оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяль-

ності органів державної влади, органів місцевого само-

врядування, їхніх посадових осіб щодо порушення еколо-

гічних прав громадян у порядку, передбаченому законом.

Україна гарантує своїм громадянам реалізацію екологіч-

них прав, наданих їм законодавством.

Громадяни України зобов'язані:

- берегти природу, охороняти, раціонально використову-

вати її багатства відповідно до вимог законодавства про

охорону навколишнього природного середовища;

- здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної

безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів вико-

ристання природних ресурсів;

- не порушувати екологічні права і законні інтереси інших

суб'єктів;

- вносити плату за спеціальне використання природних

ресурсів та штрафи за екологічні правопорушення;

- компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим

негативним впливом на навколишнє природне середо-

вище.

Розділ 2. Прикладні аспекти екології 26е

Закон містить 72 статті, які об'єднано в такі розділи:

1. Загальні положення.

2. Екологічні права та обов'язки громадян.

3. Повноваження Рад народних депутатів у галузі охороні

навколишнього природного середовища.

4. Повноваження органів управління в галузі охорони навко

лишнього природного середовища.

5. Спостереження, прогнозування, облік та інформування

галузі охорони навколишнього природного середовища.

6. Екологічна експертиза.

7. Стандартизація і нормування в галузі охорони навколиш

нього природного середовища.

8. Контроль і нагляд у галузі охорони навколишнього при

родного середовища.

9. Регулювання використання природних ресурсів.

10. Економічний механізм забезпечення охорони навколиш

нього природного середовища.

11. Заходи щодо забезпечення екологічної безпеки.

12. Природні території та об'єкти, що підлягають особливі

охороні.

13. Надзвичайні екологічні ситуації.

14. Вирішення спорів у галузі охорони навколишнього пр>

родного середовища.

15. Відповідальність за порушення законодавства про охорон

навколишнього природного середовища.

16. Міжнародні відносини України в галузі охорони навколии

нього природного середовища.

Відносини у галузі охорони навколишнього природної

середовища в Україні регулюються цим Законом, а також ро:

робленими відповідно до нього земельним, водним, лісови

законодавством, законодавством про надра, про охорону атмої

ферного повітря, про охорону і використання рослинного

тваринного світу та іншим спеціальним законодавство

(табл. 2.4.5).

Охорона і використання окремих природних ресурсів per

люються відповідними кодексами. Так, охорона і використанї

земель регулюються Земельним кодексом України (1991); охі

рона і використання надр — Кодексом про надраУкраїни (199і

27О Основи екології

охорона і використання вод — Водним кодексом (1995); охорона

і використання лісів — Лісовим кодексом України (1994).

Таблиця 2.4.5

Закони в галузі охорони довкілля

Назва закону

1

Закон України ≪Про охорону атмосферного

повітря≫

Закон України ≪Про природно-заповідний фонд

України≫

Закон України ≪Про тваринний світ≫

Закон України ≪Про екологічну експертизу≫

Закон України ≪Про використання ядерної

енергії та радіаційну безпеку≫

Закон України ≪Про пестициди і агрохімікати≫

ЗаконУкраїни ≪Про поводження з радіоактив-

ними відходами≫

ЗаконУкраїни ≪Про відходи≫

ЗаконУкраїни ≪Про захист рослин≫

Закон України ≪Про захист людини від впли-

ву іонізуючих випромінювань≫

ЗаконУкраїни ≪Про рослинний світ≫

ЗаконУкраїни ≪Про захист населення і тери-

торій від надзвичайних ситуацій техногенного

та природного характеру≫

Закон України ≪Про загальнодержавну про-

граму формування національної екологічної

мережі України на 2000-2015 роки≫

Закон України ≪Про зону надзвичайної еко-

логічної ситуації≫

ЗаконУкраїни ≪Про охорону земель≫

ЗаконУкраїни ≪Про захист населення і тери-

торій від надзвичайних ситуацій техногенного

та природного характеру≫

Закон України ≪Про екологічну мережу

України≫

Дата прийняття

2

16 жовтня 1992 року

16 червня 1992 року

3 березня 1993 року

9 лютого 1995 року

8 лютого 1995 року

2 березня 1995 року

30 червня 1995 року

5 березня 1998 року

14 жовтня 1998 року

14 січня 1998 року

19 січня 1999 року

8 червня 2000 року

21 вересня

2000 року

13 червня 2001 року

19 червня 2003 року

3 лютого 2004 року

24 червня 2004 року

розділ 2. Прикладні аспекти екології 27 "І

Продовження таблиці 2.4.5

1

Закон України ≪Про внесення змін до статті

12 Закону України ≪Про загальні засади по-

дальшої експлуатації і зняття з експлуатації

Чорнобильської АЕС та перетворення зруйно-

ваного четвертого енергоблоку цієї АЕС на

екологічно безпечну систему≫

Закон України ≪Про екологічний аудит≫

Закон України ≪Про впорядкування питань,

пов'язаних із забезпеченням ядерної без-

пеки≫

2

29 червня 2004 року

24 червня 2004 року

24 червня 2004 року

Підзаконними актами служать нормативно-правові акти

державних органів України. Вони видаються на основі законо-

давчих актів. Насамперед, це постанови та розпорядження

Кабінету Міністрів України: ≪Про затвердження порядку

визначення плати і стягнення платежів за забруднення навко-

лишнього природного середовища≫ (1992), ≪Про затвердження

Положення про державний моніторинг навколишнього при-

родного середовища≫ (1993), ≪Про затвердження концепції охо-

рони та відтворення навколишнього природного середовища

Азовського та Чорного морів≫ (1998), ≪Про затвердження Поло-

ження про Державний фонд охорони навколишнього природ-

ного середовища≫ (1998), ≪Про Комплексну програму пово-

дження з радіоактивними відходами≫ (1999), ≪Про затвердження

Положення про Державну екологічну інспекцію≫ (2001), ≪Про

Порядок розроблення та затвердження нормативів екологіч-

ної безпеки атмосферного повітря≫ (2002), ≪Про затвердження

Положення про порядок надання екологічної інформації≫

(2003), ≪Про затвердження Положення про Державну Азово-

Чорноморську екологічну інспекцію≫ (2004) та ін.

2.4.3> Відповідальність за порушення

законодавства про охорону навколишнього

природного середовища

Порушення законодавства України про охорону навколиш-

нього природного середовища тягне за собою дисциплінарну,

адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Основи екології

Відповідальність за порушення законодавства про охорону

навколишнього природного середовища несуть особи, винні у:

- порушенні прав громадян на екологічно безпечне навко-

лишнє природне середовище;

- порушенні норм екологічної безпеки;

- порушенні вимог законодавства України при проведенні

екологічної експертизи, в тому числі поданні завідомо

неправдивого експертного висновку;

- невиконанні вимог державної екологічної експертизи;

- фінансуванні, будівництві і впровадженні у виробництво

нових технологій і устаткування без позитивного вис-

новку державної екологічної експертизи;

- порушенні екологічних вимог при проектуванні, розмі-

щенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлу-

атації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засо-

бів та інших об'єктів;

- допущенні наднормативних, аварійних і залпових вики-

дів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих

впливів на навколишнє природне середовище;

- перевищенні лімітів та порушенні інших вимог викорис-

тання природних ресурсів;

- самовільному спеціальному використанні природних

ресурсів;

- порушенні строків внесення зборів за використання при-

родних ресурсів та забруднення навколишнього природ-

ного середовища;

- невжитті заходів щодо попередження та ліквідації еколо-

гічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на

навколишнє природне середовище;

- невиконанні розпоряджень органів, які здійснюють дер-

жавний контроль у галузі охорони навколишнього природ-

ного середовища, та вчиненні опору їхнім представникам;

- порушенні природоохоронних вимог при зберіганні, тран-

спортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні

хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив,

токсичних, радіоактивних речовин та відходів;

- невиконанні вимог охорони територій та об'єктів при-

родно-заповідного фонду та інших територій, що

Розділ 2. Прикладні аспекти екології 273

підлягають особливій охороні, видів тварин і рослин,

занесених до Червоної книги України;

- відмові від надання своєчасної, повної та достовірної

інформації про стан навколишнього природного середо-

вища, а також про джерела забруднення, у приховуванні

випадків аварійного забруднення навколишнього при-

родного середовища або фальсифікації відомостей про

стан екологічного стану чи захворюваності населення;

- приниженні честі і гідності працівників, які здійснюють

контроль в галузі охорони навколишнього природного

середовища, посяганні на їхнє життя і здоров'я.

Законодавством України може бути встановлено відпові-

дальність і за інші порушення законодавства про охорону

навколишнього природного середовища.

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'я-

зані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок пору-

шення законодавства про охорону навколишнього природного

середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодав-

ством України.

Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або

кримінальної відповідальності не звільняє винних від компен-

сації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природ-

ного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.

Незаконно добуті в природі ресурси та виготовлена з них

продукція підлягають безоплатному вилученню, а знаряддя

правопорушення — конфіскації. Одержані від їхньої реаліза-

ції доходи спрямовуються в республіканський Автономної Рес-

публіки Крим і місцеві фонди охорони навколишнього при-

родного середовища.

