Тема 2.3 Економічний механізм забезпечення охорони навколишнього природного середовища

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні знати:

- основні моделі еколого-економічного розвитку;

- особливості техногенного типу економічного розвитку;

- концепцію та критерії сталого або збалансованого розвитку;

- предмет, об'єкт та основні завдання економіки природо-

користування;

- економічні методи управління процесом природокорис-

тування;

- концепції економічної оцінки природних ресурсів;

- види платежів за ресурси;

- методи визначення економічних збитків від забруднення

навколишнього середовища;

- основи плати і розрахунки платежів за забруднення

навколишнього середовища;

- економічні напрями природоохоронної діяльності.

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні вміти:

- визначати критерії сталого розвитку;

- розрізняти заохочувальні, регулятивні та каральні еконо-

мічні методи управління процесом природокористування;

- визначати структуру показників, які дають змогу оцінити

економічні збитки від забруднення навколишнього сере-

довища;

- виконувати розрахунки для визначення економічного

збитку від забруднення довкілля;

- розраховувати розміри платежів за забруднення навко-

лишнього природного середовища.

Ключові ПОНЯТТЯ ТА ТЕРМІНИ

^ техногенний тип економічного S економіка

розвитку; природокористування;

^ основні моделі S нераціональне

еколого-економічного природокористування;

розвитку; S раціональне

^ сталий розвиток; природокористування;

2О2 Основи екології

•/ економічні методи управління

процесом природокористування

(заохочувальні, регулятивні,

каральні);

•S ринкова оцінка природних

ресурсів;

S рентний підхід оцінки

природних ресурсів;

•S диференціальна рента;

•S витратний підхід до оцінки

природних ресурсів;

•S альтернативна вартість

природних ресурсів;

•S концепція загальної

економічної вартості

природних ресурсів;

•S економічні збитки;

•S платежі за забруднення довкілля;

•S фонди охорони

навколишнього

природного середовища

Економічні заходи забезпечення охорони навколишнього

природного середовища передбачають:

- взаємозв'язок усієї управлінської, науково-технічної та

господарської діяльності підприємств, установ та орга-

нізацій з раціональним використанням природних

ресурсів та ефективністю заходів з охорони навколиш-

нього природного середовища на основі економічних

важелів;

- визначення джерел фінансування заходів щодо охорони

навколишнього природного середовища;

- встановлення лімітів на використання природних ресур-

сів, на скиди забруднюючих речовин у навколишнє при-

родне середовище та на утворення і розміщення відходів;

- встановлення нормативів збору і розмірів зборів за вико-

ристання природних ресурсів, викиди і скиди забрудню-

ючих речовин у навколишнє природне середовище, на

утворення і розміщення відходів та інші види шкідливого

впливу;

- надання підприємствам, установам і організаціям, а та-

кож; громадянам податкових, кредитних та інших пільг

при впровадженні ними маловідхідних, енерго- і ресурсо-

зберігаючих технологій та нетрадиційних видів енергії,

здійсненні інших ефективних заходів щодо охорони

навколишнього природного середовища;

- відшкодування в установленому порядку збитків, завда-

них порушенням законодавства про охорону навколиш-

нього природного середовища.

Розділ 2. Прикладні аспекти екології 2Q3

2.3*1* Основні моделі еколого-економїчного

розвитку

Техногенний тип економічного розвитку. В основі будь-

якого економічного розвитку закладено три фактори еконо-

мічного росту:

- трудові ресурси,

- штучно створені засоби виробництва,

- природні ресурси.

Останнім часом екологічний фактор став усе більше обмежу-

вати економічний розвиток.

Сучасний тип еколого-економічного розвитку економіки

можна визначити як техногенний тип економічного розвитку.

Характерними рисами техногенного типу розвитку є швидке

використання невідновлюваних видів природних ресурсів

(насамперед, корисних копалин) і надмірне використання від-

новлюваних ресурсів (ґрунтів, лісів та ін.) зі швидкістю, яка

перевищує можливості їхнього відновлення. При цьому завда-

ється значна економічна шкода, а саме: деградація природних

ресурсів і забруднення навколишнього середовища внаслідок

людської діяльності.

Варто зазначити, що до 70-80-х років XX століття основну

увагу в економічній теорії і на практиці приділяли двом фак-

торам економічного росту — праці і капіталу. Природні ресурси

передбачались невичерпними, рівень їхнього споживання

щодо можливостей їхнього відтворення і запасів не розгля-

дався. Поза увагою залишались і наслідки економічного роз-

витку у вигляді різних забруднень, деградації навколишнього

середовища та ресурсів. Не вивчався і зворотний вплив, зво-

ротні зв'язки між екологічною деградацією та економічним

розвитком, станом трудових ресурсів, якістю життя населення.

Цільову функцію такої економіки можна визначити словами

І. Мічуріна: ≪Не потрібно чекати милостині від природи, взяти

її у неї — наше завдання≫.

Існують різні моделі техногенного типу розвитку. Сьогодні в

Цій сфері є значна кількість концепцій та теорій. Деякі з них

наведено в таблиці 2.3.1.

Варто підкреслити, що деяким країнам вдалося досягти

певної екологічної стабілізації, однак якісного поліпшення не

2О4 Основи екології

відбулось. Це пояснюється тим, що головними вважаються

інтереси економіки, максимальне збільшення виробництва,

широке використання досягнень науково-технічного прогресу

з метою більш повного задоволення людських потреб. У цих

умовах природоохоронна діяльність, витрати на охорону

навколишнього середовища уявляються як дещо суперечливе

економічному росту. Однак урахування екологічного фактора

вже визнається необхідним. Необхідність проведення приро-

доохоронної діяльності базується на положенні про те, що

деградація навколишнього середовища шкодить людині і

затримує економічний розвиток. Однак реальне вирішення

протиріч між; економікою і природою неможливе, про що свід-

чить лавиноподібне наростання екологічних проблем.

Таблиця 2.3.1.

Основні моделі еколого-економічного розвитку

Модель

економічно-

го розвитку

Фронтальна

економіка

Екотопія

Концепція

економічного розвитку

- Природа розглядалась

як необмежене джерело

ресурсів (повітря, води,

ґрунтів, мінеральної

сировини та енергоре-

сурсів), які використо-

вуються людиною як

≪стічна труба≫ для різ-

них промислових та по-

бутових відходів

-У проблемі ≪людина і

природа≫ особливий

акцент надається мо-

ральним, соціальним і

духовним її аспектам

(основа руху ≪зеле-

них≫)

Основні риси концепції

- природні ресурси та екосис-

теми визначались як неви-

черпні;

- співвідношення масштабів

спожитих ресурсів та їхніх

запасів не розглядалося;

- основними чинниками, що

обмежують розвиток, вва-

жалися праця та капітал

- повернення до природи;

- скорочення людської

популяції;

- товарний обмін всередині

регіонів зі спільними

екологічними характе-

ристиками;

- сприяння біологічному

та культурному різнома-

ніттю;

- децентралізоване плану-

вання;

- прості технології

Розділ 2. Прикладні аспекти екології 2О5

Продовження таблиці 2.3.1

1

Концепція

охорони

навколиш-

нього

природного

середовища

Концепція

помірного

розвитку

економіки

2

- Система впровадження

природоохоронних

принципів та реалізація

екологічного законо-

давства в галузі приро-

докористування

- Задоволення потреб

нашого суспільства в

природних ресурсах з

урахуванням потреб

майбутніх поколінь

3

- плата за забруднення;

- оцінка соціальної вартості

забруднення;

- розвиток виробництва на

основі чистих технологій;

- встановлення плати за при-

родні ресурси тощо.

- поступова стабілізація рів-

ня виробництва;

- принципова зміна ставлен-

ня до ресурсів — перехід до

їхнього раціонального ви-

користання.

Екологізація виробництва та споживання, усієї економіч-

ної системи — обов'язкова умова успішного вирішення еколо-

гічних проблем, запобігання екологічної катастрофи.

І в цьому легко переконатися. Падіння внутрішнього вало-

вого продукту в Україні становило 3%, а втрати його через

забруднення навколишнього середовища та неефективне при-

родокористування досягли 10%. В економічно розвинених кра-

їнах вже давно зрозуміли: треба примирити два чинники — еко-

логію та економіку. Прикладом того, як молена відрегулювати

відносини ≪економіка-екологія≫, єісторія відродження річки

Рейн у Німеччині. Інтенсивна експлуатація цієї водної артерії

призвела до того, що води Рейну не лише не можна було пити, а

й використовувати без величезних додаткових витрат у вироб-

ництві. Була розроблена така система податків, що плата за

забруднення набагато перевищувала вартість очисних споруд.

