Тема 5. Інструменти фінансового ринку

 

Цінний папір – це форма існування капіталу, відмінна від його вироб-ничої та грошової форм, що може передаватись замість них, існувати на рин-ку як товар, та приносити доход. Цінний папір має ряд властивостей, що зближують його з грошима. Його головна властивість – це можливість обміну на гроші у різноманітних формах (шляхом погашення, купівлі-продажу, по-вернення емітенту, переуступки, тощо). Він може також використовуватись у розрахунках, бути предметом застави, зберігатись протягом певного часу чи безстроково, передаватись у спадщину.

Іменний цінний папір – папір, ім’я власника якого зафіксовано на бланку і (чи) у реєстрі власників. Цінний папір на пред’явника – ім’я влас-ника якого не фіксується безпосередньо на ньому самому, а його обіг не по-требує реєстрації. З точки зору учасників ринку, цінні папери на пред’явника мають значні переваги перед іменними, оскільки процес переходу прав на капітал здійснюється миттєво шляхом передачі цінного паперу від його про-давця покупцю, тобто швидкість його обігу та розрахунків за ним максималь-но можлива.

Безпаперова форма цінного паперу – це завжди іменний цінний па-пір, оскільки в електронній пам’яті він завжди зареєстрований на певну юри-дичну особу. У сучасній світовій практиці цінні папери ділять на два великих класи: перший – основні цінні папери та другий – похідні цінні папери.

Основні цінні папери – це папери, в основі яких лежать майнові пра-ва на будь-який актив, як правило на товар, гроші, капітал, майно. Основні цінні папери, у свою чергу можна розбити на дві підгрупи: первинні та вто-ринні.Первинні цінні папери базуються на активах, до яких не входять самі цінні папери. Це, наприклад, акції, облігації, векселі. Вторинні цінні папери – це папери, що випускаються на основі первинних цінних паперів; це цінні па-пери на самі цінні папери: варранти на цінні папери, депозитарні розписки, та інші.

Похідні цінні папери – це бездокументарна форма вираження майно-вого права (зобов’язання), що виникає у зв’язку із зміною ціни активу, що лежить в основі цього цінного паперу. Такими активами можуть бути ціни товарів (як правило, біржових товарів: зерна, м’яса, нафти, золота і т.д.), ціни основних цінних паперів (індекси акцій, облігації), ціни кредитного ринку (відсоткові ставки); ціни валютного ринку (валютні курси). До похідних цін-них паперів належать ф’ючерсні контракти та вільнообігові опціони.

У Законі України “Про цінні папери та фондову біржу” визнані такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх та зовнішніх державних по-зик, облігації місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов’язан-ня, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати, векселі, приватизаційні папери.

На американських фінансових ринках цінні папери поділяють на на-ступні чотири види:

1) звичайні акції корпорацій (common stock);

2) папери з фіксованим доходом (fixed income securities);

3) стандартизовані опціони (standardized listed options, S40) та їх різ-новиди (options – like securities);

4) ф’ючерсні контракти (futures).

Ринок капіталів – це ринок, на якому купуються та продаються дов-гострокові боргові зобов’язання та акції, які не мають визначеного терміну погашення.

Акція – цінний папір без встановленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Акція може випускатись як в документарній, так і в бездокументарній фор-мах – увигляді відповідних записів на рахунках. У залежності від порядку володіння акції можуть бути іменними і на пред’явника. У зв’язку з тим, що акціонерні товариства можуть бути закритими та відкритими, слід відрізняти акції, що випускаються ними, їх відмінність полягає у тому, що акції від-критих акціонерних товариств можуть продаватись їх власниками без згоди інших акціонерів цього товариства. У залежності від величини прав акції прий-нято ділити на звичайні та привілейовані (приференційні). Згідно Закону Ук-раїни “Про господарські товариства”, номінальна вартістьакцій не повинна перевищувати 10 % статутного фонду товариства. Власник звичайної акції має права, що надаються акціями, у повному обсязі. Привілейована акція не дає права голосу на загальних зборах акціонерів, а привілеї власника такої акції полягають у тому, що у статуті повинні бути визначені розмір дивіденду та сума, що виплачується при ліквідації товариства (ліквідаційна вартість), що визначається у фіксованій грошовій сумі чи у відсотках до номінальної вартості привілейованих акцій.

