Тема 1. Фінансові ринки: економічна суть та основи методології

 Для з’ясування економічної сутності феномену “фінансовий ринок” необхідно акцентувати увагу на двох поняттях – ринок та фінанси. Поняття ринку економісти пов’язують з відносинами купівлі-продажу, або із сукуп-ністю інститутів, що забезпечують можливість спілкування продавців та по-купців різних товарів.

Ринок доцільно визначити як стійкі зв’язки (виробничі, економічні, технологічні) між суб’єктами ринкових відносин, які постійно відтворюються, опосередковані механізмом вартості, товарногрошовими відносинами, попитом та пропозицією. Ринок – механізм, що забезпечує спілкування між покупцем та продавцем товару через попит та пропозицію. Ринок – це взаємовідносини обміну та механізм, що їх забезпечує. Ринок – категорія товарного виробництва.

У світовій та вітчизняній фінансовій науці існують різні трактування поняття “фінансовий ринок”. На думку О. Басова фінансовий ринок – це сукупність ринкових інститутів, що забезпечують рух грошового капіталу від власників (продавців) до позичальників (покупців). Г. Черніков під ним вбачає “механізм, за допомогою якого встановлюються відповідні правові та економічні взаємовідносини між підприємствами, корпораціями та іншими інституціями, що потребують фінансових коштів для свого розвитку (з одного боку) та організаціями і громадянами, що можуть їх запозичити на певних умовах (з іншого боку)”. Я. Міркін розуміє фінансовий ринок як сукупність грошових ресурсів країни, що постійно переміщуються під впливом попиту і пропозиції з боку різних суб’єктів економіки. На наш погляд, фінансовий ринок – це сфера економічних відносин, які виникають при перерозподілі створеної вартості та її реалізації через обмін грошей на фінансові активи.

Функції, що виконує фінансовий ринок можна поділити на дві групи: загальноринкові функції, що притаманні будь-якому виду ринків (комерційна, інформаційна, цінова, регулююча та інші) та специфічні функції, що відрізняють його від інших ринків (залучення чи мобілізація фінансових ресурсів; розміщення, тобто розподіл та перерозподіл коштів між галузями, регіонами, областями, заощадження або накопичення коштів, що визначають еконо-мічне зростання та підвищення ефективності економічного механізму, страхова).

Необхідною умовою функціонування фінансового ринку є формування у інвесторів фіктивного капіталу (ФК), що представлений у цінних паперах (ЦП), який дає його власнику право отримувати доход у вигляді дивідендів та відсотків. Накопичення фіктивного капіталу відбувається за певними зако-нами, тому кількісно та якісно відрізняється від накопичення грошового капіталу. Механізм створення фіктивного капіталу полягає у тому, що він утворюється не у результаті кругообігу промислового (виробничого) капіталу (як грошовий!), а у результаті купівлі цінних паперів, які дають право на от-римання доходу і формують фіктивні активи. Фіктивний капітал створюють трьома основними фінансовими інструментами: акціями, облігаціями та каз-начейськими зобов’язаннями.

На ринках діють суб’єкти (продавці, посередники, покупці), які бе-руть участь у торговельних операціях різних специфічних товарів ринку. Ха-рактер поведінки суб’єкта на ринку залежить від мети, яку він поставив перед собою.

Суб’єктами фінансового ринку є: фізичні та юридичні особи; фінан-сові посередники, які отримують для управління гроші клієнтів і повинні, виконуючи правила і вимоги банківського та інвестиційного менеджменту, одержати доход у розмірі, що дозволяє задовольнити вимоги клієнтів, та мати норму прибутку, середню для цього виду діяльності.

Суб’єкти фінансового ринку класифікуються за формою та функ-ціями. За формою: господарюючі суб’єкти, домашні господарства, держава, місцеві органи влади. За функціями: емітенти, інвестори, інституційні інвес-тори,фінансові посередники, інститути інфраструктури ринку.

З урахуванням принципових форм укладання угод на фінансовому ринку, його суб’єктів можна поділити на три групи:

1) позичальники (покупці фінансових активів);

2) інвестори-кредитори (продавці фінансових активів);

3) фінансові посередники.

Позичальники – фізичні та юридичні особи, що залучають вільні гро-шові кошти кредиторів на розвиток бізнесу або інші цілі. Позичальники – це боржники (дебітори) перед інвесторами (кредиторами). Інвестори – фізичні та юридичні особи як України так і іноземні. Інвестори – це кредитори, які надають тимчасово вільні грошові кошти на фінансові ринки. Фінансові по-середники приймають на себе ризик неповернення коштів і виконують стра-хову функцію; посередники є водночас інститутами інфраструктури фінан-сового ринку.