Посадові особи та спеціалісти, винні в порушенні вимог

щодо охорони навколишнього природного середовища та вико-

ристання природних ресурсів, забезпечення екологічної без-

пеки за поданням державних органів охорони навколишнього

природного середовища згідно з рішеннями їхніх управлін-

ських органів позбавляються премій за основними результа-

тами господарської діяльності повністю або частково.

Особливості _________застосування цивільної відповідальності.

Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про

Основи екології

охорону навколишнього природного середовища, підлягає

компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування

норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за

забруднення навколишнього природного середовища та погір-

шення якості природних ресурсів.

Особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшко-

дування неодержаних прибутків за час, необхідний для віднов-

лення здоров'я, якості навколишнього природного середовища,

відтворення природних ресурсів до стану, придатного для вико-

ристання за цільовим призначенням.

Особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної

небезпеки, зобов'язані компенсувати заподіяну шкоду грома-

дянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода

виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних

дій потерпілих.

Шкода, заподіяна довкіллю у зв'язку з виконанням угоди про

розподіл продукції, підлягає відшкодуванню відповідно до вимог

статті 29 Закону України ≪Про угоди про розподіл продукції≫.

Адміністративна та кримінальна відповідальність за еко-

логічні правопорушення і злочини. Визначення складу еколо-

гічних правопорушень і злочинів, порядок притягнення винних

до адміністративної та кримінальної відповідальності за їх

вчинення встановлюються Кодексом України про адміністра-

тивні правопорушення та Кримінальним кодексом України.

2.4.4. Органи державного управління

Державне управління в галузі охорони навколишнього

природного середовища здійснюють Президент України, Кабі-

нет Міністрів України, Ради та їхні виконавчі і розпорядчі

органи, а також спеціально уповноважені на те державні

органи з охорони навколишнього природного середовища і

використання природних ресурсів та інші державні органи

відповідно до законодавства України.

Спеціально уповноваженими державними органами управ-

ління в галузі охорони навколипінього природного середовища

і використання природних ресурсів у державі є спеціально

уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань

екології та природних ресурсів, його органи на місцях та інші

Розділ 2. Прикладні аспекти екології 275

державні органи, до компетенції яких законодавством України

та Автономної Республіки Крим віднесено здійснення зазна-

чених функцій.

Громадське управління в галузі охорони навколишнього при-

родного середовища здійснюється громадськими об'єднаннями

та організаціями, якщо така діяльність передбачена їхніми ста-

тутами, зареєстрованими відповідно до законодавства України.

Президент України:

- є гарантом національної, в тому числі екологічної, безпеки;

- приймає в разі необхідності рішення про введення в

Україні або окремих її місцевостях надзвичайного стану,

а також; оголошує окремі місцевості України зонами над-

звичайної екологічної ситуації з подальшим затверджен-

ням цих рішень Верховною Радою України.

Кабінет, Міністрів України у галузі охорони навколиш-

нього природного середовища:

- здійснює реалізацію визначеної Верховною Радою

України екологічної політики;

- забезпечує розробку державних республіканських, між-

державних і регіональних екологічних програм;

- координує діяльність міністерств, відомств, інших уста-

нов та організацій України у питаннях охорони навко-

лишнього природного середовища;

- встановлює порядок утворення і використання Держав-

ного фонду охорони навколишнього природного середо-

вища у складі Державного бюджету України та затвер-

джує перелік природоохоронних заходів;

- встановлює порядок розробки та затвердження екологіч-

них нормативів, лімітів використання природних ресур-

сів, скидів забруднюючих речовин у навколишнє при-

родне середовище, розміщення відходів;

- встановлює порядок визначення збору та його граничних

розмірів за користування природними ресурсами, забруд-

нення навколишнього природного середовища, розмі-

щення відходів, інші види шкідливого впливу на нього;

- приймає рішення про організацію територій та об'єктів

природно-заповідного фонду загальнодержавного зна-

чення;

276 Основи екології

- організує екологічне виховання та екологічну освіту гро-

мадян;

- приймає рішення про зупинення (тимчасово) або припи-

нення діяльності підприємств, установ і організацій, неза-

лежно від форм власності та підпорядкування, в разі

порушення ними законодавства про охорону навколиш-

нього природного середовища;

- керує зовнішніми зв'язками України в галузі охорони

навколишнього природного середовища.

До компетенції спеціально уповноваженого центрального

органу виконавчої влади з питань екології та природних ресур-

сів (Міністерство екології та природних ресурсів України) і

його органів на місцях належать:

- здійснення комплексного управління в галузі охорони

навколишнього природного середовища в державі, про-

ведення єдиної науково-технічної політики з питань охо-

рони навколишнього природного середовища і викорис-

тання природних ресурсів, координація діяльності

міністерств, відомств, підприємств, установ та організа-

цій в цій галузі;

- державний контроль за використанням і охороною

земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного

повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу,

морського середовища та природних ресурсів територі-

альних вод, континентального шельфу і виключної (мор-

ської) економічної зони держави, а також: за дотриман-

ням норм екологічної безпеки;

- організація моніторингу навколишнього природного

середовища, створення і забезпечення роботи мережі

загальнодержавної екологічної автоматизованої інфор-

маційно-аналітичної системи забезпечення доступу до

екологічної інформації, положення про яку затверджу-

ється Кабінетом Міністрів України;

- затвердження нормативів, правил, участь у розробці

стандартів щодо регулювання використання природних

ресурсів і охорони навколишнього природного середо-

вища від забруднення та інших шкідливих впливів;

- здійснення державної екологічної експертизи;

Розділ 2. Прикладні аспекти екології £77

- одержання безоплатно від міністерств, відомств, підпри-

ємств, установ та організацій інформації, необхідної для

виконання покладених на нього завдань;

- видання дозволів на захоронения (складування) відходів,

викиди шкідливих речовин у навколишнє природне сере-

довище, на спеціальне використання природних ресурсів

відповідно до законодавства України;

- обмеження чи зупинення (тимчасово) діяльності підпри-

ємств і об'єктів, незалежно від їх підпорядкування та

форм власності, якщо їхня експлуатація здійснюється з

порушенням законодавства про охорону навколишнього

природного середовища, вимог дозволів на використання

природних ресурсів, з перевищенням нормативів гра-

нично допустимих викидів, впливу фізичних та біологіч-

них факторів і лімітів скидів забруднюючих речовин;

- подання позовів про відшкодування збитків і втрат, запо-

діяних у результаті порушення законодавства про охо-

рону навколишнього природного середовища;

- складання протоколів та розгляд справ про адміністративні

правопорушення в галузі охорони навколишнього природ-

ного середовища і використання природних ресурсів;

- керівництво заповідною справою, ведення Червоної книги

України;

- координація роботи інших спеціально уповноважених

органів державного управління в галузі охорони навко-

лишнього природного середовища та використання при-

родних ресурсів;

- здійснення міжнародного співробітництва з питань охо-

рони навколишнього природного середовища, вивчення,

узагальнення і поширення міжнародного досвіду в цій

галузі, організація виконання зобов'язань України відпо-

відно до міжнародних угод з питань охорони навколиш-

нього природного середовища;

- встановлення порядку надання інформації про стан

навколишнього природного середовища;

- встановлення порядку організації та проведення публіч-

них слухань або відкритих засідань з питань впливу запла-

нованої діяльності на навколишнє природне середовище.

278 Основи екології

Громадські природоохоронні об'єднання мають право:

- брати участь у розробці планів, програм, пов'язаних з

охороною навколишнього природного середовища, роз-

робляти і пропагувати свої екологічні програми;

- утворювати громадські фонди охорони природи; за пого-

дженням з місцевими Радами за рахунок власних коштів

і добровільної трудової участі членів громадських об'єд-

нань виконувати роботи з охорони та відтворення при-

родних ресурсів, збереження та поліпшення стану навко-

лишнього природного середовища;

- брати участь у проведенні спеціально уповноваженими

державними органами управління в галузі охорони

навколишнього природного середовища перевірок вико-

нання підприємствами, установами та організаціями при-

родоохоронних планів і заходів;

- проводити громадську екологічну експертизу, оприлюд-

нювати її результати і передавати їх органам, уповнова-

женим приймати рішення;

- вільного доступу до екологічної інформації;

- виступати з ініціативою проведення загальнодержавного і

місцевих референдумів з питань, пов'язаних з охороною

навколишнього природного середовища, використанням

природних ресурсів та забезпеченням екологічної безпеки;

- вносити до відповідних органів пропозиції про організа-

цію територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

- подавати до суду позови про відшкодування шкоди, запо-

діяної внаслідок порушення законодавства про охорону

навколишнього природного середовища, в тому числі

здоров'ю громадян і майну громадських об'єднань;

- брати участь у заходах міжнародних неурядових органі-

зацій з питань охорони навколишнього природного сере-

довища;

- брати участь у підготовці проектів нормативно-правових

актів з екологічних питань;

- оскаржувати у визначеному законом порядку рішення

про відмову чи несвоєчасне надання за запитом екологіч-

ної інформації або неправомірне відхилення запиту та

його неповне задоволення.