Облігація – це цінний папір, що свідчить про відношення позики між її власником (кредитором) та особою, що її випустила (позичальником).

Діюче законодавство України визначає облігацію як “емісійний цін-ний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу у передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого продукту, якщо інше не передбачено умовами випуску”.

Облігації є основним інструментом мобілізації коштів урядами, дер-жавними органами та муніципалітетами. До організації та розміщення облі-гаційних займів звертаються і компанії, коли у них виникає потреба у додат-кових фінансових коштах. Випуск облігацій приваблює компанію-емітента можливістю мобілізації додаткових ресурсів без загрози втручання їх влас-ників-кредиторів у фінансово-господарську діяльність. Оскільки існує велика різноманітність облігацій, класифікацію їх видів потрібно здійснювати за ря-дом ознак:

– у залежності від емітента: державні, місцевих органів влади, під-приємств, іноземні;

– облігації з фіксованою датою погашення: короткострокові, середньо-строкові, довгострокові;

– облігації без фіксованого строку погашення: безстрокові, відзивні – можуть бути відкликані емітентом до закінчення строку і погашенні у за-лежності від умов випуску за номіналом або з премією; з правом погашення надають інвестору можливість повернення облігації до настання строку пога-шення та отримання за неї номінальної вартості; пролонгаційні – дають право інвестору продовжити строк погашення і продовжувати отримувати відсоткипротягом цього строку; відстрочені – дають право емітенту на відстрочку погашення;

– у залежності від порядку володіння: іменні – права володіння ними підтверджуються внесенням ім’я власника у текст облігації та книгу ре-єстрації, яку веде емітент; на пред’явника – права володіння підтверджу-ються простим пред’явленням облігації.

– за метою облігаційного займу: звичайні – випускаються для рефінан-сування наявної заборгованості емітента чи для залучення ресурсів для фі-нансування операційної діяльності; цільові – кошти від їх продажу спрямо-вуються на фінансування конкретних інвестиційних проектів;

– за формою відшкодування боргу: у грошовій або натуральній формі;

– за методом погашення номіналу: разовим платежем; розподіл пога-шення у часі – за певний проміжок часу погашається певна частина номіналу або фіксованої частки загальної кількості облігацій (лотерейні або тиражні займи);

– за способом виплати купонного доходу (для облігацій, виплата від-сотків за якими здійснюється у вигляді купона – відрізного талону з вказаною на ньому цифрою купонної ставки): з фіксованою купонною ставкою; з пла-ваючою купонною ставкою – купонна ставка залежить від рівня позичкового відсотка; індексовані – облігації з рівномірно зростаючою купонною ставкою за роками займу, як правило, емітуються в умовах інфляції; з нульовим ку-поном (дисконтні облігації) – ринкова ціна за ними встановлюється нижче номінальної, тобто передбачає знижку (дисконт), доход виплачується у мо-мент погашення за номінальною вартістю і являє собою різницю між но-мінальною та ринковою цінами; з оплатою за вибором – власник має право отримати доход як у вигляді купонного доходу, так і облігаціями нового випуску;

– за характером обігу: неконвертовані; конвертовані – надають їх влас-нику право обміну на акції (прості чи привілейовані)

– у залежності від забезпечення: бланкові облігації – підкріплюються “добросовісністю” компанії емітента, тобто обіцянкою виплатити у строк за-боргованість за облігаційним займом; облігації під конкретний вид доходу – за цими облігаціями емітент зобов’язується виплачувати заборгованість за ра-хунок чітко визначеного джерела надходжень; облігації під конкретній інвес-тиційний проект; гарантовані облігації – забезпечені заставою, але виконання зобов’язань за займом гарантується не компанією-емітентом, а іншими ком-паніями, частіше всього гарантом є більш сильна з економічної точки зору компанія, що робить ці облігації більш надійними; облігації з розподіленою відповідальністю – зобов’язання за займом або розподіляються між кількома компаніями, включаючи емітента, або повністю приймаються на себе іншими компаніями; застраховані облігації – компанія-емітент страхує облігаційний займ у приватній страховій компанії на випадок виникнення будь-яких труд-нощів у виконанні зобов’язань за позикою; забезпечені заставою;

– у залежності від захищеності вкладень інвесторів: з інвестиційними якостями – випускаються надійними компаніями або мають достатнє забез-печення; макулатурні облігації – носять спекулятивний характер, вкладення у такі облігації завжди пов’язане з високим ризиком.