Механізм, що здійснює переміщення потоків грошових фондів від населення до виробництва створюється завдяки розвитку інфраструктури фі-нансового ринку. Інфраструктура фінансового ринку включає наступні струк-турні утворення: фондові та валютні біржі, комерційні банки, брокерські компанії, інвестиційних дилерів та андеррайтерів, системи міжбіржових і міжброкерських (міждилерських) зв’язків, інвестиційні компанії та фонди, трастові компанії, інвестиційні управляючі, фінансово-промислові групи або фінансові холдингові компанії, фінансові будинки або фінансові супермар-кети, страхові компанії, пенсійні фонди, національну депозитарну систему, реєстраторів цінних паперів, інформаційно-консультативні центри, розрахун-ково-клірингові установи та інші кредитно-фінансові та інвестиційні інститути.

Розглянемо коротку характеристику видів фінансових ринків в за-лежності від класифікаційної ознаки.

1. За способом переміщення коштів розрізняють:

а) пряме фінансування, коли позичальники беруть фінансові активи у позичку безпосередньо від кредиторів на фінансових ринках через продаж останнім цінних паперів;

б) непряме фінансування, коли позичальники і кредитори користуються послугами фінансових посередників.

2. За сферою поширення фінансових відносин (територіальний аспект дії) розрізняють:

а) міжнародний фінансовий ринок – організацію міжнародної торгівлі фінансовими активами, тобто забезпечення їх купівлі-продажу між різними країнами;

б) національний фінансовий ринок – грошові відносини, які виникають у процесі купівлі-продажу фінансових аспектів на території певної країни; до елементів сучасного національного фінансового ринку належать: фондовий ринок, кредитний ринок, валютний ринок.

3. За рівнем організації розрізняють:

а) організований – функціонує на основі твердо встановлених правил ліцензованими професійними посередниками (банками, біржами, ломбардами);

б) неорганізований – що забезпечує купівлю-продаж фінансових ак-тивів без чіткого визначення правил через різні фінансові інститути та установи за домовленістю, яка не суперечить законодавству (крім банків, бірж, ломбардів).

4. За способом (методом) мобілізації (залучення) коштів розрізняють:

а) ринок боргових інструментів;

б) ринок інвестиційних інструментів.

5. З точки зору черговості виникнення прав власності на фінансові інструменти розрізняють:

а) первинний – фінансовий ринок, де здійснюється купівля-продаж фінансових інструментів вперше;

б) вторинний – фінансовий ринок, де здійснюється перепродаж фінансових інструментів їхніми попередніми власниками.

6. За групами та видами фінансових активів розрізняють ринки: ва-лютний, дорогоцінних металів та дорогоцінних каменів (золото, срібло, платина, алмази), цінних паперів, грошовий, кредитний, страховий, нерухомості.

7. За фінансовими інструментами фінансові ринки поділяють:

7.1. За строком дії фінансового інструмента розрізняють:

а) ринок грошей – це фінансовий ринок, на якому купуються і про-даються короткострокові боргові інструменти (до одного року строк пога-шення). В свою чергу ринок грошей поділяється на:

– обліковий ринок – казначейські і банківські векселя, основна харак-теристика яких висока ліквідність;

– міжбанківський ринок – це ринок позичкового капіталу, який роз-міщається і перерозподіляється між банками у формі міжбанківських депозитів. Міжбанківські фінансові інструменти виконують не тільки функціюкороткострокового фінансування активних операцій, а також середньостро-кового надання позичок;

– валютний ринок – обслуговує міжнародний платіжний обіг, обов’яз-ковою умовою якого є обмін однієї валюти на іншу, через її купівлю-про-дажу. Валютні ринки – офіційні центри купівлі-продажу валюти на основі по-питу та пропозиції.

б) ринок капіталів – це ринок, на якому купуються та продаються довгострокові (більше року) боргові зобов’язання та акції. Ринок капіталів забезпечує потребу у довгострокових фінансових ресурсах. Ринок капіталів працює з фінансовими інструментами (довгострокові облігації та акції), які характеризуються значним коливанням цін і тому не є привабливим для бан-ків. Ринок капіталів поділяється на:

– ринок середньо та довгострокових цінних паперів;

– ринок середніх та довгострокових банківських кредитів.

7.2. За видами фінансових інструментів розрізняють ринки: акцій, облігацій, сертифікатів, векселів, приватизаційних паперів, валюти.

8. За фінансовими посередниками розрізняють: депозитні інститути (комерційні банки); ощадні інститути (страхові компанії, пенсійні фонди); інвестиційні інститути (фінансові компанії, інвестиційні фонди).