У Рейн повернулася риба. Сьогодні багато підприємців у Німеч-

чині розуміють: дбати про довкілля вигідно. Більше того, став-

лення до природи є частиною їхнього іміджу. Чиста й гарна

територія біля кафе чи магазину — складова бізнесу, адже до

такого господаря покупці приходять частіше. І ще один приклад

взаємозв'язку екології та економіки. Оцінюючи роботу підпри-

ємства, необхідно враховувати не лише прибутки, які отримає

Це підприємство внаслідок виробничої діяльності, але й збитки

(обов'язкові від'ємні екологічні ефекти). Бо якщо підприємство

£Ю6 Основи екології'

отримало 100 тисяч гривень прибутку, а буде потрібно 180 тисяч

гривень, щоб очистити забруднені повітря, воду, ґрунти, то під-

приємство може і збагатіє, а довкілля втратить.

Таким чином, потрібна зміна техногенного типу розвитку

на сталий тип розвитку.

2.3*2. Концепція сталого розвитку

Наприкінці 80-х років XX століття в закордонній літера-

турі в галузі економіки та екології, соціології, політології і

права, а також і в інших гуманітарних науках, широке розпо-

всюдження отримав термін ≪сталий розвиток≫ (sustainable

development), яким позначався соціально-економічний і еко-

логічний розвиток, спрямований на збереження миру на всій

планеті, на розумне задоволення потреб людей при одночас-

ному поліпшенні якості життя сьогоднішніх і майбутніх поко-

лінь, на раціональне використання ресурсів планети і збере-

ження природного середовища.

У 1983 році було створено ≪Міжнародну комісію ООН з

навколишнього середовища та розвитку≫. її очолила прем'єр-

міністр Норвегії Гру Харлем Брундтланд. У 1987 році комісія

представила доповідь ≪Наше спільне майбутнє≫, в якій широко

застосовувалось поняття ≪сталий розвиток≫. Уявлення про

сталий розвиток, розроблені цією комісією, було покладено в

основу документів, які було прийнято на Міжнародній кон-

ференції з навколишнього середовища та розвитку в 1992 році

в Ріо-де-Жанейро. Центральні документи, які було прийнято

на цій конференцій, такі:

- Порядок денний на XXI століття;

- Програма дій ООН;

- Декларація щодо навколишнього середовища та роз-

витку;

- Заява про принципи щодо лісів;

- Рамкова конвенція про зміну клімату під впливом газів,

які викликають парниковий ефект;

- Конвенція про збереження біологічного різноманіття.

Ці історичні документи охоплюють різні аспекти сталого

розвитку. В українському варіанті поряд з терміном ≪сталий

розвиток≫ вживається термін ≪збалансований розвиток≫.

Розділ 2. Прикладні аспекти екології ЭО7

Отже, економіка може бути екологічно сталою (збалансова-

ною) лише тоді, коли вона підпорядкована принципам сталості

— принципам, коріння яких сягає екологічної науки. За сталої

економіки вилов риби не перевищує відтворювальні можли-

вості промислових зон, кількість викачаної з-під землі води не

перевищує відновлення запасів підземних вод, ерозія ґрунтів

не перевищує природних темпів ґрунтоутворення, вирубка

дерев не перебільшує насадження нових, а викиди сполук кар-

бону в атмосферу не перевищують здатності біосфери зв'язу-

вати вуглекислий газ. Стала або збалансована економіка не

знищує види рослин і тварин швидше, ніж: створює нові.

Зрозуміло, що в основі нової економіки повинен бути прин-

цип, який передбачає перехід від одноразових витрат природних

ресурсів до витрат, основаних на використанні відновлюваних

джерел енергії і на постійному повторному використанні мате-

ріалів та переробці промислових відходів. Це економіка з вико-

ристанням сонячної енергії, з переважним застосуванням вело-

сипедів і залізниць для пересування людей, економіка, в якій

енергія, вода, земля і матеріали будуть використовуватись наба-

гато ефективніше і раціональніше, ніж це робиться сьогодні.

Останнім часом прийшло розуміння необхідності доко-

рінної зміни економічних уявлень у напрямі врахування еко-

логічного фактора.

Компанії всього світу починають використовувати кон-

цепцію, відому під назвою ≪екоефективність≫. Вона передбачає

максимізацію випуску продукції при мінімізації, а в деяких ви-

падках і повному припиненні промислових забруднень. Ці прин-

ципи можуть лягти в основу ≪нової промислової революції≫.

Ознаки нової економіки можна побачити у рішеннях,

прийнятих нещодавно корпораціями та урядами. Окрім

нафтових компаній, які вкладають великі кошти в дослід-

ження способів використання енергії вітру і сонячної енергії,

у напрямі підтримки екологічної сталості рухаються й інші

фірми. Наприклад, найбільша лісозаготівельна компанія в

Британській Колумбії МасМШап Bloedel відмовляється від

суцільного вирубування дерев і замінює його вибірковим.

Білл Форд, який зайняв в кінці 1998 р. посаду голови Ford

Motor Company, оголосив себе ≪пристрасним захисником

2О8 Основи екології'

природи≫ і прогнозує зникнення двигуна внутрішнього згорання,

який популяризував його прадід на початку XX століття.

Щодо урядового рівня, то Коста-Ріка планує до 2010 р.

виробляти всю електроенергію, використовуючи відновлю-

вані джерела, а уряд Данії заборонив будівництво електро-

станцій, які працюють на вугіллі. Китай заборонив лісозаго-

тівлю у верхів'ях басейнів річок ЯнцзиіХуанхе, там вважають,

що дерево, яке росте, коштує втричі дорожче, ніж те, яке

стало ≪діловою деревиною≫. Але найцікавішим є той факт,

що Німеччина планує провести велику податкову реформу,

знизивши податки і підвищивши податок на енергію.

Це лише окремі приклади, які показують, що деякі компа-

нії і країни починають замислюватися про екологічно ста-

лий розвиток у майбутньому і продумувати кроки для його

забезпечення.

Зараз в літературі є досить багато визначень сталого роз-

витку. Найпоширенішим є визначення, яке в доповіді комісії

подала леді Брундтланд ≪Наше спільне майбутнє≫:

Сталий розвиток. — це такий роз виток, який задовольняє

потреби сьогодення, але не ставить під загрозу здатність

майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби.

Центральне місце в понятті сталого розвитку займає проб-

лема обліку довготривалих екологічних наслідків економічних

рішень, які приймаються сьогодні. Необхідна мінімізація нега-

тивних екологічних наслідків для наступних поколінь. Немож-

ливо жити за рахунок своїх дітей і онуків, неможливо витра-

чати природні ресурси лише для себе. Отже, проблема

екологічних обмежень, компромісу між поточним і майбутнім

споживанням має стати основною при розробці соціально-еко-

номічної стратегії розвитку на тривалу перспективу для будь-

якої країни.

Як показує історія людства, радикальні економічні зміни

останніх років, проекти і заходи, які здійснюються відповідно

до природних закономірностей, через тривалий час виявля-

ються економічно ефективними. І навпаки, економічні про-

екти, які приносять швидку і значну вигоду, але здійсню-

ються без урахування довготривалих екологічних наслідків,

у перспективі зазвичай виявляються збитковими. Тобто для

Розділ 2. Прикладні аспекти екології 2О9

тривалого інтервалу часу є правильним простий принцип:

≪що екологічне, те економічне≫.

Можна виділити чотири критерії сталого розвитку на

довготривалу перспективу (цей підхід базується на класифіка-

ції природних ресурсів і динаміці їхнього відтворення), а саме:

- кількість відновлюваних природних ресурсів (земля, ліс

та ін.) або їхня здатність продукувати біомасу мають при-

наймні не зменшуватись із часом, тобто повинен бути

забезпечений режим простого відтворення (наприклад,

для земельних ресурсів це означає збереження площі

цінних сільськогосподарських угідь або у випадку змен-

шення їхньої площі збереження рівня виробництва про-

дукції землеробства, кормового потенціалу земель для

сільськогосподарських тварин тощо);

- максимально можливе вповільнення темпів вичерпання

запасів невідновлюваних природних ресурсів (наприклад,

корисних копалин) з перспективою заміни їх у майбут-

ньому на невичерпні види ресурсів (наприклад, часткова

заміна нафти, газу, вугілля на альтернативні джерела

енергії — сонячну, вітрову та ін.);

- можливість зведення до мінімуму відходів на основі впро-

вадження маловідхідних, ресурсозберігаючих технологій;

- забруднення навколишнього середовища (як сумарне,

так і за видами) в перспективі не повинне перевищувати

його сучасний рівень (≪нульового≫ забруднення очікувати

нереально).