Розділ 2. Прикладні аспекти екології 279

Z.4.5. Управління екологічними мережами

(природно-заповідним фондом)

В Україні розроблено Загальнодержавну програму форму-

вання національної екологічної мережі України на 2000-

2015 роки відповідно до рекомендацій Всеєвропейської страте-

гії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття

(1995) щодо питання формування Всеєвропейської екологічної

мережі як єдиної просторової системи територій країн Європи

з природним або частково зміненим станом ландшафту.

Основною метою Програми є збільшення площі земель

країни з природними ландшафтами до рівня, достатнього для

збереження їхнього різноманіття, близького до притаманного

їм природного стану, та формування їх територіально єдиної

системи, побудованої відповідно до забезпечення можливості

природних шляхів міграції та поширення видів рослин і тварин,

яка б забезпечувала збереження природних екосистем, видів

рослинного і тваринного світу та їхніх популяцій. Крім того,

Програма має сприяти збалансованому та невиснажливому

використанню біологічних ресурсів у господарській діяльності.

Екологічна мережа. — єдина територіальна система, яка

включає ділянки природних ландшафтів, що підлягають осо-

бливій охороні, і території та об'єкти природно-заповідного

фонду, курортні і лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водоза-

хисні, полезахисні території та об'єкти інших типів, що

визначаються законодавством України і є частиною струк-

турних територіальних елементів екологічної мережі —

природних регіонів, природних коридорів, буферних зон.

Складовими структурних елементів екологічної мережі є:

1) території та об'єкти природно-заповідного фонду як

основні природні елементи екологічної мережі;

2) водні об'єкти (ділянки моря, озера, водосховища, річки),

водно-болотні угіддя, водоохоронні зони, прибережні

захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних

шляхів і зони санітарної охорони, що утворюють відпо-

відні басейнові системи;

3) ліси;

4) курортні та лікувально-оздоровчі території з їхніми при-

родними ресурсами;

28О Основи екології

5) рекреаційні території для організації масового відпо-

чинку населення і туризму;

6) інші природні території (ділянки степової рослинності,

луки, пасовища, кам'яні розсипи, піски, солончаки тощо);

7) земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні

угруповання, занесені до Зеленої книги України;

8) земельні ділянки, які є місцями перебування чи зрос-

тання видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги

України;

9) частково землі сільськогосподарського призначення екс-

тенсивного використання — пасовища, луки, сіножаті

тощо;

10) радіоактивно забруднені землі, що не використовуються

та підлягають окремій охороні, — як природні регіони з

окремим статусом.

Національна екологічна мережа включає елементи загаль-

нодержавного і місцевого значення, які визначаються за нау-

ковими, правовими, технічними, організаційними та фінан-

сово-економічними критеріями.

До елементів національної екологічної мережі загально-

державного значення належать:

- природні регіони, де зосереджено існуючі та такі, що

створюватимуться, природно-заповідні території (насам-

перед це регіони Карпат, Кримських гір, Донецького

кряжу, Приазовської височини, Подільської височини,

Полісся, витоків малих річок, окремих гирлових ділянок

великих річок, прибережно-морської смуги, континен-

тального шельфу тощо);

- основні комунікаційні елементи національної екологіч-

ної мереж, а саме — широтні природні коридори, що

забезпечують природні зв'язки зонального характеру,

Поліський (лісовий), Галицько-Слобожанський (лісосте-

повий), Південноукраїнський (степовий), а також; мериді-

ональні природні коридори, просторово обмежені доли-

нами великих річок — Дніпра, Дунаю, Дністра, Західного

Бугу, Південного Бугу, Сіверського Дінця, які об'єднують

водні та заплавні ландшафти — шляхи міграції числен-

них видів рослин і тварин. (Природний коридор —

Розділ 2. Прикладні аспекти екології' 28 Л

природна або приведена до природного стану ділянка

землі чи водної поверхні, яка на різних рівнях просторо-

вої організації екологічної мережі забезпечує для при-

родного середовища умови безперервності, системної

єдності та функції біокомунікації).

Окремий __________природний коридор, що має міжнародне значення,

формує ланцюг прибережно-морських природних ландшафтів

Азовського і Чорного морів, який оточує територію України з

півдня.

Реалізація Програми забезпечить збереження і відтворення

ландшафтного різноманіття, а також; сприятиме:

- дотриманню екологічної рівноваги на території України;

- створенню природних умов для життя і розвитку людини

в екологічно збалансованому природному середовищі,

максимально наближеному до природних ландшафтів;

- запобіганню безповоротній втраті частини гено-, демо-,

цено- та екофонду країни;

- забезпеченню збалансованого та невиснажливого приро-

докористування на значній частині території України;

- розвитку ресурсної бази для заняття туризмом, відпо-

чинку та оздоровлення населення;

- зростанню природно-ресурсного потенціалу на суміжних

з національною екологічною мережею землях сільсько-

господарського призначення;

- удосконаленню природоохоронної нормативно-правової

бази та її гармонізації з міжнародною;

- розбудові Всеєвропейської екологічної мережі;

- забезпеченню відновлення біогеохімічних кругообігів у

навколишньому природному середовищі, зменшенню

загрози деградації та втрати родючості земель;

- ренатуралізації земельних угідь, що вилучаються із сіль-

ськогосподарського використання; посиленню узгодже-

ності діяльності центральних і місцевих органів виконав-

чої влади, органів місцевого самоврядування, громадських

екологічних організацій у розв'язанні проблем екологіч-

ної безпеки України.

Детальніше розглянемо території та об'єкти природно-запо-

відного фонду як основні природні елементи екологічної мережі.

282 Основи екології

Природно-заповідний фонд становлять ділянки суходолу і

водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають

особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та

іншу цінність і виділені з метою збереження природної різнома-

нітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу,

підтримання загального екологічного балансу та забезпечення

фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

До природно-заповідного фонду України належать при-

родні території та об'єкти, вказані в табл. 2.4.6.

Території та об'єкти природно-заповідного фонду можуть

використовуватися:

- у природоохоронних цілях;

- у науково-дослідних цілях;

- в оздоровчих та інших рекреаційних цілях;

- в освітньо-виховних цілях;

- для потреб моніторингу навколишнього природного сере-

довища.

Таблиця 2.4.6

Основні типи територій та об'єктів

природно-заповідного фонду України

Природні території та об'єкти

природні заповідники,

біосферні заповідники,

національні природні парки, регіональні

ландшафтні парки, заказники (ландшафтні,

лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орні-

тологічні, ентомологічні, іхтіологічні,

гідрологічні, загальногеологічні, палеонто-

логічні та карстово-спелеологічні),

пам'ятки природи (комплексні, ботанічні,

зоологічні, гідрологічні та геологічні),

заповідні урочища

Штучно створені

об'єкти

ботанічні сади,

дендрологічні парки,

зоологічні парки,

парки-пам'ятки садово-

паркового мистецтва

За масштабами розвитку природно-заповідного фонду

Україна ще значно поступається більшості країн, наприклад,

Європи, де цей показник досягає 5-7, а в північному регіоні —

11-12% території. Зокрема, природоохоронні території

становлять: у ФРН — 20% території країни, Нідерландах —

Розділ 2. Прикладні аспекти екології 283

15%, Великій Британії — 10%, Франції — 7,5%, Новій Зелан-

дії - 16,8%, Японії - 14%, США - 12%.

На думку учасників IV міжнародного конгресу з національних

парків та природоохоронних територій (Каракас, лютий, 1992)

для того, щоб зберегти стійкість біосфери як системи, загальна

площа природоохоронних територій планети повинна складати

не менше 10% від загальної площі суходолу Землі.

Природно-заповідний фонд охороняється як національне

надбання, щодо якого законодавством України встановлюється

особливий режим охорони, відтворення та використання, який

загалом регулюється Законом України ≪Про природно-запо-

відний фонд України≫ від 16 червня 1992 року.

Класифікацію територій та об'єктів природно-заповідного

фонду України подано в табл. 2.4.7.

