Тема 8. Валютні ринки: поняття, інструменти та механізм проведення операцій

 

Валютний ринок – це сфера економічних відносин, які проявляють-ся через здійснення операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та цінних паперів у валюті. Валютний ринок у вузькому розумінні слова – це особли-вий інституційний механізм, опосередкований відношеннями з купівлі-про-дажу іноземної валюти між його суб’єктами (банками, іншими фінансовими інститутами та їх клієнтами). Валютний ринок України за інституціональною структурою складається із:

– Національного банку України;

– уповноважених банків (які отримали ліцензію НБУ на право прове-дення операцій з валютними цінностями);

– уповноважених кредитно-фінансових установ (які отримали ліцен-зію НБУ на право проведення операцій з валютними цінностями);

– валютних бірж (які отримали ліцензію НБУ на право організації торгівлі іноземною валютою).

Вартість валюти, так само як при торгівлі товарами, виражається у ціні, яка залежить від попиту та пропозиції. Ціна іноземної валюти нази-вається валютним курсом (обмінним курсом).

Можливість спілкування між усіма учасниками валютного ринку за-безпечують міжнародні стандарти і правила. Відповідно до них проведено кодування валют за допомогою ISO-кодів. (ISO – міжнародна організація зі стандартизації).

Код окремої валюти складається із трьох букв:

1. Перші дві букви – означають країну, до якої відноситься валюта.

2. Третя буква означає назву валюти.

Наприклад:

Долар США (USD)     – US (Сполучені штати), D (долар);

Англійський фунт (GBP)   – GB (Великобританія), Р (фунт);

Українська гривня (UAH)   – UA (Українa), H (гривня);

Євро (EUR )       – єдина європейська валюта.

Стандартні одиниці котирування валюти:

– для котирування кожної валюти існують міжнародні стандартні одиниці;

– для оцінки європейських валют використовують стандартну оди-ницю – 100;

– для японської ієни – 1 000.

При міжнародній торгівлі валюту, яку купують (або продають) на-зивають торгуючою (базовою), а валюту, яку використовують для оцінки тор-гуючої валюти – валютою котирування. Зазвичай, іноземна валюта ви-ступає як торгуюча, а національна – валюта котирування.

Наприклад:

1 USD = 5,3 грн;   1 EUR = 6,62 грн.

Існує два методи котирування валюти. Прямий метод – ціна стан-дартної одиниці іноземної валюти виражається у певній кількості націо-нальної валюти. Іноземна валюта виступає як базова (торгуюча), а націо-нальна валюта – як валюта котирування. Непрямий метод – ціна стандартної одиниці національної валюти виражається у певній іноземній валюті. У цьому випадку національна валюта виступає базовою, а іноземна – валютою котирування. За непрямим методом котирується англійський фунт, австра-лійський долар, ірландський фунт.

У торгівлі між банками (міжбанківській торгівлі) банк, що котирує валюту називає два курси:

– купівлі   – Вid;

– продажу  – Offer.

При прямому методі котирування:

Вid – це курс, за яким банк купує іноземну валюту і продає націо-нальну. Offer – курс, за яким банк продає іноземну валюту і купує націо-нальну. Різниця між курсам Вid (покупця) та Offer (продавця) називається спредом. Маржа є основним джерелом доходів банку за операціями з іно-земною валютою. Маржа – це величина, на яку курс купівлі чи продажу валюти клієнту відрізняється від міжбанківського курсу (премія чи дисконт).

Конверсійні операції – це угоди агентів валютного ринку щодо ку-півлі-продажу іноземної валюти за узгодженим курсом на певну дату. Тобто, конверсія валюти – це обмін однієї валюти на іншу, за діючим валютним курсом. Щодо конверсійних операцій в англійській мові прийнято стійкий термін – Foreign Exchange Operations(коротко – FOREX або FX ).

Конверсійні операції поділяються на дві групи:

1) поточні конверсійні операції або операції типу “спот”;

2) термінові операції або операції “форвард” (форвардні конверсійні операції).