Ці критерії (їх може бути й більше) потрібно враховувати у

процесі розробки концепції сталого або збалансованого роз-

витку, їх урахування дасть змогу зберегти навколишнє середо-

вище для наступних поколінь і не погіршити екологічні умови

проживання.

Узагалі існує багато сценаріїв розвитку людства щодо ство-

рення суспільства сталого розвитку. Усе їхнє різноманіття

можна звести до трьох основних сценаріїв майбутнього:

- сциентичний (можливість розв'язання будь-яких проблем

за рахунок розвитку науки);

- консерваціоністський (відновлення природи за рахунок

різкого зниження чисельності населення);

g 1 О Основи екології

- центристський (≪золота середина≫ між; двома першими

сценаріями).

Докладніше зупинимось на останньому сценарії. Загальні

риси суспільства сталого розвитку за центристським сценарієм

вже в основному визначились, хоча технологічні аспекти еко-

логізації життя людства поки що не зовсім зрозумілі, а лише

обговорюються. Щоб побудувати світову спільноту сталого або

збалансованого розвитку, необхідно:

- гуманними методами домогтися регулювання росту наро-

донаселення на рівні, який не перевищить підтримуючої

ємності планети (8-12 млрд людей);

- забезпечити продовольчу безпеку людства, тобто захис-

тити його від загрози голоду сьогодні та в майбутньому

(за рахунок компромісної системи сільського господар-

ства при помірному використанні добрив, гербіцидів,

трансгенних рослин та при максимальному розкритті

агроресурсного і біологічного потенціалу агросистем);

- забезпечити людство енергією без виснаження енергоре-

сурсів і забруднення середовища, яке супроводжує отри-

мання і транспортування енергоносіїв та енергії (зміша-

ний тип енергетики: 30% за рахунок нетрадиційних

джерел, решта — за рахунок традиційних зі збільшенням

частки атомної енергетики при використанні безпечних

ядерних реакторів і замкненого паливного циклу; перехід

на енергозберігаючі технології у всіх сферах діяльності);

- забезпечити невиснажливе використання сировинних

ресурсів для промисловості (широке впровадження ре-

цикл інгу);

- припинити скорочення біологічного різноманіття (частка

природоохоронних територій повинна бути не нижче

30%);

- різко знизити рівень забруднення середовища за рахунок

≪екологізації≫ промисловості і сільського господарства;

- подолати споживчий підхід (в першу чергу в країнах

≪золотого мільярду≫) і тим самим знизити тиск людини на

природу;

- різко підвищити рівень міжнародного співробітництва в

галузі охорони навколишнього середовища.

розділ 2. Прикладні аспекти екології 2 1 1

Всі ці економічні за своєю природою заходи повинні поєд-

нуватися з екологічною освітою і вихованням, формуванням у

кожного мешканця планети екологічного світосприйняття і

соціальної активності в розв'язанні питань охорони навко-

лишнього середовища.

Можна сказати, що при конкретизації шляхів до суспіль-

ства сталого розвитку людство навчиться екологічному устрою

життя, альтернативою якому є глобальна екологічна криза.

На жаль, за роки, які пройшли після Ріо, помітно просуну-

тись по шляху сталого економічного розвитку не вдалося,

тим не менш дещо зроблено.

Рамкова конвенція щодо зміни клімату діє з 1994 року. Під

нею підписались 165 країн, однак більшість розвинутих країн

не змогли знизити викиди парников их газів до рівня 1990 року.

В 1997 році в Кіото (Японія) узгоджений Протокол до цієї

конвенції, який передбачає, що розвинені країни до 2008-

2012 рр. зменшать викиди шести видів парникових газів у

середньому на 5% щодо рівня 1990 року. Він вступить в дію

тоді, коли його ратифікують 55 розвинутих країн, на долю

яких в 1990 році припадало 55% світових викидів.

Конвенція про різноманіття ратифікована 183 країнами і

діє з 1994 року. Прийнятий в 2000 році як доповнення до неї

Картахенський протокол про біобезпеку регламентує

використання біотехнологій та транскордонне переміщення

генетично модифікованих організмів.

До Конвенції з боротьби щодо спустелювання, яка діє з

1997 року, приєдналось 179 країн.

Конвенція про збереження рибних запасів вступила у дію

в 2000 році. Враховуючи, що на узбережжі живе понад 1 млрд

чоловік і 80% забруднення морів здійснюється від наземних

джерел, ООН у 1995 році прийняла Програму захисту морів

від наземної діяльності.

Базельська конвенція про транскордонне перевезення

небезпечних відходів діє з 1989 року (ратифікована 121

країною). Однак до сьогодні за рік кордони перетинають

близько 4 млн. т токсичних речовин. У 1995 році Конвенція

доповнена положенням, яке забороняє вивезення токсичних

відходів у країни, які розвиваються. В 2001 році прийнято

212 Основи екології

Стокгольмську конвенцію про стійкі органічні забруднювачі,

яка забороняє використання ≪брудної дюжини≫ хімікатів.

Монреальський протокол щодо речовин, які руйнують

озоновий шар, який вступив у дію в 1987 році, дав змогу зни-

зити їх використання з 1,1 млнт у 1986 р. до 156 тис. т у

1998 році.

При комісії ООН зі стійкого розвитку діє Форум щодо

проблем лісів.

2.3≪3> Наукові категорії природокористування

Виходячи з вищесказаного, виникла нагальна потреба в

формуванні наукової дисципліни, яка б займалась економіч-

ними аспектами взаємодії суспільства і природи. Спочатку її

називали ≪біоекономіка≫, ≪еконологія≫, ≪економічна екологія≫,

≪екологічна економіка≫ тощо. Сьогодні цю дисципліну ми нази-

ваємо ≪економіка природокористування≫.

Економіка природокористування — це розділ екології, в

якому вивчаються питання економічної оцінки природних

ресурсів; шкода від забруднення навколишнього середовища

та завдані збитки в грошовому виразі; негативні явища, що

виникають від забруднення навколишнього середовища; проб-

леми ефективного використання природних ресурсів.

Природокористування може бути раціональним і нераціо-

нальним.

Природокористування — це сукупність усіх форм експлуатації

природно-ресурсного потенціалу й заходи щодо його збереження

Раціональне приро-

докористування — це

високоефективне,

екологічно обґрунто-

ване господарювання,

спрямоване на

забезпечення умов

існування людства й

стабільного одержан-

ня матеріальних благ.

Нераціональне природокористуван-

ня — це природокористування,

внаслідок якого природа втрачає

здатність до самовідтворення,

самоочищення та саморегулювання,

а також призводить до вичерпання

природних ресурсів, забруднення

довкілля промисловими викидами,

зниження або знищення рекреацій-

них і естетичних якостей природи.

Розділ 2. Прикладні аспекти екології 213

Предметом економіки природокористування є дослідження

еколого-економічних відносин та їхніх наслідків, які виника-

ють у процесі виробництва та відтворення природних ресурсів.

Об'єктом економіки природокористування є різномасштабні

екологічні системи природного та виробничого характеру.

Основні завдання економіки природокористування:

- визначення специфічних особливостей прояву економіч-

них законів при використанні природних ресурсів;

- визначення впливу науково-технічного прогресу на темпи

й показники використання природних ресурсів, на навко-

лишнє середовище;

- дослідження сучасного стану й забезпеченості країни

різними видами природних ресурсів, розв'язання проб-

леми їхнього відтворення й охорони;

- розробка методів економічного оцінювання мінеральних,

водних, земельних та інших природних ресурсів, а також;

визначення реальних втрат від нераціонального їх вико-

ристання;

- розробка методів економічного обґрунтування способів

найефективнішого використання природних ресурсів і

охорони довкілля;

- визначення збитків, заподіяних економіці держави галузі

та ін. через нераціональне природокористування;

- визначення розміру витрат, необхідних для ліквідації

наслідків негативних впливів на довкілля;

- розробка економічного механізму управління природоко-

ристуванням і охороною навколишнього природного середо-

вища, способів стимулювання природоохоронної діяльності.