Таблиця 2.4.7

Класифікація територій та об'єктів

природно-заповідного фонду України

Катего-

рія

терито-

рій та

об'єктів

1

Природні

заповідники

Біосферні

заповідники

Статус

2

Природоохоронні,

науково-дослідні

установи загально-

державного значен-

ня

Природоохоронні,

науково-дослідні

установи міжнарод-

ного значення

Загальна характеристика

природоохоронних територій

3

Створюються з метою збереження в

природному стані типових або унікаль-

них для цієї ландшафтної зони при-

родних комплексів з усією сукупністю

їхніх компонентів, вивчення природних

процесів і явищ, що відбуваються в них,

розробки наукових засад охорони на-

вколишнього природного середовища,

ефективного використання природних

ресурсів та екологічної безпеки

Створюються з метою збереження в

природному стані найбільш типових

природних комплексів біосфери, здій-

снення фонового екологічного моніто-

рингу, вивчення навколишнього при-

родного середовища, його змін під дією

антропогенних факторів

284 Основи екологи

Продовження таблиці 2.4.7

1

Національні

природні

парки

Регіо-

нальні

ландшаф-

тні парки

Заказни-

ки

Пам'ятки

природи

Заповідні

урочища

Ботанічні сади

2

Природоохоронні,

рекреаційні, куль-

турно-освітні, на-

уково-дослідні

установи загально-

державного зна-

чення

Природоохоронні

рекреаційні уста-

нови місцевого чи

регіонального зна-

чення

Природоохоронні,

науково-дослідні

установи загально-

державного чи міс-

цевого значення

Природоохоронні,

культурно-освітні

установи загально-

державного чи міс-

цевого значення

Природоохоронні,

культурно-освітні,

науково-дослідні

установи загально-

державного чи міс-

цевого значення

Науково-дослідні

природоохоронні

установи загально-

державного чи міс-

цевого значення

3

Створюється з метою збереження, від-

творення та ефективного використан-

ня природних комплексів та об'єктів,

які мають особливу природоохоронну,

оздоровчу, історико-культурну, науко-

ву, освітню та естетичну цінність

Створюються з метою збереження в

природному стані типових або унікаль-

них природних комплексів та об'єктів,

а також забезпечення умов для орга-

нізованого відпочинку населення

Природні території (акваторії), виді-

лені з метою збереження і відтворення

природних комплексів чи їхніх окре-

мих компонентів

Окремі унікальні природні утворення,

що мають особливе природоохоронне,

наукове, естетичне і пізнавальне зна-

чення, з метою збереження їх у при-

родному стані

Лісові, степові, болотні та інші відо-

кремлені цілісні ландшафти, що мають

важливе наукове, природоохоронне та

естетичне значення, з метою збережен-

ня їх у природному стані

Створюються з метою збереження, ви-

вчення, акліматизації, розмноження в

спеціально створених умовах та ефек-

тивного господарського використання

рідкісних і типових видів місцевої і

світової флори шляхом створення, по-

повнення та збереження ботанічних

колекцій, ведення наукової, навчальної

та освітньої роботи

Розділ 2. Прикладні аспекти екології 285

Продовження таблиці 2.4.7

1

Дендрологічні

парки

Зоологічні

парки

Парки-пам'ят-

ки садово-

паркового

мистецтва

2

Науково-дослідні

природоохоронні

установи загально-

державного чи міс-

цевого значення

Природоохоронні

культурно-освітні

та науково-дослідні

установи загально-

державного значен-

ня

Природоохоронні

рекреаційні устано-

ви загальнодержав-

ного значення

3

Створюються з метою збереження

і вивчення у спеціально створених

умовах різноманітних видів дерев і

чагарників та їхніх композицій для

найбільш ефективного наукового,

культурного, рекреаційного та іншого

використання

Створюються з метою організації еко-

логічної освітньо-виховної роботи,

створення експозицій рідкісних, екзо-

тичних та місцевих видів тварин, збе-

реження їхнього генофонду, вивчення

дикої фауни і розробки наукових основ

її розведення у неволі

Визначні та цінні зразки паркового

будівництва з метою охорони їх і ви-

користання в естетичних, виховних,

наукових, природоохоронних та оздо-

ровчих цілях

Режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду — це

сукупність науково-обґрунтованих екологічних вимог, норм і

правил, які визначають правовий статус, призначення цих

територій та об'єктів, характер допустимої діяльності в них,

порядок охорони, використання і відтворення їхніх природних

комплексів.

На території природних заповідників забороняється будь-

яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому

призначенню заповідника, порушує природний розвиток про-

цесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на його

природні комплекси та об'єкти.

Для біосферних заповідників установлюється диферен-

ційований режим охорони, відтворення та використання

природних комплексів згідно з функціональним зонуванням:

28В Основи екології

заповідна зона — включає території, призначені для збере-

ження і відновлення найбільш цінних природних та міні-

мально порушених антропогенними факторами природних

комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу; її

режим визначається відповідно до вимог, встановлених для

природних заповідників; буферна зона — включає території,

виділені з метою запобігання негативного впливу на запо-

відну зону господарської діяльності на прилеглих терито-

ріях; її режим визначається відповідно до вимог, встановле-

них для охоронних зон природних заповідників; зона

антропогенних ландшафтів — включає території традицій-

ного землекористування, лісокористування, водокористу-

вання, місць поселення, рекреації та інших видів господар-

ської діяльності.

На території національних природних парків з урахуван-

ням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної,

історико-культурної та інших цінностей природних комп-

лексів та об'єктів, їхніх особливостей встановлюється дифе-

ренційований режим щодо їхньої охорони, відтворення та

використання згідно з функціональним зонуванням: запо-

відна зона — призначена для охорони та відновлення най-

більш цінних природних комплексів, режим якої визнача-

ється відповідно до вимог, встановлених для природних

заповідників; зона регульованої рекреації — в її межах про-

водяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення

населення, огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць; у

цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання

туристських маршрутів і екологічних стежок; тут забороня-

ються рубки лісу головного користування, промислове

рибальство й промислове добування мисливських тварин,

інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан при-

родних комплексів та об'єктів заповідної зони; зона стаціо-

нарної рекреації — призначена для розміщення готелів,

мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідува-

чів парку; господарська зона — у її межах проводиться гос-

подарська діяльність, спрямована на виконання покладених

на парк завдань, знаходяться населені пункти, об'єкти кому-

нального призначення парку, а також землі інших землев-

Розділ 2. Прикладні аспекти екології 287

ласників та землекористувачів, включені до складу парку, на

яких господарська діяльність здійснюється з додержанням

загальних вимог щодо охорони навколишнього природного

середовища. На території зони регульованої рекреації, стаці-

онарної рекреації та господарської зони забороняється будь-

яка діяльність, яка призводить або може призвести до погір-

шення стану навколишнього природного середовища та

зниження рекреаційної цінності території національного

природного парку.

На території регіональних ландшафтних парків з ураху-

ванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної,

історико-культурної та інших цінностей природних комплек-

сів та об'єктів, їхніх особливостей може проводитися зону-

вання з урахуванням вимог, встановлених для територій націо-

нальних природних парків.

На території заказника обмежується або забороняється

діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим

положенням про заказник. Господарська, наукова та інша

діяльність, що не суперечить цілям і завданням заказника,

проводиться з додержанням загальних вимог охорони навко-

лишнього природного середовища.

На території пам'яток природи забороняється будь-яка

діяльність, що загрожує їхньому збереженню або призводить

до деградації чи зміни первісного їх стану.

На території заповідних урочищ забороняється будь-яка

діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються у

природних комплексах, включених до його складу, відповідно

до вимог, встановлених для природних заповідників.

На території ботанічних садів забороняється будь-яка

діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них

завдань і загрожує збереженню колекцій флори.У межах бота-

нічних садів для забезпечення необхідного режиму охорони та

ефективного використання можуть бути виділені зони: експо-

зиційна — її відвідування дозволяється в порядку, що встанов-

люється адміністрацією ботанічного саду; наукова — до складу

зони входять колекції, експериментальні ділянки тощо, на від-

відування її мають право лише співробітники ботанічного саду

у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків, а також;

2 S 8 Основи екології

спеціалісти інших установ з дозволу адміністрації саду; запо-

відна — відвідування її забороняється, крім випадків, коли

воно пов'язано з проведенням наукових спостережень; адміні-

стративно-господарська.

На території дендрологічних парків забороняється діяль-

ність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань

і загрожує збереженню дендрологічних колекцій. На території

дендрологічних парків може бути проведено зонування відпо-

відно до вимог, встановлених для ботанічних садів.

На території зоологічних парків забороняється діяльність,

що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і

загрожує збереженню сприятливих умов для життя тварин

цих парків. На території зоологічних парків з метою забезпе-

чення виконання поставлених перед ними завдань виділяються

зони: експозиційна — призначена для стаціонарного утри-

мання тварин і використання їх у культурно-пізнавальних

цілях; наукова — у її межах проводиться науково-дослідна

робота; відвідування зони дозволяється в порядку, що встанов-

люється адміністрацією парку; рекреаційна — призначена для

організації відпочинку та обслуговування відвідувачів парку;

господарська — зона, де розміщуються допоміжні господар-

ські об'єкти.

На території парків-лам'яток садово-паркового мисте-

цтва забороняється будь-яка діяльність, що не пов'язана з

виконанням покладених на них завдань і загрожує їхньому

збереженню. На території парків-пам'яток садово-парко-

вого мистецтва забезпечується проведення екскурсій та

масовий відпочинок населення, здійснюється догляд за наса-

дженнями, включаючи санітарні рубки, рубки реконструкції

та догляду з підсадкою дерев і чагарників ідентичного видо-

вого складу, замість загиблих, вживаються заходи щодо

запобігання самосіву, збереження композицій із дерев,

чагарників і квітів, трав'яних газонів. На території парків-

пам'яток садово-паркового мистецтва може проводитися

зонування відповідно до вимог, встановлених для ботаніч-

них садів.

Основні елементи національної екологічної мережі України

наведено в табл. 2.4.8.

