Тема 2. Державне регулювання фінансового ринку в Україні

 

Метою державного регулювання ринкiв фiнансових послуг в Українi є: проведення єдиної та ефективної державної полiтики у сферi фiнансових послуг; захист iнтересiв споживачiв фiнансових послуг; створення сприят-ливих умов для розвитку та функцiонування ринкiв фiнансових послуг; створення умов для ефективної мобiлiзацiї та розмiщення фiнансових ре-сурсiв учасниками ринкiв фiнансових послуг з урахуванням iнтересiв сус-пiльства; забезпечення рiвних можливостей для доступу до ринкiв фiнан-сових послуг та захисту прав їх учасникiв; додержання учасниками ринкiв фiнансових послуг вимог законодавства; запобiгання монополiзацiї та ство-рення умов розвитку добросовiсної конкуренцiї на ринках фiнансових пос-луг; контроль за прозорiстю та вiдкритiстю ринкiв фiнансових послуг.

Державне регулювання ринкiв фiнансових послуг здiйснюється: що-до ринку банкiвських послуг – Нацiональним банком України (НБУ); щодо рин-кiв цiнних паперiв та похiдних цiнних паперiв – Державною комiсiєю з цін-них паперiв та фондового ринку; щодо iнших ринкiв фiнансових послуг – спецiаль-но уповноваженим органом виконавчої влади у сферi регулювання ринкiв фiнансових послуг. Антимонопольний комiтет України та iншi державнi ор-гани здiйснюють контроль за дiяльнiстю учасникiв ринкiв фiнансових послуг та отримують вiд них iнформацiю умежах повноважень, визначених законом.

Національний банк України (НБУ) є центральним банком України, особливим центральним органомдержавного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України та іншими законами України. Національний банк є еко-номічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а у визначених цим законом ви-падках – також за рахунок Державного бюджету України.

Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об’єктом права державної власності та перебуває у його повному гос-подарському віданні. Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Для виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриман-ню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень –ціно-вої стабільності. На Національний банк покладено виконання наступних функцій:

– грошово-кредитну політику визначає та проводить відповідно до розроблених Радою Національного банку України основних засад;

– монопольно здійснює емісію національної валюти України та орга-нізовує її обіг;

– виступає кредитором останньої інстанції для банків і організовує сис-тему рефінансування;

– організовує створення та методологічно забезпечує систему грошо-во-кредитної та банківської статистичної інформації та статистики платіж-ного балансу;

– визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між бан-ками та фінансово-кредитними установами;

– визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських тех-нологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів за-хисту банківської інформації;

– здійснює банківське регулювання та нагляд;

– веде реєстр банків, їх філій та представництв, валютних бірж і фі-нансово-кредитних установ, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;

– представляє інтереси України у центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійс-нюється на рівні центральних банків;

Головна мета банкiвського регулювання i нагляду – безпека та фi-нансова стабiльнiсть банкiвської системи, захист iнтересiв вкладникiв i кре-диторiв. Нацiональний банк здiйснює функцiї банкiвського регулювання i наг-ляду за дiяльнiстю банкiв, у межах та порядку, передбачених законодавством України. Нацiональний банк здiйснює постiйний нагляд за дотриманням бан-ками банкiвського законодавства, нормативних актiв Нацiонального банку i економiчних нормативiв.

Проводячи розумну кредитно-грошову і фіскальну політику, встанов-люючи величину ставки рефінансування, регулюючи умови випуску внут-рішніх і зовнішніх облігаційних позик і здійснюючи грошову емісію, держава в особі Національного банку повинна бути спроможною формувати збалан-совані потоки фінансових ресурсів.

Державне регулювання діяльності банків здійснюється НБУ у таких формах: адміністративне регулювання – реєстрація банків і ліцензування їх діяльності; встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; засто-сування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; нагляд за діяль-ністю банків; надання рекомендацій щодо діяльності банків; та індикативне регулювання – встановлення обов’язкових економічних нормативів; визна-чення норм обов’язкових резервів для банків; встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій; ви-значення відсоткової політики; рефінансування банків і кореспондентських відносин; управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтер-венції; операції з цінними паперами на відкритомуринку, імпорту та екс-порту капіталу.

Метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання кош-тів клієнтів на банківських рахунках.