Розглянемо основні блоки питань, які вивчає економіка

природокористування (табл. 2.З.2.)

Таблиця 2.3.2

Основні блоки питань економіки природокористування

Питання економіки

природокористування

Оцінка природних ресурсів, пошук еко-

номічних механізмів досягнення їх най-

раціональнішого використання

Приклади

Різні форми плати за ресур-

си

214 Основи екології

Продовження таблиці 2.3.2

1

Пошук економічних механізмів досягнен-

ня найраціональнішого використання

природних ресурсів

Виявлення негативного впливу господар-

ської діяльності на довкілля

Створення економічного механізму ре-

гулювання взаємодії людини та довкілля

або відновлення деградованої природи

Управління природокористуванням, тоб-

то співвідношення економічних та інших

методів регулювання процесом природо-

користування

2

Прогресивні технології, без-

відходне виробництво та

ін.

Забруднення і пряме руй-

нування, тобто зміна умов

природного середовища —

оцінка збитків

Плата за забруднення,

штрафні санкції тощо

Аналіз реальної ситуації,

що склалася у тій чи іншій

галузі, розробка заходів на

перспективу

Таким чином, економіка природокористування висвітлює

дві групи пов'язаних між собою питань:

- як економнііие та ефективніше використовувати при-

родні ресурси;

- які методи запобігання забрудненню довкілля або змен-

шення його є економнішими та ефективнішими.

Економічні методи управління процесом природокористу-

вання — найпоширеніші та найефективніші. У загальному

вигляді вони представлені в табл. 2.З.З.

Таблиця 2.3.3

Економічні методи управління процесом природокористування

Методи

Регулятивні

Заохочувальні

Приклади

- платежі за ресурси;

- податки за забруднення навколишнього середо-

вища

- інвестиції на охорону природи;

- надання пільг в оподаткуванні підприємств;

- надання на пільгових умовах позичок для реаліза-

ції проектів щодо забезпечення раціонального при-

родокористування;

- звільнення від оподаткування фондів охорони до-

вкілля;

Розділ 2. Прикладні аспекти екології 215

Продовження таблиці 2.3.3

1

Каральні

2

- передача частини коштів позабюджетних фондів

охорони довкілля на договірних умовах підприєм-

ствам для вживання заходів щодо гарантованого

зниження викидів і скидів забруднювачів, на роз-

виток екологічно безпечних технологій та вироб-

ництв

- штрафні платежі за забруднення;

- штрафні платежі за понаднормове використання

сировини, палива, енергії тощо

2.3'4. Економічна оцінка природних ресурсів

Важливим напрямом у поліпшенні охорони природи і вико-

ристання природних ресурсів є визначення адекватної ціни,

або економічної оцінки природних ресурсів і природних

послуг.

Навколишнє середовище виконує три функції:

- забезпечення природними ресурсами;

- асиміляція відходів і забруднень;

- забезпечення людей природними послугами, такими як

рекреація, естетичне задоволення та ін.

Ці функції можуть бути також; представлені як компоненти

однієї основної функції навколишнього середовища — функції

життєзабезпечення.

Реальні ціни природних ресурсів можуть стати ефектив-

ними важелями в ринковому механізмі. їхнє неврахування при

нераціональному природокористуванні на підприємствах приз-

веде до погіршення виробничих показників, що відіб'ється на

фінансових результатах.

Урахування ціни ресурсів дасть змогу більш обґрунтовано

визначити економічну ефективність альтернатив розвитку.

Так, зараз широко розповсюджена думка про електричну енер-

гію, яка виробляється на ГЕС, як про найдешевший вид енергії

порівняно з тепловими та атомними електростанціями. Однак

при будівництві та експлуатації ГЕС ніколи не враховувалась

ціна багатьох тисяч гектарів затоплених земель. До того ж, це

цінні родючі угіддя. Економічна оцінка затоплених земель ста-

новить значну частину суми витрат на самі станції. У зв'язку з

g 1 6 Основи екології

цим як при новому будівництві, так і при реконструкції ГЕС

може виявитись економічно ефективним створення багатогре-

бельних систем, захисних дамб, обвалування водосховищ для

зменшення затоплених площ, що звичайно підвищить ціну

електроенергії.

Неадекватна оцінка природних ресурсів призводить до

заниження ефектів від екологізації економіки, переходу до

сталого ресурсозберігаючого розвитку. Багатьма млрд дола-

рів можна оцінити щорічні втрати нафти, деградованої землі,

лісу, різних корисних копалин та ін. Однією з найважливіших

причин втрат природних ресурсів, збільшення природоєм-

ності економіки стало зношення обладнання, яке перевищує

всі допустимі нормативи. В умовах тривалої експлуатації

такого обладнання різко збільшується вірогідність екологіч-

них катастроф.

Отже, при адекватному екологічному врахуванні екологіч-

ного чинника ефективність ресурсозбереження виявляється

набагато вищою від нарощування природоємності економіки,

що довів економічний розвиток розвинених держав.

Таким чином, системою оцінки природних ресурсів є сис-

тема централізовано встановлених народногосподарських

нормативів еколого-економічног ефективності експлуатації

природних об'єктів.

Як об'єкти економічної оцінки розглядаються окремі при-

родні ресурси та об'єкти природокористування.

Як оцінити природні ресурси, природні послуги? Як оці-

нити гарний ландшафт? Як точно виміряти економічну цін-

ність унікальної квітки або пташки? Звичайно, це неможливо.

Для багатьох природних благ і послуг немає традиційних рин-

ків, стандартних попиту і пропозиції. Тут дуже важливим

моментом є економічне намагання врахувати наслідки рішень,

які приймаються, стадія попереднього збору інформації та її

аналіз для наступного прийняття рішень. Чим вище еконо-

мічна цінність природних об'єктів, тим більша вірогідність

того, що прийняті економічні рішення, втілені в різних проек-

тах та програмах, будуть екологічно збалансованими, будуть

враховувати пріоритети охорони навколишнього середовища

й економії природних ресурсів.

Розділ 2. Прикладні аспекти екології Э "І ~7

Серед наявних підходів до визначення економічної цінності

природних ресурсів і природних послуг, які дають змогу отри-

мати конкретну оцінку, можна виділити ті, що базуються на:

- ринковій оцінці;

- ренті;

- витратному підході;

- альтернативній вартості;

- загальній економічній цінності (вартості).

Не всі ці підходи остаточно розроблені, в них є протиріччя,

однак на їхній основі можна хоча б наближено оцінити еконо-

мічну вартість природи. Окрім того, вони в багатьох питаннях

перетинаються.

Розглянемо основні риси цих підходів.

Важливою ознакою ринку є його можливість забезпечити

найкраще використання різних ресурсів завдяки ціновим сиг-

налам про їхню дефіцитність. Ринкова оцінка нафти, газу, лісу

та інших природних ресурсів, її зміни дають змогу регулювати

ефективність їхнього використання. Однак деградація навко-

лишнього середовища, виснаження природних ресурсів, над-

мірне забруднення свідчать про недоліки ринкового механізму.

Ціни, що склалися на ≪природних≫ ринках, часто дають непра-

вильну картину справжньої цінності природних благ, не відо-

бражають реальних витрат і вигід використання екологічних

факторів. У результаті складається неадекватна оцінка дефі-

цитності ресурсів, величин попиту і пропозиції, що дає зани-

жені стимули для ефективного використання природних

ресурсів і охорони навколишнього середовища.

Отже, традиційний ринок дає змогу більш-менш задовільно

оцінити тільки одну функцію навколишнього середовища —

забезпечення природними ресурсами, а дві інші важливі еко-

системні функції життєзабезпечення — асиміляція відходів і

забруднень, забезпечення людей природними послугами

(рекреація, естетичне задоволення та ін.) — не знаходять свого

адекватного відображення в ринковій системі.

Для рентного підходу важливий насамперед факт обмеже-

ності та унікальності ресурсів. Зазвичай під економічною рен-

тою визначається ціна (або орендна плата) за користування

природними ресурсами, кількість яких (запаси) обмежені.