Розділ 2. Прикладні аспекти екології 289

Таблиця 2.4.8

Основні елементи національної екологічної мережі України

Природні

регіони

1

Карпатський

Кримський

гірський

Західне

Полісся

Придніпров-

ське Полісся

Східне

Полісся

Подільський

Середнє

Придні-

пров'я

Придоне-

ЦЬКИЙ

Донецько-

Приазов-

ський

Таврійський

Нижньодні-

стровський

Біосферні

заповідники

2

Карпатський,

Розточанський,

Східні Карпати

Західне

Полісся

Поліський

Український лі-

состеповий біо-

сферний запо-

відник

Чорноморський,

Асканія-Нова

Природні

заповідники

3

Горгани

Кримський, Ял-

тинський гірсько-

лісовий, Карадазь-

кий, Опукський

Черемський, Рів-

ненський, Півден-

нополіський

Дніпровський,

Деснянський

Медобори

Канівський

Український

степовий

Національні природні

парки

4

Синевир, Карпатський, Ужан-

ський, Сколівські Бескиди,

Гуцульщина, Галицький

Севастопольський,

Чатир-Даг

Мезинський, Коростишів-

ський, Ічнянський, Голосіїв-

ський

Середньосеймський, Деснян-

сько-Старогутський,Тростя-

нецько-Ворсклянський

Подільські Товтри, Креме-

нецькі Гори, Центрально-По-

дільський, Савранський ліс,

Дністровський каньйон

Черкаський Бір, Холодний Яр,

Середньо-Придніпровський,

Трахтемирівський, Переяс-

лав-Хмельницький, Чорно-

ліський

Святі Гори, Сіверсько-Доне-

цький, Слобожанський, Го-

мольшанський

Приазовський, Меотида

Нижньодніпровський,

Азово-Сиваський

Нижньодністровський

10 6-7

2ЭО Основи екології

Продовження таблиці 2.4.8

1

Нижньоду-

найський

Азовський

Чорномор-

ський

2

Дунайський

3

Казантипський,

Опукський

4

Азово-Сиваський, Сиваський,

Меотида

Велике філофорне поле

Зернова, Мале філофорне

поле, Джарилгач,

Кінбурнська коса

2.4>6. Система корпоративного екологічного

управління

В сучасних умовах реформування економіки, зміни форм

власності, в умовах децентралізації управління власністю,

акціонування капіталу, у зв'язку з розширенням підприєм-

ництва все більше набуває поширення корпоративне управ-

ління, на відміну від галузевого управління (наслідок минулих

форм централізованого управління народним господарством).

Корпорація — це об'єднання підприємств і власників для

ведення підприємницької діяльності, метою якої є отри-

мання прибутку; або об'єднання, що надає послуги населенню

(забезпечення газом, водою, електроенергією тощо).

Для забезпечення дотримання міжнародних екологічних

вимог, національного природоохоронного законодавства і

захисту власних інтересів товаровиробника корпорації зму-

шені створювати в загальній системі управління підсистеми

корпоративного екологічного управління з власними загаль-

носистемними і спеціальними функціями.

До спеціальних функцій системи корпоративного екологіч-

ного управління належать екологічне маркування і сертифі-

кація, екологічний аудит. Існують також спеціальні механізми

забезпечення ефективності функціонування системи корпора-

тивного екологічного управління і корпорації в цілому. Це кор-

поративна програма екологічного аудиту, корпоративний еко-

логічний маркетинг, інжиніринг, лізинг, екологічне страхування

й екологічна модернізація (оздоровлення) виробничої системи.

Наведемо визначення цих термінів і понять.

Розділ 2. Прикладні аспекти екології 291

Екологічне маркування — це один із видів екологічної декла-

рації, яка характеризує вплив продукції або послуги на навко-

лишнє середовище на всіх стадіях життєвого циклу. Марку-

вання може мати форму знака, графічного зображення на виробі

або тарі, бути подане у вигляді текстового документа, технічного

бюлетеня, рекламного оголошення тощо. Головною метою еко-

логічного маркування є виділення серед групи однорідної про-

дукції тієї продукції, яка на всіх стадіях життєвого циклу має

менший вплив на навколишнє середовище, з присвоєнням їй від-

повідного знака. Екологічний знак присвоюється продукції, якій

властиві певні екологічні переваги серед аналогів групи однорід-

ної продукції. Таке екологічне маркування є добровільним і може

виконуватися громадськими чи приватними установами, а також;

мати національний, регіональний або корпоративний масштаб.

Декларація екологічності — це заява, що описує ефект

впливу на навколишнє середовище під час добування сиро-

вини, виробництва, розподілу або постачання, використання

й утилізації продукції.

Екологічний аудит — це засіб управління, який надає сис-

тематичну, періодичну, об'єктивну й задокументовану оцінку

системи управління та процесів, спрямованих на охорону

навколишнього середовища, щоб підвищити ефективність та

полегшити контроль за діяльністю компанії, що впливає на

довкілля; а також оцінювати узгодженість діяльності компанії

з екологічною політикою (за визначенням Ради Європейського

союзу). Детальніше про екоаудит викладено вище.

Маркетинг — це діяльність, спрямована на визначення потреб

споживачів, формування продукту, створення й утримання

попиту, усталення ринкової політики. Екологічний маркетинг —

це діяльність, спрямована на визначення потреб споживачів в

екологічно безпечному навколишньому природному середовищі,

формування екологічно чистого продукту (товарів та виробів),

створення й утримання попиту, усталення ринкової політики

задля поліпшення якості життя людей і забезпечення їхньої еко-

логічної безпеки. Екологічний ринок — це ринок екологічних

технологій, робіт, товарів, послуг, знань, екологічної інформації.

До будь-якої продукції споживачі будуть ставитися з дові-

рою, якщо вона доступна за ціною, якісна та екологічно

ю*

292 Основи екології

безпечна для здоров'я. Концепція маркетингу полягає в тому,

що в цілому досягнення цілей підприємства повинно здійсню-

ватися через визнання потреб цільових ринків і забезпечення

необхідної задоволеності більш ефективними й екологічно без-

печними для життя людей і природи, ніж; у конкурентів, засо-

бами виробництва. Основна мета системи маркетингу, у тому

числі екологічного, — поліпшення якості життя (якість, кіль-

кість, асортимент, доступність, вартість товару, якість природ-

ного середовища, якість культурного середовища).

Особливість екологічного маркетингу на рівні підприєм-

ства полягає в тому, що його не молена розглядати ізольовано

від системи маркетингу підприємства. Він може функціону-

вати ефективно лише в умовах ефективної дії такої системи.

Функції екологічного маркетингу може виконувати система

екоменеджменту підприємства.

Екологічний менеджмент — це ринково зорієнтована скла-

дова загальної системи управління підприємством, корпора-

цією, що має за мету досягнення екологічної вигоди або при-

бутку із застосуванням ринкових механізмів; це система, яка

забезпечує реалізацію екологічної політики підприємства і

спрямована на екологізацію загальних функцій управління.

Екологічний інжиніринг, або еколого-інженерна діяльність,

має на меті техніко-економічне обґрунтування комплексу захо-

дів щодо екологічної модернізації виробництва з проведення,

за необхідності, попередніх технологічних досліджень на пілот-

ному (експериментальному) устаткуванні, наприклад, очис-

ному. Метою екоінжинірингу може бути також; передінвести-

ційна екологічна оцінка проектних пропозицій. Класичними

прикладами екологічного інжинірингу є оцінка впливу об'єк-

тів, що проектуються, на навколишнє природне середовище,

екологічні обґрунтування інвестиційних проектів, оцінка еко-

логічних ризиків у складі проектування організаційних схем.

Екологічний лізинг. Слово ≪лізинг≫ походить від англій-

ського ≪lease≫ — брати чи здавати майно в оренду, тобто в тим-

часове володіння й користування.

Лізинг — довготермінова оренда машин, обладнання, тран-

спортних засобів, виробничих споруд тощо на умовах поворот-

ності, терміновості й платності і на підставі відповідного

Розділ 2. Прикладні аспекти екології 2 Э З

договору між орендодавцем і орендарем, що передбачає мож-

ливість їх наступного викупу орендарем. У визначенні лізингу

Світовим банком зазначається, що це ≪контрактні відносини

між двома сторонами, які дають змогу одній стороні викорис-

товувати майно, що є власністю іншої сторони в обмін на обу-

мовлені контрактом періодичні платеж≫.

Згідно із законом України ≪Про лізинг≫ лізинг — це підпри-

ємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних

чи залучених фінансових коштів в наданні лізингодавцем у

виняткове користування на визначений термін лізингоодер-

жувачеві майна, що є власністю лізингодавця або набувається

ним у власність за дорученням і погодженням із лізингоодер-

жувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати

лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме

майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно

до чинного законодавства, у тому числі продукція, вироблена

державними підприємствами, а також майно, не заборонене до

вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про пере-

давання його в лізинг.

У галузі екології до об'єктів лізингу належать основні

засоби, що використовуються для контролю за очищенням

викидів, скидів забруднених вод, питної води тощо. Наприклад,

в однієї компанії є гроші, а іншій необхідне певне обладнання

для контролю за очищенням питної води. Перша компанія

купує це обладнання й дає в користування іншій компанії за

умови сплати періодичних платежів. Лізинг діє до повного зно-

шення обладнання або до повної сплати вартості обладнання.

Світовий досвід показує, що послуги екологічного лізингу

дають реальну можливість вирішити чимало екологічних

проблем із мінімальними первинними витратами. За допомо-

гою лізингу новітніх технологій і сучасного обладнання

успішно розв'язуються питання:

- енергозбереження;

- раціонального використання природних ресурсів;

- переробки й утилізації побутових і промислових відходів;

- зменшення негативного впливу діючих виробництв на

навколишнє середовище.