Основна відмінність між групами конверсійних операцій полягає у терміні виконання угоди. Таким чином,залежно від тривалості періоду між датами угоди та валютування, виділяють два типи ринків:

1) ринок касових угод (спотовий ринок);

2) ринок термінових угод (форвардний ринок).

У міжнародній практиці прийнято, що операції “спот” здійснюються з датою виконання на другий робочий день, після дня укладання угоди. Ринок поточних конверсійних операцій називається спот-ринком. Саме спот-ринок складає 90 % обсягу всіх валютних угод. Якщо від дати укладання угоди до дати валютування проходить понад два дні (від трьох днів до кількох років), то операція відноситься до ринку строкових валютних угод. Період від дати угоди до дати валютування називається форвардним, тому операції одержали назву форвардних, а ринок – форвардного ринку.

Валютний курс, за яким укладаються угоди на касовому ринку – на-зивається спот-курсом валюти;валютний курс, за яким здійснюються опе-рації на ринку термінових угод – форвардним курсом.

Особливість проведення форвардних угод:

1) існує інтервал в часі між датами укладання та виконання угоди (більше двох днів);

2) ціна активів (курс валюти) визначається за взаємною угодою сто-рін і фіксується в ній на момент її укладання;

3) угоди можуть укладатися на будь-які суми та терміни за бажанням і потребами сторін; ефективними форвардні операції стають, починаючи з 5 млн дол. США (на міжнародних ринках типові суми контрактів колива-ються від 1 до 100 млн дол. США)

Форвардний контракт – це парі, яке укладено на майбутню ціну активу. Це означає, що у форвардному контракті один із учасників обов’яз-ково виграє, а інший обов’язково програє (якщо змінюється вартість активу). У результаті та сторона, що програє, платить кошти у вигляді різниці між зафіксованою в угоді та ринковою цінами активу. Таким чином, форварди – це угода з нульовим результатом, сума виграшу одного учасника дорівнює сумі програшу іншого учасника. За форвардними контрактами додаткова плата у вигляді комісійних не стягується. Найбільш активними учасниками форвардного ринку є банки, які використовують їх для хеджування власного ризику, зміни цін на фінансові активи.

Котирування валют для торгово-промислової клієнтури, яка цікавиться котируванням іноземних валют по відношенню до національної, базується на крос-курсі. Крос-курс – це співвідношення між двома валютами, яке визна-чається через їх відношення до третьої (як правило, до долара США).

Законодавством України встановлюється режим проведення поточ-них валютних операцій та операцій з рухом капіталу, тобто його експорт та імпорт. Купувати і продавати валюту на внутрішньому валютному ринку України, резиденти можуть тільки через уповноважені банки. Резиденти дору-чають цим банкам продавати валюту на міжбанківському валютному ринку.

Розмір відкритої валютної позиції уповноваженого банку визначаєть-ся як різниця між сумою іноземної валюти, яку банк придбав за свій рахунок і сумою проданої ним валюти за цей самий період. У випадках, коли упов-новажений банк здійснює операції з купівлі-продажу іноземної валюти за гривні, НБУ установлює для нього ліміт валютної позиції.

Поточні валютні операції здійснюються резидентами без обмежень, крім випадків, передбачених законодавством. Вивозити іноземну валюту з України понад установленого ліміту можливо лише при одержанні довідки з уповноваженого банку.

Національний банк установлює порядок проведення валютних опе-рацій, що пов’язані з рухом капіталу, видає дозвіл на участь у капіталі банків за кордоном, але, як правило, уповноваженим українським банкам, які мають генеральну ліцензію. Окрему ліцензію НБУ видає на відкриття українськими резидентами рахунків у закордонних філіалах українських уповноважених банків.

Порядок відкриття рахунків в іноземній валюті для фізичних та юри-дичних осіб (резидентів та нерезидентів) регулюється “Інструкцією про від-криття банками рахунків у національній та іноземній валюті”.