218 Основи екології

Іншими словами, рента має місце при обмеженості природних

ресурсів. У цьому випадку попит виступає єдиним дієвим фак-

тором, який визначає ренту, при пасивній пропозиції. Часто

говорять про рентний дохід власника ресурсів, який утворю-

ється від їхньої експлуатації. Особливо часто рентний підхід

використовується при оцінці земельних ресурсів. Принципова

формула ціни землі Р в цьому випадку така:

P-R

г'

де R — величина річної ренти;

г — коефіцієнт (зазвичай менше за одиницю, і його вели-

чина часто корелюється з банківським кредитним відсотком).

Таким чином, ціну землі можна порівняти з рівним за величи-

ною грошовим капіталом, який помістили в банк і який при-

носить щорічний дохід у вигляді відсотка, що дорівнює вели-

чині ренти.

У теорії виділяється також: диференційна рента, яка засто-

совується завдяки різній якості природних ресурсів. Ресурс

кращої якості (більш родюча земля, якісна нафта, порода з

високим вмістом руди та ін.) дає змогу при інших рівних умо-

вах (кваліфікація кадрів, обладнання і технології) отримувати

значно кращі економічні результати порівняно з більш бід-

ними природними ресурсами.

Аналогічний ефект дають розташування і транспортний

чинник. Місцезнаходження і транспортна близькість

визначають високу ціну сільськогосподарських земель, розмі-

щених поблизу міст, навіть у випадку їхньої невисокої родю-

чості. Різниця в отриманих результатах при різній якості

природних благ та їхнього розташування становить основу

диференціальної ренти і визначає її величину.

Досить зрозумілий і очевидний витратний підхід до оцінки

природних ресурсів. Витрати на підготовку та використання

природних ресурсів можна прийняти за основу при визначенні

ціни ресурсу. Витратний підхід широко використовується для

оцінки вартості відтворення природного блага при його втраті

або деградації. У цьому випадку розраховуються потенціальні

витрати, необхідні на заміщення втраченого або пошкодже-

ного ресурсу ідентичним у цьому чи альтернативному місці.

Розділ 2. Прикладні аспекти екології 219

Наприклад, якщо внаслідок добування корисних копалин

вилучається або руйнується родючий шар ґрунту, мінімальною

економічною оцінкою втраченого або деградованого ґрунту

будуть витрати на відновлення родючості цієї ділянки (рекуль-

тивація) або підвищення родючості іншої ділянки для компен-

сації втрати першої ділянки. Подібний підхід може бути вико-

ристаний і для оцінки рідкісних видів тварин і рослин:

сумуються всі види витрат на відновлення та нормальне існу-

вання цього виду.

Незважаючи на простоту і можливість широкого викорис-

тання, витратний підхід містить у собі принципове протиріччя:

чим кращий за якістю природний ресурс, тим меншу оцінку

відповідно до витратної концепції він отримає. Так, найкраща

в світі земля — чорнозем — в Україні потребує менше витрат

на підготовку і використання в сільському господарстві, ніж

аналогічна за розмірами ділянка, яка знаходиться десь на пів-

ночі і потребує додаткового розчищення від кущів, каміння,

планування і таке ін. Аналогічна ситуація і для родовищ нафти,

газу, руд, які знаходяться ближче до поверхні, порівняно з

родовищами цих природних ресурсів, які знаходяться глибоко

від поверхні, у складних умовах видобування. Виявляється

парадокс: чим вища якість ресурсу, чим його легше експлуату-

вати, тим менше витрат для цього потрібно, а значить, і менша

його економічна оцінка. Це протиріччя істотно обмежує вико-

ристання витратного підходу до економічної оцінки природи.

Концепція альтернативної вартості (втрачена вигода) —

одна з основних в економічній теорії. В економіці природоко-

ристування альтернативні вартості дають змогу оцінити при-

родний об'єкт, ресурс, які мають занижену ринкову ціну або

взагалі не мають її, через втрачені доходи і вигоди, які можна

було б отримати при використанні цього об'єкта, ресурсу в

інших цілях. Наприклад, альтернативні вартості природоохо-

ронних територій — це вигоди, які втрачають індивідууми або

суспільство через консервації територій. Ці витрати включа-

ють неотримання продукції від природоохоронних територій

(тварини, рослини, деревина). Альтернативні вартості також:

містять вигоди, які могли б бути отримані від альтернативного

використання (розвиток сільського господарства, інтенсивне

22О Основи екології

лісове господарство та ін.). Концепція альтернативної вартості

певною мірою пов'язана з витратною концепцією. Чим менша

альтернативна вартість природного блага, тим менше потрібно

витрат для компенсації економічних втрат від збереження

цього блага. Цей підхід використовується на практиці для

вимірювання ≪вартості збереження≫. Наприклад, якщо буду-

вати промисловий об'єкт в рекреаційній зоні, то зазвичай

вигоди від проекту будівництва не достатньо великі для виправ-

дання втрати унікальної природи певного місця.

Перспективною з точки зору комплексності підходу до оцінки

природи і спроби врахувати не тільки її прямі ресурсні функції,

але й асиміляційні функції, природні послуги, є концепція

загальної економічної цінності (вартості) (ЗЕЦ). Величина

загальної економічної цінності — це сума таких показників:

ЗЕЦ = вартість використання + вартість невикористання =

= вартість використання пряма + вартість використання

опосередкована + можлива вартість + вартість існування.

Загальна структура показника загальної економічної цін-

ності для лісових ресурсів представлена в табл. 2.З.4.

Таблиця 2.3.4

Структура показника загальної економічної

цінності для лісових ресурсів

Загальна економічна цінність (вартість)

Вартість використання

(споживча вартість)

Пряма вартість

використання

Деревина,

лікарські

рослини,

гриби,

ягоди

Мисливство,

рибальство,

туризм

Опосередкована

вартість

Зв'язування

вуглекислого

газу,

водорегуляцгя,

запобігання

ерозії ґрунтів

Рекреаційна

цінність

Вартість невикористання

Можлива

вартість

Використання

в майбутньому

рослинних

ресурсів

Використання

в майбутньому

тваринних

ресурсів

Вартість

існування

Естетична

цінність,

рекреаційна

цінність,

цінність

спадку

Естетична

цінність,

цінність

спадку

Найкраще піддається економічній оцінці вартість використан-

ня. Складніше визначити опосередковану вартість використання.

f Розділ 2. Прикладні аспекти екології 22 "І

S Цей показник часто використовується в глобальному масштабі

(всієї планети) або в досить широкому регіональному аспекті.

Ще складніший для розрахунків показник можливої вар-

тості. Він пов'язаний з консервацією біологічного ресурсу для

можливого використання в майбутньому, тобто мова йде про

майбутнє використання. В цьому випадку можлива вартість —

це скоректована сума прямої та опосередкованої вартості ви-

користання.

Вартість невикористання базується на так званій вартості

існування, яка є спробою економічно оцінити досить тонкі

етичні та естетичні аспекти: естетична цінність природи для

людини, обов'язок зі збереження природи перед майбутніми

поколіннями, цінність спадку і таке ін. Ці вигоди отримуються

лише від знання, що такі товари або послуги існують. Вартість

існування може бути важливою причиною для охорони дикої

природи. Хоча перераховані вище підходи до визначення вар-

тості невикористання або можливої вартості досить умовні, але

найбільш комплексним підходом до визначення економічної

цінності природних ресурсів є підхід на основі загальної еконо-

мічної вартості, який разом з вартістю використання намага-

ється врахувати вартість існування, яка основана на економіч-

ній оцінці складних естетичних та етичних аспектів природи.

Використання цих підходів допомагає підвищити конку-

рентоспроможність природних програм, ефект і вигоди від

їхньої реалізації порівняно з техногенними проектами.

Загалом розрізняють такі види платежів за ресурси:

- платежі за право користуватися природними ресурсами;

- плата за відтворення та охорону природних ресурсів;

- рентні платежі за експлуатацію кращих природних

ресурсів чи за якістю, чи за місцем їхнього розташування

стосовно ринку;

- штрафні платежі за понаднормове використання при-

родних ресурсів;

- компенсаційні платежі за вибуття природних ресурсів із

цільового використання або погіршення їхньої якості,

спричинене діяльністю цих підприємств;

- плата підприємств за використання середовища для роз-

міщення відходів виробництва.

2.2.2. Основи екології

Більш детально й конкретно питання економічної оцінки

природних ресурсів висвітлено в попередній темі (2.2).