294 Основи екології

Важливим важелем економічного стимулювання природо-

охоронних витрат є здійснення обов'язкового й добровільного

державного та інших видів страхування громадян та їхнього

майна і доходів підприємств на випадок шкоди, завданої вна-

слідок забруднення навколишнього середовища та погіршення

якості природних ресурсів. Це визначено в законі України

≪Про охорону навколишнього природного середовища≫. В

Україні здійснюється добровільне і обов'язкове державне та

інші види страхування громадян та їхнього майна, майна і

доходів підприємств, установ і організацій на випадок шкоди,

заподіяної внаслідок забруднення навколишнього природного

середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Страхування є засобом запобігання наслідкам екологічного

ризику в господарській діяльності, оскільки його мета полягає

в забезпеченні захисту від непередбачених випадків. До сфери

екологічного страхування належить страхування ризику

понаднормативних викидів і скидів шкідливих речовин, еко-

логічних збитків унаслідок екологічних катастроф, екологічне

страхування нових технологій тощо.

Екологічна логістика. У рамках менеджменту виникла

сфера діяльності, яка спрямована на оптимізацію потоків різ-

ного призначення. Ця наука отримала назву ≪логістика≫. Логіс-

тика — це галузь економічної науки, що вивчає теорію опти-

мального управління матеріальними, інформаційними та

фінансовими потоками в економічних адаптивних системах із

синергічними зв'язками. її функції пов'язані з функціями

менеджменту, маркетингу, плануванням. Але зазвичай діяль-

ність логістиків обмежується постачанням ресурсів, їхньою

переробкою, розподілом товару та збутом. Слід розширити

рамки логістичної діяльності, розвернути цикл від раціо-

нальної експлуатації природної сировини до утилізації відхо-

дів економічної діяльності людства. Зрозуміло, що в таких

масштабах управляти потоками повинна держава, а не тільки

підприємство (галузь). Це буде вже екологістика.

В економічному процесі будь-який матеріальний ресурс почи-

нає свій рух з надр природи. У тих, хто його добуває, є прагнення

отримати більше і швидше. Обмеженість природного ресурсу не

лімітує це прагнення (виснажиться це — відкриємо нові). Сигнали

Розділ 2. Прикладні аспекти екології 295

про безгосподарність подають лише екологи. Вони бачать без-

лад, але не можуть управляти. Менеджери можуть управляти,

але не хочуть бачити безлад за межами свого підприємства.

Відсутність зв'язаності елементів системи, як правило, призво-

дить до її розвалу, загибелі. Екологічна логістика однією мовою

зможе моделювати як економічні процеси, так і біосферні.

Очевидно, що створення теорії екологістики потребує

колективної праці багатьох учених, але якщо це завдання не

буде вирішене, то екологічна катастрофа так само неминуча,

як руйнування корабля, який не керується.

2.4'7≪ Інформаційні системи

екологічного управління

Екологічне управління - це інформаційний процес. Впро-

вадження інформаційних технологій — це засіб, який забез-

печує підвищення рівня екологічної безпеки держави.

Інформація про стан навколишнього природного середовища

(екологічна інформація) — це будь-яка інформація в письмовій,

аудіовізуальній, електронній чи іншій матеріальній формі про:

- стан навколишнього природного середовища чи його

об'єктів — землі, вод, надр, атмосферного повітря, рос-

линного і тваринного світу та рівні їхнього забруднення;

- біологічне різноманіття і його компоненти, включаючи

генетично видозмінені організми та їхню взаємодію з

об'єктами навколишнього природного середовища;

- джерела, фактори, матеріали, речовини, продукцію, енер-

гію, фізичні фактори (шум, вібрацію, електромагнітне

випромінювання, радіацію), які впливають або можуть

вплинути на стан навколишнього природного середовища

та здоров'я людей;

- загрозу виникнення і причини надзвичайних екологічних

ситуацій, результати ліквідації цих явищ, рекомендації

щодо заходів, спрямованих на зменшення їхнього нега-

тивного впливу на природні об'єкти та здоров'я людей;

- екологічні прогнози, плани і програми, заходи, в тому

числі адміністративні, державну екологічну політику,

законодавство про охорону навколишнього природного

середовища;

Э96 Основи екології

- витрати, пов'язані зі здійсненням природоохоронних

заходів за рахунок фондів охорони навколишнього при-

родного середовища, інших джерел фінансування, еконо-

мічний аналіз, проведений у процесі прийняття рішень з

питань, що стосуються довкілля.

Основними джерелами такої інформації є дані моніторингу

довкілля, кадастрів природних ресурсів, реєстри, автоматизо-

вані бази даних, архіви тощо.

Кадастри природних ресурсів. Кадастровий механізм.

Кадастр — це реєстр, систематизоване зведення відомостей

про об'єкти або явища. Кадастри складають періодично або

шляхом безперервних спостережень за конкретним об'єктом.

Наведемо визначення деяких кадастрів природних ресурсів.

Кадастр земельний — систематизоване зведення відомостей

про землі як ґрунти різного типу, придатні та непридатні для

культивації, будівництва та інших форм використання; а також

сукупність вірогідних та необхідних зведень про природне, гос-

подарське й правове положення земель. Кадастр водний — сис-

тематизоване зведення відомостей про води регіону або басейну,

що включає дані про струмки, річки, моря, озера, болота, льо-

довики і підземні води. Кадастр лісовий — систематизоване

зведення відомостей про ліси, в тому числі їхнє пряме і непряме

використання, вивченість лісів та інші показники. Кадастр

рослинного світу — систематизоване зведення відомостей про

флору певної території. Кадастр тваринного світу — система-

тизоване зведення відомостей про фауну певної території.

Облікові функції екологічного управління реалізуються

через державні природні кадастри. Ці кадастри вводяться для

обліку кількісних, якісних та інших характеристик природних

ресурсів, обсягу, характеру та режиму їхнього використання.

Державні природні кадастри ведуться в порядку, що визна-

чається Кабінетом Міністрів України. Основними державними

кадастрами є земельний, водний, лісний, надровий (кадастр

родовищ і проявів корисних копалин).Також використовуються

і створюються державні кадастри тваринного світу, рослин-

ного світу, природних територій курортів, природних лікуваль-

них ресурсів, парникових газів, клімату, територій та об'єктів

природно-заповідного фонду тощо.

Розділ 2. Прикладні аспекти екології S97

Розглянемо базові державні кадастри.

Державний земельний кадастр — це єдина державна сис-

тема земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру

визнання факту виникнення або припинення права власності і

права користування земельними ділянками та містить сукуп-

ність відомостей і документів про місце розташування й право-

вий режим цих ділянок, їхню оцінку, класифікацію земель,

кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників

землі та землекористувачів. Оскільки управління природоко-

ристуванням здійснюється за адміністративно-територіаль-

ним принципом, уся інформація земельного кадастру прив'я-

зана до адміністративно-територіального устрою держави.

Особливістю державного земельного кадастру є те, що він є

основою для ведення кадастрів інших ресурсів.

Державний водний кадастр — це систематизований звід

відомостей про:

- поверхневі, підземні, внутрішні морські води та територі-

альне море;

- обсяги, режим, якість і використання вод (водних об'єктів);

- водокористувачів;

- водогосподарські об'єкти, що забезпечують використання

води, очищення та скид зворотних вод: споруди для аку-

муляції та регулювання поверхневих і підземних вод,

споруди для забору та транспортування води, споруди

для скиду зворотних вод, споруди, на яких здійснюється

очищення зворотних вод.

Складається Державний водний кадастр із трьох розділів:

поверхневі води; підземні води; використання вод. Державний

водний кадастр створюється для систематизації даних держав-

ного обліку вод та визначення наявних для використання водних

ресурсів. Державний облік вод та водокористування здійснюється

для встановлення відомостей про кількість та якість вод, про

водокористування, на основі яких розробляються заходи щодо

раціонального використання та охорони вод і відновлення вод-

них ресурсів, а також для систематизації даних про забір та вико-

ристання вод, про скидання зворотних вод та забруднювачів, про

наявність систем зворотного водопостачання та їхню потужність,

діючих систем очищення стічних вод та їхню ефективність.

основи екологи

Державний лісовий кадастр — це система відомостей про

правильний режим лісового фонду, розподіл його між; користу-

вачами, ЯКІСНИЙ і кількісний стан лісового фонду, поділ лісів за

групами та віднесення їх до категорій захищеності, економічну

оцінку та інші дані, необхідні для раціонального ведення лісо-

вого господарства та оцінки результатів господарської діяль-

ності в лісовому фонді.

Державний лісовий кадастр ведеться для ефективної орга-

нізації охорони та захисту лісів, раціонального використання

лісового фонду, відновлення лісів, здійснення систематичного

контролю за якісними і кількісними змінами в лісовому фонді

та забезпечення суб'єктів управління, органів місцевого само-

врядування, зацікавлених органів державної виконавчої влади,

лісокористувачів відомостями про лісовий фонд.