Кредитування є основним видом активних операцій комерційних бан-ків. Кредитування – процес складний та багатогранний і в умовах переходу до ринкової економіки набуває нових та ефективних шляхів застосування і розвитку. У даний час кредитні операції носять рівноправний та добровіль-ний характер і обидві сторони (кредитор та позичальник) виконують активну роль щодо своїх обов’язків і прав, які закріплюються між ними. Основні еко-номічні та правові основи кредитування знайшли своє закріплення у чинному законодавстві України. Основним провідником кредитних відносин у сус-пільстві є банки. Установи комерційних банків можуть надавати кредити всім суб’єктам господарської діяльності незалежно від їх галузевої приналежнос-ті, статусу, форми власності при умові наявності у них реальних можли-востей та правових форм забезпечення та сплати відсотків за користування ними згідно з Положенням НБУ “Про кредитування”. Про кожний випадок надання кредиту позичальнику у розмірі, що перевищує 10 % власного ка-піталу (великі кредити), банк повідомляє НБУ. Загальний розмір кредитів, наданих банком стосовно всіх позичальників, з урахуванням 100-відсоткових позабалансових зобов’язань банку, не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку.

Нацiональний банк дiє як уповноважена державна установа при за-стосуваннi законодавства України про валютне регулювання i валютний конт-роль. До компетенцiї НБУ у сферi валютного регулювання належать: видання нормативних актiв щодо ведення валютних операцiй; видача та вiдкликання лiцензiй, здiйснення контролю за дiяльнiстю банкiв та iнших установ, якi отримали лiцензiю Нацiонального банку на здiйснення операцiй з валютними цiнностями; встановлення лiмiтiв вiдкритої валютної позицiї для банкiв та ін-ших установ, що купують та продають iноземну валюту.

Нацiональний банк визначає структуру валютного ринку України та органiзовує торгiвлю валютними цiнностями на ньому вiдповiдно до зако-нодавства України про валютне регулювання. Нацiональний банк проводить дисконтну та девiзну валютну полiтику i застосовує у необхiдних випадках валютнi обмеження. 

Нацiональний банк здiйснює дисконтну валютну полiтику, змiнюючи облiкову ставку Нацiонального банку для регулювання руху капiталу та ба-лансування платiжних зобов’язань, а також коригування курсу грошової оди-ницi України до iноземних валют. Нацiональний банк здiйснює девiзну ва-лютну полiтику на пiдставi регулювання курсу грошової одиницi України до iноземних валют шляхом купiвлi та продажу iноземної валюти на фiнансових ринках. Поповнення золотовалютних резервiв проводиться Нацiональним бан-ком шляхом: купiвлi монетарного золота та iноземної валюти, отримання до-ходiв вiд операцiй з iноземною валютою, банкiвськими металами та iншими міжнародними визнаними резервними активами, залучення НБУ валютних коштiв вiд мiжнародних фiнансових органiзацiй, центральних банкiв іно-земних держав та iнших кредиторiв.

Регулювання ринку цінних паперів охоплює всіх його учасників: емі-тентів, інвесторів, професійних фондових посередників. Таким чином, ціля-ми регулювання ринку цінних паперів можна назвати: підтримання порядку на ринку, створення нормальних умов для роботи всіх учасників ринку; захист учасників ринку від недобросовісності та шахрайства окремих осіб чи організацій; забезпечення вільного та відкритого процесу ціноутворення на цінні папери на основі попиту та пропозиції; створення ефективного ринку, на якому завжди існують стимули для підприємницької діяльності і кожний ризик адекватно винагороджується; у певних випадках створення нових рин-ків, підтримка необхідних суспільству ринків та ринкових структур, рин-кових нововведень, тощо; дія на ринок з метою досягнення певних суспіль-них цілей (наприклад, для підвищення темпів економічного зростання, змен-шення рівня інфляції).

Заходи з регулювання ринку цінних паперів здійснюються у двох фор-мах: пряма (адміністративна) форма регулювання – прийняття актів зако-нодавства з питань діяльності учасників ринку цінних паперів; створенняінфраструктури ринку цінних паперів; встановлення правил та стандартів здійс-нення операцій на ринку цінних паперів; реєстрація учасників ринку та цінних паперів, що емітуються ними; вибір професійних учасників ринку; розробка вимог зі знань, досвіду, капіталу для організацій, що претендують на цей статус, їх ліцензування; контроль за дотриманням всіма учасниками ринку норм та правил; та непряма (економічна) форма регулювання, яка вклю-чає: систему оподаткування (ставки податків, пільги та звільнення від них); фінансово-кредитну політику (відсоткові ставки, доходність державних цін-них паперів, мінімальна зарплата та інші); державні капітали (держбюджет та позабюджетні фонди фінансових ресурсів); державну власність та ресурси (державні підприємства, природні ресурси та землі).