2.3.5- Збитки від забруднення навколишнього

природного середовища

До економічних методів управління процесом природоко-

ристування належать також: платеж за забруднення. Плата за

забруднення навколишнього середовища встановлюється за:

- викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонар-

ними та пересувними джерелами забруднення;

- скиди забруднюючих речовин у поверхневі води, терито-

ріальні та внутрішні морські води, а також; у підземні

горизонти, у тому числі скиди, що проводяться підпри-

ємствами через систему комунальної каналізації;

- розміщення відходів у навколишньому середовищі.

Розміри вказаних платежів встановлюються на підставі

лімітів викидів і скидів забруднювачів, що визначаються для

підприємств з урахуванням гранично допустимих викидів і

скидів щодо кожного інгредієнта в тоннах на рік. Ліміти роз-

міщення відходів у навколишньому природному середовищі

визначаються для підприємств як фізичний обсяг відходів за

класамиїхньоїтоксичності.Встановлюють їх органиМіністерст-

ва охорони навколишнього середовища України у формі вида-

чі дозволів на викиди і скиди забруднювачів і розміщення від-

ходів. Ліміти викидів і скидів забруднювачів встановлюються

на рік.

За понадлімітні скиди і викиди забруднювачів і розміщення

відходів (понад ГДВ, ГДС) установлюються штрафні платежі —

підвищений розмір плати порівняно з базовими нормативами

плати.

Платежі за забруднення навколишнього природного сере-

довища перераховуються в таких розмірах:

70% — до позабюджетних фондів охорони навколишнього

природного середовища Рад народних депутатів базового рівня

на окремі рахунки;

20% — до позабюджетних фондів охорони навколишнього

природного середовища держави та обласних Рад народних

депутатів на окремі рахунки;

Щ розділ 2. Прикладні аспекти екології 223

10% — на рахунок республіканського позабюджетного фонду

Iі охорони навколишнього природного середовища Міністерства

^ охорони навколишнього середовища України.

Критерієм для розрахунку платежів за забруднення є

збитки від нього. Ці збитки проявляються одночасно в мораль-

ному, соціальному, естетичному та екологічному аспектах. Але

здебільшого оцінюються економічні збитки, які завжди є

тільки частиною, хоч і дуже вагомою, загальних збитків. Оцінка

моральних і соціальних збитків становить певні труднощі

через відсутність відповідних методик.

Головними критеріями визначення економічних збитків є

негативні зміни середовища в результаті антропогенної діяль-

ності.

Отже, економічні збитки — це грошова оцінка негативних

змін у навколишньому середовищі в результаті його забруд-

нення, в якості і кількості природних ресурсів, а також

наслідків таких змін.

Визначимо структуру показників, які дають змогу оцінити

економічні збитки від забруднення навколишнього середо-

вища і можуть бути оцінені у вартісній формі:

Фактичні збитки — це втрати або негативні зміни, які вини-

кають від забруднення навколишнього природного середо-

вища.

Можливі збитки, які спостерігатимуться в перспективі

через можливе забруднення навколишнього середовища, тобто

мають умовно-теоретичний характер.

Відвернені збитки — це зниження можливих (потенційних)

збитків у результаті проектування або проведення заходів із

захисту довкілля, що становлять різницю між фактичними і

можливими збитками.

Ліквідовані збитки — це та частина збитків, на яку їх було

зменшено завдяки здійсненню природоохоронних заходів.

Потенційні збитки — це збитки, що можуть бути завдані

суспільству в майбутньому через нинішнє забруднення навко-

лишнього природного середовища.

Витрати на відвернення забруднення здійснюються без-

посередньо на підприємстві чи в іншому джерелі забруд-

нення з метою зменшення шкідливих викидів. Це може бути

224- Основи екології

будівництво очисних споруд, впровадження екологічно чис-

тих технологій, попередня обробка палива (наприклад, вида-

лення сірки) тощо. Ці витрати зменшують економічні

збитки.

Витрати на компенсацію збитків разом із власне збитками і

становлять економічні збитки. Ці дві форми збитків виступа-

ють одна щодо одної як своєрідна альтернатива.

Економічні збитки — величина комплексна. Найчастіше їх

виражають сумою основних локальних збитків:

- від погіршення здоров'я населення;

- комунальному господарству;

- сільському та лісовому господарству;

- промисловості;

- водним ресурсам тощо (табл. 2.3.5).

Таблиця 2.3.5

Економічні і соціальні збитки від забруднення довкілля

(додаткові витрати)

Об'єкти

впливу

Населення

Атмосфера,

гідросфера,

ґрунти

Атмосфера,

гідросфера,

ґрунти

Атмосфера,

гідросфера,

ґрунти

Атмосфера,

гідросфера,

ґрунти

Виник-

нення

збитків

Здоров'ю

людей

К о м у -

нальному

господар-

ству

Сільсько-

му госпо-

дарству

Лісовим

ресурсам

В одним

ресурсам

Елементи додаткових витрат

Медичне обслуговування, оплата лікарняних

відпусток, пенсій; компенсація невиходів на

роботу, страхування життя людей, транспорт-

ні витрати, витрати від зниження продуктив-

ності праці

Ремонт і утримання будівель, прибирання

територій, зношення робочого одягу, утриман-

ня зелених насаджень, спрацьованість тран-

спорту, ремонт і утримання металоконструк-

цій, витрати на очищення стічних вод

Втрати врожаю (потенційно можливого), тран-

спортні витрати з доставки врожаю, знижен-

ня продуктивності тваринництва

Втрати продуктивності лісу (деревина, гриби,

ягоди і таке ін.), зникнення тваринного світу

та рослинності, гасіння пожеж

Втрати вилову риби (потенційно можливі),

забезпечення населення водою

Розділ 2. Прикладні аспекти екології 225

Сутність збитків від погіршення здоров'я населення поля-

гає в недостатньому виробництві національного прибутку через

втрати робочого часу, додаткові витрати на медичне обслугову-

вання, на виплату за листом непрацездатності і пенсій тощо.

Збитки в комунальному господарстві можна розглядати як

додаткові витрати на прибирання пилу, часте фарбування

дерев'яних і металевих конструкцій, витрат на миючі засоби

тощо. Збитки в сільському господарстві зумовлюються

зниженням цінності посівних площ на забруднених ділянках,

причому це, по-перше, зниження врожайності сільськогоспо-

дарських культур, а по-друге — забруднення сільськогоспо-

дарської продукції. У забруднених районах зростає захворю-

ваність великої рогатої худоби. Знижується продуктивність

худоби: наприклад, у Донецькому регіоні надої молока на 13-

14% нижчі, ніж в умовно чистих господарствах.

Забруднення суттєво позначається на лісовому господар-

стві: відомо, що забрудненням пошкоджено в Німеччині 35%

лісових масивів, в Австрії — 30%. Економічні втрати від забруд-

нення повітря в США оцінюються на рівні 2-3% національного

продукту. Збитки, що завдає атмосферне забруднення вироб-

ничим фондам, містять у собі збитки на поточні капітальні

ремонти основних виробничих фондів, збитки від передчасної

утилізації обладнання, збитки від простоїв обладнання в

ремонті тощо.

Дослідження, проведені у США, показали, що в структурі

економічних збитків від забруднення повітря перше місце

займає здоров'я населення (37,9%), друге — комунальне й побу-

тове господарство (31,7%), третє — транспорт і промисловість

(29,8%); сільське господарство на останньому місці (0,6%).

Розрахунок збитків від забруднення довкілля. Економічні

______________збитки від забруднення атмосфери нині розраховуються

емпіричним методом. Якщо вихідними даними забруднення

атмосфери є концентрація шкідливих речовин, то обсяг еконо-

мічних збитків визначають за формулою 1:

(1)

I

226 Основи екологи

де: 3 / н — питомі збитки, завдані здоров'ю населення, грн на

одну особу;

R — кількість населення в зоні впливу підприємства;

35г — питомі збитки комунальному господарству, грн;

З" — питомі збитки сільському і лісовому господарству,

грн;

S — площа сільськогосподарських і лісових угідь, га;

Ф — вартість основних промислово-виробничих фондів,

млн грн;

32Р — питомі збитки промисловості, грн на 1 млн грн

фондів.