Державний кадастр родовищ і проявів корисних копалин

(надровий) — це система відомостей про кожне родовище,

включене до Державного фонду родовищ корисних копалин,

щодо кількості і якості запасів корисних копалин та наявних у

них компонентів, гірничотехнічних, гідрогеологічних та інших

умов розробки родовища і його геолого-економічної оцінки, а

також відомостей про кожний прояв корисних копалин. Обліку

в державному кадастрі підлягають усі відкриті родовища

корисних копалин на території України незалежно від кіль-

кості, запасів, стану їхнього розвитку, освоєння і відомчої

залежності, а також прояви корисних копалин.

Державний кадастр родовищ і проявів корисних копалин

ведеться для систематизації даних про кількість, якість запа-

сів родовищ і прояви корисних копалин, у тому числі техно-

генних, визначення їх промислової цінності, забезпечення

інформаційної бази для розробки програм розвитку міне-

рально-сировинної бази України і здійснення ефективної еко-

логічної політики в галузі охорони та використання надр.

Державний кадастр територій та об'єктів природно-запо-

відного фонду — система необхідних відомостей про природні,

наукові, правові та інші характеристики територій та об'єктів,

що входять до складу природно-заповідного фонду.

Кадастр детеріораційний — систематизовані зведені дані

про погіршення умов довкілля (забруднення повітря, води,

РозОШ 1- приклади/ ишемии

ґрунтів, знищення рослинності, тварин тощо), складені для

певного регіону з урахуванням усіх джерел забруднення, їхньої

взаємодії, поширення, а також форм впливу на природні комп-

лекси й життя людини.

Державні кадастри природних ресурсів, облік у галузі охорони

довкілля ведуться з метою забезпечення органів місцевого само-

врядування, місцевих державних адміністрацій, підприємств,

установ і організацій інформацією, необхідною для оцінки госпо-

дарської діяльності, організації охорони і раціонального викорис-

тання природних ресурсів, планування екологічно обґрунтованого

розміщення промислових та інших господарських об'єктів.

Використання інформаційних технологій для довкілля.

Потужною силою в розвитку сучасного суспільства є інтен-

сивне глобальне поширення інформаційно-комунікативних

технологій, які допомагають збирати, зберігати, аналізувати та

розповсюджувати інформацію.

Потрібно зазначити, що найбільшого розвитку інформа-

ційні технології досягли в США. Мапи, створені комп'ютерами

та розміщені на веб-сайті КТСД (Коаліція щодо токсикантів

Силіконової Долини), що містять дані про забруднення, — це

лише один з прикладів того, як інформаційні технології допо-

магають людині у моніторингу довкілля. Існує багато інших

прикладів. Датчики супутників надають нам більш чіткі, ніж;

будь-коли раніше, картини змін у довкіллі. Серед багатьох

таких картин — поширення пожеж у тропічних лісах пів-

денно-східної Африки, втрата озону над Антарктикою, змен-

шення розмірів та обміління Аральського моря. Сьогодні все

більше супутників знімають такі картини людської діяльності

на Землі. Досить активно в цьому напрямі працює і Європей-

ське космічне агентство (ЄКА). Прикладом цього є проект

≪Глобальний моніторинг навколишнього середовища та

безпеки≫. Зростаючий потік супутникових даних дає безцінну

інформацію, зокрема, для управління природокористуванням,

оцінки наслідків природних та техногенних катастроф і розпо-

ділу гуманітарної допомоги. Слід згадати і сумісний проект

ЮНЕСКО й ЄКА щодо порятунку об'єктів, які включені у спи-

сок Всесвітнього культурного спадку, в межах якого здійсню-

ється безперервний моніторинг різноманітних архітектурних

3QQ Основи екології

та природних пам'ятників, а також: національних парків і місць

існування рідкісних та зникаючих видів тварин та рослин.

Комп'ютери і програмне забезпечення ГІС (географічна

інформаційна система) дають змогу зберігати, аналізувати і

вправно користуватися зображеннями, отриманими супутни-

ками. Ця інформація разом з наземними спостереженнями та

іншими даними може допомагати дослідникам вивчати забруд-

нення та інші екологічні небезпеки, знаходити багаті на окремі

ресурси регіони і моделювати зміни у довкіллі. Це також: може

допомогти тим, хто планує і приймає рішення, краще будувати

наші стосунки з довкіллям. До того ж, дослідники використо-

вують комп'ютери для вивчення різних екологічних сцена-

ріїв — від альтернативних транспортних засобів для міських

перевезень до спалювання викопного палива по всьому світу.

Що ж це таке — географічні інформаційні системи? Геогра-

фічна інформаційна система — це сучасна комп'ютерна техно-

логія для картографування об'єктів навколишнього природного

середовища, а також: реальних подій, що відбуваються в ньому.

ГІС зберігає багато пластів (зрізів) інформації з прив'язкою

до місцевості. Пласти даних можуть містити супутникові зобра-

ження, топографію, державні кордони, річки, автостради, лінії

електропередач, джерела забруднення, ареали дикої природи.

Мапи, які зберігаються в ГІС, дають змогу скористатися

перевагами комп'ютерів, що можуть зберігати величезну кіль-

кість даних та виконувати складні багаторазові обчислення.

Таким чином, вносячи до ГІС різноманітні дані, що прив'язані

до місцевості, молена скористатися комп'ютером для визна-

чення змін з плином часу, вивчення взаємовпливу між: різними

зрізами даних, зміни параметрів з метою поставити питання

≪що буде, якщо?≫, а також: дослідження різних альтернатив

для вибору варіанта подальших дій.

Географічна інформаційна система забезпечує можливість

довгострокового збереження, періодичного поповнення та

оновлення інформації.

Маючи унікальні можливості для повноцінного аналізу та

оперування географічною інформацією, ГІС є тим реальним

інструментом, який здатний забезпечувати інформаційну

основу для прийняття оптимального управлінського рішення.

розділ 2. Прикладні аспекти екології' З СИ

Здатність обробляти інформацію просторового характеру,

представлену на географічних картах, принципово відрізня-

ють ГІС від інших інформаційних систем.

Отже, технологія ГІС надає новий, сучасніший, ефективні-

ший, зручний і швидкий засіб аналізу і вирішення проблем.

Комп'ютерні програми також допомагають в європейських

зусиллях зупинити транскордонне забруднення повітря, яке

призвело до загибелі риби у малих річках Скандинавії і дерев

у Чорному лісі в Німеччині, спричинене викидами двооксиду

сульфуру — супутньої речовини спалювання викопного палива,

яка утворює кислотні дощі. Модель, розроблена вченими неу-

рядового дослідницького інституту в Австрії, дала змогу проа-

налізувати вплив на довкілля різних сценаріїв сірчаних вики-

дів. При підготовці рішення комп'ютер вказав, яким чином

можна здійснити скорочення з метою захисту екосистем від

перевищення ≪критичного рівня≫ кислотних опадів, за межами

якого вірогідні довготривалі порушення.

Окрім того, ГІС допомагає активістам екологічних груп

виявляти місцеві джерела забруднення; дає змогу енергетич-

ним відомствам країн, що розвиваються, визначати найкращі

місця для розміщення об'єктів, що використовують відновлю-

вані джерела енергії, таких як вітрові турбіни, і допомагає гру-

пам збереження довкілля розробляти ефективні стратегії

управління природними ресурсами і захисту біорізноманіття.

Нью-йоркська Група з дослідження громадських інтересів за

допомогою свого проекту комунального картографування, про-

демонструвала, яку силу можуть дати мапи місцевим активістам.

Використавши доволі просту ГІС, активісти місцевих громад

забруднених районів Нью-Йорка і його передмість спромоглися

створити мапи, які встановили зв'язок між розташуванням

таких підприємств, як станції з перевалки сміття, нафтопереробні

заводи і фабрики з переробки стічних вод, й місцями, в яких

зафіксовано високі рівні захворюваності на рак та астму.

Декілька великих природоохоронних організацій також

використали ГІС. Вашингтонська організація Conservation International

була однією з перших, яка принесла цю технологію

до країн, що розвиваються. Група розробила відносно дешеві

ГІС англійською, іспанською, португальською і французькою

ЗО2 Основи екології'

мовами і вклала значні кошти у підготовку місцевих фахівців

для створення баз даних і мап з метою кращого управління

національними парками та іншими природними ресурсами.

Сьогодні цими комп'ютерними програмами користуються

більш ніж 200 організацій щонайменше у ЗО країнах.

Інша екологічна група, Фонд дикої природи (WWF), вико-

ристовує ГІС для збереження довкілля в широкому діапазоні

проектів — від місцевих до глобальних. Суміщаючи зобра-

ження, отримані супутниками, з багатьма іншими видами

даних, такими як мережа доріг і національні парки, група може

допомогти місцевим і державним органам влади визначити

пріоритетні території для збереження біорізноманіття.

У сфері екологічного управління сьогодні можна виділити

кілька напрямів спеціалізації ГІС, які мають практичне засто-

сування:

- ГІС для управління територіями (національний, регіо-

нальний, місцевий та об'єктовий рівні);

- ГІС для ведення кадастрів природних ресурсів;

- моніторингові ГІС (національний, регіональний, місцевий

та об'єктовий рівні);

- ГІС для управління і моніторингу техногенних потен-

ційно небезпечних об'єктів;

- диспетчерські ГІС;

- прикладні ГІС;

- довідково-інформаційні ГІС;

- ГІС для геопросторових банків даних;

- ГІС для тематичних і спеціалізованих банків даних;

- ГІС для корпоративних систем управління.

