Тема 3. Самофінансування підприємства

 

Започаткування будь-якого бізнесу – це формування капіталу. При формуванні капіталу виникає питання про джерела цього капіталу. Підприємство може отримати фінансові надходження як від зовнішніх кредиторів, так і в результаті власної діяльності. Тому виділяють дві групи джерел фінансування діяльності підприємства: зовнішні та внутрішні.

Під внутрішнім фінансуванням розуміють використання суб’єк-том господарювання частини прибутку, який формується шляхом ка-піталізації (самофінансування) та фінансування звільненим капіталом через амортизаційні відрахування та зміну структури майна. Воно може бути побудоване на:

– або на обміні активами, тобто на перетворенні частини майна знову на гроші, що тим самим збільшує капітал, який є у розпорядженні суб’єкта господарювання;

– або на збільшені майна чи капіталу суб’єкта господарю-вання, якщо прибуток реінвестується, тобто залишається на підприємстві.

Під зовнішнім фінансуванням розуміють залучення суб’єк-тами господарювання фінансових надходжень від різноманітних контр-агентів (кредитних установ, підприємств-постачальників, держави тощо).

Отже в цілому джерелами формування майна суб’єктів гос-подарювання є:

– грошові кошти та матеріальні внески засновників, а також внески в нематеріальній формі;

– доходи, які отримані від операційної та інвестиційної діяльності;

– банківські та комерційні кредити;

– безоплатні та благодійні (спонсорські) грошові та майнові внески;

– інші джерела, що не заборонені чинним законодавством України.

Основним внутрішнім джерелом фінансування діяльності суб’єк-тів господарювання є самофінансування, яке пов’язане з реінвесту-ванням (тезаврацією) прибутку у відкритій чи прихованій формі. Са-мофінансування передбачає покриття витрат на розвиток виробництва за рахунок отриманого прибутку та залучених кредитів, які, в свою чергу, також погашаються за рахунок прибутку. За рахунок само-фінансування забезпечується раціональне використання зароблених і залучених джерел, адже мета самофінансування полягає не в тому, щоб просто самостійно витратити певну суму коштів, а в тому, щоб отримати певний ефект. Результатом такого вкладання коштів має бути приріст прибутку.

Ефект самофінансування проявляється з моменту одержання доходу до моменту визначення чистого прибутку, розподілу та ви-плати дивідендів, оскільки отриманий протягом року прибуток вкла-дається в операційну та інвестиційну діяльність. Рішення власників підприємства про обсяги самофінансування є одночасно і рішенням про розмір дивідендів, які підлягають виплаті.

Залежно від способу відображення прибутку в звітності, зокрема в балансі, виділяють:

а) приховане самофінансування;

б) відкрите самофінансування (тезаврація прибутку).

Приховане самофінансування суб’єктів пов’язане з викорис-танням прихованого прибутку. Приховування прибутку здійснюється (у розумінні західних фахівців) у результаті формування прихованих резервів. Оскільки приховані резерви проявляються лише при їх ліквідації, приховане самофінансування здійснюється за рахунок при-бутку до оподаткування. Отже, відбувається відстрочка сплати по-датків і виплати дивідендів.

Приховані резерви – це частина власного капіталу підприємс­тва, яка не відображена в його балансі, отже, обсяг власного капіталу в результаті формування прихованих резервів буде меншим ніж це є насправді.

До суттєвого недоліку прихованого самофінансування слід від-нести порушення принципу достовірності при складанні звітності та підвищення рівня асиметрії в інформаційному забезпеченні її зов-нішніх користувачів.

Тезаврація прибутку – це спрямування його на формування власного капіталу підприємства з метою фінансування інвестиційної та операційної діяльності.

Величина тезаврації відповідає обсягу чистого прибутку, який залишився в розпорядженні підприємства після сплати всіх податків та нарахування дивідендів. Збільшення власного капіталу в результаті тезаврації прибутку підприємства позначається також як відкрите са-мофінансування. Інформація про це наводиться в офіційній звітності.

Рівень самофінансування діяльності підприємства визначаєть-ся на основі розрахунку коефіцієнта самофінансування (Ксф), який визначається за формулою:

 

,         (8)

 

де ТПр – тезаврований прибуток; ЧПр – чистий прибуток.

 

Приклад 5

Визначити рівень самофінансування підприємства підприєм-ства за наступними звітними даними:

1) прибуток до оподаткування – 56000 грн;

2) випуск привілейованих акцій 1500 шт. номінальною ціною 5,7 грн;

3) дивіденд за акціями:

а) простими – 25 %;

б) привілейованими – 40 %.

 

Розв’язок

1. Визначимо чистий прибуток підприємства, який розрахо-вується як різниця прибутку до оподаткування та податку на при-буток, тобто 56000 – (56000 · 25)/100 = 42000 грн.

2. Розрахуємо номінальну вартість привілейованих акцій:

1500×5,7= 8550 грн.

3. Визначимо розмір дивідендів за акціями:

– привілейованими – 8550×40/100 = 3420 грн.

– простими – 42000×25/100 = 10500 грн.

4. Розрахуємо тезаврований прибуток підприємства:

42000 – 3420 – 10500 = 28080 грн.

5. Визначимо рівень самофінансування підприємства на основі розрахунку коефіцієнта самофінансування(за формулою (8):

28080/42000 = 0,67.

Висновок: коефіцієнт самофінансування більше 0,5, отже на підприємстві є високим рівень самофінансування.

Тезаврований прибуток відображається в балансі за такими позиціями:

– у пасиві за статтями: нерозподілений прибуток; резервний капітал; статутний капітал. При тезаврації прибутку, як правило, під-вищується курс корпоративних прав підприємства;

– в активі він може бути спрямований на фінансування будь-яких майнових об’єктів: оборотних і необоротних; короткострокових і довгострокових.

Фінансування підприємства за рахунок тезаврації прибутку має як переваги, так і недоліки. До основних переваг самофінан­сування слід віднести такі:

– залучені кошти не потрібно повертати та сплачувати вина­городу за користування ними;

– відсутність затрат при мобілізації коштів;

– не потрібно надавати кредитне забезпечення;

– підвищується фінансова незалежність та кредитоспромож­ність підприємства.

Недоліки самофінансування (тезаврації) у тезовому вигляді можна охарактеризувати таким чином:

– оскільки на реінвестування спрямовується чистий прибуток, попередньо він підлягає оподаткуванню, в результаті чого вартість цього джерела фінансування збільшується;

– обмежені можливості контролю за внутрішнім фінансу-ванням знижують вимоги до ефективного використання коштів;

– помилковість інвестицій (оскільки рентабельність реінвес-тицій може бути нижча за середньоринкову процентну ставку, мож-ливе зниження ефективності ринку капіталів у цілому).