Економічні збитки від забруднення води визначаються за

формулою (2):

3B = I>3d-Mc , (2)

де: І — коефіцієнт, який враховує розташування джерела

викиду та водозабезпеченість регіону;

3|— питомі збитки від викиду 1 т забруднювальної речо-

вини у воду;

Мс — маса викиду у воду, т/рік.

Обсяг економічних збитків від забруднення земельних

ресурсів визначається формулою (3):

3B = 2>3dP-MB-a-y, (3)

;=і

де: д — коефіцієнт, що враховує родючість земельних ресурсів;

3<р — питомі збитки від викиду 1 т забруднювачів на ґрунти;

Мв — маса викиду на ґрунти;

a — коефіцієнт, що враховує зону розміщення відходів;

у — коефіцієнт, що враховує характер місця розміщення

відходів.

Ця формула використовується для підрахунків економіч-

них збитків за використання землі під побутові, органічні від-

ходи; якщо ж відходи пов'язані з небезпечними речовинами,

Міністерство охорони навколишнього природного середовища

України використовує методику визначення економічних збит-

ків з урахуванням якості ґрунтів, токсичності речовини та гли-

бини її просочування в ґрунт.

розділ 2. Прикладні аспекти екології 227

2.3.6. Платежі за забруднення навколишнього

середовища

Платежі за викиди та скиди забруднювачів і розміщення

відходів у навколишньому природному середовищі стягуються

з підприємств незалежно від форм власності й відомчої прина-

лежності. Стягнення платежів не звільняє підприємства від

відшкодування збитків, заподіяних порушенням природоохо-

ронного законодавства. Розрізняють такі категорії платежів за

забруднення навколишнього середовища:

- платежі за нормативно-допустиме забруднення, тобто за

викиди або скиди в межах норм лімітів (ГДК, ГДС);

- платежі за нормативні постійні та разові викиди або

скиди;

- штрафні санкції.

Визначення розмірів платежів за викиди в атмосферу

забруднювачів. Розмір платежу за викиди в атмосферу забруд-

нювачів стаціонарними джерелами забруднення (Пас) визнача-

ється за формулою:

-Мл1 + Кк-Нбі-Мпі)-Кт-Кшд, (і)

і=\

де: Нбі — базовий норматив плати за викиди в атмосферу 1 т

забруднювача в межах ліміту, грн/т;

Млі — маса річного викиду забруднювача в межах ліміту, т;

Кк — коефіцієнт кратності плати за позалімітний викид в

атмосферу забруднювачів;

Мпі — маса понадлімітного викиду в атмосферу забрудню-

вача за рік, т;

Кт — коефіцієнт, що враховує територіальні соціально-еко-

логічні особливості;

Кінд — коефіцієнт індексації.

Кт залежить від чисельності жителів населеного пункту та

його народногосподарського значення (табличні дані).

Базові нормативи плати за викиди в атмосферу забрудню-

вачів стаціонарними джерелами забруднення встановлюються

на підставі їх ГДК та оцінки економічного збитку від шкід-

ливої дії викидів і затверджуються Міністерством охорони

навколишнього природного середовища за погодженням з

228 Основи екології

Міністерством економіки України та Міністерством фінансів

України.

Якщо забруднювач не має затвердженої середньодобової

ГДК, базові нормативи плати визначаються залежно від її

класу небезпечності (табличні дані).

Значення показника Млі береться рівним обсягу викиду

за рік забруднювача в межах ліміту, а показника Мпі — обся-

гу понадлімітного викиду за рік (фактичний викид мінус

ліміт).

Розмір платежів за викиди в атмосферу забруднювачів

пересувними джерелами забруднення (Пза) визначається за

формулою (встановлюється на підставі базових нормативів

плати за викиди та кількості використаного палива):

п

Пза=ХНбі"МГКт'Кінд> (2)

і=1

де: Нбі — базовий норматив плати за викиди в атмосферу

забруднювачів, що утворилися в результаті спалювання 1 т

пального, грн/т (табличні дані);

МІ — обсяг використання пального і-го виду за рік, т;

Кт — коефіцієнт, що враховує територіальні соціально-еко-

логічні особливості;

Кінд — коефіцієнт індексації.

Визначення розмірів платежів за скиди забруднювачів у

поверхневі води, територіальні і внутрішні морські води та під-

земні горизонти. Розміри платежів за скиди забруднювачів у

поверхневі води, територіальні і внутрішні морські води та під-

земні горизонти (Пв) визначаються за формулою:

Пв = І(Нб і-Мл і + Кк.НбГМп і)Кт-Кшд) (3)

де: Нбі — базовий норматив плати за скидання 1 т забрудню-

вача в межах ліміту, грн/т;

Млі — маса скиду за рік забруднювача в межах ліміту, т;

Кк — коефіцієнт кратності плати за позалімітні скиди

забруднювачів;

Мпі — маса понадлімітного викиду в атмосферу забрудню-

вача за рік, т;

Розділ 2. Прикладні аспекти екології

Кт — регіональний (басейновий) коефіцієнт, що враховує

територіальні соціально-екологічні особливості, а також;

еколого-економічні умови функціонування водного госпо-

дарства;

КІНД — коефіцієнт індексації.

Базові нормативи плати за скиди забруднювачів у поверх-

неві води, територіальні і внутрішні морські води та підземні

горизонти (Нбі) встановлюються на підставі їх ГДК відносно

агресивності та оцінки економічного збитку від шкідливої дії

скидів і затверджується Міністерством охорони навколиш-

нього природного середовища за погодженням з Міністерством

економіки України та Міністерством фінансів України

(табличні дані).

Значення показника Млі береться рівним обсягу скиду за

рік забруднювача в межах ліміту, а показника Мпі — обсягу

понадлімітного викиду за рік (фактичний викид мінус ліміт).

Регіональний (басейновий) коефіцієнт, що враховує терито-

ріальні соціально-екологічні особливості, а також; еколого-

економічні умови функціонування водного господарства, є

табличними даними.

Визначення розмірів платеже за розміщення відходів у

навколишньому природному середовищі. Розмір платежу за

розміщення відходів у навколишньому природному середо-

вищі (Прв) визначається за формулою:

пр в=І(нб Гмл і +кк.нб і.мп 1)кмк0-кі н д , (4)

І=І

де: Нбі — базовий норматив плати за розміщення 1 т відходів у

межах ліміту (згідно з дозволами на розміщення), грн/т;

Млі — маса відходів за рік у межах ліміту (згідно з дозво-

лами на розміщення), т;

Кк — коефіцієнт кратності плати за позалімітне розмі-

щення відходів у навколишньому природному середовищі;

Мпі — маса понадлімітного розміщення відходів за рік, т;

Км — коефіцієнт, що враховує розташування місця розмі-

щення відходів;

Ко — коефіцієнт, що враховує характер обладнання місця

розміщення відходів;

Кінд — коефіцієнт індексації.

23О Основи екології

Базові нормативи плати за розміщення 1 т відходів і-виду у

навколишньому природному середовищі (Н6І) встановлюється

з урахуванням їхньої небезпечності для навколишнього при-

родного середовища та оцінки економічного збитку від роз-

міщення відходів у довкіллі й затверджується Міністерством

охорони навколишнього природного середовища за погоджен-

ням з Міністерством економіки України та Міністерством

фінансів України (табличні дані).

Значення показника Млі береться рівним обсягу розмі-

щення відходів і-виду в навколишньому природному середо-

вищі за рік у межах ліміту (згідно з дозволами на розміщення),

а показника Мпі — обсягу понадлімітного обсягу розміщення

відходів і-виду в навколишньому природному середовищі за

рік (фактичний викид мінус ліміт).

Коефіцієнт Км, який враховує розташування місця розмі-

щення відходів у навколишньому природному середовищі,

визначається за таблицями.

Коефіцієнт Ко, який враховує характер облаштування

місця розміщення відходів у навколишньому природному

середовищі, також; є табличними даними.