Таким чином, ГІС — це сучасні комп'ютерні технології, що

дають можливість поєднати модельне зображення території

(електронне відображення карт, схем космо- та аерозображень

земної поверхні) з інформацією табличного типу (різноманітні

статистичні дані, списки, економічні показники тощо).

Такі системи зв'язку, як Інтернет та стільниковий телефон,

прискорюють обмін усіма видами інформації, в тому числі еко-

логічними даними. З'єднуючи між собою розташованих на вели-

кій відстані людей, мережа допомагає дослідникам і активістам

працювати разом над вирішенням екологічних проблем. Дедалі

Розділ 2. Прикладні аспекти екології' 3Q3

більш розгалужена мережа зв'язку передає також інформацію

у віддалені місцевості, де її можуть використовувати з метою

підтримки людського розвитку — для допомоги вчителям у роз-

ширенні своїх навчальних програм, лікарям у наданні людям

інформації і швидкої допомоги, фермерам і сільським підпри-

ємцям у виході на міські ринки збуту своєї продукції.

І ще одне використання інформаційних технологій діє на

користь довкіллю — наприклад, заміна комп'ютерними даними

реального використання матеріалів і енергії або заміна зв'яз-

ком (телекомунікаціями) потреб у перевезеннях.

Але кінцевий вплив інформаційних технологій на довкілля

ще далеко не з'ясований. Негативним є те, що комп'ютери спо-

живають електроенергію і використовують папір, а через радіо,

телебачення та Інтернет передаються реклама і програми, які

можуть спонукати людей купувати ресурсоємні товари.

Комп'ютери, супутники, телевізори та інше телекомуніка-

ційне обладнання протягом свого життя суттєво обтяжують

ресурси Землі. Виробництво комп'ютерів потребує енергії і

води, а також створює відходи, багато з яких є небезпечними. У

виробництві напівпровідників, друкованих монтажних плат і

катодно-променевих трубок для комп'ютерних моніторів і теле-

візійних екранів використовуються токсичні розчини, кислоти

і важкі метали, наприклад, при виробництві 25-кілограмового

комп'ютера створюється 63 кг відходів, 22 кг з яких токсичні.

Комп'ютери і мобільні телефони становлять величезну проб-

лему щодо їхньої утилізації частково через те, що вони досить

швидко старіють. Виходячи з цього, ремонт є досить дорогим

порівняно з вартістю нового товару. Коли комп'ютери викида-

ються як мотлох, то свинець у моніторах, ртуть і хром у головному

процесорному блоці, миш'якові та галогенові органічні речовини

всередині пристроїв — усі створюють небезпеку для здоров'я.

Переробка комп'ютерів і телефонів ускладнена тим, що

конструкція більшості з них не передбачає такої можливості,

тому вторинна переробка комп'ютерів є економічно невигід-

ною. Особливо важко переробляти такі малі електронні при-

строї, як мобільні телефони.

Хоча дистанційне зондування, ГІС та інші технології можуть

сприяти нашому розумінню того, як ми змінюємо планету, вони

3Q4 Основи екології

не в змозі замінити безпосереднє знання довкілля. Навіть коли

інформаційні технології допомагають нагромаджувати бази

даних про стан довкілля та з'єднувати людей, вони можуть і

роз'єднувати людей з навколишнім світом.

Той час, що проведений за комп'ютером у співпраці з дале-

кими колегами за допомогою електронної пошти або у розмо-

вах стільниковим телефоном, — це час, що не був проведений у

спілкуванні віч-на-віч або у взаємодії з природою. Недавнє

дослідження встановило зв'язок між надмірним використан-

ням Інтернет і депресією, підтверджуючи тим самим, що елек-

тронне спілкування не зможе замінити час, витрачений на

налагодження особистих відносин.

Інформаційні технології не тільки формують наш світо-

гляд, але також, підсилюють наші можливості змінити світ. Ми

відповідальні за використання цих засобів для того, щоб збу-

дувати здоровіше і справедливіше майбутнє.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. У чому полягає сутність управління в царині охорони навко-

лишнього природного середовища?

2. Які основні функції екологічного управління?

3. Назвіть спеціальні функції державного екологічного управ-

ління.

4. Визначте мету та завдання екологічної експертизи. Які прин-

ципи проведення екологічної експертизи?

5. Які об'єкти та форми екологічної експертизи Ви знаєте?

6. У чому полягає різниця між загальним, оперативним та фоно-

вим моніторингом? На скількох рівнях здійснюється моніто-

ринг?

7. Що включає система екологічних нормативів?

8. Дайте визначення гранично допустимої концентрації речовин.

Чим відрізняється ГДК робочої зони і населеного пункту, мак-

симальна разова і середньодобова ГДК?

9. Визначте мету, завдання та об'єкти екологічного аудиту. Які

основні принципи та форми екологічного аудиту?

10. Дайте оцінку ролі екологічної паспортизації підприємств у

визначенні їхнього впливу на навколишнє середовище. Які

зміст і структура екологічного паспорта підприємства?

Розділ 2. Прикладні аспекти екології ЗО5

Ц. Які нормативно-правові акти складають систему екологічного

законодавства України?

12. Які завдання законодавства про охорону природного середо-

вища?

13. Які повноваження покладено на Міністерство екології та при-

родних ресурсів?

14. Визначте основні типи територій та об'єктів природно-запо-

відного фонду України та їхнє значення.

15. Які спеціальні функції характерні для системи корпоратив-

ного екологічного управління?

16. У чому полягає суть екологічного маркетингу, лізингу та інжи-

нірингу?

17. У чому полягають суть і роль екологічного страхування та еко-

логістики?

18. У чому полягає особливість інформаційної системи екологіч-

ного управління?

19. Які функції виконують природні кадастри?

20. У чому полягає суть ГІС-технологій? Назвіть сферу їхнього

застосування.

ТЕМИ ДЛЯ ДОПОВІДЕЙ, РЕФЕРАТІВ

1. Завдання законодавства про охорону навколишнього природ-

ного середовища, принципи та об'єкти правової охорони

довкілля.

2. Екологічні права та обов'язки громадян.

3. Повноваження органів управління у сфері охорони навко-

лишнього природного середовища.

4. Законодавство України про екологічну експертизу.

5. Законодавство України про екологічний аудит.

6. Законодавство України про природно-заповідний фонд.

7. Органи державного екологічного управління.

8. Нормування забруднювачів у повітрі, ґрунті. Нормування

забруднювачів водних об'єктів.

9. Екологічна паспортизація потенційно небезпечних об'єктів,

відходів, земельних ділянок, водних об'єктів, міст, радіаційно-

екологічні паспорти тощо.

Ю. Природоохоронні території України.

11. Екологічна експертиза, її сутність, мета і завдання.

ЗО6 Основи екології

12. Значення екологічної експертизи в поліпшенні екологічної

ситуації в Україні.

13. Використання інформаційних технологій для довкілля.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Білявський Г.О., Бутченко Л.І., Навроцький В.М. Основи еко-

логії: теорія і практика: Навч. посіб. — К.: Лібра, 2002.

2. Вронский В.А. Прикладная екология: Учебное пособие. — Рос-

тов-на-Дону: Феникс, 1996.

3. Екологічне управління: Підручник/ В.Я. Шевчук, Ю.М. Сатал-

кін, Г.О. Білявський та ін. — К.: Либідь, 2004. — 432 с

4. Екологія: Навч.-метод, посібник для самостійного вивчення

дисципліни. - К: КНТУ, 1999.

5. Закон України від 26 червня 1991 р. №1268-ХП ≪Про охорону

навколишнього природного середовища≫

6. Закон України від 1 червня 2000 р. №1775-111 ≪Про ліцензу-

вання певних видів господарської діяльності≫.

7. Закон України від 9 лютого 1995 р. №45/ 95-ВР ≪Про еколо-

гічну експертизу≫.

8. Закон України від 24 червня 2004 p. №1862-IV ≪Про екологіч-

ний аудит≫.

9. Закон України від 21 вересня 2000 р. №1989-111 ≪Про форму-

вання національної екологічної мережі≫.

10. Конституція України. — К.: Юрінком, 1996.

11. Костецький В.В. Екологія перехідного періоду: держава, право,

економіка (економіко-правовий механізм охорони навколиш-

нього природного середовища в Україні). — К., 2001.

12. Мусієнко М.М., Серебряков В.В., Брайон О.В. Екологія. Охорона

природи: Словник-довідник. — К: Т-во ≪Знання≫, КОО, 2002.

13. Потіш А.Ф., Медвідь В.Г, Гвоздецький О.Г., Козак З.Я. Екологія:

основи теорії і практикум: Навч. посіб. — Л.: Новий світ-2000;

Магнолія плюс, 2003.

14. Стан світу 2000/ Л. Браун та ін. Пер. з англ.: ВГО ≪Україна.

Порядок денний на XXI століття≫ та Інститут сталого роз-

витку. — К: Інтелсфера, 2000.

15. Яремчук І.Г Економіка природокористування. — К: Пошу-

ково-видавниче агентство ≪Книга пам'яті України≫; Видавни-

чий центр ≪Просвіта≫, 2000.

Розділ ______________2. Прикладні аспекти екології ЗО7