2.3*7* Напрями природоохоронної діяльності

Формування економічних методів управління природоко-

ристуванням в нових економічних умовах буде відбуватися і

відбувається в таких напрямах:

1. Урахування та со- щф Здійснення кількісного та якісного обліку

ціально-економічна природних ресурсів та стану навколиш-

оцінка природно- нього середовища, проведення їх порів-

ресурсного потен- няльної і комплексної соціально-еконо-

цгалу і екологічного мічної оцінки та можливих напрямів

стану територій використання

2. Планування охоро- ^ Розробка інноваційних механізмів реалі-

ни навколишнього зації екологічних програм. Створення

природного середо- ефективного механізму здійснення при-

вища та раціо- родо-ресурсних заходів

пального викорис-

тання природних

ресурсів

Розділ 2. Прикладні аспекти екології 231

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

Фінансово-кредит-

ний механізм при-

родокористуван-

ня

Екологічне страху-

вання

Розвиток екологіч-

них банків

Екологічні фонди

Економічне стиму-

лювання

Формування ринку

екологічних робіт

та послуг

Платність приро-

докористування

Удосконалення системи фінансування

екологічних програм щодо заходів з охо-

рони навколишнього природного середо-

вища за рахунок фондів екологічного

страхування, екологічних та інших банків

Впровадження системи пільгових еколо-

гічних інвестиційних проектів

Створення державних фондів екологічно-

го страхування та підтримка незалежних

страхових компаній

Формування державного та регіональних

екологічних банків. Створення спеціаль-

них банків для реалізації великих еколо-

гічних фондів, для здійснення ними ряду

банківських послуг

Удосконалення структури екофондів та їх

взаємодія. Створення ефективного меха-

нізму витрат коштів екофондів. Форму-

вання інноваційних екофондів. Створення

екологічних фондів на підприємствах

Встановлення податкових, кредитних та

інших пільг підприємствам та організаці-

ям, які здійснюють природоохоронні за-

ходи. Впровадження спеціального оподат-

кування екологічно небезпечної продукції

та технологій, впровадження заохочуваль-

них цін і надбавок на екологічно чисту

продукцію (товари, послуги). Здійснення

державної підтримки підприємствам, які

випускають природоохоронне обладнання

а також виконують роботи та послуги еко-

логічного призначення

Створення консалтингових та інжинірин-

гових фірм. Організація роботи з ліцен-

зування діяльності природоохоронного

призначення

Удосконалення видів платежу за корис-

тування природними ресурсами, а також

механізмів платежу за забруднення до-

вкілля, введення нових видів платежів

232 Основи екологи

10. Економічний вплив т

на порушників при-

родоохоронного за-

конодавства.

ф Компенсація збитків за забруднення, еко-

логічні авари.

Визначимо деякі напрями природоохоронної діяльності в

Україні.

Фонди охорони навколишнього природного середовища.

Для фінансування заходів щодо охорони навколишнього при-

родного середовища України утворюються Державний, респуб-

ліканський Автономної Республіки Крим та місцеві фонди

охорони навколишнього природного середовища.

Державний фонд охорони навколишнього природного сере-

довища утворюється за рахунок:

- відрахувань з місцевих фондів охорони навколишнього

природного середовища, розмір яких визначається Вер-

ховною Радою України;

- добровільних внесків підприємств, установ, організацій,

громадян та інших надходжень;

- частини зборів за використання природних ресурсів, роз-

мір яких визначається Верховною Радою України за

поданням Кабінету Міністрів України.

Розподіл коштів, що надходять до Державного фонду охо-

рони навколишнього природного середовища, здійснюється

Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповно-

важеного центрального органу виконавчої влади з питань еко-

логії та природних ресурсів.

Кошти місцевих, республіканського Автономної Респуб-

ліки Крим і Державного фондів охорони навколишнього при-

родного середовища можуть використовуватись лише для

цільового фінансування природоохоронних та ресурсозберіга-

ючих заходів, у тому числі наукових досліджень з цих питань,

ведення державного кадастру територій та об'єктів природно-

заповідного фонду, а також; заходів для зниження впливу

забруднення навколишнього природного середовища на здо-

ров'я населення та стимулювання працівників спеціально

уповноважених державних органів у галузі охорони навко-

лишнього природного середовища і використання природних

ресурсів.

розділ 2. Прикладні аспекти екології 233

В Україні можуть утворюватись й інші фонди для стиму-

лювання і фінансування заходів щодо охорони навколишнього

природного середовища, раціонального використання природ-

них ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Стимулювання в системі охорони навколишнього природ-

ного середовища. В Україні здійснюється стимулювання раціо-

нального використання природних ресурсів, охорони навко-

лишнього природного середовища шляхом:

- надання пільг при оподаткуванні підприємств, установ,

організацій і громадян в разі реалізації ними заходів

щодо раціонального використання природних ресурсів та

охорони навколишнього природного середовища, при

переході на маловідхідні і ресурсо- та енергозберігаючі

технології, організації виробництва і впровадженні очис-

ного обладнання й устаткування для утилізації та зне-

шкодження відходів, а також; приладів контролю за ста-

ном навколишнього природного середовища та джерелами

викидів і скидів забруднюючих речовин, виконанні інших

заходів, спрямованих на поліпшення охорони навколиш-

нього природного середовища;

- надання на пільгових умовах короткострокових і довго-

строкових позичок для реалізації заходів щодо забезпе-

чення раціонального використання природних ресурсів

та охорони навколишнього природного середовища;

- встановлення підвищених норм амортизації основних

виробничих природоохоронних фондів;

- звільнення від оподаткування фондів охорони навко-

лишнього природного середовища;

- передачі частини коштів фондів охорони навколишнього

природного середовища на договірних умовах підприєм-

ствам, установам, організаціям і громадянам на заходи

для гарантованого зниження викидів і скидів забрудню-

ючих речовин і зменшення шкідливих фізичних, хіміч-

них та біологічних впливів на стан навколишнього при-

родного середовища, на розвиток екологічно безпечних

технологій та виробництв;

- надання можливості отримання природних ресурсів під

заставу.

234 Основи екології

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Визначте економічні заходи забезпечення охорони навколиш-

нього природного середовища.

2. Дайте характеристику основним моделям еколого-економіч-

ного розвитку.

3. Які характерні риси техногенного типу економічного роз-

витку?

4. Проаналізуйте основні критерії концепції сталого або збалан-

сованого розвитку.

5. Що вивчає ≪економіка природокористування≫? Які основні її

завдання?

6. Визначте основні види економічної оцінки природних ресурсів.

7. Дайте характеристику методам визначення збитків.

8. Які екологічні показники використовують для оцінки еколо-

гічного збитку?

9. Як розраховують розмір платежу за викиди в атмосферу?

10. Як розраховують розмір платежу за скиди в водойми?

11. Як розраховують розміри платежу за розміщення відходів?

12. Проаналізуйте основні напрями природоохоронної діяльності.

13. Куди витрачаються кошти фондів охорони навколишнього

природного середовища?

14. Визначте шляхи стимулювання в системі охорони навколиш-

нього природного середовища.

ТЕМИ ДЛЯ ДОПОВІДЕЙ, РЕФЕРАТІВ

1. Концепції економічного розвитку.

2. Концепція сталого або збалансованого розвитку.

3. Наукові категорії природокористування.

4. Економічні методи управління процесом природокористу-

вання.

5. Основні концепції економічної оцінки природних ресурсів.

6. Збитки від забруднення довкілля. Види збитків.

7. Економічні збитки від забруднення атмосфери, гідросфери,

ґрунтів.

8. Платежі за ресурси, їхні види та критерії нарахування.

9. Фонд охорони природи: джерела нагромадження і напрями

використання.

10. Напрями природоохоронної діяльності в Україні.

Розділ 2. Прикладні аспекти екології 235

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Гирусов Э.В. и др. Экология и экономика природопользования:

Учебник для вузов. — М: Закон и право, ЮНИТИ, 1998. —

445 с.

2. Екологія: Навч.-метод, посібн. для самост. вивч. дисципліни/

C.I. Дорогунцов, К.Ф. Коценко, O.K. Аблова та ін. — К.: КНЕУ,

2005. - 104 с.

3. Екологічний менеджмент: Навчальний посібник/ За ред. В.

Ф. Семенова, О.Л. Михайлюк. — К.: Центр навчальної літера-

тури, 2004. - 407 с.

4. Закон України від 26 червня 1991 p. №1268-XII ≪Про охорону

навколишнього природного середовища≫.

5. Костецький В.В. Екологія перехідного періоду: держава, право,

економіка (економіко-правовий механізм охорони навколиш-

нього природного середовища в Україні). — К., 2001.

6. Нестеров П.М., Нестеров А.П. Экономика природопользования

и рынок: Учебник для вузов. — М.: Закон и право, ЮНИТИ,

1997. - 413 с.

7. Папенов К.В. Экономика и природопользование. — М: Изд-во

МГУ, 1997. - 240 с.

236 Основи екології